Семінарське заняття №2

Археологія

1. Культурний шар та його значення в археології.

В археології цим терміном означують шар ґрунту на місці давніх поселень, в якому можна
знайти предмети матеріальної культури (або їх частини) і сліди господарювання. Цей шар
відрізняється від материкового, що утворився природним шляхом без слідів діяльності
людини. Тобто в археологічному сенсі «культурність» проявляється у залишених слідах
життєдіяльності. Чим більше смітили люди, тим шар «культурніший».
Культурний шар характеризується:

 глибиною залягання під землею;

 потужністю або товщею, — чим більшим є прошарок «окультуреного» ґрунту, тим
довше тривала людська діяльність на даній території;
 наявністю відмінних між собою культурних горизонтів, їх належністю до різних епох
та культур;
 специфіка самої пам'ятки (поселення або поховання);
 наявністю та щільністю знахідок, їх датуванням.
Під час розкопок обов'язково фіксується вертикальний зріз ґрунту. Глибина залягання (з
урахуванням процесів грунтоутворення, ерозії та пізнішої людської діяльності) має
свідчити про давнину пам'ятки. Потужність культурного шару може сягати десятків
метрів. Деякі пам'ятки містять в собі культурні шари різних епох, що свідчить про
неодноразове заселення та спустошення територій. Таким чином, їх класифікують як
одно-, дво- та багатошарові пам'ятки.

2. Археологічні культури та їх значення для розуміння етнокультурних процесів

у минулому.
Археологічні знахідки є одним з небагатьох об'єктивних методів дослідження минулого.
Тому землі, що містять в собі культурні шари, охороняються національним та
міжнародним законодавством.
Цей термін є одним із ключових для археології, саме як історичної науки, що вивчає
матеріальні пам'ятки давнини. Інтерес для науковців-археологів становлять
поселення первісних людських общин, людей епохи рабовласництва і феодалізму.
Відповідно, поховані в землі сліди діяльності людей нового часу не є предметом
археологічних досліджень. Залишки поселень творців найдавніших знарядь праці є
«нижньою межою» культурного шару, нижче якої нема можливості констатувати
сліди людської діяльності.

3. Польові та лабораторні методи досліджень археологічних джерел.

Перед початком дослідження традиційних поселень необхідно хоча б приблизно
встановити їхній вік. Визначити час заснування поселення можливо як по
документальним джерелам так і в результаті польових досліджень. При цьому слід
розрізняти вік поселення в цілому і вік окремих його частин (“кутків”, вулиць, слобод,
хуторів). Для фіксації матеріалів про традиційні поселення краще користуватися їх
топографічними планами або картами великого масштабу. Якщо таких карт і планів
немає, потрібно самостійно викреслити план поселення користуючись найпростішими
прийомами топографічної зйомки. Серед них найпоширенішими є два способи: пряма
фіксація з двох топографічних пунктів і зворотна фіксація по двох топографічних пунктах.
Інколи для складання плану застосовують панорамне фотографування поселення. Проте
найчастіше для етнографа буває достатнім і приблизний план-схема поселення зроблений
“на око”. Знаючи планування поселення, його розташування на місцевості такий план
накреслити нескладно. Обов’язковим при фіксації поселення є вказівка на сторони
горизонту, а відповідна позначка розміщується на плані. Вивчення поселень далеко не
обмежуються фіксацією їх просторово-топографічного розміщення, геологічних умов і
внутрішнього планування. Встановлюються також причини, що сприяли формуванню
певного порядку розміщення мешканців поселення. Часто відомості про це можна
отримати вивчаючи назви окремих частин села.
При вивченні традиційної народної архітектури, житла і господарських споруд
найефективнішими є маршрутні експедиції. Специфіка полягає у тому, що об’єкт
дослідження знаходиться на виду, а тому немає необхідності в довгому перебуванні на
одному місці. Водночас маршрутний метод дозволяє за обмежений час охопити
обстеженням значну кількість вибраних об’єктів. Вивчення житла та пов’язаних із ним
господарських будівель слід починати із визначення житлового комплексу. Житловий
комплекс – це надзвичайно складне і багатопланове етнографічне явище і щоб зібрати
більш повні відомості етнографи застосовують одночасно кілька видів польової роботи:
опитування населення, опис житла і господарських будівель, фотографування та
відеозйомка, обміри будівель і креслення по них планів, замальовки, малюнки і
копіювання архітектурних деталей, анкетне обстеження, тощо. Відповідальним етапом
дослідження є фотофіксація об’єкту. Передусім важливо правильно обрати ракурс
фотографування. Архітектурні деталі і оздоблення житла фіксують графічно чи
фотографують окремо. Потім переходять до вивчення конструкції житла, матеріалу стін,
стелі, підлоги, даху. Конструкцію житла фіксують роблячи масштабні обміри окремих
частин (стін, даху, площі стелі та підлоги) складаючи по кожній з них окреме креслення.
Дуже корисно спостерігати сам процес спорудження будинку фіксуючи послідовно
(фотографуючи) усі стадії будівництва. Опис конструкції будинку слід вести в певному
порядку, наприклад: знизу до верху. Особливу увагу звертають на способи з’єднання і
закріплення окремих частин конструкції, спеціально замальовуючи чи фотографуючи такі
окремі “вузли”. Якщо предметом вивчення є історія традиційного житла, то особливу
увагу етнографи звертають на житлову обрядовість. Цінні матеріали з історії сучасного
житла можна отримати в місцевих архівах. Серед основних документів - страхові описи,
відомості подвірних книг сільських Рад, тощо.

4. Хронологія – абсолютна та відносна.

 За допомогою відносної хронології історик визначає лише послідовність або
одночасність історичних подій, матеріальних об’єктів та явищ у часі, тоді як завдяки
абсолютній хронології він установлює конкретні дати їхнього існування щодо сучасного
літочислення. Відносна хронологія історії первісного суспільства розроблена більш-менш
досконало і спирається на науково обгрунтовані докази. “Абсолютним” датуванням
об’єктів і подій первісності історики користуються здебільшого лише умовно, тому що
встановити конкретно, коли саме відбулися ті чи інші події у первісності, навіть за
допомогою найдосконаліших сучасних методів, у переважній більшості випадків
практично неможливо. Як правило “абсолютними” визнаються дати, отримані переважно
природничими методами, які мають значні відхилення від сучасного календаря.