1.

Загальна характеристика джерельної бази до вивчення давньоєгипетської цивілізації:

а) Писемні джерела: характеристика збереженого корпусу текстів.
б) Пам’ятки матеріальної культури. Археологічні джерела.
Джерела з історії Стародавнього Єгипту поділяються на чотири групи: староєгипетські писемні пам'ятки,
повідомлення античних авторів та Біблії про Єгипет, жанрові сцени, зображені на стінах храмів і гробниць,
пам'ятки матеріальної культури.
Староєгипетських текстів збереглося чимало, бо єгиптяни нерідко писали на "вічному" матеріалі: на стінах і
колонах храмів і гробниць, на кам'яних плитах і саркофагах, на кістяних дощечках (палетках), печатках,
амулетах тощо. До того ж вони списаним папірусом часто пеленали мумії, просочуючи його ароматними
смолами, завдяки чому він ставав довговічнішим.
З писемних джерел єгиптологи найбільше цінують списки фараонів, викарбувані на стінах храмів у Карнаці,
Абідосі та Саккара. Ці списки містять не лише імена фараонів, а й роки їхнього царювання, що робить їх
незамінними для складання хронології. На жаль, у різних списках фараони іменуються по-різному і це створює
додаткові труднощі для єгиптологів.
Цінну історичну інформацію містять також царські літописи, особливо "Палермський камінь", "Аннали
Тутмоса III", "Стела Піанхі" ("Поема про Кадетську битву") тощо. Однак до цієї інформації потрібно ставитись
дуже критично, бо фараони мали звичку приписувати собі воєнні, заслуги своїх попередників, "позичали"
один в одного воєнні сюжети та зображували себе переможцями навіть у тих випадках, коли для цього не
було жодних підстав. У царських літописах знаходимо також повідомлення про інші народи Передньої Азії.
Істотно доповнюють інформацію, що міститься в царських літописах, "автобіографії" єгипетських вельмож,
проте й ці джерела не надто обтяжені історичною правдою. При знайомстві з ними згадується іронічне
застереження Бернарда Шоу: "Коли ви читаєте біографію, не забувайте, що правда завжди непридатна для
опублікування".
Серед єгипетських писемних джерел майже повністю відсутні юридичні документи та матеріали
господарської звітності, а ті окремі, що дійшли до нас, не в усьому правдиво відтворюють господарське життя
країни, бо єгиптяни мали вроджену "пристрасть до рекордів, звершень, перевиконань". Щоб дослідити
суспільне життя в Єгипті, вченим доводиться більше користуватися літературними і навіть релігійно-
міфологічними сюжетами.
Про наукові знання у Стародавньому Єгипті розповідають словники, задачники, медичні та астрономічні
трактати, найдавніша у світі "енциклопедія" ("енциклопедія Аменемопе"). Релігійне життя стародавніх єгиптян
досить яскраво відображене в їхній багатій заупокійній літературі ("Тексти пірамід", "Тексти саркофагів",
"Книга мертвих" тощо).
Таким чином, староєгипетські писемні джерела найгірше відображають соціально-економічну історію країни,
краще -- політичні, культурні та релігійні процеси.
Важливим, часом незамінним доповненням до писемних джерел, є напрочуд реалістичні жанрові сцени на
кольорових рельєфах і розписах єгипетських храмів, гробниць і саркофагів. Єгиптяни, очевидно, вірили, що ці
зображення "оживуть" на тому світі, щоб небіжчик опинився у звичному для нього оточенні, тому виконували
їх якомога правдивіше й всесяжніше, що перетворило їх на справжню енциклопедію староєгипетського життя.
Цінні повідомлення про Стародавній Єгипет є в іноземних -- вавилонських, ассирійських, кушитських та ін.--
написах. Щодо Біблії, то її єгипетські сюжети стосуються майже виключно перебування стародавніх євреїв у
цій країні.
З античних авторів найповніше описав Єгипет "батько історії" Геродот, який у 445 р. до н. е. побував у цій
країні. Він, зокрема, розповів про природнокліматичні умови в долині Нілу, про культуру і побут стародавніх
єгиптян, про окремі події єгипетської історії. Повідомлення про Стародавній Єгипет нам залишив також Діодор
Сицилійський, який хоча й відвідав цю країну, проте побудував свою розповідь на матеріалах, почерпнутих в
інших авторів, завдяки чому до нас дійшло чимало фрагментів утрачених античних праць. "Батько географії"
Сграбон описав природні умови Єгипту, господарське життя єгиптян, а Пліній Старший -- технологію
виробництва папірусу. Цінний матеріал стосовно староєгипетської релігії знаходимо у праці Плутарха
Херонейського "Про Ізіду та Озіріса". Окремі повідомлення про Стародавній Єгипет є у працях Гекатея
Абдерського, Павсанія, Фукідіда, Ісократа, Платона, Аристотеля, Аристофана, Гекатея Мілетського та інших
античних авторів. Особливо цінним для єгиптологів в античній групі джерел є історичний доробок
єгипетського жерця Манефона, який жив у IV--III ст. до н. е.-- двотомна грецько мовна праця "Історія Єгипту".
