Семінарсье заняття №7 посуду і типові трипільські форми, натомість з'являється новий тип
посуду, орнаментованого відтисками шнура. З'являється новий тип
Археологія
Населення України в епоху мідного віку
1. Трипільська культура. Походження, періодизація.
Спочатку з'явилася автохтонна гіпотеза походження трипільської
культури, висловлена її відкривачем — киянином В. В. Хвойкою,
пізніше — міграційна, сформульована одеським археологом Е. Р. фон
Штерном. З накопиченням нових матеріалів зникали підвалини
автохтонної гіпотези походження трипільської культури.
 Ранній етап (А)
Племена трипільської культури розселялися
в басейні Дністра і Південного Бугу. Розташувалися здебільшого в
низьких місцях біля річок. Житла будували у вигляді
заглиблених землянок або напівземлянок. Основою господарства за
цього періоду було хліборобство і скотарство. У тваринництві перше
місце належало великій рогатій худобі. Глиняний посуд різноманітної
форми ліпили руками.
 Середній етап (В)
Вони розселилися в районі сточищ Верхнього і Середнього
Дністра, Прута, Серета, Південного Побужжя та
Правобережжя Дніпра. Поселення цього періоду значно більші за
розміром. Наземні житла в них будувалися по колу або овалом.
Скотарство також було розвинене більше, ніж раніше, полювання мало
допоміжне значення. Посуд різних форм ліпився руками, можливо
застосовувалося повільне гончарне коло.  для домашньої худоби. Проміжки між житлами перегороджувалися
 ВІ
 ВІ-ІІ
 ВІІ
 Пізній етап (С)
На землі східної Волині, сточища рік Случі й Горині, обидва береги
Київського Придніпров'я та степи північно-західного Причорномор'я,
де трипільці стикалися з носіями інших культур. Змінюється характер
житлобудівництва, зникає спіральна орнаментація в мотивах розпису
поховання в ямах з насипом та без насипу з кам'яною обкладкою
навкруги і витворюється обряд поховання, подібний до обряду
сусідніх патріархальних племен ямної культури.
 СІ
 СІІ
(«Археологія України» Л. Л. Залізняк)
(http://xn--80aophh.xn--j1amh/index.php/
%D0%A2%D1%80%D0%B8%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C
%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BA%D1%83%D0%BB
%D1%8C
%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0#.D0.9F.D0.B5.D1.80.D1.96.D0.BE.
D0.B4.D0.B8.D0.B7.D0.B0.D1.86.D1.96.D1.8F_.D1.82.D0.B0_.D1.85.D1.
80.D0.BE.D0.BD.D0.BE.D0.BB.D0.BE.D0.B3.D1.96.D1.8F )
2. Поселення трипільської культури – топографія,
планіграфія та архітектура.
В ареалі спільноти відомі сотні поселень, досліджених більшою чи
меншою мірою. Кукутенці могли упродовж сотень років проживати на
одному й тому ж місці, яке поступово перетворювалося на грандіозний
штучний пагорб (тель). Для трипільських селищ показовою була
висока топографія на вододілах, мисах, природних підвищеннях у
річкових долинах. З приходом трипільців уперше на теренах України
з'являються укріплені поселення з ровами та валами. Житла
будувалися віялом по колу, глухим торцем назовні та виходом з
протилежного боку на середину селища, де містився спільний загін
парканами. Зростання кількості населення змушувало трипільців
збільшувати кількість кілець жител. Врахування природних
особливостей підвищеного рельєфу місцевості призводило іноді до
розміщення жител та господарчих споруд у формі овалу чи складнішої
за конфігурацією форми. Основний тип жител — наземні, прямокутні
з каркасно-стовповою конструкцією, обмащені глиною. Житла
зорієнтовані довгою віссю до центру селища, а в деяких випадках —
до води. Приблизні розміри жител 5x10 м. Вхід розміщувався з
короткого внутрішнього боку, долівка була земляною, а на рівні
другого поверху в пізніших спорудах — дерев'яною, обмазаною
глиною. Форма очеретяного даху — двосхила, іноді з рогатим
оформленням порталу. Опалення здійснювалося за рахунок відкритих
вогнищ та пересувних жаровень. Реконструкції жител проведено за
матеріалами розкопок Ленківців, Тимкового, Олександрівки. Розквіт
трипільського домобудування припадає на середній та першу фазу
пізнього періодів (4600—3500 pp. до н. е.). Площа окремих поселень
збільшується до 100—300 га (Веселий Кут, Небелівка, Гордашівка). А
згодом з'являються такі гіганти, як Майданець (площа — 275 га, 1575
жител) і Таллянки (площа 450 га, близько 2500 жител). Переважають
наземні житла каркасно-стовпової конструкції, часто двоповерхові.
