Тема 8: Історична картографія.

План
1. Предмет і завдання історичної картографії.
2. Становлення картографії як науки.
3. Давні карти світу.
4. Давні карти України.

1. Предмет і завдання дисципліни

Давні географічні карти є важливим історичним джерелом, тому що всі
історичні події відбуваються в часі і просторі. Вони в особливій графічній
формі відображають історичні факти, відомості про наукові знання,
світоглядні уявлення, естетичні смаки певної епохи.
Карти можуть бути корисними при вивченні процесів зміни
навколишнього середовища, дослідженні проблем економічної, соціальної,
політичної історії, розвиток природничих уявлень, науки, техніки,
мистецтва, менталітету суспільства.
Картографія – наука яка вивчає теорію, методику і технічні прийоми
створення і використання картографічних творів. Сам термін картографія у
нашій країні ввійшов в наукову літературу в середині ХІХ – першій чверті
ХХ століття стосовно історії карт, їх виготовлення і друку, картографічних
проекцій, топографії, геодезії.
Сучасна історична картографія охоплює такі напрями дослідження як:
 вчення про карту – теорія картографічних проекцій математичний
спосіб зображення на площині поверхні Земної кулі, сітку
меридіанів і паралелей;
 картографічне джерелознавство – дослідження самих карт, схем,
планів, рисунків, та інших матеріалів, які використовуються
складаннями карт. Мета джерелознавчих досліджень – вияснити
обставини виникнення та час появи, історію створення, соціально-
 2
класовий характер певної карти. Вивчення кола джерел
картоскладача допомагає знайти ті ідеї якими керувався автор,
оцінити ступінь достовірності його твору;
 історію картографії і методику використання давніх карт.
Практика картографічних досліджень ставить перед науковцем високі
вимоги. Потрібно мати глибокі знання з історії, геодезії, іноземних мов.
Слід цікавитись мемуарами мандрівників, мореплавців, космографією та
топографією. Датування карти вимагає застосування здобутків всіх
сучасних методів дослідження: палеографічного аналізу, визначення стилю
орнаментів та рисунків, врахування метрологічних даних карти,
хронологізації водяних знаків, знання адміністративно-територіального
поділу, аналіз текстових пояснень, приміток, зрештою аналіз математичних
підставкарти. Особливе місце має питання визначення автентичності й
достовірності карти, що дає можливість визначити її джерелознавчу
вартість.

2. Становлення картографії як науки

Наукове вивчення історії карт почалось у ХІХ столітті. Зачинателем
наукової картографії вважають французького інженера-географа Барб’є
Бокажа, який зробив один з перших наукових оглядів історії картографії. На
середину ХІХ століття сформувались основні теми та напрями досліджень,
визначилась проблематика історичної картографії. До них відносяться:
 картобібліографія, яка вивчає і описує картографічні фонди
бібліотек;
 картографічна евристика – відкриття і введення до наукового обігу
раніше невідомих картографічних творів;
 Персоналії картографів.
 3
Результати цих наукових пошуків відобразились у створенні каталогів
карт, атласів. До середини ХХ століття більшість наукових праць з
картографії присвячена історії карт, життєписам видатних картографів.
Після 80-х років ХХ століття проблематика досліджень розширилась.
Науковці звертають увагу на зв’язок картографії з космографією,
астрономією, розвитком математичних знань, з історією географічних
відкриттів.
Зараз в Західній Європі існують міжнародні наукові центри по
вивченню історії картографії, випускаються наукові журнали.
В Україні картографічними дослідженнями займаються М. Крикун в
дослідженнях про територіально-адміністративний устрій середньовічної
України. Т. Боряк досліджує положення Києва і українських земель на
картах ХV – XVІІІ ст.
Слід назвати такого цікавого історика як В. Кордт та його працю
„Матеріали до історії картографії України”. – К., 1931. ч .1

