Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

Кафедра географії та методики її навчання

Курсова робота

на тему: «Історія картографії від найдавніших часів до

сьогодення»

Студентки 2 курсу, групи СОГ-21

014.07 Середня освіта (Географія)

Лайтар Олесі Ігорівни

Керівник: к. г. н., доц. Заставецький Т. Г.

Національна шкала_________________

Кількість балів: ____Оцінка:

ECTS___

Тернопіль – 2023
 ЗМІСТ

ВСТУП.....................................................................................................................
РОЗДІЛ 1. РОЗВИТОК КАРТОГРАФІЇ У СТАРОДАВНЬОМУ
СВІТІ........................................................................................................................
1.1 Уявлення стародавніх народів про Землю.................................................
1.2 Картографічні зображення в Стародавній Греції та Римі.
Арабська картографія..........................................................................................
1.3 Картографія у період Середньовіччя........................................................
РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК КАРТИ ВІД ХІХ СТОЛІТТЯ ДО
СЬОГОДЕННЯ....................................................................................................
2.1 Виникнення тематичної картографії.......................................................
2.2 Розвиток карт у ХІХ-XX столітті...............................................................
2.3 Внесок українських картографів у розвиток географії Атлас
Кубійовича............................................................................................................
2.4 Картографія на сучасному етапі. Цифрові карти.................................
ВИСНОВОК..........................................................................................................
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.................................................

2
 ВСТУП
Картографія — наука про зображення та дослідження об'єктів природи
й суспільства, його розміщення, властивості, відносини, зміни в просторі й
часі з використанням карт та інших картографічних моделей. Картографія,
будучи наукою, має власні рішення і методи щодо науково-практичних робіт
– це картографічний метод дослідження та картографічне моделювання.
Картографія зберігає знання шляхом візуалізації, основний тип моделі якої є
карта[5,c.345]. Історію картографії можна дослідити та прослідкувати її
розвиток за допомогою старовинних карт, малюнків та описів цих робіт.
Адже картографія існує вже декілька тисячоліть і є однією з найдавніших
галузей знань. Поєднання практики, науки та мистецтва, картографія керує
принципами та практичними стандартами, що лежать в основі карт і
створення карт. Попри це, він має одну центральну ідею: розташування.
Картографія допомагає нам зрозуміти наше місце у світі, проаналізувати
позиційні зв’язки та подумати про вплив географії на наше повсякденне
життя. Важливо відзначити, що картографія має справу з представленнями
світу: представленнями, сформованими призначенням карти та намірами
картографа. Карти відображають перспективу, яка не обов’язково відповідає
дійсності. Ідеальна точність не завжди є метою картографа.
Сучасна картографія дуже тісно пов’язана з геодезією, фотограмметрія,
топографією, математикою та інформатикою, кадастром, філософськими та
соціально – економічними науками. Географічні відкриття та різні
дослідження у цьому напрямку, також геодезичне вимірювання території та
астрономічне визначення заданих точок на Землі є основою у меті складання
карт.
Основними причинами для модернізації картографії є практичні
потреби людства, що виникають у зв’язку з постійним розвитком сільського
господарства, промисловості, військової справи, торгівлі, управління тощо.
Сьогодні картографи працюють за допомогою електронних пристроїв. Вони
оновлюють карти на основі даних, які вони отримують від орбітальних
3
станцій, а також складних наземних приладів[8,c.13]. Спеціалізовані
комп’ютерні програми дозволяють тим, хто складає карти, зберігати багато
інформації — картографічну та іншу. Завдяки цьому потрібна карта
виготовляється за лічені хвилини, на що раніше йшли роки, без використання
кропіткої ручної роботи.
За допомогою геоінформаційної системи (ГІС) можна створити карту
майже будь-якого вмісту. Щоб регулювати потік транспорту в години пік,
ГІС створює карту вулиць з цієї хвилини. Система також визначає курс і
напрямок вантажівок, що їдуть на швидкості автомагістралями країни, навіть
наносить на карту збирачі сіна для молочних ферм.
Безперечно, картографія потрібна людству, оскільки завдяки цьому
можна дослідити рух тектонічних плит, розташування кліматичних поясів та
ін. Карта є сховищем знань про географію цілого світу.
Актуальність теми. Картографія є надзвичайно міжсекційною
дисципліною, яка важлива для людства та його розвитку. Вітчизняні та
закордоні науковці, що займались дослідженням та удосконаленням карт :
Кубійович В., Рудницький С. Модернізація напрямку картографії є
пріоритетною у всі часи.
Об’єкт дослідження : періодизація розвитку картографії.
Предмет дослідження : картографія як галузь.
Мета дослідження : дослідити історію розвитку картографії від
найдавніших часів до сьогодення.
Завдання дослідження : дослідити якими були уявлення стародавніх
народів про Землю, схарактеризувати карти Стародавнього Риму та Греції й
картографію у період Середньовіччя, визначити фактори виникнення
тематичної карти, розглянути розвиток карт у ХІХ-XX столітті, виділити
внесок українських картографів у розвиток картографії, дослідити стан
картографії на сучасному етапі та цифрові карти.

