методичка з джерелознавства

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА
Підлягає поверненню на кафедру
ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО ІСТОРІЇ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ

методичні рекомендації до практичних занять
Чернівецький національний університет

2011
УДК [94 (3): 930.2] (076)
ББК 63.211 (0) 3 л 7
Д 408
Друкується за ухвалою редакційно-видавничої ради

Чернівецького національного університету
імені Юрія Федьковича
Джерелознавство історії стародавнього світу. Методичні рекомендації до

семінарських занять / Укл.: Воротняк І. Д. – Чернівці, 2011. – с.
Методичні рекомендації розраховані для семінарських занять з курсу

“Джерелознавство” і охоплюють корпус найважливіших писемних джерел з
історії Стародавнього Сходу, античної Гореції та Риму. В процесі роботи
студенти повинні навчитися визначати типологію і класифікацію джерел,
визначати рівень їхньої інформативності та достовірності, уміти
інерпретувати отримані дані.
Для студентів факультету історії, політології та міжнародних відносин.
© Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича, 2011
Методичні вказівки з курсу джерелознавства історії Стародавнього Сходу
та античної історії розраховані на вироблення у студентів другого курсу
спеціальності “історія” навичок і вмінь працювати з історичними джерелами
та літературою, самостійно досліджувати невеликі проблеми, поставлені
викладачем перед студентами при підготовці рефератів.
У системі гуманітарних наук джерелознавство – одна зі спеціальних
історичних дисциплін, має свій предмет і особливі методи дослідження.
Першочергове завдання фахівця-історика полягає в тому, щоб визначити час
виникнення конкретного історичного джерела, його достовірність і
достовірність інформації, що міститься в ньому. Частина джерел, котрі є у
розпорядженні сучасних дослідників, збереглася завдяки письмовій,
головним чином, літературній традиції, інша частина здобута в результаті
археологічних розкопок. Загальна сукупність таких джерел складає проекцію
розвитку історичної науки, є скарбницею безцінного життєвого досвіду та
напруженої інтелектуальної праці багатьох людських поколінь.
Завдання курсу – ознайомити студентів з основними видами історичних
джерел, охарактеризувати найважливіші принципи джерелознавчого аналізу.
Літературна спадщина, пам’ятки матеріальної культури стародавніх
народів, речові й археологічні джерела, незважаючи на свою
фрагментарність, певну суб’єктивність і однобічність, вражають
інформаційним розмаїттям і протягом багатьох століть продовжують
зберігати свою вагомість. Саме поняття про історичне джерело і його
фундаментальний зміст, ставлення до нього саме як до феномену культури,
результату людської діяльності в духовній і матеріальній сферах, з’явилися
завдяки інтерпретації найважливіших творів обширної за своїм змістом
літератури давнини. Античні оповідні або наративні джерела до цього часу
слугують основним підґрунтям загальноісторичного знання, дієвого засобу
усвідомлення навколишньої дійсності, своєрідного ключа для адекватного
розуміння не лише окремих тенденцій генези соціальних і політичних
структур стародавніх цивілізацій, але й суті всесвітньо-історичного процесу в
цілому. Постійне розширення джерельної бази, подальше вдосконалення
методів вивчення культурної спадщини давньосхідних і античних цивілізацій
є запорукою успішного освоєння курсу всесвітньої історії. Сучасна історична
наука розглядає історчине джерело як твір, створений людиною, як продукт
духовної культури, що дає інформацію про розвиток людського суспільства.
Сукупність джерел складає скарбницю людського знання і світового досвіду.
Проте джерела вимагають уміння отримувати з них потрібну інформацію,
критично її оцінювати, інтерпретувати, робити логічні висновки і
відтворювати на їхній основі взаємозв’язану картину тієї культури,
суспільства, залишком якої вони виступають. Завданням джерелознавства як
навчальної дисципліни є вивчення відміностей та особливостей джерел, їх
ознак, типології, класифікації, принципів і методів роботи з джерелами, а
також оцінка можливостей використання того чи іншого джерела або
комплексу джерел з практичною метою.
Аналіз писемного історичного джерела. Писемне джерело – найбільш
інформативний вид історичного джерела, і саме цим зумовлено його активне
використання в навчальному процесі. Зазвичай студенти мають справу не з
цілим джерелом, а з його уривком. Аналіз джерела необхідно здійснювати у
такій послідовності:
1. Назва джерела, час і місце його створення, мова, якою воно написане.
2. Атрибутація (типологізація) та класифікація джерела.
3. Конкретно-історичні умови (історичний контекст) створення джерела.
4. Історія відкриття і вивчення джерела.
5. Причини та цілі створення джерела.
6. Структура змісту джерела.
7. Текстологічний аналіз джерела.
8. Сфери (або сфера) життя суспільства, про яку навна інформація в
аналізованому джерелі.
9. Історична інформація, що міститься в джерелі, можливі варіанти її
інтерпретації.
10.Вплив авторської позиції на зміст джерела.
11.Рівень достовірності джерела.
12.Ступінь інформативності джерела.
Зрозуміло, що далеко не завжди писемне джерело може бути
охарактеризоване за всіма пунктами даної схеми. Крім того, у студентів
(особливо на початковому етапі роботи) викликає труднощі така важлива
складова, як класифікація джерела. Необхідно пам’ятати, що існують різні
підходи до даної проблеми, однак є й доисть традиційні, загальноприйняті.
Писемні історичні джерела ділять на розповідні (наративні), документальні,
або актові. З-поміж розповідних джерел найчастіше зустрічаються історичні
твори стародавніх авторів, твори художньої літератури, релігійні тексти,
літописи (хроніки, аннали), політичні, економічні та інші трактати, біографії,
промови, листи. До документальних джерел відносяться збірки законів,
декрети, укази, едикти, постанови, господарські договори, кодекси, кадастри,
заповіти, дипломатичні документи, присудження, ухвали народних зборів та
інших органів влади і т. ін.
Література загального характеру
1. Бельчикова Н. Ф. Литературное источниковедение. – М., 1983. – 272 с.

2. Бокщанин А. Г. Источниковедение Древнего Рима. – М.: МГУ, 1984. – 160 с.
3. Булыгин И. А., Пушкарев Л. Н. Источниковедение // Советская историческая
энциклопедия. – С. 592-601.
4. Гребенюк А. В. Исторический источник и буржуазная историография. –
Калинин, 1985. – С. 47-63.
5. Гумилев Л. Н. Место исторической географии в востоковедных
исследованиях // Народы Азии и Африки. – 1970. – № 1. – С. 85-94 (див.
електронну версію: http://www.eastlib.narod.ru/gumilev/gumilev_11.htm)
6. Иванов Г. М. Исторический источник и историческое познание. – Томск, 1973.
– 222 с.
7. Источниковедение Древней Греции (эпоха эллинизма). Учебное пособие / Под
ред. В. И. Кузищина. – М., МГУ, 1982. – 202 с. (див електронну
версію: http://annals.xlegio.ru/greece/istved/idg2_00.htm)
8. Источниковедение истории Древнего Востока / Под ред. В. И. Кузищина. – М.:
Высшая школа, 1984. – 392 с.
9. Источниковедение: Теория. История. Метод. Источники российской истории:
Учеб. пособие / И. Н. Данилевский, В. В. Кабанов, О. М. Медушевская,
М. Ф. Румянцева. – М.: Российск. гос. гуманит. ун-т, 1998. – 702 с. (див.
електронну версію: http://mirknig.com/knigi/history/1181238474-
istochnikovedenie-teoriya-istoriya-metod.html)
10. Каштанов С. М., Kyрносов А. А. Некоторые вопросы теории
источниковедения // Исторический архив. – 1962. – № 4. – С. 73-90.
11. Курносов А. А. К вопросу о природе видов источников // Источниковедение
отечественной истории, 1976. – М., 1977. – С. 5-25.
12. Іванов Г. M., Коршунов A. M., Петров Ю. В. Методологические проблемы
исторического познания. – М., 1981. – 296 с.
13. Лукиных Т. Н., Можаева Г. В., Рожнева Ж. А. Ресурсы сети Интернет: к
проблеме источниковедческого описания // Педагогические аспекты
исторической информатики: Выпуск 3: Информационное обеспечение
исторического образования. Сб. статей. – Минск-Гродно, 2003. – С. 98-102 (див.
електронну версію: http://huminf.tsu.ru/old/scince/publications/mojaeva/resurs.htm)
14. Лурье Я. С. Логические основы критики источника // Источниковедческие
разыскания. – 1985. АН Грузинской ССР. – Тбилиси. 1988 (див. електронну
версію: http://opentextnn.ru/history/istochnik/problems/?id=1339)
15. Люблинская А. Д. Источники в смежных с историей науках // Проблемы
источниковедения западноевропейского средневековья. – Л., 1979.
16. Люблинская А. Д. Источниковедение истории средних веков. – М.: ЛГУ, 1955.
17. Мажуга В. И. Исторический источник как предмет истории культуры //
Воспомагательные исторические дисциплины. – Л., 1987. – Вып. 12. – С. 1-24.
18. Медушевская О. М. Источниковедение и вспомогательные исторические
дисциплины в современной зарубежной архивистике: Аналит. обзор. – М., 1990.
– 40 с.
19. Николаева А. Т. Краткий очерк развития источниковедения в XVIII в. / Отв.
ред. Е. А. Луцкий. – М., 1962. – 45 с.
20. Никулин П. Ф. Теория и методика источниковедения в отечественной истории
X – начала ХХ вв / Учебное пособие. – Томск, 2000. (http://humanities.edu.ru)
21. Приймак Н. И. О принципах и правилах изучения исторических источников в
сочинении А. С. Лубкина “Начертание логики” (1807 г.) // История. Мир
прошлого в современном освещении. Сборник начных статей к 75-летию со дня
рождения профессора Э. Д. Фролова. – СПБ., 2008. – С. 545-554.
22. Пушкарев Л. Н. Понятие исторического источника в работах советских
философов // Источниковедение отечественной истории. 1975. – М., 1976. –
С. 76-84.
23. Пчелов Е. В. К вопросу о принципах классификации исторических источников
// Архивоведение и источниковедение отечественной истории. Проблемы
взаимодействия на современном этапе. Доклады и тезисы выступлений на
второй Всероссийской конференции, 12-13 марта 1996 г. – М., 1997. –
Вып. 1 http://opentextnn.ru/history/istochnik/problems/?id=1332
24. Ракитов A. И. Историческое познание: Системно-гносеологический подход. –
М., 1982. – 303 с.
25. Румянцева М. Ф. Источниковедение в системе актуального гуманитарного
знания // Вестник Российского государственного гуманитарного университета.
– 2008. – № 4. – С. 31-46.
26. Русина Ю. А. История и теория источниковедения. Курс лекций. –
Екатеринбург: Из-во УрГУ, 2001. – 120 с.
27. Саар Г. П. Источники и методы исторического исследования. – Баку: Из-во
АзГНИИ, 1930. – 174 с. (див. електронну
версію: http://www.opentextnn.ru/history/istochnik/istXIII-XIX/?id=770)
28. Уйбо А. Реконструкция исторического прошлого как междисциплинарная
задача // Ученые записки Тартусского университета. “Смысловые концепты
историко-философского знания”. Труды по философии. – Вып. XXXV. –
1990. – С. 76-92 (див. електронну
версію: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/Article/uybo_rek.php)
29. Уйбо А. С. Информационный подход к типологии исторических источников //
Ученые записки Тартуского университета. – Тарту, 1982. – Вып. 599. – С. 5-52.
30. Фарсобин В. В. Источниковедение и его метод: Опыт анализа понятий и
терминологии. – М., 1983.
31. Чернин Л. В. К вопросу о методологии и методике источниковедения и
вспомогательных исторических дисциплин // Источниковедение отечественной
истории: Сб. ст. Вып. 1. – М., 1973. – С. 32-63.
32. Шепелев Л. Е. Источниковедение и вспомогательные исторические
дисциплины. К вопросу о задачах и роли в историческом исследовании //
Вспомогательные исторические дисциплины. – Л., 1982. Вып. XIII. – С. 3-22.
33. Шмидт С. О. О классификации исторических источников // Вспомогательные
исторические дисциплины. – Л., 1985. – Вып. XVI. – С. 3-24.
34. Шмидт С. О. Теоретические проблемы источниковедения // Источниковедение:
теоретические и методические проблемы. – М., 1969. – С. 7-58.
Семінарське заняття 1. Історія і культура Стародавнього Єгипту
у світлі писемних джерел
План
1. Пам’ятки офіційного діловодства: автобіографії знатних вельмож,
царські написи, господарські архіви.
2. Літературні джерела: сакральні тексти, дидактичні твори, прозові та
поетичні твори, пророцтва.
3. Тексти міжнародних договорів і документи з сусідніх країн: договір
Рамзеса ІІ і Хаттусіліса ІІ, перські написи, дані біблійної традиції.
4. Античні автори про Стародавній Єгипет.
Тематика рефератів:
1. Археологічні джерела з історії Стародавнього Єгипту.
2. Біблія як джерело з історії Стародавнього Єгипту.
3. Природно-географічні описи Єгипту у працях античних і візантійських
авторів (Геродот, Страбон, Псевдоаріан, Луцій Анней Сенека,
Помпоній Мела, Пліній Старший, Птолемей Клавдій, Флавій
Філострат, патріарх Фотій).
4. Античні автори про релігійні вірування стародавніх єгиптян: Плутарх,
Луцій Апулей Сатурнін, Євсевій Кесарійський (Памфіл), Тит Лукрецій
Кар, Макробій, Максим Тірський, Публій Овідій Назон, Публій
Корнелій Тацит, Цельс, Марк Тулій Цицерон, Флавій Філострат,
Ямвліх Халкідський.
5. Єгипетська архітектура у світлі античних писемних джерел: Діодор
Сицилійський, Ахілл Татій, Павсаній, Амміан Марцеллін, Філон
Візантійський, Юліан Флавій Клавдій, Гай Юлій Солін.
Рекомендовані джерела та література:

Джерела:
1. Апулей. Апология. Метаморфозы. Флориды / Пер. М. А. Кузмина. – М., 1960. –
С. 308-313.
2. Ахилл Татий. История Александра Великого / Пер. А. Егунова // Поздняя
греческая проза. – М., 1961. – С. 403–409 (див. електронну
версію: http://www.egyptology.ru/antiq/achill-tatius.htm)
3. Викентьев В. М. Повесть о двух братьях. Комментарии и фольклористические
сопоставления. – М., 1917 (див. електронну
версію: http://www.egyptology.ru/scarcebooks/Two_broth.pdf)
4. Геродот. История / Пер. Г. А. Стратановского. – Л., 1972. (див. електронну
версію: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/Gerod/index.php)
5. Гигин Юлий. Астрономия. http://www.egyptology.ru/antiq/gigin.htm
6. Грозный Ф. О “хеттских” иероглифах на стелах Тель-Амара // ВДИ. – 1937. – №
1. – С. 24-31 (див. електронну версію: http://annals.xlegio.ru/hetts/telamar.htm)
7. Гора-египтянина, сына Аполлона Иероглифика, которую сам он изложил на
египетском языке, перевел же на греческое наречие Филипп. Книга
первая http://www.egyptology.ru/antiq/heliodor.htm
8. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых
философов. http://www.egyptology.ru/antiq/diogenes.htm
9. Диодор Сицилийский. Историческая библиотека // ВДИ. – 1986. –
№ 2 (див. електронну версію: http://www.egyptology.ru/antiq/diodor.htm; http://
ancientrome.ru/antlitr/diodoros/diod01-f.htm)
10. Древнеегипетская книга мёртвых (пер. и комм. М. А. Чегодаева) // Вопросы
истории. –1994. – № 8. – С. 145–163; 1994. – № 9. – С. 141–151 (див. електронну
версію: http://egypt.boom.ru/egyptboom/texts/kmrus/01.htm)
11. Евсевий Кесарийский (Памфил). Жизнь блаженного василевса Константина. –
М., 1998. – С. 152–153 (див. електронну версію: http://www.egyptology.ru).
12. Записки Юлия Цезаря и его продолжателей (пер. М. М. Покровского). – М.,
1948 (2-е изд. 1993). – С. 354, 359, 361. (див. електронну
версію: http://egyptology.ru.)
13. Иосиф Флавий. О древности еврейского народа; Против Апиона. – Москва-
Иерусалим: Еврейский университет в Москве, 1994. – С. 113-222 (див.
електронну версію: http://mystudies.narod.ru/library/nochrist/flavius/apion.htm)
14. Книга Амдуат. Древнеегипетская “Книга Мертвых” (Изложение Е. Лазарева) //
Наука и религия 1990. – № 1-12.
15. Коростовцев М. А. Две главы Книги Мертвых // Наука и религия. –1971. – № 5.
– С. 46–49.
16. Лившиц И. Г. Фрагменты саркофага с отрывками из Текстов Пирамид //
Древний мир: сборник статей. – М., 1962. – С. 30-138.
17. Лукан Марк Анней. Диалог Цезаря с египетским жрецом о Ниле // Марк Анней
Лукан. Фарсалия или поэма о гражданской войне (пер. Л. Е. Остроумова). – М.-
Л., 1951. – С. 235–239.
18. Макробий О жертвоприношениях // Архитектура Античного мира /
Сост. В. П. Зубов и Ф. А. Петровский. – М., 1940. – С. 62 (див. електронну
версію: http://www.egyptology.ru).
19. Максим Тирский. Следует ли почитать кумиры? / Поздняя греческая проза. –
М., 1961. – С. 307.
20. Марцеллин Амиан. Римская история // http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/
History/Marcell/index.php
21. Надпись Ити из Гебелейна // Хрестоматия по истории Древнего Востока / Под
ред. В. В. Струве и Д. Г. Редера. – М., 1963. – С. 43-44.
22. Надпись Хусубека // Хрестоматия по истории Древнего Востока / Под ред.
В. В. Струве и Д. Г. Редера. – М., 1963. – С. 54-55.
23. Олимпиодор. История. Из собрания “Мириобиблион” патриарха Фотия /
Пер. И. В. Скржинской // Византийский временник. – 1956. – № 8. – С. 229–
230 (див. електронну версію: http://www.egyptology.ru/antiq/Olymp.pdf)
24. Павсаний. Описание Эллады. – Т. 1. – М.: Ладомир, 2002. – 491 с. (див.
електронну версію: http://www.egyptology.ru)
25. Плиний Старший. О Ниле и его разливах // Античная география /
Сост. М. С. Бондарский. – М., 1953. – С. 255-257 (див. електронну
версію: http://www.egyptology.ru/antiq/plinius1.htm)
26. Плутарх. Из трактата “Об Исиде и Осирисе”// ВДИ. –1977. – № 3. – С. 254-258.
27. Плутарх. Моралии. Об Исиде и Осирисе (пер. Н. Н. Трухиной) // ВДИ. – № 3. –
1977. – С. 253–265; № 4. – 1977. – С. 229–249.
28. Поздняя греческая проза. – М., 1961. – С. 403–409.
29. Полигистор Луций Корнелий. Александр Египтиака (О делах египетских)
// (фрагменты I, II и III книги) (див. електронну версію: http://egyptology.ru.)
30. Поллион Требеллий. О египетском народе // Властелины Рима
(пер. С.Н. Кондратьева). – М., 1992. – С. 249–250 (див. електронну
версію: http://www.egyptology.ru/antiq/trebellius.htm)
31. Помпоний Мела. Подробное описание Азии. Египет // Античная география /
Сост. М.С. Бондарский). – М., 1953. – С. 187–189 (див. електронну
версію: http://www.egyptology.ru/antiq/mela.htm)
32. Поэзия и проза Древнего Востока. –Т. І. – М.: Художественная литература,
1973. – С. 18-78.
33. Псевдоарриан. Описание прилегающего к Египту побережья Красного моря //
ВДИ. – 1940. – № 2. – С. 264–265 (див. електронну
версію: http://www.egyptology.ru/antiq/pseudo.htm)
34. Публий Овидий Назон. Метаморфозы / Пер. С. В. Шервинского). – М., 1977. –
С. 135.
35. Секст Аврелий Виктор. О деятельности Октавиана Августа в Египте // Римские
историки IV века. – М., 1997 (див. електронну версію: http://egyptology.ru.)
36. Сенека Луций Аней. О разливах Нила, его причинах и значении для Египта //
Античная география (сост. М. С. Бондарский). – М., 1953. – С. 121–127.
37. Солин Гай Юлий. О растениях и животных Египта (Собрание достопамятных
сведений. Гл. 32, 22-30, 34-36) (пер. И. И. Маханькова) // Знания за пределами
науки. Мистицизм, герметизм, астрология, алхимия, магия в интеллектуальных
традициях веков. – М., 1996 (див. електронну версію: http://egyptology.ru.)
38. Страбон. География в 17 книгах. – М.: Наука, 1964. – 940 с. (див. електронну
верчію: http://naturalhistory1.narod.ru/Person/Lib/Strabon/Index.htm)
39. Странствия Синухета // История Древнего Востока. Тексты и документы:
Учебное пособие. Под ред. В. И. Кузищина. – М.: Высшая школа,
2002. http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/sinuhe.html
40. Тацит. Сочинения в двух томах. – Л., 1969. – Т. II. С. 186–188.
41. Тексты Пирамид / Под ред. А. С. Четвертухина. – СПб.: Летний сад, 2000. –
464 с.
42. Тексты Пирамид / Перевод и коментарий Т. Шмакова // Шмаков Т. Т. Тексты
Пирамид и их космология. – Омск, 2005 http://refill.ru/egypt2/unis/essay4/1.htm
43. Тит Лукреций Кар. Об источнике Аммона // Лукреций Кар. О природе вещей
(пер. Ф. А. Петровского). – М., 1958. – С. 229-230.
44. Феофил Антиохийский. Об ошибках Манефона // Античное христианство.
Источники. Сочинения древних христианских апологетов. – СПб, 1999. –
С. 183–184. (див. електронну версію: http://egyptology.ru.)
45. Флавий Филострат. Жизнь Аполлония Тианского // Флавий Филострат. Жизнь
Аполлония Тианского. – М., 1985. – С. 117, 119, 131-132, 136-137 (див.
електронну версію: http://www.egyptology.ru/antiq/philost.htm)
46. Хрестоматия по истории древнего мира / Под ред. В. В. Струве. – Т. I. Древний
Восток. – М.: Учпедгиз, 1950. – 353 c.
47. Хрестоматия по истории Древнего Востока / Под ред. М. А. Коростовцева,
И. С. Кацнельсона, В. И. Кузищина. – Ч. І. – М.: Высшая школа, 1980. – С. 17-
128.
48. Цельс. Сравнение представлений христиан и египтян (Правдивое слово.
Часть II) // Ранович А. Б. Первоисточники по истории раннего христианства.
Античные критики христианства. – М., 1990. – С. 285-286.
49. Цицерон Марк Туллий. О природе богов // Цицерон. Философские трактаты
(пер. М. И. Рижского). – М., 1997 (див. електронну версію: http://www.egyptology.ru).
50. Ювенал Децим Юний. Сатиры / Пер. Ф. А. Петровского. – СПб, 1994. – С. 148-
152 (див. електронну версію: http://www.egyptology.ru/antiq/juvenalis.htm)
51. Юлиан Флавий Клавдий. О вывозе египетского обелиска из Александрии в
Константинополь (Письмо к александрийцам, 443b) // Архитектура античного
мира (сост. В. П. Зубов и Ф. А. Петровский). – М., 1940. – С. 238.
52. Ямвлих Халкидский. О египетских мистериях / пер. Л. Ю. Лукомского. –
М., 1995. (див. електронну версію: http://egyptology.ru.)
Література:
52. Арский Ф. Н. Страбон. – М.: Мысль, 1974.
53. Берлев О. Д. Становление египтологии // История отечественного
востоковедения до середины XIX в. – М., 1990. – С. 229-237.
54. Берлев О. Д. Египет // Источниковедение истории Древнего Востока / Под ред.
В. И. Кузищина. – М.: Высшая школа, 1984. – С. 20-60 (див. електронну
версію: http://egyptiaca.narod.ru/articles/ist_egypt.htm)
55. Васильева О. А. Манефон как источник Плутарха // http://www.hist.msu.ru/
Calendar/1999/Apr/lomonos99/Vasileva.htm
56. Васильева О. А. “Потерянный ребёнок” Исиды: к проблеме интерпретации
мифа об Исиде и Осирисе в позднеантичной традиции // ВДИ. – 2009. – № 1. –
С. 150-160 (див. електронну версію: http://ru-egypt.com/library/208)
57. Гринин Л. Е. Теория, методология и философия истории: очерки развития
исторической мысли от древности до середины XIX века. Лекция 1. Древний
Восток. Лекция 2. Античность // Философия и общество. – 2010. – № 1. –
С. 167-203.
58. Демидчик А. Е. Приоритеты религиозной деятельности древних египтян в 1130
заклинании “Текстов саркофагов” // Сибирь на перекрестье мировых религий.
Материалы научно-практической конференции. – Новосибирск, 29 – 30 октября
2001 года // http://gf.nsu.ru/rizhsky/demidchik
59. Иоганнес Ф.Дешифровка забытых письменностей и языков // http://
annals.xlegio.ru/mal_az/lang/fridrih_hi.htm
60. Керам К. В. Боги, гробницы и ученые. Роман археологии. – М.,1963, СПб: КЭМ,
1994. (див. електронну версію: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/Keram/index.php)
61. Коростовцев М. А. Литература древнего Египта // История всемирной
литературы. – Т. 1. – М., 1983. – С. 54-82 (див. електронну
версію: http://www.philology.ru/literature4/korostovtsev-83.htm)
62. Коростовцев М. А. Древнеегипетская литература // Поэзия и проза Древнего
Востока. – Т. І. – М.: Художественная литература, 1973. – С. 12-18.
63. Коростовцев М. А. Путешествие Ун-Амуна в Библ. Египетский иератический
папирус № 120 Государственного музея изобразительных искусств
им. А. С. Пушкина в Москве. – М., 1960 (див. електрону
64. Литовка И. И. Математика и астрономия Древнего Египта в античных
источниках // Гуманитарные науки в Сибири. – 2007. – № 1. – С. 44-48.
65. Лурье И. М. Дневник Фиванского некрополя от 29 г. Рамзеса III // ВДИ. – 1950.
– № 4. – С. 81-88.
66. Лурье И. М. Юридические документы по социально-экономической истории
Египта в период Нового царства // ВДИ. – 1952. – № 1. – С. 209-280.
67. Макеева Н. В. Западная археология и египетское национальное самосознание.
Два взгляда на историю Египта // Путь Востока. Межкультурная коммуникация.
Материалы VI Молодежной научной конференции по проблемам философии,
религии, культуры Востока. Серия “Symposium”. – Вып. 30. – СПб.: Санкт-
Петербургское философское общество (див. електронну версію: http://
anthropology.ru/ru/texts/makeeva/east06_04.html)
68. Малек Я. Важнейшие источники Старого царства // Сайт: Древний
Египет // http://ru-egypt.com/library/19
69. Матье М. Э. Проблема изучения книги мертвых // Матье М. Э. Избранные
труды по мифологии и идеологии древнего Египта. – М., 1996. – С. 98-
105 http://www.philology.ru/literature4/matye-96.htm
70. Матье М. Э. Тексты пирамид – заупокойный ритуал (о порядке чтения “Текстов
пирамид”) // Вестник древней истории. –1947. – № 4 (див. електронну версію:
http://pero-maat.ru/mtekstipiramid-1.html)
71. Матье М. Э. К проблеме изучения Текстов Пирамид // ВДИ. –1958. – № 4.
72. Мерола М. Письма богу-крокодилу // Сайт: Древний Египет // http://ru-
egypt.com/library/10
73. Рубинштейн Р. И. Поучения Гераклеопольского царя своему сыну.
Эрмитажный папирус № 1116 А // ВДИ. – 1959. – № 2. – С. 112-133.
74. Рубинштейн Р. И. Погребальные обряды по 151 главе Книги Мертвых //
Тутанхамон и его время. – М., 1976. – С. 129-143.
75. Рубинштейн Р. И. Книга Мертвых и отношение древних египтян к смерти //
Ж. Ф. Шампольон и дешифровка египетских иероглифов. – М., 1979. – С. 72–87.
76. Савельева Т. Надписи строителей пирамид как исторический
источник http://egyptiaca.narod.ru/articles/aprw1.htm
77. Сингл С. Дешифровка иероглифов // Сайт: Древний Египет // http://ru-
78. Струве В. В . “Дом жизни” в папирусе Salt 825 (папирус Британского музея
10651) // Сайт: Древний Египет // http://ru-egypt.com/library/22
79. Тарасенко Н. А. Один мифологический сюжет 17-й главы Книги Мертвых // V
Сходознавчі читання А. Кримського. Тези доповідей міжнародної наукової
конференції (м. Київ, 10–12 жовтня 2001 р.). – К., 2001. – С. 39-41.
80. Тарасенко Н. А. Миф о грехопадении в Древнем Египте и его коннотации в 17-й
главе Книги Мертвых // Вісник Київського Славістичного університету. –
Вип. 4. “Історія”. –Київ, 2003. – С. 187–220.
81. Тарасенко Н. А. Мифологический сюжет осирического цикла в стк. 15-18 17-й
главы Книги Мертвых // Сходознавство. – 2004. – № 23–24. – С. 148–162.
82. Томсинов В. А. Краткая история египтологии. – М.: Вече,
2004 http://naturalhistory1.narod.ru/Person/Lib/Egypt_hrono/Index.htm
83. Тураев Б. А. Рассказ египтянина Синухета и образцы египетских
документальных автобиографий. – М., 1915. (див. електрону
84. Тыжов А. Я. Полибий и его “Всеобщая история” // Полибий. Всеобщая история.
Пер. с греч. и комментарии Ф.Г. Мищенко. Том I. СПб.: “Наука”, “Ювента”,
1994. – 496 с. (див. електронну версію: http://ancientrome.ru/publik/tijov/tijov01-
f.htm)
85. Франк-Каменецкий И. Г. Гениальное открытие Шампольона // Новый Восток. –
1923. – № 2. – С. 456-493 (див. електронну версію: http://egyptology.ru.)
86. Франк-Каменецкий И. Г. Памятники египетской религии. – Т. I. – М.,
1917. (див. електрону версію: http://egyptology.ru.)
87. Франк-Каменецкий И. Г. Памятники египетской религии. – Т. II. – М.,
1918. (див. електрону версію: http://egyptology.ru.)
88. Ходжаш С. И. Царские скарабеи, скарабеоиды и печати I тыс. до н.э. из
собраний ГМИИ им. А. С. Пушкина и Государственного Эрмитажа // ВДИ. –
1978. – № 3. – С. 60-65.
89. Чегодаев М .А. Древнеегипетская “Книга Мертвых” // Вопросы истории. – 1994.
– № 8-9 (див. електронну версію http://egyptodeathbook.narod.ru)
90. Шампольон Ж.-Ф. О египетском иероглифическом алфавите. Серия “Классики
науки”. – М.-Л.: АН СССР, 1950.
91. Шоу Я. Палетка Нармера // Сайт: Древний
Египет // http://ru-egypt.com/library/narmer
92. Шоу Я., Николсон П. Амарнские письма // Сайт: Древний Египет // http://ru-
Методичні вказівки
Дане семінарське заняття присвячене джерлам з історії Стародавнього

