Тема 1: Історичне краєзнавство як наукова дисципліна

1. Історичне краєзнавство в системі історичної науки

2. Джерельна база історичного краєзнавства
3. Історичне краєзнавство в системі СІД

Лекції – 30 год; семінари – 30 год., семінар № 15 – залік

14 практичних по 3.5 бали (всього 49 балів)

Модульна робота – 11 балів.

Всього за роботу у семестрі – 60 балів

Залік – 40 балів
Політика курсу
Відвідування
Відвідування лекційних занять – вільне,
відвідування практичних занять
обов’язкове.
 
Дотримання термінів виконання
завдань
Після встановлених викладачем і/або
програмою курсу дедлайнів будь-які роботи
не приймаються.
1.Історичне краєзнавство в Українській РСР / П.Т. Тронько, В.О. Горбик, О.І.
Лугова та ін.; АН УРСР. Ін-т історії. Київ: Наук. думка, 1989. 240 с.
2. Історичне краєзнавство в Україні. Питання теорії і практики. Науково-
допоміжний бібліографічний покажчик / Склали А.М. Комська, Л.А.
Балацька, Т.С. Кудласевич; Київ, 1992. 170 с.
3. Баженов Л.В. Історичне краєзнавство Правобережної України ХІХ – на
початку ХХ ст.: Становлення. Історіографія. Бібліографія. Хмельницький:
Доля, 1995. 254 с.
4. Серкіз Я. Історичне краєзнавство. Навчально-методичний посібник
[Бібліотека вчителя історії]. Львів: Львів. обл. наук.-методичн. ін-т освіти,
1995. 96 с.
5.Бондаренко Г. В. Історичне краєзнавство Волині: Монографія. Луцьк:
Вежа, 2003. – Кн. 1. – 248 с. – Кн. 2. - 214 с.
6.Дем’янчук Г.С. , Дем’янчук Б.Г., Дем’янчук А.Г. Українське краєзнавство:
сторінки історії. Київ: Просвіта, 2006. 294с.
7.Уривалкін О.М. Історичне краєзнавство. Навчальний посібник. Київ:
КНТ, 2006. 296с.
8. Прищепа Б. , Прищепа О. Історичне краєзнавство Волині. Навч. посібн.
Рівне: ПП ДМ, 2008. 351с.
Краєзнавством традиційно
називають комплексне наукове
дослідження під кутом зору
історії, географії, природничих
наук, етнографії та економіки
силами аматорів і професійних
науковців певної території
(регіону) – міста, села, району,
області.
Історичне краєзнавство – це
галузь знань, яка об’єднує комплекс
дисциплін різноманітних за
змістом, методами досліджень і
вивчає історію розвитку
суспільства у його взаємодії з
природою в межах окремих
історико-географічних регіонів,
адміністративно-територіальних
одиниць, населених пунктів.
 Предметом історико-краєзнавчого
дослідження є конкретний регіон (край) в
визначених історико-географічних чи
адміністративно-територіальних межах
(мікрорайон, село, місто, район, область, край).
Об’єктом наукового вивчення історичного
краєзнавства є історія цього регіону: аналіз
закономірностей і характерних рис історії
населення, його взаємодії з оточуючим
середовищем, господарством, культурою,
пам’ятками минулого. Об’єкт і предмет
краєзнавчих досліджень може варіюватись в
залежності від конкретної мети та завдань.
/ ІХ – середина XIV ст. – літописний період;
/ друга половина XIV – кінець XVIII ст. – литовсько-польський період
висвітлення історичних подій і фактів з позицій польської історичної
літератури;
/ кінець XVIII – середина ХІХ ст. – зародження організованого краєзнавства;
/ середина ХІХ ст. – 1917 р. – етап становлення історико-регіональних
досліджень Київщини, Волині, Поділля, формування краєзнавчих центрів,
активу, публікація описів церков і парафій;
/ 1917-1920 рр. – час виникнення й становлення краєзнавства доби
національно-визвольних змагань;
/ 1920-ті рр. – час бурхливого розквіту краєзнавчого руху;
/ кінець 1920-х – початок 50-х рр. – час репресій і занепаду краєзнавчого
руху;
/ середина 1950-х – 70-ті рр. – етап відродження й дальшого розвитку
регіональних досліджень;
/ 1980-ті – початок 90-х рр. – період інтенсифікації краєзнавчих досліджень,
критичного переосмислення досягнень та методологічних підходів
історичної науки;
/ 1990-ті рр. – початок ХХІ ст. – розвиток краєзнавства доби незалежності,
вивчення невідомих і замовчуваних сторінок історії краю.
Історико-краєзнавчі дослідження відрізняються
від власне історичних: а) специфічністю форм і
методів виявлення фактичного матеріалу; б)
великою конкретністю і деталізацією опису; в)
можливістю усестороннього вивчення життя