4
 РОЗДІЛ 1. РОЗВИТОК КАРТОГРАФІЇ У СТАРОДАВНЬОМУ СВІТІ
1.1 Уявлення стародавніх народів про Землю
Форму планети Земля різні народи світу уявляли по-своєму і правильні
відомості з’явилися не одразу. Індійська культура, як і китайська, уявляла
собі Землю у вигляді плоскої рівнини, що лежить на спинах слонів.
Стародавні народи, що жили в басейні Близького Сходу, річок Тигр і Євфрат,
у дельті Нілу та уздовж узбережжя Середземного моря в Малій Азії та
Південній Європі, також дають нам цінні історичні матеріали. До нашого
часу дійшли письмові документи Стародавнього Вавилона. Їм близько 6000
років. Вавилоняни, своєю чергою, успадкували знання від набагато старших
народів. Вавилоняни представляли планету у вигляді гори, на західному
схилі якої стояв Вавилон. Вони помітили, що на південь від Вавилону є море,
а на сході гора, яку вони не наважувались перетнути [25]. Так вони гадали,
що на західному схилі «світової» гори та з'явився Вавилон. Гора кругла,
омивається морем, а над морем, як перевернута чаша, лежить суцільне небо,
райський світ. Небо, як і земля, складається із землі, води та повітря.
Небесний світ — це пояс знаків зодіаку, що тягнеться через небесне море, як
дорога. Сонце, Місяць і п'ять планет проходять через цей пояс. Під землею
безодня — пекло, де тонуть душі померлих; і вночі сонце проходить через це
підземелля із заходу землі, рухаючись на схід, лише щоб уранці знову
розпочати свою щоденну подорож до неба. Спостерігаючи за заходом сонця з
поверхні моря, люди думали, що коли воно пірнає в море, воно повинно
також вийти з моря. Уявлення давніх вавилонян про Землю ґрунтувалися на
спостереженні за явищами природи. Однак обмежені знання не дозволили їм
правильно пояснити ці явища.
Люди, які жили в Палестині, мали інше бачення Землі, ніж вавилоняни.
Стародавні євреї жили на рівнинах, тому і зображали планету у вигляді
рівнини з високими горами. Особливе місце в космології євреї відводили
вітру, який приносить або дощ, або посуху [8]. Згідно з ними, розташування
вітрів знаходиться в нижній зоні неба, яка відділяє Землю від небесних вод:
5
снігу, дощу і граду. Води, що розташовані під землею, течуть вгору по
каналах, які наповнюють океани та річки.
Вагомий внесок у розвиток наук, в тому числі й у географію, належить
еллінам, або давнім грекам, що жили на півдні Балканського та
Апеннінського півостровів. Завдяки всесвітньовідомим витворам мистецтва
Гомера: «Одіссея» та «Іліада» стає зрозуміло, що греки уявляли собі Землю у
вигляді ледь опуклого диска, який нагадував щит воїна, що омивається з усіх
сторін океаном. Над землею височіє мідний хмарочос, а Сонце щодня
сходить і заходить над океаном на сході.
Грецький філософ Фалес (VI ст. до н. е.) уявляв собі Всесвіт як рідку
масу з великою бульбашкою всередині напівсферичної форми. Увігнута
сторона цієї бульбашки — це небо, а на нижній площині плаває, як пробка,
плоска Земля [9, c.14]. Неважко припустити, що уявлення Фалеса про Землю
як про плавучий острів базувалася на його знаннях про Грецію, яка
складається з багатьох островів.
Грецький Анаксімандр (VI ст. н. е.) уявляв Землю циліндром або
частиною циліндра, на одній з двох основ яких живемо ми. Центральну
частину Землі займає суша у вигляді великого круглого острова —
«Ойкумені» (населена земля). Його оточує океан. У межах Ойкумени є
морський басейн, який ділить її на дві приблизно рівні частини: Європу та
Азію. У центрі — Греція, а в центрі Греції («пуп Землі») — місто Дельфи.
Учні давнього вченого Піфагора пішли далі: вони визнавали, що Земля має
форму шару. На додаток, кулясту форму мала не тільки наша, але й інші
планети[19]. Відомий вчений Арістотель (IV ст. до н. е) не тільки прийняв
думку Піфагора, а й перший, хто науково обґрунтував та аргументував, що
Земля – шар. Арістотель зазначав, що якщо Земля не має кулястої форми, то
тінь, яку вона відкидає на Місяць під час місячного затемнення, не була б
обмежена дугою кола.
Приблизно в цей час грецькі філософи почали вірити, що світ можна
пояснити природними процесами, а не зверненням до богів, і ранні
6
астрономи почали проводити фізичні вимірювання, зокрема, щоб краще
передбачити пори року. Першою людиною, яка визначила розміри Землі, був
Ератосфен з Крени, який зробив напрочуд якісне вимірювання за допомогою
простої схеми, яка поєднувала геометричні розрахунки з фізичними
спостереженнями [4].
Ератосфен народився приблизно у 276 р. до н.е., це тепер Шаххат,
Лівія. Навчався в Афінах у ліцеї. Близько 240 р. до н.е. король Александрії
Птолемей III призначив його головним бібліотекарем Олександрійської
бібліотеки. Відомий як один із найвидатніших учених того часу, Ератосфен
створив дивовижні праці з астрономії, математики, географії, філософії та
поезії. Сучасники дали йому прізвисько «Бета», тому що він був дуже
добрим, хоча й не першокласним, у всіх цих галузях науки [27]. Ератосфен
особливо пишався своїм розв'язанням проблеми подвоєння куба, і тепер він
добре відомий розробкою решета Ератосфена, методу знаходження простих
чисел. Найвідомішим його досягненням є вимірювання окружності Землі. Він
записав подробиці цього вимірювання в рукописі, який зараз втрачено, але
його техніка була описана іншими грецькими істориками та письменниками.
Новим етапом у розвитку науки в Стародавній Греції стало вчення
видатного астронома стародавнього світу Аристарха Самоського (кінець IV
ст. до н. е. — перша половина III ст. до н. е.) [21]. Він висловив думку, що не
Сонце і планети обертаються навколо Землі, а Земля і всі планети
обертаються навколо Сонця. Однак науково довести свою правоту він не
зміг: минуло близько 1700 років, коли це вдалося геніальному польському
вченому Копернику.
Таким чином, поступово уявлення про Землю ставали все більш
чіткими та правильними.

1.2 Картографічні зображення в Стародавній Греції та Римі.