Манефон користувався фондами храмових архівів і бібліотек, тому його повідомлення про Єгипет достовірні.
Це єгиптологічне джерело збереглося фрагментарно у працях інших античних авторів.
Звичайно, повідомлення греко-римських авторів про Єгипет не завжди достовірні, тому ставитися до них
потрібно критично.
 Виявлені археологами пам'ятки матеріальної культури стосуються різних періодів староєгипетської історії, у
тому числі найдавнішого, і є цінним доповненням до писемних джерел. Однак загалом історія
староєгипетської цивілізації відображена в них, як і в джерелах писемних, нерівномірно. Зокрема, дуже
невиразні сліди залишилися від її темних -- т. зв. перехідних -- періодів.

2. Природа та населення Єгипту в античній греко- та латиномовній традиції.

Пiвнiчно-Схiдна Африка - одне з найдавнiших вогнищ стародавньої цивiлiзацiї. Тут протiкає одна з
найдовших рiк свiту - Нiл / єгиптяни називали його " Хапi"/. Довжина Нiлу - 6670 км., ширина - бiля Елефантiни
- 500 м., потiм - до одного км., глибина досягає 10 м. Пiсля розливу цiїї рiки земля навколо неї вкривалась
намулом i ставала чорною та родючою. Шар намулу досягав десяткiв метрiв. Висока та стабiльна врожайнiсть
забезпечувалась щорiчним вiдновленням родючостi грунту, що збагачувався новими вiдкладами намулу,
котрий пiд впливом сонячного тепла видiляв сполуки азоту та фосфору, необхiднi для майбутнього врожаю.
Таким чином, грунт не потребував додаткових мiнеральних чи органiчних добрив. Єгиптяни називали свою
країну " Та Кемет"- Чорна Земля. Там де закiнчувалась чорна земля починався свiт пiщаних та кам"яних
пустель: Червона країна, Дезере.
Сучасна назва Єгипет походить вiд стародавнiх грекiв, котрi називали цю країну " Айгюптос", вiд єгипетської
назви древньої столицi Хет-ка-Птах, яку греки називали Мемфiсом. Справедливими видаються слова
Геродота:" Єгипет - дар Нiлу". Справдi, коли у V тис. до н.е. зменшився вплив вологих вiтрiв, знизився рiвень
грунтових вод - наступ пустелi змушував пастушi племена тягнутись до Нiлу, де вони поряд iз збиральництвом,
мисливством, рибальством та скотарством займаються вже i землеробством.
Вже в стародавнi часи Єгипет складався з двох частин: Верхнього i Нижнього Єгипту. Верхня країна являла
собою смугу землi вздовж течiї рiки вiд перших порогiв. Ширина нiльської долини змiнювалась вiд 1-2 до 20
км. Нижнiй Єгипет - це частина рiки перед впадiнням Нiлу в море. Вона починалась за 200 км. вiд берега моря
i являла собою розрiзану рiчковими рукавами заболочену мiсцевiсть. Своєю трикутною формою вона
нагадувала букву грецького алфавiту, через що ми сьогоднi називаємо її Дельтою.
Навеснi, коли в горах Ефiопiї тане снiг, а в тропiчнiй Африцi в розпалi дощовий сезон, рiки, якi дають початок
Нiловi, одночасно вбирали в себе велику кiлькiсть надлишкової води. В серединi липня повiнь досягала
пiвденних кордонiв Єгипту. Потiк води перевищував звичайну норму в десять разiв.
Найвищий рiвень припадав на серпень-вересень i перевищував звичайний на пiвднi на 14 метрiв, а на пiвночi
на 8-10 метрiв. В серединi листопада вода починала спадати, а земля вкривалась шаром чорного, дуже
родючого намулу, гумусу / так називали часточки, що мiстились у водi/.
