Міністерство освіти і науки України

Управління освіти і науки Рівненської обласної державної адміністрації

Рівненська Мала академія наук учнівської молоді

Відділення: наук про Землю

Секція: географія та ландшафтознавство

МОРСЬКІ ПОДОРОЖІ
ДАВНІХ ЄГИПТЯН

Роботу виконала:
Лесик Людмила Ігорівна,
учениця 8 класу
Мащанської загальноосвітньої школи
І-ІІІ ступенів
Костопільського району
Рівненської області

Науковий керівник:
Озарчук Андрій Валерійович,
вчитель географії та інформатики
Мащанської загальноосвітньої школи
І-ІІІ ступенів
Костопільського району
Рівненської області

Маща – 2015
 ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………...3
РОЗДІЛ 1. Давній Єгипет – найрозвиненіша цивілізація………………………..5
1.1. Культура Давнього Єгипту……………………………………………………5
1.2. Архітектура Давнього Єгипту…...……………………………………………9
1.3. Суднобудування у Давньому Єгипті...……………………………………...16
РОЗДІЛ 2. Морські подорожі давніх єгиптян..………………………………….20
2.1. Мандри до країни Пунт…………………………...……………..…………...20
2.2. Неймовірні зв’язки єгиптян із австралійськими аборигенами…………….24
2.3. Трансатлантичні плавання давніх єгиптян……………......………………..25
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….29
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………...30
ДОДАТКИ…………………………………………………………………………33

2
 ВСТУП
З найдавніших часів Єгипет дивував народи світу високої художньої
культурою. Єгипетські жерці першими створили ієрогліфи, найдавніші священні
«Тексти Пірамід», літопис, карту зоряного неба, сонячний календар. Загадки релігії
Стародавнього Єгипту до цих пір розбурхують розуми людей.
Долина Нілу представляє собою довгий оазис, що простягнувся з півдня на
північ до впадання річки в Середземне море. Оазис лежить в межах, чітко
визначених самою природою. Із заходу Ніл обмежує Лівійська пустеля – частина
знаменитої Сахари. На схід від річки простягається Аравійська пустеля.
На півдні природним кордоном Стародавнього Єгипту були перші пороги
Нілу і острів Елефантіна. Тут у XX столітті на південь від міста Асуан була
побудована Асуанська гребля.
Піраміди Єгипту – одне із семи чудес світу – вже п’ять з половиною
тисячоліть дивують світ своєю величчю і грандіозним масштабом.
Мало хто знає, але жителі Давнього Єгипту були прекрасними мореплавцями.
Давні люди, що населяли береги Нілу, вміли будувати міцні кораблі ще за 3000
років до нашої ери, але робили це по-своєму. Так, найдавніші знайдені в місті
Абідос човни були «зшиті» з дощок за допомогою ременів. Щілини між дошками
затикались стеблами очерету та травою. Такі човни були вузькими, але дуже
довгими: їхня довжина іноді сягала 60 метрів. А в інших знайдених давніх кораблях
дошки кріпились одна до одної навіть за допомогою пазів.
На сьогоднішній день географічні відкриття, здійснені ще до початку нашої
ери, цікавлять хіба що археологів та істориків.
Об’єктом дослідження даної роботи є цивілізація Давнього Єгипту, а
предметом – морські подорожі та географічні відкриття давніх єгиптян.
Мета роботи полягає у тому, щоб довести, що мореплавці Давнього Єгипту
здійснили ряд великих географічних відкриттів до початку нашої ери.
Завдання дослідження:
 дослідити особливості культури, архітектури та суднобудування у
Давньому Єгипті;

3
  проаналізувати різні джерела інформації, що стосуються Давнього
Єгипту;
 довести, що мореплавці Давнього Єгипту відкрили Австралію та
Америку.
При написанні даної роботи використовувались наступні методи дослідження:
 теоретичні – системний та порівняльний аналіз науково-методичної
літератури з досліджуваної теми, аналіз підручників та методичних посібників з
астрономії та астрофізики;
 емпіричні – обсерваційні, експериментальні.
Актуальність роботи зумовлена тим, що в даний час у шкільній програмі мало
приділяється уваги географічним відкриттям, які були здійснені до початку нашої
ери, а дане дослідження, можливо, змінить світогляд науковців.
Теоретичне та практичне значення: робота може бути використана для
привернення уваги щодо дослідження географічних відкриттів не тільки давніми
єгиптянами, а й іншими цивілізаціями, які займались мореплавством до початку
нашої ери.
Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних
джерел (48 джерел), додатків на семи сторінках.

4
 РОЗДІЛ 1. Давній Єгипет – найрозвиненіша цивілізація
1.1. Культура Давнього Єгипту
Культура Давнього Єгипту розвивалася понад 6 тисяч років. Дивовижні
пам’ятки архітектури, скульптури, живопису, декоративно-прикладного мистецтва
зберегли до наших днів історію цивілізації у долині Нілу. Вони і сьогодні вражають
досконалістю форм і конструкцій, реалістичною достовірністю, високим рівнем
художньої майстерності.
Мистецтво Стародавнього Єгипту було надзвичайно залежним від релігії, і це
значною мірою уповільнювало його розвиток. Культові догмати вимагали
канонізації художніх образів, суворого наслідування усталеним зразкам. Та попри
все протягом тривалого періоду єгипетська художня культура розвивалась,
відбиваючи і нові вимоги часу, і боротьбу різних соціальних верств.
Роль мистецтва у Стародавньому Єгипті була абсолютно іншою, ніж у
сучасній культурі. На відміну від скороминущого земного життя, мистецтво було
носієм буття вічного, головним засобом забезпечення безсмертя. Тому праця
художників вважалася священнодією. Вони займали високе соціальне становище,
часто були жерцями.
Провідним видом мистецтва Стародавнього Єгипту була архітектура, а всі
інші види певним чином залежали від неї. Про архітектуру Давнього Єгипту буде
розказано у розділі 1.2.
У Стародавньому Єгипті, як і в усьому стародавньому світі, обожнювали сили
природи. Після розливу Нілу зміна засухи розквітом рослинності сприймалася як
воскресіння бога рослинного світу Осіріса. Міф про чудесне воскресіння його
породив вірування людей у загробне життя, яке, у свою чергу, зумовило виникнення
й розвиток портретної скульптури. Вважалося, що душа померлого може перебувати
в його скульптурному зображенні. Ось чому поряд з муміфікацією трупів у Єгипті
значно поширився звичай ставити в місцях поховання статуї.
Давньоєгипетську скульптуру характеризує високий ступінь розвитку,
незважаючи на суворі релігійні канони.

