Семінарське заняття №4

Археологія

1. Історія дослідження пам’яток пізнього палеоліту на території Середнього Подністров’я.

Дослідження пізньої давньокам'яної доби розпочалися з відкриття у 1873 році на Полтавщині першої
в Російській імперії палеолітичної Гінцівської стоянки. Серед цікавих знахідок, було знайдено
фрагмент кістки мамонта, із нанесеними різьбленими відмітками. Фрагмент не зберігся, але був
задокументований і зберігся замальований ескіз, виконаний В. Щербаківським. В центрі фрагмента
існує тонка вигнута лінія, від якої відходять насічки різної довжини, всього 32 довгих і 78 коротких
ліній. Після ретельного вивчення було висунуто припущення, що ці насічки є таблицею
спостереження за циклами Місяця. Фрагмент кістки з подібним на цей візерунок були знайдені
також у Києво-Кирилівській стоянці археологом В. Хвойкою. Тепер в Україні виявлено тисячі, а
розкопано сотні пізньо-давньокам'яних стоянок. Основу досліджень заклали перші покоління
українських палеолітознавців: Вікентій Хвойка, Петро Єфименко, Михайло Рудинський, Іван
Підоплічко, Іван Шовкопляс, О. П. Черниш, Валентин Даниленко, Ю. Г. Колосов, Володимир
Станко, Михайло Гладких, С. В. Смирнов та інші.
Протягом останніх двох десятиліть здобутки попередників були суттєво розвинуті. Були вироблені
сучасні періодизаційні схеми давньокам'яної доби окремих частин країни. Зокрема і стратиграфічна
схема пізньочетвертинних відкладів України Наталії Герасименко, Жанни Матвіїшиної та Павла
Гожика, в основі якої лежить схема Максима Веклича.
(Вікіпедія)
В Україні відомо більш як 1000 пам'яток доби верхнього палеоліту. Дослідження стоянок, у яких
культурний шар добре зберігся, показало, що вони найчастіше складаються з окремих скупчень
знахідок діаметром близько 10 м, у центрі яких нерідко виявляли невелике житло. Такі археологічні
об'єкти називають господарсько-побутовими комплексами (ГПК). Їх розглядають як сліди мешкання
невеликих колективів, найімовірніше окремих сімей прильодовикових мисливців.

(«Археологія України» Л. Л. Залізняк)

2. Природне середовище в епоху пізнього палеоліту.

Незвичайні природно-кліматичні умови прильодовикової Європи дещо нагадували дуже холодний,

сухий і різкоконтинентальний клімат внутрішніх районів Чукотки. Льодовик скував у своєму тілі
величезні маси води, внаслідок чого рівень світового океану понизився на 130 м. Сушею було
Північне море між Англією і Скандинавією. Не існувало Одеської затоки та Азовського
моря. Світовий океан у північній півкулі вкрився кригою до широти Іспанії та Японії. На
Європейському континенті встановився різкоконтинентальний клімат з дуже холодною зимою і
сухим, спекотним літом. Наприклад, у Поліссі під час максимального похолодання середня
температура взимку сягала —30°, а річна норма опадів не перевищувала 200—300 мм, що відповідає
нормі напівпустель.

(«Археологія України» Л. Л. Залізняк)

3. Кременеобробна індустрія пізнього палеоліту.

Більшість знарядь виготовляли з ножевидних пластин, що мають правильну подовжену форму. Їх

сколювали не з масивного дисковидного нуклеуса, як в мустьє, а з ядра призматичної форми. Для
отримання пластин вибиралася довгаста галька. Пластини з нуклеуса відколювалися зовсім по-
іншому, ніж з поверхні мустьерских дисковидних нуклеусів. Робота проводилася за допомогою
посередника і ударника. Посередник, зроблений з відростків роги, ставилося на майданчик нуклеуса
і по ньому били ударником. Виникало імпульсне тиск, в результаті чого відколювалася правильної
форми довга призматическая пластина. Виготовлення пластин - складний процес. Тут все мало
значення: товщина посередника, кут і відстань від краю нуклеуса, на які він був поставлений, сила
удару по посереднику. Після відділення пластин залишалося ядро призматичної форми - нуклеус.
Довжина ножевидних пластин нерідко перевищувала 10 см, а ширина 2-3 см.

Однак пластини були лише заготовками. Нові прийоми обробки пластин отримали назву "техніка
ретуші". Натискаючи на край пластини, стародавні люди сколювали дрібні лусочки з каменю,
роблячи край пластини міцним, гострим і надаючи пластині потрібну форму: леза ножа,
наконечника, списи, проколи, різця і т.д.

