М.якименко. Музична Література. 3 Рік Навчання

М.
Якименко
ЗАПОРІЖЖЯ, 2021
Глава 1. МУЗИЧНА КУЛЬТУРА ВІД СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ ДО ЕПОХИ
БАРОКО.
1.1. Музична культура Стародавнього світу.
Приблизні кордони основних епох і стильових напрямків:
 Найдавніша культура первісного суспільства 10-12 тисяч років тому.
 Античність (культура Стародавньої Греції і Риму) III тис. До н. е. до середини V ст. н.е.
 Середньовіччя - з V ст. до початку XVI ст.
 Відродження (Ренесанс) - з XIV ст. по XVI в.
 Бароко - XVII - XVIII ст.
 Рококо (пізнє бароко) - початок XVIII ст.
 Класицизм - кінець XVII - XVIII ст.
 Романтизм - XIX ст.
 Реалізм - ІІ половина XIX ст.
 Імпресіонізм - кінець XIX - початок XX ст.
В XX столітті не було провідного стилю в мистецтві. Часто змінювалися різні напрямки,
змішувалися течії. Серед основних напрямків в музиці XX століття виділяють: модернізм,
експресіонізм, авангардизм, неокласицизм, неофольклоризм, постмодернізм.
Перші кроки в напрямку художнього розвитку людина зробила в сиву давнину – ЕПОХУ
ПЕРВІСНОГО СУСПІЛЬСТВА. Про існування первісного мистецтва свідчать художні вироби з
кісток тварин, малюнки на стінах печер, глиняні статуетки, розписи керамічного посуду, давні
пам’ятки фольклору тощо.
Найдавнішими були інструменти ударної групи (найпростіші стукалки, брязкальця, однобічні
барабани, музичний лук...). Далі з'явилися інструменти, які можна вважати первісними духовими,
тобто пов'язаними з подихом (труби-раковини, найпростіші флейти). Трохи пізніше з'явилися
інструменти на кшталт арфи й ліри, у яких звучали натягнуті сухожилля у панцирі висохлої
черепахи. З відкриттям металів, особливо з часу появи бронзи, почали з'являтися металеві
інструменти (цитри, дзвіночки, гонги).
Епоху, яка прийшла на зміну первісному суспільству, називають СТАРОДАВНІМ СВІТОМ,

або епохою давніх цивілізацій. Її матеріальні та духовні надбання визначили подальший розвиток
світової культури. У стародавніх країнах – Єгипті, Месопотамії, Персії, Індії, Китаї та інших – була
створена писемність, виникли основні ґалузі науки, склалися провідні жанри літератури та види
мистецтва – архітектура, живопис, скульптура, музика. В ті далекі часи мистецтво вперше
розділилося на народне та професійне. Професійне мистецтво розвивалося у двох напрямах:
культове (релігійне) та світське (нерелігійне).
Вважається однією з найстаріших цивілізацій. Найбільш важливим джерелом
стосовно музики і музик є папіруси з текстами пісень, зображення у гробницях
фараонів і монархів музикантів, сцен музикування та окремих інструментів.
Стародавній Для всіх видів музичного мистецтва були характерні повільні танцювальні рухи в
Єгипет супроводі слабо звучних тембрів флейт і арф, а панівним музичним ладом була
пентатоніка (лад, у звукоряді якого немає півтонів, складається з 5 ступенів).
Також у Стародавньому Єгипті народився театр. Його попередником були містерії
– музично-драматичні вистави, присвячені зображенню життя божеств.
Ця держава виникла в Південному Межиріччі (між великими ріками Євфрат і
Тигр) до V тисячоліття до н.е. Мистецтву гри на музичних інструментах і співу
Шумеро- навчали всіх – від простого пастуха до великих жерців і правителів. Музичні
Вавилонія інструменти так цінували, що на їхню честь здійснювали жертвоприношення.
У шумерів, а пізніше у вавилонян було багато музично-танцювальних колективів.
Улюбленими інструментами були арфа, ліра й набір духових, обов'язково з
2
флейтою. Під час розкопок також були знайдені «підручники» зі співу. Саме шумери
створили теорію, за якою в музиці панують числові співвідношення. Згодом таке
розуміння закономірностей музики сприйняли й розвинули в Давній Греції.
Культурна спадщина Сирії та Фінікії мала велике значення для майбутньої
європейської культури. Саме фінікійці винайшли алфавіт, який був покладений в
основу грецької абетки. А від неї беруть початок сучасні європейські алфавіти.
Сирійці відкрили діатоніку (система музичних звуків, утворена послідовністю
Держави
тонів і півтонів, як основних ступенів ладу) й ввели в практику використання
Близького
діатонічних тетрахордів. У Сирії вперше з'являється жанр гімну – урочистої пісні.
Сходу
А Палестина подарувала світу жанр псалму (це особлива група релігійних
молитов) й особливий вид співу – псалмодичний. Він є співочим речитативом на
одному звуці. Музичні інструменти мали символічний характер. Найпоширенішими
були ріг шофар, труба хососра, мідні тарілки кимвали.
Основна увага приділялася ритму. Ладовою основою в давніх китайців спершу
була пентатоніка. Потім з'явився семиступеневий діатонічний лад, а також
дванадцятиступенева акустична система «люй-люй».
Стародавній До наших часів зберігся найдавніший пам'ятник пісенної творчості «Шяцзин»
Китай («Книга пісень»). Мелодії давніх китайців були виразні, з широкими стрибками,
своєрідним ритмом і метром, зміною парних і непарних розмірів.
Найпопулярніші інструменти – цисяньцинь (струнно-щипковий інструмент на
зразок цитри), пипа (китайська лютня), та ударні інструменти цин і металевий гонг.
Музичне мистецтво розвивалося під впливом буддизму й величезної ролі танцю. В
індійській музиці застосовувалося сім основних звуків (вони відповідають
європейській гамі). Октава ділилася на 22 нерівних інтервали, найменший з яких
іменувався «шруті». Головним принципом індійської музики була імпровізація, в
основі якої лежала рага - традиційна стійка мелодія.
Стародавня У Давній Індії існувала буквена нотація. Звуки позначалися за допомогою перших
Індія складів санскритських слів (санскрит – давньоіндійська мова). Найважливіше місце
серед музичних інструментів належало ударним і струнним.
- Ударні інструменти – металеві тарілки, гонги, табла (парний барабан).
- Струнні щипкові інструменти – вина і ситар.
- Струнні смичкові – сарангі.
- Духові – флейта, шанкха (труба у вигляді раковини) та шрінга (металевий ріг).
Мистецтво давнини подарувало світові найбільші творіння, створення яких досі покрито
таємницею і ми можемо лише здогадуватися, як вони виглядали і як створювалися.
Сім чудес світу – це найдавніші пам'ятки архітектури, які по праву вважаються
найвеличнішими творіннями рук людини. Число 7 було вибрано невипадково. Воно належало
Аполлону і було символом завершеності, повноти і досконалості. При цьому, традиційним жанром
елліністичної поезії було прославляння списку найзнаменитіших діячів культури - поетів,
філософів, царів, полководців і ін. або видатних пам'яток архітектури.
Піраміда вважається найстарішим дивом в списку - її будівництво оцінюють приблизно
Єгипетська 2540 роком до н.е. Незважаючи на свою старість, це єдина споруда з 7 старих чудес світу,
піраміда що дійшла до наших часів. Висота гробниці становить майже 150 метрів, а довжина
Хеопса кожної сторони піраміди біля основи перевершує 220 метрів! Для будівництва піраміди
знадобилося 2,3 мільйона кам'яних блоків, кожен з яких важить дві з половиною тони.
Сади неймовірної краси серед напівпустельного Вавилона були зведені царем
Навуходоносором II в подарунок своїй дружині Амітіс приблизно в 605 році до н.е. і до
нашого часу, нажаль, не збереглися. Ці сади мали втішати і нагадувати їй про далеку
Висячі сади
батьківщину. На голій піщаній рівнині була побудована піраміда форми, схожої на
Семіраміди
сходи. Кожен ярус був засаджений різноманітними рослинами, які були настільки
пишними, що звисали за межі самої піраміди і стін не було видно. З боку здавалося, що
цей сад висить в повітрі.
3
Статуя створювалася в V столітті до н.е. для храму в великому релігійному центрі
Стародавньої Греції - Олімпії. Величезне уособлення Зевса прикрашало собою
Статуя Зевса в
головний храм, побудований на честь цього бога. Висота сидячого Зевса була
Олімпії
близько 15 метрів. Статуя була зроблена на дерев'яному каркасі, який був обшитий
слоновою кісткою і інкрустований золотом. Статуя згоріла під час пожежі в 476 р.
Розкішний храм в турецькому місті Ефес був побудований в 550 році до нашої ери
на честь богині Артеміди. Красива будівля з білого каменю проіснувала всього
Храм Артеміди близько двохсот років і в 356 році до нашої ери була спалена Геростратом, який
в Ефесі вирішив прославитися таким способом. Незабаром після цього храм відновили в
ще більш розкішному вигляді. Однак в III столітті він був остаточно знищений
готами.
Слово "мавзолей" походить від імені карийского правителя Мавсола, для якого
була побудована особливо розкішна усипальниця. Цю гробницю звели в середині
Мавзолей в IV століття до н.е. в місті Галікарнас, який розташовувався на території
Галікарнасі теперішньої Туреччини. Величезна цегляна будівля мала в довжину 60 метрів і
досягала висоти 46 метрів. Ззовні мавзолей був облицьований білим мармуром.
Споруда простояла 19 століть і звалилася в XIII столітті від сильного землетрусу.
Статуя бога Геліоса на острові Родос була воістину колосальною. Її висота була
близько 60 метрів, і, за свідченням сучасників, між ногами Колоса могли
Колос пропливати кораблі. Скульптура була зроблена з глини на металевому каркасі і
Родоський обшита листами бронзи. Проіснувало ця чудо світу недовго. Всього через 65 років
після зведення під час землетрусу статуя підломилася в області колін, і Колос
звалився.
Був зведений в III столітті до нашої ери на острові Фарос біля єгипетського міста
Александрія. Маяк служив відмінним орієнтиром для кораблів і допомагав минути
Александрійсь рифи на шляху в александрійську бухту. Висота споруди досягала 135 метрів, а
кий маяк світло від нього поширювалося більш ніж на 60 кілометрів. Маяк простояв майже
тисячу років, але в 796 році був сильно пошкоджений землетрусом. Згодом араби,
що прийшли до Єгипту, спорудили на місці маяка фортецю, яка стоїть донині.
♫ МУЗИЧНА СКАРБНИЧКА ♫
1. І.Стравинський. Балет “Весна священна” (фрагменти)
2. Дж.Верді. Опера “Аїда” (фрагменти)
3. А.Хачатурян. Балет “Спартак”, Єгипетський танець змій
4. К.Уаль. Мюзикл “Клеопатра”, Пісня Клеопатри “Femme D'aujourd'hui”
5. П.Обіспо. Мюзикл “10 заповідів”, песня Нефертари
6. Дж.Верді. Опера “Навуходоносор (Набукко), фрагменти
ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ
1. Виріши кросворд:
По вертикалі:
1. Музичний інструмент у Палестині, труба.
2. Найдавніший пам'ятник пісенної творчості у Китаї, «Книга пісень».
3. Звукоряд із 4-х ступенів.
4. Що винайшли фінікійці?
5. Музичний інструмент у Палестині, ріг.
6. Система в Стародавній Індії, яка утворюється при розподілі октави на 22 частини.
7. Інструмент, схожий на лютню в Китаї.
8. Ударний музичний інструмент в Палестині, мідні тарілки.
9. Ударний металевий музичний інструмент в Китаї.
10. Великий китайський філософ, що створив вчення про роль музики в суспільстві
11. Цей інструмент в Стародавній Індії називали «царицею» струнних.
4
По горизонталі:
1. Музично-драматичні вистави, присвячені зображенню життя божеств.
2. Парний барабан в Індії, що за формою нагадує сучасні литаври.
3. Лад, у звукоряді якого немає півтонів, складається з 5 ступенів.
4. Струнний щипковий інструмент в Стародавній Індії.
5. Система музичних звуків, утворена послідовністю тонів і півтонів, як основних ступенів ладу.
6. Струнний смичковий інструмент в Стародавній Індії.
7. Особлива група релігійних молитов, що з’явилися у Палестині.
8. Урочиста пісня, що виникла у Сирії
2. Підпишіть назви чудес світу:
5
1.2. Музична культура епохи Античності.
Античність (від лат. – давній, стародавній, старий) – це період історії та культури
стародавніх Греції й Риму, котрий охоплює III тис. до н.е. – V ст. н.е.
Найвагомішими здобутками античної культури є міфи (сказання про богів і героїв), твори
легендарного поета Гомера («Іліада» та «Одіссея»), трагедії Софокла, Еврипіда, Есхіла, комедії
Аристофана, поезія Сапфо, Горація, архітектурний ансамбль храмів Афінського Акрополя,
Римський Колізей, скульптури Фідія, Праксителя тощо.
Ідеалом античності була гармонійно розвинена людина. Особливу роль у вихованні молоді
давні греки відводили поезії, танцю, музиці. Давньогрецький філософ Платон писав: «Як
гімнастика випрямляє тіло, так музика виправляє душу».
Музика відігравала важливу роль у житті давніх греків. Відомо, що мандрівні виконавці епічних
сказань про богів і героїв – аеди та рапсоди співали свої вірші - дифірамби (твори, що прославляють,
звеличують) мелодійним речитативом, акомпануючи собі на лірі або кіфарі. Танці
супроводжувалися грою на духових - флейта, сирінга (флейта Пана), Авлос (прототип гобоя), а
також на подвійній флейті. З ударних інструментів відомі бубон, кимвали
(металеві тарілки) і систр (вид брязкальця).
Грецька ліра стала символом поезії і музики (а згодом стала емблемою музики і взагалі
мистецтва). Елліни дуже цінували майстерність музикантів виконавців. Змагання на музичних
інструментах включалися в програму Піфійских ігор, які проводилися серед музикантів і атлетів раз
в чотири роки в Дельфах біля храму богу Аполлону Дельфійському (покровителя мистецтв).
Переможців нагороджували лавровими вінками.
Першу музичну школу заснував поет Архілох в 650 році до нашої ери. Стародавні греки
записували музику не нотами, а буквами грецького алфавіту, які вказували лише висоту звука без
визначення ритму. Ряд акустичних законів музики відкрив відомий філософ і математик у Давній
Греції Піфагор.
У Давній Греції в VIII ст. до н. е. з’явилися Олімпійські ігри –спортивні змагання в м. Олімпія.
За міфами, засновником Олімпійських змагань був Геракл, що присвятив їх Зевсові (головний з
богів-олімпійців, бог грому і блискавок).
Під впливом давньогрецької культури розвивалася музика Давнього Риму. У Римській імперії
захоплення музикою було всезагальним. Імператор Доміциан заснував так звані Капітолійські
змагання на Марсовому полі, на яких виступали співаки й інструменталісти зі всього світу. Поетичні
твори виконували під акомпанемент струнних інструментів.
Римляни використовували всі давньогрецькі інструменти. Однак найбільше цінували металеві
духові – прямі труби, інструмент у формі рогу – букцина й літіус – особливий різновид труби.
Римські аристократи будували водяні орґани – гідравлоси для своїх вілл, а деякі багатії
утримували оркестри рабів. Члени багатих сімей навчалися співу або гри на якомусь інструменті.
У театрі найпоширенішим жанром була пантоміма. яку виконував танцюрист-соліст у
супроводі оркестру й хору.
6
1. К.В.Глюк. Опера “Орфей”, Мелодія
2. Обробка давньогрецької поеми “Мор1”
3. Обробка давньогрецького твору “Епітафія Сейкілоса”
4. Перший дельфійський гімн Аполлону
5. Античний Гімн Музі
1. Головний з богів-олімпійців, бог грому і блискавок у давньогрецькій міфології.
2. Духовий інструмент, прототип гобоя та кларнета.
3. Особливий різновид труби у Римі.
4. Відомий філософ і математик у Давній Греції.
5. Період історії та культури стародавніх Греції й Риму.
6. Йому належить вислів: «Як гімнастика випрямляє тіло, так музика виправляє душу».
7. Мандрівний виконавець епічних сказань про богів і героїв.
8. Легендарний поет у Давній Греції.
9. За міфами, засновник Олімпійських змагань.
10. На честь цього бога влаштовували Піфійскі ігри.
11. Твір, що прославляє, звеличує.
12. Сказання про богів і героїв.
1. Водяний орґан.
2. Музичні змагання на честь бога Аполлона.
7
3. «Флейта Пана».
4. Римський імператор, що заснував Капітолійські змагання.
5. Дев'ять богинь – покровительки поезії, мистецтв і науки.
6. Засновник першої музичної школи у Давній Греції.
7. Вінок з гілок якої рослини правив за нагороду переможцеві на змаганнях?
8. Музичний інструмент, емблема музики.
1.3. Музична культура епохи Середньовіччя.