Жорстокi умови, з якими зiткнулась бiльшiсть жителiв Єгипту, поставили їх перед вибором. I вони зробили
його, вважаючи, що краще згуртуватися i напружено працювати на чорнiй землi, нiж без води i їжi блукати
Червоною країною.Долина рiки заселяється починаючи з VI тис. до н.е. Племена, що приходили сюди,
говорили рiзними мовами i мали рiзноманiтний зовнiшнiй вигляд. Проте тисячолiття проведенi разом привели
до появи їдиного народу - єгиптян. Їхня мова належала до однiїї з африканських груп афразiйських чи семiто-
хамiтських, мов. Єгиптяни були середнього зросту, мали широкi плечi, смугляву шкiру та чорне, пряме
волосся. Жiнок єгипетськi художники зображали свiтлiшими / можливо, вони намагались уникнути загару/.
Люди почали селитися в Нільській долині в сиву давнину - ще в VII тис. до н.е. Перші поселення складалися з
кількох землянок та халуп.
Невідомо, які саме племена утворили єгипетський народ. У V тис. до н.е. племена скотарів через зміну
клімату були змушені переселитися ближче до Нілу. Вони створили новий народ. Археологи називають цей
народ «бадарійцями». Решту народів єгиптяни називали «дев'ятьма луками»
У IV тис. до н.е. в єгиптян з'явились зародки держави. Таким чином, на береги Нілу приходили різні племена
та народи. З часом вони й створили самобутній народ, за яким закріпилась назва «єгиптяни».

3. Єгипетська писемність та історія її дешифрування.

Найдавніше письмо з’явилося в Єгипті наприкінці IV тис. до н. е. Воно мало малюнкову форму. Деякі
дослідники вважають, що єгиптяни, найімовірніше, запозичили саму ідею письма в шумерів, проте більшість
єгиптологів схиляється до думки, що староєгипетське письмо має місцеве походження.
Письмо стародавніх єгиптян пройшло у своєму розвитку три послідовні стадії: піктограму (малюнкове
письмо), ідеограму (передача абстрактних понять) та фонограму (передача звуків). Прикладом піктограми
може слугувати відома палетка Нармера, яка не читалась, а тлумачилася. В ідеограмі зображуване поняття
вже не обов’язково збігалося з образом-малюнком (малюнок лелеки означав також "знаходити", малюнок
посудини, з якої виливається вода,— "прохолодний" і т. п.). Згодом єгиптяни стали передавати на письмі
окремі звуки та склади, тобто винайшли фонему. В XXIII—XV ст. до н. е., які вважаються класичною добою
розвитку ієрогліфіки, єгиптяни 24 приголосні (голосних у письмі не позначали) передавали 36 ієрогліфами, а
звукові склади (дві-три приголосні поруч) — близько 350 знаками.
Староєгипетське письмо — поєднання піктограм, ідеограм і фонограм. Єгиптяни впритул підійшли до
створення алфавіту, проте на цьому й зупинилися. Щоб читати письмо стародавніх єгиптян, доводилось
вивчити щонайменше 700 ієрогліфів, загалом же їх існувало кілька тисяч. Читати й розуміти текст допомагали
детермінативи, яких налічувалося понад 100. Ними слугували звичайні ієрогліфи, які в інших випадках мали
самостійне смислове чи звукове значення. Так, поняття "дім" і "виходити" передавалися на письмі
однаковими знаками. Якщо біля цих знаків нічого не стояло, вони означали "дім", якщо ж стояв детермінатив
у вигляді зображення пари крокуючих ніг,— "виходити".
У Стародавньому Єгипті поступово склалися три стилі письма: ієрогліфіка, ієратика й де мотика.
Найдавнішими пам’ятками ієрогліфічного письма (термін ієрогліфи означав "священні викарбувані знаки") є
"Тексти пірамід", викарбувані на стінах восьми царських пірамід V—VI династій у Саккара. Хоч ієрогліфічне
письмо проіснувало аж до перших століть н. е., поки єгиптяни не перейшли на простіше й зручніше
старогрецьке письмо, все ж воно поступово спрощувалося заради скоро писання. Близько 3000 р. до н. е.
написання ієрогліфів уже настільки спростилося, що важко було відтворити їхній прадавній малюнковий
вигляд. Таке спрощене письмо назвали ієратикою, тобто "жрецьким письмом", бо пізніше ним стали
користуватися переважно жерці. Між монументальним ієрогліфічним та курсивним ієратичним стилями
письма приблизно таке ж співвідношення, як між нашим друкованим і рукописним. З VII ст. до н. е. набув
широкого вжитку ще простіший стиль, названий де мотикою, тобто "народним письмом". Демотика нагадує
нашу стенографію і насилу читається єгиптологами.
Писали стародавні єгиптяни здебільшого горизонтальними рядками справа наліво чи вертикальними — згори
лонизу, при цьому стовпчики найчастіше розташовувалися справа наліво. Писали загостреною очеретяною
щіточкою, яку вмочували в чорне або червоне чорнило. Основним матеріалом для письма був папірус,
виготовлений з однойменної рослини, зарості якої в давнину простягалися від нільських порогів до Дельти
(нині вони збереглися лише на берегах річок Тропічної Африки).
