Мистецтво Давнього сходу

Мистецтво Давнього Єгипту

Єгипетська цивілізація, що виникла завдяки особливостям природних
умов, розцвіла в оазисі Нілу. Єгипет розташований на північному сході Африки
- це земля, де майже не буває дощів, і тільки Ніл, який протікав через всю
країну, давав воду і мул, що служили джерелом життя. Саме тут виникла перша
цивілізація, в чиїх надрах склався оригінальний і неповторний художній світ.
Протягом майже чотирьох тисячоліть (з IV тис. До IV ст. До н.е.) розвивалося
мистецтво Єгипту. Пам'ятники Стародавнього Єгипту добре збереглися, що дає
можливість визначити основні риси мистецтва даної цивілізації.
Певним чином на формування досить сталої за своїми формами культури,
тобто власні вірування, спосіб життя, вплинула територіальна замкненість
Єгипту: на півночі своєрідним бар’єром є Середземне море, на півдні — пороги
Нілу, на сході — Аравійська пустеля, на заході — Лівійська. Регулярність і
сталість еколого-географічного середовища — чітка періодичність розливів
Нілу, домінування у рівнинному ландшафті прямих ліній, одноманітність
оточення вохристо-попелястою піщаною пустелею й сіро-блакитним жарким
небом — відобразились у характерному для давньоєгипетської культури
уявленні про світ як субстанцію усталену, непорушну, довговічну, тривку.
Річка і сонце - ось головні дійові особи в єдиному просторі мистецтва
Стародавнього Єгипту. Річка з півдня на північ ділить країну на два береги:
східний і західний. Сонце сходить на сході і заходить на заході. Небесний шлях
сонця з'єднує два береги. Сонце народжується і вмирає. Схід - країна живих,
Захід - країна мертвих. Більше трьох тисяч років жили люди на східному,
правому березі річки. На західному вони ховали мертвих. Віра в загробне життя
визначила і особливості мистецтва Єгипту. Живопис, архітектура, скульптура,
дрібна пластика - все призначалося для загробного життя. Стародавні єгиптяни
вірили в тілесне воскресіння і тому для збереження тіла до поховання його
муміфікували. Воскресіння, за поданням єгиптян, могло відбутися завдяки
сонячному променю. Це поширювалося на всі явища природи. Звідси головний
бог - бог сонця Ра - джерело життя. Другим богом, якому поклонялися єгиптяни,
був Озіріс - бог мертвих, втілення призахідного сонця, чиє царство перебувало
на захід від Нілу. У Озіріса був син Гор - уособлення висхідного сонця, владика
Єгипту. Смерть розумілася як перехід до іншого життя, і тому розглядалася як
благо.
 Для того щоб гарантувати душі вічне буття в іншому світі, потрібно було
спорудити гробницю, де мешкала б душа померлого, забезпечити її всіма
земними благами і, найголовніше, помістити туди двійника Ка, життєву силу.
Тому окрім мумії в гробницю ставили скульптурний портрет померлого.
Портрет мав бути дуже схожим, для цього з ще живої людини знімали маску.
Так вперше в Єгипті зародилося мистецтво портрета. В епоху Нового царства в
саркофаг поміщали Книгу мертвих, список магічних формул, необхідних
покійному для подолання труднощів на шляху в царство Озіріса.
Головна особливість мистецтва Давнього Єгипту полягала в тому, що
воно було частиною релігії. Все, що створював художник, мало культове
значення. Піраміди, храми, сфінкси, обеліски були матеріалізованим втіленням
релігійних переконань. Частиною релігії була і писемність. Писемність володіла
божественним характером, вона заповідана богами. Слово було посередником