З падінням (в 476 році) Західної Римської імперії настав новий період в історії людства - епоха
Середньовіччя, яка тривала майже тисячу років. Перехід від Стародавнього світу до Середніх
століть в Європі ознаменувався навалами гунів, вандалів, хрестовими походами, тривалою війною
Англії і Франції, селянськими повстаннями, суперництвом церкви з владою королів і феодалів.
Середні століття традиційно поділяють на три періоди:
1. Дороманське мистецтво (V - Хст.) - раннє Середньовіччя;
2. Романське мистецтво (XI - XII ст.) - високе середньовіччя;
3. Готичне мистецтво (XIII - XV ст.) - пізнє Середньовіччя.
На зміну міфологічному прийшов новий релігійний тип культури. Релігія стала рушійної силою
цієї епохи, основою духовного життя. В І ст. н.е. у Палестині виникло християнство, в основі якого
лежить віра в єдиного бога Ісуса Христа. Християнство поширилося по всій Європі, перемагаючи
язичництво. В 1054 р. відбувся розкол Християнської Церкви на Східну (Православ'я) та Західну
(Католицизм), у 1517 р. виник Протестантизм – три основні розґалуження в християнстві. Мовою,
що об’єднала весь католицький світ, стала латинь.
Протягом V-VIII ст. у музичному мистецтві утвердився і розвивався так званий григоріанський
спів.
Григоріанський хорал – це унісонний хоровий чоловічий спів без інструментального супроводу
(а сареllа). Він склався в результаті реформи церковного співу на межі VI-VII ст. за часів правління
глави католицької церкви папи римського Григорія І Великого. Григоріанські пісні-молитви
залишалися одноголосними до IX ст. Починаючи з IX ст. у церковну музику поступово входить
багатоголосся (поліфонія). Григоріанські хорали записували за допомогою невм – умовних знаків
(риски, крапки, коми тощо), які вказували загальний напрямок розвитку мелодії. Невми містилися
над словами співів і позначали або окремі звуки, або їх невеликі групи. Вони не мали точної висоти
та тривалості.
Починаючи з VII ст. важливу роль у католицькому богослужінні відіграє орґан.
XI-XIII ст. пов'язані з розвитком багатоголосся в церковній музиці, активним розвитком
світської музичної культури, розширенням сфери інструментальної музики.
Існувало три напрямки музичної культури, які практично не перехрещувалися:
1) професійна церковна музика (культова);
2) придворне музично-поетичне мистецтво (світське);
3) народне музичне мистецтво (фольклор).
Поєднання музики з текстом ґрунтувалося на двох прийомах:
1) псалмодія – один музичний звук відповідав одному складу тексту;
2) юбіляція – один склад розспівується на кілька звуків.
На початку XI ст. музикант і теоретик Гвідо з Ареццо ввів нову систему письмової фіксації звуків
– ключ, чотирилінійний нотний стан, а також дав нотам назви. Ці назви походять з початкових
складів перших шести рядків латинського гімну святому Іоанну Хрестителю, який уважався
заступником церковного співу (Ut, Re, Mi, Fa, Sol, La). Для зручності виконання нота «Ut» була
змінена на «До». Пізніше з'явилася назва ще одного звуку Si, утвореного з перших букв
словосполучення Sante Iohanne - «Святий Іоанн».
8
Розвиток світської музики пов'язаний насамперед з культурою лицарства. До XII ст. на півдні
Франції – Провансі – сформувалася творчість співаків і поетів – трубадурів (від франц. –
віршувати). На півночі Франції їх називали труверами (від франц. – складати, вигадувати), а в
Німеччині – мінезингерами (з нім. – співець кохання). Пісні любовного змісту, які виконували ці
співаки, називали кансонами. Про ідилічні картинки сільського життя оповідали пастурели.
Існували пісні повчального змісту — тенсони. В XIV – XVI століттях, об'єднувалися в цехи німецькі
поети-співаки з середовища ремісників, які називали себе мейстерзінгерами (нім. – майстер співу).
Великий внесок у розвиток світської музики середньовіччя зробили мандрівні актори, вихідці з
простого народу. У Франції їх називали жонглери (від лат. – гострослів, жартівник), менестрелі, у
Німеччині – шпільмани. Їхні виступи супроводжували різні музичні інструменти: дудки, труби,
поздовжні флейти, арфи, лютні, цитри (гусла), барабани, бубни, тимпани (попередники
литавр).
До ІХ - Х століть відносяться перші записи поліфонічних творів. До найбільш ранніх видів
багатоголосся належить орга́нум. Це принцип паралельного руху двох голосів у квінту, кварту або
октаву. Трохи пізніше в Парижі при соборі Нотр-Дам з'явився новий тип багатоголосся – дискант
(від лат.dis – окремо та cantus – спів). Цей стиль утвердився в творчості магістрів музичних наук
Леопіна й Перотина. Це були чотирьохголосні пісні. Опорою був нижній голос «кантус фірмус» –
«провідний голос». Його основою був григоріанський наспів. Верхні голоси створювалися вільно й
ритмічно вдвічі швидше, нагадуючи орнамент. Перотин увів у церковне богослужіння хор
хлопчиків і досяг неймовірного успіху завдяки новому тембру.
Всі досягнення в багатоголоссі поєднуються в нових жанрах як світського, так і духовного змісту:
 конду́кт (з лат. - «ведучий») - це багатоголосний твір з розміреним, уповільненим ритмом, який
створював відчуття кроку, з постійною опорою на сильну долю);
 моте́т (з франц.- «слово») - це вокальний багатоголосний твір поліфонічного складу.
Особливість мотету в тому, що в різних голосах могли бути одночасно використані різні слова;
 гоке́т – напівжартівливий світський жанр, в якому мелодія, яка починалася в одному голосі,
переривалася і її підхоплював інший голос.
З часом почали активно застосовувати музичні інструменти для супроводу багатоголосного
співу. Традиції музичного супроводу церковних католицьких обрядів сприяли появі меси. Меса (від
лат. – відпускаю, посилаю) – це центральний твір добового богослужбового циклу католицької
церкви, аналогічний літургії православної церкви. Вона призначена для виконання хором, солістами
та інструментальним супроводом (або без нього). Меса має п'ять головних частин:
1. Kyrie eleison (Киріє елейсон) – «Господи, помилуй».
2. Gloria (Глорія) – «Слава».
3. Credo (Кредо) – «Вірую».
4. Sanctus (Санктус) – «Свят».
5. Agnus Dei (Агнус Дей) – «Агнець Божий».
Меси писали латиною. В основу текстів покладено фраґменти з Біблії. Цей жанр активно
розвивався в наступні епохи, а до XVIII ст. став самостійним твором, не пов'язаним безпосередньо
з католицьким богослужінням.
1. Григоріанський хорал
2. Гімн "Dies Irae"
3. Ф.Ліст “Танець смерті”
4. Дж.Верді. Реквієм
5. С.Рахманінов. Рапсодія на тему Паганіні, тема "Dies Irae"
6. Ф.Анеріо. Мотет
7. Кондукт зі збірки "Codex Edelberg”
9
1. Музичний прийом, в якому один склад розспівується на кілька звуків.
2. Одна з найпоширеніших релігій світу, що виникла в Палестині.
3. З німецького – «співець кохання».
4. Бродячий артист у Франції.
5. Музичний інструмент, який використовують у католицькому богослужінні.
6. Хто ввів у церковне богослужіння хор хлопчиків?
7. Придворне музично-поетичне мистецтво.
8. Третя частина меси.
9. Унісонний хоровий чоловічий спів без інструментального супроводу, григоріанський …
10. Вокальний багатоголосний твір поліфонічного складу, що з французького означає «слово».
1. Італійський чернець, який ввів чотирилінійний нотний стан.
2. Мова, що об’єднала весь католицький світ.
3. Багатоголосся.
4. Середньовічний поет-співак в Провансі?
5. Професійна церковна музика.
6. Напівжартівливий світський жанр, що виник близько 1200 р. на півночі Франції.
7. Пісні, які виконували трувери.
8. Народне музичне мистецтво.
9. Центральний твір добового богослужбового циклу католицької церкви.
10. Умовні знаки, які вказували загальний напрямок розвитку мелодії.
10
1.4. Музична культура Київської Русі.
Київська Русь – перша велика держава на території України. Вона існувала з IX ст. до серед.
XIII ст., коли татаро-монгольське ярмо на декілька століть перервало її історичний розвиток.
Протягом Х – XI ст. тут розвивається писемність, література, історичне літописання,
архітектура, музика. Музика становила невід’ємну частину культури Київської Русі. Найбільший її
скарб – народна пісня. Із прийняттям християнства у 988 році у Київській Русі з’являється церковна
музика.
Церковний спів прийшов на українські землі з Візантії та поступово набув самобутності,
збагатившись народнопісенними традиціями східних слов'ян. Тексти молитов теж були перекладені
старо-слов’янською мовою.
Давньоруські наспіви були одноголосними без супроводу інструментів. Вони мали спокійний,
стримано-урочистий характер та наближалися до речитації. Їх виконували чоловіки.
Записували спів спеціальними знаками за типом невм «знаменами» або «крюками» (від
давньослов’янського "знам'я" – знак), тож він і називався знаменним. Знамена або крюки походили
від візантійських невм. Ці знаки служили більше 6-ти століть для запису церковної музики.
Один знак означав приспівку, групу звуків. Сума приспівок складалася в гласи. Глас – це і лад,
і набір приспівок. Всього гласів було вісім. Мистецтво співака було усним, суворо анонімним і
полягало в умінні комбінувати різні приспівки. Головну службу називали літургією. Від
західноєвропейської меси вона суттєво відрізнялася більшою суворістю й урочистістю в мелодиці,
а також більш вираженим прагненням до мелізмів – невеликих мелодійних прикрас.
Головними жанрами церковно-співочого мистецтва були стихирі, тропарі, блажени, псалми, а
також гімни – святкові церковні пісні, в яких відчувалося більше свободи. Пізніше виник тип пісні,
який можна порівняти з юбіляційним співом на Заході. Він називався демеством.
Від часів Київській Русі бере початок дзвонова музика: дзвони скликали на службу,
повідомляли про нашестя ворога, пожежі, військові перемоги тощо.
Музика княжого двору та міста. Пісні, музика і танці супроводжували давніх русичів під час
розваг і відпочинку. Князі тримали при своїх дворах співців-дружинників, які у піснях,
акомпануючи собі на гуслах, славили подвиги князів та їхніх військ. Серед них легендарну славу
здобув сказитель-співак Боян, про якого згадується у «Слові про Ігорів похід».
Великою любов’ю користувалися скоморохи (з грец. «майстер жартів») – мандрівні актори,
співаки, танцюристи, клоуни, фокусники, акробати, які виступали на ринках та вулицях міст.
Нерідко в гострій, сатиричній формі скоморохи висміювали не тільки загальнолюдські вади, а й
церковну і світську знать, чим викликали незадоволення влади.
Інструментальна музика на Русі мала лише прикладне значення, супроводжуючи спів, танці,
походи. Археологи під час розкопок знайшли такі музичні інструменти: гудки, гуслі, сопілки,
костяні кастаньєти. Також з інструментів у Київській Русі надзвичайно популярними були
труби, роги, сурни (особливо під час війни). Скоморохи віддавали перевагу сопелям, гудкам,
дудкам-жалійкам, бубнам.
У Західній Європі дуже популярним був дерев'яний духовий інструмент крумгорн. Крумгорн у
перекладі з німецької – «кривий ріг». Він використовувався і музикантами Київської Русі. Зі
струнно-щипкових особливо поширеною була цитра, яка трохи нагадує гуслі. На ній були металеві
струни й струни з жил. На відміну від католицьких країн, інструментальна музика на Русі не
допускалася в церкві.
11
1. Підпиши та розфарбуй малюнки:
2. Відгадай загадки про музичні інструменти:

