Неандертальці на території України

На території України неандертальці розселилися приблизно у проміжку 120-40 тис.

років до н. е. Особливо концентровано вони заселили райони Закарпаття й
Прикарпаття, припорогової Наддніпрянщини та гірського Криму. З відходом
льодовика (риське заледеніння) – вони посунулися на північ – до сучасних кордонів
України.
Особливо багато пам’яток залишилось на гірській території Криму, адже умови життя
там були кращі, ніж на рівнинах. У печерах, під скелями неандертальці могли
влаштовувати затишні табори, де постійно підтримували вогонь. Також, у Криму
виявлено пам’ятки зі схожою індустрією, тому, можна зробити припущення про
активне спілкування неандертальців.
Умови існування такі, як надзвичайно багата фауна, наявність великих тварин,
визначили головне заняття неандертальців – мисливство. Воно стимулювало
вдосконалення та розвиток знарядь праці. Ймовірно, мисливство рівнинних районів
відрізнялося від гірських, але стверджувати це неможливо, бо фаунові залишки рівнин
репрезентовані дуже слабо.
У Наддніпрянщині головним об’єктом мисливства був мамонт. У Північно-Західному
Причорномор’ї – печерний кінь. У Північному Приазов’ї, можливо, зубр та кінь. У
Криму за наявності різноманітних фаунових залишків можна помітити спеціалізацію
деяких колективів. Наприклад, тих, що надавали перевагу при полюванні віслюку
(Старосілля, Чокурча 2), антилопі-сайгаку (Шайтан-Коба), коню (Чокурча). При
цьому, деякі пам’ятки Криму дають надзвичайно строкатий склад мисливської
здобичі, особливо: Старосілля, Шайтан-Коба, верхній шар Киїк-Коби, що свідчить про
суворий клімат того часу. Споживали тут і рибу.
Великих тварин, звичайно, впольовували гуртом, заганяючи в урвища, яри та болота.
На дрібних могли полювати й індивідуально. Примітивність знарядь свідчить про те,
що мисливство було трудомістким і не завжди успішним.
Збиральництво теж відігравало суттєву роль. Але воно належить до тих явищ, що
слабше відбиваються в археологічних залишках – лише деякими знаряддями праці з
переробки рослинних продуктів (кам’яні терки, товкачики).
Палеантропи вели досить мобільний спосіб життя, поєднуючи його з більш-менш
тривалою осілістю (ймовірно, не більше сезону) в особливо зручних місцях. Саме там
фіксують значні культурні накопичення (наприклад: Скубова Балка у Дніпровському
Припоріжжі, нижній шар Чокурчі в Криму, Іллінка під Одесою) та житла. Найдавніші
житла на території України пов’язані саме з діяльністю неандертальців. У
Наддніпрянщині основу житла складали кістки мамонта, у Криму – і каміння. Такі
фундаменти надбудовували тичками, гіллям і вкривали шкурами тварин. Такі
стійбища розглядають як мисливські базові табори, де община могла існувати якийсь
час за рахунок навколишнього середовища та мисливських рейдів на більш віддалені
території.
Також, їх мобільність була спричинена пошуками сировини для знарядь.
Пітекантропам належать найдавніші, так звані майстерні, з обробки кременю в
Донбасі, що надалі існували протягом усього кам’яного віку.
Вдосконалення знарядь праці, логічно, підвищує ефективність полювання. Про це
свідчать доволі обжиті місця давніх поселень, поява перших жител. Строкатість
пам’яток та їх індивідуальний характер, свідчать про досить замкнений спосіб життя
неандертальців. Але, Крим – виняток, як я вже казала – пам’ятки матеріальної
культури в Криму є досить схожими. Також, відмінною рисою кримських поселень є
щільність населення, коли у інших регіонах густота населення незначна. Але,
враховуючи протяжність муст’єрської епохи – кілька десятків тисячоліть, і умовнсіть
датування пам’яток, це питання – дискусійне.
Фіксується певне зрушення у свідомості неандертальців – з’являються перші
поховання. На даному етапі їх одиниці та виявлені лише в Криму. Вони демонструють
прояв прихильності до членів свого колективу, з одного боку. З іншого доку – бажання
позбавитися померлих. З цих двох вихідних пізніше і сформуються поховальні звичаї,
релігійні уявлення, пов’язані з культом померлих. У цьому плані особливої уваги
заслуговують спеціальні сховища кісток тварин, оцінені як відображення формування
тотемізму та мисливської магії. На території України сліди цього явища віднайдено в
Іллінці, де у невеликому гроті містилося скупчення кісток печерного ведмедя.
Виходячи з обмежених розмірів стійбищ неандертальців, логічно, що вони жили
невеликими колективами.