між покійним і живим світом. Тому неодмінним атрибутом скульптурних
портретів була пиктография, картинне лист. Портрет ідентифікувався за
рахунок слова, тексту, який вписувався безпосередньо в статую. Художник та
писар в Єгипті мали високим статусом. Вони прирівнювалися до жерців, їх
діяльність вважалася священною.
В історії давньоєгипетського мистецтва прийнято виділяти такі основні
періоди:
• додинастичний — 4 тис. до н. е.;
• Давнє царство — 30—23 ст. до н. е.;
• Середнє царство — 21—18 ст. до н. е.;
• Нове царство — 16—11 ст. до н. е.;
• Пізній період — 11—332 р. до н. е.
Пам’ятки додинастичного періоду свідчать про становлення характерної
монументальності образів, формування канонів живописних і пластичних
зображень, іконографічних прийомів, прагнення цілісного відтворення фігури
людини та її місця в соціальній ієрархії (плита фараона Нармера, 3000 р. до н.
е.).
 У добу Стародавнього часу відбувається перехід від споживацького
первісного ладу до цивілізації, що виробляє, породив пафос самоутвердження
людини, яка уявляла себе не інакше як в образі велетня, що протиставляв свою
силу природі й підкорював її. Невипадково у давніх міфах акцентовано тему
героя, який перемагає чудовиськ й розкриває людству таємниці богів:
вавилонський Гільгамеш, єгипетський Осіріс, грецькі Прометей і Геракл.
В епоху Давнього царства(30—23 ст. до н. е.;) починають будувати
піраміди.
Архітектура давньоєгипетської піраміди виходила з архетипу пагорба,
“світової гори”. Космогонічні міфи Єгипту виводили начало світобудови з
первісного водного хаосу Нуну, який породив священний пагорб Бенбен, а на
нього зійшло сонце в образі птаха Бену. Оскільки у створеному богами світові
панував порядок, правильна геометрична форма піраміди якнайкраще
відповідала зазначеній світобудівній моделі. Давньоєгипетські піраміди
становили могутній кам’яний масив, утворений гігантськими блоками, з
невеликою поховальною камерою, де розміщувався саркофаг з мумією,
коридорами, що вели до неї, та вузькими каналами для вентиляції.
Перший пам'ятник, де ідея вічного життя знаходить своє архітектурне
відображення, - це похоронна споруда для царя Джосера,
 виконане архітектором Імхотепом (XXVIII в. До н.е.). Воно являє собою
багатоступеневу піраміду, що складається з поставлених один на одного мастаб,
висота піраміди - 60 м. Піраміду оточував складний ансамбль, що складається з
дворів, молелен, гробниць. Величезний простір ступінчастою піраміди
призначалося насамперед для зберігання Ка (духу) царя. Джосер був яскравою
фігурою в історії Стародавнього Єгипту. Він сформував централізовану
політику абсолютного підпорядкування, затвердив верховенство бога сонця Ра
над іншими богами і змінив божественну природу монарха. Цар не просто
представник божества на землі, а невід'ємна частина самого божественного
начала.
Період Стародавнього Царства - час розквіту єгипетського мистецтва.
Три знамениті піраміди - Хеопса, Хефрена і Міккеріна у Гізі- символізують
єгипетську міць і остаточне затвердження царя в якості божества.
 Найвища піраміда (142 м) Хеопса відноситься до семи чудес світу.
Ансамбль у Гізі, окрім пірамід, об’єднував також заупокійні храми та
гігантську фігуру сфінкса з тулубом лева і головою фараона, спрямований у
безкінечність безтрепетний погляд якого утверджував ідею перемоги вічності
над скінченністю земного існування.