Ще недавно бузиною Барабан йому за брата, Сам у церкві не Буває він грізним,
Я росла попід горою. В танці любить він буває, як той ураган.
Відрізали гілочку, кружляти: А інших туди Він – флейти нащадок,
Зробили … Відбиває ритм, дзвенить зазиває. Славетний – …
І красиво бубонить.
1.5. Музична культура епохи Відродження.

Відро́дження або Ренеса́нс (фр. Renaissance – «Відродження») – епоха в історії культури
європейських країн, що ґрунтувалася на ідеалах гуманізму (філософська та етична позиція, яка
надає особливого значення цінності людей) та орієнтувалася на спадщину античності. Мистецтво
епохи Відродження поступово відходило від релігійності, ставало більш світським.
Епоха Відродження ділиться на кілька періодів:
• Проторенесанс - кінець XIII - початок XIV ст .;
• Раннє Відродження - XIV - XV ст .;
• Високе Відродження - перша половина XVI ст .;
• Пізніше Відродження - друга половина XVI ст.
Діячів Відродження називають гуманістами (від лат. людяний). Вони оспівували велич
людини, її багатий внутрішній світ та фізичну красу, вірили в її безмежні можливості. Герой
Відродження – життєлюбна, розумна особистість, творець своєї долі. Осягнення чуттєвої краси
світу, відчуття радості буття, увага до земних радощів, часте звертання до міфологічних, а не
біблійних сюжетів притаманне всім видам мистецтв.
12
Переломним моментом в історії музичного мистецтва є епоха Ars nova («Нове мистецтво») на
початку XIV ст. Це назва теоретичного трактату французького єпископа, поета й композитора
Філіппа де Вітрі (1291–1361). У ньому автор виправдовував появу хроматизмів, які церква
заперечувала, вважаючи їх «фальшивою музикою», узаконював використання дрібніших
тривалостей – восьмих і шістнадцятих.
Гуманістичні ідеали Відродження найяскравіше виявилися в архітектурі, живопису, скульптурі
(Леонардо да Вінчі, Тіціан, Рафаель, Мікеланджело, Донателло, Боттічеллі, Веласкес) та поезії
(Данте, Петрарка, Бокаччо, Шекспір, Сервантес).
Відбулися зміни і в царині музичного мистецтва. З'являється й активно розвивається
нотодрукування (з кінця XV ст.). Перші друковані книги з нотами були церковними, в них текст
церковних наспівів набирався, а ноти вписувалися від руки в спеціально залишені для цього місця.
Пізніше для нот почали друкувати нотоносець, який від руки заповнювався нотами.
Музиканти більше знайомляться з роботами один одного, обмінюються думками. Різні
національні школи впливають одна на іншу. Це стосується всіх жанрів музичного мистецтва.
В епоху Відродження широкої популярності набули світські багатоголосні пісні. Їх співали
любителі музики на карнавалах, міських святах, у будинках аристократів та заможних городян. Це
були ліричні пісні про кохання, а також філософсько-повчальні, жартівливі, сатирично-пародійні
пісні тощо. Найбільшою любов’ю користувалися невеликі пісні життєрадісного характеру з
танцювальним ритмом на три або чотири голоси. В Італії це були фро́тола (від італ. – юрба) та
вілане́лла (з італ. – селянська пісня), у Франції – шансо́н (з франц. – пісня). Складаючи їх,
композитори спиралися на особливості народних селянських та міських пісень.
Більш розвиненими за формою, складними за змістом та музичними особливостями були
мадрига́ли (від лат. «пісня рідною мовою» – світський літературний та музично-поетичний
пісенний жанр, невеличкий (від 2 до 12 рядків) вірш на любовну тему ) та моте́ти.
Італійський композитор Карло Джезуальдо увійшов в історію музики як автор мадригалів
унікального хроматичного стилю.
Народжена в епоху середньовіччя, меса активно розвивається й стає одним із головних
музичних жанрів епохи Відродження. Найвідоміші композитори, які писали меси:
– Джованні Палестрина (близько 1525-1594) – видатний італійський композитор, який
залишив більше 100 мес;
– Орландо Лассо (близько 1532-1594) – видатний нідерландський композитор, який залишив
більше 50 мес.
В епоху Відродження в країнах Західної Європи бурхливо розвивалася сольна та ансамблева
інструментальна музика. Найбільш поширеними музичними інструментами були орґан, лютня,
мандоліна, клавесин, вірджінел (різновид клавесина), флейта, труба, фаґот. Великою
популярністю користувалася віола – назва групи старовинних смичкових інструментів, попе-
редники сучасного скрипкового сімейства: віола да брано – за звуковими якостями й формою
ближча до скрипки; віола д'атур – до альта; віола да гамба – до віолончелі.
З кінця XVI ст. в Неаполі, а потім у Венеції з’явилися консерваторії – притулки для дітей-сиріт,
окремо для хлопчиків і дівчаток, де їх навчали професійному співу і грі на музичних інструментах.
Пізніше ці притулки перетворилися на професійні музичні учбові заклади.
1. Дж.Палестріна. Меса папи Марчело
2. Й.Окегем. 36-голосний канон
3. К.Жанекен “Спів птахів”
4. Дж.Палестріна. Мадрігал
5. О.Лассо. Мадрігал
6. К.Монтеверді. Плач німфи
7. Фротола “Кампанелла”
8. Неаполітанська віланела
13
1. Спустися з музичного Олімпу, заповнивши клітинки:
1. Назва ноти.
2. Актор, який створює сценічний образ за
допомогою міміки, пластики і жесту.
3. У грецькій міфології – богині-покровительки
мистецтва, поезії і наук.
4. У середньовічній Франції – вокальний багато-
голосний твір, в якому одночасно звучали кілька
мелодій з різними словами.
5. Ручна клавіатура на орґані.
6. Лежить в основі григоріанського хоралу.
7. Світський літературний та музично-поетичний
пісенний жанр епохи Відродження, невеличкий (від
2 до 12 рядків) вірш на любовну тему.
8. Струнний щипковий музичний інструмент, виник
в Італії в XVI ст., схожий на лютню.
9. Середньовічний поет і музикант при дворі знатного феодала Франції чи Англії.
10. Німецькі поети-співаки з середовища ремісників в Середньовіччі.
14
1. Притулки XVI ст. для дітей-сиріт, де їх навчали співу і грі на музичних інструментах.
2. Італійський живописець, графік, скульптор і архітектор епохи Відродження.
3. Англійський драматург, актор і поет епохи Відродження
4. Завдяки цьому винаходу XV ст. ми можемо знайомитися з музичними творами епохи
Відродження.
5. … да Вінчі.
6. «Відродження» французькою мовою.
7. Світський літературний та музично-поетичний пісенний жанр епохи Відродження.
8. Італійський поет та літописець, «батько гуманізму».
9. Філософська та етична позиція, яка надає особливого значення цінності людей.
10. Епоха в історії культури європейських країн, що ґрунтувалася на ідеалах гуманізму.
1. Видатний нідерландський композитор, який залишив більше 50 мес.
2. Клавішний струнний музичний інструмент, різновид клавесина.
3. Італійський композитор, автор мадригалів унікального хроматичного стилю.
4. Слово французького походження, що означає "пісня".
5. Струнний щипковий музичний інструмент з ладами на грифі й овальним корпусом.
6. Італійський скульптор, художник, архітектор, поет й інженер.
7. Італійська пісня ліричного характеру.
8. Видатний італійський композитор, який залишив більше 100 мес.
9. Назва групи старовинних смичкових інструментів, попередники сучасного скрипкового
сімейства.
10. Клеман … створив 280 шансонів.
1.6. Бароко в західноєвропейській музиці.