Єгипту – країни, з якої традиційно розпочинають вивчення цивілізацій
Стародавнього Сходу. Незважаючи на те, що в Єгипті практично була
відсутня історіографічна традиція, бурхливий культурний, соціально-
економічний та політичний розвиток, постійний інтерес з боку стародавніх
греків, римлян і візантійців, спричнив нагромадження величезного обсягу
різноманітних джерел з історії країни.
Велике значення мають автобіографії вельмож, тексти яких у великій
кількості збереглися на стінах їх гробниць. Ознайомившись з
автобіографіями Мечена (Метена) [47, с. 17-18], Уни [47, с. 21-24] і
Хуфхора [47, с. 24-26], охарактеризуйте бюрократичну систему управління,
організацію військової та судової справи, військові походи на Синайський
півострів і експедицію до Нубії. Автобіографії бені-хассанських і сіутських
номархів яскраво змальовують процес посилення помісної аристократії в
епоху між Середнім і Новим Царствами, а також боротьбу гераклеопольских
царів з фіванськими правителями. Автобіографія візира Рехміра [47, с. 74-
78], який жив у епоху Нового царства, містить цінні свідчення про
господарське життя й адміністративну систему управління Єгипту. На основі
інструкції, вміщеної в автобіографії, визначте основні обов’язки цього
високого чиновника, який був першим помічником царя в управлінні
країною.
Великий за обсягом і фактологічним матеріалом корпус джерел з
соціально-економічної історії Єгипту складають царські написи (укази,
розпорядження, заповіти), архівні документи господарської звітності.
У зв’язку з цим варто охарактеризувати такі: указ царя Неферікара з
Абідоса [47, с. 19-20], напис Піопінахта [47, с. 27-28], імунітетну грамоту
фараона Піопі ІІ з Коптоса [47, с. 28-30], напис Іті з Гебелейна [47, с. 30],
напис Сенусерта ІІІ з Семне [47, с. 36-37], декрети Нуб-Хепер-Ра Антефа з
Коптоса [47, с. 56-57] й Сеті І з Наурі [47, с. 83-89]. Важливим джерелом є
документи Месенського архіву, на основі яких необхідно визначити
особливості договірного права, становища рабів, купівлі-продажу
нерухомого майна, здійснення судочинства.
Для вивчення політичної й економічної історії Єгипту наприкінці Нового
Царства важлим джерелом є великий папірус “Гарріса” [46, с. 106-112], в
якому детально висвітлюється внутрішня політика Рамсеса ІV. Опрацювавши
статистичні дані, визначте обсяг храмового майна, грошові та натуральні
внески храмових підданих.
Важливим джерелом для розуміння зовнішньої політики Єгипетської
держави на початку ХVІ ст. до н. е. є стели фараона Камоса, в яких
розповідається про боротьбу з гіксоськими завойовниками [47, с. 59-62]. На
основі “Життєпису начальника гребців Яхмоса” визначте основні вектори
завойвницької політики Єгипту епохи Нового царства: вигнання гіксосів,
похід Аменхотепа І і Тутмоса І в Куш і Сирію [47, с. 63-65]. Цікавим
джерелом є “Літописи (аннали) Тутмоса ІІІ”, в яких докладно описано війну
між Єгиптом і Кадешем [47, с. 66-71]. Ключовою подією стала битва при
Мегіддо. Уважно ознайомтеся з описом битви, зверніть увагу на те, що автор
міфологізує особу царя і явно завищує військові перемоги єгиптян, особливо,
що стосується кількості вбитих і полонених ворогів і розмірів захопленої
здобичі.
Одним з головних сакральних джерел епохи Давнього царства є “Тексти
пірамід”. Ознайомившись з текстами, визначте, як стародавні єгиптяни
уявляли потойбічне життя фараона, яка йому відводилася роль і як
визначлася його подальша доля [41-42]. До заупокійної
стародавньоєгипетської літератури епохи Нового царства належить збірка
текстів, відома під назвою “Книга мертвих”. Ознайомившись з текстами,
з’суйте їхнє призначення. Зверніть увагу на 125 (заперечувальний) розділ, у
якому небіжчик перелічує різні гріхи, повторюючи, що він їх не чинив [10].
З гімнів епохи Середнього царства, адресованих божествам, вирізняється
гімн Хапі – божеству річки Ніл [32, с. 72-75]. На основі прочитаного тексту
охаректеризуйте ставлення єгиптян до Нілу, зауважте, що даний гімн – не
молитва, не збірка прохань, а висловлення захоплення і вдячності великій
природі, що дала життя країні та її людям. Цікавим джерелом для вивчення
релігійної реформи Аменхотепа ІV є гімн богу Атону [47, с. 90-91]. Текст
гімну засвідчує намагання фараона на зміну існуючому політеїзму
запровадити єдинобожжя (монотеїзм).
Характерним літературним жанром в епоху Середнього царства були
дидактичні твори. Ознайомившись із “Повчанням Гераклеопольського царя
своєму синові Мерікарра” [47, с. 31-36], окресліть коло владних повноважень
фараона, особливості кадрової та соціальної політики, законодавчу і судову
діяльність єгипетського правителя, особливості провадження внутрішньої та
зовнішньої політики. На основі аналізу “Повчання Ахтоя, сина Дуауфа
своєму синові Піопі” (т. зв. “Сатира на професії”) [47, с. 39-42], дайте
характеристику єгипетському суспільству, визначте перелік професій, які
існували на той час у країні, і відобразіть соціальний статус представників
означених професій.
Багата і різноманітна художня література, представлена прозовими і
віршованими творами. Варта уваги “Повість про красномовного
селянина” [46, с. 53-57], в якій невідомий автор критикує бюрократичний
чиновницький апарат. Серед віршованих творів особливу увагу зверніть на
поему “Суперечка розчарованого зі своєю душею” [32, с. 66-68], в якій
можна простежити елементи народної світоглядної філософії. Проаналізуйте
зміст “Пісні співака з арфою” [32, с. 68-69] та визначте її вільнодумне
спрямування.
У “Повчанні Іпусера” та “Пророцтві Неферті” [47, с. 42-56] яскраво
описане народне повстання, яке відбулося, на думку більшості дослідників, у
Перший перехідний період. Вивчення джерел необхідно почати з їхньої
загальної характеристики, яка повинна мати таку структуру: матеріал, на
якому написані джерела, ступінь їх збереженості, місце зберігання; датування
джерел; авторство джерел, інформація про авторів; структура “Повчання
Іпусера” і “Пророцтва Неферті”; питання про дату й характер описуваних у
джерелах подій; ступінь вірогідності джерел. Після того, як джерела з історії
народного повстання будуть охарактеризовані, особливу увагу зверніть на
соціальний склад учасників повстання й визначте міру участі в повстанні
рабів і вільних жителів Єгипту. Крім того, велике значення має визначення
впливу авторського світогляду на зміст досліджуваних джерел, оскільки
“Повчання Іпусера” і “Пророцтво Неферті” написані вкрай тенденційно й
відбивають погляд лише однієї зі сторін висвітленого в них соціального
конфлікту.
Надзвичайно цінним джерелом для вивчення зовнішньополітичної
діяльності Рамсеса ІІ є мирний договір, укладений з хеттським царем
Хаттусілісом ІІ близько 1280 р. до н. е. Цей договір є найдавнішою
пам’яткою міжнародного права, яка відома сучасній історичній науці.
Зверніть увагу, що договір укладавася на рівноправній основі, що
ідтверджується епітетами, якими нагороджуються обидва
правителі [47, с. 79-83].
Про завоювання Єгипту персами та його становище як перської сатрапії
свідчать написи перських царів, у першу чергу Дарія I (VI-V ст. до н. е.).
У зв’язку з цим необхідно опрацювати Суецькі написи, в яких розповідається
про проведення каналу від Нілу до Червоного моря, що було продовженням
робіт, розпочатих ще єгипетським фараоном Нехо II [46, с. 33-34]. Важливі
також наскельні написи Дарія I – Бехистунський та Накш-і-
Рустамський [46, с. 24-32; 34-37]. Зверніть увагу, що в цих текстах
персидський цар виступає з традиційною титулатурою єгипетських фараонів
як їх спадкоємець.
Біблія, зокрема книги Старого Заповіту, – надзвичайно різнопланове
джерело з історії Єгипту. Опрацювавши тексти “Книги царств” і “Книг
пророків”, проаналізуйте відносини Ізраїльського та Іудейського царств з
Єгиптом і Ефіопією. У прикінцевих розділах “Книги буття” вміщена т. зв.
“Історія Йосипа”. Виходячи з отриманої інформації, охарактеризуйте
соціальну структуру Єгипту.
З-поміж античних авторів, які писали про Стародавній Єгипет, в першу
чергу варто відзначити “батька історії” – Геродота. Працюючи з текстом
книги, з’ясуйте, якими джерелами користувався автор при написанні своєї
книги, визначте міру достовірності інформації, що стосується Стародавнього
Єгипту. На основі джерела охарактеризйте особливості природно-
кліматичних умов, економіку країни, звичаї й релігійні вірування стародавніх
єгиптян [4] (кн. І-ІІ). Ознайомившись зі змістом третьої та четвертої книг
праці Геродота, проаналізуйте особливості політичної історії Єгипту:
міжнародного становища країни та завоювання її території персами.
Аналізуючи зміст “Історичної бібліотеки” Діодора Сицилійського [9],
зверніть увагу на зміст четвертої книги, в якій автор дає порівняльну
характеристику давньогрецької та єгипетської міфології. Ознайомившись з
п’ятою книгою, визначте ставлення автора до давньоєгипетської культури.
Порівняйте, як висвітлювали політичну історію Єгипту Геродот і Страбон.
У великому за обсягом географічному і частково історико-географічному
творі Страбона [38] можна знайти багато свідчень про Стародавній Єгипет.
На основі аналізу ХVІІ книги охарактеризуйте економіку Єгипту і з’ясуйте,
яку роль у цьому відігравав Ніл (XVII, 1, 3-5). Знайдіть у праці описи побуту
племен, які проживали по сусідству з Єгиптом. З’ясуйте також ставлення
автора до єгипетської культури.
Велике значення для вивчення єгипетської релігії має книга Плутарха
Херонейського “Про Ізиду й Осиріса” [26, 27]. На основі аналізу даної праці
охарактеризуйте особливості релігійних вірувань стародавніх єгиптян.
Порівнюючи отриману інформацію з “Книгою мертвих”, з’ясуйте
достовірність свідчень Плутарха.
Особливе місце серед античних авторів займають єгиптяни, які писали
грецькою мовою. У першу чергу це Манефон – автор “Єгипетської історії”,
фрагменти якої збереглись у праці Йосифа Флавія “Проти Апіона” [13].
У даному випадку важливо буде звернтути увагу на ставлення самого Флавія
до праці Манефона, визначити співвідношення першоджерела та вторинного
джерел. З’ясуйте принцип поділу Манефоном історії своєї країни, перевірте
об’єктивність інформації. Зверніть увагу на те, що Манефон подає відомості
про період гиксоського панування, з’ясуйте значення терміна “гиксос” (І, 83).
Охарактеризуйте особливості періоду гиксоського завоювання Єгипту:
захоплення країни, нововведення завойовників, їхнє ставлення до місцевого
населення, боротьбу єгипетських правителів з гиксосами [47, с. 58-59].
Проаналізуйте особливості внутрішньої політики гиксоських
керманичів (І, 93). Крім того, проаналізуйте становище євреїв у єгипетському
полоні та полеміку Йосифа Флавія з Манефоном з приводу історії та
культури єврейського народу (І, 28-31); порівняйте полеміку Флавія з
критикою Манефона Феофілом Антіохійським [44].
Працюючи з текстом “Детального опису Азії” Помпонія Мели [31] (І, ІХ),
порівняйте географічний опис Єгипту, наявний у його праці, з аналогічними
описами Геродота, Страбона, Плінія Старшого. Охарактеризуйте також
єгипетську архітектуру, поховальні та ритуально-обрядові звичаї єгиптян.
З’ясуйте, як автор описує історію єгипетського народу.
Переважна більшість античних авторів, які писали про Стародавній
Єгипет, досить схвально відгукувалися про культуру стародавніх єгиптян;
винятком можуть слугувати сатири Децима Юнія Ювенала [51]. З’ясуйте, що
саме викликало осуд поета, що не вписувалося в світоглядну систему римлян.
Крім Ювенала, звичаї єгиптян критикував Требеллій Полліон [30]. Визначте,
як автор ставився до звичаїв єгиптян, чим він умотивовував дії римлян по
відношенню до місцевого населення
Важливим джерелом для вивчення політичної історії елліністичного
Єгипту є “Історія Олександра Великого” Ахілла Татія [2]. Ознайомившись з
текстом, проаналізуйте політику Олександра в Єгипті, його ставлення до
єгипетської релігії, будівничу діяльність, опишіть вигляд Александрії
Єгипетської, стосунки з місцевим населенням.
Важливі свідчення про прилегле до Єгипту узбережжя Червоного моря
містяться в праці Псевдоарріана “Опис прилеглого до Єгипту узбережжя
Червоного моря” [33]. Ознайомившись з текстом джерела, з’ясуйте ставлення
автора до жителів сусідніх з Єгиптом місцевостей, охарактеризуйте
географічні знання греків у епоху еллінізму.
В кінці заняття студенти повинні дати відповідь на такі питання: Які
аспекти історії Стародавнього Єгипту найповніше висвітлені у писемних
джерелах? Наскільки достовірна інформація, представлена в місцевих
документах? У чому полягає специфіка вивчення єгипетської історії на
основі іноземних джерел?
Семінарське заняття 2. Історія Стародавньої Месопотамії за даними
писемних джерел
План
1. Офіційні документи (царські листи, аннали, хроніки).
2. Юридичні пам’ятки.
3. Документи господарської звітності.
4. Іноземні свідчення з історії Ассирії та Вавилонії.
1. Археологічні пам’ятки як джерело вивчення історії Месопотамії.

2. Пам’ятки словесності стародавньої Месопотамії (гімни, плачі, поеми,
гімни, збірки прислів’їв і приказок).
3. Свідчення античних і ранньосередньовічних авторів як джерело для
вивчення історії Ассирії.
4. “Епос про Гільгамеша” як історчине джерело.

