Проголошення незалежності України, на перший погляд, мало відразу

пожвавити та посилити експедиційну роботу українських етнографів. Однак

через гостру нестачу коштів і неналежне матеріально-технічне забезпечення цей
вид науково-пошукової праці народознавців спершу трохи сповільнився.
Скажімо, якщо в 1992 р. науковці ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України
здійснили 13 короткотермінових експедицій та експедиційних виїздів з метою
збирання матеріалів про традиційну культуру та етнічні процеси в Україні, в
1994 р. – 11, то в 1996 р. — лише 4 із тем "Національна програма дослідження,
збереження і відродження традиційно-побутової культури українців" (до
Сумської та Полтавської областей) і “Регіональний тип етнокультури Півдня
України" (до Херсонської та Одеської областей). Подібна ситуація склалася тоді
також у щойно заснованому Інституті народознавства НАН України. Зокрема, в
1992 р. відбулась лише одна наукова експедиція (на теренах Пряшівщини, Щ0 у
Словацькій Республіці), у 1993 р. — дві: на території Лемківщини (Республіка
Польща) та історико-етнографічної Волині (північні райони Львівської, південні
райони Волинської і частково Рівненської областей).
У 1994 р. працівники Інституту народознавства разом із викладачами та
студентами вищих навчальних закладів, науковцями провідних етнографічних
музеїв України розпочали довготривалий науково-пошуковий проект
"Комплексне історико-етнографічне дослідження та фіксація матеріальної і
духовної культури радіоактивно забруднених зон Полісся". Головне завдання
дослідників різного гуманітарного профілю (етнографів, фольклористів,
антропологів, мистецтвознавців, музикознавців та музеєзнавців) полягало в
тому, щоб виявити, максимально достовірно і повно зафіксувати, а згодом
систематизувати та опрацювати зібрані під час комплексних історико-
етнографічних експедицій первинні дані про окремі структурні компоненти
традиційно-побутової культури автохтонів Середнього Полісся, які після
Чорнобильської катастрофи 1986 р. опинилися в радіоактивно забруднених
зонах.
Експедиційний загін під керівництвом М. Глушка провів дві експедиції,
обстеживши упродовж серпня та вересня 52 населені пункти: 46 Поліського і 6
Іванківського районів Київської області. Значна частина цих поселень (Буда-
Варовичі, Вільча, Грезля, Денисовичі, Діброва та ін.) належала до Зони
відчуження, тобто за своїм статусом прирівнювалася до населених пунктів 30-
кілометрової зони. У цей же час спеціальна група науковців проводила
дослідження в південних районах Київщини, куди відселили мешканців з
чорнобильської зони в перші місяці катастрофи (керівник Ганна Скрипник).
У наступні роки польовими етнографічними дослідженнями були охоплені інші
райони Середнього Полісся. Зокрема, в 1995 р. науковці обстежили 39 сіл
Овруцького, 23 — Народицького та одне — (Дідковичі) Коростенського районів
Житомирської області; у 1996 р. вони відвідали 20 сіл Народицького, 19
Малинського, 10 — Коростенського та 9 — Радомишльського районів
Житомирської області, а також три населені пункти (Кухарі, Слобода-Кухарська
і Заруддя) Іванківського району Київської області. У 1997 р. було проведено дві
експедиції: одну на теренах Олевського (31 населений пункт) і Луганського (1
поселення) районів Житомирської області та у трьох селах Рокитнівського
району Рівненської області, іншу — в Зоні відчуження (колишній
Чорнобильський р-н Київської обл.,
Загалом упродовж чотирьох років інтенсивної експедиційної роботи львівські
дослідники охопили більшу частину Середнього Полісся — від річки Дніпра до
річки Уборті, обстеживши 246 населених пунктів. Ще 74 села було досліджено
згодом — у 1998 — 2004 pp.
Паралельно етнологи Інституту народознавства вивчали традиційну культуру і
побут населення інших історикоетнографічних районів: Волині (1994, керівник
М. Глушко), Поділля (1995, керівник Р. Сілецький), Покуття (1997—1998,
керівник М. Глушко). У 1993 р. науковці відвідали Західне Полісся
(Маневицький, Камінь-Каширський та Любешівський р-ни Волинської обл.) у
складі експедиції "Чумацькими шляхами", яку очолював В. Скуратівський.
З 2005 р. львівські етнологи проводять наукові мандрівки у місцях компактного
проживання українців у Молдові, а в 1999-2001 і 2006 роках також обстежують
українські поселення на території Холмщини, Підляшшя та Надсяння
(Республіка Польща).
Велику збирацьку роботу проводять науковці Інституту керамології НАН
України (смт Опішня Полтавської обл.), які впродовж 1994 — 2007 pp.
неодноразово вивчали традиційне гончарство як промисел у різних районах
Середнього Подніпров'я та Слобожанщини.
Відкриття в національних університетах України спеціалізації та спеціальності
"етнологія" сприяло організації і проведенню етнографічно-краєзнавчих та
етнографічних студентських експедицій-практик. Скажімо, зусиллями
викладачів кафедри етнології Львівського національного університету імені
Івана Франка (М. Глушка, Р. Сілецького, В. Галайчука та Григорія Рачковського)
вже здійснено понад десять виїздів етнологів-початківців у різні історико-
етнографічні райони України: на терени Надсяння (2003 — 2007), Західного
Полісся (2002, 2004), Бойківщини (2003, 2005), Волині (2002, 2006, 2007).