Папірус для письма єгиптяни виготовляли так. Спершу нарізали із стебел тонкі смужки, потім склеювали їх
шарами хрест-навхрест, спресовували і просушували. Виходили сувої, цупкіші за наш папір, чорнила на них не
розпливалися. Довжина таких сувоїв іноді сягала десятків метрів. Єгиптянин тримав сувій у лівій руці й
розкручував його в процесі читання. Отож антична книга-сувій — нащадок староєгипетського папірусу, що ним
користувалися в давнину також греки, римляни, копти, візантійці, арамеї та араби (у VIII ст. на зміну папірусу в
Європу прийшов дешевий китайський папір).
Грамоту єгиптяни здобували у платних школах, які існували здебільшого при храмах. Школярі не лише
вчилися читати й писати, а й опановували тодішні наукові знання. Школи готували грамотних чиновників-
діловодів, яким присвоювали звання "писця, що одержав дощечку". Деякі випускники шкіл досягали вершини
чиновницької кар’єри. Любов до навчання у школах прищеплювали за допомогою бамбукової палиці,
керуючись тодішнім "педагогічним" принципом: "вухо хлопця на його спині, і він слухає, коли його б’ють".
Складність староєгипетського письма спричинила появу в суспільстві культу грамотності. Грамотність, а не
військова звитяжність, цінувалася в Єгипті понад усе, шлях до влади "лежав не через меч, а через перо".
Окремі писці зажили собі визнання й слави, їх вважали напівбогами, їхню мудрість оспівували поети. Проте
непомірно високий соціальний престиж чиновників-грамотіїв сприяв виникненню "соціального чванства й
інтелектуального безсилля".
Єгипетське жрецтво, особливо від доби Нового Царства, намагалося перетворити освіту на свою монополію.
Навіть фараон не міг скористатися релігійно-філософськими трактатами, які зберігалися при храмах, без
спеціального дозволу жрецької колегії. Греки та візантійці, що ототожнювали єгипетського бога мудрості й
письма Тота з античним культом Гермеса, називали ці книги герметичними, тобто недоступними.
Історичне значення староєгипетського письма полягає в тому, що воно стало родоначальником найдавнішого
алфавіту в Африці та основою для створення семітських абеток, передусім фінікійської, з якої починається
біографія сучасного алфавітного письма.
Найважливіші джерела з історії Дешифрування ієрогліфів Стародавнього Єгипту -- писемні пам'ятки --
"заговорили" лише в 20-х роках XIX ст. Так довго не вдавалося їх прочитати тому, що вчені прийняли на віру
помилкове твердження античних авторів про відсутність в єгипетській ієрогліфіці фонем.
Європейські вчені підходили до розкриття таємниці ієрогліфічного письма крок за кроком. Так, у XVIII ст. було
встановлено, що єгиптяни поміщали в овальні рамки-кар-туші імена царів, що від їхньої стародавньої мови
походила мова коптів -- пізніх єгиптян, які стали християнами. На початку XIX ст. англійський вчений-
енциклопедист Томас Юнг висловив припущення, що єгипетська демотика -- це скорописна форма
ієрогліфічного письма. Він дешифрував кілька ієрогліфічних знаків і дійшов висновку, що єгиптяни
користувалися фонемами, проте стверджував, що робили вони це виключно для передачі греко-римських
імен, тому таємницю староєгипетського письма не розкрив. Знайти ключ до дешифрування єгипетських
ієрогліфів вдалося лише геніальному французькому вченому Ж. Ф. Шампольйону (1790-1832).
Природа наділила Ж. Ф. Шампольйона феноменальними лінгвістичними здібностями, працелюбністю і
цілеспрямованістю. Ще в юнацькі роки він опанував грецьку, латинську, староєврейську, арабську, сирійську,
арамейську, ефіопську, коптську, зендську, пехлевійську, санскрит та деякі інші східні мови і діалекти.
В дитинстві він захопився староєгипетською історією і в дванадцять років приступив до написання
фундаментальної наукової праці "Єгипет за фараонів", за яку його в 16-річному віці обрали академіком.