Джерела:
1. Беросс. Вавилонская история // http://ancientrome.ru/antlitr/berossos/fragments.htm
3. Дьяконов И. М. Урартские письма и документы. – М.-Л., 1963.
4. Дьяконов И. М. Эпос о Гильгамеше. – М., 1959.
5. Законы вавилонского царя Хаммурапи // Хрестоматия по истории древнего
Востока. – М. 1980. – С. 152-177 (див. електронну версію:
http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/hammurap.jpg)
6. Ксенофонт. Анабазис. – М.: АН СССР, 1951 (див. електронну
версію: http://www.vehi.net/istoriya/grecia/ksenofont/anabazis/01.html )
7. Ксенофонт. Киропедия. – М.: Наука, 1976. – 332 с. (див. електронну
версію: http://militera.lib.ru/bio/xenofont/index.html)
8. Лирическая поэзия Древнего Востока / Сост. Дьяконов И. М. – М.: Худ. лит.,
1984. – 231 с.
9. Литература Древнего Востока. – М.: Мысль, 1971. – 411 с.
10. Луна, упавшая с неба / Пер., вступ. ст., коммент. В. В. Иванова. – М., 1977.
11. На ріках вавілонських: З найдавнішоі літератури Шумеру, Вавілону, Палестини.
– К.: Дніпро, 1991.
12. Переписка из царского архива Мари:1. Письмо Шамши-Адада Ясмах-Ададу,
правителю Мари. 2. Письмо Ишме-Дагана Ясмах-Ададу. 3. Письмо
военачальника Самадахума Ясмах-Ададу. 4. Письмо правителя города Мари
Бахдилима Зимрилиму // История Древнего Востока. Тексты и документы. – М.,
2002. http://www.gerginakkum.ru/bibliography/gribov/gribov2002_1.htm
13. Переписка из царского архива Мари. Отрывки из дипломатической переписки
царя Мари Зимрилима с вавилонским царем Хаммурапи, царями и правителями
Элама, Ларсы, Эшнунны // История Древнего Востока. Тексты и документы. –
М., 2002 http://www.gerginakkum.ru/bibliography/gribov/gribov2002_2.htm
14. Переписка из царского архива Мари. Из донесений эмиссаров Зимрилима при
дворе Хаммурапи // История Древнего Востока. Тексты и документы. – М.,
2002 http://www.gerginakkum.ru/bibliography/gribov/gribov2002_3.htm
15. Переписка вавилонских царей с египетскими фараонами (XV в. до н. э.) //
Хрестоматия по истории древнего мира / под ред. В. В. Струве .– Том I.
Древний Восток. – М.: Учпедгиз, 1950 http://www.drevniymir.ru/vostok44.htm
версію: http://naturalhistory1.narod.ru/Person/Lib/Strabon/Index.htm)
17. Флавий И. Иудейские древности. Сочинение в 20-ти книгах. – М.: Библиотека
“Вехи”, 2002 http://www.vehi.net/istoriya/israil/flavii/drevnosti/00.html
18. Хеттские законы // Хрестоматия по истории древнего Востока. – М.: Высшая
школа, 1980 http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/hett.htm
19. Хрестоматия по истории Древнего Востока. – М.: Высшая школа, 1980. – Т. І. –
С. 146-304.
20. Шумерские законы времени правления династий Исина и Ларсы // Хрестоматия
по истории древнего мира / Под ред. В. В. Струве. – Т. I. Древний Восток. – М.:
Учпедгиз, 1950 http://www.drevniymir.ru/vostok38.html
21. Эпос о Гильгамеше (“О всё видевшем”). – М.-Л.: АН СССР, 1961. – 214 с.
22. Эпос о Нинурте и Анзу. Вступительная статья, перевод с аккадского
В. В. Емельяновой // ВДИ. – 2004. – № 4. – С. 232-247.
23. Я открою тебе сокровенное слово: Литература Вавилонии и Ассирии / Пер. с
аккад. – Л.: Наука, 1981.
24. Акимов В. В. Правовые памятники Древней Месопотамии и Библия // Труды
Минской духовной академии. – 2002. – №
4 http://minds.by/academy/trudy/4/tr4_8.html
23. Арутюнян Н. В. Новые надписи Кармир-блура. – Ереван, 1966.
24. Арутюнян Н. В. Хорхорская летопись Аргишти I, царя Урарту // Эпиграфика
Востока. – 1953. – Вып. VII.
25. Афанасьева В. Литература Шумера и Вавилонии // Поэзия и проза Древнего
Востока. –Т. І. – М.: Художественная литература, 1973. – С. 78-86.
26. Афанасьева В. К. Аккадская (вавилоно-ассирийская) литература // История
всемирной литературы. – Т. 1. М.: Наука, 1983. – С. 100-
117 http://www.philology.ru/literature4/afanasyeva-83a.htm
27. Афанасьева В. К. Сказание о Гильгамеше, Энкиду и подземном царстве в свете
космогонических представлений шумерийцев // ВДИ. – 2000. –№ 2. – С. 53-63.
28. Афанасьева В. К. Шумерская литература // История всемирной литературы. – Т.
1. – М.: Наука, 1983. – С. 83-100. http://www.philology.ru/literature4/afanasyeva-
83.htm
29. Афансьева В. К. Гильгамеш и Энкиду. Эпические образы в искусстве. – М.,
1979.
30. Белицкий М. Забытый мир шумеров / Пер. с польск. – М.: Наука, 1980. – 397 с.
31. Белявский В. А. Вавилон легендарный и Вавилон исторический. – М.: Наука,
1971. – 319 с.
32. Брагинский И. У истоков художественного слова // Поэзия и проза Древнего
33. Бухарин М.Д. Раннеэллинистические хорографы: Мегасфен, Гекатей Абдерский
и Беросс // Вестник древней истории. – 2000. – № 2. – С. 88-100.
34. Бухарин М. Д. Раннеэлинистические хорографы: Мегасфен, Гекатей Абдерский
и Берос // ВДИ. – 2000. – № 2. – С. 88-100.
35. Вайман А. А. Истолкование некоторых знаков в протошумерских списках рабов
и рабынь // ВДИ. – 1981. – № 4. – С. 81-87.
36. Вайман А. А. Урартская иероглифика: расшифровка знака и чтение отдельных
надписей // Культура Востока: древность и раннее средневековье. – Л.,
1978 (див. електронну версію: http://annals.xlegio.ru/urartu/ierog/ierog.htm)
37. Вулли Л. Ур халдеев / Пер. с англ. – М.: Мысль, 1961. – 255 с.
38. Гиоргадзе Г. Г. Тексты “Анниты” и некоторые вопросы ранней истории
хеттов // ВДИ. – 1965. – № 4. – С. 87-111.
С. 167-203.
40. Грозный Ф. О “хеттских” иероглифах на стелах Тель-Амара // Вестник древней
истории. – 1937. – № 1 (див. електронну версію: http://annals.xlegio.ru/hetts/telamar.htm)
41. Дандамаев М. А. Вавилонские писцы. – М.: Наука, 1980. – 244 с.
42. Дандамаев М. А. Законы Вавилонии, Ассирии и Хеттского царства // ВДИ. –
1952. – № 4.
43. Дьяконов И. М. Ассиро-вавилонские источники по истории Урарту // ВДИ. –
1951. – № 2. – С. 255-356; № 3. – С. 205-252 (див. електронну версію:
http://annals.xlegio.ru/urartu/avi/index.html)
44. Дьяконов И. М. Комментарий к переводу законов Хаммурапи // ВДИ. – 1953. –
№ 3. – С. 16.
45. Дьяконов И. М. Последние годы урартского государства по ассиро-
вавилонским источникам // ВДИ. – 1951. – № 2. – С. 29-38 (див. електронну
версію: http://annals.xlegio.ru/urartu/djakonov/vdi51_2.htm)
46. Дьяконов И. М., Магазинер Л. М. Старовавилонские законы (комментарий) //
ВДИ. – 1952. – № 3. – С. 262-303.
47. Емельянов В. И клинопись одна на всех ... // http://piterbooks.ru
48. Замаровський В. Спочатку був Шумер / Пер. з слов. – К.: Наукова думка, 1983.
– 207 с.
49. Иванов В Хеттская литература // Поэзия и проза Древнего Востока. –Т. І. – М.:
Художественная литература, 1973. – С. 179-181.
50. Иванов В. В. Еще одно рождение Гильгамеша // Иностранная литература. –
2000. – № 10 http://www.philology.ru/literature4/ivanov-00.htm
51. Иванов В. В. Хеттская и хурритская литература // История всемирной
литературы. – Т. 1. – М., 1983. – С. 18-
130 http://www.philology.ru/literature4/ivanov-83.htm
52. Иоганнес Ф.Дешифровка забытых письменностей и языков //
http://annals.xlegio.ru/mal_az/lang/fridrih_hi.htm
53. История Шумера: http://www.ancient.holm.ru/topics/data/shumer/index.htm
Высшая школа, 1984. – С. 60-176.
55. Канева И. Т. Шумерский героический эпос // ВДИ. – 1964. – № 3-4.
56. Керам К. В. Боги, гробницы и ученые. Роман археологии. – М.,1963, СПб: КЭМ,
1994. (див електронну версію: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/Keram/index.php)
57. Кьера Э. Они писали на глине: Рассказывают вавилонские таблички / Пер. с
англ. – М.: Наука, 1985. – 135 с.
58. Ллойд С. Археология Месопотамии / Пер. с англ. – М., 1984. – 256 с.
59. Меликишвили Г. А. К вопросу о древнейшем очаге урартских
племен // http://annals.xlegio.ru/urartu/small/ancient.htm
60. Мещанинов И. И. Изучение языка клинописных памятников Урарту-Биайны //
http://annals.xlegio.ru/urartu/small/ist_lang.htm
61. Мунгаев Р. В., Мерперт Н. Я. Новые открытия и проблемы археологии Верхней
Месопотамии // ВДИ. – 1993. – № 4. – С. 127-136.
62. Мусорин А. Ю. Лингвистические знания на Древнем Востоке // Наука.
Университет. 2005. Материалы шестой научной конференции. – Новосибирск,
2005. – С. 175-178 (див. електронну версію: http://www.philology.ru/linguistics1/musorin-05.htm)
63. Поэзия и проза Древнего Востока / Под ред. Рабинович М. Е. – М.: Наука, 1973.
64. Рубинштейн Р. И. О чем рассказывают памятники древнего Вавилона. – М.:
Просвещение, 1964. – 183 с.
65. Томсон Дж. О. История древней географии / Пер. с англ. – М.: Политиздат,
1953.
66. Хасан Х. Древний город Мари (проблемы историко-археологического
изучения) // (http://archaeology.kiev.ua/pub/khasan.htm).
67. Хільчевський С. В. Вивчення творів художньої літератури як історичного
джерела (на прикладі “Епосу про Гільгамеша”) // Питання стародавньої та
середньовічної історії, археології й етнології. – Т. 1. – Чернівці, 2001. – С. 141-
147.
68. Шифман И. Ш. Угаритско-финикийская литература // История всемирной
литературы. – Т. 1. – М., 1983. – С. 130-137 http://www.philology.ru/literature4/shifman-
83.htm
69. Фролов Э. Д. Ксенофонт и его “Киропедия” // Ксенофонт. Киропедия. – М.: Наука,
1977. – С. 243-267.
70. Якобсон В. А. Правовое и имущественное положение воина времени I-й
вавилонской династии // ВДИ. – 1963. – № 2. – C. 129-141.
71. Якобсон В. А. Регулирование международной торговли по законам
Хаммурапи // Древний Восток и мировая культура. – М.: Наука, 1981. – С. 35-
37.
72. Янковская Н. Б. Новый среднеассирийский юридический документ // ВДИ. –
1962. – № 2.
На відміну від стародавнього Єгипту, економічна, соціальна та політична

історія держав Межиріччя відома набагато більше завдяки десяткам тисяч
глиняних табличок (т. зв. таблеток), знайдених в архівах храмів і палаців.
Вони містять літописи, юридичні тексти, дипломатичне листування, ділові
документи, договори, рахунки, розписки, звіти наглядачів, весільні контракти
і т. ін. Крім того, зі Стародавнього Вавілону до нашого часу дійшов єдиний у
своєму роді пам’ятник – збірка законів царя Хаммураппі, що дозволяє
відтворити багато сторін життя вавілонського суспільства XVIII ст. до н. е.
Розглядаючи перше питання даного семінарського заняття, ознайомтеся з
історією археологічного дослідження регіону Межиріччя, звертаючи увагу на
розкопки урбаністичних центрів, храмів і палаців. Також охарактеризуйте
скульптури і барельєфи як історичне джерело.
При вивченні писемних документів у першу чергу охарактеризуйте
шумерську й аккадську клинописні системи письма, визначте особливості
матеріалу, що використовувався для письма.
Характеризуючи офіційні документи, опрацюйте кореспонденцію з
царського архіву міста Марі [19, с. 183-185], в якій міститься цінна
інформація про процедуру набору воїнів до війська, його організаційну
структуру і технічну оснащеність, про систему покарань за мародерство й
ухиляння від військової повинності. У цьому ж архіві міститься
дипломатичне листування правителя Марі Зімриліма з вавилонським царем
Хаммураппі, царями і правителями Еламу, Ларси, Ешнуни [13], донесення
емісарів Зімриліма при дворі Хаммураппі [14], що проливає світло на
міжнародні відносини в передньоазійському реґіоні. Для вивчення
зовнішньої політики Ассирії в кінці VІІІ – на початку VІІ ст. до н. е. слід
ознайомитись із текстом “анналів” ассирійського правителя Синахерріба
(т. зв. “Призма Тейлора”) (691 р. до н. е.) [19, с. 211-218]. Звертає на себе
увагу “вавилонська хроніка” [19, с. 219-224], написана в період
нововавилонського царства, в якій, зокрема, описується перебіг війни
Вавилонії з Ассирією, завойовницькі походи Навуходоносора ІІ тощо.
Працюючи з даним видом джерел, врахуйте їхню тенденційність, оскільки
укладачі, орієнтуючись на усталену практику, свідомо перебільшували
військово-політичні успіхи правителів.
Юридичні джерела представлені кодексами Ісіни і Ларси, архівними
даними шумеро-аккадських судових документів з Ура. До числа найбільш
цінних джерел, у яких подано широку картину життя
древньомесопотамського суспільства ІІ тис. до н. е., є кодекси законів, що
відносяться до періоду династій Ісіни (2023 – 1798) і Ларси (2023 – 1961 рр.
до н. е.) [20], які правили одночасно. Попри свою фрагментарність, вони
зберегли цінні свідчення про шумерське рабовласницьке суспільсьво і
вироблені ним юридичні норми.
Доволі змістовні закони Ур-Намму (бл. 2112-2094 рр. до н. е.) [19, с. 146-
148], в яких знайшли своє відображення соціально-економічні відносини,
особливості сімейно-шлюбних стосунків, система судочинства. Для
з’ясування особливостей системи судочинства доречно опрацювати
шумерські юридичні документи епохи ІІІ династії Ура [19, с. 148-151], що
являють собою судові протоколи про повернення в рабство людей, які
оскаржували свій рабський статус, про передачу вдови, дітей і майна убивці,
якого вже не було серед живих, у рабство сім’ї убитого, про компенсацію
дружині, яку залишив чоловік. Важливим джерелом для вивчення соціальної
історії Вавилонії першої половини ІІ тис. до н. е. є закони вже згадуваного
вавилонського царя Хаммураппі [5; 19, с. 151-178]. Для кращого вивчення
питання про передньоазійське законодавство в першу чергу ознайомтеся з
текстом “Середньоассирійських законів” (ХV-ХІ ст. до н. е.) [19, с. 195-207].
Логічним завершенням роботи над даним питанням є порівняльна
харктеристика вищеозначених законодавчих пам’яток.
Працюючи з документами господарської, не забувайте, що це в основному
розписки, які регулювали надходження або видачу продуктів і товарів,
матеріалів, інструментів, худоби й рабів, ділові листи, господарські
розпорядження адміністрації та звіти про їх виконання. Такі
старовавилонські господарські та юридичні документи [19, с. 178-183], що
походять з Південної Вавилонії й датуються ХVІІІ ст. до н. е. Важливим
корпусом джерел є юридичні та господарські документи
середньоассирійського періоду (ХV – ХІ ст. до н. е.) [19, с. 208-211], що
переважно походять з міста Ашшур. Аналіз тексту цих документів розкриває
особливості соціально-економічних відносин, як-от: надання грошової
позики, “усиновлення”, викуп з кабали, укладення шлюбного договору,
купівля-продаж землі тощо.
Цінні свідчення з історії Ассирії та Вавилонії містяться в іноземних
джерелах. Це в першу чергу архіви Ебли, Тель-Амарни і Богазкьоя.
Важливим джерелом з історії Ассирії є листи і написи єгипетських [15],
хеттських, вавилонських і мітаннійських царів, і ті, де Ассирія виступає
головною дійовою особою. У цьому відношенні найбільш показовий договір
єгипетського фараона Рамсеса ІІ з хеттським царем Хаттусілі ІІІ [19, с. 79-
83]. З числа іноземних джерел з історії Ассирії варто згадати й старозавітні
твори Біблії. Цінний і об’ємний матеріал містить ІV Книга Царств, з якої
можна почерпнути матеріал про військові походи ассирійських царів.
Пам’ять про історію і культуру Стародавньої Ассирії збереглась у творах
античних авторів. Це праці Ксенофонта “Анабасис” і “Кіропедія” [6-7], у
яких зустрічаються описи Межиріччя, народів і звичаїв цього регіону. Однак
треба брати до уваги ту обставину, що інформація не завжди достовірна. Так,
автор досить часто плутає Ассирію з Вавилонією, зміщує події у часі тощо.
Важливим джерелом свідчень про Ассирію є “Географія” Страбона [16], де
Месопотамії присвячена ХVI книга. Певне значення для вивчення історії
Ассирії має праця Йосифа Флавія “Іудейські старожитності” [17], в якій
висвітлюються взаємовідносини Ассирії з державами Палестини, подається
яскрава картина розділу “ассирійської спадщини” між Вавилонією та Мідією
й зіткнення їхніх інтересів з Єгиптом.
Підсумовуючи заняття визначте, яка з розглянених груп джерел найбільш
об’ємна і містить найбільш достовірну інформацію.
Семінарське заняття 3. Стародавній Іран у світілі писемної традиції
План
1. Джерела з соціально-економічної історії.
2. Офіційні документи (хроніки, царські написи, едикти та
розпорядження).
3. Сакральні тексти про політичну історію Ірану (Авеста, Біблія)
4. Твори античних авторів.
1. Археологічні джерела з історії Перської держави Ахеменідів.
2. Свідчення писемних джерел про завойовницьку політику Дарія І.
3. Пам’ятки мистецтва про культуру і побут населення Стародавнього
Ірану.
4. Історія Перської держави в інтерпретації Ксенофонта.
Рекомендовані джерела та література

Джерела:
1. Авеста в русских переводах (1861-1996) / Составление, общая редакция,
примечания и справочный раздел И. В. Рака. – СПб.: Издательство Русского
Христианского института, 1997. – 477 с.
2. Арриан. Поход Александра. — М.: МИФ, 1993. – 247 с. (див. електронну
версію: http://militera.lib.ru/h/arrian/index.html)
3. Гаты Заратуштры. Вступление, перевод с авестийского и комментарии
И. М. Стеблин-Каменского // ВДИ. – 2000. – № 2. – С. 290-300.
5. Ксенофонт. Анабазис. – М.: АН СССР,
1951 http://www.vehi.net/istoriya/grecia/ksenofont/anabazis/01.html
6. Ксенофонт. Історія Пантеї та Араспа (фрагменти з "Кіропедії", кн V-VII) //
Антична література: Хрестоматія. Упорядник О. І. Білецький. – К.: Радянська
школа, 1968. – С. 288-294 (див. електронну
версію: http://www.ae-lib.org.ua/texts/xenophon__kyropedia_fragm__ua.htm)
7. Плутарх. Сравнительные жизнеописания в двух томах. – М.: Наука, 1994. –
1039 с.
8. Поэзия и проза Древнего Востока. –Т. І. – М.: Художественная литература,
1973. – С. 390-420.
9. Руф Квинт Курций. История Александра Македонского. — М.: МГУ,
1993. (див. електронну версію: http://militera.lib.ru/h/rufus/index.html)
10. Руф Квинт Курций. История Александра Македонского // Историки античности.
В 2-х т. – Т. І. – М.: Правда, 1989. – С. 501-574.
12. Фукидид. История. – Л.: Наука, 1981. – 542 с.
13. Хрестоматия по истории Древнего Востока / Под ред. Коростовцева М. А.,
Кацнельсона И. С., Кузищина В. И. – Ч. 2. – М.: Высшая школа, 1980. – С. 3-74.
14. Абаев В. И. Антидэвовская надпись Ксеркса // Иранские языки. Труды
Института языка и мышления АН СССР. Т. 1. – М.-Л., 1945. – C. 134-140.
15. Абаев В. И. Два зороастризма в Иране (Иран Восточный – Иран Западный: два
лица одной этнической культуры) // ВДИ. – 1990. – № 4. – С. 198-207.
16. Бойс М. Зороастрийцы. Верования и обычаи / Пер. с англ. – М.: Наука, 1988. –
302 с.
17. Брагинский И. С. Древнеиранская литература // Поэзия и проза Древнего
18. Брагинский И. С. Авеста // Авеста в русских переводах (1861-1996) /
Составление, общая редакция, примечания и справочный раздел И. В. Рака. –
СПб.: Издательство Русского Христианского института, 1997. – С. 22-68.
19. Валетов Т. Я. Анализ Антидэвовской надписи Ксеркса // Материалы
Международной конференции студентов и аспирантов “Ломоносов-98” (7-10
апреля 1998 года http://avesta.isatr.org/history/Valetov001.htm
С. 167-203.
21. Дандамаев М. А. Uvāmaršiyuš amariyatā Бехистунской надписи // Древний мир.
Сборник статей академику В. В. Струве. – М., 1962. – С. 371-376 (див.
електронну версію: http://rec.gerodot.ru/behistun/dandamaev03.htm)
22. Дандамаев М. А. Имперская идеология и частная жизнь в Ахеменидской
державе // ВДИ. – 1997. – № 1. – С. 48-56.
23. Дандамаев М. А. Иран при первых Ахеменидах (VІ в. до н. э.). – М.: Изд-во
вост. лит-ры, 1963. – 264 с.
24. Дандамаев М. А. Новые документы царского хозяйства в Персеполе // ВДИ. –
1972. – № 1.
25. Дандамаев М. А. Отражение содержания Бехистунской надписи в труде
Геродота // Краткие сообщения Института народов Азии. Иранская филология. – Т.67. – М.,
1963. – С. 190-192 (див. електронну версію: http://rec.gerodot.ru/behistun/dandamaev02.htm)
26. Дандамаев М. А. Бехистунская надпиь и античне авторы о Барди-Гаумате // Краткие
сообщения Института народов Азии. – Т. 46. – М., 1962. – С. 252-258.
27. Дандамаев М. А. Политическая история ахеменидской державы. – М.: Наука,
1965. – 319 с.
28. Дандамаев М. А., Луконин Б. Г. Культура и экономика древнего Ирана. – М.:
Наука, 1980. – 416 с.
29. Дьяконов М. Н. Очерки истории Древнего Ирана. – М.: Изд-во вост. л-ры, 1981.
– 212 с.
30. Иванчик А. И. История державы Ахеменидов: источники и новые
интерпретации // ВДИ. – 2000. – № 2. – С. 174-198.
31. Историография истории Древнего Востока: Иран, Средняя Азия, Индия, Китай /
Под ред. проф. В. И. Кузищина. – СПб.: Алетейя, 2002. – С. 20-26.
Высшая школа, 1984. – С. 224-270.
33. Керам К. В. Боги, гробницы, ученые. Роман археологии. – М.,1963, СПб: КЭМ,
1994. (див. електронну версію: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/
Keram/index.php
34. Опарин А. А. В царстве пигмеев и каннибалов. Археологическое исследование
книг Ездры и Неемии. — Харьков: Факт,
2003 http://nauka.bible.com.ua/kann/index.htm
35. Спивак И. А. Персы и эллины в “Анабасисе” Ксенофонта // Античный мир и
археология. – Вып. 11. – Саратов, 2002. – С. 13-15 (див. електронну
версію: http://ama.sgu.ru/ama11/ama1103.html)
36. Струве В. В. Датировка Бехистунской надписи // ВДИ. – 1952. – № 1. – С. 26-
48 (див. електронну версію: http://rec.gerodot.ru/behistun/struve01.htm)
37. Фрай Р. Население Ирана. – М.: Наука, 1972. – 193 с.
38. Черненко В. В. Скифо-персидская война. К.: Наук. думка, 1984. –117 с.
39. Юсифов Ю. Б. Элламские хозяйственные документы из Суз // ВДИ. – 1963. – №
2-3.
В історії Стародавнього Ірану ахеменідський період представлений

обширною джерельною базою. Ці тексти, написані різними мовами, у
поєднанні з результатами археологічних розкопок, дають можливість
вивчити історичні події, економічні та соціальні відносини, культуру, побут і
звичаї народів Перської держави.
Одним із найважливіших видів джерел, що характеризують приватно-
правові відносини у Стародавньому Ірані, є документи із Суз [13, с. 3-16],
виявлені французькою археологічною експедицією, що відносяться до
першої половини ІІ тис. до н. е. Для вивчення соціально-економічної історії
Еламу опрацюйте документи з Персеполя, т. зв. “тексти фортечної
стіни” [13, с. 39-42], що відносяться до 509-494 рр. до н. е. і 492-458 рр. до
н. е. У текстах фіксуються різноманітні операції царського господарства,
видача платні робітникам цього господарства, а також державним
чиновникам. Дотичні до даної категорії джерел вавилонські й арамейські
документи [13, с. 43-54; 54-59].
Найбільш численною групою джерел є офіційні тексти. Це різного роду
хроніки, царські написи, едикти та розпорядження, що у великій кількості
зберглися до нашого часу. В першу чергу варто назвати “Вавилонську
хроніку”, в якій стисло викладені основні історичні події, що мали місце в
Мідії. Особливий інтерес викликає та частина хроніки, яка висвітлює події
616-610 рр. до н. е., коли Мідія в союзі з Вавилонією брала участь у війні
проти Ассирії і у знищенні Ассирійської держави. Про завойовницьку
політику Артаксеркса ІІІ мість інформацію окрема однойменна
хроніка [13, с. 39].
Велике значення для вивчення політичної історії Перської держави мають
царські написи. Найбільш відомий Бехістунський напис [13, с. 24-32], у
якому висвітлюється період правління Камбіза і перші роки володарювання
Дарія І. У цьому джерелі наводяться точні дати битв і вказані місця, де вони
відбувалися, а також подана кількість убитих і полонених противиків Дарія.
Разом зтим треба пам’ятати, що це типовий царський напис із суб’єктивним,
тенденційним висвітленням подій.
Невеликий за змістом, але доволі інформативний напис Дарія І біля
Суецького каналу. Аналіз тексту проливає світло на будівельну діяльність
царя і стосунки Персії та Єгипту [13, с. 33-34]. Заслуговує на увагу напис,
зроблений на статуї Дарія І [13, с. 34-35], яку виявили іранські й французькі
археологи у 1972 р. Аналізуючи текст, можна з’ясувати такі питання, як
міфологізація образу царя, етнічний склад населення імперії Ахеменідів. Інші
значні написи Дарія І виявлені дослідниками в Накш-і-Рустамі, неподалік від
Персеполя. Один із цих написів містить царську генеалогію і перелік
залежних від царя країн, а другий – правові й етичні принципи, якими
керувався Дарій І у своїй політиці. У цьому ж місці знаходиться рельєф із
зображенням Дарія й декількох десятків представників народів, завойованих
персами з характерними для них антропологічними рисами й особливостями
одягу [13, с. 36-37]. Сюди ж належить напис Дарія І про спорудження палацу
в Сузах [13, с. 38], наказ Дарія І стосовно будівництва грецького храму в
Магнесії [13, с. 59]. Заслуговують уваги й будівельний напис часів правління
Набоніда [13, с. 17], ціліндр Кіра [13, с. 19] і написи Кіра з Ура та Урука [13,
с. 21], в яких висвітлено внутрішню та зовнішню політику правителя.
Для вивчення релігії, соціальної та політичної історії іранців суттєве
значення мають священні книги зороастрійців, які об’єднуються під
загальною назвою Авеста [1; 13, с. 60-73]. Значний інтерес для вивчення
релігійних вірувань Ахеменідів також має антидевівський напис Ксеркса, що
засвідчує наближеність релігії Ахеменідів до зороастризму. Політична
історія Ірану частково висвітлена в Біблії. Це, зокрема глави 40-55 книги
пророка Ісайї, де розповідається про події, що відносяться до занепаду
Вавилонського царства; книга Аггея, окремі частини якої датуються
початком правління Дарія І; перша книга Ездри (І:1-4) містить інформацію
про політику Кіра ІІ стосовно іудеїв; книга пророка Даниїла – своєрідний
історичний роман про події другої половини VІ ст. до н. е.; книга Есфір, де
описуються події, що мали місце в Сузах.
Твори давньогрецьких авторів є основними наративними джерелами про
державу Ахеменідів: багато важливих історичних подій (наприклад, греко-
перські війни) і майже вся дипломатична та політична історія V-VІ ст. до н. е.
відома лише з цих джерел. Найбільш об’єктивна інформація вміщена у праці
Геродота “Історія” [4]. Зокрема, він подає інформацію про утворення
мідійського царства (кн. I, § 96-106), описує боротьбу Дарія І з Гауматою (кн.
III, §§ 60-61, 67, 78-79.), похід Дарія І проти персів (кн. IV, §§ 118, 120, 122,
128, 134), організацію перської держави (кн. III, § 89-98.). Значний обсяг
інформації міститься у творі Плутарха “Порівняльні життєписи”, зокрема це
стосується біогорафії перського царя Артаксеркса [7, с. 914-927]. Грецький
історик Фукідід [12] детально розповідає про війни між Персією, Спартою й
Афінами, починаючи з 438 р. до н. е., і навіть подає тексти укладених між
цими державами договорів. Цінним джерелом є твір грецького історика
Ксенофонта “Анабасис”, присвячений заколоту Кіра Молодшого проти
перського царя Артаксеркса ІІ [5-6]. ХV книга “Географії” Страбона,
значною мірою присвячена Персії, зберегла важливу інформацію про релігію
та вірування персів [11, с. 675-682]. Праці Адріана [2] і Квінта Курція
Руфа [9-10] містять важливі дані про останній період існування
Ахеменідської держави.
Проводячи підсумок даної теми, з’ясуйте, наскільки достовірна
інформація, вміщена в писемних джерелах з історії Стародавнього Ірану.
Окресліть коло питань, що висвітлені необ’єктивно, з’ясуйте причини такої
тенденційності джерел.
Семінарське заняття 4. Писемні джерела
з історії Стародавньої Індії
План
1. Законодавчі пам’ятки: “написи Ашоки”, “Закони Ману”,