3. Давні карти світу

- Антична картографія
Картографія почала формуватися іще в античний час. Вже тоді існувало
уявлення про кулеподібну форму Землі, про її зональність. Зокрема, Землю
поділяли на ряд теплових поясів, які розташовувались симетрично до
екватора: два холодних, два помірних та два гарячих. Придатними для
життя вважались помірні пояси.
В Давній Греції розвивалась як теоретична картографія, яка розробляла
загальні уявлення про світ, так і практична, яка займалась зображенням
місцевості. Греки вміли визначати форму і розміри Землі, розробляли
способи передачі сферичної поверхні на площині. Від античності
картографічних творів майже не збереглося, але відомо про їх існування та
поширення, зокрема карти Птоломея.
 4
Найбільш відомими з творів античної картографії є Пейтингерові
таблиці – Римська дорожня карта, скопійована в ХІ або ХІІ столітті з
оригіналу IV ст. Свою назву отримала від імені власника німецького
колекціонера Конрада Пейтингера. Вона являла собою згорток довжиною
приблизно 7 м і шириною приблизно 33 см.
На ній зображена Римська імперія та інші відомі римлянам землі від
Геркулесових стовпів на заході до річки Ганг на Сході. Видовженість
зображення призвела до певного спотворення, викривлення дійсності і
неправильної просторової орієнтації географічних об’єктів. Разом з тим
карта досить змістовна, містить багато цінної інформації. Тут позначені
населені пункти (міста, римські військові табори, замки, фортеці) дороги,
ріки, озера, ліси. Столиці держав – Рим, Константинополь, Антіохія –
позначені символами, що зображують монархів, які сидять на троні.
Особливо виділені дороги, на яких нанесені дорожні станції, римськими
цифрами проставлена відстань між ними. Ця дорожна карта, очевидно, мала
практичне призначення, її використовували в дорозі воїни, купці,
паломники. Дані Пейтингерових таблиць можуть бути використані для
локалізації деяких географічних об’єктів того часу.
В пізній Римській імперії поширюється біблійна концепція
світобудови, викладена в працях отців церкви на основі їх тлумачення
Святого письма. Земля уявлялась плоским диском, або чотирикутником,
який омивається океаном. Куполоподібне небо спирається на Землю, або
підтримується стовпами. Небо складається з двох поверхів: нижнього і
верхнього. До небесної тверді кріпляться світила. Там же знаходяться
верхні води, які проливаються на Землю у вигляді дощу або роси. В центрі
землі знаходиться Єрусалим – „глава всіх міст”. Десь на Сході за
непрохідними горами та пустинями знаходився рай, звідки витікали чотири
райські ріки – Тігр, Євфрат, Геон та Фісон. Геон ідентифікувався з Нілом,
витоки якого поміщали в Індії. Під Фісоном розуміли Ганг, іноді – Дунай.
 5
Вважалося, що спочатку ці ріки течуть під Землею. І лише далеко від раю
виходять на поверхню. Десь далеко на Півночі поселяли Гога і Магота.
Ці уявлення зробили помітний вплив на розвиток світоглядних уявлень
середньовічного суспільства, в тому числі й картографії.

- Середньовічна картографія
Історію середньовічної картографії можна умовно поділити на три
періоди.
 Ранній період (VІ – ХІІІ ст.) – період монастирської карти.
 Початок практичної картографії (ХIV – XV cт.) або період
портоланів
 Картографія епохи великих географічних відкриттів та початки
сучасного картографування
Монастирські карти VІ – ХІІІ ст. В часи середньовіччя монастирі
були важливим центром науки, освіти, культури. Взагалі наука тоді
розвивалась як частина богослов’я. Монахи розвивали космографічні,
космогонічні та географічні уявлення античності.
В цих умовах розвивалась і монастирська картографія, в якій певною
мірою відображались тогочасні уявлення про світобудову. На сьогодні
науці відомо приблизно 1100 монастирських карт світу. Їх важко назвати
географічними картами в повному розумінні цього слова, скоріше це були
схематичні рисунки, відомої середньовіччю, ойкумени.
Ойкумена – сукупність, населених людиною, областей Землі. Термін
грецького походження за давніми уявленням це населена територія Землі з
Грецією в центрі. Від грецьких слів „вся земля і населяю”.
Ці карти робили круглої, овальної, прямокутної форми. Рисували їх на
пергаменті або на тканині, і вони отримали назву „mappa”, яка пізніше
поширилась на всі континентальні карти, тобто на ті, де зображалась Земля.
 6
Морські карти виготовлялись переважно з пергаменту і називались
„charta”.
На цих картографічних творах тісно переплітались географія та історія,
міф і реальність, час і простір. Світ сприймався як чудесне творіння Бога.
На картах поєднувалися біблейська і реальна дійсність, давня і сучасна
історія. На одній і тій же карті можна бачити рай з його жителями, гору
Арарат з Ноєвим ковчегом, Вавілон, Трою, сучасні держави і Давній Рим,
вхід і вихід з пекла. Згідно християнських уявлень пекло знаходилось в
надрах Землі, то передбачалась наявність входу й виходу з нього.
Картографи розміщали їх, як правило в районах вулканічної активності: в
Середземному морі, в Атлантиці поблизу Ісландії. На одній з іспанських
карт такий Пекельний острів був розміщений серед Канарських островів.
На багатьох картах моря заповнювались різними диявольськими
островами, оскільки нехристиянський світ сприймався як територія сатани.
Відоме зображення острова під назвою „Сатанаксіо” на карті Антоніо
Б’янкі 1436 року. В міру географічних відкриттів ці острови перемістились
в район Бермуд, пізніше Лабрадора. До середини ХVI століття цей міф зник
з географічних карт.
Поміщались на картах вигадані острови і країни. Так поширеним
картографічним міфом була легенда про святого Брандана (Брендона),
ірландського монаха, який жив у VI столітті і який під час своїх плавань по
Атлантиці знайшов райську землю. В цій легенді знайшли відображення
намагання християнського світу віднайти „землю обітовану” – багату,
родючу, щасливу і вільну від бід і нестатків буденного світу. Цей острів
пізніше отримав назву острова святого Брандана і зображувався на картах
більше 1000 років, до 1759 року, коли остаточно був визнаний міфом.
Картографи ототожнювали його то з Канарськими островами, то з
Мадейрою, або з Азорськими островами.
 7
Інша легенда виникла під час хрестових походів і розповідала про
могутнє християнське королівство пресвітера Іоанна, яке загубилося десь
серед земель „невірних”. В різні часи його розміщували то в Китаї, то в
Індії, то в Африці, або в Центральній Азії. Воно було обєктом пошуків
таких відомих мандрівників як Плано Карпіні та Марко Поло. Легенда
стверджувала, що пресвітер Іоанн в своїх володіннях розгромив мусульман.
Тому в християнському світі його сприймали як надію та оплот в боротьбі з
ісламом. Відомий картограф Авраам Ортелій навіть видав спеціальну карту
„Опис Абіссінської імперії пресвітера Іоанна”, помістивши там і герб
легендарного правителя. Це королівство зникло з європейських карт лише в
ХVII столітті.
Серед інших міфічних островів можна згадати Антілію, до берегів якої
для поповнення запасів продовольства Тосканеллі радив пристати Колумбу
під час плавання через Атлантику.
Тобто на тогочасних картах переплітались як реальні так і міфічні
об‘єкти, поєднувались час і простір. Подібні карти в першу чергу дають нам
відомості про світоглядні уявлення середньовічних вчених.