У кінці XVI ст. в Італії склався художній стиль бароко (в перекладі - «вигадливий»,
«примхливий», «чудернацький», «дивний» ). Основні риси бароко – парадність, урочистість,
пишність, динамічність. Зі стилем бароко пов'язують імена великих діячів мистецтва: письменника,
драматурга і актора Мольєра (Франція); архітекторів – К. Мадерно (Італія), Дж. Л. Берніні (Італія),
Б. Растреллі (Россія-Італія), Ф. Борроміні (Італія); художників – Караваджо (Італія), Рембрандта
(Голандія), Рубенса (Бельгія); композиторів – Монтеверді (один з основоположників жанру опери,
видатний майстер мадригалу), Фрескобальді (композитор, орґаніст і клавесиніст), Кореллі
(скрипаль і композитор, який вважається творцем художньої гри на скрипці), Вівальді,
Д.Скарлатті (композитор і клавесиніст, написав понад 500 сонат для клавіру соло) в Італії, Люллі
у Франції, Перселла та Генделя в Англії, Букстехуде (орґаніст і один з найбільш відомих
композиторів епохи бароко, його твори для орґану складають істотну частину традиційного
орґанного репертуару) та Баха в Німеччині.
Поняття «бароко» вживалося спочатку стосовно до архітектури. Форми бароко прагнули до
ваговитості, грандіозності, порушення симетрії. Для живопису епохи Бароко характерні контраст
світла і тіні, розвиток жанрів пейзажу, натюрморту і парадного портрета.
Всі риси стилю бароко знайшли своє втілення і в музиці, де тісно переплелися традиційні і
новаторські риси. Стиль бароко в музиці відрізняє, з одного боку, прагнення до глибокого
відображення внутрішнього світу людини, драматизм і синтез мистецтв (опера, кантата, ораторія,
пасіон (з лат. «страждання» – вокально-драматичне храмове дійство для солістів, хору і оркестру
на євангельський текст про страждання і смерть Іісуса Христа), з іншого – до звільнення від союзу
зі словом (розвиток інструментальних жанрів – соната, сюїта, кончерто гроссо.
15
Опера
Опера (з італ. «твір»), як жанр, виникла на зламі ХVІ-ХVІІ ст. Спочатку опера мала іншу назву:
«драма для музики», слово «опера» з'явилося тільки в середині XVII ст. Ідея «драми для музики»
народилася у Флоренції, в художньому гуртку – Флорентійській камераті. До неї входили поети
Оттавіо Рінуччині, Габріелло Кьябрера, співаки і композитори Якопо Пері і Джуліо Каччіні,
лютнист Вінченцо Галілей. Камерата зазвичай збиралася в будинку одного з меценатів, де, в
дружніх розмовах, формувалася нова естетика.
Флорентійська камерата розробила ідею сольного співу в супроводі інструменту – монодію (з
грецьк. «монос» – «один» і «оді» – «пісня»). Новий стиль співу назвали «речитатив» (від іт. recitare
– «декламувати»): музика слідувала за текстом, і спів був монотонною декламацією. Частиною
опери були вокальні ансамблі хор, танцювальні епізоди. На чергуванні цих епізодів будувалася
музична композиція.
Опера почала швидко розвиватися передусім як придворна музика. Перша Флорентійська опера
«Дафна» була створена в 1594 р., музика її не збереглася. Друга опера, «Еврідіка», поставлена в
1600 р. в палаццо Пітті, є взагалі першим відомим зразком цього жанру. Текст обох опер належить
Оттавіо Рінуччині, музика Якопо Пері.
У Франції ж в XVII ст. виникла своя національна опера, відмінна від італійської. Її
основоположник та засновник жанру «лірична трагедія» – Жан-Батист Люллі (опера «Арміда»).
Першу в Німеччині оперу «Дафна» створив Генріх Шютц. Але музика її не збереглася.
У 1689 році в Лондоні була прем’єра першої англійської опери «Дідона і Еней» Генрі
Перселла.
Опера стала швидко розвиватися. У великих містах Італії - Флоренції, Римі, Венеції, Неаполі
склалися свої оперні школи. Неаполітанська оперна школа узагальнила кращі традиції
попередників. У Неаполі були відкриті 4 консерваторії. Викладачі Ф. Провенцале, А. Скарлатті,
Н.Порпора випустили цілу плеяду блискучих співаків - віртуозів. Саме в Неаполі був створений
вокальний стиль «бельканто» (BEL CANTO - прекрасний спів, який славився надзвичайною
красою звучання, мелодійністю і технічною досконалістю) та узаконені загальноіталійські жанри
опери– seria (серйозна опера) та опери-buffa (комічна опера). Яскраві представники неаполітанської
композиторської школи Алессандро Скарлатті (опери «Кир», «Великий Тамерлан», «Дафна і
Галатея», «Любовні непорозуміння або Розаура», «Від зла - добро»), Клаудіо Монтеверді (опери
«Орфей», «Коронація Поппеї», «Аріадна») та Джованні Перголезі (опера «Служниця-пані»,
«Закоханий монах», «Гордий бранець»).
1. Я.Пері. Опера «Евредіка» (фрагменти)
2. К.Монтеверді. Опера «Орфей» (фрагменти)
3. А.Скарлатті. Опера «Грізельда» (фрагменти)
4. Дж. Перголезі. Опера «Служниця-пані»
5. Ж.-Б.Люллі. Опера «Атіс»
6. Г.Перселл. Опера «Дідона і Еней», арія Дідони
Інструментальна музика епохи бароко.

Поряд з оперним жанром значних висот у XVII - XVIII ст. досягає і інструментальна музика.
Виникають нові жанри: соната, концерт, фантазія, токата, прелюдія. Народжуються нові
поліфонічні форми: ричеркар, фуга. Віддається перевага побутовим ритмам і мелодіям -
танцювальним в сюїтах, пісенним - в аріях, канцонах, серенадах. «Королем» музичних інструментів
епохи бароко вважається орґан.
16
Найбільш яскраво риси бароко проявилися в творчості італійських композиторів-
органістів Джованні Габріелі та Джироламо Фрескобальді. У церковній музиці Фрескобальді
поклав початок новому стилю. Його твори для органу – розвернуті композиції вільного складу,
близькі до жанру фантазії.
Доменіко Скарлатті – італійський композитор, органіст, клавесиніст, один з
основоположників фортепіанної музики, творець віртуозного клавесинного стилю. З великої
спадщини композитора художнє значення зберегли клавірні твори.
В епоху бароко досягло розквіту скрипкове мистецтво. Найкращі італійські майстри Аматі ,
Гварнері, Страдіварі розробили конструкцію скрипки, способи її виготовлення, які зберігалися в
глибокій таємниці і передавалися з покоління в покоління.
Венеції належить слава створення першої в Італії скрипкової школи. Серед прославлених
скрипалів-віртуозів і композиторів можна назвати: Джованні Віталі, Арканджело Кореллі,
Джузеппе Тореллі, Антоніо Вівальді, Джузеппе Тартіні.
В кінці XVII століття виник жанр сольного скрипкового концерту. Концерт (з італ. –
«змагатися») - великий музичний твір для одного або декількох солістів та оркестру. Вони як би
змагаються один з одним - віртуозна партія соліста протиставлена барвистому звучанню оркестру.
Крім сольного концерту розвивається жанр concerto grosso (кончерто гросо, з італ. – «великий
концерт») - це багаточастинний оркестровий твір, заснований на чергуванні і протиставленні
звучання всього оркестру і групи солістів. Цей різновид інструментального концерту склався в Італії
в кінці XVII століття. Класичні зразки цього жанру знаходимо у А. Кореллі, А. Вівальді, Г. Ф.
Генделя.
У Франції, яка в XVII столітті стала батьківщиною класицизму, стиль бароко НЕ набув
широкого поширення. На початку XVIII століття, в період правління Людовика XIV, тут з'явився
новий галантний стиль - рококо (з французької «візерунок з каменів і раковин»). Рококо було більш
витонченою і полегшеної формою мистецтва бароко. Для рококо характерний відхід від протиріч
життя в світ фантазій. У художніх композиціях панує легкий, граціозний, примхливий орнамент,
складні візерунки, витончені завитки, раковини. Цей стиль проіснував недовго - приблизно до 40-х
років XVIII ст., але його вплив на європейську культуру відчувався до кінця століття. В живопису
яскравими представниками «галантного» стилю стали Антуан Ватто, Франсуа Буше, Оноре
Фрагонар.
У музиці стиль рококо представлений творчістю французьких клавесиністів. Це були віртуози
Клод Дакен, Жак Шамбоньєр, Франсуа Куперен. Для музики цих композиторів характерні різні
прикраси - форшлаги, морденти, группетто, трелі.
1. Дж. Фрескобальді. Токката і канцона 7. А.Кореллі. Фолія
2. Д.Скарлатті. Соната Ре мажор 8. Дж.Тореллі. Скрипковий концерт
3. К.Дакен “Зозуля” 9. А.Вівальді. Соната для скрипки
4. Ф. Куперен “Тростники” 10. Дж.Тартіні. “Диявольська трель”
5. Ф.Куперен “Будильник” 11. Дж.Тореллі. Кончерто гроссо
6. Ф.Куперен. Чакона “Кохана” 12. А.Вівальді. Кончерто гроссо
1. З’єднай назву жанру з потрібним визначенням:
17
2. Знайди пару (розстав цифри біля назв творів, які будуть співпадати з цифрами біля
прізвищ їх композиторів):
1. К. Монтеверді «Дідона і Еней»
2. А. Скарлатті «Аріадна»
3. Дж. Перголезі «Закоханий монах»
4. Я. Пері «Дафна»
5. Ж.-Б. Люллі «Еврідіка»
6. Г. Шютц «Великий Тамерлан»
7. Г. Перселл «Атіс»
3. Виріши ключворд (для розгадки цього ключворда, кожна буква якого зашифрована певною
цифрою, згадай композиторів і музикантів епохи бароко) та випиши прізвища з ключворда:
Композитори Італії: ________________________________________________________________