Арабська картографія

7
 Допитливі й природно цікаві греки охоче сприймали все нове від інших
цивілізацій: Стародавнього Єгипту, Вавилону та Фінікії. Вони також
сприйняли ідею карт, створивши те, чого не існувало на Сході,- картографію.
Яскраві фрески на стінах палаців Критського царства (XV ст. до н. е.) мають
виключно декоративний характер і можуть вважатися прообразами перших
грецьких карт [21]. Вони зображували долини та гори, вкриті рослинністю;
поселення і великі міста з палацами та портами; пасовища і поля, де випасали
худобу і працювали селяни. Колонізація нових країн сприяла розвитку
географічних знань греків, пік яких посідає VIII-VI ст. Вона охопила весь
світ, яким його знали греки: від східного узбережжя Піренейського
півострова до північного узбережжя Чорного моря ґрунтувалися нові
поселення [23]. Колонії стали невичерпним джерелом багатства та інформації
для материкової Греції. Грецькі колоністи активно освоювали невідомі до
того часу території. У VII столітті до нашої ери поет Арістей відвідав Скіфію,
щойно відкриту греками, і під враженням своїх подорожей написав поему
«Арімаспея», яка досі є найдавнішим виявом східноєвропейської думки та
містить опис місцевості, побуту та звичаїв місцевого населення. Однією з
найбільших грецьких колоній була метрополія Мілет. Це було тут о 7-6.
Наприклад, основоположник природознавства Фалес Мілетський запровадив
такі важливі поняття, як «горизонт» та «орієнтація світу» (північ, південь,
схід, захід), і з того часу почали орієнтувати географічні карти під них.
Створення першої такої карти приписують учню Фалеса — Анаксімандру
(бл. 610-546 рр. до н. е.). Використовуючи масштаб, він накреслив карту
світу з Грецією в центрі. Він був оточений тим, що тоді було відомо як
Європа та частина Азії. Карта кругла, з океаном по краю кола[4]. З праць
історика Геродота (близько 484-425 рр. до н.е.), присвячених греко-перським
війнам, видно, що до V століття до нашої ери картографічне зображення
Землі, яке греки називали «обходами Землі», було створено неодноразово.
Найперші карти Греції складалися без градусної сітки і являли собою
схематичні діаграми різних країн, а також населених територій, які на той час
8
були розташовані навколо Середземного моря [22]. Основними джерелами,
які вони склали, були попередні карти основних торговельних шляхів,
накреслені прямими лініями та позначені на полях будь-чим, що заслуговує
на увагу.
Умови для розвитку картографії в Римській імперії були дуже
сприятливими, бо військові дії охоплювали величезні території навколо
Середземного моря в Європі, Азії та Африці. Римляни використовували
досягнення грецької картографії й могли використовувати її для завоювань і
будівництва доріг. Потреба для держави в картах спонукала сенат прийняти
рішення щодо дослідницьких робіт в імперії. Перше вимірювання доріг
почалося за Юлія Цезаря і було завершено за правління Августа [16].
Отримані результати дозволили Марку Віпсанію Агріппі (63-12 рр. до н. е.)
підготувати матеріал для відомої римлянам карти світу, яку було закінчено
вже після його смерті (не збереглася). Римський історик Пліній говорив про
карту і високо оцінював її точність. Наукова робота в галузі географії та
картографії досягла свого піка в римські часи завдяки роботі Клавдія
Птолемея (90-168 рр. н. е.), грецького математика, астронома, географа та
картографа, який жив і працював в Александрії [21]. Його новаторський
«Довідник з географії», що складається з восьми книг та двадцяти семи карт,
мав непохитний авторитет протягом майже чотирнадцяти століть. Щоб
полегшити картографування за географічними координатами, Птоломей,
описуючи країни у своїх працях (книги 1-7), приділив велику увагу таблицям
широти та довготи, які вміщують близько 8000 об'єктів – систематично
перерахованих координат населених пунктів, річок, гір тощо, що
розраховувалися на основі даних про відстань між балами, отриманими від
мандрівників та торговців [4]. Птоломей навчився використовувати різницю
у часі визначення довготи, коли спостерігав сонячні й місячні затемнення з
різних місць. На основі цього матеріалу виготовлена карта світу та 26
місцевих карт. Птолемей критикував циліндричні проєкції, тому на його
карті світу використано розроблені ним проєкції (прості конічні та
9
псевдоконічні), які використовуються і сьогодні. Великим відкриттям в
історії карт є мозаїчна карта Палестини, яка була знайдена в 1897 році на
підлозі руїн античного храму в поселенні Мадеба, за 20 км на схід від
північної частини Мертвого моря. Карта належить до другої половини VI ст.
Дослідження археолога Клюге показали, що вся мапа займала площу близько
100 квадратних метрів, була орієнтована на всі сторони світу [22].
Зіставлення розмірів карти з масштабами зображеної території дозволяє дуже
приблизно оцінити її масштаб, який може наближатися до 1:40 000. Великий
масштаб дозволив використовувати мозаїку для зображення міст з їхніми
вулицями та характерними рисами. Деякі райони на карті показані настільки
докладно, що жителі Мадеби з легкістю дізнаються знайомі їм місця.
Про арабські середньовічні карти важко щось сказати з упевненістю,
тому що, попри проведені дослідження, на жаль, оригіналів надзвичайно
мало [16]. Багато арабських географів вірили вченням Птолемея. Це було
відправною точкою астрономічної географії та картографії. Мухаммед ібн
Муса аль-Хуварізмі заклав основу арабської географії. У книзі «Про устрій
Землі» (Kitab Surat al-ard), написаній у першій половині IX ст., вчення
Птолемея перераховується і виправляється [15]. Вважається, що ця його
робота пов’язана зі знаменитою планісферою, яку він намалював разом з
іншими вченими за наказом халіфа аль-Мамуна. На жаль, більшість карт
Аль-Хуорізма втрачено. До нас дійшло лише чотири та це найдавніші відомі
арабські карти. Поруч із картою світу Ібн Хавкала з’являється новий вид
карти, який є чимось більш подібним до картографії. Це фінансова таблиця,
повна інформації про життя людей. Ібн Хавкал бере за основу «Атлас» Аль-
Істахрі та завершує його. На ньому округленими та прямими лініями
зображено узбережжя; острови та внутрішні моря, такі як Каспійське та
Аральське моря, у колах [15]. Але це спрощена карта, швидше навіть
зображення. Араби зберегли спадщину античності та зробили можливим
великий розквіт науки й мистецтва, який Захід пережив в епоху
Відродження.
10
 1.3 Картографія у період Середньовіччя
Падіння Римської імперії в V ст. Гальмувався розвиток топографії та
картографії. Однак наука розвивалася. У VIII столітті араби завоювали країни
Близького та Середнього Сходу, Іспанію, південне узбережжя Середземного
моря, Іран, Кавказ, Середню Азію та частину Індії. Арабський халіфат з
центром у Багдаді був більшим за Римську імперію. Араби наслідували
культуру греків, римлян і єгиптян. Щоб визначити розмір Землі, вони
виміряли довжину 2° меридіана в Сирії[4]. У 10 столітті була створена серія з
21 карти, яка описує мусульманський світ того часу. Протягом цього
середньовіччя мусульманські вчені продовжували та розвивали традиції
картографування попередніх культур, переважно дотримуючись методів
Птолемея; але вони також почали використовувати знання, записи та записи
дослідників і торговців під час їхніх подорожей мусульманським світом.
Були успіхи в більш точному визначенні одиниць вимірювання, а також
великі зусилля в спробі описати та визначити обчислення окружності
Землі[1,c.54]. Були також численні дослідження та методики для створення
системи меридіанів і паралелей, які значною мірою допомогли еволюції
науки про картографію, наприклад, створені Ібн Батутою або Аль-Ідрісі.
Tabula Rogeriana Аль Ідрісі — це не просто карта світу, це детально
досліджений географічний текст, який охоплює природні особливості,
етнічні та культурні групи, соціально-економічні особливості та інші
характеристики кожної території, яку він наніс на карту. Ця робота була
створена для короля Сицилії Роджера II. Щоб створити карти в Tabula
Rogeriana, Аль Ідрісі спирався на власні численні подорожі, інтерв’ю з
дослідниками та креслярам, яким платили за поїздки та картографування
їхніх маршрутів. Ці карти описують світ як сферу та розбивають його на
сімдесят різних прямокутних частин, кожна з яких детально розглядається в
решті Табули [4].