Картографія XIV – XV ст. З розвитком виробничих сил, світських

знань та культури виникли матеріально-технічні і наукові передумови для
розвитку практичної картографії. А розвиток міжнародної торгівлі диктував
життєву необхідність в таких достовірних картах.
Піднесення практичної картографії пов’язане з навігаційними
компасними картами – портоланами. Завдяки розвитку мореплавства
з’явились та поширились карти, які зображували морське узбережжя і
використовувались для орієнтації корабля. Вони отримали назву
портолани.
В них уже був лінійний масштаб, компасні сітки, які вказували сторони
світу і проміжні азимути (28 проміжних румбів). Лінії румбів розходились
 8
променями від розміщеної в центрі карти „рози вітрів”. Їх було стільки,
скільки променів напрямів вітрів „рози вітрів” 8, 12 і до 32. На краї карти
наносились допоміжні „рози вітрів”.
Портолани були набагато точнішими за монастирські карти. Звичайно
точність їх була відносною. Вони не враховували кулястість Землі і не
використовували картографічну проекцію. Детально зображувалось лише
узбережжя: островки, бухти, мілини, прибережні скали, а далі вглиб суші
інформація була менш достовірною.
Матеріалом для виготовлення портоланів служив пергамент, оскільки
він довговічніший за бумагу і тканину. Розміри карт визначались
величиною шкіри, яка йшла на виготовлення пергаменту. Найдавніші
портолани писались латинською мовою пізніше зявились і написи іншими
мовами: італійською, іспанською. Батьківщиною портоланів вважають
Італію. Найбільш давня відома карта цього типу – „Пізанська карта” –
датується 1300 роком. На ній зображено Чорне море та прилеглі території.
До нашого часу збереглося приблизно 498 портоланів XIV – XV століть.
Іноді окремі портолани групувались в атласи, які представляли собою не
випадковий, а продуманий набір карт. До них, як правило, входили карти
світу, та окремих морів – Середземного, Чорного, Адріатичного, Егейського
та інших.
Портолани відіграли значну роль в розвитку картографії і мореплавства
в середні віки, підготували розквіт картографічної справи в епоху Великих
Географічних відкриттів і заклали основу розвитку сучасного
картографування.
Крім того вони містять багато важливої інформації: дозволяють
простежити зміни конфігурації морських узбереж, появу та зникнення
островків, вивчити судоходність річок, локалізувати деякі населені пункти,
поглибити наші уявлення про напрями торгових шляхів, містять важливу
 9
топонімічну інформацію, приналежність населених пунктів до тих чи інших
держав в певний час.
Картографія епохи Великих Географічних Відкриттів. У другій
половині ХV століття починається нова епоха в розвитку картографії. Цей
етап пов’язаний з розширенням географічних знань, з виникненням
книгодрукування, освоєнням європейцями наукової спадщини антьичних
авторів – Страбона і Птоломея.
З появою книгодрукування з’явились гравіровані друковані карти, які
мали чимало переваг перед рукописними. Для друкування карт
використовувалось гравіювання по дереву чи міді. Карти можна було
тиражувати в більших кількостях. У зв’язку з цим зменшувалась
ймовірність помилок через копіювання рукописного зразка.
Найбільш ранньою друкованою картою вважають карту світу в книзі
„Етимологія” Ісидора Севільського, яка видана в 1442 році в Аугсбурзі. У
XVI столітті друкування карт перетворюється в добре організовану галузь
виробництва, яке було покликане задовольнити зрослі потреби суспільства
в географічних картах.
Географічний кругозір європейців розширився за рахунок знайомства з
творами географів Страбона, Птоломея. Картографи навчились будувати
проекції при зображенні на площині круглої форми Землі, використовувати
систему координат і картографічну сітку.
Особливий вплив на розвиток картографії справили географічні
відкриття: Васко да Гамою морського шляху в Індію в XIV ст.; плавання
португальців вздовж берегів Африки. Досвід португальців наштовхнув
Христофора Колумба на думку досягнути Індії західним шляхом, в
результаті чого було відкрито Америку. В здійснені цього задуму Колумбу
сприяло те, що картограф П.Тосканелі передав йому свою карту, яка була