___________________________________________________________________________________
Учасники Флорентійської камерати: __________________________________________________
Скрипкові майстри: _________________________________________________________________
Композитор Франції: ________________________________________________________________
Французькі клавесиністи: ____________________________________________________________
Композитори Англії: ________________________________________________________________
Композитори Німеччини: ____________________________________________________________
18
А.Вівальді. Концерти «Чотири пори року».
Антоніо Віва́льді – італійський композитор, скрипаль-віртуоз, педагог, дириґент епохи бароко.
Через незвичний для Венеції колір волосся його прозвали «Рудим священиком».
Написав близько 800 творів у різних жанрах, ставши творцем нового жанру сольного
інструментального концерту (сoncerto grosso).
Вівальді створив: 90 опер, понад 40 п'єс для хору і оркестру і 100 оркестрових робіт, близько
500 концертів для різних соло інструментів.
Вівальді називають батьком програмного симфонізму. Більшість концертів композитора має
певну програму. Серед них такі як «Полювання», «Буря на морі», «Пастушка», «Щиглик».
За життя Вівальді зумів досить швидко здобути широку популярність. Та після його смерті, ім'я
композитора було забуте. Його твори майже не виконувалися і незабаром пішли в небуття, а
партитури розійшлися по приватним колекціям або просто були загублені. Інтерес до творчості
венеціанського майстра повернувся у 20-х роках XX ст.
Основні етапи творчого шляху
Народився у Венеції в родині цирульника і,
за сумісництвом, скрипаля-віртуоза. Мав
1678 р.
слабке здоров'я. Хворів на астму. С 10 років
грав на скрипці.
1703 р. Прийняв сан католицького священика.
Став вчителем скрипки, потім ще й альта в Перша збірка творів – 12 сонат (1705р.),
1704-1718 12 концертів «Гармонійне натхнення»
"П’єті" (притулку милосердя) у Венеції.
19
Відбувся перший публічний (1711р.); опери (період із 1713 по 1718
1706 виступ композитора у палаці французького рр.): «Оттон на віллі», «Роланд,
посольства. уявний божевільний», «Нерон, що став
Цезарем», «Коронація Дарія»,
з 1716 Директор жіночої консерваторії при "П’єті" «Сталість, торжествуюча над
любов’ю і ненавистю», «Скандербег»;
ораторії «Мойсей, бог фараонів»
1718-1722 Перебував в Мантуї на службі у князя. (1714р.) і «Юдиф торжествуюча»
(1716 р.).
Концертні подорожі по найбільших містах Опери «Геркулес на Термодонте»,
з 1723 «Джустіно». «Чеснота,
Європи.
торжествуюча над любов’ю і
1740 Їде до Відня.
ненавистю»; цикл з 12 концертів
1741 Помер у Відні. «Суперечка Гармонії з Винаходом»
«Чотири пори року» - один з найвідоміших творів Антоніо Вівальді. Це цикл з 4-х концертів
для скрипки, струнного квінтету та орґану (або чембало). Кожен з концертів має розгорнуту
поетичну програму, викладену композитором у 4-х сонетах, автор яких невідомий. Ймовірно, що
вони належать самому А. Вівальді.
Концерти циклу барвисто змальовують картини природи. Вівальді зміг передати в музиці спів
птахів, грозу, дощ. Віртуозність, технічна складність не відволікають слухача, а сприяють
створенню запам'ятовуваного образу.
Всі концерти мають три частини, що відповідають кожному місяцю. Цикл є раннім зразком
програмної музики.
1. Концерт №1 Мі мажор “Весна”. 1 ч. Allegro. “Пришла весна”.
2. Концерт №1 Мі мажор “Весна”. 2 ч. Largo. “Сплячий пастух”.
3. Концерт №1 Мі мажор “Весна”. 3 ч. Allegro. “Сільський танець”.
4. Концерт №2 соль мінор “Літо”. 1 ч. Allegro non molto. “Спека”.
5. Концерт №2 соль мінор “Літо”. 2 ч. Adagio — Presto.
6. Концерт №2 соль мінор “Літо”. 3 ч. Presto. “Літня гроза”.
7. Концерт №3 Фа мажор “Осінь”. 1 ч. Allegro. “Танець і пісня селян”.
8. Концерт №3 Фа мажор “Осінь”. 2 ч. Adagio molto.
9. Концерт №3 Фа мажор “Осінь”. 3 ч. Allegro. “Полювання”.
10. Концерт №4 фа мінор “Зима”. 1 ч. Allegro non molto.
11. Концерт №4 фа мінор “Зима”. 2 ч. Largo. “У каміна”.
12. Концерт №4 фа мінор “Зима”. 3 ч. Allegro.
1. Відзначте правильні твердження знаком «+», а неправильні - знаком «-».
1. А.Вівальді - французький композитор першої половини 18 століття.
2. Провідний жанр творчості композитора - сольний інструментальний концерт.
3. А.Вівальді стояв біля витоків програмного симфонізму.
4. Цикл концертів «Пори року» для скрипки з оркестром складається з 10
концертів.
5. У концерті «Літо» показана пекуча спека і гроза – буря життя.
6. Єдність задуму циклу концертів «Пори року» в образних, жанрових і
інтонаційних зв'язках.
20
2. Впізнай та підпиши назви нотних прикладів з концертів А.Вівальді «Пори року»:
1.7. Г.Ф.Гендель.
Георг Фрідріх Гендель - видатний німецький композитор XVIII століття, один з найбільших
представників епохи бароко. В історії музики залишився як композитор, що втілив у своїй творчості
перш за все героїчні, величні образи. Для його творів характерні грандіозність і монументальність
звучання. Гендель був відомий не тільки як композитор, але і як приголомшливий віртуоз-
клавесиніст. Він чудово грав на органі, скрипці і гобої, був чудовим імпровізатором.
Протягом багатьох років Гендель жив і працював у Англії. Створив нові жанри, серед яких –
орґанний концерт, в якому орґан як інструмент, що виконує соло, супроводжується оркестром.
Серед творів Генделя: близько 45 опер, 32 ораторії, безліч церковних хоралів, орґанних
концертів, кончерто гроссо для оркестру, інструментальні сонати, сюїти, а також ряд творів
розважального характеру. Вершиною творчості є ораторії (здебільшого на біблійні сюжети). Також
в число його найбільш знаменитих творів входять «Музика на воді» та «Музика для королівського
феєрверку».
21
Народився в Галле (Німеччина). Батько був
придворним хірургом. Під керівництвом досвідченого
1685
вчителя орґаніста Цахау хлопець опанував гру на
скрипці, гобої, орґані та клавікорді.
1697 Помер батько.
З поваги до волі батька почав навчання в університеті
1702 для отримання юридичної освіти. Того ж року він
обійняв посаду орґаніста в соборі рідного міста.
У віці 19 років Гендель
Припиняє навчання в університеті та йде з посади написав свою першу
орґаніста. Переїжджає до Гамбурга і повністю ораторію, а в 20 років –
1703
присвячує себе музичній професії. Працює в створив і поставив дві
Гамбурзькому оркестрі як скрипаль і клавесиніст. перші опери, партитури
яких не збереглися
Переїзд до Італії. Участь у Римі в публічних змаганнях
1706 -1710 з кращими виконавцями, де сам Доменіко Скарлатті
визнав його перемогу.
Перебуває на посаді придворного капельмейстера в
Опери, серед яких
1710-1712 німецькому місті Ганновері, але постійно їздить до
«Рінальдо», «Альміра»
Англії.
Переїзд до Англії. Виконує обов’язки музичного
1713 директора оперного театру (Королівської академії
музики).
1737 Лікування від паралічу в місті Аахен (Німеччина).
життєствердні та
патріотично спрямовані
1740 Покращення здоров’я. ораторії на біблійські
сюжети
Погіршення зору. Після невдалих операцій - повна
1752
сліпота. Виступає як орґаніст. Редагування своїх творів
1759 Помер в Лондоні.
Ораторія «Месія» (1741 р.)