5
 Статуям властива симетричність фігур, статичність поз, спокійна
зосередженість обличчя. Все це ми спостерігаємо в зображенні фараона Хефрена.
Фронтальне положення статуї, узагальненість форм, обличчя, позбавлене афектації,
погляд, спрямований вдалечінь, — такі риси скульптури продиктовані культовими
вимогами, з покоління в покоління залишаючись характерними ознаками
єгипетської пластики. Єгипетські скульптори прекрасно володіли технічними
можливостями різних матеріалів: граніту, алебастру, піщанику, дерева, міді тощо.
Про високий рівень скульптури свідчать портретні статуї фараонів IV династії
Джедефра, Мікеріна, Шепсескфа. Основна думка, яку прагнули донести творці
різця, — зобразити фараона як втілення бога. Скульптури відзначаються точним
відтворенням пропорцій натури і прекрасним моделюванням форм.
Вагоме місце в єгипетській скульптурі займають статуї вельмож. Серед
досконаліших — портрети Рахотепа і його дружини — Нофрет. У них правдиво
втілені індивідуальні особливості подружжя; повні щоки, товсті губи чоловіка і
видовжений ніжний овал обличчя жінки. Виразне обличчя зодчого Хеміуна — різкі
лінії носа, маленькі уста, глибокі повіки — передає вольовий, жорсткий характер
царського родича, керівника будівництва піраміди Хеопса.
Найталановитіші твори відзначаються і типізацією, і гостротою
індивідуальних характеристик. Прикладом цьому є образи царського сина Каапера,
вельможі Ранофера.
Єгипетські майстри стінопису користувалися барвниками мінерального
походження. Білу фарбу одержували з вапняку, червону — з червоної вохри, зелену
— з малахіту, жовту — з вохри, блакитну — з лазуриту.
Зміст настінних розписів залежав від їхнього призначення: в поминальних
храмах уславлювали царя, зображували битви, захоплення полонених, полювання,
розповідали про сівбу, жнива, риболовлю, полювання в заростях Нілу, працю
ремісників.
Подібні сюжети виконувалися і технікою рельєфу. У скульптурі Древнього
царства спостерігаються обидва види єгипетського рельєфу: барельєф і контррельєф
(заглиблення контурів на поверхні каменю).

6
 Композиція рельєфів розгортається в горизонтальних площинах, що
знаходяться одна під одною. Своєрідним є також принцип побудови людської
фігури на рельєфній площині: голова і ноги — у профіль, плечі і груди — у фас.
Постать царя і вельмож за розмірами набагато більша від інших постатей.
Додержуючись основних канонів зображення, художники намагалися розширити
коло сюжетів і образів, вводячи у композиції сцени праці, жанрові епізоди.
Стародавні єгиптяни, споряджаючи небіжчиків у потойбічний світ, наділяли їх
безліччю потрібних речей, зокрема їхніми улюбленими літературними творами,
тому в стародавніх гробницях виявлено чимало пам’яток староєгипетської
художньої словесності.
Найдавніші літературні пам’ятки Єгипту збереглися ще від епохи
Стародавнього Царства. Це «Тексти пірамід», які містять «біографії» вельмож,
складені в прозовій і частково римованій формі твори, що мають не лише історико-
пізнавальне, а й певне художнє значення. «Біографії» настільки зрілі художньо, що
на той час, поза всяким сумнівом, уже пройшли тривалий період свого розвитку.
Отож староєгипетська література зародилася ще задовго до появи писемності, в
формі усної народної творчості. «Біографії» вельмож, наприклад, виникли з
обрядових пісень-плачів, у яких спеціальні плакальники й плакальниці не лише
демонстрували горе з приводу смерті співвітчизника, а й прославляли його діяння.
Староєгипетських текстів збереглося чимало, бо єгиптяни любили писати і
нерідко писали на «вічному» матеріалі: на стінах та колонах храмів і гробниць, на
кам’яних плитах і саркофагах, на кістяних дощечках (палетках), печатках, амулетах
тощо. До того ж вони своїм основним матеріалом для письма – папірусом – часто
пеленали мумії, просочуючи його ароматними смолами, щоб зробити більш
довговічним. З писемних джерел єгиптологи найбільше цінують списки фараонів
(царів), виявлені на стінах храмів у Карнаці, Абідосі та Саккарі. Ці списки містять
не лише імена фараонів, а й роки їхнього царювання, що робить їх незамінними для
складання хронології. Шкода тільки, що в різних списках фараони іменуються по-
різному, бо це нерідко ставить у безвихідь багатьох учених. Цінну історичну

7
інформацію містять також царські літописи, особливо «Палермський камінь»,
«Аннали Тутмоса III», «Стела Піанхії» («Поема Про Кадешську битву») тощо.
Важливим, часом незамінним доповненням до писемних джерел, є напрочуд
реалістичні жанрові сцени на кольорових рельєфах і розписах єгипетських храмів,
гробниць і саркофагів. Єгиптяни вірили, що ці зображення «оживуть» на тому світі,
щоб небіжчик опинився у звичному для нього оточенні, тому виконували їх якомога
правдивіше й всеосяжніше, що перетворило їх на справжню енциклопедію
староєгипетського життя.
Серед єгипетських писемних джерел майже повністю відсутні юридичні
документи та матеріали господарської звітності, а ті окремі, що дійшли до нас, не в
усьому правдиво відтворюють господарське життя країни, бо, як зазначає єгиптолог
О.Д. Берлєв, «пристрасть до рекордів, звершень, перевиконань була в єгиптян у
крові». Щоб дослідити суспільне життя в Єгипті, вченим доводиться більше
користуватися літературними і навіть релігійно-міфологічними сюжетами,
спадщиною староєгипетського малярства.
Про наукові знання у Стародавньому Єгипті розповідають словники,
задачники, медичні та астрономічні трактати, найдавніша у світі «енциклопедія»
(«енциклопедія Аменемопе»). Релігійне життя стародавніх єгиптян досить яскраво
відображене в їхній багатій заупокійній літературі («Тексти пірамід», «Тексти
саркофагів», «Книга мертвих» тощо).
Таким чином, староєгипетські писемні джерела найгірше відображають
соціально-економічну історію країни, краще політичні, культурні та релігійні
процеси.
З писемних джерел єгиптологи найбільше цінують списки фараонів (царів),
виявлені на стінах храмів у Карнаці, Абідосі та Саккарі. Ці списки містять не лише
імена фараонів, а й роки їхнього царювання, що робить їх незамінними для
складання хронології. Шкода тільки, що в різних списках фараони іменуються по-
різному, бо це нерідко ставить у безвихідь єгиптологів.
Єгипетський народ створив багату літературу, яка мала в подальшому вплив
на античну та арабську літератури. Авторитет єгипетської науки, зокрема

8
математики, астрономії, медицини, географії, історії, у стародавньому світі був
досить питомим.

1.2. Архітектура Давнього Єгипту

Як уже зазначалося у попередньому розділі, у мистецтві Давнього Єгипту
архітектурі належала провідна роль. Ще здавна для поховання мумій царів і
вельмож споруджувалися з облицьованих цеглин земляних пагорбів так звані
«масштабу» (араб, лава) – прямокутні гробниці. Пізніше ці споруди стали робити з
оброблених кам’яних плит. Пошуки нових архітектурних форм для звеличення
царської влади призвели до появи таких споруд як піраміда.