Достовірні дані про землянки та напівземлянки відсутні. Площа жител
60—120 м 2. Дах дво- або чотирисхилий, іноді з отвором для диму,
критий очеретом. Припускається існування культових споруд. На
пізньому етапі (3500—2750 pp. до н. є.) площі поселень зменшуються
(30—40 га), хоча окремі "селища-гіганти" ще відомі. Деякі з них були
укріплені ровами та валом із частоколом.
3. Трипільські протоміста.
Майданецьке
Майданецьке поселення — поселення-протомісто трипільської
культури першої половини 4 тисячоліття до н. е. Розташоване на
північній околиці села Майданецьке Тальнівського району Черкаської
області. Поселення має загальну площу близько 200 га. Загальна
кількість жител, враховуючи 20 га не охоплених дослідженнями, могла
становити до 2000. У поселенні, ймовірно, проживало до 6-10 тисяч
мешканців, що робить його одним з найбільших енеолітичних
поселень Європи того часу.
Тальянки
Тальянки́ — село в Україні, в Тальнівському районі Черкаської області.
Площа заповідника — 2045 гектарів. Серед них — Тальянки, найбільше в
Європі поселення часів трипільської культури — 450 га.
Доброводи
Добро́води — поселення-протомісто трипільської культури IV
тисячоліття до н. е., розташоване поблизу села Доброводи Уманського
району Чер¬каської області і назване в його честь. Згідно з
дослідженнями вчених, у місті могли мешкати понад 10 тис. жителів, а
загальна площа становила 2.5 км. Основну категорію знахідок
становлять уламки посуду, зібрані на поверхні та з розкопів.
Переважає столовий посуд з розписом темно-коричневою фарбою.
Небелівка
Розташоване неподалік села Небелівка Новоархангельського району
Кіровоградської області. Є другим за площею поселенням трипільської
культури (більше 300 га) після Тальянок (близько 400 га). Тут
містилося 1 500 будівель, загальна кількість жителів становила до 7
тис. осіб. 
(https://wiki.cuspu.edu.ua/index.php/
%D0%A2%D1%80%D0%B8%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C
%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%22%D0%BF
%D1%80%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%BC
%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B0%22#3.2._.D0.9C.D0.B0.D0.B9.D0.
B4.D0.B0.D0.BD.D0.B5.D1.86.D1.8C.D0.BA.D0.B5_.D0.BF.D0.BE.D1.8
1.D0.B5.D0.BB.D0.B5.D0.BD.D0.BD.D1.8F.)
4. Кераміка трипільської культури.
Основну увагу вони приділяли виготовленню посуду, який за
технологічними особливостями поділявся на три категорії: тарний,
кухонний і столовий.
Тарний посуд виготовлявся з формувальної маси, до складу якої
входила суміш масних ("рябих") і пісних глин із додаванням піску та
полови злакових рослин. Конструювання тари здійснювали шляхом
сполучення різних частин — дна, тулуба, горловини. Обличкування
поверхонь відбувалося нанесенням на сформований каркас тонкого
шару пісної глини з домішкою шамоту. Потім поверхні ретельно
загладжували, а іноді й фарбували вохрою. Низькотемпературний
випал надавав посудові міцності та вологостійкості. Випал
здійснювали переважно на відкритому вогнищі, що призводило до
нерівномірного прожарювання поверхонь. Ємності мали великі
розміри (висота — 0,8—1,0 м), товсті стінки, грушо- чи кулеподібну
форму.
Формувальні маси вбирали масні глини з широким набором
спіснювальних домішок (зернистий пісок, жорства, кварц, слюда,
шамот, товчена мушля, ракушняк, вапняк). Іноді до технологічної
суміші додавали послід травоїдних тварин. Цю категорію посуду
характеризує водопроникність і термостійкість. Формування
кухонного посуду здійснювалося в ліпній техніці. Для великих і
середніх посудин використовували техніку кільцевого наліпу, а
невеличкі посудинки формувалися з одного шматка глини. Наступним
процесом було вигладжування або вибивання поверхні, застосування
техніки ангобу — обличкування шляхом нанесення на керамічну
основу тонкого шару рідкої глини спеціального приготування.