“Артхашастра”.
2. Літературні пам’ятки: ведична література, “Рамаяна”, “Махабхарата”
(“Бхагавадгіта”).
3. Свідчення іноземних джерел: написи Дарія І, Скілак Карський,
Страбон, Геродот, Арріан, Діодор Сицилійський, Квінт Курцій Руф.
1. Археологічні джрела індської цивілізації.
2. Буддійські і джайнські джерела з історії Стародавньої Індії.
3. Пам’ятки мистецтва про культуру і побут населення Стародавньої
Індії.
Джерела:
1. Античные авторы о Древней Индии. (Арриан. Индия и Псевдоарриан. Перипл
Эритрейского моря). – М.: Наука, 1976. – 266 с.
2. Арриан. Индия / Перевод О. В. Кудрявцева // ВДИ. – 1940. – № 2 (див.
електронну версію: http://ancientrome.ru/antlitr/arrian/india-f.htm)
3. Арриан. Поход Александра Македонского (с приложением фрагментов из
Диодора и Плутарха) // Вестник Древней истории. - 1966. - № 2.-С.42-54.
4. Арриан. Поход Александра. — М.: МИФ, 1993. – 247 с. (див. електронну
версію: http://militera.lib.ru/h/arrian/index.html)
5. Артхашастра или наука политики. – М.: АН СССР, 1958 – 793 с.
6. Атхарваведа. Избранное. – М., 1976.
7. Бгаґавадґіта (божественна пісня): З санскриту / Переклад та примітки Миколи
Ільницького. Передмова Галини Дідківської. Художнє оформлення Василя Сави
// Бібліотека альманаху українців Европи “Зерна”. – Париж; Львів; Цвікау,
1999 (див. електронну
версію: http://ae-lib.org.ua/texts-c/_mahabharata_bhagavadgita__ua.htm#16)
8. Брихадараньяка упанишада. – М., 1964.
9. Бхагавадгита / Перевод с санскрита и примечания В. С. Семенцова. – М.:
Восточная литература, 1999. – 255 с.
11. Джатаки. – М., 1979.
12. Диодор Сицилийский. Историческая библиотека // ВДИ. – 1986. –
№ 2 (див. електронну версію: http://www.egyptology.ru/antiq/diodor.htm; http://
ancientrome.ru/antlitr/diodoros/diod01-f.htm)
13. Законы Ману / Перевод С. Д. Эльмановича. – М.: Наука, 1992 (див. електронну
версію: http://www.philosophy.ru/library/asiatica/indica/samhita/manu/rus.html)
14. Махабхарата и Рамаяна. – М., 1974.
15. Надписи Ашоки / Пер. А. А. Вигасина // Хрестоматия по истории Древнего
Востока. – М., 1997. С. 329–338 (див електронну версію: http://skasan.ru/nadpisi-
ashoki.html)
16. Плутарх. Сравнительные жизнеописания. – М.: Наука,
1994 (http://lib.aldebaran.ru)
17. Ригведа. Избранные гимны. – М.: Наука, 1972. – 420 с.
18. Руф Квинт Курций. История Александра Македонского. – М.: МГУ, 1993. (див.
електронну версію: http://militera.lib.ru/h/rufus/index.html)
19. Руф Квинт Курций. История Александра Македонского // Историки античности.
В 2-х т. – Т. І. – М.: Правда, 1989. – С. 501-574.
20. Скилак Карский. Перипл обитаемого моря // ВДИ. – 1988. – № 2. – С. 260-269.
22. Хрестоматия по истории Древнего Востока / Под ред. Коростовцева М. А.,
Кацнельсона И. С., Кузищина В. И. – Ч. 2. – М.: Высшая школа, 1980. – С. 75-
158.
23. Чхандогья – упанишада // История и культура Древней Индии. Тексты. – М.:
Изд-во МГУ, 1990. – С. 46-50.
24. Антонова К. А., Бонгард-Левин Г. М., Котовский Г. Г. История Индии. – М.:
Мысль, 1979.
25. Артхашастра, или Наука политики / Пер. с санскрита. – М.-Л.: Изд-во АН
СССР, 1959. – 793 с.
26. Бонгард-Левин Г. М., Вигасин А. А. Общество и государство древней Индии
(По материалам “Артхашастры”) // Вестник древней истории. – 1981. – № 1. –
С. 35-52.
27. Бонгард-Левин Г. М., Ильин Г. И. Древняя Индия. Исторический Очерк. – М.:
Наука, 1989.
28. Бурмистров С. Л. Бхагавадгита – памятник интеркультурного диалога //
Вестник Ленинградского государственного университета им. А. С. Пушкина. –
2009. – № 1 (25). – С. 7-15.
29. Бухарин М. Д. Описанние индийского государства в “Индике” Мегасфена //
ВДИ. – 1997. – № 3.
30. Вигасин А. А. “Устав о рабах” в “Артхашастре” Каутильи // ВДИ. – 1976. – № 4.
– С. 3.
31. Вигасин А. А. Из написей Ашоки. 1. Раскаяние царя. 2. “Здесь Будда родился
Шакьямуни” // ВДИ. – 2002. – № 1.
32. Вигасин А. А. Источниковедеческие проблемы изучения “Артхашастры” //
ВДИ. – 1972. – № 1.
33. Вигасин А. А. К интерпретации надписей Ашоки. Agabhutisūsā // ВДИ. – 1999. –
№ 2.
34. Вигасин А. А. К интерпретации надписей Ашоки: parisad // ВДИ. – 1998. – № 1.
35. Вигасин А. А. Карта Индии в “Естественной истории” Плиния Старшего //
ВДИ. – 1999. – № 1.
36. Вигасин А. А., Самозванцев А. М. “Артхашастра”: Проблемы социальной
структуры и права. – М.: Наука, 1984. – 254 с.
С. 167-203.
38. Гринцер П. Древнеиндийская литература // Поэзия и проза Древнего Востока. –
Т. 1. – М.: Художественная литература, 1973. – С. 286-294.
39. Гринцер П. А. “Махабхарата” и “Рамаяна”. – М., 1970.
40. Гринцер П.А. Древнеиндийский эпос. Генезис и типология. – М.: Наука, 1974. –
424 с.
41. Данге Ш. Индия от первобытного коммунизма до разложения
рабовладельческого строя / Пер с англ. Осипова А. М. – М.: Наука, 1975. –
199 с.
42. Елизаренкова Т. Я. “Ригведа” – великое начало индийской литературы и
культуры // Ригведа. Мандалы І-ІV. – М.: Наука, 1989. – С. 426-543.
43. Елизаренкова Т. Я. Древний памятник индийской культуры // Ригведа.
Избранные гимны. – М.: Наука, 1972. – С. 54-72.
44. Елизаренкова Т. Я. Об Атхарваведе // Атхарваведа. Избранное. – М.: Наука,
1976. – С. 3-56.
45. Кёйпер Ф.Б.Я. Труды по ведийской мифологии. – М, 1986.
46. Косамби Д. Культура и цивилизация Древней Индии. – М., 1968.
47. Костюченко В.С. Классическая веданта и неоведантизм. – М., 1983.
48. Кристопайтис И. Б. Древнеиндийские Веды как научно-исторический источник
// Вопросы истории естествознания и техники. – Вып. 3 (67) – 4 (68). – М.:
Наука, 1980.
49. Лелюхин Д. Н. Государство, администрация и политика в “Артхашастре”
Каутильи // ВДИ. – 1993. – № 2. – С. 3-24.
50. Маккей Э. Д. Древнейшая культура долины Инда / Под ред. Струве В. В. – М.:
Изд-во иностр. лит-ры, 1951. – 270 с.
51. Невелева С. Л. Мудрец-сказитель в Махабхарате (к проблеме эпического
текстосложения) // Colloquia classica et indo-germanica – IV / Отв. ред.
Н. Н. Казанский. – СПб.: Наука, 2008. – С. 277-294.
52. Николаева М.В. Древнегреческие и древнеримские свидетельства об Индии //
Путь Востока. Межкультурная коммуникация. Материалы VI Молодежной
научной конференции по проблемам философии, религии, культуры Востока.
Серия “Symposium”. Выпуск 30. СПб.: Санкт-Петербургское философское
общество, 2003. С. 33-37 (див. електронну
версію: http://anthropology.ru/ru/texts/nikolaeva_mv/east06_06.html)
53. Перзашкевич О. В. Буддизм в эпоху правления Ашоки Маурья (на примере
Большого наскального эдикта № 4) // Працы гістарычнага факультэта: навук.
зб. Вып. 1. – Мінск : БДУ, 2006. – С. 82–85.
54. Самозванцев А. М. “Артхащастра” III. 10. 6-17: опыт интерпретации правового
текста // ВДИ. – 1983. – № 4.
55. Самозванцев А. М. Артхашастра и дхармашастра: право и проблемы
интеграции жанров // Вестник древней истории . – 1984. – №2. – С.15-36.
56. Самозванцев А. Ф. Проблемы древнеиндийского права // ВДИ. – 2002. – № 4. –
С. 104-126.
57. Самохвалова Н. Е. Влияние литератруной традиции на описание Индии в
трудах античных историков и географов // Antiquitas Iuvenate. Сборник научных
трудов студентов и аспиарнтов. – Саратов: Научная книга, 2005. – С. 7-10 (див.
електронну версію: http://antiqvitas.narod.ru/AntiqvitasIvventae2005)
58. Семенцев В. С. К постановке вопроса о возрасте Бхагадгиты // Бхагавадгита /
Перевод с санскрита и примечания В. С. Семенцова. – М.: Восточная
литература, 1999. – С. 243-255.
59. Семенцов В. С. Бхагавадгита в традиции и в современной научной критике //
Бхагавадгита / пер. с санскр., исслед., прим. В. С. Семенцова. – М.: Восточная
литература, 1999. – С. 103–242.
60. Сиркар Д. Ч. Древние индийские надписи // ВДИ. – 1962. – № 3.
61. Сыркин А. Я. Упанишады в прошлом и настоящем // Азия и Африка сегодня. –
1969. – № 6. – С. 38-39.
62. Сыркин А. Я. Упанишады: некоторые итоги и проблемы исследования //
Народы Азии и Африки. – 1969. – № 3. – С. 151-158.
63. Сыркин А. Я.Ранние упанишады и Брихадараньяка // Брихадараньяка
упанишада. – М.: Наука, 1964. – С. 5-63.
64. Шарма Р. Ш. Древнеиндийское общество / Под ред. Бонгард-Левина Г. М. – М.:
Прогресс, 1987. – 632 с.
65. Шевчук М. А. Взаимодействие социокультурных систем на примере судьбы
священного текста Бхагавад-гиты // Вестник Томского государственного
университета. История. – 2008. – № 1 (2). – С. 110-128.
66. Эрман Г. В. Очерк истории индийской литературы. – М., 1980.
Метою семінарського заняття є комплексний аналіз джерельної бази історії
Стародавньої Індії. Специфіка джерел полягає в тому, що в хронологічному
плані вони неоднорідні. Так, для вивчення Індської цивілізації головні
археологічні джерела, тоді як для класичної Індії першочергову роль
відіграють літературні джерела.
З-поміж епіграфічних джерел найважливіші написи царя Ашоки (268-
231 рр. до н. е.) [15]. Працючи з текстом написів, необхідно враховувати, що
вони носять у першу чергу релігійний характер. Доволі часто написи
адресовані главам провінцій і місцевим чиновникам, які повинні були самі
виконувати викладені в них інструкції і дхарми та регулярно зачитувати їх у
пристуності народу. Аналізуючи едикти, визначите широту міжнародних
зв’язків, охарактеризуте адміністративну структуру як держави в цілому, так
і окремих провінцій. Необхідно з’ясувати особливості будівельних заходів,
податкової системи, релігійну політику Ашоки.
Особливістю “Законів Ману” [13] і “Артхашастри” [5] є те, що обидва ці
джерела – юридичні акти, які формувались упродовж декількох століть, тому
не можуть бути використані для вивчення якогось одного періоду історії
держави Маур’їв. І в “Законах Ману”, і в “Артхашастрі” відображені як
досить архаїчні та примітивні соціальні норми, так і цілком високо розвинені.
У загальній характеристиці джерел треба відобразити такі питання, як вид
джерел, їх датування, структура, характерні особливості в порівнянні з
раніше вивченими пам’ятками стародавньосхідного права (“Законами
Хаммурапі”, “Хеттськими законами”, “Середньоассирійськими законами”
тощо). Доцільно провести порівняння деяких положень “Законів Ману” і
“Артхашастри” з аналогічними джерелами права і на основі цього
зіставлення зробити порівняльний висновок про рівень розвитку того або
іншого суспільного інституту в Стародавній Індії і в передньоазійських
державах.
Для характеристики господарського та суспільного устрою тих племен, які
в середині ІІ тис. до н. е. вторглись у Північно-Західну Індію важливе
використання вед. Ведична література цікава в першу чергу з погляду історії
релігії та культури, оскільки вона, з одного боку, дає можливість на основі
фактологічного матеріалу вивчити особливості архаїчного світогляду, з
другого боку – містить основи головних релігійно-філософських доктрин
Стародавньої Індії. Однак, працюючи з ведами, пам’ятайте, що їх текст
упродовж тисячоліть зазнав певних змін.
Цінними джерелами з історії та культури Стародавньої Індії є епічні поеми
“Рамаяна” і “Махабхарата” [14]. Необхідно враховувати ту обставину, що
поеми являють собою сукупність різноманітних елементів: архаїчних міфів і
воєнних переказів, легенд і притч, трактатів і байок, обширних переліків імен
богів, народів, міст, генеалогій, місць паломництва і т. п. Вони відносяться не
лише до різних хронологічних періодів і різних народів, але й створювались
у різному соціальному середовищі. Аналізуючи тексти поем, зверніть увагу
на таке питання, як співвідношення даних літературної традиції та
результатів археологічних досліджень.
Складовою частиною “Махабхарати” є “Бхагавад-Гіта” (“божественна
пісня”) [8-9], причому в цій епічній поемі Гіта займає (за критичними
виданнями) 25-42-й або 23-40-й розділи 6-ї книги про Бхішму. Зверніть
увагу, що за своєю формою Бхагавад-Гіта є черговим вставним епізодом
Махабхарати, а саме: релігійно-філософським повчанням, що розгортається
як бесіда. Необхідно розглянути структуру поеми. Текст Гіти складається з
700 шлок (віршів), розбитих на 18 глав. На думку вчених-індологів, такий
розподіл символічний: епос розділений на 18 книг, велика битва Кауравів і
Пандавів триває 18 днів, а саме число містично пов’язане з Арджуною,
оскільки Крішна є 18-м аватаром бога Вішну.
Центральною проблемою поеми є проблема варн – мета людського
існування. Необхідно наголосити на тому, що розподіл суспільства на варни в
Гіті безпосередньо пов’язаний з релігійним ідеалом. Вона прямо закликає
віруючого чинити відповідно до розпоряджень закону (шастр), зробивши їх
своїм мірилом: “Хто вічні закони міняє на вигідні власні, на шлях
щонайвищий не ступить, не матиме щастя. Знай, шастри писання – для тебе
закон від сьогодні, звершити тобі, що записано в тому закон” [8, с. 83].
З-поміж іноземних джерел з історії Стародавньої Індії варто ознайомитись
зі змістом написів правителя держави Ахеменідів – Дарія І, де згадуються
назви сатрапії Гандхари, а потім і Хінду [22, с. 35, 36]. Не менш важливим є
“Перипл Понту Евскинського” іонійського грека Скілака з Каріадни, який
очолив експедицію для дослідження долини Інду за розпорядженням
Дарія [20]. Детальна характеристика природних умов Індії та опис звичаїв
місцевих племен міститься у праці Геродота [10].
Опис Індії, фігуруючий у творі Діодора Сицилійського “Історична
бібліотека” [12], значною мірою є продовженням твору “Індіка” Мегасфена,
посла Селевка Нікатора при дворі Чандрагупти Маурьї (прибл. 304-302 рр.
до н. е.). Крім детального опису природно-географічних умов, автор
харктеризує соціальну структуру індійського суспільства.
Для з’ясування такого питання, як сприйняття греками географії, історії та
культури Стародавньої Індії, потрібно опрацювати твір Арріана “Індія” [2].
Зверніть увагу на те, що у творі наявна значна кількість етнографічного
матеріалу. Варто також зважити на ту обставину, що автор потсійно вказує
на джерела своєї інформації, полемізує зі своїми попередниками.
З праць римських істориків необхідно ознайомитися з твором Квінта
Курція Руфа “Історія Олександра Македонського” [18-19] (кн. ІХ), де
міститься ряд свідчень з географії, соціальної та політичної історії Індії.
У підсумку зверніть увагу на те, які з опрацьованих джерел найбільш
інформативні. Визначте, які аспекти історії давньоіндської цивілізації
знайшли відображення в писемних пам’ятках. Визначте, як античні автори у
своїх творах висвітлювали історію, культуру та побут жителів Стародавньої
Індії.
Семінарське заняття 5. Джерела з історії Стародавнього Китаю
План
1. Епіграфічні джерела: інські ворожильні написи про господарський і
соціально-економічний розвиток давньокитайських племен,
особливості світоглядно-релігійних вірувань і соціальну
організацію.
2. Сима Цянь і його твір “Історичні записки”.
3. Історія епохи хань в інтерпретації Бань Гу.
4. Літературні та філософські твори як джерело для вивчення історії
Стародавнього Китаю:
а) “Го юй” – джерело з історії Китаю періоду чуньцю;
б) “Весни і осені пана Люя” Люй Бувея;
в) погляди Конфуція на історичний процес.
1. Проблеми дешифрування інських гадальних написів.
2. “Бамбукові аннали” як історичне джерело.
3. Вплив “Історичних записок” Сима Цяня на подальший розвиток
китайської історіографії.
4. Китайська розповідна проза І – VІ ст. н. е.

Джерела:
1. Бань Гу. Старинные истории о ханьском У-ди – государе Воинственном //
Пурпурная яшма. Китайская повествовательная проза І-VІ веков. – М.:
Художественная литература, 1980. – С. 44-83.
2. Бань Гу. Хань шу // Древнекитайская философия. Эпоха Хань. – М.: Наука,
1990. – С. 128-153; 320-324.
3. Бань Гу. Бо ху тун // Там само. – С. 225-252.
4. Го юй. Речи царств / Перевод с китайского, вступление и примечания
В. С. Таскина. – М.: Наука, 1987. – 469 с.
5. История Древнего Востока. Тексты и документы: Учебное пособие / Под
ред. В. И. Кузищина. – М.: Высшая школа, 2002. – С. 538-648.
6. Конфуций. Шу цзин (“Книга истории”) // Древнекитайская философия.
Собрание текстов в двух томах. – М.: Мысль, 1972. – С. 100-113.
7. Конфуций. Лунь юй (“Беседы и высказывания”) // Там само. – С. 140-174.
8. Конфуций. Лунь юй (“Беседы и высказывания”). – М.: Восточная
литература, 2001 – 168 с. (див. електронну версію: http: lib.aldebaran.ru)
9. Люйши чуньцю (Весны и осени господина Люя) // Проблемы Дальнего
Востока. – Вып. 5. – М. 1989 (див. електронну
версію: http://www.osh.ru/pedia/history/east/china/china-lui-shi.shtml)
10. Сыма Цянь. Исторические записки. – Т. 1 / Пер. с кит. Р. В. Вяткина и
В. С. Таскина. – M.: Восточная литература, 1972 (див. електронну
версію: http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/China/I/Syma_Tsjan/Tom_I/framepred1.htm)
11. Сыма Цянь. Исторические записки. – Т. 2 / Пер. с кит. Р. В. Вяткина и
В. С. Таскина. – M.: Восточная литература, 1975 (див електронну
версію: http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/China/I/Syma_Tsjan/Tom_I/framepred2.htm)
12. Сыма Цянь. Исторические записки – Т. 3 / Пер. с кит. Р. В. Вяткина. – M.: Восточная
литература, 1984. – 942 с.
13. Сыма Цянь. Исторические записки . – Т. 4 / Пер. с кит. Р. В. Вяткина. – M.: Восточная
14. Сыма Цянь. Исторические записки. – Т. 5 / Пер. с кит. Р. В. Вяткина. – M.: Восточная
17. Сыма Цянь. Исторические записки. – Т. 8 / Пер. с кит. Р. В. Вяткина и A. M. Карапетьянца.
– M.: Восточная литература, 2002. – 510 с.
18. Хрестоматия по истории Древнего Востока / Под ред. М. А. Коростовцева,