Рис. 1.1. Єгипетські піраміди

У XXVIII ст. до н. е. зодчий фараона Джосера Імхотеп створив дивовижне,

спрямоване вгору споруда із семи поставлених одна на іншу зменшуються масштабу
висотою понад 60 м. Це була перша ступінчаста піраміда. Ім’я творця піраміди
назавжди увійшло в історію Єгипту, і згодом знаменитий учений і будівельник був
навіть зарахували до сонму богів. Послідовники Імхотепа, розвиваючи далі його
ідеї, прийшли до створення пірамід так званого класичного типу з гладкими

9
гранями, які вражали уяву сучасників і далеких нащадків. Недалеко від стародавньої
столиці Єгипту міста Мемфіса на західному березі Нілу в містечку Гіза височіють
три великі піраміди фараонів Хуфу, Хафра і Менкаура. Найбільша із них піраміда
Хуфу (Хеопса) досягає у висоту 146,6 м, довжина сторони її основи - 233 м, площа
піраміди близько 50 тис. кв. м. Будували піраміду близько 20 років і на її
спорудження пішло 2 млн.300 тис. кам'яних блоків вагою від 2,5 до 30 т. Блоки
піраміди були пригнані один до одного з дивовижною точністю, а її поверхня була
покрита відшліфованими плитами з вапняку. У серці піраміди знаходилася
похоронна камера з мумією фараона, укладеної в гранітній саркофаг. Давні зодчі
спорудили над усипальницею кілька порожнин з перекриттями, рівномірно
розподіляли колосальну тяжкість кам’яної маси.
Піраміди були центром цілого комплексу споруд. Їх оточували гробниці
придворних вельмож і родичів фараона, заупокійні храми та огорожі. Піраміди
уособлювали межу життя і смерті. Заупокійні храми розташовувалися на родючому
березі Нілу, звідти дорога вела до пірамід, на захід від яких починалася млява
пустеля. Поблизу піраміди фараона Хафра височіє дивовижна статуя так званого
Великого Сфінкса, фантастичної істоти з тулубом лева і портретною головою царя.
Основу цієї споруди становить вапнякова скеля, майстерно оброблена майстрами.
Розміри статуї величезні: довжина 57 м, висота 20 м.
Найдавніші святині єгиптяни споруджували зі зв’язок тростини і циновок, які
прикріплялися на очеретяну або дерев’яну основу. У них містилися зображення
божеств або їхні символи – фетиші. При святилищах були загони, де тримали
священних тварин.
В кінці IV – початку III тис. до н. е. єгиптяни переходять до будівництва з
дерева та цегли-сирцю.
З епохи Старого царства – з XXVI ст. до н. е. – камінь стає основним
матеріалом для зведення не тільки усипальниць, але і грандіозних храмових
комплексів. Храми періоду Раннього царства (XXX-XXVIII ст. до н. е.) в
Гієраконполі, Тіні й Абідосі не збереглися.

10
 Головним приміщенням храму був «наос», або святилище, де знаходилося
скульптурне зображення бога. Ці частини храмів єгиптяни називали «дворами Ка
(Двійника)».
При будівництві гробниць царів і вельмож Раннього Царства в некрополях
Саккара і Абідоса в Єгипті вперше був застосований камінь як будівельний
матеріал.
Єгиптяни, як і багато інших народів, представляли храм як дім бога. Тому
храм, як і житло єгипетського сановника, складався з трьох частин: двору,
колонного залу (гіпостилю) і святилища.
Відкритий двір вів в колонний зал, який в житловому будинку служив
приймальні або вітальні.
Святилище – «наос», місце проживання божества з його статуєю, і молитовні
були в «надрах» храму, так само як у глибині житлового будинку знаходилася
опочивальня господаря.
Така структура була в усіх староєгипетських храмах – «Будинках богів» – і у
всіх заупокійних храмах при гробницях царів.
В епоху Старого Царства єгиптяни будували храми біля пірамід в
Мемфіському некрополі і «Сонячні» храми у Абусирі.
«Сонячні» храми – святилища, присвячені богу сонця Ра, з’явилися при царях
V династії в XXIV ст. до н. е. Одна з легенд розповідає про те, що три перших царі
цієї династії народилися від союзу бога Ра і дружини жерця його храму. Тому саме
цими фараонами були побудовані перші «Сонячні» храми.
Сонячні храми споруджували поблизу при пірамідних міст, звідки в дні
релігійних свят у храм Ра стікалися натовпи народу. «Сонячні» храми будувалися на
узвишші, обнесеному стіною. Критий коридор вів у великий двір, по сторонах якого
розташовувалися молитовні і галереї. Стіни храму були прикрашені рельєфами, що
зображують природу. Це було своєрідним гімном життєдайній силі сонця.
У центральному дворі знаходився величезний кам’яний обеліск. Його вершина
була покрита золоченою міддю. Здавалося, вона випромінювала світло як сонце.

11
Перед обеліском знаходився величезний вівтар, де в жертву богу Ра приносили
тварин.
На жаль, від «Сонячних» храмів збереглися лише руїни храму царя Ніусерра в
Абусирі.
Будівництво храмів велося за стародавніми посібниками, записаними на
папірусах. Вони зберігалися в храмових архівах, їх вивчали початківці архітектори.
Найвідоміший з них – «Книга підстави храмів Великої Дев’ятки богів – Еннеад». За
легендою, ця книга була взята на небо богами, коли вони покинули землю, а потім
скинута ними з неба. Нібито вона була знайдена на північ від Мемфіса і
призначалася для Імхотепа – мудреця, зодчого і лікаря. Він був царського роду, жив
при дворі царя III династії Джосера. По цій книзі Імхотеп нібито побудував
ступінчасту піраміду для Джосера. Пізніше Імхотеп був обожнений, і єгиптяни
поклонялися йому 3 тисячі років.
Знаменитим і єдиним збереженим храмом Середнього царства є заупокійний
храм царя Ментухотепа I у фіванському некрополі в сучасному Дейр-ель-Бахрі.
Його руїни знаходяться на західному березі Нілу. Від річки до скелястого хребта
Лівійської пустелі вела процесійна дорога. Похоронна камера царя вибита глибоко в
надрах скель і сполучена коридорами з наземним храмом.
Поблизу Фів здавна вибивали гробниці в скелях пустелі, тому що в цьому
районі Долина Нілу звужується, і будувати наземні усипальниці було не
рентабельно.
Головна частина храму Ментухотепа I – двох’ярусне спорудження
пірамідальної форми. Колись його вінчала невелика піраміда. За ним знаходився
відкритий двір і зал. Дві тераси храму мають галереї з пілонами, з’єднаними
пандусом – похилим спуском. Численні рельєфи храму представляли сцени
поклоніння богам, полювань, битв і землеробських робіт.
Архітектура цього храму поєднала дві традиції: мемфіської – пірамідальну
форму царських гробниць Старого Царства і фіванську – тип скельних усипальниць.
Поруч з храмом Ментухотепа I цариця Нового Царства Хатшепсут у XVI ст. до н. е.
спорудила свій заупокійний храм.

12
 Чудовий храм цариці Хатшепсут (ХVI ст. до н. е.) перевершує масштабом всі
колишні храми.
Стіни храму покриті унікальними яскравими рельєфами. Ці рельєфи
розповідають про експедицію в країну Пунт. Двісті скульптур – відмінна риса храму
– зображення цариці у вигляді царя, бога Осіріса і сфінкса.
На відміну від святилища Ментухотепа I цей храм не був увінчаний
пірамідою. Три його тераси прикрашені портиками і з’єднані пологими пандусами.
Похоронна камера цариці вибита в глибині скелі. Там же її фаворит – архітектор
Сененмут посмів вибити і свою усипальницю.
Класичний тип давньоєгипетського храму остаточно сформувався саме в цей
період – у XVI-XV ст. до н. е. Храм мав у плані витягнутий прямокутник, оточений
високою стіною. Ворота храму вели у двір, обрамлений галереєю з колонами або
пілонами. За двором слідував портик, побудований трохи вище рівня двору. За
портиком розташовувалися великий колонний зал – гіпостиль – і ряд інших залів
невеликої площі.
Святилище знаходилося в глибині храму і складалося з декількох приміщень.
У центральному стояла статуя головного божества храму, в інших найчастіше
містилися зображення дружини і сина цього бога.
Основні приміщення храму оточували додаткові зали: кімнати для здійснення
різних складних ритуалів, храмова бібліотека та комори.
До храму від берега Нілу вела процесійна дорога, обрамлена статуями
сфінксів і тому називалася «алеєю сфінксів». Вона вела до головного входу в храм,
який був оформлений величезним пілоном у вигляді двох монументальних башт з
похилими стінами. На пілонах майоріли стяги з емблемами божеств і царя, які
кріпилися до дерев’яних високих щогл. Перед пілонами споруджували обеліски і
гігантські статуї фараонів.
Двори храмів були залиті світлом. Колонні зали висвітлювалися через вікна,
розташовані під дахом вищого центрального нефа, який зазвичай був вище бічних
нефів. Ця особливість храмів називається – базилікальною. У глибині храму не було
вікон, тому тут завжди панував напівморок.