У 1808 р. Ж. Ф. Шампольйон почав працювати над копією Розетського напису (оригінал зберігається у
Лондоні). Чорну базальтову плиту з цим написом знайшов улітку 1799 р. на березі Розетського рукава Нілу
один із учасників африканської експедиції Наполеона Бонапарта. Напис був двомовний (білінгва), виконаний
трьома системами письма: старогрецькою і двома староєгипетськими (демотикою та ієрогліфікою). Вчений
переконався, що в єгипетській ієрогліфіці є фонеми (на цю думку його наштовхнуло зіставлення відкритого
ним третього стилю староєгипетського письма -- ієратики з демотикою та ієрогліфікою). Озброївшись цією
концепцією і спираючись на спосіб написання в Розетському тексті імен єгипетського царя Птоломея та цариці
Клеопатри, Ж. Ф. Шампольйон 14 вересня 1822 р. прочитав в іншому ієрогліфічному написі імена фараонів
Рамзеса II і Тутмоса III і, таким чином, довів, що не лише греко-римські, а й єгипетські імена писалися з
використанням фонем. Отож ключ до дешифрування староєгипетського письма було знайдено, і 1822 р. став
роком народження нової науки -- єгиптології.
Запропонований Ж. Ф. Шампольйоном метод прочитання ієрогліфів був принципово новим у науці, тому
геніального француза справедливо назвали "батьком єгиптології". Справу Ж. Ф. Шампольйона продовжила
плеяда інших талановитих учених. Вони глибше проникли в таємницю староєгипетського письма, виправили
окремі лінгвістичні помилки Ж. Ф. Шампольйона, переклали й прокоментували майже всі відомі нині
староєгипетські тексти.

4. Єгиптологія у ХІХ-ХХ ст.: ключові постаті, відкриття, напрямки, школи..

Єгиптологія є комплексною гуманітарною наукою, що вивчає історію, мову й культуру Стародавнього Єгипту
– цивілізації, яка існувала впродовж трьох тисячоліть (приблизно від ІІІ тис. до н.е. до 332 р. н.е., коли її
завоював Олександр Македонський) у долині Нілу, хоча додинастичний період історії Єгипту сягає навіть
давніших часів. Єгиптологія як окрема галузь науки бере початок від дешифрування Ж.-Ш. Шампольйоном
давньоєгипетських ієрогліфів, тобто від 27 вересня 1822 року. Зазначена дата вважається днем професійного
свята єгиптологів.
Ця галузь спершу формувалася в межах орієнтальних студій, які в ХІХ ст. розвивали європейські колонізатори.
Тому цілком логічно, що найкращі єгиптологічні наукові школи склалися саме в Німеччині, Франції, Великій
Британії, США, Італії, Австрії. Відповідно, офіційними (або ж конгресовими) єгиптологічними мовами стали
французька, німецька й англійська. А отже, вчений, який прагне займатися цим напрямом досліджень, має
володіти ними всіма (принаймні однією – вільно, а іншими – на рівні читання й розуміння). Причому слід
брати до уваги те, що більшість словників давньоєгипетської мови, якими користуються сучасні єгиптологи,
написано німецькою – зокрема найгрунтовніший словник давньоєгипетської мови під редакцією А. Ермана і
Г. Ґрапова, який ще називають Берлінським словником й у створенні якого брала участь вся єгиптологічна
спільнота. В процесі його підготовки було створено картотеку давньоєгипетських термінів, що містить кілька
мільйонів карток. Проект із оцифрування цього словника та картотеки до нього
– «Thesaurus linguae aegyptiae» – триває досі, база даних постійно поповнюється новою інформацією.
Як наголошує О. Романова, попри поширену думку, єгиптологія не зводиться й ніколи не зводилася лише до
вивчення і тлумачення текстів. Вона складається з таких трьох основних напрямів, як: власне текстологія
(філологічно-історичні дослідження); археологія (проведення розкопок на території сучасного Єгипту);
музейна єгиптологія (або ж речезнавство), тісно пов’язана з мистецтвознавством і реставраційною справою (в
фокусі дослідження перебуває сама пам’ятка як носій культури, а це передбачає не лише вивчення історії
потрапляння певного артефакту до конкретного музею, а й дослідження артефакту як матеріального об’єкта,
зокрема, матеріалів, із яких його було зроблено, технології його виготовлення, його призначення й місця в
давньоєгипетській культурі). До згаданих напрямів можна додати археобіологію (археозоологію та
археоботаніку), що займається вивченням решток живих організмів – людини, тварин, рослин, – які були
знайдені в результаті археологічних розкопок на території Єгипту, а також нові напрями – вивчення
давньоєгипетського візуального мистецтва та дослідження архітектури.
За словами О. Романової, станом на весну 2017 року в Єгипті нараховувалося 222 діючі наукові експедиції.
Вони працюють по всій території країни (і в пустелі чи оазах). Це – як власне археологічні експедиції, котрі
проводять розкопки, так і епіграфічні, що працюють із написами й зображеннями на скелях, гробницях та
інших об’єктах, які не потребують розкопування.