И. С. Кацнельсона, В. И. Кузищина. – Ч. 2. – М., 1980. – С. 159-222.
19. Хрестоматия по истории Древнего Востока / Под ред. В. В. Струве и
Д. Г. Редера. – М.: Востлитиздат, 1963. – 543 с.
20. Шицзин. Книга песен и гимнов / Перевод и коментраии А. А. Штукина. –
М.: Художественная литература, 1987. – 351 с.
21. Алексеев В. М. Историк, литератор Сыма Цянь и его культ // Китайская
народная картина. – М., 1966. – С. 227-232.
22. Буранок С. О. Проблема интерпретации и перевода первого суждения в
“Лунь юй” // Интеллектуальная культура исторической эпохи. Материалы
конференции. Екатеринбург, апрель
2007 http://www.hist.usu.ru/rsih/text/buranok.htm
23. Васильев К .В. Из истории древнекитайских письменных памятников //
Страны и Народы Востока. – М., 1971. – Вып. XI.
24. Васильев К. В. Ранняя история древнекитайских письменных памятников //
Рукописная книга в культуре народов Востока. – М.,1988.
25. Вяткин Р.В. О традициях в китайской историографии // Роль традиций в
истории и культуре Китая. – М., 1972.
26. Вяткин Р. В. “Исторические записки” и их изучение // Народы Азии и
Африки. – 1964. – № 6.
27. Вяткин Р. В. Изучение научного наследия Сыма Цяня на Востоке и Западе
(Историко-библиографический обзор) // ВДИ. – 1993. – №1. – С. 208-212.
28. Вяткин Р. В. Мировоззрение и исторический метод Сыма Цяня (обзор
литературы) // Вопросы истории и историографии Китая. – М., 1968.
29. Вяткин Р. В. Некоторые проблемы развития китайской историографии //
Научная конференция “Общество и государство в Китае”. Доклады и
тезисы. – Ч. 2. – М., 1971. – С. 325-329.
30. Вяткин Р. В. О названии труда Сыма Цяня // XVIII научная конференция
“Общество и государство в Китае”. Доклады и тезисы. – Ч. 1. – М., 1987. –
С. 73-77.
31. Вяткин Р. В. О трактатах // Сыма Цянь. Исторические записки. – Т. 4. – M.: Восточная
литература, 1986. – С. 9-58.
32. Вяткин Р. В. Об интерполяциях в Ши цзи // XVII научная конференция
Общество и государство в Китае”. Доклады и тезисы. – Ч. 1. – М., 1986. –
С. 139-144.
33. Вяткин Р. В. Художественные аспекты “Исторических записок” Сыма
Цяня // XVI научная конференция “Общество и государство в Китае”.
Тезисы и доклады. – Ч. 1. – М., 1985. – С. 182-187.
С. 167-203.
35. Думан Л. И. Жизнь и деятельность Сыма Цяня (2100 лет со дня рождения) //
Советское востоковедение. – 1956. – № 4.
36. Еремеев В. Е. Традиционная наука Китая. Краткая история и идеи. – М.,
2003 http://science.rsuh.ru/eremeev/china.index.html
37. Звиревич В. Т. Древнекитайская историография философии // Известия
Уральского государственного университета. – 2007. – № 48. Общественные
науки. Вып. 2. – С. 237-249 (див. електронну
версію: http://proceedings.usu.ru/?base=mag/0048(04_02-
2007)&xsln=showArticle.xslt&id=a27&doc=../content.jsp)
38. Зинин С. В. Статистико-текстологический анализ “Чунь-цю” и “Цзо-
чжуани” и протонаучные традиции // Дальний Восток и Центральная Азия. –
М., 1985.
39. Источниковедение истории Древнего Востока / Под ред. Кузищина В. И. –
М.: Высшая школа, 1984. – С. 321-371.
40. Историография истории Древнего Востока: Иран, Средняя Азия, Индия,
Китай / Под ред. проф. В. И. Кузищина. – СПб.: Алетейя, 2002. – С. 163-170.
41. Карапетьянц А. М. “Чуньцю” в свете древнейших китайских источников //
Китай: государство и общество. – М., 1977.
42. Конрад Н. И. Древнекитайская литература // История всемирной
литературы: В 9 томах. –Т. І. – М.: Наука, 1983. – С. 143-204 (див.
електронну
версію: http://ae-lib.org.ua/texts-c/_history_of_world_literature_1__ru.htm)
43. Конрад Н. И. Полибий и Сыма Цянь // Запад и Восток. – М., 1966.
44. Кроль К. Л. Критическая работа Сыма Цяня над текстом “Весны и осени
княжеств Чу и Хань” Лу Цзя // Вопросы филологии и истории стран
советского и зарубежного Востока. – М., 1961.
45. Кроль Ю. Л. “Весна и осень княжеств Чу и Хан” Лу Цзя // Народы Азии и
Африки. – 1961. – № 4. – С. 133-144.
46. Кроль Ю. Л. В. М. Алексеев как переводчик китайской классической прозы
(на примере переводов из Сыма Цяня) // Традиционная культура Китая. Сб.
статей к 100-летию со дня рождения акад. В. М. Алексеева. – М., 1983. –
С. 58-67.
47. Кроль Ю. Л. Вопросы о том, что в “Записях историка” написал Сыма Цяань
(? – 110 г. до н. э.) // Письменные памятники и проблемы истории культуры
народов Востока. Тезисы докладов ІІІ годичной научной сессии ЛО ИНА,
май 1967 года. – Л., 1967. – С. 54-56.
48. Кроль Ю. Л. Литературная теория и литературная практика Сыма Цяня //
История и культура Китая (сборник памяти академика В. П. Васильева). –
М., 1974.
49. Кроль Ю. Л. О некоторых особенностях метода использования источников в
Исторических записках Сыма Цяня // Дальний Восток. – М., 1961.
50. Кроль Ю. Л. О связи некоторых исторических взглядов Сыма Цяня с его
позицией и критика современности // Краткие сообщения института народов
Азии. – М., 1963. – Вып. 61.
51. Кроль Ю. Л. Сыма Цянь – историк. – М., 1970.
52. Крюков М. В. Вопросы перевода “Исторических записок” Сыма Цяня //
Советское востоковедение. – 1957. – № 3.
53. Крюков М. В. Некоторые вопросы перевода и популяризации
“Исторических записок” Сыма Цяня // Советское востоковедение. – 1957. –
№ 3. – С. 106-122.
54. Крюков М. В. О датировке иньских гадательных надписей // Страны
Древнего Востока и Юго-Восточной Азии. История. Экономика. – М., 1967.
55. Крюков М. В. Сыма Цянь и его “Исторические записки” // Сыма Цянь.
Исторические записки. – Т. 1. – M.: Восточная литература. 1972. – С. 13-65.
56. Лю Гоцзюнь. Рассказ о китайской книге. – М., 1957.
57. Позднеева Л. Д. Древнекитайская литература // Литература Дальнего
Востока / Под ред. И. С. Брагинского и Н. И. Конрада. – М., 1962. – С. 307-
438.
58. Рифтин Б. Литература Древнего Китая // Поэзия и проза Древнего Востока. –
Т І. –М.: Художественная литература, 1973. – С. 199-205.
59. Рифтин Б. Л. Мифология и развитие повествовательной прозы в древнем
Китае // Литература древнего Китая. – М.: Наука, 1969. – С. 6-41.
60. Серкина А. А. Значение знака “ди” в надписях гадательных костей // ВДИ. –
1962. – № 1.
61. Серкина А. А. Значение охоты в эпоху гадательных костей // Краткие
сообщения ИНА АН СССР. – Т. 61. – М., 1963.
62. Серкина А. А. Опыт дешифровки древнейшего китайского письма (надписи
на гадательных костях). – М.: Наука, 1973. – 129 с.
63. Синицин Е. П. Бань Гу – историк древнего Китая. – М.: Наука, 1975. – 109 с.
64. Смолин Г. Я. В. М. Алексеев о китайском историописании // Традиционная
культура Китая. – М., 1983.
65. Смолин Г. Я. Источниковедение древней истории Китая. – Л.: ЛГУ, 1987. –
183 с.
66. Ткаченко Г. А. Космос, музыка, ритуал, миф и эстетика в “Люйши чуньцю”.
– М.: Наука, 1990. – 283 с.
67. Ульянов М. Ю. Текстологические аспекты исследования древнего текста
“Бамбуковых анналов” // http://www.iaas.msu.ru/res/lomo06/ecol/uliyanov1.htm
68. Федоренко Н. Т. Древнейший памятник поэтической культуры Китая //
Шицзин. Книга песен и гимнов. – М., 1987. – С. 3-22.
69. Федоренко Н. Т. Тематическое своеобразие китайской мифологии //
Историко-филологические исследования. К 75-летию акад. Н. И. Конрада. –
М., 1967. – С. 381-390.
70. Федоренко Н. Т. Шуцзин (“Книга истории”). Шицзин (“Книга песен”).
Ицзин (“Книга перемен”) // Литература древнего Китая. – М.: Наука, 1969. –
С. 68-154.
71. Ху Хоу-сюань. Некоторые итоги китайской эпиграфики // Проблемы
востоковедения. – 1959. – № 6. – С. 104-114.
72. Штейн В. М. Политико-экономический трактат древнего Китая “Гуань-
цзы” // ВДИ. – 1957. – № 1. – С. 48-63.
73. Юань Кэ. Мифы древнего Китая. – М., 1986.
Історія Стародавнього Китаю досить добре відома завдяки величезній

кількості документів, з яких найдавніші сягають ІІ тис. до н. е. На відміну від
історії інших народів Стародавнього Сходу, при вивченні історії цієї країни
доводиться користуватися лише місцевими текстами, оскільки античні
автори мали про Стародавній Схід досить примарні уявлення. Однак
відсутність даної категорії джерел повністю компенсується широкою,
різноплановою місцевою писемною традицією.
Важливим джерелом для вивчення китайської історії інського періоду є
ворожильні написи. За своїм змістом ці написи пов’язані з багатьма
сторонами життя тогочасного суспільства. З’ясуйте, з яких частин
складаються написи, у якій формі і з якою послідовністю задавалися питання,
адресовані божествам. Ознайомившись з текстами написів [19, с. 440-451],
визначте особливості культу природи, охарактеризуйте комплекс ритуальних
жертвоприношень та визначте його господарсько-виробничу спрямованість і
побутову зумовленість. На основі зіставлення кількості послань, адресованих
жіночим і чоловічим пращурам, охарактеризуйте зміни, які відбулись у
соціально-родовій організації. Виходячи з аналізу написів, охарактеризуйте
завойовницьку політику епохи інь. Уважне ознайомлення зі змістом написів
дасть можливість з’ясувати особливості ранніх форм релігійних вірувань
даного періоду, з’ясувати місце і роль культу Великої матері в період
розкладу родо-племінного ладу.
Розглядаючи питання про історіографічне напрацювання Сима Цяня (ІІ – І
ст. до н. е.) [10-17], зверніть увагу на те, які джерела використовував історик
при написанні своєї фундаментальної праці. Визначте, у чому полягав
критичний підхід історика при описі подій минулого. Зауважте також, що
Сима Цянь відмовився від викладу подій у хронологічній послідовності, як
це було типовим для літописів того часу, натомість він розробив власну
схему викладу матеріалу: “Бень-цзи” (“Основні записи”), “Бяо”
(“Хронологічні таблиці”), “Шу” (“Трактати”), “Ши-цзя” (“Історії спадкових
домів”), “Лечжуань” (“Окремі життєписи”). Ознайомившись зі змістом
“Основних записів”, з’ясуйте, до якого з літературних жанрів можна віднести
першу книгу. Працюючи з текстом “Хронологічних таблиць”, окресліть
основну мету книги, принцип викладу матеріалу. Аналізуючи “Трактати”,
зверніть увагу, які аспекти історичного минулого Китаю висвітлюються в
даній книзі. Назва четвертої книги говорить сама за себе: в ній викладено
події, пов’язані зі спадковими володіннями епохи Чжоу і представниками
спадкової знаті більш пізнього періоду. Написанням останньої книги Сима
Цянь започаткував новий для свого часу принцип історичної розповіді –
біографію. Визначте, за яким принципом автор подавав біографії державних
діячів і які сусідні народи він описав у даному розділі. Після уважного
ознайомлення з текстом “Історичних записок” з’ясуйте, як автор розглядає та
інтерпретує тему “людина в історії”.
Продовжувачем справи Сима Цяня став Бань Гу (І ст. н. е.) [1-3], якому
приписується авторство “Старовинних історій про ханьського У-ді”.
Порівняйте особливості біографічного жанру Сима Цяня і Бань Гу. На
підставі тексту дайте характеристику внутрішньої та зовнішньої політики
імператора У-ді (ІІ-І ст. до н. е.).
Історія династії Хань знайшла своє відображення в праці Бань Гу “Хань
шу”. Аналізуючи зміст першого розділу, охарактеризуйте особливості
внутрішньої політики нової влади [5, с. 617]: податкову політику,
формування нового бюрократичного апарату, особливості взаємовідносин
імператора та удільних князів.
Твір Бань Гу є джерелом для вивчення історико-правової думки і системи
покарань у Стародавньому Китаї. Визначте, яким критеріям повинен був
відповідати правитель держави, якими були правила етикету, як визначалася
необхідність і різноманітність системи покарань. Проаналізуйте законодавчу
діяльність китайських правителів та їх чиновників [5, с. 621-627].
Ознайомившись зі змістом 24-го розділу “Хань шу”, охарактеризуйте
економічні погляди Бань Гу. З’ясуйте, яке місце автор відводив державі в
регулюванні ринку, її функціям у випадку непередбачуваних
обставин [2, с. 128-153; 320-324].
Бань Гу є автором конфуціанського трактату “Бо ху тун” (“Докладний звіт
про дискусію в залі Білого Тигра”) [3, с. 225-252], який є унікальною
пам’яткою, що зафіксувала ранній етап процесу систематизації і догматизації
конфуціанського віровчення. Охарактеризуйте, як у творі характеризується
особа Конфуція, проаналізуйте особливості морально-етичної системи
трактату. Визначте характерні риси релігійного віровчення конфуціанства,
ставлення до простого народу і “варварів” (не китайців). З’ясуйте, у чому
проявився фаталізм конфуціанців?
Важливою пам’яткою з історії держави і права V ст. до н. е. є твір під
назвою “Го юй” (“Промови царств”). Твір містить історичний матеріал,
згрупований перш за все за державно-географічним принципом. На основі
аналізу промови Гуань-цзи визначте, як відбувалося проникнення у
виробництво заліза [4, с. 84]; простежте динаміку розвитку товарно-
грошових відносин, зокрема з’ясуйте особливості фінансової політики в
період чжоу [4, с. 57-78]. Опрацювавши п’ятнадцятий розділ трактату,
охарактеризуйте досягнення в галузі науки і культури. Уважно вивчивши
текст, з’ясуйте, у чому саме проявилася конфуціанська теорія держави,
оскільки саме вона займає центральне місце в аналізованій пам’ятці.
Важливим є те, що в даному творі чітко визначені компетенції правителя і
чиновників [4, с. 233]. Покажіть, яка роль в конфуціанській теорії держави
відводилась народу [1, 4; 3, 30; 9, 99; 16, 209].
До числа писемних джерел з історії стародавнього китайського суспільства
І тис. до н. е. належить “Шицзин” (“Книга пісень”) [20] – найдавніша
поетична антологія, що складається з чотирьох частин. Аналізуючи зміст
пісень першої частини “Гофин” (“Вдачі царств”) “Пісня про сьомий місяць [І,
ХV, 1]”, “Подорожник” [І, 8] охарактеризуйте стан і особливості розвитку
землеробства. Працюючи над другою частиною “Сяо я” (“Малі оди”),
зверніть увагу на поеми “Похвала царю” [ІІ, І, 6], “Царське полювання” [ІІ,
ІІІ, 5], “Новий палац” [ІІ, ІV, 5], в яких міститься інформація про специфіку
васальних стосунків, яскраво змальована картина придворного життя.
Ознайомившись зі змістом “Оди благородного Цзя Фу…”, “Оди тим, хто
пішли від смути в інші землі”, “Оди про наклепників”, охарактеризуйте
опозицію офіційному режиму.
Важлива історична інформація, вміщена в третій частині “Книги пісень” –
“Да я” (“Великі оди”). Для характеристики боротьби чжоусців з інцями,
опрацюйте текст “Оди про царів Вень-вана і У-вана і про підкорення царства
Інь-Шан”. Наступна “Ода про переселення племені чжоу”, розповідає про
історію племені чжоу, яке переселилося із заходу в район річки Хуанхе. На
підставі аналізу текстів од охарактеризуйте діяльність правителів Вень-вана,
У-вана, Хоу-цзи. Для характеристики бюрократичного апарату царського
правління необхідно залучити матеріал, наявний в “Оді безчесним радникам
царя”.
Четверту частину “Книги пісень” складають “Гімни” (“Сун”). Виходячи з
аналізу пісень, з’ясуйте особливості храмових ритуалів та як оцінювалась
діяльність правителів попередніх історичних епох, проаналізуйте особливості
міфологізації образу царя. Для характеристики землеробства важливим є
використання гімнів “Врожай” [ІV, ІІІ, 5] і “Подяка за врожай” [ІV, ІІІ, 6].
Важливим джерелом для вивчення особливостей організації китайського
суспільства середини ІІІ ст. до н. е. є філософський твір під назвою “Люй-ши
чуньцю” (“Весни і осені пана Юя”) [9]. Книга є твором енциклопедичного
характеру. Це було першою спробою в Китаї створити квінтесенцію
накопичених на той час знань. Книга містить обширні відомості з галузі
астрономії та сільського господарства, політичного устрою і господарської
практики, історії й міфології, філософії і моралі, звичаїв та ритуалу. З’ясуйте,
чим пояснюється назва твору.
Видатному китайському філософу і мудрецю Конфуцію приписують
авторство багатьох творів, з-поміж яких варто виділити “Шу цзин”, або “Шан
шу” (“Книга історії”) і “Лунь юй” (“Розмови і судження”) [6-8].
“Шу цзин” висвітлює найдавніший період китайської історії приблизно з
ХХІV до ХVІІІ ст. до н. е. Ознайомившись зі змістом розділу “Пань-ген”,
проаналізуйте особливості соціальної структури і бюрократичного апарату
китайського суспільства. Важливе значення для з’ясування особливостей
морально-правових норм даного періоду має розділ “Великий закон”.
Перелічіть державні справи, які повинен був вирішувати правитель (3-й
розділ), якими якостями мав бути наділений правитель (4-й розділ).
Проаналізувавши зміст книги, охарактеризуйте релігійно-філософські
уявлення, які побутували в народі, зокрема культ предків, ідею про вплив
неба на долю людей і держав, теорію взаємозв’язку гармонії в суспільстві та
гармонії природи.
Етико-політичне вчення Конфуція отримало своє відображення в трактаті
“Лунь юй”, який є важливим джерелом знань про стародавнє конфуціанство.
Незважаючи на очевидну фрагментарність і афорситичність “Лунь юй”, у
вченні Конфуція можна виділити центральну ідею, яка об’єднує його в
цілісну систему, – цією ключовою ідеєю є жень – “гуманність”. Зверніть
увагу на те, як Конфуцій трактує походження влади, обгрунтовує ієрархічну
владу імператора над підданими, як визначає модель стосунків правителя зі
своїми підданими.
Семінарське заняття 6. Фольклорні та літературні джерела з історії
Стародавньої Греції
План
1. Типологія грецьких міфів:
а) землеробські міфи;
б) космогонічна міфологія;
в )міфи про автохтонне населення Еллади;
г) міф і політика.
2. Епічні пам’ятки еллінів:
а) героїчний епос та історичні реалії;
б) епос та світогляд стародавніх греків.
3. Пам’ятки ліричної поезії як історичне джерело.
1. Грецькі міфи в осмисленні Геродота.
2. Міфологічні сюжети у творчості грецьких поетів.

Джерела:
1. Антична література. Греція. Рим. Хрестоматія / Упорядники: Михед Т. В.,
Якубіна Ю. В. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 4–129.
2. Аполлодор. Мифологическаяя библиотека. – Л.: Наука, 1972. – 215 с. (див.
електронну версію: http://ancientrome.ru/antlitr/apollodor/index.htm )
3. Аполлоний Родосский. Аргонавтика. – Тбилиси: Мецнирева, 1964. – 349 с.
4. Арістофан. Ахарняни // Арістофан. Комедії. – Харків: Фоліо, 2003. – С. 19-
82 (див електронну версію: http://www.ae-lib.org.ua/texts/aristophanes__acharnians__ua.htm)
5. Арістофан. Оси // Арістофан. Комедії. – Харків: Фоліо, 2003. – С. 163-238 (див
електронну версію: http://www.ae-lib.org.ua/texts/aristophanes__wasps__ua.htm)
6. Геліодор. Ефіопіка // Хрестоматія. Упорядник О. І. Білецький. – К.: Радянська
школа, 1968. – С. 372-375 (див електронну
версію: http://www.ae-lib.org.ua/texts/geliodor__ethiopics__ua.htm)
7. Гесиод. Теогония (О происхождении богов) / Перевод В. Вересаева //Эллинские
поэты. – М., 1963. (див електронну
версію: http://www.ae-lib.org.ua/texts-c/hesiod__theogonia__ru.htm)
8. Гесиод. Теогония / В кн.: О происхождении богов. – М.: Советская Россия,
1990. – С. 191-220.
9. Гесиод. Труды и дни / Там само. – С. 167-190.
10. Гесиод. Щит Геракла // Вестник древней истории // ВДИ. – 1985. – № 3. –С. 200-
219.
11. Гесіод. Роботи та дні / Переклад В. Свідзинського // Антична література:
Хрестоматія. Упорядник О. І. Білецький. – К.: Радянська школа, 1968. – С. 116-
126 (див електронну
версію: http://www.ae-lib.org.ua/texts/hesiod__opera_et_dies__ua.htm)
12. Гомер. Іліада / Переклад Б. Тена. – К.: Дніпро, 1978. – 430 с.
13. Гомер. К Аполлону Делосскому / В кн.: О происхождении богов. – М.:
Советская Россия, 1990. – С. 221-225.
14. Гомер. К Аполлону Пифийскому / Там само – С. 225-235.
15. Гомер. К Афродите / Там само – С. 167-190.
16. Гомер. Одіссея / Переклад Б. Тена. – К.: Вид-во худ. л-ри, 1977. – 637 с.
17. Гомерівські гімни / Переклад В. Пащенка // Пащенко В. І., Пащенко Н. І. Історія
античної літератури. – К.: 2001. – С. 120-122 (див електронну
версію: http://www.ae-lib.org.ua/texts/_homeric_hymns_fragments__ua.htm)
18. Еврипид. Адромаха / Трагедия в 2-х т. т.1 М.:Художественная литература, 1969.
– С.287-343.
19. Еврипид. Ифигения в Авлиде / Пьесы – М.: Исскуство, 1960. – С. 365-441.
20. Евріпід. Геракл // Евріпід. Трагедії. – К.: Основи, 1993. – С. 153-198 (див
електронну версію: http://www.ae-lib.org.ua/texts/euripides__heracles__ua.htm)
21. Евріпід. Троянки / Переклад А. Содомори // Евріпід. Трагедії. – К.: Основи,
1993. – С. 199-238. (див електронну
версію: http://www.ae-lib.org.ua/texts/euripides__trojan_women__ua.htm)
22. Есхіл. Перси / Переклад
А. Содомори http://www.ae-lib.org.ua/texts-c/aeschylus__perses__ua.htm
23. Есхіл. Прометей закутий / Переклад Бориса Тена // Давньогрецька трагедія. –
К.: Дніпро, 1981. – С. 25-62 (див електронну
версію: http://www.ae-lib.org.ua/texts/aeschylus__prometheus_bound__ua.htm)
24. Піндар. Перша піфійська ода до Гієрона, переможця в змаганнях на колісниці /
Переклад В. Державина // Антична література: Хрестоматія. Упорядник
О. І. Білецький. – К.: Радянська школа, 1968. – С. 154-160 (див електронну
версію: http://www.ae-lib.org.ua/texts/pindar__poetry__ua.htm)
25. Солон. Елегія до афінських громадян // Антична література: Хрестоматія.
Упорядник О. І. Білецький. – К.: Радянська школа, 1968. – С. 137-138 (див
електронну версію: http://www.ae-lib.org.ua/texts/solon__poetry__ua.htm)
26. Хрестоматия по истории древнего мира / Под ред. В. В. Струве. Том II. Греция
и эллинизм. – М.: Учпедгиз, 1951.
27. Арский Ф. В. В стране мифов. – М,: Молодая гвардия, 1968. – 222 с.
28. Блаватская Т. В. Ахейская Греция во втором тысячелетии до н. э. – М.: Наука,
1966. – С. 5-18 (див. електронну версію: http://annals.xlegio.ru/greece/blavat/ag00.htm)
29. Борухович В. Г. Античная мифография и “Библиотека” Аполлодора //
Аполлодор. Мифологическая библиотека. – Л.: Наука, 1972. – С. 99—123 (див.
електронну версію: http://ancientrome.ru/publik/boruch/boruch01-f.htm)
30. Бутина С. Л. Трансформация мифологии в аспекте становления
государственности // Научный ежегодник Института философии и права
Уральского отделения Российской академии наук. – 2002. – № 3. – С. 67-82.
31. Высокий М. Ф. Греческие мифы и культуры региона Мессинского пролива //
Проблемы истории, филологии, культуры. – 2006. – № 16. – С. 28-35.
32. Гордезиани Р. В. Проблемы гомеровского эпоса. – Тбилиси: Изд-во гос. ун-та,
1978. – 394 с.
33. Грейвс Р. Мифы древней Греции. – М.: Прогресс, 1992. – 584 с. (див.
електронну версію:http://www.sno.pro1.ru/lib/graves/1-5/3.htm)
34. Демина Н. А. Фольклорные мотивы в изображении древнегреческими
поэтами // Античный миф и археология. – 1990. - №7. – С. 51-56.
35. Зайцев А. И. Древнегреческий героический эпос и “Илиада”
Гомера http://ancientrome.ru/antlitr/homer/zaitsev.htm
36. Клейн Л.С. Илион и Тороя. К характеристике формирования и источников
гомеровского эпоса // Народы Азии и Африки. – 1986. - № 4. – С. 86-116.
37. Козовик І. Я. Міф про Геракла в Гесіода // Іноземна філологія. – 1980. – Вип.
ХV ІІ. – С. 126-131.
38. Колобов А. В., Гущин В. Р., Братухин А. Ю. Античная мифология в
историческом контексте.– Спб.: Изд-во Спб. госуниверситета,
2004 http://ancientrome.ru/publik/kolobov/kolob10a.htm
39. Кун М. А. Релігія стародавніх греків. – Тернопіль: Тарнекс, 1993. – 414 с.
40. Кун Н. А. Легенды и мифы Древней Греции. – М.: Гелеос, 2007. – 560 с.
41. Лосев А. Ф. Античная литература http://antique-lit.niv.ru
42. Лосев А. Ф. Введение в античную мифологию // Ученые записки
Сталинабадского госпединститута им. Т. Г. Шевченко. – 1954. – Вып. 5. –
С. 193-305.
43. Лосев А. Ф. Гесиод и мифология // Ученые записки Московского
госпединститута. – Т.83. – вып.4. – 1954. – С. 263-301.
44. Лосев А. Ф. Современные проблемы изучения античной мифологии // Вестник
истории мировой культуры. – 1957. – Вып. 3. – С. 14-28.
45. Мальчукова Т. Г. К интерпретации историко-географических предствалений о
Фригии в гомеровском эпосе // ВДИ. – 1985. – № 3. – С. 66-77.
46. Мифы и легенды народов мира. Древняя Греция / А. И. Немировский. – М.:
Литература, мир книги, 2004. – 496 с.
47. Мында Н. Б. Миф о Дедале: опыт историко-культурологического анализа //
Вестник славянских культур. – 2008. – Т. 3-4. – С. 172-180
48. Пальцева Л. А. Суд у Гомера и Гесиода // Мнемон. Исследования и публикации
по истории античного мира / Под редакцией професора Э. Д. Фролова. – Санкт-
Петербург, 2002 http://www.centant.pu.ru/centrum/publik/kafsbor/mnemon/2002/palz.htm
49. Распопин В. Н. Очерки истории зарубежной литературы. Литература Древней
Греции. – Новосибирск: Рассвет, 1998 http://raspopin.den-za-dnem.ru/index_e.php
50. Рыбакова А. Гесиод // Открытый текст. Электронное переодическое издание.
Режим доступа: http://www.opentextnn.ru/history/myth/personalia/?id=730
51. Рыбакова А. А. Античная мифология // Открытый текст. Электронное
переодическое издание. Режим доступа: http://opentextnn.ru/history/myth/texts/?id=768
52. Рыбакова А. А. Гимн Каллимаха “К Зевсу” // Открытый текст. Электронное
переодическое издание. Режим доступа: http://opentextnn.ru/history/myth/texts/?id=871
53. Рыбакова А. А. Миф о рождении Зевса в “Теогонии” Гесиода // Открытый
текст. Электронное переодическое издание. Режим
доступа: http://opentextnn.ru/history/myth/texts/?id=827
54. Рыбакова А. А. Миф о рождении Зевса в изложении Аполлодора // Открытый
текст. Электронное переодическое издание http://opentextnn.ru/history/myth/
texts/?id=1078
55. Рыбакова А. А. Мифы о рождении Зевса // Открытый текст. Электронное
переодическое издание http://opentextnn.ru/history/myth/texts/?id=769
56. Сахарный Н. Л. “Илиада”. Разыскания в области смысла и стиля гомеровской
поэмы. – Архангельск, 1957. – 378 с.
57. Суриков И. Е. Трагедия Эсхила “Просительницы” и политическая борьба в
Афинах // ВДИ. – 2002. – № 1.
58. Тронский И. М. История античной
литературы http://antique-lit.niv.ru/antique-lit/tronskiy-i-m/grecheskaya-
literatura.htm
59. Тюменев А. И. К вопросу об этногенезе греческого народа // ВДИ. – 1953. – №
4; 1954. – № 4.
60. Утченко С. Л. Факт и миф в истории // ВДИ. – 1998. – № 4. – C. 4-15.
61. Чернышов Ю. Г. Гесиод и Овидий: опыт источниковедческого анализа
античных описаний “золотого века” // Источниковедческие проблемы всеобщей
истории. – Караганда, 1991. – С. 15-35 (див. електронну
версію: http://ancientrome.ru/publik/tchernyc/tcher07.htm)
62. Чистякова Н. А., Вулих Н. В. История Античной литературы http://antique-
lit.niv.ru
63. Шталь И. В. Гомеровский эпос. – М.: Высшая школа, 1975. – 246 с.
Стародавні греки залишили по собі величезний пласт фольклорно-