сучасного суспільства по “гарячим слідам” подій;
г) більш тісним зв’язком з СІД; д) специфічністю
джерельної бази, оскільки історику-краєзнавцю
доступніше широке коло місцевих джерел. В свою
чергу воно використовує нові досягнення
історичної науки, що дозволяє підняти історичне
краєзнавство на якісно новий рівень.
Завдання історичного краєзнавства:
- глибоке вивчення минулого рідного краю та популяризація
знань з історії рідного краю;
- розширення джерельної бази місцевої історії (нові історичні
документи і т.д.);
- складання хронологічних таблиць з фіксацією різноманітних
та різнохарактерних фактів з місцевої історії;
- створення тематичних бібліографічних покажчиків
- залучення широкого кола громадськості до пізнання його
історії;
- збереження і примноження історико-культурної спадщини
нашого народу;
- окреслити відмінні особливості історичного розвитку
кожного краю;
- формування національної свідомості і гідності;
- продовжити розробку науково-теоретичних і методологічних
основ дисципліни.
Методика роботи історика-краєзнавця з
джерелами включає в себе загальну
джерелознавчу методику і разом з тим має має
власні особливості: а) виявлення цінних джерел,
які знаходяться в особистих (фамільних) архівах;
б) велика питома вага джерел, які в звичайних
історичних дослідженнях грають другорядну роль
(кіно-фото-фонодокументи); в) вивчення краю не
лише за джерелами, які зібрані в архівосховищах,
але й на основі безпосередніх спостережень на
місці; г) більш широке залучення джерел, які
відносяться до різних історичних епох.
проф. М.П. Ковальський виділив групи історичних дисциплін, які необхідні в краєзнавчих дослідженнях:
1. Комунікативно (комунікаційно)-евристичні, інформативні (інформаційні): історична бібліографія і її
підрозділ бібліографічна евристика, інформатика, історіографія історичного краєзнавства, історіографія
джерелознавства, джерельна, джерелознавча та архівна евристика. Їх використання дозволяє орієнтуватись в
значному масиві джерел та літератури, сприяє складанню краєзнавчих бібліографій, каталогів та покажчиків.
2. Комплекс дисциплін, об’єктом вивчення яких є різні аспекти і фактаж речових джерел: археологія,
нумізматика, боністика, емблематика, сфрагістика, геральдика, вексилологія, фалеристика. Пошуки
краєзнавців в галузі названих дисциплін мають велике значення для створення узагальнюючих праць,
зведених каталогів і типологій.
3. Етнографічні джерела, які вивчає етнологія (етнографія).
4. Музеєзнавче джерелознавство і музеологія, об’єктом яких є музейний експонат. Власне в музеях
представлені всі типи історичних джерел (речові, письмові, поведінково-етнографічні, кіно-фото-
фонодокументи: в різних формах і методах фіксації історичної інформації).
5. Дисципліни, що вивчають різноманітні словесні джерела в різномаїтті їх форм прояву, вираження і фіксації
знаковими системами – розмовна мова, усна народна творчість, письмові джерела, загальні і специфічні
дисциплінарні функції вивчення яких здійснюють джерелознавство, дипломатика, палеографія, неографія,
філігранологія, кодикологія, текстологія, епіграфіка, літописознавство, берестологія.
6. Історико-філологічні дисципліни, особливо ономастика і топоніміка. З цим напрямком краєзнавчих
пошуків тісно пов’язані історична географія і картографія, демографія, історія народного господарства,
промислів, економіка і т.п.
7. Дисципліни, предметом яких є вивчення кількісних показників матеріальних об’єктів чи людського
співтовариства: історична метрологія, хронологія, генеалогія.
8. Великі можливості для реконструкції і моделювання минулого краю лежать у вивченні філокартичних
пам’яток – поштівки, зарисовки, гравюри, фото та інші зображення пам’ятних місць. Це можуть бути
зображення архітектурних споруд, виробничих і промислових об’єктів, народних свят, звичаїв, обрядів,
суспільного і сімейного побуту з альбомів, записок іноземців, мандрівників і подорожників.
9. Збирання і введення до наукового обігу виявлених документальних і наративних джерел та подальше їх
зберігання слід вважати вагомим внеском вітчизняних краєзнавців у розширення джерельної бази.