1. Об’єктно-предметна сфера історичного краєзнавства.

(Нац. Краєзн.) Об’єкт – історія України на тлі загальносвітової, загальна або на ретроспективні зрізи
на часових відтинках.
Складно визначити межі об’єктно-предметну сферу історичного краєзнавства через невідповідність
між масштабами краєзнавства як суспільного явища і рівнем його наукового осмислення. За
Я.Серкізом краєзнавство – комплексне, наукове і всебічне вивчення певної території. В.Бадяк –
краєзнавство – всебічне науково-комплексне дослідження краю, популяризація і збереження його
цінностей.
За С.Зарембою краєзнавство вивчає історичний, соціально-економічний і культурний розвиток
певного краю. Об’єкт – певний історично-соціальний комплекс з сукупністю джерел, в яких
відбивається історія. Досліджує: археологічні пам’ятки; історію окремих територій; історію
поселень, міграцій; історію діяльності людини; ментальність, звичаї; соціальну історію та історію
суспільних рухів; історію науки й культури; історію містобудування, архітектури, народного
мистецтва; історію церкви; історію краєзнавчого руху; проблеми краєзнавчого туризму.
М.Костриця – сучасне краєзнавство – досить суперечливий комплекс дисциплін, підходів, принципів
та світоглядів.
Історико-регіональні дослідження – серцевина історичного краєзнавства. Співвідношення іст.краєзн.
та іст.регіоналістики: Незбігання – краєзнавство охоплює всю сферу громадських і навчальних
проблем, регіоналістика поглиблені історико-економічні дослідження регіонів, критерії
економічного і політичного районування.
2. Форми і види краєзнавчої діяльності.
Залежно від завдань та масштабу досліджень розрізняють: державне (наукове) краєзнавство, учбове
краєзнавство, громадське краєзнавство.
Державне краєзнавство - комплексні наукові краєзнавчі дослідження територій країни державними
наук. установами (музеями, науково-дослідними закладами, державними органами влади).
Учбове краєзнавство - система краєзнавчої освіти в навчально-виховній роботі школи, вузу, ін.
навчальних установ, яка проводиться за різними напрямками: літературне, історичне, географічне,
природознавче, етнографічне, фольклорне. Усі напрямки є частинами цілого, основними
структурними елементами загальноосвітнього краєзнавства, тісно пов'язані між собою. Суть
учбового краєзнавства: всебічне вивчення учнями з навчально-виховною метою території свого краю
за різними джерелами, переважно на основі попередніх спостережень під керівництвом викладача.
Найпоширенішими з організаційних форм туристично-краєзнавчої діяльності є: гурток, секція, клуб,
товариство. Гурток - самодіяльна група учнів/студентів, що займаються поглибленим вивченням
рідного краю, основна і найпоширеніша форма туристично-краєзнавчої роботи в ВНЗ. Секція -
первинна форма студентських краєзнавчих об'єднань (гуртків, клубів, товариств), їхня складова
частина. Кількість членів кожної секції гуртка, як правило, не перевищує 10. Клуб - найвища форма
організації туристично-краєзнавчої роботи, об'єднує різні секції і гуртки. Членами клубу можуть
бути 60 і більше студентів. Товариство (громадська організація) - самодіяльна організація, понад 30-
40 членами, які цікавляться туризмом і краєзнавством. Товариство може складатися з 3-5
споріднених за змістом роботи секцій (географічних, біологічних, історичних, літераторів-
етнографів, туристів-краєзнавців).
В студентській туристично-краєзнавчій роботі виділяють стаціонарні і похідні форми. Стаціонарні
форми: робота на географічному майданчику, фенологічні спостереження, зустрічі із славетними
земляками, краєзнавчі олімпіади, конференції, лекторії, краєзнавчі естафети, конкурси, виставки,
вікторини, випуск краєзнавчого журналу, радіо- і стінна газета, листування, обмін краєзнавчою
літературою, видання альманахів та інші заходи, що проводяться на місці, в умовах ВНЗ, населеного
пункту. Похідні форми: прогулянки, екскурсії, одноденні/багатоденні походи, подорожі на різних
видах транспорту, експедиції, туристські зльоти.
Основні етапи туристично-краєзнавчої роботи: підготовчий, польовий і заключний. Підготовчий
період - студенти ознайомлюються з програмою і методикою проведення того чи іншого виду
краєзнавчих досліджень, вивчають територію маршруту за літературними і картографічними
джерелами, складають картосхему району, план маршруту, готують усе необхідне для спостережень.
Польовий період - краєзнавчі дослідження під час екскурсій, походів чи експедицій за складеним
планом. Польові дослідження - збирання відомостей про природу, історію, економіку краю,
топонімічного, археологічного, етнографічного матеріалів. Заключний період - оформлення та облік
результатів проведення туристично-краєзнавчої роботи, створення нових, поповнення існуючих
краєзнавчих музеїв новими експонатами і матеріалами.
Громадське краєзнавство - діяльність громадських (недержавних) товариств, спілок, клубів,
об'єднань щодо організації краєзнавчих досліджень, конференцій, виставок. З метою популяризації
доробків місцевих краєзнавців, традицій і звичаїв українського народу, історії і мистецтва рідного
краю в Україні надається всебічна підтримка ентузіастам і прихильникам громадського краєзнавчого
руху.
Розрізняють різні масштабні рівні організації краєзнавчого руху України. Загальнодержавний рівень:
Всеукраїнська спілка краєзнавців, Товариство охорони пам'яток історії та культури, Українське
товариство охорони природи, Географічне товариство України. Регіональний/місцевий р.
представлені численними громадськими організаціями, фондами і товариствами (приклад:
Товариство дослідників Волині).
3. Історичні джерела та їх використання у краєзнавчих дослідженнях
Краєзнавство має справу з усіма типами історичних джерел (писем., речові, етнограф., лінгвістичні,
усні, кіно/фото/документальні).
Писемні. Особливий сенс – встановлення місця походження джерела, джерелознавчий аналіз
пам’ятки (визначення ступеня повноти інформації, її достовірності).
Для дописемної доби основне джерело – археологічні знахідки. Вони дають уявлення про знаряддя
праці первісних людей, особливості житла, щільність поселень, етнічні/культові особливості
поховальних обрядів, шляхи міграцій.
Значно недооціненими довгий час залишались кіно/фото/відеодокументознавство. Нині ставлення до
цього джерела зазнало істотних змін. Вони дають можливість зберегти для нащадків те, що зникає на
наших очах. Фіксація, системний опис, відеозйомки частково компенсують втрати комплексів
традиційної народної культури.
Інколи єдиним джерелом історико-краєзнавчих досліджень слугують усні джерела. Вони можуть
розвінчувати створені правлячою верхівкою міфи.