міфологічних текстів (187 міфів з оригінальними сюжетами), в яких знайшли
відображення всі аспекти їхнього повсякденного побуту: світоглядно-
космогонічні уявлення, космологічні пріоритети, соціально-економічні
відносини, релігійні вірування, світоглядні ідеали, духовні орієнтири,
мистецькі уподобання тощо.
Аналізуючи типологію грецьких міфів, потрібно враховувати, що у
науковій літературі підкреслюється: міфологія практично є невід’ємною
складовою релігії та свого роду словесним виразом релігійних вірувань.
Обряди, ритуали та інші сакральні дії, пов’язані з фактичним проявом віри і
вшанування божеств, героїв, духів та ін., складають суттєву частину релігії –
її культово-обрядову практику, а міф розглядається як вербальне оформлення
культу, тобто оповідання, яке супроводжує відправлення культової
церемонії, що пояснює походження і суть обряду, а також значення
ритуальних дій.
Важливим свідченням того, що стародавні греки перейшли до
землеробства, є культ богині родючості – Деметри. За повелінням богині
Триптолем подорожував по всьому світу, навчаючи людей
землеробству [33, с. 63-68]. Варто також проаналізувати текст міфу про
Персефону [33, с. 63-68], який свідчить про циклічність господарського року
грецьких землеробів. Свідченням того, що греки активо займалися
землеробством є культ бога Діоніса; на його честь влаштовувалися
священнодійства – т. зв. “елевсинські містерії”. Щоб знайти свідчення того,
що важливу роль для греків відігравало землеробство, опрацюйте міф про
походження назви міста Афіни (суперечка богів – Афіни і
Посейдона) [33, с. 41 ]. Частково вказує на землеробські заняття стародавніх
греків міф про Кадма (епізод, у якому герой оре землю й засіває ріллю зубами
вбитого дракона) [33, c. 154]. Аналогічний сюжет присутній у міфі про золоте
руно, коли Ясон, виконуючи волю царя Еаета, повинен був запрягти двох
мідноногих биків, створених Гефестом, зорати поле, присвячене Аресу, а
потім засіяти його зубами дракона [33, с. 445-446].
Для розгляду космогонічних уявлень стародавніх греків потрібно детально
вивчити міфологію доолімпійського періоду, або, як її ще називають, –
хтонічну, що найбільш чітко простежується в поемі Гесіода “Теогонія” [8].
Далі треба опрацювати міфи про творіння у викладі відомого дослідника
Роберта Грейвса (“пеласгійський”, “гомерівський і орфічний”,
“олімпійський”, “філософський” цикли), а також ознайомитися з концепцією
про п’ять поколінь людства [33, с. 15-23].
Працюючи над питанням про автохтонне населення Греції, обов’зково
ознайомтеся із змістом міфу про потоп, де згадуються родоначальники
племен Аттіки: Пелазг, Лікаон, Девкаліон, Мегар, Амфіктіон, Еллін. Далі
опрацюйте текст міфу про синів Елліна, які розселилися територією
Аттики [33, с. 102-105]. Продовжуючи роботу над питанням про розселення
стародавніх греків, ознайомтеся з текстом міфу про Кадма і Європу, в якому,
зокрема, розповідається про колонізацію островів Фасос, Родос і заснування
Фів [33, с. 153-155]. Не менш важливі міфи про Кадма і Гармонію, де
розповідається про колонізацію Бестії й легенда про Еака та походження
мірмідонян [33, с. 156-157]. Розглядаючи питання про співвідношення
міфології та політики, проаналізуйте міфи про Тесея [33, с. 265-268], оскільки
в них містяться свідчення про те, що свого часу Афіни перебували в
залежності від Криту; міфологічна традиція описує процес об’єднання
Аттики Периклом.
Героїчний епос стародавніх греків, що почав формуватися в епоху архаїки,
містить ряд цінних свідчень про ранню історію ахейців, зокрема особливості
суспільно-політичних відносин, економіки і, звісно, релігійно-міфологічних
уявлень. Працюючи з текстами “Іліади” та “Одіссеї” [12, 16], врахуйте ту
обставину, що самі поеми записані набагато пізніше від того часу, коли вони
були складені. Ця обставина зумовила низку нашарувань пізнішого періоду.
“Одіссея” містить чималий фактологічний матеріал, що проливає світло на
світоглядні й географічні знання стародавніх греків.
Для з’ясування особливостей героїчного епосу, що є логічним
продовженням еволюції грецької міфології, ознайомтеся з “Міфологічною
бібліотекою” Аполлодора [2] (кн. І), котра містить “каталог” героїв, де автор
виводить божественну генеалогію героїв, вказуючи цим на те, що, за
уявленнями греків, доля людини залежала від волі олімпійських небожителів.
Грецькі героїчні міфи водночас є джерелом для вивчення культурних
контактів між народами в епоху великої грецької колонізації. Наприклад, у
міфах про Геракла [33, с. 336-428] можна виділити поряд з його найдавнішими
критськими, фіванськими, аргоськими елементами анатолійські, фінікійські,
карфагенські й етруські нашарування, сліди контактів грецьких колоністів з
народами, які брали участь у колонізаційному процесі. Ознайомившись з
міфами про Зевса-громовержця [33, с. 31-33], знайдіть докази того, що у
стародавніх греків була наявна полігамія. Працюючи з текстами героїчного
епосу на прикладі міфу про Тесея і амазонок [33, с. 268-269], простежте перехід
грецького суспільства від матріархату до патріархату. Розширення
географічного світогляду в епоху елінізму зробило можливим появу обширної
поеми Аполлонія Родосського “Аргонавтика” [3], де міф про аргонавтів
накладений на сучасну поетові географічну та етнічну карту берегів Малої
Азії та Кавказу.
Ознайомившись з класичними грецькими міфами, визначте в них релікти
примітивних форм релігійних вірувань: хтонізму, фетишизму, анімізму,
тотемізму.
Реалії нової епохи знайшли своє відображення в ранньогрецькій ліриці: в
дидактичному епосі Гесіода – поемі “Роботи і дні” [9, 11], у віршах Архілоха,
Сапфо, Феогніда та інших поетів VII – VI ст. до н.е. Для з’ясування
особливостей використання праці рабів, проаналізуйте поему Афінея “Обід
софістів”. Твір уродженця о. Лесбос – Алкея “Послання брату”, містить
інформацію про грецьких воїнів-найманців у Вавилоні (VІ ст. до н. е.).
Процес колонізації о. Фасос і фракійського узбережжя знайшов відображення
у віршах Архілоха.
Складний процес політичної боротьби між демократами й олігархами
м. Мегари знайшов своє відображення у творах Феогніда (І ст. до н. е.). Для
характеристики військових звичаїв спартанців проаналізуйте вірші поета
Тіртея, який жив у VІІ ст. до. н. е. Важливою подією у політичній історії
Греції була війна з персами. Для висвітлення битви при Саламіні
проаналізуйте п’єсу грецького драматурга Есхіла “Перси” [22]. Помітним
явищем у житті Афін стала законодавча діяльність архонта Солона, який у
своїх елегіях описав проведені політичні реформи [25].
Дайте відповідь на такі запитання: Наскільки фольклорно-міфологічні
джерела можна взагалі трактувати як історичні? Які періоди й аспекти
грецької історії найліпше висвітлені у даних писемних пам’ятках? Чи можна
називати цю інформацію достовірною?
Семінарське заняття 7. Зародження та розвиток грецької історіографії
План
1. Зародження прози та початок історіописання: Гекатей Мілетський,
Гелланік з Мітіллени.
2. Джерела та методи викладу матеріалу в “Історії Геродота”.
3. Фукідід і початки раціоналістичної історії.
4. Ксенофонт як історик, особливості його головного твору.
5. Діодор Сицилійський і його “Історична бібліотека”.
1. Твори Платона й Аристотеля як історичне джерело. Теорії
ідеального полісу.
2. “Всесвітня історія”Полібія про історію Стародавньої Греції.
3. Плутарх і розвиток біографічного жанру.
Джерела:
1. Аристотель. Политика / Пер. С. А. Жебелева и С. И. Радцига. – М.,
1967 (див. електронну версію: http://grachev62.narod.ru/aristotel/arpol1.html
2. Гекатей из Милета. Землеописание // Шефферъ В. А. Очерки греческой
историографiи. – Вып. I. Киевъ, 1884. II. Гекатей. – С. 41, 53–54, 56–
57 (див. електронну версію: http://egyptology.ru)
3. Гекатей Милетский. Фрагменты // Фрагменты ранних греческих философов /
Сост. Лебедев А. В. – М.: Наука, 1989. – С. 135-156 (див. електронну
версію: http://www.nsu.ru/classics/plato/vorsokratiker.htm)
5. Геродот. История // Историки античности. В 2-х т. – Т. I. – М.: Правда, 1989.
– С. 33-402.
6. Диодор Сицилийский Историческая библиотека. Книга I, гл. I-VIII // ВДИ. –
1986. – № 2 (див. електронну версію: http://ancientrome.ru/antlitr/diodoros/index.htm)
7. Ксенофонт. Анабазис. – М.: АН СССР, 1951 (див. електронну
версію: http://www.vehi.net/istoriya/grecia/ksenofont/anabazis/01.html
8. Ксенофонт. Греческая история – СПб.: Алетейя,
2000. http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/Ksenof/index.php
9. Ксенофонт. Греческая история // Историки античности. В 2-х т. – Т. I.
– М.: Правда, 1989. – С. 405-497.
10. Павсаний. Описание Эллады. – Т. 1. – М.: Ладомир, 2002. – 491 с.
11. Платон. Государство //Собр. сочинений. В 4 т. – М.: Мысль, 1994. – Т.1. –
С.14-268.
12. Платон. Законы // Собрание починений. – В 3 т. – Т. 3, ч. 2. – М.: Мысль,
1972. – С. 83-477.
13. Плутарх. Древние обычаи спартанцев http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/
History/Plutarh/dr_ob.php
14. Плутарх. Наставления о государственных делах http://www.gumer.info/
bibliotek_Buks/History/Plutarh/nastavl.php
15. Плутарх. Порівняльні життєписи. – К.: Дніпро, 1991. – 448 с.
16. Псевдоксенофонт. Афинская полития // Хрестоматия по истории Древней
Греции. Под ред. Д. П. Каллистова. – М., 1964. – С. 217–225.
17. Фукидид. История / Пер. Г.А.Стратановского. – Л., 1981.
18. Аверинцев С. С. Плутарх и античная биография. – М., 1973.
19. Алленова И. В. Образ идеального правителя у Платона // Жебелевские
чтения-3. Тезисы докладов научной конференции 29–31 октября 2001 года. –
СПб., 2001. – C. 31-34 (см. электронную
версию: http://www.centant.pu.ru/centrum/publik/confcent/2001-10/allenova.htm)
20. Артрог Ф. Первые историки в Греции: историчность и история // ВДИ. –
1999. – № 1.
21. Георгиев П. В. Народоправство или демократия? Особенности
отечественных переводов “надгробной речи” Перикла в “Истории”
Фукидида // Antiquitas iuventae. Сборник научных трудов студентов и
аспирантов. – Саратов, 2006 http: // www.antiqvitasIvventae2006.htm
22. Грацианская Л. И. “География” Страбона. Проблемы источниковедения //
Древнейшие государства на территории СССР. Материалы и исследования. –
М., 1988.
С. 167-203.
24. Гуторов В. А. Царская власть и альтернативная модель государственных
устройств в “Политике” Аристотеля // Античное общество: проблемы
истории и культуры. Доклады научной конференции 9 - 11 марта
1995 г. http://www.centant.pu.ru/centrum/publik/confcent/1995-05/gutorov.htm
25. Доватур А. И. Политика и политии Аристотеля. – М.-Л.: Госполитиздат,
1956.
26. Жаров С. Н. Политические и правовые взгляды Ксенофонта // Вестник
ЮУрГУ. Серия “Право”. – 2001. – №8
(08) http://metodologlab.narod.ru/history/st1.htm
27. Историки Греции. Геродот. Фукидид. Ксенофонт. – М.: Художественная
28. Источниковедение древней Греции (эпоха эллинизма) / Под ред.
В.И.Кузищина. – М., 1982.
29. Карпюк С. Г. Писцы афинской демократии // ВДИ. – 2009. – № 1. – С. 161-
166.
30. Колінгвуд Р. Ідея історії / Пер. з англ. О. Мокровольський. – К.: Основи,
1996. – C. 72-88. (див. електронну версію: http://litopys.org.ua)
31. Кузнецова Т. И., Миллер Т. А. Античная эпическая историография. Геродот.
Тит Ливий. – М.: Наука, 1984. – 211 с.
32. Лапина Т. А. “География” Страбона и Плиния (некоторые аспекты
сравнительной характеристики) // Проблемы античной истории и средних
веков / Ред. Ю. М. Сапрыкин. – М., 1983. – С. 36-47.
33. Лаптева М. Ю. Гекатей Милетский в политической истории
позднеархаической Ионии // Известия Алтайского государственного
университета. – 2008. – № 3-4. – С. 144-148.
34. Лосев А. Ф. Античная философия истории. – М., 1977.
35. Миллер Т. А. Ионийская проза VІ – V вв. до н. э. // История всемирной
литературы: В 8 томах. – М.: Наука, 1983. – Т. I. – С. 378-382 (див.
електронну версію: http://feb-web.ru/feb/ivl/vl1/vl1-3784.htm)
36. Немировский А.И. У истоков исторической мысли. Воронеж, 1979.
37. Никитюк Е. В. Историко-антикварное сочинение Павсания в русле так
называемого греческого возрождения / Павсаний. Описание Эллады / Пер.
С. П. Кондратьева. Научная редакция Е. В. Никитюк. – СПб., 1996. – С. 20-
40 http://www.centant.pu.ru/centrum/publik/nikituk/nik03f.htm
38. Радциг С.И. История древнегреческой литературы. М., 1977.
39. Репина Л. П., Зверева В. В., Парамонова М. Ю. История исторического
знания: пособие для вузов.– М. : Дрофа, 2006. — 288 с.
40. Рыбакова А. А. Диодор // Открытый текст. Электронное периодическое
издание http://www.opentextnn.ru/history/myth/personalia/?id=1462
41. Светлов Р. В. О Ксенофонте и его “Греческой истории” // Ксенофонт.
Греческая история. Перевод с древнегреческого и комментарии С. Я. Лурье.
– СПб.: Алетейя, 2000
42. Строгецкий В. М. Введение к “Исторической библиотеке” Диодора
Сицилийского и его историко-философское содержание // ВДИ. – 1986. – №
2.
43. Строгецкий В. М. Возникновение и развитие исторической мысли в Древней
Греции. На материале изучения “Исторической библиотеки” Диодора
Сицилийского. – Горький, 1985.
44. Строгецкий В. М. Диодор Сицилийский и его “Историческая библиотека” в
оценке историографии // ВДИ. – 1983. – № 4.
45. Строгецкий В. М. Проблемы становления истории как науки в античности //
Античный мир и археология. – Вып. 12. Саратов,
2006 http://ancientrome.ru/publik/strogetsky/strog02.htm
46. Суриков И. Е. “Солон” Плутарха: некоторые источниковедческие
проблемы // ВДИ. – 2005. – № 3.
47. Суриков И. Е. ΛОГОГРАФОІ в труде Фукидида (І. 21. 1) и Геродот (об
одном малоизученном источнике раннегреческого историописания) // ВДИ.
– 2008. – № 2. – С. 25-37.
48. Тарасенко В. С. Ахейские политические деятели в освещении Полибия //
Вопросы всеобщей истории. Ученые записки. Т. 62. – Калинин, 1971. –
С. 101-124.
49. Тахо-Годи А. А. Ионийское и аттическое понимание термина “история” и
родственных с ним // Вопросы классической филологии. – Вып. 2. – М.,
1969.
50. Томашевская М. Историческая проза античности // Историки античности. В
2-х т. – Т. I. – М.: Правда, 1989. – С. 5-29.
51. Трофимов М. П. Всемирная история в понимании Диодора Сицилийского //
Antiquitas Iuvenate. Сборник научных трудов студентов и аспиарнтов. –
Саратов: Научная книга, 2005. – С. 81-87 (див. електронну
версію: http://antiqvitas.narod.ru/AntiqvitasIvventae2005)
52. Тыжов А. Я. Полибий и его “Всеобщая история” // Полибий. Всеобщая
история. Пер. с греч. и комментарии Ф.Г. Мищенко. Том I. СПб.: “Наука”,
“Ювента”, 1994. – 496 с. (див. електронну
версію: http://ancientrome.ru/publik/tijov/tijov01-f.htm)
53. Фролов Э. Д. Огни Диоскуров: Античные теории переустройства общества и
государства. – Л.: Издательство Ленинградского универститета, 1984.
54. Фролов Э. Д. Платон и тирания // Интеллектуальная элита античного мира.
Тезисы докладов научной конференции 8 - 9 ноября
1995 г. http://www.centant.pu.ru/centrum/publik/confcent/1995-11/frolov.htm
55. Фролов Э. Д. Фукидид и тирания (у истоков научного представления о
древнегреческой тирании) // Античное общество - 2. Тезисы Докладов
научной конференции 29-30 октября 1996
года http://www.centant.pu.ru/centrum/publik/confcent/1996-11/frolov.htm
56. Шишко Е. П. Представления Платона о единоличной власти // Античное
государство. Политические отношения и государственные формы в
античном мире. Сборник научных статей. Под редакцией професора
Э. Д. Фролова. – СПб., 2002. http://www.centant.pu.ru
57. Яковенко Н. Вступ до історії. – К.: Критика, 2007. – 374 с.
Семінарське заняття присвячене важливій темі – зародженню історичної

традиції у Стародавній Греції. Важливість зумовлена тим, що саме в
Стародавній Греції з’являється історія як наука, з елементами наукової
критики і компаративістики.
Характеризуючи праці перших логографів, врахуйте, що стиль цих
прозаїків близький до усної мови і фольклорної оповіді, обробка матеріалу
ще позбавлена чіткого критичного аналізу. Водночас у них вже намітилася
схематизація: з’явився хронологічний відлік по поколіннях (у Гекатея) та
свого роду план етнографічних описів заморських країн, народів і звичаїв [2-
3]. Зверніть увагу, що Гекатей Мілетський прагне звільнити міфологічні
розповіді від елементу чудес. Як він сам писав: “Я описую ці речі так, як
вони мені здаються правильними”.
Розглядаючи друге питання, врахуйте, що хоча Геродот і жив у V ст. до
н.е. й був молодшим сучасником логографів, його “Історія” [4] принципово
відрізняється від творів попередників і за сюжетом, і за характером.
Визначте, в якому сенсі “батько історії” вжив слово “історія”, як він визначив
свою мету і завдання. Дайте відповідь на такі запитання: Чому саме Геродота
вважають “батьком історії” і чому дехто з критично налаштованих
дослідників нагородив його прізвиськом “батько брехні”? Зверніть увагу на
те, що саме Геродот сформулював вектор “Європа – Азія” в культурно-
історичному протиставленні.
Працюючи над третім питанням, з’ясуйте, яку мету і завдання ставив перед
собою Фукидід [17], чим принципово відрізняється методика викладу
матеріалу у Геродота і Фукидіда? Чому Фукидіда вважають фундатором
історичної критики? Визначне дидактичне спрямування “Історії” Фукидіда.
Дайте оцінку внеску історика у розвиток історіописання.
Помітним явищем у грецькій історіографії стали праці Ксенофонта
Афінського “Анабасис” та “Грецька історія” [7-8]. Ознайомившись з
біографією історика, дайте відповідь на питання: Чому будучи афінянином,
Ксенофонт симпатизує Спарті? Чому він дивиться на історію крізь призму
Лакедемону?
Аналізуючи зміст “Анабасису”, візьміть до уваги той факт, що в даному
творі автор прагне підкреслити свої особисті заслуги як військовоначальника.
Дайте відповідь на питання: Чим були продиктовані подібні амбіції
Ксенофонта? Попри наявну тенденційність твору, зауважте, що в інших
відношеннях автор досить добросовісно описує всі деталі й обставини
військових кампаній, подає чимало історичних та етнографічних відомостей,
ретельно підходить до відбору і викладу фактологічного матеріалу, й
зазвичай указує джерело своєї інформації.
Ознайомившись із текстом “Грецької історії”, можна помітити, що в ній, як
і попередньому творі багато місця займають описи військових дій, а головні
персонажі твору – це талановиті полководці. Поясніть, чим це зумовлено.
З’ясуйте і такий момент: як сприймає війну сам автор. Не менш актуальне
питанн розуміння Ксенофонтом невідворотності долі (фаталізм). З’ясуйте, як
пояснює автор поразку Спарти у Пелопоннеській війні.
У процесі розгляду четвертого питання, визначте принцип хронологічного
поділу Діодором Сицилійським всесвітньої історії [6]. З’ясуйте, як змінилася
оцінка твору Діодора впродовж усього часу вивчення його наукової
спадщини. Зверніть увагу на такий момент як оцінка істориком
всесвітньоісторичного процесу. Дайте власну оцінку науковому доробку
Діодора Сицилійського.
Підсумовуючи тему, визначте загальні закономірності розвитку грецької
історіографії, прослідкуйте динаміку зміни у підході дослідників до предмета
вивчення, їхньої об’єктивності та розуміння історичного процесу.
Семінарське заняття 8. Становлення і розвиток римської історіографії
План
1. Квінт Енній і його поетичний твір “Аннали” про історію
Стародавнього Риму.
2. Антикварний напрям у римській історіографії: Полібій, Гай Юлій
Цезар, Гай Саллюстій Крисп.
3. Художньо-дидактичний напрям у римській історіографії: Тит Лівій,
Веллей Патеркул, Йосиф Флавій, Публій Корнелій Тацит, Гай Светоній
Транквілл.
4. Політична риторика й епістолографія: Цицерон, Пліній Молодший,
Луцій Анней Сенека.
5. Особливості пізньоримської історіографії: Амміан Марцеллін і Аврелій
Віктор.
1. Марк Порцій Катон Старший – родоначальник римської
історичної прози.
2. Лукіан із Самосати і його трактат “Як треба писати історію”.
3. Історична традиція Посидонія.
4. Грецькі автори II – III ст.: Аппіан, Плутарх, Геродіан, Страбон
про історію Стародавнього Риму.
5. Ідея циклізму в римській історіографії.
6. Флавій Кассіодор та римська історіографія перехідного періоду
від античності до середньовіччя.