11
 «Mappa mundi» — це загальний термін для середньовічних
європейських карт світу. Херефордська карта Світу примітна тим, що є
найбільшою середньовічною картою, яка все ще існує, а також однією з
найбільш ретельно намальованих і кольорових. Ілюстрація самої карти є
круглою, з Єрусалимом, розміщеним у центрі карти, Едемським садом у
вогняному кільці у верхній частині карти, і все це орієнтоване на схід у
верхній частині. Однією дивною особливістю карти Херефорда є те, що
Європа неправильно позначена як Африка, і навпаки. Хоча карта кругла,
експерти не вважають, що це доказ того, що картограф вірив у плоску Землю.
У Єгипті XIV-XV ст. розвиток картографії пов'язаний із зародженням і
розвитком нового, капіталістичного суспільства. Наприкінці XV ст. у зв'язку
з великими географічними відкриттями активізувався розвиток географічних
наук. Для перетину моря потрібні були карти. Поряд з навігаційними
приладами мореплавці почали використовувати для орієнтування глобуси.
Один із них, що зберігся до наших днів, був зроблений у 1492 році німецьким
географом і астрономом Мартіном Бехаймом, який брав участь у
португальських експедиціях уздовж узбережжя Африки [17]. Глобус Бехайма
(яблуко Землі) створений на основі карт Птолемея з доповненнями та
уточненнями, зробленими португальськими експедиціями. Винахід у XV
столітті мав великий вплив на розвиток картографії, гравіювання та друк
карт, що значно здешевило їх і дозволило ширше розповсюджуватись.
Раніше карти переписували від руки. Виробництво карт спочатку було
зосереджено в містах Північної Італії, пізніше в Нідерландах. Велике
значення для розвитку картографії в Європі мало відкриття і переклад на
латинську мову «Географічних довідників» Птолемея[2,c.81]. Ця праця,
вперше опублікована в 1477 році, швидко завоювала величезний авторитет
завдяки багатству та ерудиції описового і картографічного матеріалу. До
кінця XVI ст. кількість її публікацій становила 40.
Величезний вплив на розвиток картографії та географії справили
Великі географічні відкриття XV-XVI століть. Під час них у складених
12
Птолемеєм картах поступово виявлялися цілком зрозумілі помилки та
неточності, через що їх доводилося виправляти та замінювати новими.
Географічні відкриття призвели до відкриття південного узбережжя Африки
та прилеглих територій до 1488 року, що призвело лише до розширення з
точки зору географічних відкриттів, але також призвело до відкриття
місцевої культури та її антропологічних аспектів. Однак це призвело до їх
жорсткої експлуатації, яка розтягнулася на наступні 500 років[17]. До 1499
року Васко да Гама відкрив морський шлях до Індії та успішно заснував
португальські колонії, спочатку призначені для торгових цілей, але
продовжили заходи щодо придбання та контролю над землею. Культурний
вплив якого все ще переважає в Гоа. У 1519-1522 роках Магеллан успішно
здійснив навколосвітню подорож. Ці дослідження та географічні відкриття
призвели до злиття різних культур, і вплив був значно помітним у
торговельній практиці, а також в інших результатах прогресивних заходів [4].
Географічні відкриття привели до окреслення сучасної карти, доступної для
нас, призвели до збору знань про флору та фауну регіонів і допомогли нам
звикнути до культури та звичаїв різних культур. Географічні відкриття
періоду Відродження та подальші морські дослідження привели до
формування нашої сучасної історії, окресливши глобальну карту, доступну
простим людям у всьому світі.
Майже всі карти, намальовані в середні віки, були більше схожі на
ескізну карту, виготовлену для конкретної події, ніж на загальну карту, яку
ми використовуємо як довідковий твір. Кожен був створений для суворо
обмежених цілей, враховуючи одну категорію користувачів:
середземноморського мореплавця, мандрівника на великі відстані по суші,
суду, який розглядає суперечку, освіченої людини, яка шукає вказівок про
далекі країни та звичаї [2, c.34]. Обмеження техніки, звичайно, були; але
були ще більш глибокі обмеження концепції. Більшість середньовічних карт
належать до чітко визначених груп або традицій створення карт. Натомість
вони часто створювали письмові описи, де ми з більшою ймовірністю
13
намалювали б карту. Замість планів полів були б так звані тер’єри, які часто
описували багато сотень індивідуальних ділянок і смуг одна за одною.

14
РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК КАРТИ ВІД ХІХ СТОЛІТТЯ ДО СЬОГОДЕННЯ

2.1 Виникнення тематичної картографії

Тематичні карти призначені для передачі однієї теми або вузького
набору тем. Важливо пам’ятати, що тематичні карти відрізняються від
опорних. Основне призначення довідкової карти – надати користувачеві
інформацію про місцеперебування. Географічні об’єкти та елементи карти на
довідковій карті, як правило, розглядаються та представляють
однаково. Іншими словами, жоден аспект еталонної карти не має пріоритету
над будь-яким іншим аспектом. Крім того, опорні карти, як правило, точно
відображають географічну реальність [7, c.72]. Карти тематичні – це карти,
основний зміст яких формується з конкретно визначених позицій, наукових
чи практичних інтересів. Змістом (темою) таких карт можуть бути,
наприклад, корисні копалини, тваринний чи рослинний світ, клімат,
ландшафти, геологічна будова Землі тощо, або детальна характеристика
будь-якого окремого об’єкта з поданих на загальногеографічній карті
(рельєф, води, ґрунти тощо) [5, c.146]. На будь-якій тематичній карті
обов'язково присутні окремі елементи загальногеографічної карти, які
називаються загальногеографічною основою карти. повинні показуватися в
їхньому взаємному зв'язку та розвитку. Дуже велику роль відіграють раніше
створені тематичні карти, оскільки нову тематичну карту простіше всього
отримувати у процесі генералізації аналогічної карти більшого масштабу або
скласти синтетичну карту, узагальнюючи кілька галузевих карток
(аналітичних). Класифікація тематичних карт по змісту: фізико-географічні
(або карти природних явищ), соціально-економічні (або карти суспільних
явищ), природні соціально-економічні. Методи створення тематичних карток
поділяються на польові та камеральні [8, c.68]. Польовий метод полягає у
прокладанні польових маршрутів та спостереженні на станціях-ключах.
Результати польових спостережень поширюються потім на всю територію,
що картографується, цей метод використовується при складанні різних
15
фізико-географічних карт, особливо карт рослинності, ґрунтів, тваринного
світу. Камеральний метод використовується переважно для соціально-
економічних карт. Він здійснюється з використанням літературних та
статистичних джерел, які після відповідної обробки прив'язуються до
топографічної або загальногеографічної карти-основи, що підходить за своїм
змістом та масштабом. Ще один спосіб камерального створення тематичної
карти – спосіб загальної генералізації [13, c.167]. І тут тематична карта
виходить із загальногеографічної карти шляхом виділення необхідних
елементів. Першою та головною особливістю складання тематичної карти є
взаємозв'язок та взаємозумовленість всіх елементів її змісту. Ця особливість
передбачає глибоке вивчення зв'язків та залежностей з подальшим
відображенням на створюваній карті. Друга особливість полягає в обробці
змісту та оформлення тематичних карток у вигляді авторських матеріалів, з
яких складають звичайний упорядницький оригінал, а далі видавничий або
відразу видавничий оригінал карти. Третя особливість: використання карт-
основ, куди у процесі складання наносять елементи тематичного змісту. Цей
вид роботи називається локалізацією. Локалізація може виконуватись
наступними способами: локалізація за географічними координатами
проводиться для точкових об'єктів, що не виражаються в масштабі
створюваної картки. Вона можлива лише за наявності на джерелі та основі
картографічної сітки, за якою можна визначити координати точки та нанести
її на основу; локалізація за видимими об'єктами проводиться окомірним
перенесенням об'єктів і контурів із джерел на картографічну основу щодо
загальних, наявних на джерелі та основі інших контурів [14, c.47].
Наприклад, нанесення будь-яких об'єктів з вигинів річок, що є на джерелі та
основі створюваної карти; локалізація зв'язків передбачає використання
стійких зв'язків і залежностей, які у природі. Цей метод найчастіше
використовують у тематичному дешифруванні знімків і при складанні карт
природи, тіснота зв'язків визначається коефіцієнтом кореляції; локалізація за
аналогією застосовується при складанні карток на маловивчені райони, що
16
володіють умовами, подібними до вже вивченої території. Головним
призначенням тематичних карт є забезпечення споживачів просторової
локалізованої тематичною інформацією про природне середовище та
соціально-економічні об'єкти та явища для вирішення народногосподарських
та наукових завдань, а також для загальних цілей пізнання навколишнього
світу [5, c.121]. Особливості тематичних карт: в порівнянні із
загальногеографічними на них зображаються вузьке і дуже вузьке коло явищ;
передають спочатку просторове розміщення картографованого явища; на
тематичних картах показують величину явища у відповідних одиницях
виміру. При цьому можуть використовуватися як абсолютні, як і відносні
величини. Серед перших – площа в га, м 2, км2 ; запаси корисних копалин в т.,
м3 ; кількість населення в тис. осіб.; виробництво чи споживання продукції в
кг, т. чи грн. Серед відносних показників – розораність, лісистість,
заболоченість, виробництво чи споживання продукції на одного жителя, чи
на одиницю площі, урожайність сільськогосподарських культур в цнт/га; 60
г) на тематичних картах є можливість відображати якісні відмінності
зображуваних явищ: не лише типи берегів, а ділянки берегів, що
підіймаються, опускаються чи перебувають у стані відносної рівноваги; не
тільки тектонічні структури, а їхній вік, період та умови утворення, рух. На
тематичних картах має відображатися сучасний рівень знань про об'єкти та
явища, які досягнуті відповідними науками. Повнота та детальність змісту
тематичних карток повинні відповідати масштабу та призначенню картки.