 Науковиця розповіла, що, крім традиційно потужних єгиптологічних країн, експедиції до Єгипту відряджають
Бельгія, Нідерланди, Португалія, Швейцарія, Іспанія та багато інших. Єгиптологічні школи високого рівня
склалися в Польщі та Чехії. Окрему науково-дослідну єгиптологічну установу було засновано в Болгарії.
Українська ж єгиптологія перебуває наразі на етапі становлення.
Активно розвивається і єгипетська єгиптологічна школа, представлена низкою високофахових досліджень і
визнаними у світі науковцями. О. Романова, зокрема, згадала про внесок у єгиптологію Селіма Хасана –
єгипетського дослідника, який очолював єгипетську експедицію, що вела розкопки в некрополі Ґізи, й
опублікував їхні результати в багатотомному виданні.
Особливістю діяльності єгипетської єгиптологічної школи є те, що єгипетські єгиптологи, поряд із власне
науковими дослідженнями, мають здійснювати охорону пам’ятних місць, каталогізацію, реставрацію та
зберігання великої кількості пам’яток. Єгипетські вчені доволі успішно справляються з обома цими
завданнями – особливо зважаючи на те, що Єгипет не є державою, яка має можливість спрямовувати значні
кошти на ці потреби. О. Романова розповіла, що фінансування досліджень і функціонування служб із охорони
пам’яток Єгипту забезпечується з надходжень від міжнародного потоку туристів, які відвідують Єгипет.
Міністерство старожитностей Єгипту проводить велику роботу щодо моніторингу та повернення на
батьківщину об’єктів давньоєгипетської матеріальної культури, які були незаконно вивезені за межі країни.

5. Давній Єгипет у світових та українських музеях.

Нині культурна спадщина Стародавнього Єгипту зберігається у численних музейних установах і приватних
колекціях світу: в Німеччині, Франції, Великій Британії, США, Італії, Австрії, йдеться також про Японію, Індію,
Туреччину, Аргентину тощо. І навіть про Україну. Це пояснюється тим, що єгиптологія від самого початку
супроводжувалася єгиптоманією – посиленою цікавістю до культури Стародавнього Єгипту, яка (цікавість)
могла виявлятися в різних формах, зокрема в науці та колекціонерстві (у ХІХ ст. вважалось, що кожен музей,
аби підтримувати статус поважної установи, повинен був мати власну колекцію давньоєгипетських
артефактів). Цікаво, що давньоєгипетські знахідки виявляють під час археологічних розкопок далеко від Єгипту
– наприклад, на Середньому Сході, в Сибіру чи на території України. Пояснюється це явище дуже просто,:
сучасні люди здебільшого переконані, що давні цивілізації були замкненими спільнотами, які не контактували
із зовнішнім світом, а між тим, насправді контакти між народами й культурами відбувалися постійно, причому
контакти різного роду. Торгівля і навіть війни слугували обмінові культурним досвідом, а також об’єктами
матеріальної культури.
На території України давньоєгипетські пам’ятки зберігаються в 17 установах. Це – Одеський археологічний
музей НАН України (з найбільшою в нашій країні колекцією, що налічує близько 800 артефактів), Національний
музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, Національний музей історії України, Національний Києво-
Печерський історико-культурний заповідник, Бахчисарайський державний історико-культурний заповідник,
Дніпропетровський національний історичний музей імені Д.І. Яворницького, Євпаторійський краєзнавчий
музей, Керченський державний історико-культурний заповідник, Музей етнографії та художнього промислу
Інституту народознавства НАН України (м. Львів), Львівський музей історії релігії, Китайський палац
Золочівського замку (філії Львівської національний галереї мистецтв імені Бориса Возницького), Музей
археології та етнографії Слобідської України Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна,
Миколаївський обласний краєзнавчий музей, Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського,
Національний заповідник «Херсонес Таврійський», Кримський республіканський краєзнавчий музей (м.
Сімферополь), Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Кожен із артефактів,
які зберігаються в Україні, є важливим і потребує дбайливого ставлення й охорони, а також вивчення та
введення в науковий обіг, адже може виявитися ключовим для якого-небудь єгиптологічного дослідження.
Саме тому надзвичайно важливо укладати каталоги пам’яток, які перебувають на території нашої країни, бо
вони мають не тільки локальне, а й всесвітнє значення. Так, саркофаги, що зберігаються в Національному
Києво-Печерському історико-культурному заповіднику є зразками вишуканого єгипетського мистецького
стилю доби XXI, XXII та XХVI династій.