Джерела:
1. Аврелий Виктор. Извлечения о жизни и нравах римских императоров // Римские
историки IV века. — М.: Российская политическая энциклопедия, 1997 (див.
електронну версію: http://ancientrome.ru/antlitr/aur-vict/epitoma-f.htm)
2. Аврелий Виктор. История Рима / Пер. В. С. Соколова // ВДИ. – 1963. – № 4; 1964.
– № 1-2.
3. Авторы жизнеописаний Августов. Пер. с лат. С. П. Кондратьева / Под ред.
А. И. Доватура // ВДИ. – 1958. – № 3; № 4. – 1959. – № 1-4; 1960. – № 1.
4. Аппиан. Гражданские войны. – М.: Российская политическая энциклопедия,
Селена, 1994 http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/appian/index.php
5. Аппиан. Римская история Митридатовы войны // http://babon.sitecity.ru/
ltext_0903104639.phtml?p_ident=ltext_0903104639.p_2403085607
6. Гай Саллюстий Крисп. Заговор Катилины. Югуртинская война. Отрывки //
Хрестоматия по античной литературе. В 2 томах. Для высших учебных
заведений. – Т. 2. Римская литература./ Н. Ф. Дератани, Н. А. Тимофеева. – М.:
Просвещение, 1965.
7. Гай Саллюстий Крисп. Истории / Пер. В. С. Соколова // ВДИ. – 1950. – № 1.
8. Гай Саллюстий Крисп. О заговоре Катилины // Историки античности. В 2-х т. –
Т. IІ. – М.: Правда, 1989. – С. 7-48.
9. Гай Светоний Транквилл. Жизнь двенадцати цезарей / Перевод М. Л. Гаспарова. –
М.: Наука, 1993 (див. електронну версію: http://psylib.org.ua/books/svetoni/index.htm)
10. Геродиан. История императорской власти после Марка. – М.: РОССПЭН,
1996 http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/Gerodian/01.php
11. Дионисий Галикарнасский. Римские древности // Хрестоматия по истории
Древнего Рима / Под ред. Кузищина В. И. – М.: Высшая школа, 1987. – С. 13-
18 (див. електронну версію: http://antiqlib.ru/ru/node/83)
12. Дионисий Галикарнасский. Письмо к Помпею // Античные риторики. Под ред.
А. А. Тахо-Годи. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1978 (див. електронну
версію: http://ancientrome.ru/antlitr/dionysios/to-pompeius-f.htm)
13. Записки Юлия Цезаря и его продолжателей о Галльской войне, о Гражданской войне,
об Александрийской войне, об Африканской войне / Под ред. И. И. Толстого. – М.,
1993 (див. електронну версію: http://www.xlegio.ru/sources/caesar/bellum-gallicum/)
14. Кассиодор Ф. “Variae” (фрагменты) / Перевод с латинского и примечания
П. П. Шкаренкова // Вестник Российского государственного гуманитарного
университета. – 2008. – № 12. – С. 231-251.
15. Катон Марк Порций. О земледелии / Пер. М. Сергеенко. – М.-Л.: АН СССР, 1950.
– 220 с.
16. Квинт Энний. Анналы (отрывки) // Хрестоматия по античной литературе. В 2
томах. – Т. 2. Римская литература.Н. Ф. Дератани, Н. А. Тимофеева. – М.:
Просвещение, 1965.
17. Лукиан из Самосаты. Как следует писать историю / Перевод: С. В. Толстая /
Лукиан. Сочинения. Т. 2. – Спб.: Алетейя,
2001 http://annals.xlegio.ru/ant_lit/lukian/history.htm
18. Лукиан Самосатский. Избранное / Пер., вступ. ст. И. Нахова. – М., 1962.
19. Малые римские историки. Веллей Патеркул. Римская история. Аней Флор. Две
книги римских войн. Луций Ампелий. Памятная книжица / Изд. подгот.
А. Немировским. – М.: Ладомир, 1995. – 387 с.
20. Марцеллин Амиан. Римская история. – СПб.,
1996 http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/Marcell/index.php
21. Непот Корнелий. О знаменитых иноземных полководцах. Из книги о римских
историках / Пер. с лат. и коммент. Н. Н. Трухиной. - М.: Изд-во МГУ. 1992.-
208 с (див. електронну версію на сайті: http://historic.ru)
22. Памятники позднего античного ораторского и эпистолярного искусства II-V вв. /
Под ред. М. Е. Грабарь-Пассек. – М., 1964.
23. Памятники поздней античной научно-художественной литературы II-V вв. / Под
ред. М. Е. Грабарь-Пассек. – М., 1964.
24. Письма Плиния Младшего: Кн. I–Х / Изд. подгот. Сергеенко М. Е., Доватур А. И.
– 1-е изд. 1950 г.; 2-е изд., перераб. 1982. – 407 с. (див. електронну
версію: http://www.krotov.info/acts/02/01/pliniy3.html)
25. Плиний Старший. Естественная история. – М., 1957.
26. Полибий.Всеобщая история. – М.: Олма-Пресс Инвест, 2004. – 576 с.
27. Секст Аврелий Виктор. Извлечения о жизни и нравах римских императоров //
Римские историки ІV века. – М.: РОССПЭН, 1997. – С. 77-124 (див електронну
версію: http://www.krotov.info/acts/04/onomastik/istoriki_0.htm)
28. Сенека. Моральні листи до Луцілія. – К.: Основи, 1999. – 608 с. (див. електронну
версію: http://www.ae-lib.org.ua/texts/seneca__ad_lucilium_epistularum_moralium__ua.htm)
29. Тацит Публий Корнелий. Сочинения в двух томах. Том первый. Анналы. Малые
произведения. – М.: Научно-изд. центр “Ладомир”, 1993 (див. електронну
версію http://ancientrome.ru/antlitr/tacit/annal/kn01)
30. Тацит Публий Корнелий. Сочинения в двух томах. Том второй. История. – М.:
Научно-изд. центр “Ладомир”, 1993 (див. електронну
версію: http://ancientrome.ru/antlitr/tacit/hist/kn01.htm
31. Тацит Публий Корнелий. История // Историки античности. – В 2-х т. – Т. 2. – М.:
Правда, 1989. – С. 187-307.
32. Тацит Публий Корнелий. Анналы // Историки античности. – В 2-х т. – Т. 2. – М.:
Правда, 1989. – С. 308-408.
33. Тит Ливий. История Рима от основания города // Историки античности. В 2-х т. –
Т. 2. – М.: Пправда, 1989. – С. 51-183.
34. Флавий И. Иудейская война. – Минск: Беларусь, 1991. – 512 с. (див. електронну
версію: http://www.vehi.net/istoriya/israil/flavii/voina/index.html)
35. Флавий И. Иудейские древности. Сочинение в 20-ти книгах. – М.: Библиотека
“Вехи”, 2002, http://www.vehi.net/istoriya/israil/flavii/drevnosti/00.html
36. Цезарь. Гражданская война // Записки Юлия Цезаря и его продолжателей / Пер.
М. М. Покровского. – М., 1962 (див. електронну версію на
сайті http://www.xlegio.ru)
37. Цицерон. Об ораторе // Марк Туллий Цицерон. Три трактата об ораторском
искусстве / Перевод Ф. А. Петровского, комментарии М. Л. Гаспарова / Под
редакцией М. Л. Гаспарова. – М.: Наука, 1972 (див. електронну
версію: http://ancientrome.ru/antlitr/cicero/index.htm)
38. Ціцерон М. Т. Про закони // Ціцерон М. Т. Про державу. Про закони. Про
природу богів. – К.: Основи, 1998. – С. 155-246 (див. електронну
версію: http://www.ae-lib.org.ua/texts/cicero__de_legibus__ua.htm)
39. Аверинцев С. С. Плутарх и античная биография. – М., 1973.
40. Асмус В. Ф. Античная философия http://www.sno.pro1.ru/lib/asmus/1-2.htm
41. Беликов А. П. Полибий между греками и римлянами: оценка политической
деятельности историка // ВДИ. –2003. – № 3.
42. Бобровникова Т. А. Географические книги Плиния Старшего как исторический
источник: Автореф. дис… канд. ист. наук. – М., 1986. – 14 c.
43. Бокщанин А. Г. Источниковедение Древнего Рима. – М.: МГУ, 1984. – 160 с.
44. Гаспаров М. Г. Светоний и его книга // Светоний Транквилл. Жизнь двенадцати
цезарей. – М., 1966. – С. 279-343.
45. Генкель Г. Г. Флавий Иосиф, его жизнь и творчество // Иосиф Флавий. Иудейские
древности. В 2 т. Т. 1 Кн. 1–12. – М.: ООО “Издательство АСТ”: “Ладомир”,
2002. С. 5–24 (електронну версію: http://ancientrome.ru/publik/article.htm?
a=1287949997
46. Горенштейн В. О. Гай Саллюстий Крисп // Саллюстий. Сочинения. – М., 1981. –
С. 148-164 (див. електронну версію: http://ancientrome.ru/publik/gorenstein/goren02-
p.htm#004)
47. Грабарь-Пассек М. Е. Письма Цицерона // Античная эпистолография. Очерки. –
М.: Наука, 1967. – С. 59-80.
48. Грацианская Л. И. “География” Страбона. Проблемы источниковедения //
Древнейшие государства на территории СССР. Материалы и исследования. – М.,
1988.
Восток. Лекция 2. Античность // Философия и общество. – 2010. – № 1. – С. 167-
203.
50. Доватур А. И. Историк Геродиан // ВДИ. – 1972. – № 1. – С. 237-257 (див.
електронну версію: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/Gerodian\
09.php.htm)
51. Донченко А. И., Высокий М. Ф., Хорьков М. Л. Последние историки великой
империи // Римские историки IV века. – М.: РОССПЭН, 1997. – С. 297-318 (див.
електронну версію: http://www.krotov.info/acts/04/onomastik/istoriki_0.htm)
52. Дуров В. С. Юлий Цезарь: человек и писатель. – Л.: ЛГУ, 1991. – 208 с.
53. Елагина А. А. Идея принципата в римском праве I в. н.э. по Тациту и Плинию
Младшему // Ius Antiquum. – 1996. – №
1 http://www.dirittoestoria.it/iusantiquum/articles/elagin.pdf
54. Ермолова И. Е. Отношение Аммиана Марцеллина к труду историка: теория и
практика // ВДИ. – 2008. – № 8. – С. 131-142.
55. Заборовский Я. Ю. Аппиан и римская civitas в последний век существования
Римской республики // ВДИ. – 1981. – № 4. – С. 130-140.
56. Зайцев А. И. Лукиан из Самосаты – древнегреческий интеллигент эпохи упадка //
Лукиан. Сочинения. – Т. I. – СПб.:
Алетейя, 2001 http://annals.xlegio.ru/ant_lit/lukian/lukian.htm
57. Илюшечкина Е. В К вопросу об источниках периэгезы Дионисия
Александрийского: Посидоний Родосский // Античный мир и археология. –
Вып. 12. – Саратов, 2006 (http://ancientrome.ru/publik/ilushechkina/ilush01.htm)
58. Кащеев В. И. Полибий и его “прагматическая история” // Античный мир и археология.
– Вып. 11. – Саратов, 2002 http://ancientrome.ru/publik/kasceev/kasceev02.htm
59. Колінгвуд Р. Ідея історії / Пер. з англ. О. Мокровольський. – К.: Основи, 1996. –
C. 92-101. (див. електронну версію: http://litopys.org.ua)
60. Колосова О. Г. Судьба человека и империи в диалоге Тацита “Об ораторах” (к
интерпретации текста) // ВДИ. – 1998. – № 3.
61. Короленко А. В. Сулла в сочинениях Саллюстия // ВДИ. – 2004. – № 3.
62. Крюков А. С. Устная традиция в “Анналах” Тацита // ВДИ. – 1997. – № 1.
63. Кузнецова Т. И., Миллер Т. А. Античная эпическая историография. Геродот. Тит
Ливий. – М.: Наука, 1984. – 211 с.
64. Кузнецова Т. И. “Письма к Луцилию” Сенеки-философа // Античная
эпистолография. Очерки. – М.: Наука, 1967. – С. 81-112.
65. Кузнецова Т. И. Письма Плиния Младшего к друзьям // Античная
эпистолография. Очерки. – М.: Наука, 1967. – С. 113-138.
66. Лапина Т. А. “География” Страбона и Плиния (некоторые аспекты сравнительной
характеристики) // Проблемы античной истории и средних веков / Ред.
Ю. М. Сапрыкин. – М., 1983. – С. 36-47.
67. Лимонов В. А. Римский опыт циклического историзма // Известия Российского
государственного педагогического университета им. А.И. Герцена. – 2008. – №
56. – С. 163-173.
68. Лимонов В. А. Идея исторического циклизма в античной картине мира (римская
античность) // Известия Российского государственного педагогического
университета им. А. И. Герцена. – 2007. – Т. 8. – № 35. – С. 64-70.
69. Лосев А. Ф. Посидоний // Лосев А. Ф. История античной эстетики. – Том V, Ч. IV
– М.: Искусство, 1979
(див. електронну версію: http://www.argo-school.ru/doktrinyi/aflosev/
aflosev_posidonij1/aflosev_posidonij)
70. Лукомский Л. Ю. “Римская история” Аппиана // Аппиан. Римские войны. – СПб.:
Алетейя. 1994 http://ancientrome.ru/publik/lukomskiy/luk01.htm
71. Лукомский Л. Ю. Аммиан Марцеллин и его время // Марцеллин Амиан. Римская
история // http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/Marcell/intro.php
72. Маяк И. Л. Взаимодействие властей в раннем Риме: источниковедческие заметки
к трактату Цицерона “De republica” // Ius Antiquum. – 1996. – № 1. – С. 28-33 (див.
електронну версію: http://www.dirittoestoria.it/iusantiquum/articles/mayak.pdf)
73. Махлаюк А. В., Марков К. В. Историк и вызовы современности: “Римская
история” Диона Кассия как памятник исторической и политической мысли ІІІ в.
н. э. // ВДИ. – 2008. – № 2. – С. 38-56.
74. Мирзоев С. Б. Полибий. – М.: Юридическая литература, 1986. – 110 с.
75. Мосолкин А. В. Авторство “Латинских анналов” и “Комментариев к праву
понтификов” Фабия Пиктора // Античный мир и археология. – Вып. 12. –
Саратов, 2006. – С. 440-449 (див. електронну
версію: http://ancientrome.ru/publik/mosolkin/mosolk02.htm)
76. Мосолкин А. В. Понятие barbarus у ранних римских писателей (анализ
источников) // АМА. Вып. 11. Саратов, 2002. С. 47-51 (див. електронну
77. Мотус А. А. Цицерон и Саллюстий в их отношении к гражданским войнам
Древнего Рима (I в. до н. э.) // Античный мир и археология. – Вып. 5. –
Саратов, 1983. С. 33-46 (див. електронну
78. Немировский А. Три малых римских историка // Малые римские историки.
Веллей Патеркул. Римская история. Аней Флор. Две книги римских войн. Луций
Ампелий. Памятная книжица / Изд. подгот. А. Немировским. – М.: Ладомир,
1995. – С. 223-372.
79. Немировский А. И. Веллей Патеркул и его время // Немировский А. И.,
Дашкова М. Ф. “Римская история” Веллея Патеркула. – Воронеж, 1985.
80. Немировский А. И. Исторический труд Л. Аннея Флора // Луций Анней Флор –
историк древнего Рима. – Воронеж: Изд-во Воронеж. Ун-та,
1977. http://ancientrome.ru/publik/nemirov/nem01-f.htm
81. Немировский А. И. Полибий как историк // ВДИ. – 1974. – № 6.
82. Никитюк Е. В. Историко-антикварное сочинение Павсания в русле так
называемого греческого возрождения / Павсаний. Описание Эллады / Пер.
С. П. Кондратьева. Научная редакция Е. В. Никитюк. – СПб., 1996. – С. 20-
40 (див. електронну версію http://www.centant.pu.ru/centrum/publik/nikituk/nik03f.htm)
83. Репина Л. П., Зверева В. В., Парамонова М. Ю. История исторического знания:
пособие для вузов.– М. : Дрофа, 2006. — 288 с.
84. Рубцова М. В. Репрезентация политической организации Римской империи IV в.
в “Res gestae” Аммиана Марцеллина. Автореферат диссертации на соискание
ученой степени кандидата исторических наук. –Екатеринбург, 2005. – 25 с.
85. Самохина Г. С. Полибий: судьба греческого политика и историка в условиях
римской экспансии // http://petrsu.karelia.ru/psu/Chairs/GenHist/polybius4.html)
86. Севастьянова О. И. Аппиан и его “Римская история” // ВДИ. – 1950. – № 2. –
С. 253-262.
87. Семёнов В. В. Некоторые аспекты создания “De agri cultura” Марка Порция
Катона Старшего http://www.sno.pro1.ru/publ/index.htm
88. Семенченко Л. В. О понятии благочестия в “Иудейских древностях” Иосифа
Флавия // ВДИ. – 2003. – № 3.
89. Селецкий Б. П. О социальном и политическом значении формулы consensus
(consensio) bonorum в “Переписке” Цицерона // ВДИ. – 1975. – № 1.
90. Семенченко Л. В. Представление о вмешательстве божества в ход военных
действий в “Иудейских древностях” Иосифа Флавия // ВДИ. – 1995. – № 3.
91. Сергеев Д. Д. Представления о государстве и государственной власти римских
писателей // Античный мир. Проблемы истории и культуры. Сборник научных
статей к 65-летию со дня рождения проф. Э. Д. Фролова /Под ред. д-ра ист. наук
И. Я .Фроянова. – СПб., 1998 http://ancientrome.ru/publik/sergeev/serge01.htm
92. Сидорович О. В. Sacra argeorum как жреческий документ // Античный мир и
археология. – Вып. 12. – Саратов, 2006. – С. 139-156 (див. електронну
версію: http://ancientrome.ru/publik/sidorovc/sidor03.htm)
93. Соколов В. С. Анонимные римские историки IV в. н. э. // Вестник МГУ. Серия 9.
История. – 1963. – № 1. – С. 51-67.
94. Соколов В. С. Плиний Младший: Очерк истории римской культуры времен
империи. – М., 1966.
95. Соколов В. С. Аврелий Виктор – историограф VI века н. э. // Вестник МГУ. Серия
история. – 1962. – № 4. – С. 63-78.
96. Степанова А. С. К вопросу о парадоксах философии истории Посидония //
Жебелевские чтения-3. Тезисы докладов научной конференции 29–31 октября
2001 года. – СПб., 2001. – C. 34-38 (див. електронну
версію: http://www.centant.pu.ru/centrum/publik/confcent/2001-10/stepanov.htm)
97. Сумм Л. Перебежчик, переводчик: Иосиф Флавий и его Иудейская война
// http://booknik.ru/context/?id=31384
98. Татарников Д. Г. Политика и историография: к становлению исторического
метода Полибия // Новый век: история глазами молодых. – Саратов,
2002 // http://www.sgu.ru/faculties/historical/sc.publication/vseob.hist./nov_vek_ist2/
docs/02.pdf)
99. Тевзадзе Г. В. Универсальный синтез Посидония // Тр. Тбилис. ун-та. – Тбилиси,
1989. – Т. 292. – С. 172-175.
100. Томашевская М. Историческая проза античности // Историки античности. В 2-х
т. – Т. I. – М.: Правда, 1989. – С. 5-29.
101. Тронский И. М. Корнелий Тацит // Корнелий Тацит. Сочинения в двух томах.
Том второй. История. – М.: Научно-изд. центр “Ладомир”,
1993 http://ancientrome.ru/antlitr/tacit/tronp.htm#002
102. Тронский И. М. Римская литература // Литературная энциклопедия: В 11 т. –
Т. 9. – М.: ОГИЗ РСФСР, Гос. ин-т. “Сов. Энцикл.”, 1935. – Стб. 671-699 (див.
електронну версію: http://feb-web.ru/FEB/LITENC/ENCYCLOP/le9/le9-6712.htm)
103. Тронский И. М. Построение трактата Цицерона “О государстве” и его
политические тенденции // Доклады и сообщения филологического института
Ленинградского государственного университета. – Вып. 1. – 1949. – С. 180-184.
104. Тронский И. М. “Послания” Саллюстия // Ученые записки Ленинградского
государственного университета. – Серия исторических наук. – Вып. 13. – 1948. –
С. 321-337.
105. Тыжов А. Я. Полибий и его “Всеобщая история” // Полибий. Всеобщая история.
Пер. с греч. и комментарии Ф. Г. Мищенко. Том I. СПб.: “Наука”, “Ювента”,
1994. – 496 с. (див. електронну версію: http://ancientrome.ru/publik/tijov/tijov01-f.htm)
106. Удальцова З. В. Мировоззрение Аммиана Марцеллина // Византийский
временник. – 1968. – Т. 28.
107. Уколова В. И. Кассиодор и средневековая культура // Взаимосвязь социальных
отношений и идеологии в средневековой Европе. – М., 1983. – С. 66 – 95.
108. Утченко С. Л. Римская историография и римские историки // Историки Рима. –
М., 1970.
109. Утченко С. Л. Некоторые тенденции развития римской историографии (ІІІ – І вв.
до н. э.) // ВДИ. – 1969. – № 2.
110. Хазина А. В. Historia est magistra vitae: от Цицерона к Посидонию //
Антиковедение в системе современного образования. Материалы научной
конференции. Москва, 26-27 июня 2002 г. – М., 2003. – С. 96-98 (див. електронну
версію: http://www.history.vuzlib.net/book_o096_page_45.html)
111.Хазина А. В. Традиции пиров в “Истории” Посидония: этический аспект
историописания // Мнемон. Исследования и публикации по истории античного
мира. – СПб., 2002 http://www.centant.pu.ru/centrum/publik/kafsbor/mnemon/2002/khaz.htm
112. Хазина А. В. Эллинизм и варвары: открытие Посидония // Античный мир и
археология. – Вып. 11. –Саратов, 2002 http://ama.sgu.ru/ama11/ama1107.html
113. Шкаренков П. П. Translatio imperii: Флавий Кассиодор и римская традиция в
Остготской Италии // Новый исторический вестникъ. – 2005. – № 2
(13) http://www.nivestnik.ru/2005_2/1.shtml
114. Шкаренков П. П. Flavii cassiodori vita ac iter: автор и риторическая традиция на
рубеже античности и средневековья // Вестник Российского государственного
гуманитарного университета. – 2008. – № 9. – С. 83-101.
115. Шкаренков П. П. “Римский миф” на рубеже эпох: историческая память и
истоический нарратив // Новый исторический вестник. – 2008. – № 1. – С. 20-30.
116. Яковенко Н. Вступ до історії. – К.: Критика, 2007. – 374 с.
Закінчення другої Пунічної війни (202 р. до н. е.) — один з поворотних