першою спробою створити карту морів з градусною сіткою. Морська
подорож Колумба відображена на кількох картах, нарис першої з них
 10
зробив сам Колумб у 1493 році. У 1500 році Хуан де ла Коста, який
супроводжував Колумба, склав карту світу, що ілюструвала це плавання.
Першим професійним картографом, який зобразив американські
відкриття Колумба був авторитетний німецький картограф Мартин
Вальдзеємюллер. Він же був автором і першого глобуса, вихід якого
датують 1507 роком. Саме він назвав відкриті землі Нового світу
„Америкою” на честь мандрівника-дослідника Амеріго Веспуччі. У 1538
році фламандський картограф Герард Меркатор використав цю назву на
своїй карті світу і позначив Америку як Північну та Південну.
Кругосвітня подорож Магеллана відображена на карті світу 1522 року,
автором якої вважають іспанського картографа Нуньо Гарсія де Торено.
На ній вперше зображені Філіппіни.
Епоха Великих Географічних відкриттів поклала край одним міфам, але
породила інші. Одним з найбільш привабливих став міф про Ельдорадо –
країну багату на золото, на пошуки якої відправлялись численні експедиції.
Вперше Ельдорадо з’явилось на карті англійця Уолтера Релі 1596 року і в
пізніші роки цю країну поміщали в різних регіонах Америки. Як позитивне
слід відмітити, що в її пошуках мандрівники відкривали нові землі та
країни.
Друк карт суворо контролювався урядами країн, створювались
спеціальні державні установи які стежили за виготовленням карт. Така
державна установа під назвою Casa de la Contrataccion de la Indias була
організована зокрема у 1503 році в Іспанії, яка стежила за виготовленням
карт і навігаційних приладів, перевіряла кваліфікацію капітанів, які хотіли
плавати через Атлантику. Серед перших директорів цієї установи був
Амеріго Веспуччі. Морські карти вважались секретною документацію, і
вразі небезпеки повинні були знищуватись капітанами.
В цей період розвивалась не лише навігаційна картографія. З
подоланням феодальної роздробленості та утворенням централізованих
 11
держав, виникла потреба в інформації про області, провінції для управління
ними. Потреба таких карт диктувалась і військовими потребами –
необхідністю інформації про території, де можливо будуть вестись
військові дії. В результаті з’явились оглядові карти держав, їх частин, міст,
виконаних з застосуваннях географічних координат. Це карти міст Верони,
Тоскани (автором якої був Леонардо да Вінчі), Богемії, Баварії, Франції,
Скандинавії. Вони виконувались, як правило, на основі систематичних
топографічних зйомок місцевості.
У XVI – XVII століттях стали виходити і географічні атласи – як
систематизовані зібрання карт. Перші карти були нерівноцінними по рівню
виконання, в них було іще багато помилок, але потреба в них диктувалась
бурхливим розвитком торгівлі, мореплавання, колоніальними загарбаннями.
Карти XVI – XVII століть були далекі від досконалості. В пізніші віки з
розвитком картографічних мануфактур їх якість і точність зросла.
Тогочасні картографи намагались прикрасити свої твори написами,
рисунками, витонченим орнаментом. Підписи, як правило, були довгими і
крім назви твору включали ім’я автора, гравера, місце і рік видання, різні
посвяти. Напис поміщали в картуші різної форми, які багато
орнаментувались. По краях карти, навколо картуша і в ньому, зображували
різних земних та фантастичних звірів, скульптури, геральдичні емблеми,
герби, портрети історичних діячів, а також тих, кому карта присвячувалась.
Картографічне виробництво в XVI – першій половині XVII століття
переросло рамки середньовічного ремесла. Виникли спеціалізовані
мануфактури, з розподілом праці, де могло працювати по кілька тисяч
робітників.
Таким чином, географічні карти є продуктом конкретної історичної
епохи і культури з відповідними суспільними запитами і матеріально-
технічними можливостями. З точки зору сучасної географічної науки і
картографії вони виглядають недосконалими. Але як історичне джерело
 12
вони мають важливе самостійне значення, дозволяють вивчати світогляд,
культуру, освіченість, міфотворчість певної епохи.