2.2 Розвиток карт у ХІХ-XX столітті

ХІХ століття стало епохою картографії. Створення карт було настільки
швидко інституціалізовано, спеціалізоване та професіоналізувано, що в 1820-
х роках для нього був придуманий неологізм: «картографія».
З 1850-х років інституції та практики цієї формалізованої картографії ставали
все більш міжнародними, перетинаючи Європу та Атлантику, та вводячи у
традиційні азійські суспільства. У міру того, як дебати епохи Просвітництва
17
щодо спостережень і вимірювань стали спірними завдяки дедалі
ефективнішому інструментарію та пов’язаному з ним статистичному
моделюванню, методи картографування стали більш уніфікованими, а план
топографічного знімання, взірець технологічної впевненості, став
прототипом карти [12, c.232].
Уряди та адміністрації реорганізованих та індустріалізованих держав
Європи виділили значні ресурси для створення постійних картографічних
організацій, щоб підтримувати дедалі інтенсивніший територіальний
контроль як вдома, так і в заморських імперіях. Перетину з науковими
дослідженнями було знайдено в нових урядових програмах зі збору даних як
про суспільство, так і про довкілля. Споживання карт продовжувало
зростати, оскільки економічне зростання, процвітання національного запалу,
збільшення подорожей і туризму, масова освіта за встановленими
навчальними програмами, впровадження дешевших технологій друку та
повне створення нових міських і міжміських інфраструктур — усе це
призвело до широкого поширення картографічної грамотності, картографії.
використання, зростання корпоративних картографів. Перетину з науковими
дослідженнями було знайдено в нових урядових програмах зі збору даних як
про суспільство, так і про довкілля [17].
Споживання карт продовжувало зростати, оскільки економічне
зростання, процвітання національного запалу, збільшення подорожей і
туризму, масова освіта за встановленими навчальними програмами,
впровадження дешевших технологій друку та повне створення нових міських
і міжміських інфраструктур — усе це призвело до широкого поширення
картографічної грамотності, картографії. використання, зростання
корпоративних картографів. Перетину з науковими дослідженнями було
знайдено в нових урядових програмах зі збору даних як про суспільство, так і
про довкілля. Споживання карт продовжувало зростати, оскільки економічне
зростання, процвітання національного запалу, збільшення подорожей і
туризму, масова освіта за встановленими навчальними програмами,
18
впровадження дешевших технологій друку та повне створення нових міських
і міжміських інфраструктур — усе це призвело до широкого поширення
картографічної грамотності, використання картографії, зростання
корпоративних картографів [16]. Індустріалізований дух дев’ятнадцятого
століття поширився на естетику дизайну карт, частково визначену новими
технологіями друку та зрештою впровадженням кольорового друку, часто
демонструючи розкішні романтичні та вікторіанські смаки та
експериментуючи з великою кількістю шрифтів, розроблених новими
ливарними заводами. Четвертий, п’ятий і шостий томи структуровані як
великі багаторівневі енциклопедії для тлумачення. Вони подібні за розміром
сторінки та загальним виглядом до перших трьох томів історії, з такою ж
щільністю ілюстрацій, але з повноколірними репродукціями [19, p.200-206].
Протягом 20-го століття сфера картографії зазнала багатьох зрушень,
які перетворили мистецтво, науку та практику створення карт у конкретну
академічну дисципліну з власним обґрунтуванням, методологіями та
дослідженнями. Остання половина століття також запровадила в процес нові
надійні технології, включаючи комп’ютерну картографію та ГІС. У той час
як деякі інновації в картографії спочатку затьмарювали принципи
картографії, на формування яких пішли десятиліття і навіть століття,
картографія виграла від збільшення доступності даних і розширення
можливостей картографування майже все [20, p.19]. У 20 столітті
використання літаків для аерофотознімків змінило типи даних, які можна
було використовувати для створення карт. З того часу супутникові
зображення стали основним джерелом даних і використовуються для
детального відображення великих територій. Нарешті, географічні
інформаційні системи (ГІС) є відносно новою технологією, яка сьогодні
змінює картографію, оскільки дозволяє легко створювати багато різних типів
карт, використовуючи різні типи даних, і керувати ними за допомогою
комп’ютерів. На початку розвитку комп’ютерної картографії метою було
використовувати машину для виконання якомога більшої кількості функцій.
19
Повторювані дії, які раніше виконувалися вручну, як-от гравіювання,
поступилися місцем пристроям, що слідують рядкам, і технологіям
сканування [28, p.84].
Це дозволяло автоматично обробляти великі обсяги даних, що
економило час і зменшувало кількість помилок. Тож картографи змогли
продовжувати зосереджуватися на створенні високоефективних і добре
розроблених карт. А все-таки (все ж таки), ці спільні зусилля людини та
машини не були природним поєднанням. Кілька припущень щодо цих нових
стосунків так і не збулися. Одна з них полягала в тому, що автоматизація
зменшить вартість створення карт. Однак необхідність інвестувати в нові
технології та кваліфіковану робочу силу все ще коштує дорого. На початку
автоматизації також існувала думка, що машина ніколи не зможе створювати
карти такої ж якості, як професійний картограф, як з точки зору художньої
роботи, яку виконують картографи, так і з точки зору процесів прийняття
рішень, через які вони проходять, щоб вибрати вміст і представляти це
різними способами [12, c.215].
Це могло бути правдою деякий час — програмування одиниць і нулів у
ранніх комп’ютерних програмах рідко створювало точні лінії на картах, а
перші плотери давали зображення з низькою роздільною здатністю та
некольоровими. Але це було лише питанням часу, коли ці технічні
обмеження значно покращаться.