13
 Для храмів Нового царства характерне поєднання різних типів колон:
геометричної форми і колон, що імітують живу природу: зі стовбурами у вигляді
зв’язок папірусу або його стебла. Капітелі таких колон, які яскраво
розфарбовувалися, зроблені у формі квітки або бутона лотоса або ж кісточки
папірусу.
Храмовий комплекс бога Амона-Ра у Фівах – Карнак – був головним
святилищем Єгипту. Тут протягом 1500 років з часів Середнього Царства зводилися
грандіозні споруди – храми, молитовні, пілони, зали, обеліски. Величезний
священний ставок у Карнаці призначався для ритуального плавання сонячної тури
Амона-Ра.
Від Карнакського храму до Луксорського вела довга, майже двокілометрова
мощена каменем алея, прикрашена сфінксами. Карнак називають кам’яним архівом
історії Єгипту: тут збереглися присвятні написи царів різних династій, гімни богам;
сцени, що зображують ритуали, а також відомості про найважливіші історичні події
Нового Царства.
Найбільш вражаюча частина храму Амона-Ра – грандіозний гіпостильний зал
довжиною 102 м і шириною 53 м зі 134 колонами. Величезним масштабом вражають
два ряди колон в центрі залу з капітелями у вигляді мітелок папірусу висотою майже
20 м, а також колони бокових нефів у вигляді гігантських зв’язок папірусу в 13 м.
Цей похмурий зал нагадує справжню гущавину лісу. Стіни і колони були покриті
розписаними і позолоченими рельєфами, частина яких збереглася.
Цар Аменхотеп III, що дійшов до самообожнювання, поставив тут собі статую
колосальних розмірів – від 18 до 24 м заввишки. Його попередники ж ставили в
храмах тільки обеліски.
Найзнаменитіші колоси Аменхотепа III колись прикрашали перші пілони його
заупокійного храму, від якого мало що збереглося. Греки назвали їх велетнями
Мемнона.
Легенда розповідає про те, що після одного з землетрусів одна зі статуй
почала «співати» – видавати на світанку жалібні звуки. Греки назвали «спів» статуї
плачем давньогрецької богині ранкової зорі Еос за загиблим у Троянській війні її

14
сином Мемноном. Насправді нічне холодне повітря пустелі усередині статуї вранці
нагрівалося і, розширюючись, з протяжним тужливим звуком виходило назовні.
Коли за наказом римського імператора Септимія Севера колос відреставрували, він
«замовк».
Луксорський храм, присвячений богині Мут-Сохмет, дружині бога Амона-Ра, і
їх синові Хонсу, був другим за величиною спорудою Фів. Побудований
Аменхотепом III наприкінці XV ст. до н. е. храм є зразком святилища класичного
типу. Величні стрункі колонади вестибюля і гіпостильного залів – відмітна прикраса
Луксорського храму. Споруда нагадує зарості гігантських кам’яних папірусів. Тут
можна знайти подвійні ряди колон у вигляді зв’язок папірусу і капітелі у вигляді
квітки лотоса. Одна з композицій на стінах храму оповідає про народження фараона
Аменхотепа III від шлюбу його матері з самим богом Амоном-Ра.
На самому півдні сучасного Єгипту в береговій скелі за наказом
найенергійнішого будівельника з усіх фараонів – Рамзеса II Великого – був
вирубаний великий храм. Він розташований в Абу-Сімбел – територія давньої Нубії.
Споруджений в ознаменування підкорення Нубії храм був присвячений тріаді
богів – Амону-Ра, Хармакісу і Птаху. Фасад храму прикрашено чотирма велетнями,
які зображують Рамзеса II. Цей печерний храм вражає своїми розмірами: ширина
фасаду – 38 м, довжина – 68 м. Висота статуй – 20 м, ширина обличчя статуї Рамзеса
II від вуха до вуха – 4 м.
Величезні статуї, вирубані в піщанику, були здалеку помітні кораблям, що
пропливають Нілом.
Усередині храм складається з чотирьох послідовно зменшуваних залів,
розташованих на одній осі. У перший пускали всіх єгиптян, у другий лише
«шляхетних», в третій – жерців. Останній зал був доступний тільки для царя та
жерців. Там встановлено чотири статуї богів, як і біля входу в храм, – Амона-Ра,
Хармакіса, Птаха і самого Рамзеса II.
Двічі на рік, 21 лютого і в день коронації Рамзеса 21 жовтня, в цьому залі
відбувається «сонячне чудо» – промені сонця проникають в глибину храму,

15
досягають святилища і протягом 20 хвилин висвітлюють всі статуї, крім зображення
Птаха. У цей період бог Птах вважався богом загробного світу.
Поруч з храмом Рамзеса II в Абу-Сімбел знаходиться храм, присвячений
коханій дружині Рамзеса II – знаменитій красуні давнини, цариці Нефертарі. Храм
менших розмірів. Фасад святилища прикрашений десятиметровими фігурами
Рамсеса і Нефертарі у вигляді богині любові Хатхор. Напис над входом говорить:
«Храм споруджений навічно заради Великої дружини Нефертарі, тієї, заради якої
світить сонце». Усередині святині Нефертарі постає в образі священної зірки Сіріус.
У 1960-х р. під час будівництва Асуанської греблі ці храми були розпиляні на
блоки і перенесені на 90 метрів вище колишнього рівня, щоб врятувати їх від
затоплення. А вже у 1972-1980 рр. храми були розібрані і перенесені на острів
Аджилкія у зв’язку із затопленням частини території Південного Єгипту.

1.3. Суднобудування у Давньому Єгипті

Суднобудуванням в Єгипті займалися з якнайдавніших часів, але спочатку
човни і невеликі судна, призначені для плавання тільки по Нілу або в протоках
дельти, зв’язували зі стебел папірусу. Збереглося багато малюнків на додинастичній
кераміці з Нагаде і на стінах додинастичних і ранньодинастичних гробниць, що
зображають човни і судна з каютою посередині (часто здвоєної). На підставі цих
малюнків висловлюють припущення, що каюти могли служити житлами для давніх
єгиптян, оскільки під час паводку і після його спаду в них було безпечніше
перебувати, ніж на суші, і зручно пересуватися по численних протоках і болотах,
залишених Нілом після паводку.
У країні, де річка служила основним шляхом сполучення, суднобудування
рано стало важливою галуззю ремесла. Вже за часів Стародавнього царства
будувалися не тільки річкові, але і морські судна, які плавали уздовж східного
узбережжя Середземного моря в Бібл і по Червоному морю в Пунт. Річкові судна
були прогулянковими, вантажними і культовими, морські – військовими і
вантажними.