Навколо єгиптологічних досліджень досі побутує чимало міфів, стереотипів і відвертих нісенітниць, які вже
давно було спростовано вченими. Це стосується, наприклад, припущення про те, що розвинена цивілізація
постала в долині Нілу нібито завдяки іноземним правлячим династіям. Це хибне уявлення сягає доби
колоніалізму і пов’язане з поглядами тодішніх європейців на роль «білої людини» у світі, яку вважали єдино
можливим творцем цивілізацій. Саме ці погляди послугували підґрунтям для виникнення расизму. Наразі
доведено: незважаючи на те, що серед фараонів траплялися іноземці, переважну більшість становили все ж
представники питомо єгипетських династій.
Каїрський єгипетський музей — археологічний музей в Каїрі присвячений Стародавньому Єгипту. Музей є
найбільшим у світі сховищем предметів староєгипетського мистецтва. Його колекція налічує близько 120 тисяч
експонатів всіх історичних періодів давнього Єгипту. Музей єгипетської археології Петрі у Лондоні. Музей
містить понад 80 000 предметів і входить до числа провідних у світі колекцій єгипетських і суданських
матеріалів.

1. Царська влада та її характер.

Династійні поховання, розкопані Емері до та після Другої світової війни (1934-9 і 1945-7), ніколи не були опубліковані.
Це дуже шкодить дослідженням ранньої династії, оскільки пізніші гробниці, зокрема, дали важливі докази еволюції
архітектури поховань у другій половині ранньодинастичного періоду, забезпечуючи зв’язок між гробницями еліти
Першої династії та мастаби Стародавнього королівства
У перші п'ять років у Північній Саккарі, аж до початку Другої світової війни, Емері допомагав Закі Юсеф Саад (1901-82).
Саад мав зробити власний значний внесок у ранньодинастичні дослідження, розкопавши величезний некрополь на
іншому березі річки в Ель-Маасара (Саад назвав це місце Хелван на честь найближчого великого міста). Розкопки
тривали з 1942 по 1954 рік і виявили понад 10 000 могил (Saad 1947, 1951, 1957, 1969). Усі, окрім кількох, датуються
«Династією 0» та ранньодинастичним періодом. Некрополь, мабуть, служив місту Мемфісу, яке лежало прямо
навпроти на західному березі Нілу. Сам розмір могильника Хелван вражає й відображає розмір адміністративного
класу столиці навіть на початку єгипетської історії. Деякі з гробниць явно належали особам із значним статусом (Wood
1987), які за розміром майже дорівнювали сучасним.
Після двох років розкопок у комплексі «Ступінчаста піраміда» Ферту стало зрозуміло, що потрібні навички архітектора,
щоб знову зібрати масу заплутаних фрагментів і відтворити первісний вигляд великого надгробного монумента
Нетьєріхета. Отже, у 1926 році Ферт звернувся до послуг молодого Жана-Філіпа Лауера, який відтоді присвятив усе
своє життя – протягом останніх сімдесяти років – відновленню комплексу. Більшість архітектурних елементів, які
можна побачити сьогодні, завдячують своїм виглядом і реставрацією терпінню та проникливості Лауера. Більш ніж
будь-який інший вчений, Лауер відповідальний за роз’яснення історії та символіки комплексу ступінчастої піраміди
(Lauer 1936, 1939, 1962). Відкриття великого значення були зроблені Лауером під час розчищення галерей під
ступінчастою пірамідою. Особливо цікавим є скарб кам'яних посудин, зібраних Нетьєріхетом для поховання. Судини,
здається, були зібрані з королівських запасів, оскільки вони включають багато написів для попередніх королів (Лакау
та Лауер 1959). Засвідчено майже кожного короля до Нетьєріхета, включаючи деяких ефемерних правителів,
невідомих з інших джерел. Деякі посудини мають написи з іменами наступних правителів, включаючи групу чаш з
іменами останніх чотирьох царів Першої династії. Таким чином, кам’яні посудини зі Східчастої піраміди складають
одне з найважливіших джерел історичної інформації для перших двох династій. Багато суден несуть написи не
вирізані, але написані чорнилом (Lacau and Lauer 1965). Вони засвідчують використання курсивного письма ще за
часів Першої династії – про що вже свідчить папірус, знайдений Емері в гробниці Гемаки – і дають цінну інформацію
про роботу ранньодинастичної адміністрації. Вони включають найдавнішу відому появу титулу візира (виконавчого
глави адміністрації) і найдавнішу згадку про адміністративний поділ або ном. Написи з комплексу ступінчастої
піраміди складають одне з найбільших джерел ранньої писемності Єгипту.
