юди сучасного типу, Homo sapiens sapiens, або кроманьйонці, сформувалися у період

верхнього палеоліту, понад 40—35 тис. років тому. На теренах України мешкали
представники європеоїдної раси, які витіснили неандертальців[10]. Кроманьйонці мали
примітивну родову організацію і були суспільством мисливців-збирачів[6]. Археологи знайшли
близько 800 пам'яток цих людей в Україні і виділяють їх у закарпатську, дністровську,
волинську, середньодніпровську та степову групи[10]. На сході країни визначною
пам'яткою пізнього палеоліту слугують перші петрогліфи Кам'яної Могили (останець
часів Сарматського моря), це місце було культовим центром кроманьйонців степової зони[11].
Відомі стоянки часів пізнього палеоліту на території України: Мізин (на правому березі
Десни), Межиріч (Черкащина), Кирилівська (у межах Києва). У цей час люди призвичаїлись
використовувати природні джерела вогню, пізніше навчились видобувати його самостійно,
виготовляти одяг, облаштовувати штучні житла. Форма господарювання була
привласнювальною (збиральництво, мисливство). Формуються найфундаментальніші основи
сучасної суспільної організації, зароджуються перші вірування, первісне мистецтво.
Мезоліт (11-8 тис. років тому). Період збігся з таненням льодовика та початком нової
геологічної доби — голоцену. Загальне потепління сприяло збільшенню кількості населення.
Апогей розвитку мисливського господарства. Зникнення льодовикової фауни внаслідок
комплексу факторів (від кліматичних змін до прямого винищення людиною) призводить до
остаточної кризи палеолітичних засобів мисливства. У цей період людина одомашнила собаку,
винайшла лук і рибальське знаряддя. Замість колективного полювання на стадних тварин ця
справа стає індивідуальною. Відбувається загальна індивідуалізація способу життя, побутове
виокремлення родин від спільного роду. Одночасно відбувався поступовий перехід від
кочового до осілого життя. Формувались перші територіальні громади. Середня очікувана
тривалість життя збільшилась від 20-25 років до 35. У цей час на території сучасної України
відбувається поширення мікролітів. В Україні виявлено понад 300 мезолітичних
місцезнаходжень, які класифікують у південно-степову та полісько-лісостепову культурно-
територіальні зони[12]. Криза привласнюваного мезолітичного господарства поступово змусила
людей приступити до відтворювальних форм господарювання.
Неоліт (8-6 тис. років тому). Відбувається неолітична революція (термін
запропоновано Гордоном Чайльдом) — перехід від привласнювального господарства
(полювання, збиральництво) до відтворюючого (тваринництво, землеробство)[6]. Населення
переходить до осілого способу життя, винаходить кераміку (що посіла важливе місце в
поліпшенні засобів приготування й зберігання їжі),
займається землеробством і скотарством (одомашнено більшість сучасних свійських тварин),
що через нерівномірність географічних умов призводить до територіального поділу праці й
розвитку торгівлі. З'являється ремісництво (особливо плетіння, на основі якого в деяких груп
населення виникло ткацтво) і прошарок людей-організаторів з яких викристалізовується з
часом аристократія. Стабілізувався ландшафтний поділ України на лісову, лісостепову і
степову зони, утворився гумусний покрив землі. Неолітичні культури України формувалися під
впливом досягнень осередків Близького Сходу, які імпортувалися переважно
через Балканський півострів і Подунав'я[13]. До цього часу відноситься буго-дністровська
культура.

Початок доби металів[ред. | ред. код]

Енеоліт, або мідна доба (7-5 тис. років тому).
Ця епоха позначена впровадженням мідних знарядь праці. Стала виразнішою господарча
спеціалізація природно-кліматичних зон: скотарство у степу, хліборобство в лісостепу і
мисливство в лісовій смузі. Час великих землеробських культур на теренах України, перш за
все трипільської (VI—III тисячоліття до н. е.) — культури величезних як на той час (10-15 тис.
мешканців) концентричних протоміст з двоповерховими будівлями. Трипільці мали гончарні
печі та власну знакову систему, тобто були близькі до створення власної цивілізації. Однак
цьому завадив екстенсивний характер хліборобства, який розпорошив сили трипільців [14].
Трипільці відомі власною оригінальними розписами на кераміці, дрібними статуетками людей і
тварин, керамічними моделями будівель, саней, тронів та сокир і біноклеподібними келихами.
Цю археологічну культуру вперше відкрив Вікентій Хвойка, пізніше ретельно дослідили
археологи Тетяна Пассек та Михайло Відейко. На сході України ці часи
представлені середньостогівською культурою.