16
 Рис. 1.2. Давньоєгипетське річкове судно (XXV ст. до н. е.)

Заслуговує уваги вказівка Геродота, що давньоєгипетські судна не мали ребер,

тобто будувалися без шпангоута. Це підтверджують човни, що збереглися, і
зображення будівництва суден на рельєфах в гробницях Стародавнього царства.
Давньоєгипетські судна були побудовані не тільки без шпангоута, але і без кіля і
мали мале осідання, оскільки призначалися для плавання по річці, де мілини були не
рідкістю. До часу Стародавнього царства суднобудівники в результаті тривалого
досвіду виробили певний стандарт для частин корпусу судна. На підставі зображень
на рельєфах різних етапів будівництва річкових вантажних суден вдалося
реконструювати кількість, форму і місцезнаходження складових частин корпусу
плоскодонних єгипетських суден. Кожна сторона корпусу вмонтовувалася з семи
частин: носової і кормової, трьох дощок, що підтримують плоске днище лежачої на
них довшої, вужчої і злегка зігнутої дошки (вона упиралася своїми короткими
сторонами у верхні частини кормової дошки), і борту, що служив для прикріплення
весел. Дошки корпусу виготовляли з акації, сикомори і ліванських порід хвойного
дерева (в основному, кедра). Складові частини корпусу з’єднувалися за допомогою
дерев’яних цвяхів, а також системи пазів і шпильок. На рельєфах гробниці Тії
(Стародавнє царство) зображені різні стадії будівництва вантажних суден (додаток
А, рис. 1, 2). Спочатку стовбури дерев з грубо обрубаними гілками скребли і

17
обтесували за допомогою сокир і тесел, потім розпилювали мідною пилою. Частини
корпусу судна з’єднувалися таким чином: у круглі пази вже покладеної на місце
дошки забивали шпильки або дерев’яні цвяхи, але не до кінця. На виступи шпильок
насаджували дошку так, щоб пази, видовбані в її нижній частині, співпали з
шпильками. Пази для шпильок пробивали за допомогою доліт і калатал, шпилькам
надавали потрібну форму за допомогою тесел. Розміри пазів і шпильок повинні були
точно відповідати один одному, тому їх наперед розраховували. Щоб вгнати цвяхи і
шпильки в пази за допомогою великих дерев’яних кувалд була потрібна велика
фізична сила. Таким же способом накладали борт судна, але ця стадія роботи була
пов’язана з особливими труднощами, оскільки борти були дуже довгими і притому
вигнутими. Установкою бортів займалися по п’ять робочих зі сторони, а в човні
стояв старший майстер, даючи команди. Зовні робочий підтримував важелем
частину, що накладається, у середині, двоє інших працівників, сидячи в човні,
тримали її мотузяною петлею. За цей час старший майстер міг перевірити, чи
відповідають всі пази шпилькам. Переконавшись, що шпильки і цвяхи увійшли до
своїх пазів, він давав команду до їх забивання кувалдами.

Рис. 1.3. Будівництво судна у Давньому Єгипті

Вважають, що єгипетські судна проконопатили, інакше вони б протікали при

спуску на воду. Під час конопаченння частину корпусу перев’язували мотузками,
сплетеними з волокна папірусу, як це представлено в розписі однієї гробниці в
Медумі. Коли мастило на всіх стиках добре просихало, потрійний ряд мотузки на
носі і кормі, мабуть, знімали, оскільки перев’язки не видно на зображеннях готових
суден. Морські судна не мали шпангоута, були плоскодонними, з малим осіданням,
18
як і річкові. При будівництві їх, на відміну від річкових суден, міцно перев’язували
канатами. Канат піднімав ніс і корму, і це допомагало зрізати високу хвилю.
Морські судна, які могли плавати і по Нілу, були пристосовані тільки для
каботажного плавання. Коли корпус судна був складений і скріплений, приступали
до внутрішньої і зовнішньої обробки. Теслі знімали всі нерівності і виступи. На
рельєфі гробниці некрополя в Дейль-ель-Гебраві зображений працівник, який
вирізує отвір для довгого кілка, загостреного знизу і вилоподібного зверху. Такі
кілки ставилися на судні на рівних відстанях, щоб підтримувати горизонтально
покладені жердини, створюючи корпус кабіни, що обтягується полотном. Інший
працівник робить сокирою карб на носі, відзначаючи місце для стовбура керма.
Судна йшли вниз за течією Нілу на веслах, вгору за течією при сильному вітрі,
що дме з Середземного моря, – на вітрилі і веслах. При штилі судно тягнули
линвою. На вантажних суднах розміщувалося до вісімдесяти веслярів з кожної
сторони, троє людей на кормі направляли судно за допомогою довших весел з
великими лопатями. На морських суднах число веслярів доходило до тридцяти,
Велика частина річкових і всі морські судна були не тільки пристосовані під весла,
але і забезпечені вітрилами. На суднах Стародавнього царства щогла висотою в 3/4
довжини судна ставилася ближче до носа, завдяки чому корму доводилося робити
вище за ніс, як у папірусових човнах. Щогла складалася з двох міцних жердин,
зроблених з кедрового дерева або пальми, які були закріплені на дні судна, міцно
пов’язані один з одним вгорі і додатково скріплені щаблем. Але вже з часу VI
династії щогли стали робити з однієї жердини. Від верхівки щогла йшла до
форштевня і корми. Довге вітрило було укріплене на щоглі за допомогою однієї реї і
прив’язане внизу до борту. За часів Середнього царства стали будувати міцніші
корпуси кораблів, що досягалося за рахунок зменшення розмірів окремих частин
судна і збільшення їх кількості. Згодом це знайшло віддзеркалення в номенклатурі
численних корабельних частин, згаданих в 99-й главі «Книги мертвих». Щоглу
стали встановлювати посередині судна і вітрило робили не поздовжнім як раніше, а
поперечним, укріплюючи і натягуючи його між двома реями (додаток А, рис. 3).

19
 РОЗДІЛ 2. Морські подорожі давніх єгиптян
2.1. Мандри до країни Пунт
Земля Пунт — відома давнім єгиптянам територія, з якою постійно велась
торгівля. Суперечки з приводу розташування Пунта продовжуються до нашого часу,
так як єгипетські джерела зі всією точністю повідомляють той факт, що Пунт
знаходився на південь від Червоного моря. Вважається, що Пунт міг знаходитися на
території сучасних Сомалі або Еритреї і частині суданського узбережжя, хоча
висловлюються й теорії, що пов’язують Пунт зі згадуваними в Біблії Офіром і
Савським царством, розташованими на території Аравійського півострова, а також з
західним узбережжям Південної Індії. Деякі давньоєгипетські джерелі прямо
вказують на те, що Пунт був прабатьківщиною єгиптян і колискою пантеону
єгипетських богів.