Кісткові рештки власне неандертальців в Україні було виявлено лише в Криму. Були
повідомлення про можливі останки неандертальця у гроті Прийма на Львівщині, але
вони не підтвердилися.
У 1924-1925 рр. в печері Киїк-Коба проводив розкопки Г.Бонч-Осмоловський. У
верхньому шарі трапились рештки дорослого та дитини віком 5-8 місяців. На нижчому
шарі знайдені окремі кістки дорослого неандертальця віком 35-45 років. Відзначені
деякі патологічні зміни в коліні, та деформації кісток правої стопи (перелом або
обмороження). У цьому ж культурному шарі трапилась багата кам’яна індустрія
артефактів, що включає рубила, скребла, наконечники і гостро-конечники. Матеріали
датовані рис-вюрмським часом (рис-вюрський інтергляціал приблизно 130-54 тис р.
тому), хоча можливий і пізніший вік.
Заскельна 6 (Колосовська стоянка) – печерна багатошарова стоянка в Східному
Криму. Тут у різні роки Ю.Колосовим було відкрито багато фрагменів розрізнених
неандертальців (5-7 особин). У шарі 2 в 1978 р. відкрито фрагменти черепа та інші
кістки особи 10-12 років. В шарах 3 і 3а у 1972, 1973 і 1978 рр. – розрізнені кістки
дітей і підлітків. Усі мали виразні риси подібності до близькосхідних неандертальців.
Крем’яна індустрія усіх культурних шарів однотипна. Хороша збереженість залишків
життєдіяльності людини і багатство матеріальної культури пам’ятки дають змогу
вивчати риси періоду, який часто визначають як «час останніх неандертальців».
Дослідження накопичених під час розкопок даних триває досі – із застосуванням
нових методик і підходів з’ясовуються нові факти й обставини.
Абсолютно унікальними в контексті неандертальскої стоянки, до того ж віддаленої від
морського узбережжя, є рештки чорноморського дельфіна-білобочки.
Заскельна 5 – печера чи грот неподалік від попередньої стоянки. Досліджувалася так
само Ю.Колосовим, у 1974 р. Знайдено фрагмент дитини віком 5-6 років, що має певні
сапієнтні риси.
Заскельна 5 (траншея). Виявлені: фрагментована фаланга кисті дорослого
неандертальця (1970), нижче стоянки – фрагмент черепа жінки-неандерталки 25 років.
За даними радіо-вуглецевого аналізу, усі заскельненські знахідки мають вік 30-40 тис.
р., тобто належать до кінця фази існування неандертальців як виду.
Пролом 2 – 1981 р. – фрагмент кисті неандертальця.
Старосілля – О.Формозов, 1953 р. – скелет дитини віком близько 2 років, що належав
до хомо сапієнс. Але зараз ця знахідка ставиться під сумнів як приналежна до часу
формування культурного шару середнього палеоліту.
У Криму, як до речі, і в окремих регіонах Іспанії чи Португалії, вони затрималися
довше, ніж деінде, бо могли жити там ізольовано.
Великої актуальності в палеолітознавстві України набули проблеми перехідного
періоду. Мається на увазі доба переходу від середнього до верхнього палеоліту, яка
охоплює період часу приблизно від 40 до 28 тис. р. тому, коли на Європейському
континенті одночасно мешкало два різновиди людських істот – неандертальці та
кроманьйонці.
Слід відзначити, що бідність антропологічного матеріалу не дозволяє зробити
висновки щодо співіснування обох видів прадавньої людини на території сучасної
України на базі «кісток», тому про взаємодію неандертальців та сапієнсів на території
сучасної України і Криму можна судити тільки спираючись на матеріали археології
кам'яних індустрій.
Серед останніх відкриттів – дослідження стоянки Вись під м. Новомиргород на
Кіровоградщині - нової пам’ятки селетського кола. На думку Єфименка, селетська
культура формується на території сучасної Чехії, Угорщини і України шляхом
поступової еволюції з мустьєрської. Її колекція кременю демонструє синтез
середньопалеолітичних та верхньопалеолітичних традицій обробки кременю.
Поки що відносна бідність антропологічного матеріалу дозволяє робити лише
поверхневі узагальнення та попередні висновки щодо проблеми співіснування двох
видів прадавньої людини на території Європи на базі цього типу джерел, тому про
взаємодію неандертальців та сапієнсів краще судити, спираючись на більш широку
базу матеріалів археології кам'яних індустрій. Археологічні культури мустьє і оріньяк
на початку верхнього палеоліту подекуди демонструють спадковість кам’яних
індустрій. Тож припускається, що це є прикладом взаємодії сапієнсів та
неандертальців не лише України, а й Європи.