4. Давні карти України

Найдавніші зображення обрисів України, рік Дніпра, Чорного моря,
Карпат можна знайти на античних картах Клавдія Птоломея (83 – 161 р.).
Вони були надруковані в ХІІІ столітті і відомі як Восьма карта Європи
(Європейська Сарматія) і Друга карта Азії (Азійська Сарматія).
Територію України нанесено також на карту Центральної та Східної
Європи, автором якої був німецький вчений Ніколо з Кузи (1401 – 1464).
Пізніше її переробляли й доповнювали картографи у ХV – XVI століттях.
Першими модерними картографічними творами Східної Європи, в тому
числі й України, були роботи краківського каноніка Бернарда Ваповського
(1475 – 1535). Він створив три мапи, які зображували тодішню Польщу,
Україну, Угорщину, Татарію та інші суміжні землі. Б.Ваповський був також
співавтором карти Східної Європи Марка Беневентанського, вміщеної в
„Географії” Птоломея, яку видали у 1507 році в Римі. На ній нанесена
територія України по Дніпро; Він же допомагав Мартину Вальдзеємюллеру
у створенні карти, яка зображувала частину української території і була
видрукувана у Страсбурзькому виданні „Географії” Птоломея у 1513 році.
Оригінальною західноєвропейською картою України, Московії, Татарії
з Чорним морем була карта англійського мандрівника Антонія
Дженкінсона, датована 1562 роком. Більш детальною є карта Польщі і
суміжних країн В.Гродецького, вміщена в атласах А. Ортелія, де зображені
західноукраїнські землі.
Одною з перших карт української території, зроблених на основі
топографічних вимірів була карта Томаша Маковського, який служив при
дворі литовського князя Миколи Радзівіла. Це була велика на чотирьох
аркушах карта Литви, з зображенням українських земель по лінії Снятин –
 13
Кам’янець – Брацлав – Черкаси. Вона випущена в Амстердамі в 1613 році і
протягом ХVІІ століття неодноразово копіювалася.
Більш достовірні зображення української території відносяться вже до
ХVIІ століття виконані вони були в основному теж іноземцями. У ХVI
столітті з’явилась воєнно-дорожна карта – Великий рисунок „Всего
Московского государства по все соседние государства”, який охопив
території України, Криму, Північного Кавказу. У 1627 р. цей Великий
рисунок був доповнений „Чертежом Полю до Перекопи”, який містив
зображення території між Доном і Дніпром, татарських шляхів від Москви
до Криму з детальним географічним описом.
Особливо важливе значення для середньовічної історії України мали
праці Гійома Левасера де Боплана (1600 – 1673). Автор – француз за
походженням, сам себе називав „інженером і капітаном артилерії короля
Польші”, або його „Королівської величності військовим архітектором і
капітаном”. Г.Боплан пробув на службі в Україні 17 років, з 1630 по 1647
рік. Після смерті короля Владислава ІV у 1648 він повернувся до Франції в
Руан.
Першим картографічним твором Біплана, який стосується України є
„План фортеці біля Кодацького порога”, створений у 1639 році, який
зберігся в рукописному атласі його сучасника Фрідріха Гетканта. Цей твір
дає змогу реконструювати план Кодацької фортеці, збудованої Бопланом у
1635 році і знищеної козаками І.Сулими.
В тому ж атласі збереглася іще одна карта Боплана – „Українська
географічна карта”. Вона має розміри 44,5 х 62, 5 см і охоплює територію по
лінії Чернігів – Чорнобиль на півночі і до Кримського півострова на півдні
та від Жванця – Яси, гирла Дунаю на заході до Сіверського Донця – нижніх
течій Дону, Кубані на сході. На карті представлено басейни трьох
найбільших рік України – Дніпра, Південного Бугу та Дністра, на ній
вперше позначено і названо 13 дніпровських порогів. Цю карту вважають
 14
ескізом Бопланової Генеральної карти України. Наступним картографічним
твором Боплана став „Загальний план Диких полів, простіше кажучи
України з належними провінціями..”. На сьогоднішній день відомі 7
примірників цієї карти, які дещо відрізняються між собою, очевидно
засвідчують різні етапи роботи Боплана над Генеральною картою України,
яка була вперше гравійована В.Гондіусом та видана у Гданську в 1648 році.