Загадка виникнення в пустелі Гіза пірамід досі є таємницею для сучасної

людини. Неможливо дати єдиного пояснення пірамідам. Крім того, що вони
були усипальнями для царів, в них був закладений величезний символічний
зміст. Так стародавні єгиптяни висловили своє уявлення про вічність (і це
основний мотив всього мистецтва Єгипту). Вчені-єгиптологи розробили безліч
гіпотез про символічному призначенні пірамід. Перша гіпотеза була висловлена
в XIX ст. єгиптологом Ернесто Скіапареллі. На його думку, піраміди
символізували сонячну енергію, яка передавалася фараону в його усипальницю.
Чотири сторони були звернені точно до чотирьох сторонах світу. Число
"чотири" наділялося божественним змістом. Інший вчений, Джеймс Генрі
Брістід, дивуючись точному розрахунку, з яким була вибудувана піраміда
Хеопса, стверджував, що це перемога розуму над хаосом, "документ з історії
людського розуму". За Н.Л. Павлову, в основі мистецтва Єгипту лежить форма
сонячного променя. Піраміди, обеліски, сфінкси - є матеріалізоване втілення
сонячного променя. Йому поклонялися єгиптяни. Рухаючись по небу, сонце
творить життя на землі. Знаряддя творчості сонця - промінь. Вся культова
сонячна архітектура сотворена самим сонцем і побудована за його променю. Усі
зазначені гіпотези допомагають зрозуміти сенс таємничих єгипетських пірамід.
Існувало раніше думка, що піраміди будували раби,

сьогодні спростовано археологами та істориками, оскільки поряд з

пірамідами знайдено залишки поселень вільних селян і ремісників. Брати участь
у будівництві пірамід було рівносильно залученню до божественного,
рівносильно молитві.
На роботи люди призивалися в сезони, коли не потрібно було займатися
сільськогосподарськими роботами.
Будівництвом займалися тільки висококваліфіковані фахівці: архітектори,
виконроби. Найбільша кількість не настільки кваліфікованих людей було
задіяно в каменоломнях і на доставці каменю. Всього на будівництві було 20-30
тисяч осіб.
У Стародавньому Царстві поруч з пірамідами зводилися храми. Шлях покійного
царя в підземне царство лежав через храм. Перші храми не збереглися. Розквіт
храмового будівництва відноситься до Нового Царства. Фараонів стали ховати в
Долині царів, в гробницях, висічених в скелі. Перший храм був побудований
для цариці Хатшепсут (кінець XVI ст. До н.е.) архітектором Сененмут.
 З долини вгору до поховального храму веде дорога, по боках якої знаходяться
сфінкси з особою цариці. Кінець дороги виходить до приміщення з двома
водоймами, потім шлях проходить через першу терасу на другий рівень, де
тераса має форму квадрата, з двох боків оточеного колонами. Частина тераси
поглиблена в скелю. Гора і храм створюють гармонійний ансамбль, який вражає
своєю величчю.
Храм в Луксорі був побудований Аменхотеном Третім в XIV ст. до н.е.
Наступні прибудови робив Рамзес Другий (XIII ст. До н.е.). Двір виділяється з
усього комплексу красою гранітних монолітних колон папірусообразной форми,
які оточують його двома рядами. Капітелі колон виконані у формі закритого
квітки папірусу. Храм виглядає декоративним і вважається найвишуканішим
храмом Єгипту.
 Храми Рамзеса Другого. Час правління Рамзеса Другого відноситься до
пізнього періоду Нового Царства. Рамзес правил 67 років. При ньому знову
розгорнулося грандіозне будівництво храмів. Він остаточно добудував
Карнакський і Луксорський храми

і спорудив на свою честь цілий комплекс Рамзессеум, куди входили

палац і Великий храм

, а також Малий храм, присвячений дружині Рамзеса Нефертарі.

 Ці храми висікалися в скелі. Великий храм мав ефектний фасад, у якого
височіли чотири статуї фараона, кожна заввишки 21 м. Усередині гори
знаходився сам храм з гіпостильним залом

і святилищем. У першому залі стояли статуї Озіріса. Перед святилищем

знаходився атріум. У святилище - статуя фараона і бога. У Малому храмі
Нефертарі і богині Хатхор на фасаді в нішах були розташовані поперемінно
шостій колосальних статуй цариці, Рамзеса Другого і богині Хатхор. Як
Великий, так і Малий храми під час будівництва Асуанської греблі були
перенесені в інше місце, щоб уникнути затоплення.