Провідним жанром творчості Генделя є ораторія. Одна з найбільш відомих ораторія «Месія»,
що написана для солістів, хору і оркестру. Лібрето складено Чарльзом Дженненсом з фраґментів
Біблії короля Якова.
У християнстві Месія – посланий Богом на землю Спаситель. Для християн Месія – Ісус Христос.
В ораторії вражаюче зображено його життя від народження до мученицької смерті. Ці події Гендель
змальовує, використовуючи біблійні сюжети у народних образах.
Ораторія складається з трьох частин. Величний хор «Алілуя» («Хваліть Господа!») є
кульмінацією ораторії. Він став національним духовним гімном Англії.
Інструментальна творчість
Інструментальна творчість Генделя зазвичай розподіляється по трьом групам.
 1 група - твори для клавішних інструментів - для клавесина і органу;
 2 група - камерна музика, до неї відносяться п'єси для окремих інструментів з супроводом
чембало і для невеликих ансамблів; їх називають сонатами і тріо-сонатами.
 3 група - оркестрові твори: знамениті concerti grossi, "Музика на воді", "Музика фейєрверку",
симфонії і увертюри з його ж опер і ораторій.
22
Клавірна творчість представлена великою кількістю дрібних танцювальних п'єс. Основний
фонд музики для клавіру Генделя складають три збірки сюїт, куди, крім основних 4 танців
(алеманда, куранта, сарабанда і жига), включені і окремі твори інших жанрів.
1. Ораторія “Месія” хор (№44) «Алілуя»
2. Ораторія “Месія” арія сопрано (№45) «Я знаю, живий Спаситель мій»
3. Ораторія “Месія” арія баса (№48) «Вісь труби звучати»
4. Ораторія “Месія” хор з трубами и литаврами (№53)
5. Сюїта №7 соль мінор, №1 Увертюра
6. Сюїта №7 соль мінор, №2 Andante
7. Сюїта №7 соль мінор, №3 Allegro
8. Сюїта №7 соль мінор, №4 Сарабанда
9. Сюїта №7 соль мінор, №5 Жига
10. Сюїта №7 соль мінор, №6 Пасакалія
1. Який концерт з циклу «Чотири пори року» є сценою сільського свята?
2. Ім’я Вівальді.
23
3. Концерт Вівальді.
4. Куди Гендель віддав прибутки від виконання «Месії»?
5. Вівальді називали «… священик».
6. Концерт Вівальді.
7. В яке місто з підземними лікувальними джерелами відвезли Генделя на лікування?
8. В цьому місті Гендель працював в оркестрі скрипалем і клавесиністом.
9. Найзнаменитіша ораторія Генделя.
10. Місто, де народився Вівальді.
1. Яку професію мав отримати Гендель за бажанням батька?
2. В якій країні Гендель отримав велику шану?
3. Що є літературною програмою циклу концертів Вівальді «Чотири пори року»?
4. Величний хор з «Месії» Генделя.
5. Що змальовує Вівальді в 3 частині концерту «Літо»?
6. Гендель створив нові жанри і серед них – концерт, в якому … як інструмент, що виконує соло,
супроводжується оркестром.
7. У якій формі, зазвичай, пишуть пасакалії?
8. Старовинний тридольний танець іспанського походження, який виконується в повільному
темпі.
9. У якому місті відбулося змагання Генделя з кращими виконавцями?
1.8. Й.С.Бах.
Життєвий шлях.
Йоганн Себастьян Бах – німецький композитор і орґаніст епохи бароко. Один з найвидатніших
композиторів в історії музики. Творчість Й.С. Баха – вершина поліфонічного стилю епохи бароко.
Майже все життя композитор працював як церковний музикант. Він писав у традиційних церковних
жанрах. Велику славу Бах знайшов як органіст і клавесиніст-віртуоз.
Народився в невеликому німецькому містечку Айзенахе в родині
музикантів. В 9 років – переїзд в м. Ордрурф до старшого брата-органіста після
смерті батьків. Початок систематичних занять на скрипці, органі, клавесині.
Перші твори - вісім хоральних обробок для органу.
З 15 років Бах став сам заробляти собі на життя. У пошуках роботи він
мандрував по містах Німеччини. У м. Люнебург закінчив церковно-співоче
Ранній
(дитинство, училище. Співав в церковному хорі при церкві Св.Михаїла. З 1703 р.
юність) працював органістом в церкві Арнштадта. Відвідування м. Гамбург для того,
1685 - 1708 щоб послухати гру знаменитого органіста І. Рейнкена і відвідати оперні
спектаклі. Пам'ятною подією цього періоду стала зустріч з великим німецьким
органістом Дітріхом Букстехуде у м. Любек. З 1707 р. працює орґаністом в
церкві Св. Власія в Мюльхаузені.
Бах починає складати клавірні п'єси, серед яких виділяються: «Капріччіо
на від'їзд коханого брата»; духовні кантати «Але душу не залишати в
пеклі», «Трагічне дійство».
Служба в м. Веймар у якості органіста і придворного музиканта герцога
Веймарського. Змагання у м. Дрезден з відомим орґаністом і клавесиністом
Веймарський
Луї Маршаном. Головним жанром творчості цього періоду стають твори для
1708 – 1717
органу, який завжди для Баха був улюбленим інструментом, де він проявив
себе як видатний віртуоз.
24
Для органу композитор написав: прелюдії, прелюдії і фуги, фантазії,
фантазії і фуги, Токата і фуґа ре мінор, Пасакалія до мінор, перекладання
для органу скрипкових творів А. Вівальді.
Робота в м. Кетен придворним капельмейстером при дворі принца
Кетенського. Бах писав, головним чином, клавірну і оркестрову музику. В
обов'язки композитора входило керувати невеликим оркестром, акомпанувати
співу принца і розважати його грою на клавірі. З легкістю справляючись зі
своїми обов'язками, Бах весь вільний час віддавав творчості.
Кетенський У 1722 Бах створює 1 том «Добре темперованого клавіру» ( «ДТК»),
1717 - 1723 потім з'являються «Хроматична фантазія і фуга ре-мінор», «Оркестрові
сюїти» (нині відомі на весь світ завдяки заключній частині сюїти №2
«Жарт»), «Французькі» і «Англійські» сюїти. У камерно-інструментальної
музики новаторством відрізняються 6 Бранденбурзьких концертів, які багато
в чому передбачають класичну симфонію. Першим зразком сольного
клавірного концерту став «Італійський концерт».
Бах зайняв посаду кантора (керівника хору) співочої школи при церкві
Св.Фоми. Бах був зобов'язаний обслуговувати силами школи головні церкви
міста і нести відповідальність за стан і якість церковної музики.
З березня 1729 р. більше 10 років очолював Лейпцігське музичне
товариство («Музичну колегію»). У Лейпцигу Бах створив свої кращі
вокально-інструментальні композиції: кантати «Кавова», «Селянська»;
Лейпцигський «Страсті за Матвієм», «Страсті по Луці», «Страсті за Іоанном»,
1723 - 1750 «Страсті за Марком»; ораторії «Різдвяна», «Пасхальна»; Магніфікат;
Меса сі-мінор.
У клавірній творчості з'являється 2 том «ДТК» (1744 г), «Гольдберівські
варіації», «Музичне приношення», «Мистецтво фуги».
Свій життєвий шлях Й.С Бах закінчував в злиднях, будучи абсолютно
сліпим. Композитор помер 28 липня 1750 р. Й.С.Баха поховали поблизу
церкви Cв.Фоми, у якій він прослужив 27 років. Могила не збереглася.
Майже нічого з творів Баха не було надруковано за його життя. Після того, як німецький
композитор-романтик Ф. Мендельсон в 1829 році виконав в Берліні «Страсті за Матвієм», музика
Баха зазвучала по всьому світу. В 1850 р. в Німеччині було створено Бахівське товариство, яке
підготувало до друку повне видання творів Баха, а згодом започаткувало фестиваль бахівської
музики (Бахфест), який щороку відбувається у місті Фрайбург.
1. Пасакалія до мінор
2. Концерт для клавіру з оркестром ре мінор
3. Маленька прелюдія до мінор
4. Прелюдія і фуга соль мінор, з ІІ тому
5. Хроматична фантазія і фуґа
6. Бранденбурзький концерт
7. Фуга з темою BACH, з "Мистецтва фуги”
1. Озбройся кольоровими олівцями і здійсни подорож по містах Німеччини, пов'язаними
з ім'ям Й. С. Баха. Для цього зафарбуй однаковим кольором кружок з назвою міста на
карті і кружок з відповідним ствердженням в завданні. В середині кружка постав
цифру:
25
1. Місто, в якому народився великий
композитор.
2. Місто, в якому служив орґаністом старший
брат Баха.
3. У цьому місті 15-річний Йоганн Себастьян
почав самостійне життя.
4. Сюди Бах кілька разів здійснював подорожі,
щоб послухати знаменитого орґаніста
І.Райнкена, побувати на оперних спектаклях.
5. Місто, де Бах заслухувався грою
прославленого орґаніста Д.Букстехуде.
6. Міста, в яких молодий Йоганн Себастьян
служив церковним орґаністом після
закінчення школи Св.Михайла.
7. Тут Бах створив свої найкращі твори для
орґану.
8. Сюди композитор переїхав в 1717 році. У
цьому місті були написані багато відомі твори
для клавіру.
9. Місто, в якому проходили змагання Баха з
французьким клавесиністом і орґаністом Луї
Маршаном.
10. Тут Бах прожив до кінця своїх днів.
Клавірні твори Й.С.Баха.

Клавір – спільна назва групи клавішних струнних музичних інструментів (клавікорд, клавесин,
фортепіано тощо). Серед клавірних інструментів XVII–XVIII століть найбільш поширеними були
клавесин і клавікорд. Бах надавав перевагу клавікорду, у якого звучання було м'якше і триваліше, а
динамічні можливості – багатші та різноманітніші.
Новаторство
• Бах збагатив клавірну музику глибоким змістом, розширив коло образів, привнісши в неї
ліризм, глибоку філософію.
• Використовував клавір як концертний інструмент.
• Реформував техніку гри – ввів в постійне вживання перший і п'ятий пальці. Застосовував
систему підкладання першого пальця під третій і четвертий, що дозволяло продовжувати мелодійну
лінію (legato).
• Розширив коло жанрів: під впливом скрипкового концерту склав клавірні концерти, а під
впливом органного мистецтва – фантазії і фуґи, прелюдії і фуґи.
• Клавірні твори Баха мають педагогічну цінність. Багато з них були створені для музичних
занять його дружини, синів і учнів.
«Французька сюїта» до-мінор.

Бах написав 6 «Французьких» і 6 «Англійських» сюїт, 6 партит, подібних за своєю будовою з
сюїтами. Назви сюїти отримали вже після смерті композитора.
Сюїта (з франц. – «послідовність», «ряд») – музичний твір, який, за часів Баха, складався з
низки самостійних п'єс-танців. Основу сюїт становили 4 танці: алеманда, куранта, сарабанда і
жига. Між сарабандою і жигою зазвичай вставлялися додаткові танцювальні п'єси: менует, гавот,
бурре та інші. Незважаючи на самостійність кожної частини, сюїта сприймається як єдиний
26
музичний твір завдяки спільній тональності, двочастинній формі кожного танцю, жанру,
контрастності (помірні і повільні танці сюїти чергуються зі швидкими).
Танці «Французької сюїти» до-мінор
М'яка та наспівна, схожа на ліричну прелюдію. Незважаючи на поліфонічний
Алеманда склад викладу, головна роль належить тут верхньому голосу. Розмір 4/4. Для
алеманди характерний затакт.
Також починається з затакту, звучить у двоголосному викладі. Вступ другого
Куранта голосу кожного разу «заважає» почути паузи в першому голосі, завдяки чому
досягається безперервність мелодійного руху.
Зосереджена і сумно-урочиста. Як і в алеманді, головна роль відводиться
Сарабанда
верхньому голосу.
Арія Схожа не на сольний вокальний номер в опері, а на спокійну пісню.
Менует Поєднує рухливість з граціозністю.
Звучить жваво, рухливо. Пунктирний ритм пронизує п'єсу від початку до кінця і
Жига надає музиці підкреслено чіткий характер. Подібно куранті, жига двоголосна, її
основу становить канонічна імітація.
1. Французька сюїта № 2 до мінор. Алеманда.
2. Французька сюїта № 2 до мінор. Куранта.
3. Французька сюїта № 2 до мінор. Сарабанда.
4. Французька сюїта № 2 до мінор. Жига.
Інвенції.
Поліфонія – це багатоголосся, в якому кожен голос самостійний.