2.3 Внесок українських картографів у розвиток географії

Атлас Кубійовича
Крім широко представленої картографічної спадщини видатних діячів
української географічної науки - С. Рудницького, М. Кордуба, В. Кубійовича,
М. Кулицького та ін. – у фондах сектору картографії НБУВ є також роботи
вітчизняних діячів, недостатньо висвітлені сучасними науковими
дослідженнями. Зокрема, у систематичному каталозі картографічних
документів (електронних та карткових) відображено бібліографічні описи 7
20
наявних у фонді карток (у 22 примірниках), складених картографом Т. А.
Скрипник: етнографічна (1932 р.), фізична (1936 р.), навчально-
адміністративна (1938 р., 1939 р.) карти України та адміністративна карта
Вінницької області (1926-27 рр.).
Крім того, у фондах Інституту рукописів НБУ зберігається навчально-
адміністративна карта УРСР 1938 р., складена Т. А. Скрипником. Ці карти
були опубліковані у 1925–1939 роках, у початковий період становлення
радянської тоталітарної системи в Україні, трагічний для українських вчених
— від короткочасного ренесансу національної самосвідомості у 20-ті роки 20
століття до знищення української інтелігенції та корифеїв науки та культури,
апогею її у 1937-1938 рр [6].
Цінність картографічних джерел території України на той час полягає у
їхньому змісті та документах функціонування вітчизняних наукових установ
в умовах жорсткого ідеологічного тиску та політичної цензури. Симбіоз
відомостей, поданих на картах Т. А. Скрипник, дає важливий матеріал для
багатогранного вивчення суспільно-економічного життя відповідного
періоду нашій країні. У роботі картограф використовує принципи побудови
навчальних демонстраційних карт, обґрунтовані З. Л. Рудницьким. Зокрема,
використання малих карт — урізок Т. А. Скрипник на фізичних,
етнографічних, сліпих та торгових картах дозволяє дати більший огляд
території України та робить одну карту гідною цілого атласу [10].
У картографічному фонді НБУВ зберігається кілька екземплярів
настінної великоформатної (105х147 см) «Фізичної картки Української РСР»
масштабу 1:1 000 000, складеної Т. А. Скрипником під керівництвом
професора М. І. Дмитрієва (з 1929 р.). сектор фізичної географії (УНДІГК).
Карта видана у 1936 році у Державному навчально-педагогічному
видавництві "Радянська школа" у Харкові. Крім «Фізичної карти стіни та
сусідніх країн» (1929 р.) С. Рудницького, тут представлені й інші карти
(клімату, рослинності, ґрунтів). Значну кількість тематичних додатків можна
знайти на «[Бланку карти Української РСР]» або «[Карті України]» та
21
«Торговельний карті Української Соціалістичної Радянської Республіки»: по
сторонах основні карти представлені 18 малими картками та картами різного
масштабу (1:3 000 000, 1:5 000 000, 1:8 000 000, 1:25 000 000). У цих двох
карт багато спільного: рік видання (1929), масштаб (1:750 000), основні
елементи інтерпретації, кількість та розташування вставок. Складається
враження, що бланк карти став картографом своєрідною матрицею для
створення інших тематичних карт України.
«Атлас України й сумежних країв» – великий картографічний твір за
редакцією професора Володимира Кубійовича. Атлас виданий у 1937 р.
(видавець — Український видавничий інститут у Львові). Автори —
українські географи й вчені суміжних наук в окупованій Галичині (В.
Кубійович, В. Дорошенко, Е. Жарський, І. Зелінський, І. Зубик, В. Іванис, І.
Іваницький, І. Крип’якевич, М. Кулицький, Л. Лукасевич, Ю. Полянський, М.
Мельник, С. Пастернак, В. Садовський, І. Тесля, І. Федів, В. Чередієв, Є.
Храпливий та ін.). Приблизно дві третини карт належить В. Кубійовичу
(частина з них у співавторстві)[11,c.64-65]. Слід зазначити, що В. Кубійович
на всіх своїх картах використовував міжнародну транскрипцію українських
назв, місцевостей, річок, областей латиницею, але ніколи не допускав ні
германізації цих назв, ні русифікації назв міст і областей. Винятком є
німецьке видання 1941 р. (Історичний атлас). Є деякі пояснення під
картками, що суперечать поглядам автора цієї серії оригінальних карток. Це
могло статися внаслідок того, що матеріали Кубійовича редагувалися в
німецькому «Інституті прикордонних досліджень і зовнішніх проблем»
(Берлін), оскільки окремі принципові питання жодним чином не збігаються з
поглядами автора, який ніколи не йшов на компроміс. На основі атласу та
зібраного додаткового матеріалу — географічного, демографічного,
статистичного та картографічного, В. Кубійович у 1941 р. опрацював серію
карт з аналізом історичного розвитку України, представив склад населення
України, визначив та забезпечив його економічний потенціал [6].