(https://stud.com.ua/4008/kulturologiya/pizniy_paleolit_yevraziyi)

4. Особливості розвитку господарства кроманьйонської людини.

Мова сильно вплинула на повсякденний побут кроманьйонців, дозволяючи домогтися кращій

організації праці і взаєморозуміння. Це істотно прискорила темпи розвитку людського суспільства. З
того часу швидкість змін в житті людей буде постійно зростати. Найбільшим відкриттям
кроманьйонців, зробленому на самому початку середнього палеоліту стало штучне добування
вогню.Вогонь добували тертям двох шматків деревини або висікання іскри з кременю. Оволодіння
вогнем остаточно виділило людини з тваринного світу і означало поворот в господарському житті.

Зростання народонаселення різко обмежували повна небезпек життя і важкий повсякденна праця.
Тривалі голодування призводили до високої смертності серед дітей і людей похилого віку. Ранні
шлюби дівчаток ставали частою причиною безпліддя, і звичайним було безшлюбність частини
молодих чоловіків через багатоженства людей похилого віку. Нарешті, існувала практика свідомого
обмеження народжуваності, коли інтервал між народженнями становив не менше трьох років. Якщо
діти народжувалися частіше, їх вбивали. Нерідко вбивали також одного з близнюків.

Це був період існування материнської родової громади, або матріархату. Що ж до реальної влади в

громаді, то вона належала до старших - чоловікам 40-50 років і грунтувалася на їхньому досвіді, силі
та інтелектуальному та емоційному перевазі. Формально їх влада, звичайно, не спиралася на закони -
їх просто ще не було, але фактично рідко траплялося, щоб до рад вождів не прислухалися, а їх накази
не виконувалися.

Основними сферами господарської діяльності, як і раніше, залишаються полювання, рибальство і

збирання, ефективність яких істотно зростає завдяки кращій організації праці та використання більш
досконалих знарядь. Так, на полюванні почали застосовувати нове мисливське спорядження –
списометалка (атлатль). Це було перше в історії людства механічне пристосування для метання,
набагато збільшило точність та дальність польоту. Мисливці все ширше використали ловчі ями,
мережі, огорожі і механічні пастки. Рибальство все частіше здійснювалося за допомогою гарпунів,
рибальських гачків, мереж.

(https://zen.in.ua/istoriya-svitovoyi-ekonomiki/pervisna-epoha-ta-starodavniy-svit/gospodarstvo-epohi-
serednogo-i-piznogo-paleolitu)

5. Духовна культура епохи пізнього палеоліту: образотворче мистецтво, музичні

інструменти, поховальний обряд.

Неандертальці ховали своїх покійників – як правило, у печерах, в яких мешкали (втім, знайдені й
захоронення поза печерами). Померлих клали до могили з підібганими ногами, у трохи скорченому
положенні. У ряді випадків обидві руки або одна із них були зігнуті у лікті, а кисті рук знаходились
біля обличчя. Ця поза нагадує положення людини, що спить. У печері Киїк-Коба (Україна) знайдено
захоронення жінки й дитини, а печера Тешик-Таш (Узбекистан) містить поховання хлопчика,
оточеного десятьма попарно встромленими у землю цапиними рогами.

Неандертальці також мали мистецтво: у печері Ля Феррасі (Франція) виявлено кам’яні плитки із
досить широкими смугами червоної фарби, нанесеними впоперек, плитки з барвними плямами.

Мистецтво пізнього палеоліту поділяється на два періоди:

 оріньяк-солютрейський
 мадленський (за назвами печер у Франції).

Оріньяк-солютрейський період. Перші рисунки тварин були недосконалими: неясно зазначені голова
і ноги, пропорції не дотримані зовсім, лінія несмілива, невпевнена. У кінці періоду рисунок значно
покращується: можна розрізнити морду тварини, роги, копита, іноді зазначена вовна (рисунок
тварини – з печери Санта-Ізабель в Іспанії). Серед рисунків того часу зустрічаються зображення
людей у масках. Тваринні маски мисливці одягали, очевидно, для релігійних обрядів, магічних
танців і для участі у самому полюванні. У цей же період створюються пам’ятки круглої скульптури з
м’яких порід каменю й кістки, завжди невеликих розмірів – 5-10 см. Крім тварин, у пластиці того
часу зустрічаються зображення жінок, відтворених майже завжди за одним і тим самим принципом.
Кінцівки у таких фігурок ледь намічені, голова оброблена сумарно без зазначення рис обличчя, але
зате різко підкреслені статеві ознаки жінки-матері.