Інвенція – невелика дво- або триголосна поліфонічна п’єса,
(від лат. «винахід»,
ЗАПАМ’ЯТАЙ заснована на імітаційній техніці.
«вигадка»)
Імітація – повне або часткове повторення в іншому голосі теми
(з лат.
або мелодичного звороту, який тільки що прозвучав.
«наслідування»)
Тема – коротка відносно завершена музична думка.
– це мелодія, що викладається одночасно з темою
Протискладення поліфонічного твору.
Інтермедія – це проміжний епізод, який розташований між
(від лат. проведеннями теми, в якому тема повністю не звучить,
«проміжний») а використовуються лише її інтонації.
– це музично-поліфонічна форма, заснована на техніці
Канон безперервної імітації. Всі голоси виконують мелодію
(«норма», «правило»)
провідного голосу, вступаючи за чергою.
Багато з клавірних творів Бах склав для своїх синів. Одним з таких прикладів 15 двоголосних
та 15 триголосних інвенцій. Бах використовує тональності до 4-х знаків включно. Вони розташовані
від До-мажору до сі-мінору з чергуванням мажору і мінору. В основі кожної інвенції лежить
коротка, але виразна тема. Це своєрідний «персонаж» твору, який у процесі розвитку розкривається
з різних сторін. Основним способом розвитку в інвенціях є імітація.
27
Двоголосна інвенція №1 До-мажор - тема спокійна, некваплива, побудована спочатку по
звуках До-мажорної гами, звучить дуже м'яко і плавно. Пролунавши у верхньому голосі, тема
інвенції До-мажор з'являється октавою нижче - її імітує другий голос.
Двоголосна інвенція №8 Фа-мажор - рухлива, життєрадісна, завзята. Мелодія будується на
легких уривчастих стрибках по звуках висхідного тризвуку і нагадує закличний вигук труби.
Одноголосній темі у верхньому голосі відповідає нижній голос, що імітує її октавою нижче. Але
нижній голос імітує не тільки тему, а й її продовження (протискладення). Так на деякий час виникає
безперервна канонічна імітація (канон).
Триголосна інвенція №15 сі мінор - відрізняється ліричною схвильованістю і рухливістю. Її
темі властива характерна інтонація сумного благання. Перше проведення теми дано двоголосно. В
одному голосі повторюються мотиви з секундовими інтонаціями, інший - рухається поступово, в
характері м'якої бесіди, і третій мотив - концертно-імпровізаційного типу, спадного руху по
арпеджіо. При вторинному проведенні теми в нижньому голосі протискладення в точності
повторюється. Таке протискладення називається утриманим. Третє проведення доручено
середньому голосу, але тут тема звучить не повністю.
1. Двоголосна інвенція № 1 До мажор
2. Двоголосна інвенція № 8 Фа мажор
3. Триголосна інвенція № 15 сі мінор
1. Перед тобою – замки, в яких живуть теми інвенцій Й. С. Баха. Прочитай напис на стіні
замку; розфарбуй вивіску і відповідний їй замок одним кольором; випиши потрібні теми
інвенцій на нотних рядках:
28
«Добре темперований клавір».
Хроматизм – рух по півтонам.
ЗАПАМ’ЯТАЙ – невелика вступна п'єса імпровізаційного характеру.
Прелюдія
(від лат. рrae - «перед» Як правило, витримана в арпеджірованій фактурі,
і лат. Ludus - «гра») єдиному темпі і гомофонному стилі.
Фуга – складний поліфонічний твір, який будується на
(від лат. - «біг») розвитку головної теми. Всі голоси у фузі рівноправні.
– це імітація теми в домінантовій (рідше в
Відповідь субдомінантовій) тональності. Відповідь викладається
другим по черзі вступу голосом.
Стретто – канонічне проведення тем в фузі, при якому кожен
(з італ. - «стискати, голос імітує тему, але вступає до того, як тема
скорочувати») закінчилася в попередньому голосі.
Будова фуги:
Середня частина
Експозиція Заключна частина (реприза)
(розробка)
Тема проводиться по черзі Починається з проведення Тема звучить в основний
в кожному голосі. теми в новій тональності. тональності в різних
Перше проведення теми - в Тема проводиться в різних голосах - по черзі або
основній тональності, відповідь голосах, в різних в стреттному проведенні.
- в основній тональності тональностях, Між проведеннями
або тональності домінанти в будь-який теми в експозиції
(В трехголосной фуги: T-D-T, послідовності. і середньої частини зазвичай
в чотириголосної: T-D-T-D). звучать інтермедії.
«Добре темперований клавір» (ДТК) - це збірка поліфонічних циклів, в які входять прелюдія
і фуга. Створюючи 2 цикли «ДТК» (Кетен – 1722 р., Лейпциг – 1744 р.), Бах ставив суто практичну
задачу - ознайомити своїх учнів, серед яких були діти композитора, з усіма 24 тональностями.
Обидва томи ДТК будуються за одним принципом: 48 прелюдій і фуг розташовуються в висхідній
хроматичної послідовності від До-мажору до сі-мінору з чергуванням мажору і мінору (До мажор
— до мінор — До-діез мажор — до-діез мінор і т. д.). У «ДТК» Й.С.Баха обидві п'єси циклу -
прелюдія і фуга - мають рівне значення.
Прелюдія і Фуга №1 До-мажор з І тому ДТК:
Прелюдія - світла, лірична, споглядальна, некваплива. Її називають «Прелюдією прелюдій».
Фактура спирається на співучу гармонійну фигурацию, в основі якої барвисті акорди.
Фуга - чотириголосна; суворий, зосереджений та енергійний характер. У пісенно-маршовій темі
фуги - висхідний поступовий рух чергується з подальшими стрибками на ч4. У цій фузі відсутні
інтермедії.
Прелюдія і Фуга №2 до-мінор з І тому ДТК:
Прелюдія має бурхливий, схвильований, драматичний характер; складається з двох розділів.
Перший заснований на зустрічному русі голосів (ламані фігурації шістнадцятими); другий
починається в максимально швидкому темпі канонічною імітацією. Потім йде «речитативний»
епізод. Твір завершується мажорним акордом.
Фуга - триголосна, тема - скерцозно-танцювальна.
29
1. Прелюдія та фуга №1 До мажор, т. прелюдії 2. Прелюдія та фуга №1 До мажор, т. фуги
3. Прелюдія та фуга №2 до мінор, т. прелюдії 4. Прелюдія та фуга №2 до мінор, т. фуги
Твори для органу.

Хоральні (органні) – невеликі твори, що представляють собою обробки
ЗАПАМ’ЯТАЙ протестантських хоралів.
прелюдії
Протестантський – духовний спів, заснований на народних німецьких
хорал мелодіях. Найчастіше хорал був чотириголосним.
– віртуозна п'єса, вільна по композиції, що складається
Токата з ряду епізодів. Творцем жанру німецької токати
(з італ. «торкати»)
вважається композитор Дітріх Букстехуде.
Каденція – заключний оборот, який завершує музичну побудову.
– додатковий, заключний розділ музичного твору, який
Кода не є обов’язковим для композиційної схеми і
(«хвіст») розташовується за останнім з основних розділів.
Органні композиції Й. С. Баха стали основою його творчості, адже в епоху бароко орган був
тим інструментом, за допомогою якого композитор міг донести до великої кількості слухачів свої
думки та емоції. Органні твори И. С. Бах писав протягом усього творчого життя. Та все ж найкращі
композиції для улюбленого інструменту були створені у Веймарі.
Йоганн Себастьян працював у двох напрямках:
— великі музичні твори для органу - поліфонічні цикли: прелюдії, фантазії, токати з фугами;
— хоральні прелюдії, які написані в камерному стилі.
Токата і фуга ре-мінор - масштабний поліфонічний цикл концертного розмаху. Форма
токати складається з теми-вступу і 6 імпровізаційних побудов, які умовно можна розділити на
тему і 3 епізоди, відокремлених один від одного каденціями. Токата починається тривожним, але
мужнім вольовим кличем. Він лунає тричі, спускаючись з однієї октави в іншу, і приводить до
громового акордового гуркоту в нижньому реґістрі. Далі чуються потужні віртуозні пасажі і широкі
акордові змахи – «сплески». Їх декілька разів розділяють паузи і зупинки на довгих акордах. Таке
протиставлення стрімкого і повільного руху нагадує насторожений перепочинок між сутичками з
несамовитою стихією.
А слідом за імпровізаційною токатою звучить фуґа. Вона зосереджена на імітаційному розвитку
однієї теми, в якій вольовий початок ніби приборкує стихійні сили. Згодом фуґа переростає в коду.
Тут знову повертається імпровізаційна стихія токати. Але вона остаточно втихомирюється
напруженими наказовими репліками. І останні такти всього твору сприймаються як сувора і
величава перемога непохитної людської волі.
Хоральна прелюдія фа-мінор - це невелика п'єса ліричного характеру. Мелодія звучить у

верхньому голосі, її тембр нагадує звучання гобоя. Тема хоралу відрізняється пісенними, м'якими
інтонаціями. Ритмічна одноманітність, підкреслена рівним рухом басів, надає музиці строгість і
зібраність. Середній голос - мелодичні фігурації, в яких виділяються виразні інтонації подиху -
низхідні малі секунди і спадні терції.
1. Токата і фуга ре-мінор, т. токати
2. Токата і фуга ре-мінор, т. фуги
3. Хоральна прелюдія фа-мінор
30
Кантатно-ораторіальні твори.
Вокально-інструментальні твори Й. С. Бах почав писати ще в Арнштадті та Мюльхаузені.
Окремі опуси з’явились у Веймарі та Кетені. Але саме в Лейпцизі Бах створив не лише найбільшу
кількість кантат, а й написав найвидатніші свої твори: «Пасіони за Матвієм» та Месу сі мінор
(пасіони мають ще одну назву - «Страсті» (з лат. - страждання) – це різновид ораторії для хору,
солістів та оркестру на євангельську тему, яка описує останні дні Ісуса Христа перед стратою).
«Пасіон за Матвієм» – найбільший за масштабами твір Й.С.Баха (звучить близько трьох

годин). Він виконується двома хорами, солістами-вокалістами, двома оркестрами, орґаном, клавеси-
ном, призначений для виконання у Страсну п'ятницю . Пасіон містить 78 номерів – це речитативи,
арії та хори. Найбільш проникливими ліричними номерами пасіона є арії. Щоб досягнути
найбільшої переконливості, Й. С. Бах використовує молитви Lamento (з італ. – плач).
Меса сі мінор, яку називають Високою месою – один з найвидатніших творів Й.С.Баха. В
остаточному вигляді (в якому ніколи не виконувався за життя Баха) існує з 1749 року. Лише дві
перші частини Бах іноді використовував в недільних богослужіннях. Меса написана для
п’ятиголосного хору, п’яти солістів-вокалістів, оркестру, орґану або клавіру. Вона звучить півтори
години і складається з 5 частин (24 номерів): 15 хорів, 6 арій, З дуетів.
1. Духовна кантата №4 «Christ lag in Todesbanden»
2. «Пасіон за Матвієм», Арія альта № 47 «Erbarme dich» («Змілуйся наді мною»).
3. Меса сі мінор I. Kyrie eleison
4. Меса сі мінор II. Gloria
5. Меса сі мінор III. Credo
6. Меса сі мінор IV. Sanctus, Hosanna, Benedictus
7. Меса сі мінор V. Agnus Dei
1. Голос, мелодично протиставлений тому, що панує, в інвенції.
2. Багатоголосний твір, де всі голоси виконують мелодію провідного голосу, вступаючи за чергою.
3. Музична побудова, яка виражає основну думку твору або його частини.
4. Частина з «Французької сюїти» до-мінор.
5. Жанр, в якому не працював Бах.
6. Завершальний, підсумковий розділ, від лат. – «хвіст».
7. Хоровий спів на релігійний текст.
8. За часів Баха – п’єса вільної імпровізаційної форми, наближена до прелюдії чи фантазії; з італ.
– «торкатися».
9. Повне або часткове повторення в іншому голосі теми або мелодичного звороту, який тільки що
прозвучав.
31
1.Звучання якого інструменту нагадує тембр верхнього голосу Хоральної прелюдії фа мінор?
2. Ім'я одного з євангелістів, за оповіданням якого Бах створив свої пасіони.
3. Розділ між проведеннями теми в інвенції.
4. Як з італійської перекладається слово Lamento?
5. Так Бах називав свої триголосі інвенції.
6. Як називають Месу сі мінор?
7. Улюблений інструмент Баха.
8. Невелика дво- або триголосна поліфонічна п’єса, від лат. «винахід», «вигадка».
9. Знаменита частина з оркестрової сюїти №2 сі мінор.
10. Спільна назва групи клавішних струнних музичних інструментів.
2. Переставте літери у словах та поруч напишіть назви творів Й.С.Баха:

1. ААМАЛЕНД – 8. ТАНКАТА –
2. БАНДАСАРА – 9. ЇТАСЮ –
3. ИГАЖ – 10. САМЕ –
4. ДІЯЛЮПРЕ – 11. ОТТАКА –
5. ТАРАНКУ – 12. НАТАСО –
6. РІОРЯОТА – 13. СІОНПА –
7. ЯІЦНЕВНІ – 14. ҐУФА –
32
3. Музична вікторина:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
9.
10.
11.
12.
1.9. Українська музика епохи бароко.