Ангобований посуд ставав міцнішим та вологостійкішим, набував
привабливішого зовнішнього вигляду.
Столовий посуд. Для ліплення готували багатокомпонентні
формовочні маси, змішуючи різні види масних глин та спіснюючі
домішки. Особливі глини добиралися для виготовлення мальованої
кераміки, гідрослюдисті — для монохромного декору й каолінітові —
для поліхромного. При виготовленні столового посуду
застосовувалася найпростіша — ліпна техніка — видавлення корпусу
ємності з одного шматка глини. Набув поширення також стрічковий
метод, коли форма нарощувалася по спіралі або замкнутими кільцями.
Культовий посуд технологічно близький до столового, відрізнявся від
нього функціонально, оскільки мав обслуговувати не побутову, а
духовну сферу життя. Серед культових виробів так звані "моноклі",
"біноклі" та "триноклі", що зазвичай не мали денець і тому були
позбавлені побутової доцільності. їх використовували, ймовірно, у
церемоніях з узливанням води.
5. Мистецтво.
Для раннього періоду (Трипілля А та ВІ) канонічним образом була
приземкувата безрука жінка з невеликими грудьми, широкими
стегнами і загостреним шпичаком замість голови. Оголені тіла низки
статуеток були суцільно декоровані нижче грудей врізним візерунком.
Для цих широкозадих матрон спеціально ліпили відповідні крісла-
трони з рогатими спинками.
На середньому етапі (Трипілля ВІ—ВІІ) канон образів зміщується в бік
стрункішої фігури та перенесення максимальної ширини тіла на плечі,
з більшою увагою до голови. Статуетки використовували вже
переважно у вертикальному положенні. Ноги переходять у конічний
клин для закріплення фігурки на площині. Стають помітнішими
виступи рук, а груди лишаються невеличкими, загостреними. На
обличчі з'являються горбатий ніс та проколи-очі.
На зламі середнього — початку пізнього етапу (Трипілля ВИ — СІ)
утверджується більш реалістичний стиль. Майстер основну увагу
приділяє обличчю жінки, тоді як нижня частина тіла виконана доволі
схематично.
Чоловічі фігурки проходять у мистецтві Трипілля другим планом.
На постатях раннього періоду підкреслено великий статевий орган.
Угадуються чоловічі обриси в оформленні ручок деяких черпаків.
Шедевром серед цієї категорії знахідок є фігура лисого чоловіка з
широкою бородою передньоазійського типу з Бернашівки. Для
середнього періоду характерним є виразно виконаний чоловічий торс-
ручка з чудово модельованою головою із Фрумушики (Молдова).
З огляду на відтворення у пластиці транспортних засобів, привертають
увагу парні зображення биків, що волочать сани. Знахідки керамічного
уламка човна та коліщаток указують на можливість використання
трипільцями інших транспортних засобів.
(«Археологія України» Л. Л. Залізняк)
6. Обробка металів.
Ранньотрипільський осередок металообробки формується наприкінці
Трипілля А — початку ВІ. Руда надходила переважно з Ай Бунару. В
обробці міді переважала техніка кування та зварювання, хоча відомі
окремі зразки литих виробів. Масивних знарядь відомо небагато.
Серед дрібних виробів — шила та рибальські гачки. Переважають
прикраси.
Середньотрипільський осередок металообробки (170 речей)
орієнтований уже на трансільванські родовища міді. З'являються нові
типи виробів: хрестоподібні сокири, ножі-кинджали. Технологічні
традиції обробки металу зберігаються, але вже опановано технологію
складного литва.
За фінальної фази розвитку виділялися два осередки металообробки —
усатівський у Західному Надчорномор'ї та софіївський на Київщині.
Усатівський осередок використовував балканські рудні джерела.
Практикувалося виготовлення виробів як із чистої міді, так і зі сплаву
міді та миш'яку, тобто з бронзи. Виготовлялися пласкі тесла, кинджали
з трапецієподібним виступом з отворами для кріплення заклепками до
кістяного чи дерев'яного руків'я, шила, спіральні підвіски, пронизки,
кільця. Прикраси нерідко виготовляли зі срібного дроту.
Софіївський осередок продовжував виготовляти артефакти з чистої
міді з карпатських родовищ.