Писемність
 Давньоєгипетська мова відома вченим за великою кількістю збережених написів
ієрогліфічної писемності, виконаних на камені і папірусах. Оскільки вона є мертвою
мовою, то на зорі єгиптології існувала проблема її дешифрування, з якою успішно
впорався французький учений Жан-Франсуа Шампольйон в 1822 році, за допомогою
двомовних греко-єгипетських написів.
Формування мови відбувалося в Додинастичний період.
Єгипетська мова є однією з найдавніших мов світу, які мали писемність —
найраніші зі стародавніх текстів, які дійшли до нас, припадають на рубіж 4-го і 3-го
тисячоліть до н. е.[3] З цього періоду єгипетське письмо мало як знаки, які
«зображували» слова, так і знаки, що позначали сполучення приголосних, ба більше,
літерні знаки для окремих приголосних і узагальнені визначники, що зображально
натякали, до якої галузі понять слово за змістом належить. Рахівники
використовували величезні числа: 10000, 100000 і навіть 1 000 000, для яких були
свої слова і знаки. Писемність єгиптян поділялась на декілька видів: ієрогліфіка — з
безлічі зображень (ієрогліфів), ієратика — зі скорочених їх накреслень і демотика —
зі ще більш спрощених, іноді й злитих знаків. Стародавні єгиптяни найчастіше
писали горизонтальними рядками, справа наліво, рідше — зліва направо. Іноді
писали вертикальними стовпцями, які завжди читалися зверху вниз. Незважаючи на
переважний напрямок єгипетського письма справа наліво, в сучасній науковій
літературі з практичних міркувань частіше прийняте написання зліва направо. Від
єгипетської писемності походить мероїтське і коптське письмо (незначно). До
середини 1-го тисячоліття всі види єгипетського письма зникли, найпізніший
виявлений напис ієрогліфікою припадає на IV століття, а демотикою на V
століття[4].
 Єгипетську літературу, написану від фараонівського періоду Стародавнього
Єгипту до кінця римського панування разом з шумерською літературою вважають
першою літературою світу[7]. За три тисячі років єгиптяни створили багату
художню літературу, розробили її різні жанри.
До періоду Стародавнього царства (XXVI–XXII століття до н. е.) до
літературної творчості належали поховальні тексти, листи, релігійні гімни, вірші та
пам'ятні автобіографічні тексти, які розповідають про кар'єри видатних вельмож.
Тільки на початку Середнього царства (XXI–XVII століття до н. е.) була створена
оповідна література. Це була «революція засобів», яка, за словами Р. Б. Паркінсона,
була результатом піднесення інтелектуального класу переписувачів, нових
культурних почуттів індивідуальності, безпрецедентних рівнів грамотності й
більшого доступу до письмового матеріалу.
Грамотні люди, як вважають, становили лише 1% населення[12], інша частина
включала неписьменних селян, пастухів, ремісників та інших робочих[13], а також
торговців, яким потрібна була допомога місцевих секретарів[14]. Привілейований
статус писаря є предметом популярного в період Рамессидів навчального тексту
«Сатира професій» (pSallier II), в якій автор висміював тяжкість професій
скульптора, столяра, гончара, рибалки, хлібороба, гінця та інших на противагу
професії переписувача.
Тексти виконувалися найрізноманітнішими пристроями. Поряд з долотом,
необхідним для вирізання написів на камені, головним інструментом для письма в
Стародавньому Єгипті була очеретяна ручка[16]. Ручки вмочували в пігменти:
чорний (вугілля) і червоний ( охру) — для запису на сувоях папіруса — тонкого
матеріалу, виготовленого склеюванням смуг серцевини стебел рослини Cyperus
papyrus, а також на невеликих керамічних або вапнякових черепках[17].
Вважається, що папірусні сувої були досить дорогими комерційними
предметами, оскільки багато з них є палімпсестами — рукописами, в яких старіший
текст змитий або зіскоблений, щоб звільнити місце для нового[18]. Це явище, разом
з практикою відривання частин папірусних документів для менших листів, свідчить
про те, що були сезонні дефіцити, викликані обмеженим вегетаційним періодом
рослини Cyperus papyrus[18]. Це також пояснює часте використання остраконів і
вапнякових черепків як засобу написання для коротших письмових робіт[19]. Крім
каменю, керамічних остраконів і папірусу писали на дереві, слоновій кістці і гіпсі.