22
 Ці карти, створені напередодні Другої світової війни в «Інституті
вивчення кордонів і зовнішніх проблем» у Берліні за участю німецьких
експертів, певною мірою відображають ідейний напрям студій цієї установи
й Східної Європи, і тому не позбавлені поваги до обставин. Опрацьована
науковцями серія карт не була використана через орієнтацію німецьких
учених на нацистську ідеологію, на суттєві зміни в «українському питанні».
Адже зібраний, упорядкований, проаналізований матеріал, який мав чітку
спрямованість – служити головній меті українства, стати переконливим
документальним свідченням у діяльності зі створення Української Держави,
далеко виходив за межі завдань, які Німеччина мала намір реалізувати в
Україні [10].
Отже, до «Історичного Атласу України» ввійшло 38 листів карт і
діаграм, які за своїм змістом поділяються на 13 історичних, 14
антропогеографічних (про населення), 8 економічних, 1 фізико-географічну,
1 політичну. З переліку видно, що головна мета зібраних карт і діаграм –
представити історичний розвиток України, її населення та економічний
потенціал. Важливо зауважити, що на всіх картах зазначені етнічні кордони
територій, заселені українцями. Окрім основної української території,
визначеної за етнічним принципом (на 1941 рік державно-республіканським
кордоном УРСР, що не охоплював всіх українських земель), на картах
позначено і суміжні країни, що сягає на північ – до Москви, на південь – до
Стамбула, на захід до – Бреслава, на схід – до Астрахані.

23
 2.4 Картографія на сучасному етапі. Цифрові карти
Ми можемо відстежувати історію цифрового картографування,
вивчаючи еволюцію картографії. У 17-му, 18-му та 19-му століттях кожен
регіон світу створював карти та представляв їх як географічні дані. Однак
картографія пережила зміни між 1970-ми та 80-ми роками, коли ГІС стала
реальністю. ГІС-системи прийшли з цифровими екранами для відображення
географічної інформації, замінивши традиційну паперову картографію. GPS
з'явився в епоху супутника [3].
Міністерство оборони США пізніше розробило технологію GPS для
полегшення своїх військових операцій. Багато людей вважають, що «Еніро»
представив світові першу цифрову карту у 2003 році та супутникові
зображення, які з’явилися пізніше у 2006 році. Ця цифрова карта охоплювала
лише три міста, але розширилася до 33 у 2008 році. Пізніше відкриті карти
вулиць виникли у Великій Британії завдяки урядовому опитуванню, яке
створило кілька наборів даних. Однак у 2009 році Yahoo стала першою
компанією, яка оприлюднила геопросторові дані. У 2007 році Google
випустив оновлені супутникові зображення для використання в мобільних
телефонах [18, p.189].
Високий рівень автоматизації виробництва, особливо використання
ГІС, забезпечує оперативність та інтерактивність картографування, дає
можливість перетворювати інформацію відповідно до необхідної системи
координат. Структуровані бази даних та електронні карти полегшують
класифікацію та узагальнення об'єктів за їх атрибутивними параметрами
відповідно до масштабу та призначення карти. На основі присутніх цифрових
карток ми пропонуємо багатовимірне вирішення завдань замовника та
широкий набір засобів відображення відповідно до сучасного комп'ютерного
дизайну. За допомогою розвиненої ГІС можна досягти набагато більшого,
ніж просто відображення різних даних на карті. ГІС надає можливість
геопросторового аналізу об'єктів на карті з урахуванням комплексу
додаткової інформації. Ця технологія поєднує засоби графічного
24
відображення, роботи з електронними таблицями, базами даних,
електронними картами, векторними картами в єдине ціле [3].
Інструмент або програмне забезпечення для цифрових карт дозволяє
створювати географічні дані про місцеперебування вашого підприємства у
вигляді зображення на екрані комп’ютера. Інструмент постачається з
системою цифрового картографування ГІС (географічні інформаційні
системи), яка дозволяє геопросторовий аналіз і візуалізацію конкретного
місця. Як правило, створення цифрової чи інтерактивної карти дає вам точне
представлення вашого об’єкта з деталями про точки перехресть і дорожні
артерії. Це покращує знайомство з місцем розташування в робочий та
неробочий час для підвищення обізнаності та безпеки [1, c.34].
Різноманітність комп'ютерних карт вже розроблені та більшість
представлена у вільному доступі. Ці карти ілюструють положення, ареал,
ступінь і клас функцій у кожній темі. У накладеному вигляді карти
показують взаємозв’язок між різними темами. Наприклад, коли є карта
«Диких земель» у державі накладена на карту геологічних районів у цьому
штаті можна легко визначити всі «Дикі землі», що лежать у будь-якому
конкретному геологічному регіоні. Цей метод був корисним для визначення
початкових якісних оцінок нафти та потенціалу для зон дикої природи. Для
кожного штату було виготовлено набір із трьох прозорих накладених карт
(«Дикі землі», нафтові провінції та геологічні регіони). Ці ділянки, побічні
продукти процедури контролю якості для діяльності з зацифрування,
зобразити межі дані для кожної теми. Оскільки графіка є прозорою, її можна
легко використовувати для перегляду зв’язку між темою графіки та даних на
накладеній карті [2, c.58]. Використовуючи електронну картографію
(векторні карти) у власному бізнесі, ви можете оптимізувати процеси
управління, планування та контролю. Паперова карта з межами кожної нафто
провінції, межі кожної з цифровим кодом для кожної зони дикої природи
було створено для кожного міста. Ця графіка має кілька цілей. Карта
ілюструє який числовий код був пов’язаний з місцем, нанесений на карту.
25
Оскільки статистичні звіти для кожної зони дикої природи мають ключ до
цифрового коду, ця карта дозволяє визначити місцеперебування звітних
даних, які необхідно визначити.
Цифрове картографування допомагає компаніям і споживачам
орієнтуватися в тому, що ми мали доступ лише за допомогою паперової
картографії кілька десятиліть тому. Технології постійно розвиваються, і в
майбутньому цифрові карти матимуть більше інтерактивних інструментів.
Крім того, майже кожен бізнес тепер відображається на локальній цифровій
карті свого регіону [3]. За допомогою цієї технології ви також можете
налаштувати цифрову карту свого закладу, щоб підвищити безпеку та
полегшити пересування.

26
 ВИСНОВОК
Сьогодні картографія активно розвивається, залучаючи сучасні наукові
досягнення та технічні розробки. Але основи цього успіху були закладені
саме в Стародавні часи. Перші карти створила ще печерна людина. Мудреці
Стародавнього Сходу та Античності підхопили ідею карти, розробили та
вдосконалили її, поклавши початок розвиткові картографії як науки. Без
перших картографічних творів Єгипту, Греції та Риму, без фундаментальних
праць Ератосфена, Арістотеля та Клавдія Птолемея не існувало б сучасної
картографії. Ці метри античної картографії разом з іншими видатними
вченими випередили свій час і зумовили її розвиток на багато століть
вперед. Вони користувалися непохитним авторитетом в епохи Середньовіччя
та Відродження, користуються ним і понині. Починаючи від перших держав і
завершуючи падінням Риму, картографічна думка накопичувала все нові
знання: були закладені математичні основи побудови та художні прийоми
оформлення карт, розроблена теорія картографії. Етапи історичного розвитку
картографії в даній роботі виділені за територіально-часовими ознаками.
Поданий матеріал характеризує довготривалий історичний період – від
Первісної доби (з часів пізнього палеоліту) до падіння Західної Римської
імперії (V ст. н. е.), що відповідає загальноприйнятій періодизації.
У результаті проведеної роботи дослідили якими були уявлення
стародавніх народів про Землю, схарактеризуваликарти Стародавнього Риму
та Греції та картографію у період Середньовіччя, визначили фактори
виникнення тематичної карти, розглянули розвиток карт у ХІХ-XX столітті,
виділили внесок українських картографів у розвиток картографії, дослідили
стан картографії на сучасному етапі та цифрові карти.
Сучасний розвиток картографії демонструють цифрові карти, які кожен
може досліджувати навіть у своєму смартфоні, не виходячи з будинку.
Важливо розуміти, що саме здобутки та відкриття вчених з Античності й до
сьогодення стали фундаментом для високих досягнень сучасних картографів.