Рис. 2.1. Можливі місця знаходження країни Пунт

Регулярні морські подорожі давніх єгиптян підтверджуються численними

надписами про експедиції до загадкової країни Пунт. Вони знайдені в долині Ваді
Хаммамат, у засохлому руслі, між Нілом і Червоним морем. Справжньою сенсацією

20
було знаходження на березі Червоного моря єдиного відомого давньоєгипетського
морського порту – Гасуу. Саме із порту Гасуу в 2570 році до н. е. енергійним
фараоном IV династії Снофру до Пунту була відправлена перша відома експедиція.
Вона повернулась з цінною здобиччю екзотичних матеріалів та рабів.
У часи правління другого фараона V династії Сахура, у 2450 році до н. е. в
Пунт знову була відправлена грандіозна морська експедиція. Опис цієї експедиції
було знайдено на Палермському камні: в Єгипет було доставлено 80 тисяч мір
мирри, 2,6 тисяч одиниць цінних порід дерева, тваринних шкур і слонової кістки.
Корабли, що повертаються із цього плавання, зображені на рельєфах храму Сахури в
Абу-Сірі.
Після Сахура експедиції відправляли фараони Джедкара Ісесї (2405-2367 рр.
до н. е.), Унас (2367-2347 рр. до н. е.), Пепі II (2279-2219 рр. до н. е.). Експедиції
зазвичай починались у місті Коптосі, потім проходили через Ваді-Хаммамат до
червономорського порту, на місці якого в греко-римські часи виникли Береніка та
Кусейр. Під час розливу Нілу єгиптяни могли потрапляти до Червоного моря і через
канал від основного русла Нілу в районі Бубастіса Ваді Тумілат, який з’єднувався з
морем Гіркими озерами.
Під час правління VI династії експедиції в Пунт стали повсякденним явищем.
Один із надписів епохи фараона Піоті II (2246-2152 рр. до н. е.) розповідає про
«начальника палати» і флотоводця Хнумхотепа з Елефантіни, який разом із
казначеєм Хеві одинадцать разів плавав у Пунт і вдало повертався.
Цей факт – чудове свідчення того, що єгиптяни дійсно володіли надійними
кораблями, здатними відправлятися в далекі морські подорожі, в далекий Пунт. Але
ж де знаходиться таємничий Пунт, що вічно заманював фараонів Єгипту?
Завісу таємничості відкрила найбільш відома і прекрасно описана експедиція,
організована знаменитою жінкою-фараоном XVIII династії Хатшепсут.
Жодна з експедицій до цього не готувалась з такою особливою важливістю.
Було збудовано особливий флот і в 1480 році до н. е. Хатшепсут відправила в
казковий Пунт флотилію з п’яти гігантських 30-весельних кораблів (додаток А, рис.
2). Через 3 роки вони повернулись, наповнені різного роду диковинами:

21
дорогоцінними аромамаслами хекену, деревом хесаїт, виробами із золота, живим
мирровим деревом, чорним деревом та слоновою кісткою, коричневим деревом,
двома видами ладану, сандаловим деревом, фарбами для очей, самоцвітами,
великою кількістю електруму та інших надзвичайних речей (додаток Б, рис. 1, 2).

Рис. 2.2. Рельєфне зображення ладану та миррового дерева,

які були доставлені під час експедиції Хатшепсут

Подібні цінні породи дерев та самоцвітів можливо було дістати в то час тільки
з Індії. Крім того, привезене сандалове дерево конкретно вказує на
місцезнаходження таємничої і загадкової країни Пунт. Росте сандалове дерево на
Маліхабарському узбережжі Південної Індії – і більше ніде у світі!
На індійську адресу вказує також і грандіозний поминальний храмовий
комплекс цариці Хатшепсут, збудований, як сказано в настінному тексті, за
проектом, запозиченим у Пунті. Вирубаний у скелі, в Дейр-ель-Бахрі поблизу Фів,
унікальний комплекс ідентичний з терасовими храмами західного узбережжя
Південної Індії.
Найбільше дивує те, що трирічне плавання в Пунт єгиптяни сприймали як
регулярну захоплюючу морську подорож. Це яскраво відображено на настінних
рельєфах заупокійного храму цариці Хатшепсут, які показують країну Пунт, царя
Пунту Переху зі своєю дружиною Аті та морську експедицію єгиптян, яка велично
прибуває до берегів Пунту з величезною кам’яною статуєю цариці Хатшепсут.
Місцеві жителі були раді приїзду гостей ті чудово розуміли, звідки і чому
вони приїхали. Своїм зростом і шириною плечей туземці не відрізнялись від

22
єгиптян. У них були такі ж заплетені в косички бороди, як у фараонів, проте не
накладні, а справжні. На шиї вони носили круглі мідні медальйони та
насолоджувалися мирним життям.
У Західній Індії і сучасному Пакистані до послуг царської експедиції були б
порти, в яких гостей чекали б склади, частково заповнені товаром, частково
призначені для нього. Індійський історик Аніл Мулхандані зазначає: «Знахідки,
зроблені під час розкопок, доводять, що місцеве населення вело жваву торгівлю з
єгиптянами та містами Месопотамії».
Плавання в країну Пунт розпочались у III тисячолітті до н. е. Чотири з
половиною тисячі років тому на берегах Інду було чимало міст і поселень. Із
прибережних районів сюди привозили продукти, із віддалених районів Індостану —
метали, із Бірми чи Китаю — дорогоціне каміння. В ту пору місцеві купці
відправлялись у дорогу на човнах або повозках. Морським шляхом вони досягали
навіть Шумеру і перевозили до своєї країни багато із того, що сподобалось. Так
налагодились стійкі торговельні зв’язки між країнами, що омивались Індійським
океаном.
У знайдених написах кілька разів повторюється загадкова фраза: «Хатор,
володарка Пунту». Хатор — одна із головних єгипетських богинь, донька сонячного
бога Ра. Чому ж автор написів стійко і неупереджено пов’язує її ім’я з країною
Пунт? Що особливого було в Хатор? Жінка як жінка, тільки, як усі єгипетські боги,
вона поєднувала у собі риси людини та тварини. У Хатор були роги і великі
коров’ячі вуха, а деколи й голова корови. Іноземець, побачивши її, міг би назвати її
«священною коровою». Країна Хатор — країна «священної корови». Так і хочеться
сказати: «Індія!» Адже на час плавання Хатшепсут північ Індії заселив новий народ
— арії, а їх священними тваринами були кінь та корова.
Плавання в країну Пунт завершиились у XI ст. до н. е. У цей час в Африці для
перевезення вантажів — дорогоцінного каміння, золота, аромамасел — все частіше
стали використовуватися каравани верблюдів. Вони доставляли їх в країну фараонів
із Ємену, куди ці вантажі привозили на кораблях із Індії.

23
 2.2. Неймовірні зв’язки єгиптян із австралійськими аборигенами
Розглядаючи стіни давньоєгипетських храмів, учені виділяли зображення
людей не схожих на жоден із підкорених єгиптянами народів. На їх великий подив
вони дуже нагадували туземців далекої Австралії. І ця здогадка знайшла неймовірне
підтвердження.
У Верхньому Єгипті, під час розкопок давньоєгипетського міста, було
знайдено гробницю жриці. Дослідження решток тіла показало, що для
бальзамування було використано евкаліптову олію. Єдине місце, звідки могли
доставити тоді таку олію – це Австралія. Факт здавався неймовірним, однак
незадовго з’явились більш вагомі докази.
У нечисленних племен Західної та Центральної Австралії, які мешкали в
пустельній місцевості, колись існували звичаї муміфікувати тіла померлих. Ці мумії
непогано збереглися, і їх вивчення дозволило зробити однозначний висновок:
муміфікувались вони таким самим способом, як і давньоєгипетські! Крім того,
прекрасно збережені численні малюнки аборигенів дещо нагадують зображення
давньоєгипетського священного жука скарабея, типово єгипетських мумій, сфінксів,
а також показують людські фігури, з ретельно виведеними рисами обличчя та
деталями одягу, які характерні для типових зображень людей у Давньому Єгипті.
У заповідних лісах національного парку Австралії Хантер-Уелі, що в ста
шістдесяти кілометрах на північ від Сіднея, несподівано знайдено, зарослі густою
рослинністю, ієрогліфічні написи. Австралійські ієрогліфи поділяються на дві
групи. Перша – легко пізнавані написи, які можна віднести до архаїчного
ієрогліфічного письма. Інша – ієрогліфи невідомого походження. Поряд з написом із
250 ієрогліфів на камені було висічено зображення давньоєгипетського бога
Анубіса. Коли напис розшифрували, зміст його виявився сенсаційним. У це важко
повірити, але в тексті розповідається про морську експедицію, яку очолював
єгиптянин Джесеб, син царя IV династії Джедефра (2528-2520 рр. до н. е.) і онук
знаменитого будівельника Великої піраміди – Хуфу (додаток В, рис. 1, 2, 3, 4, 5, 6).
Зазнавши катастрофи поблизу берегів Австралії і втративши корабель,
мандрівники повернутися назад не мали можливості. У написі наводяться вражаючі