Закарія Ґонейм (1911-59) був відповідальним за одне з найважливіших і несподіваних відкриттів у Саккарі:
незавершений комплекс ступінчастої піраміди короля Сехемхета, наступника Нетьєріхета, чий власний похоронний
комплекс так домінує на плато Саккара. Гонейм був призначений Хранителем некрополя Саккара в 1951 році і майже
відразу ж почав розкопки на південний захід від піраміди Унаса. Його відкриття та розкопки невідомого похоронного
комплексу, побудованого для раніше невідомого короля Третьої династії, викликали певну сенсацію (Goneim 1957). У
деяких відношеннях архітектура комплексу Секхемхет є більш розвиненою, ніж пам’ятник Нет’єріхет, що свідчить про
поступове вдосконалення монументального використання каменю. На підставці для ручок із камер під пірамідою
написано друге ім’я короля Сехемхета, що підтверджує його ідентифікацію зі списками Джосерті Нового царства.
Відкриття Ґонейма не лише вирішило одну з визначних проблем хронології Третьої династії, але й допомогло вченим
побачити комплекс ступінчастої піраміди в Нетьєрікхеті в контексті: як частину послідовності розвитку у сфері
архітектури царських поховань, а не як унікальну споруду і неперевершений пам'ятник.
Протягом двох десятиліть розкопок у Мемфітському некрополі ранньодинастичні дослідження намагалися не
відставати від безлічі нових доказів, наданих археологами. Однак, незважаючи на безперервний потік звітів про
розкопки, критичний розгляд деяких головних питань не припинився зовсім. Важлива трансформація в розумінні та
сприйнятті ранньодинастичного Єгипту відбулася з публікацією книги Еміля Массулара «Préhistoire et protohistoire
d'Egypte» (Massoulard 1949). Здається, він був першим вченим, який визнав або, принаймні, сформулював у
друкованому вигляді, що цивілізація династичного Єгипту була в основному місцевим розвитком, з її
фундаментальним корінням у культурі додинастичного періоду (Massoulard 1949: 333). На відміну від теорії
«династичної раси» — «головної раси загарбників зі сходу, яку вважають відповідальною за нав’язування цивілізації
«примітивним і невибагливим корінним єгиптянам», — була сформульована Петрі лише десять років тому (Petrie
1939) і все ще була його з ентузіазмом підтримали такі вчені, як Емері (1961) і Едвардс (1971), через два десятиліття
після публікації праці Массулара. Визнання корінних коренів класичної єгипетської цивілізації підкреслило
спадкоємність між додинастичною та ранньодинастичною культурами. Зрозуміло, що досягнення Першої династії
були результатом тривалого періоду культурного та політичного розвитку, а не радикально нового порядку,
нав’язаного ззовні. Ця зміна сприйняття, безсумнівно, вплинула на розвиток ранньодинастичних наук і тепер
повністю замінила дискредитовану теорію династичної раси.
Кінець епохи: Класенс і Емері в некрополі Мемфіт З 1953 року до перерви в розкопках у 1956 році Емері допомагав
Адольф Класенс у Північній Саккарі. Наступного року Класенс повів свою команду до найпівнічнішого місця
некрополя Мемфіт, Абу-Раваш. Тут він керував трьома сезонами розкопок для Лейденського музею старожитностей, з
1957 по 1959 рік (Klasens 1957, 1958, 1959, 1960, 1961). Він повторно дослідив кладовище еліти, розкопане Монте,
виявивши ще кілька мастаб Першої династії (Klasens 1961). Відразу під пагорбом M, на краю культивації, Класенс
виявив послідовність із чотирьох ранньодинастичних кладовищ, що охоплюють період від «Династії 0» до кінця Другої
династії. У могилах знайдено велику кількість кам’яного посуду та кераміки, включно з імпортованими сіро-
палестинськими глечиками, що є конкретним доказом торгівлі між Єгиптом і Близькою Сходою під час Першої
династії. Одним із найбільш значущих об’єктів була табличка зі слонової кістки, спочатку покрита золотою фольгою,
рельєфно прикрашена головою богині-корови (Хатор або, вірогідніше, кажана) між двома символами «громовиці»
Мін (Klasens, 1958: 50). Цей невеликий предмет є важливим доказом ранньодинастичної релігійної іконографії.
Емері відновив свої розкопки в ранньодинастичному некрополі в 1964 році після майже дев'ятирічної перерви. Він
звернув увагу на західну частину пам’ятки, де він все ще сподівався знайти Асклепіціон і пов’язану з ним гробницю
Імхотепа (H.S. Smith 1971: 199). Емері виявив кілька мастаб Третьої династії, що перекривають культові місця пізнього
періоду, і це дало йому надію, що гробниця Імхотепа лежить неподалік. Були опубліковані ранньодинастичні
гробниці, виявлені в ці сезони