27
 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Берлянд А. М. Картографія: Підручник. – К: 2019. - 336 с.

2. Божок А. П., Молочко А. М., Гостровуха В. І. Картографія :
підручник / за. ред. А. П. Божок. Київ. : Київський університет, 2018. 271 с.
3. Державне науково-виробниче підприємство «Картографія».
Цифрове картографування,2022. Режим доступу: https://kgf.com.ua/?
route=information/ information&information_id=24 (дата звернення: 15.02.2023)
4. Історія розвитку картографії в Стародавні часи. Географія,
географія України, країни світу. URL:
http://www.geograf.com.ua/library/geoinfocentre/22-geoinfocentre-kartography/
235-istoriya-rozvytky-kartografii (дата звернення: 17.02.2023).
5. Земледух Р. М. Картографія з основами топографії : навч.
посібник. Київ : Вища шк., 2020. – 456 с.
6. Картографія / Л. Г. Руденко // Енциклопедія Сучасної України
[Електронний ресурс] / Редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г.
Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних
досліджень НАН України, 2019. – Режим доступу : https://esu.com.ua/article-
10177 (дата звернення: 15.02.2023)
7. Картографія з основами топографії /ред. Г. Ю. Грюнберга / 2018 -
368 с.
8. Кравців С. С. Войтків П. С., Кобелька М. В. Картографія :
навчальний посібник. (2-ге видання, виправлене і доповнене). Львів : ЛНУ
ім. Івана Франка, 2020. - 191 с.
9. М. Кукліс, М.Кнотько. Планета Земля. Від форм і розмірів до
географічних відкриттів. Підручник. – К:Наукова думка,2021. – 320 ст.
10. Осталецька О. І. Маловідомі імена української картографічної
науки. 17 жовт. 2018 р. Нац. б-ка ім. В.І.Вернанд. URL:

28
http://maptimes.inf.ua/CH_19/Ch19_Article10_Names-of-ukrainian-cartographic-
science.html (дата звернення: 15.02.2023).
11. Руденко Л. Г. "Картографія для усіх і кожного". Український
географічний журнал. 2018. № 3. С. 64–65.
12. Сосса Р. І. Історія картографування території України : підручник.
Київ : Либідь, 2019. - 336 с.
13. Старостін І. І., Янічков Г. В. Основи топографії та картографії. –
К., 2019, — 367 с.
14. Хаєцький Г., Стефанков Л. Картографія з основами топографії :
навч. посіб. 2-ге вид. Вінниця, 2018. 147 с. URL:
https://library.vspu.edu.ua/polki/akredit/kaf_3/haeckiy1.pdf (дата звернення:
14.02.2023).
15. Хакім С. А. Середньовічна арабська картографія. Подорож у часі
— історичний сайт. URL:
https://travel-in-time.org/uk/mandrivki-chasom/serednovichna-arabska-
kartografiya/ (дата звернення: 15.02.2023).
16. Ancient Maps that Changed the World: See World Maps from Ancient
Greece, Babylon, Rome, and the Islamic World. Open Culture. URL:
https://www.openculture.com/2017/04/ancient-world-maps-that-changed-the-
world-see-maps-from-ancient-greece-babylon-rome-and-the-islamic-world.html
(date of access: 15.02.2023).
17. Beazley, Charles Raymond. The Dawn of Modern Geography: A
History of Exploration and Geographical Science from the Conversion of the
Roman Empire to A.D. 900. 3 vols. London: Murray, 2019.
18. Conolly J., Lake M. Geographical Information Systems in
Archaeology. Cambridge University Press, 2022. 279 p. URL:
https://doi.org/10.1017/CBO9780511807459.012 (date of access: 15.02.2023).
19. Crampton J. W. Exploring the History of Cartography in the
Twentieth Century. Imago Mundi. 2020. Vol. 56, no. 2. P. 200–206. URL:
https://www.jstor.org/stable/40233928 (date of access: 15.02.2023).
29
 20. Dilke O. A. W. Cartography in the Ancient World. Washington, 2020.
279 p.URL: https://press.uchicago.edu/books/HOC/HOC_V1/HOC_VOLUME1_c
hapter16.pdf (date of access: 14.02.2023).
21. Encyclopedia of Geography / ed. by B. Warf. Univercity of Kansas :
Sage, 2021. Vol. 1 : Encyclopedia of Geography. 3397 p. URL:
https://books.google.com.ua/books?
id=8QuqBAAAQBAJ&pg=PT413&dq=development+of+cartography+i
n+the+19th+and+20th+centuries&hl=uk&sa=X&ved (date of
access: 15.02.2023).
22. Leo Bagrow. A history of the cartography.Book. – К, 2022. - 524 с.
23. Maps and geography in the ancient world. Encyclopedia Britannica.
URL: https://www.britannica.com/science/map/Map-projections (date of access:
15.02.2023).
24. Papadimitriou F., Machado R. P. P., Kubrusly V. S. Ancient Greek
Cartography and its relevance for Modern Geographical Education: From Geodesy
to Networks. Nessebar, 12 June 2019. URL:
https://www.researchgate.net/publication/267945445_Ancient_Greek_Cartography
_and_its_relevance_for_Modern_Geographical_Education_From_Geodesy_to_Net
works (date of access: 15.02.2023).
25. Terry Pratchett. The Science of Discworld. URL:
https://books.google.com.ua/books?id=6RmVDQAAQBAJ&pg=PT142& (data
of access: 15.02.2023)
26. The earth's shape is an ellipsoid. URL:
http://www.geo.hunter.cuny.edu/~jochen/gtech201/lectures/lec6concepts/
Datums/The%20earths%20shape%20is%20an%20ellipsoid.htm (data of access:
15.02.2023)
27. Tretkoff E. This Month in Physics History. APS News. 2019. Vol. 15,
no. 6. URL: https://www.aps.org/publications/apsnews/200606/history.cfm (date
of access: 14.02.2023).

30
 28. Whitefield P. The Image of the World: 20 Centuries of World Maps.
Pomergranate Artbooks, 2021. - 144 p.

31