24
подробиці австралійського життя єгиптян: члени експедиції, непомірно страдаючи
від невідомих тварин, проте як істинні єгиптяни, збудували для сина царя піраміду.
Дійсно у цій місцевості є декілька напіврозвалених невеликих пірамід. Маршрут до
берегів Австралії міг бути приблизно таким. Із Червоного моря до берегів сучасного
Сомалі (Африканський Ріг), звідти, використовуючи течії, до західного узбережжя
Індії. Далі численні острови Індонезії – Австралія.
У свою чергу унікальні предмети, явно австралійського походження, знайдені
археологами в Єгипті. Оригінальні дерев’яні «палки», характерної для бумеранга
форми, знаходились у знаменитій гробниці фараона Тутанхамона. Досліди показали,
що давньоєгипетські «палки» повертались назад, як австралійські бумеранги. Більше
того, при розкопках у Єгипті та Центральній Австралії було знайдено абсолютно
оброблені та відполіровані кристалічні лінзи, виготовлені одним способом. В Єгипті
ці лінзи використовувались як вставні очі для статуй IV і V династій.

2.3. Трансатлантичні плавання давніх єгиптян

У світі науковців давно побутує думка про те, що кораблі давньоєгипетських
мореплавців досягали берегів Нового Світу. Чимало дослідників указують на
подібні риси в культурах деяких народів Мезоамерики і Давнього Єгипту.
Прибічники контакту, на підтвердження своєї теорії, наводять наступні приклади:
 ієрархія, заснована на поклонінню сонцю;
 шлюби між братами та сестрами в правлячій династії для збереження
чистоти «сонячної» крові;
 застосування великої кількості робочої сили для будівництва;
 невідома в наші дні техніка, що дозволяє з величезною точністю
витесувати великі кам’яні блоки, які незалежно від форми і розміру притискались
один до одного без цементного розчину; технічні знання, які дозволяли
транспортувати блоки вагою до 100 т на великі відстані;
 установка антропоморфних кам’яних статуй та мнемонічних стел з
рельєфними антропоморфними зображеннями із висіченими ієрогліфічними
написими;
25
  спорудження великих, геометрично ідеальних ступінчатих пірамід,
збудованих із прямокутних кам’яних блоків, або із цегли-сирцю і завжди з точною
астрономічною орієнтацією;
 мегалітичні саркофаги, накриті кількатонною кам’яною брилою;
 муміфікація покійников вищого рангу із застосуванням особливих смол,
ватної набивки та бинтів;
 накладна борідка як ритуальний аксесуар верховних жереців;
 подача на великі відстані води для ірригації та побутових потреб за
допомогою каналів і акведуків;
 бронзові дзеркала та золоті філігранні вироби високої якості;
 фігурки тварин на колесах;
 введення поняття нуля і застосування його в математичних обрахунках;
 ідеальна система календаря, заснована на досить таки точних
астрономічних знаннях;
 наявність одного й того ж типу суден.
Проте, незважаючи на таку велику кількість подібних рис двох цивілізацій, не
лише ці приклади вказують на зв’язок Давнього Єгипту з народами Центральної та
Південної Америки. Як не дивно, але ще одним аргументом на користь даної
гіпотези являються єгипетські мумії. Саме вони вказали вірний напрямок маршрутів
давніх мореплавців, через Атлантику до берегів Центральної Америки.
У вересні 1976 р. мумію Рамзеса II (рис. 2.3) було доставлено із Каїра в Париж
на дообстеження. Для реставрації мумії було запрошено спеціалістів різного
профілю. Одним з них виявився палеоботанік Мішель Леско. Він взяв проби із
лляних бинтів, що містились у черевній порожнині. Дослідивши пилеподібні сліди
решток під мікроскопом, використовуючи найточніші на той час аналізатори,
спектрографи та визначники амінокислот, учений дійшов сенсаційного висновку. На
бинтах було виявлено рештки чорного перцю і табаку. Батьківщиною чорного
перцю являється область Маліхабар, розташована на південно-західному узбережжі

26
Індії. Що давні єгиптяни підтримували торговельні зв’язки з народами, які населяли
цю територію, розповідалося в
одному з попередніх розділів.

Рис. 2.3. Мумія Рамзеса ІІ.

Але, якщо наявність чорного перцю особливо не здивувала вчених мужів, то,
що ж робити з табаком? Безумовно, батьківщиною табаку були Північна та Південна
Америки. До Європи табак потрапив тільки в середині ХVІ століття, не говорячи
про Північну Африку. Доставка могла здійснюватися лише морським шляхом –
трансатлантичним рейсом від берегів Африки до Америки. Народи, які населяли в ті
часи Америку, таких плавзасобів не мали.
Як було зазначено в одному із попередніх розділів, суднобудуванню у
Давньому Єгипті приділялась велика увага. Проте для здійснення такої тривалої і
небезпечної подорожі необхідно було прикласти чимало зусиль. Що така подорож
могла мати місце було доведено норвезьким дослідником Туром Хейєрдалом у 1969

27
і 1970 роках, який на папірусному човні перетнув Атлантичний океан. Як він, так і
давні жителі Африки цілком могли потрапити в Америку.
У 1992 р. судмедексперт Світлана Балабанова займалась дослідженням мумії.
Брала зразки волосся, тканин, кісток. Перетворювала їх у порошок. Обробляла його
розчином і паралельно досліджувала на наявність наркотиків. Вона проводила
подібну процедуру сотні разів. Однак в той день результати її досліджень вразили
саму вчену. Перед нею лежала мумія чоловіка, померлого три тисячі років тому, в
часи XXI єгипетської династії. Дослідивши мумії ще восьми єгиптян, які жили в
період з 1070 р. до н.е. по 395 р. н. е., вона виявила, що всі ці люди вживали
наркотичні речовини.
Кокаїн, як відомо, виготовляють із рослини коки, ареалом розповсюдження
якої є Південна Америка. Можливо, вчені ще знайдуть десь в Африці чи Азії
рослину, з якої виготовляють кокаїн, але напрошується гіпотеза про те, що давні
єгиптяни дійсно таки привезли кокаїн з Нового Світу.
Ще у 1910 р. антропологи, обговорюючи ступінчаті піраміди Мексики, дійшли
висновку, що, їхня конструкція не була винаходом американських аборигенів. Цю
технологію вони запозичили у своїх «сусідів», які проживали по той бік океану: в
Єгипті. Подібного було дуже багато: конструкція пірамід; звичай хоронити в них
небіжчиків; поклоніння сонячному богу; точні знання математики й астрономії.