(«Археологія України» Л. Л. Залізняк)
 7. Видобуток та обробка кременю.
Видобуток та обробка кременю становили важливий напрям
господарчої діяльності, оскільки поширення мідних знарядь праці
було обмеженим, а сам метал надто коштовним. Тому абсолютну
більшість знарядь праці все ще виготовляли з кременю. Майстерні
влаштовували поблизу родовищ кременю. Про розмах
кременеобробного виробництва свідчать численні знахідки
відпрацьованих нуклеусів розміром 3—30 см, які потім
використовувалися кременярами як відбійники. Заготовками для
крем'яних знарядь слугували довгі платівки, сколоті з високих
нуклеусів. Такі платівкинапівфабрикати йшли на експорт, їх знаходять
як скарби у східнотрипільському ареалі, де власного якісного кременю
не було. Кількість виготовлених крем'яних знарядь зменшилася на
фінальній стадії розвитку спільноти. Знаряддя із кременю
використовували в усіх галузях господарства, побуті та військовій
справі, але особливо інтенсивно— в землеробстві.
(«Археологія України» Л. Л. Залізняк)
8. Господарство трипільських племен.
Землеробство вважається провідною галуззю господарства
КукутеніТрипілля. Нечисленні знахідки зерен та відбитків злаків у
керамічному тісті свідчать, що за Трипілля А висівали плівчасті
пшениці (одно- та двозернянка), ячмінь голозерний та плівчастий,
просо, овес, горох. На етапах розвиненого та пізнього Трипілля
кількість знахідок зерен зростає в десятки разів. Серед основних
культур — пшениця двозернянка, голозерний ячмінь та горох. Злаки
підбиралися найневибагливіші, придатні для вирощування у
кліматичних умовах Українського Лісостепу. Обробка легких грунтів
здійснювалася за допомогою палок-копачок та мотик із
наконечниками з рогу, сланцю та міді. Додаткове розпушення грудок
проводили за допомогою рогових рал. У розпушену землю висівали
зерна або закопували цілі колоски. Збір урожаю здійснювався за
допомогою серпів, що мали дерев'яну чи кістяну основу та лезо,
складене з кременевих вкладнів.
Скотарство лишалося провідною галуззю комплексного господарства
трипільців. Рішуча перевага домашніх тварин над дикими стає
помітною з середнього Трипілля. Під час міграцій знижувалося
поголів'я свиней і зростало — дрібної рогатої худоби. Проте основну
роль протягом усієї історії Трипілля відігравала велика рогата худоба,
що забезпечувала майже 90 % споживчого раціону. Свинарство в
періоди стабільності утримувало другу позицію, а дрібне скотарство
— третю. Собаки охороняли тварин на пасовиськах.
(«Археологія України» Л. Л. Залізняк)
9. Духовна культура трипільців.
За даними джерел, центральною фігурою пантеону був образ жінки-
матері — Великої богині родючості. Він утілений в тисячах глиняних
статуеток, різного роду амулетах, у десятках тисяч посудин. Всі інші
образи трипільського мистецтва, поступаючись головному, обіймали
місця довкола трону Великої богині. Серед її строкатого супроводу
особливою пошаною був оточений бик — охоронець і запліднювач.
Серед інших супутників Великої богині особливо популярним був
змій-дракон, який виконував функції супутника, охоронця й водночас
спокусника жінки. Дракони оповивають пишногруді посудини,
оберігаючи образ богині й уміст ємності.
Модель світобудови охоплювала підземний світ, наземний простір із
рослинами, живими істотами та небесну сферу. Така тричленна модель
світу стає панівною саме за доби енеоліту.
(«Археологія України» Л. Л. Залізняк)
10. Полгарська культура.
Її пам'ятки виявлено в Угорському Потиссі, Східній Словаччині, Північно-
Західній Румунії та Закарпатті. Період розвитку культури датується V —
початком IV тис. до н. є. Полгарські імпорти на трипільських поселеннях
дають підстави синхронізувати її з середнім та частково пізнім Трипіллям. На
теренах Закарпаття в її розвитку виділено три періоди: ранній (Берегово-
Дрисинський), середній (Чичаринсько-Чесголом-Оборинський) та пізній
(тисаполгарський, бодрогкерестурський та лежнянський компоненти).