пунктів римської історії: Рим переходить від італійської політики до
середземноморської, просувається на схід, в елліністичні країни. Швидке
зростання великого землеволодіння та торгово-лихварського капіталу різко
змінює картину економічних і соціальних відносин в Італії. Зближення з
грецькою культурою відбувається форсованими темпами: активізується
боротьба між еллінофілами і прихильниками римської давнини. У цій
ситуації література починає відігравати нову роль. Якщо раніше римська
література розвивалася стихійно, то з ІІІ ст. до н.е. її починають сприймати в
суспільстві як засіб ідеологічного впливу й знаряддя пропаганди імперських
цивілізаційних пріоритетів. Перемога римлян над Карфагеном стала одним з
з тих каталізаторів, що спонукали римлян до пізнання свого минулого.
Серед перших авторизованих творів, у яких міститься інформація з історії
стародавнього Риму, помітно виділяються “Аннали” Квінта Еннія (239-
169 рр. до н. е.) [16]. Працюючи з уривками “Анналів”, зверніть увагу на
міфологізацію автором ранньої римської історії (легенда про засновників
Риму – Ромула і Рема); охарактеризуйте стосунки Риму і Карфагену.
Характерно для “Анналів” і те, що їх автор не обмежується описом
діяльності знатних римських полководців, а приділяє увагу особам народних
трибунів.
Аналізуючи зміст праці відомого історика Полібія “Історія” в 40
книгах [26], з’ясуйте головну мету, яку ставив перед собою автор при
написанні даного твору. Зверніть увагу на те, що саме в цьому творі постає
ідея причинної зумовленості (детермінізованості) історичного процесу.
Зауважте, що Полібій акцентує увагу на закономірності історії. Аналізуючи
зміст праці Полібія, з’ясуйте, в чому на думку історика полягало практичне
значення історії, окресліть проблематику дослідження, прослідкуйте
особливості відтворення ним картини світу.
Важливим джерелом з історії Римської республіки і сусідніх країн в
І ст. до н. е. є твори відомого римського політичного і військового діяча Гая
Юлія Цезаря. Працюючи з текстом “Записок про Галльську війну” [13],
визначте мету, яку ставить перед собою автор. Охарактеризуйте стиль і
особливості викладу матеріалу. Проаналізуйте описи побуту і суспільного
устрою галльських (VІ; 13-20), германських (VІ; 21-28) і британських (V; 12-
13) племен, а також географічний опис Британських островів (V; 14).
Із “Записок про громадянську війну” [36] з’ясуйте, в чому полягає
тенденційність даного твору. Визначте, як ставився Цезар до своїх
противників. На основі “Записок” охарактеризуйте позицію східного
провінційного населення по відношенню до воюючих сторін (Цезаря і
Помпея).
Визначним представником антикварного напряму в римський історіографії
був Гай Саллюстій Крісп, автор творів “Про змову Катіліни”, “Югуртинська
війна”, “Історія” [6-8]. Зі змісту “Історії” визначте міру достовірності й
об’єктивоності його свідчень, обгрунтуйте концепцію автора про причини
падіння Римської імперії. У чому полягає моралізація його твору?
Працюючи з твором Тита Лівія “Історія Риму від заснування міста” [33],
врахуйте його дидактичну спрямованість (демонстрація римської величі,
уславлення “добрих давніх звичаїв”). Визначте, в чому, на думку автора,
полягав месіанізм і культуртрегерство римської держави.
Порівнюючи твори Тита Лівія і Публія Корнелія Тацита (“Аннали”) [29,
32], визначте наративну стратегію авторів (Лівій “виховує” читача на
піднесеному й красивому, Тацит “залякує” похмурим). З’ясуйте, у чому
проявилася тенденційність і суб’єктиність історіописання Тацита.
Працюючи над текстом “Римської історії” Веллея Патеркула [19], зверніть
увагу на стиль автора, його узагальнюючі екскурси (заснування римських
колоній та розширення складу римського громадянства (І, 14-15); заморські
війни Риму та їх наслідки (ІІ, 38). Виділіть із тексту екскурси генеалогічного
та літературно-історичного характеру. Знайдіть у праці описи діяльності
таких осіб, як Луцій Емілій Павел, Метелл Нумідійський, брати Гракхи, Гай
Марій, Цинна, Сульпіцій Руф, Сулла, Помпей, Цицерон, Брут, Кассій.
З’ясуйте особливості характеристики вищеозначених діячів і порівняйте їх з
характеристикою, яку їм дав відомий біограф Плутарх Херонейський.
Надзвичайно важливим і цікавим джерлом для вивчення східної політики
Римської імперії є твори еллінізованого юдейського вченого Йосифа Флавія:
“Іудейська війна” та “Іудеські старожитності”. Характерно, що автор був
безпосереднім учасником описуванних подій – з ініціаторів антиримського
повстання єврейського народу він переходить на бік переможців. Із змісту
“Іудейської війни” [34] з’ясуйте позицію автора по відношенню до римлян,
визначте, як історик пояснює повстання іудеїв проти римського панування.
Знайдіть у тексті “Іудейської війни” свідчення патріотичних настроїв
історика.
Працюючи з текстом “Іудейських старожитностей” [35] Йосифа Флавія,
визначте, як автор висвітлює історію свого народу, як ставиться до культури
сусідніх країн, чим пояснює велич і могутність Риму.
Значної популярності у римському історіописанні І-ІІ ст. н.е. набув жанр
біографій, яскравим представником якого був Гай Светоній Транквілл.
Працюючи з його “Життєписами дванадцяти цезарів” [9], визначте мету, яку
ставить перед собою автор. Зверніть увагу на безпристрасність історика, з
якою він описує “добрі” та “погані” вчинки імператорів. Визначте, яку
систему “рубрик” для своїх героїв запровадив Светоній.
Розглядаючи питання про зародження та розвиток політичної риторики,
зверніть увагу на трактат Марка Туллія Цицерона “Про оратора” [37], в
якому йдеться про те, яку роль римляни відводили історії. У трактаті
Цицерона “Про закони” [38], знайдіть підтвердження тези про те, що римська
історіографія перебувала під грецьким впливом.
Важливим історичним джерелом є також “Панегірик” Плінія Молодшого
імператорові Траяну [24]. Ознайомившись з твором, охарактеризуйте
особливості політичної історії, завойовницьку політику Доміціана і Траяна.
Проаналізуйте законодавчу ініціативу Траяна в соціальній сфері.
Важливим джерелом для вивчення римської історіографії є також
епістолярна спадщина. Таким, перш за все, є “Моральні листи до Луцілія”
Луція Аннея Сенеки [28]. Проаналізуйте ставлення Сенеки до історії. Чому,
на його думку, повинна навчати справжня історія? Що належить вивчати
історику? (ХХХІІІ; LXXXVIII). Ознайомившись з текстом листа Діонісія
Галікарнаського до Помпея [12], з’ясуйте, які основні завдання ставить перед
істориком Діонсій, визначте, як автор оцінює історичні праці Геродота і
Фукидіда (за що він критикує і схвалює праці цих істориків?), чому він
симпатизує Ксенофонту?
Вивчаючи твір Амміана Марцелліна “Римська історія” [20], зверніть увагу
на фактологічний матеріал, на манеру висвітлення військової історії, опис
повсякденного життя населення Імперії у ІV ст. н. е. З’ясуйте особливості
опису автором судової системи, управління провінціями тощо. Проаналізуйте
також головні епізоди твору: опис облоги міста Аміди персами (ХІХ, 2, 3),
політичну діяльність імператора Юліана Апостата (ХХХІ, 16, 9; ХХV, 2, 3).
Опрацювавши зміст 31-ї книги, з’ясуйте, в чому історик вбачав причини
падіння Імперії (ХХХІ, 4, 9, 11; 6, 5).
Характеризуючи твір Аврелія Віктора “Витяги про життя і вдачі римських
імператорів” [1], визначте, яку роль історик відводить видатним історичним
особистостям, проаналізуйте авторську концепцію історії Римської держави,
причини її падіння.
Підсумовуючи дану тему визначте, в чому проявився грецький вплив на
римське історіописання, що нового внесли римські історики в методику
наукового дослідження. Дайте порівняльну характеристику методу викладу
провідних грецьких і римських істориків.
Семінарське заняття 9. Римські законодавчі пам’ятки
як історичне джерело
План
1. Кодифікація звичаєвого права. Закони ХІІ таблиць.

2. Норми публічного права в Законах ХІІ таблиць.
3. Підручники з права – “Інституції” Гая.
4. Кодекс Феодосія ІІ.
1. Римське судочинство за Законами ХІІ таблиць.
2. Правове становище соціальних груп Римської республіки
за Законами ХІІ таблиць.
3. Передумови кодифікації Феодосія ІІ.
Джерела:
1. Балух В. О. Історія античної цивілізації: У 3-х т. – Т. 3. Практикум. Чернівці:
Наші книги, 2008. – С. 189-201; 204-226.
2. Гай. Институции / Пер. с латинского Ф. Дыдынского / Под. ред.
В. А. Савельева, Л. Л. Кофанова. – М.: Юристъ, 1997. – 368 с. (див.
електронну версію: http://ancientrome.ru/ius/source/gaius/index.htm)
3. Законы XII таблиц // Хрестоматия по истории Древнего Рима / Ред.
С. Л. Утченко. – М., 1962. – С. 62–73.
4. Законы XII таблиц // Хрестоматия по истории Древнего Рима / Ред.
В. И. Кузищин. – М., 1987. – С. 26–35.
5. Кодекс Феодосия и Новеллы императоров Валентиниана III, Майориана и
Либия Севера о колонах, сельских рабах и вольноотпущенниках / Перевод
А. В. Коптева http://ancientrome.ru/ius/source/theodosius/codex-f.htm
6. Кодекс Феодосия о колонах. Книга 1-16 (фрагменты) / Перевод и
комментарии А. В. Коптева // Jus Antiquum. – 1996. –
№1 http://www.dirittoestoria.it/iusantiquum/articles/thcod.pdf
7. Первый титул шестнадцатой книги кодекса Феодосия / Вводная статья,
перевод, краткий историко-правовой комментарий Е. В. Сильвестровой //
Вестник Православного Свято-Тихоновского гуманитарного университета.
Серия 1: Богословие. Философия. – 2009. - № 26. – С. 7-20.
8. Хрестоматия по истории Древнего Рима / Под ред. Кузищина В. И. – М.:
Высшая школа, 1987. – С. 296-313; С. 359-401.
1. Астапенко П. Н. Нормативно-правовые основы деятельности религиозных
конфессий в римском праве постклассического периода //
http://christianity.shu.ru/Texts/cth/cth.htm
2. Бартошек М. Римское право. Понятия, термины, определения. – М., 1989.
3. Григер М. В. Правовой статус женщины в позднеантичных правовых
документах (Институции Гая и раздел “Нашим” Мишны) // Диалог со временем.
Альманах интеллектуальной истории. – 2004. – Вып. 19. – С. 110-136.
4. Делищева И. Ф. Категория свободных, qui bona fide serviunt // Вестник древней
истории. – 1978. – № 3. – С. 20-37 (див. електронну
версію: http://ancientrome.ru/publik/delishcheva/delish01.htm)
5. Дементьева В. В. Источниковая база исторической реконструкции римской
магистратуры децимвиров // Антиковедение и медиевистика. Сб. науч. тр. –
Вып. 4. – Ярославль, 2002. – С. 16-27.
6. Дождев Д. В. Методологические проблемы изучения римского права: право и
справедливость в понятийной системе римской юриспруденции (“jus civile”,
“jus naturale”, “bonum et aequum”) // ВДИ. – 2003. – № 4.
7. Кармаліта М. В. Теоретичні аспекти правової доктрини в історії римського
права // Держава і право. – 2010. – Вип. 47. – С. 100-107.
8. Коптев А. В. XII таблиц и календарь архаического рима: к вопросу об обществе
и эпохе записи древнейших римских законов // Власть, личность, общество в
античном мире. – М., 1997. – С. 372-379 (див. електронну
верію: http://ancientrome.ru/publik/article.htm?a=1265490488)
9. Коптев А. В. Кодификация Феодосия II и ее предпосылки // Древнее право. –
1996. – № 1 – С. 247-261 (див. електронну
версію: http://ancientrome.ru/publik/koptev/koptev02.htm).
10. Коптев А. В. Кодекс Феодосия о колонах // Древнее право. – 1996. – № 1. –
С. 262-312.
11. Коптев А. В. От прав гражданства к праву колоната: формирование крепостного
права в поздней римской империи. – Вологда: Ардвисура, 1995. – 264 с. (див.
електронну версію: http://ancientrome.ru/publik/koptev/koptkn01.htm)
12. Коптев А. В. Римское право в архаическую эпоху http://ancientrome.ru/publik/
koptev/kopt17.htm
13. Кофанов Л. Л. Законы XII таблиц и проблема sodales // Античность Европы. –
Пермь, 1992. – С. 15–22 (див. електронну версію: http://www.ancientrome.ru//publik/kofanov).
14. Кофанов Л. Л. К вопросу о палингенезе законов XII таблиц: сакральное право в
системе римского законодательства // ВДИ. – 1996. – № 2. – С. 26-43.
15. Кофанов Л. Л. Традиция о древнейших источниках по праву архаического
Рима: легенда или реальность? // Проблемы исторического познания.
Материалы международной конференции. – М.,
1996 http://ancientrome.ru/publik/kofanov/kofan01.htm
16. Кофанов Л. Л. Публичные сервитуты в рим ской республике // ВДИ. – 2008. – № 4. – С. 55-68.
17. Культура Древнего Рима. В 2-х томах / Под ред. Е. С Голубцовой. – Т. 1. – М.:
Наука. 1985 (див. електронну версію: http://www.bibliotekar.ru)
18. Кучма В. В. Государство и право древнего мира и средних веков. В 2-х частях. –
Ч. 1. – Волгоград: изд-во гос. ун-та, 2001. – 548 с.
19. Латинская юридическая фразеология / Сост. Б. С. Никифоров. – М. :
Юридическая литература, 1979. – 264 с.
20. Лебедева Г. Е. Кодексы Феодосия и Юстиниана об источниках рабства (II-IV
вв.) // Византийский Временник. – 1973. – Т. 35. – С. 33-51; 1974. – Т. 36. –
С. 31-44.
21. Лебедева Г. Е. Социальная структура ранневизантийского общества. – М., 1980.
22. Лебедева Г. Е. К вопросу о рабстве в кодексах Феодосия и Юстиниана
(Историографические заметки) // Античная древность и средние века. –
Барнаул: День, 1992. – Вып. 26: Византия и средневековый Крым. – С. 5-10.
23. Липшиц Е. Э. Право и суд в Византии в IV – VIII вв. - М.: Наука, 1976. – 230 c.
24. Ляпустин Б. С. Этапы и условия становления древнеримской фамилии как
хозяйственного организма // Вестник Удмуртского университета. История и
филология. – 2010. – Вып. 3. – С. 3-10.
25. Омельченко О. Римское право. – М.: ТОН - Остожье, 2000. – 208 с. (див.
електронну версію: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Pravo/omelch/01.php)
26. Пахман С. В. История кодификации гражданского права / В 2 тт. – СПб.:
Типография II-го Отделения Собственной Е. И. В. Канцелярии, 1876. – Т. II (див.
електронну версію: http://www.allpravo.ru/library/doc2527p0/instrum6490/item6493.html)
27. Покровский И. А. История римского права / Вступительная статья, переводы с
латинского, научная редакция и комментарии А. Д. Рудокваса. – СПб.:
издательско-торговый дом “Летний сад”, 1999 (див. електронну
версію: http://ancientrome.ru/publik/pokrov/pokr01f.htm)
28. Ранович А. Б. Колонат в римском законодательстве II–V вв. // ВДИ. – 1951. –
№1. – С. 83–110.
29. Рудоквас А. Д. О христианизации римского права в эпоху императора
Константина Великого // Jus Antiquum. – 1996. – №
1 http://www.dirittoestoria.it/iusantiquum/articles/Rudokvas-Cristianizzazione-Diritto-Romano-epoca-di
%20Costantino.htm
30. Сильвестрова Е. В. Императорский рескрипт в кодексе Феодосия и кодексе
Юстиниана // ВДИ. – 2006. – № 2.
31. Сильвестрова Е. В. Муниципальное право в Кодексе Феодосия // ВДИ. – 2001. –
№ 2.
32. Смышляев А. Л. Септимий Север и римская юриспруденция // Правоведение. –
1975. – № 5. – С. 62-69 (див. електронну версію: http://www.law.edu.ru/article/article.asp?
articleID=1170521)
33. Черниловский Э. М. История рабовладельческого государства и права. – М.,
1960.
Дане заняття присвячене важливій темі – формуванню основ римської
правової системи. Вивчення означеної проблематики дасть змогу вам не
лише визначити особливості давньоримьского законодавства і судочинства, а
й з’ясувати, які історичні реалії політичного та соціального життя знайшли
своє втілення у нормативно-правових збірках. Крім того, вивчення даної
теми допоможе з’ясувати, які римські правові норми були запозичені та
використані в законодавчій базі західноєвропейьских країн у добу
Середньовіччя та Новий час.
Завершальним етапом у розвитку архаїчного права було створення т. зв.
Законів ХІІ таблиць [3-4], у яких чітко виділяються основі елементи системи
римського цивільного права, його поділ на публічне (жрецьке, сакральне і
право магістратів) і приватне (про речі, про судові позови). У “таблицях”
представлені норми, що свідчать про досить розвинений у римлян інститут
колективної власності і водночас відносини, пов’язані з приватною
власністю, носили переважно архаїчний характер.
Значне місце в “Законах XII таблиць” відведено врегулюванню конфліктів,
що виникали в римському суспільстві на грунті порушень права власності,
яке відображене у V, VI і VII таблицях Законів. За змістом даних таблиць
з’ясуйте особливості процедури набуття власності. Визначте, які речі
відносилися до мансипованих і немансипованих. Охарктеризуйте механізм
захисту права власності відповідно до “Законів XII таблиць”, ступінь
регламентації цього процесу з боку держави. На основі аналізу текстів V та
VIII таблиць з’ясуйте особливості приватної власності у латинян.
Порівняйте, наскільки широко питання про приватну власність знайшло своє
віддзеркалення в законодавстві Стародавнього Сходу і в “Законах XII
таблиць”, і зробіть на основі цього порівняння висновок про відміності в
соціально-економічних системах східної деспотії й античного суспільства.
З’ясуйте ступінь впливу приватного, державного та палацово-храмового
секторів економіки в Римі і на Стародавньому Сході.
На основі аналізу ІІІ таблиці визначте особливості зобов’язального права.
Визначте також, у чому полягала мета такого виду боргового зобов’язання,
як кабала (самозаклад), як визначалися права боржника і кредитора.
Чималу увагу в таблицях приділено сімейно-шлюбним відносинам.
З’ясуйте, які статті вказують на патріархальність римської сім’ї, окресліть
права й обов’язки чоловіка та дружини, а також дітей (табл. IV).
Із змісту VIII і ХІІ таблиць визначте, які види злочинів і покарань
практикувалися судочинством за часів Римської республіки. Зверніть увагу
на те, якими були штрафи, за які види злочинів призначалася смертна кара,
які інституції мали право ухвалювати смертні вироки.
На основі змісту І та ІІ таблиць опишіть перебіг судового процесу,
з’ясуйте, в чому полягала суть процесу шляхом внесення застави і процесу
накладання руки. У чому на Вашу думку, полягала змагальність судового
процесу в Римській республіці?
Помітним явищем у римській правовій думці стало видання своєрідних
підручників з права. Одним з таких практичних посібників є “Інституції”
Гая [2], виданий в середині ІІ ст. н. е. За першою книгою “Інституцій”
визначте джерела римського приватного права, охарктеризуйте правове
становище вільних, латинів, перигринів і рабів. Проаналізуйте основні види
приватної власності. Зверніть увагу, як розглядаються юридичні інститути
шлюбу, батьківської влади, опіки й опікунства і на яких засадах регулюється
правове становище підвладних осіб.
Друга і третя книги присвячені речам (res): видам і способам їхнього
набуття. Визначте, які категорії речей виділяє Гай, проаналізуйте
термінологію, що позначає римську власність: “право власності” (dominium),
“власність” (proprietas), “бонітарна власність” (in bonis esse), “подвійний
доміній” (duplex dominium). Друга частина книги ІІ і перша частина книги ІІІ
присвячені спадковому праву. З’ясуйте, в чому полягало спадкування за
заповітом (ex testamento), визначте порядок цивільного заповіту та
преторського права (“bonorum possessio”).
Перша частина книги III продовжує і завершує виклад права
успадкування:про спадкування без заповіту (тобто спадкування за законом).
Визначте й охарактеризуйте сутність поділу зобов’язань (obligatione) за
їхніми джерелами: з контрактів і з деліктів. Проаналізуйте юридичну
характеристику контрактів за групами (реальні, вербальні, літеральні,
консенсуальні). З’ясуйте, в чому полягало зобов’зання у випадку деліктів
(правопорушень: крадіжки, пошкодження та знищення речей згідно із
законом Аквілія).
Четверта книга “Інституцій” повністю присвячена позовам (actio). На
основі опрацьованого матеріалу визначте види позовів та основні юридичні
засоби захисту в цивільному процесі. Охарактеризуйте особливості
легісакційного процесу (позови, що ґрунтувалися винятково на дотриманні
закону). З’ясуйте, в чому полягала суть юридичних засобів захисту –
ексцепцій та інтердиктів.
Необхідність у створенні єдиної та функціонально дієздатної системи
правових норм шляхом їхньої кодифікації, за допомогою якої можна було б
уніфікувати нагромаджені у величезній кількості правові норми специфічно
орієентованого імператорського законодавства разом з усіма
імператорськими рескриптами, призвела до створення в період правління
імператора Феодосія II (438 р. н. е.) т. зв. Codex Theodosianus – Кодексу
Феодосія [5-7]. Особливістю правового збірника Феодосія, що свідчило про
більш високий рівень кодифікаційних робіт, було те, що він містив не лише
чинне імператорське законодавство. Бажання надати своїм постановам ваги
та загального поширення і, як наслідок, – загальнообов’язковості привело
Феодосія ІІ до необхідності перегляду всієї джерельної бази римського
позитивного права. Головним стрижнем права віднині повинні були стати
імператорські конституції, котрі належало сприймати як “всезагальні
закони”, – lex generales.
На відміну від інших збірок, “Кодекс” чітко структурований, складається з
16-ти книг, які охоплюють практично всі аспекти суспільно-політичного
життя Імперії. Ще однією характерною рисою даного джерела є те, що
кожний пункт супроводжується інтерпретацією. Ця юридична специфіка
“кодексу” була зумовлена намаганням укладачів полегшити процедуру
користування документом.
Працюючи з даною збіркою, необхідно враховувати, що народ (згідно з її
формулюванням) виступає в ролі елементу, який пасивно легітимує норми
“всезагального права”, котрі видавалися імператорами (Феодосієм ІІ і
Валентиніаном). Імператори наповнювали свої конституції риторичними
фігурами, обіцяючи захищати законність і воздавати справедливе воздаяння
злочинцям, до якого б стану вони не належали, піклуватися про ув’язнених,
бути милостивими до приречених на смерть злочинців. Ця законодавча
риторика, з одного боку, зміцнювала імператорське право, створюючи
необхідну йому репутацію серед підданих, а з іншого – давала останнім
можливість звернутися до імператора, вимагаючи справедливості в тому чи
іншому питанні відповідно до його ж постанов.
Дайте відповідь на питання: Чи був Кодекс Феодосія ІІ тільки зібранням
“загальних законів”, чи він сам вважався “загальними законами”?
Узагальнюючи дане заняття, визначте основні принципи кодифікації
римського права. З’ясуйте, які саме галузі права виділялися римськими
юристами й законодавцями. Порівняйте пам’ятки римського права з
аналогічними давньогрецькими джерелами.

методичка з джерелознавства

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

методичка з джерелознавства

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Підлягає поверненню на кафедру

ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО ІСТОРІЇ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ

Чернівецький національний університет

Друкується за ухвалою редакційно-видавничої ради

Джерелознавство історії стародавнього світу. Методичні рекомендації до

Методичні рекомендації розраховані для семінарських занять з курсу

Для студентів факультету історії, політології та міжнародних відносин.

© Чернівецький національний університет

Література загального характеру

1. Бельчикова Н. Ф. Литературное источниковедение. – М., 1983. – 272 с.

Рекомендовані джерела та література:

Дане семінарське заняття присвячене джерлам з історії Стародавнього

1. Археологічні пам’ятки як джерело вивчення історії Месопотамії.

Рекомендовані джерела та література:

На відміну від стародавнього Єгипту, економічна, соціальна та політична

Рекомендовані джерела та література

В історії Стародавнього Ірану ахеменідський період представлений

Семінарське заняття 4. Писемні джерела

з історії Стародавньої Індії

1. Законодавчі пам’ятки: “написи Ашоки”, “Закони Ману”,

Рекомендовані джерела та література:

Семінарське заняття 5. Джерела з історії Стародавнього Китаю

Рекомендовані джерела та література:

18. Хрестоматия по истории Древнего Востока / Под ред. М. А. Коростовцева,

Історія Стародавнього Китаю досить добре відома завдяки величезній

Рекомендовані джерела та література:

Стародавні греки залишили по собі величезний пласт фольклорно-

Рекомендовані джерела та література:

Семінарське заняття присвячене важливій темі – зародженню історичної

Семінарське заняття 8. Становлення і розвиток римської історіографії

Рекомендовані джерела та література:

Закінчення другої Пунічної війни (202 р. до н. е.) — один з поворотних

1. Кодифікація звичаєвого права. Закони ХІІ таблиць.

You might also like