28
 ВИСНОВКИ
Протягом століть люди здійснювали географічні відкриття й забували їх.
Книги — хранителі минулого — досить часто ставали здобиччю полум’я. У
пожежах гинули чиїсь карти, складені ціною життя, звіти про подорожі. Зокрема,
пожежа Александрійської бібліотеки знищила унікальні географічні архіви та
матеріали.
Вченим потрібно було знову відкривати те, що вже було колись відомо їх
предкам. В історії науки повно «лупцювань на місці» або ж невірних захоплень, а
причина цього — втрата знання. Так руйнується зв’язок поколінь.
Науковці спростували минуле, зробили його точним, прямолінійним. Тому
будь-який несподіваний факт викликає подив.
На сьогоднішній день все більш очевидним стає той факт, що сучасна наука,
не дивлячись на всі її успіхи та досягнення, явно недооцінює реальні можливості
архаїчних культур. Удавана «ізоляція» Єгипту на карті давнього світу насправді
була «ізоляцією» єгиптології від інших наук.
Можна зробити висновки, що давні єгиптяни, використовуючи течії
Атлантичного та Індійського океанів, досягали берегів і Індії, і Австралії, і Америки
(додаток Г, рис. 1).
Свою науково-дослідницьку роботу я хочу закінчити словами відомого
американського дослідника Давнього Єгипту Роберта Уокопа: «Теоріям Єгипту в
Америці (чи Америки в Єгипті), світить ще довге життя. Через зовсім незрозумілі
причини люди відчувають до них ніжне притягання і не вірять найпереконливішим
контраргументам учених. Точніше, не хочуть вірити, а переконувати людину проти
її волі — справа безнадійна».

29
 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Ассман Я. Египет: теология и благочестие ранней цивилизации. – М. – 1999.
2. Бадж Э. А. Египет во времена Рамсеса Великого. – М.: Издательство «Новый
Акрополь», 2010.
3. Бадж Э. А. У. Египетская Книга мертвых. Папирус Ани Британского музея /
Пер. с англ. – М.: Алетейа, 2003.
4. Бадж Э. А. У. Египетская религия, египетская магия / Пер. с англ. – М.:
Алетейа, 2004.
5. Бадж Э. А. У. Египетские сказки, повести и легенды / Пер. с англ. – М.:
Культурный центр «Новый Акрополь», 2009.
6. Бадж Э. А. У. Мумия. Материалы археологических исследований египетских
гробниц / Пер. с англ. – М.: Алетейа, 2001.
7. Берлев О. Д. «Золотое имя» египетского царя. // Ж.-Ф, Шампольон и
дешифровка египетских иероглифов. – М., 1979.
8. Великие путешествия. – М.: АСТ, 1999. – 512 с.
9. Войтех Замаровський. Їх величності піраміди: Науково-художній нарис: Для
ст. шк. Віку / Пер. зі словац. Д. С. Андрухова. – К.: Веселка, 1988. – 374 с.
10. Воловик В. М. Історія географічних досліджень: Навчальний посібник.
Вінниця: О. Власюк, 2008. – 176 с.
11. Дитмар А. Б., Соловьев А. И. Вопросы истории географии в школьном курсе.
– М.: Просвещение, 1978.
12. Джеймс П., Мартин Дж. Все возможные миры. – М.: Прогресс, 1988.
13. Древний Египет. Энциклопедия. Под ред. В. В. Солкина. – М., 2005.
14. Жекулин В. С. Историческая география. Предмет и методы. – Л.: Наука, 1982.
15. Исаченко А. Г. Развитие географических идей. – М.: 1971.
16. Кларк Р. Священные традиции Древнего Египта. – М.: Алетейа, 2002.

30
17. Культура Древнего Египта. – М., 1976.
18. Кунал З. Великие загадки Земли. – М.: Прогресс, 1989. – 396 с.
19. Матье М. Э. Избранные труды по мифологии и идологии Древнего Египта. –
М., 1996.
20. Мертц Барбара. Древний Египет. Храмы, гробницы, иероглифы / Пер. с англ.
Б. Э. Верпаховского. – М.: ЗАО Центрполиграф, 2007. – 363 с.
21. Морэ А. Во времена фараонов. – М.: Алетейа, 2001.
22. Морэ А. Цари и боги Египта. – М.: Алетейа, 2002.
23. Мукитанов Н. К. От Страбона до наших дней: эволюция географических
представлений. – М., 1975.
24. Рак И. В. Легенды и мифы Древнего Египта. – СПб.: Летний сад, 2001.
25. Саушкин Ю. Г. Географическая наука в прошлом, настоящем, будущем. – М.:
Просвещение, 1980. – 269 с.
26. Солкин В. В. Египет: вселенная фараонов. – М., 2001.
27. Солкин В. В. Столпы небес. Сокровенный Египет. – М., 2006.
28. 100 великих географических открытий. – М.: Вече, 2000. – 480 с.
29. 100 великих мореплавателей. – М.: Вече, 1999. – 512 с.
30. Столяров Г. П. Учителю географи о морском судоходстве: пособие для
учителей. – К.: Радянська школа, 1989. – 141 с.
31. Страны инароды. Научно-популярное и этнографическое издание в 20-ти
томах. Африка. Общий обзор. Северная Африка / Редкол.: Ан. А. Громыко и др. –
М.: Мысль, 1982. – 349 с.
32. Тилдесли Джойс. Египет. Возврвщение утерянной цивилизации / Джойс
Тилдесли; пер. с англ. Марии Павловой. – М.: Столица-Принт, 2007. – 320 с.
33. Хейердал Т. Экспедиция «Кон-Тики», «Ра». – Ереван: Луйс, 1983. – 400 с.
34. www.anciv.com
35. www.br.com.ua
36. www.egipt.com
37. www.epochtimes.com.ua
38. www.faktnepoznannogo.ru

31
39. www.istoriya-ua.ucoz.ru
40. www.izno.com.ua
41. www.korysne.co.ua
42. www.library.kiwix.org
43. www.lingvosophy.com.ua
44. www.schkola-nauk.net.ua
45. www.tasherittakemet.ucoz.ru
46. www.uk.mystic-news.com
47. www.worldhistory.ucoz.ua
48. www.zno.acadenia.in.ua

32
 ДОДАТКИ
Додаток А

Рис. 1. Будівництво судна у Давньому Єгипті

33
Рис. 2. Давньоєгипетська трирема: а – вигляд з боку, б – поздовжній розріз

34
 Рис. 3. Корабель з піраміди Хеопса (2500 рр. до н. е.)

Додаток Б

Рис. 1. Завантаження товаром судна експедиції Хатшепсут

35
Рис. 2.Повернення суден експедиції Хатшепсут на батьківщину

Додаток В

36
Рис. 1. Австралійські ієрогліфи

Рис. 2. Австралійські ієрогліфи

37
Рис. 3. Австралійські ієрогліфи

Рис. 4. Австралійські ієрогліфи

38
 Рис. 5. Австралійські ієрогліфи

Рис. 6. Зображення давньоєгипетського бога Анубіса

серед австралійських ієрогліфів
39
 Додаток Г

Рис. 1. Карта течій Світового океану

40