Над нею Боплан продовжував працювати, вдосконалював зображення та
збагачував зміст. Через ряд обставин – звільнення зі служби, паочаток
Національно-визвольної війни, смерть В.Гондіуса у 1652 році –
спричинились до того, що ці карти великим накладом не друкувались. У
світ вийшли лише пробні відбитки.
У 1651 році в Руані вийшло перше видання його книги „Опис України
від Московії до границь Трансильванії”. До другого видання „Опис
України” 1660 року він додав Генеральну карту, по-новому гравійовану
іншим гравером. Назва карти наближена до назви книги і в заголовку цієї
карти вперше вказано, що на ній зображена Україна від кордонів Московії
до Трансільванії. Це видання карти дещо збіднене щодо змісту, порівняно з
картою 1648 року. На ній позначено менше населених пунктів, рік, є
розходження в зображеннях Криму, Перекопу, Азовського моря.
Іще одним твором Г.Боплана є Спеціальна (топографічна) карта
України, створена у 1650 році. Вона складається з 8 секцій і в сумі має
розміри 83х216 см.. Це була перша в європейській картографії топографічна
карта великої території, призначена для використання у військових цілях.
На сьогодні відомо 12 примірників цієї карти, які зберігаються у
найбільших бібліотеках Європи.
У 1952 році у фондах Гданської бібліотеки було знайдено 11 карт
невеликого формату – 14х19 см, які виявились бопланівськими картами
українських земель. Серед них дві загальні карти України, карти
Київського, Брацлавського та Подільського воєводств, Покуття та інші. На
 15
них вказані імена автора – Боплан, гравера – Гондіус, місце і час
гравіювання – Гданськ, 1652 рік. На думку дослідників ці карти
призначались для ілюстрування „Опису України, але у зв’язку зі смертю
В.Гондіуса вони не були завершені.
Карти Г. де Боплана та його „Опис України” стали справжнім
відкриттям для європейців того часу, важливим і авторитетним науковим
джерелом, до якого не раз зверталися дослідники минувшини України.
Ними цікавились, їх вивчали вчені Французької Академії, король Людовік
ХІV, Вольтер, Наполеон. Перший російський (неповний) переклад книги
Г.Боплана з’явився у 1825 році в „Северном Архипе”, а окремим виданням у
1832 році, та пізніше у 1896 та 1901 роках. Уривки з цього твору вмістив
В.Кордт в своїй праці „Чужоземні подорожні по Східній Європі до 1700 р.”
(Київ, 1926 р). Українською мовою твір Г.Боплана друкувався в журналі
„Жовтень” у 1981 році та вийшов окремою книгою (разом з творами
П.Меріме) у Львові в 1990 році. Ним часто користувались літератори та
науковці (М.Гоголь, О.Ільченко, Д.Яворницький, І.Крип’якевич).
Всього на сьогодні відомо 23 оригінальні картографічні твори Боплана,
присвячені України, не рахуючи їхніх варіантів. Вони становлять цінний
джерельний матеріал з середньовічної історії України.
У зв’язку з тим, що Україна протягом багатьох віків не мала власної
державності, то вона не мала і власних картографічних установ.
Картографічні дослідження розвивалась в складі тих держав, до яких
відносились її землі – Австро-Угорщини та Росії, роботи проводили
відповідні установи цих держав. В Росії це було Військово-Топографічне
упраління Генерального штабу в Петербузі, та його відділи на Україні,
зокрема в Одесі та Києві.
Як вважають вчені, українська картографія зародилась наприкінці
ХУІІІ століття, коли тут проводились значні геодезичні вимірювання. Так у
1779 – 1781 роках „20 бунчукових і військових товаришів і канцеляристів
 16
Малоросійської Колегії ” провели картографічне знімання Гетьманщини. У
першій половині ХІХ століття вся територія України була покрита
тріангуляційною сіткою і топографічним інструментальним зніманням.
Картографічні роботи проводились Корпусом військових топографів,
Гідрографічним управлінням та межовим відомством Росії. В результаті їх
діяльності до Першої світової війни Росія видала ряд карт української
території в різних масштабах.
В Австрії, пізніше Австро-Угорщині, протягом ХVІІІ – ХІХ століть
проводились знімання території, і було створено кілька масштабних карт, на
яких зображені і українські землі. Зокрема, протягом 1873 – 1890 років