Поселенням притаманні наявність землянок та напівземлянок з
глинобитними печами. Конструкція стін — каркасно-стовпова. Грунтові
могильники влаштовували поблизу поселень. Переважали інгумації зі
скорченим на боці небіжчиком. На пізньому етапі з'являються кремації.
Привертає увагу багатий супровід небіжчиків (посуд, знаряддя праці, мідні та
золоті прикраси).
(«Археологія України» Л. Л. Залізняк)
 11. Культурно-історична спільнота Лендель.
Включала низку споріднених культур: моравську мальовану,
пізньострічкову мальовану, Зимно-Злоту, Гощу-Вербковицю та ін.
Назва спільноти походить від поселення Лендель на Півдні Угорщини.
Селища були розташовані на високих мисах або на дюнах, іноді їх
оточували рови. Будівлі заглиблені або наземні, за формою —
прямокутні, трапецієподібні з двосхилим дахом. Цвинтарі грунтові з
похованнями, здійсненими за ритуалом кремації або інгумації в
супроводі посуду, намиста з мушлі, мідних діадем, браслетів, обручок.
Розвинуте кременеобробне виробництво документується шахтами та
майстернями, де з довгих пластин виготовлялися ножі, скребачки,
вкладні серпів. Кераміка представлена посудом витончених форм. На
ранній фазі геометричний візерунок виконували білою, червоною або
жовтою фарбами, середній властива неорнаментована кераміка, а
пізній — декор із ямок. У розвитку Ленделя України та Польщі
дослідники виділяють ранню (Зимно-Злота) й пізню (Гоща-
Вербковиця) культури. Першій властива мальована, другій —
лискована кераміка.
(«Археологія України» Л. Л. Залізняк)
12. Культура лійчастих кубків.
Одним із масштабних явищ Північної та Центральної Європи пізнього
неоліту — раннього енеоліту була культура лійчастих кубків. На
теренах України виявлено близько 50 поселень на заході Волинської та
Львівської областей у басейні Західного Бугу та на лівих притоках
Верхнього Дністра. Культура сформувалася у нижній течії Вісли.
Забудова складалася із наземних жител, що мали заглиблену частину.
Плетені стіни обмащували глиною. Заглиблені частини мали іноді
обпалене дно, ймовірно, для зберігання зерна. Житла обігрівалися за
допомогою округлих глинобитних печей на дерев'яному каркасі.
Посуд — ліплений, з домішками піску. Основними матеріалами для
виготовлення знарядь праці лишалися кремінь і камінь. Пам'ятки цієї
культури синхронізують із ранньою фазою Трипілля СІ. Фінал
культури лійчастих кубків пов'язують з приходом носіїв культури
кулястих амфор.
(«Археологія України» Л. Л. Залізняк)
13. Енеоліт степу України.
Нижньомихайлівська культура доби енеоліту поширена на значній
території південної смуги степів від Донщини до Подунав'я.
Представлена незначною кількістю поселень із напівземлянковими
житлами з відкритими вогнищами. Керамічний посуд був ліпленим,
але, на відміну від культур "ямної" лінії розвитку, плоскодонним. Цей
посуд із темною підлискованою поверхнею і доволі високої якості
набув поширення в середовищі скотарів Степу, поступаючись хіба що
трипільському. У скромному оздобленні посуду використовували
шнур. Померлих ховали в кам'яних скринях, нерідко розмальованих
фарбами, та ґрунтових могилах.
Рогачицька культура. Її пам'ятки поширені в Нижній Наддніпрянщині
та Надпоріжжі й далі на Захід, до Південного Бугу, та на Схід, до
Степового Криму. Ліпний посуд вирізнявся високими вінцями,
пологими плічками, опуклим тулубом, що переходив в округле, інколи
— сплощене дно. Лише зрідка трапляються високі круті плічка,
характерні вже для доби ранньої бронзи. Серед виявлених ємностей
переважають горщики.
Усатівська культура. Установлено два типи наземних жител з
широким використанням каміння. Небіжчиків ховали в курганах та на
ґрунтових цвинтарях, у скорченому стані з багатим речовим
супроводом. Посуд різноманітних форм, з розписним та шнуровим
орнаментом, жіночі фігурки своєрідного кубістичного стилю з глини,
вироби з металу. У господарстві переважав скотарський напрям.
Розводили здебільшого дрібну рогату худобу, меншою мірою —
велику рогату худобу та коней.
(«Археологія України» Л. Л. Залізняк)