Період Мадлен. Це час найвищого розквіту палеолітичного мистецтва. Тварини залишаються

головною темою, але зображуються вони майже завжди у різних позах, іноді в русі. Фарбою
покривається все зображення повністю, і поступово від однобарвного розпису художник переходить
до двох або і трьох кольорів. Відкрив печерний живопис у 1868 р. іспанський археолог Марселіно
Саутуола у печері Альтаміра (Іспанія). На стелі печери намальовано біля двох десятків бізонів, коней
і кабанів. Альтаміра стала першою з багатьох десятків подібних печер, знайдених пізніше на
території Франції, Іспанії та Італії: Ла Мут, Ла Мадлен, Труа Фрер, Фон-де-Гом , Санта-Ізабель та ін.
Зараз на території тільки однієї Франції відомо близько ста печер із зображеннями первісних часів.
Найвідомішою у світі є печера Ласко (Франція), випадково відкрита у 1940 р. й названа
«Сікстинською капелою первісного живопису». Всі тварини в епоху палеоліту, як правило,
зображені ізольовано, не пов’язані між собою композиційно. Тільки у кінці періоду Мадлен
з’являються спроби згрупувати фігури тварин, об’єднуючи їх в один сюжет.

(https://osvita.ua/vnz/reports/culture/10843/)

Уламок бивня мамонта, знайдений серед розфарбованих кісток, має перехват та бугорчату голівку, а
також сильно наполіровану частину нижнього тонкого кінця, дозволяє визначити його як звукову
колотушку. Призначення молотка з рогу північного оленя як ударного музичного інструмента не
може викликати сумнівів. При грі на лопатці шийка її обхвачувалась кистю лівої руки подібно до
грифу на сучасних струнних музичних інструментах. Такий обхват шийки добре помітний в чітких
слідах полірування, що відповідають розмірам долоні і великого пальця. Звук утворювався за
допомогою молотка, удари наносились в основному по ділянці підлопаточної ямки. Череп мамонта,
вірогідно, установлювався на носові (максилярні) кістки. В такому вигляді він зберігав найбільшу
стійкість. Його використовували як барабан, що приймав удари на лобну та тім’яну кістки. Звукові
трубки були знайдені в Авдієві.

(Андрій Котченко «Пізньопалеолітичні витвори мистецтва Чернігівщини»)

6. Пам’ятки печерного живопису доби пізнього палеоліту.

Мистецтво пізнього палеоліту поділяється на два періоди:

 оріньяк-солютрейський
 мадленський (за назвами печер у Франції).
Оріньяк-солютрейський період. Перші рисунки тварин були недосконалими: неясно зазначені голова
і ноги, пропорції не дотримані зовсім, лінія несмілива, невпевнена. У кінці періоду рисунок значно
покращується: можна розрізнити морду тварини, роги, копита, іноді зазначена вовна (рисунок
тварини – з печери Санта-Ізабель в Іспанії). Серед рисунків того часу зустрічаються зображення
людей у масках. Тваринні маски мисливці одягали, очевидно, для релігійних обрядів, магічних
танців і для участі у самому полюванні. У цей же період створюються пам’ятки круглої скульптури з
м’яких порід каменю й кістки, завжди невеликих розмірів – 5-10 см. Крім тварин, у пластиці того
часу зустрічаються зображення жінок, відтворених майже завжди за одним і тим самим принципом.
Кінцівки у таких фігурок ледь намічені, голова оброблена сумарно без зазначення рис обличчя, але
зате різко підкреслені статеві ознаки жінки-матері.

Період Мадлен. Це час найвищого розквіту палеолітичного мистецтва. Тварини залишаються

головною темою, але зображуються вони майже завжди у різних позах, іноді в русі. Фарбою
покривається все зображення повністю, і поступово від однобарвного розпису художник переходить
до двох або і трьох кольорів. Відкрив печерний живопис у 1868 р. іспанський археолог Марселіно
Саутуола у печері Альтаміра (Іспанія). На стелі печери намальовано біля двох десятків бізонів, коней
і кабанів. Альтаміра стала першою з багатьох десятків подібних печер, знайдених пізніше на
території Франції, Іспанії та Італії: Ла Мут, Ла Мадлен, Труа Фрер, Фон-де-Гом , Санта-Ізабель та ін.
Зараз на території тільки однієї Франції відомо близько ста печер із зображеннями первісних часів.
Найвідомішою у світі є печера Ласко (Франція), випадково відкрита у 1940 р. й названа
«Сікстинською капелою первісного живопису». Всі тварини в епоху палеоліту, як правило,
зображені ізольовано, не пов’язані між собою композиційно. Тільки у кінці періоду Мадлен
з’являються спроби згрупувати фігури тварин, об’єднуючи їх в один сюжет.

(https://osvita.ua/vnz/reports/culture/10843/)