Віденським географічним інститутом (заснований у 1839 році) була
випущена карта Австро-Угорської імперії, на якій зображено і Галичину.
Протягом 1873 – 1876 років цим же інститутом була створена Генеральна
карта Середньої Європи. Після Першої світововї війни інститут продовжив
робити по оновленню та вдосконаленню старих європейських карт.
В польській державі у ХVІІ – ХVІІІ століттях картографічні роботи не
проводились. Там користувались копіями карт Боплана та інших
картографів. Після Першої світової війни картографо-геодезичні роботи
проводились Військово-географічним інститутом. На основі іноземних карт
варшавський інститут у 1923 році видав тимчасову карту польською мовою.
З 1927 року в Польщі розпочалось прокладання загальної тріангуляційної
сітки і проведення знімань. На цій основі вдосконалювались карти
місцевостей, в тому числі й західноукраїнських земель. Протягом 20-30-х
років українські землі зображувались на багатьох картах, опублікованих у
радянських, польських, румунських, чехословацьких виданнях.
З утворенням Української Народної республіки уряд порушив питання
про підготовку карт для українських шкіл. З цією метою організовано
спеціальну комісію. Правда її співробітники не мали ні належного досвіду,
та й у Києві не було належних умов для видання карт, атласів, глобусів.
 17
Міністерство освіти доручило частину замовлень власнику „Галицької
накладні” Якову Оренштайну. Той намітив певну програму заходів, які
сприяли б створенню атласів та географічних карт України. Для виконання
картографічних робіт, необхідних фронту, в Камянці-Подільському був
організований картографічний відділ при Управлінні начальника інженерів
фронту. Пізніше, у зв’язку з ситуацією на фронтах, цей відділ був
перведений до Києва і прилучено до Управління київської військово-
топографічної зйомки. Однак в силу відсутності потрібних фахівців та
технічних засобів відділ не встиг розгорнути широку діяльність.
Демобілізувавшись, колишні працівники відділу К.Андреєв та
В.Румянцем присвятили себе розвитку картографічної справи для широких
потреб держави, в першу чергу для шкільних закладів. Улітку 1918 року
Міністерство народної освіти уклало з ними угоду і замовило видання двох
шкільних мап Півкуль та Європи. Обидві карти були видані і вважаються
окремими самостійними картографічними творами.
Міністерство планувало і надалі розвивати картографічну справу в
Україні, закупити необхідний технічний матеріал, ввезти з-за кордону
обладнання. Було розпочато виконання деяких карт для потреб школи.
Внаслідок цього у світ вийшли „Шкільна мапа України” накладом в 12
тисяч примірників, складена та виконана картографічним бюро „Учебная
карта” під загальною редакцією академіка П.Тутковського. У 1918 році
картографічний відділ Головного Геодезичного управління видав 54 аркуші
спеціальної карти України в масштабі 1: 420000 і 1: 1050000 і 1: 1680000 та
два плани міста Києва з українською номенклатурою.
Для справи української просвіти потрібні були нові географічні
підручники, тому ставились великі завдання по виданню карт та
забезпеченню ними шкіл до початку навчального року. Однак події
політичного характеру не дали можливості втілити ці плани в життя.
 18
Навіть в еміграції уряд УНР намагався налагодити справу по
видавництву нових карт України. Так у листопаді 1919 року при посольстві
УНР у Відні була створена „Картографічна секція”. Головним її завданням
було видання і постачання для українських організацій необхідного
картографічного матеріалу. Однак, через відсутність необхідних коштів
вона проіснувала лише до початку 1920 року. Спробу налагодити
картографічні видання робило і Міністерство народної освіти УНР в
еміграції. При ньому у жовтні 1919 року була створена Педагогічна комісія,
одним із завдань якої було закуповувати зразки карт, картин з історії
географії, природознавства та розпочати видання картин з історії України,
географії, геології. Однак в умовах еміграції налагодити картографічну
справу було справою нелегкою.
Все ж можна констатувати, що в нелегкі часи Української революції
з’явилось ряд оригінальних картографічних творів. Це „Оглядова карта
українських земель” С.Рудницького, яка була опублікована в книзі „Україна
наш рідний край”. У 1918 році з’явилась „Стінна фізична карта України”.
Українські видавництва видали також карти інших материків та частин
світу – Азії, Африки. Північної та Південної Америки, Австралії та Океанії.
Відомі також карти окремих регіонів України, видані в той час. Була
виготовлена „Карта Народної Західно-Української Республіки”, яка відома
лише з пізнішої польської копії. Іще одну „Карту Західної області
Української Народної Республіки” склав М.Осінчук. Однак, ці перші
українські карти швидко стали маловідомими і недоступні навіть для
вчених. В силу політичних обставин вони згодом стали забороненими і
забутими.
Говорячи про розвиток історико-картографічних досліджень в
радянські часи, слід згадати важливу пропозицію з якою у 1965 році
виступив московський професор В.К.Яцунський, запропонувавши створити
історичний атлас України. Його підтримали на сторінках „Українського
 19
історичного журналу” провідні українські історики – І.Крип’якевич,
В.Сарбей, Ф.Шевченко. Був вироблений проект і план такого атласу,
запропоновано структуру й орієнтовний список карт. Однак ідея не була
втілена в життя. В умовах сучасної України ця ідея знову стає на часі. З
обгрунтування її відповідно до сучасних потреб історичної науки виступив
Ю.Лоза в статті „Про концепцію та структуру Великого Історичного Атласу
України” (Картографія та історія України. Збірник наукових праць. – Львів
– Київ – Нью-Йорк, 2000.).
Таким чином, розвиток картографічної справи в Україні має давню і
своєрідну історію. Разом з тим тут є іще багато недосліджених сторінок.
Література
1. Боплан і Україна. Збірник наукових праць. – Львів, 1998. – 318 с.
2. Вавричин М. Карти України Гійома Левасера де Боплана//
Жовтень. – 1981. – № 4. – С. 89 – 95.
3. Вавричин М. Комплекс карт України Г.Боплана та їх збереження в
бібліотеках Європи// Картографія та історія України. Збірник
наукових праць. – Львів – Київ – Нью-Йорк, 2000. – С.18 – 22.
4. Галкович Б. К вопросу о применении картографического метода в
историческом исследовании// История СССР. – 1974. – № 3.
5. Гольденберг Л. К вопросу о картографическом источниковедении//
историческая география в России ХІІ – начала ХХ в. – М., 1975.
6. Гумилев Л. Поиски вымышленного царства: легенда о
„государстве пресвитера Иоанна”». – М., 1970.
7. Дашкевич Я. Середньовічні карти України дослідження кінця 18
початок 20 ст. // Історіографічні дослідження Вітчизняної історії. –
1985. вип..11 с. 85 – 90.
8. Дашкевич Я. Завдання історичного картознавства в Україні//
Картографія та історія України. Збірник наукових праць. – Львів –
Київ – Нью-Йорк, 2000. – С. 13 – 17.
 20
9. Картографія та історія України. Збірник наукових праць. – Львів –
Київ – Нью-Йорк, 2000. – 340 с.
10.Кордт В. Материалы по истории русской картографии. – Вып.1. –
К., 1899; Вып.2. – К., 1910.
11.Поспелов Е. Топонимика и картография. – М., 1971.
12.Постников А. Развитие картографии и вопросы использования
старых карт. – М., 1985.
13.Рамсей Р. Открытия, которых никогда не было. – М., 1982
14.Салищев К. Картоведение. – М., 1982
15.Трубчанінов С. Історична географія України. – Камянець-
Подільський: Оіюм, 2003.
16.Штойко П. Проблеми картографії доби Української Народної
Республіки// Картографія та історія України. Збірник наукових
праць. – Львів – Київ – Нью-Йорк, 2000. – С. 123 – 132.
17.Яцунський В.К. Про створення історичного атласа України// УІЖ.
– 1966. - № 4. – С. 86 – 90.

Питання для самоконтролю:

1. Назвіть основні напрями досліджень сучасної картографії.

2. Дайте визначення предмету та обєкту досліджень історичної
картогроафії.
3. Що таке Пейтингерові таблиці?
4. Охарактеризуйте монастирські карти.
5. Що таке портолани?
6. Який вплив на розвиток картографії зробило відкриття
книгодрукування?
7. Перший глобус: де і коли зявився?
 21
8. Охараткеризуйте карту України Г.де Боплана.