Розвиток професійної музики XVI-XVII ст. Канти.
Період у розвитку української культури з кінця XVI до середини XVIII ст. називають епохою
українського бароко. Це був час духовного і культурного піднесення нації, пов'язаного з
національно-визвольною боротьбою українців за державну незалежність.
Незважаючи на постійні утиски з боку російського царизму, в Україні інтенсивно розвивалася
освіта, як ніколи збагачувалася скарбниця національної культури. Україна в ті часи перебувала на
рівні найосвіченіших країн Європи. У кінці XVIII ст. російським царизмом було зруйновано
Запорізьку Січ, ліквідовано Гетьманщину. Українці на довгі часи були позбавлені незалежності. Але
національно-культурні традиції, що склалися на той час, були настільки міцними, що продовжували
розвиватися і в наступні епохи.
У розвитку української освіти та художньої культури XVII – першої половини XVIII ст. значну
роль відігравали братства (громадські організації, які починаючи з кінця XVI ст. формувалися при
православних церквах). Провідними діячами братств були видатні вчені, письменники, політичні
діячі того часу. Вони боролися за рідну мову, розвиток письменства, книгодрукування. При
братствах виникали братські школи, в яких навчалися діти всіх станів, навіть найбідніші й сироти.
У братських школах існував обов'язковий предмет «мусіка» (музика), який вивчався протягом
усього шкільного курсу. Учнів навчали музичної грамоти та багатоголосного співу. Шкільні хори
співали музику в церквах, на різних святах, у театральних виставах. Таким чином, саме завдяки
братським школам поширювалася в Україні музична освіта.
Братства сприяли відкриттю середніх навчальних закладів – колегіумів (від лат. «товариство»,
«співдружність»). Перший такий колегіум виник 1580 року в Острозі, заснований впливовим і
багатим магнатом Костянтином Острозьким.
33
Відомою далеко за межами України стала Київська колегія (згодом академія), заснована
митрополитом Петром Могилою. У ній обов'язковими дисциплінами були церковний спів по нотах
та музична грамота.
У братських школах зародився шкільний театр. Сюжети бралися з Біблії і були присвячені
житіям святих, сценам з життя Христа. З часом з'явилися п'єси, в яких автори зверталися до
української історії. Між діями «серйозної» драми (трагедії) нерідко вставлялися інтермедії –
одноактні невеличкі комедії, які розважали глядача. У них зображувалися гумористичні сцени з
життя селян, козаків, міщан і звучала жива народна мова, пісня і танцювальна музика. Шкільні
драми ставилися в розкішних костюмах та декораціях, зі складними театральними ефектами.
Невід'ємною складовою шкільних драм були хоровий і сольний спів та інструментальна
танцювальна музика.
Під впливом шкільної драми виник вертеп – народна лялькова вистава на різдвяний сюжет, у
якій музика теж відігравала важливу роль.
Визначним осередком музичної освіти у XVIII ст. стала Глухівська співацька школа. Основним
завданням школи була підготовка півчих для Придворної співацької капели у Петербурзі. Учні
школи також навчалися гри на скрипці, гуслах, бандурі. Серед вихованців школи – видатний
композитор Дмитро Бортнянський, а також, імовірно, композитор Максим Березовський, який є
уродженцем Глухова.
У період з кінця XVI до середини XVIII ст. в українській музиці склалися такі музичні жанри:
кант, партесний концерт, пісня-романс.
Кант (від лат. саntus – «спів», «пісня») – це триголосна куплетної будови світська побутова
пісня без інструментального супроводу. У музиці кантів відчутний тісний зв'язок із церковною
музикою та українським фольклором.
Канти поділяють на духовні та світські (ліричні, гумористичні, сатиричні, урочисті). Зміст
духовних був пов'язаний з релігією (їх називали також псалмами). Світські канти були переважно
любовно-ліричні: про нещасливе кохання, розлуку закоханих, гірке життя з нелюбом. Співалося і
про сирітство, бідність, ворожість людей. Серед світських кантів чимало жартівливих та сати-
ричних.
Кант має свої особливості: гомофонно-гармонічна фактура, другий голос супроводжує мелодію
переважно в терцію, третій (бас) є гармонічним фундаментом, основою акордів.
Партесний концерт. М.П. Ділецький.

Наприкінці XVII ст. в українській православній церкві на зміну одноголосному знаменному
співу прийшов багатоголосний партесний спів (від лат. pars – «частина», «партія») – це хоровий
спів по партіях (голосах), кожен із яких веде свою мелодію. У церкві на той час співали тільки
хлопчики та чоловіки. Основних партій було 4: дисканти, альти, тенори та баси. Але часто на
свята співали водночас декілька чотириголосних хорів і кількість партій в партесному співі
доходила до 8, 12, а в окремих випадках досягала 24 і навіть 48!
На противагу католицькому богослужінню, де спів хору і солістів лунав у супроводі орґану та
інших інструментів, православна церква розвивала хоровий спів а cappella (без інструментального
супроводу). Разом з партесним співом у XVII ст. запроваджувалася і нова 5-лінійна нотація.
На основі нового партесного співу складається провідний музичний жанр української
професійної музики XVII – першої половини XVIII ст. – партесний концерт (це великий
одночастинний твір, що складався з багатьох розділів і створювався на тексти з Біблії (в основному
псалмів). Виконувалися концерти у храмі після Літургії (служби) хором а cappella з 8, 12 та більше
голосів. Особливо поширеними були два типи концертів: урочисті («величальні») та лірико-
драматичні («плачевні»).
В основу жанру партесного концерту було покладено принцип концертування (від лат.
«змагатися»), запозичений із західноєвропейської духовної музики. Одним із найвидатніших
34
творців партесної музики був український композитор XVII ст., хоровий диригент, учений-
теоретик Микола Павлович Дилецький (бл. 1630 – бл. 1690). Він написав перший у Східній
Європі теоретичний трактат «Граматика музикальна» («мусікійська»), який став дуже важливим
посібником для композиторів та співаків-хористів. Дилецький пояснює суть лінійної нотної
системи, дає необхідні знання з теорії музики стосовно інтервалів, акордів, квартового кола
тональностей тощо. Значне місце у «Граматиці» автор приділяє партесному співові, викладає
правила створення партесних композицій.
Воскресенський канон М. Дилецького – видатний монументальний твір, створений на честь
свята Великодня (Пасхи). Текст взято з Канону Пасхи, написаного знаменитим візантійським
православним богословом і філософом VIII ст. Іоанном Дамаскіном. Канон пройнятий урочистим
настроєм та ліричною задушевністю. Його виконує два хори по чотири голоси в кожному. Канон
має чітку будову. Всі розділи твору контрастують між собою завдяки зміні тембрів, фактури,
розміру, тональності.
Канон (з грец. «норма», «правило») – це один з жанрів православної церковної музики, виконуваний під
час ранкової служби і присвячений прославлянню будь-якого свята або святого. Канон складається з 9
розділів, що називають «одами» або «піснями». Другий розділ відсутній у всіх православних канонах, крім
тих, що написані до Великого посту. Тексти канону – це поетичні перекази дев'яти біблійних пісень з Нового
і Старого заповітів.
Г.С. Сковорода.
Григорій Савич Сковорода – педагог, просвітитель, композитор, поет і філософ. Народився в
селі Чорнухи на Полтавщині. Навчався в Київській академії, 3 роки провів у Придворній співацькій
капелі у Петербурзі. Подорожував, навчався в різних містах Європи. Він знав латинську, грецьку і
німецьку мови. Викладав у Харківському колегіумі. Останні 25 років вів мандрівний спосіб життя,
він ходив від села до села на Лівобережжі, маючи при собі лише книги, рукописи і сопілку в торбі
та палицю в руці. Сковорода навчав, що в природі краса і гармонія, а в суспільстві –
несправедливість, і щоб змінити світ, треба змінити самого себе.
У розвитку вокальної музики ІІ пол. XVIII ст. Сковорода відіграв значну роль. Він вважав
музику одним із засобів звернення до народу. В його збірці “Сад божественних пісень” збереглися
основні тексти пісень та кантів. Пісні Сковороди за його життя не друкувалися. Їх співали мандрівні
бандуристи та простий люд по всій Україні. Григорій Савич сам співав свої пісні, акомпануючи собі
на різних струнних інструментах. Ці твори поета-філософа і музиканта стали популярними і
поширювалися як народні. їх називали «сковородинівськими». Пісні Сковороди належать до жанру
пісні-романсу, який виник та інтенсивно розвивався у другій половині XVIII ст.
Пісня-романс – це сольна пісня (рідше дует або тріо), яка виконується здебільшого з
інструментальним супроводом. Цей жанр виник у міському побуті і призначався для домашнього
музикування. Переважна більшість цих пісень були лірично-любовного змісту і передавали
найтонші переживання людини. Українські творці цього жанру спиралися на багаті традиції
української селянської ліричної пісні.
Мелодії пісень Сковороди свідчать, що він дав нове спрямування побутовій пісні та створив
нові зразки громадянської та філософської лірики.
1. Кант "Радуйся, радость Твою воспеваю" 4. Г. Сковорода “Всякому городу нрав і права”
2. Кант "Щиголь тугу має" 5. Г. Сковорода «Ой ти, пташко жовтобока»
3. М. Дилецький. Воскресенський канон 6. Г. Сковорода «Стоїть явор над водою»
1. Оберіть вірну відповідь:
1. Бароко - це...
а) дивний, вичурний б) зразковий, правильний в) потворний, неправильний
35
2.Епоха українського бароко існувала в період ....
а) кінець XVII – XVIII б) cередина XVI – кінець XVII в) кінець XVI – cередина XVIII
3. Завдяки яким освітнім закладам поширювалася музична освіта в Україні в ХVII ст.?
а) братства б) братерські громади в) братські школи
4. Києво-Могилянська Академія була відкрита митрополитом...
а) Кирилом Острозьким б) Петром Могилою в) Феофаном Прокоповичем
5. "Щиголь тугу має" - це...
а) жартівливий кант б) партесний концерт в) канон
6. Кант - це пісня...
а) монодична б) одноголосна з супроводом в) багатоголосна без супроводу
7. Цей жанр лірично-любовного змісту виник у міському побуті і призначався для домашнього
музикування:
а) Кант б) пісня-романс в) Партес
8. Багатоголосний церковний спів, що прийшов на зміну знаменному.
а) кантовий б) а капела в) партесний
9 "Концерт" - з латинської ...
а) протистояти б) контрастувати в) змагатися
10. Партесний концерт за формою ...
а) одночастинний б) двочастинний в) тричастинний
11. Автор першого у Східній Європі музично-теоретичного трактату "Граматика мусікійська"
а) Григорій Сковорода б) Микола Дилецький в) Петро Могила
12. Найвідоміший партесний концерт М.Дилецького.
а) Всякому городу нрав і права б) Воскресенський канон в) Ой ти пташко жовтобока
2. Уважно придивіться до
розміщення складів, знайдіть
закономірність і прочитайте
та випишіть цікавий факт із
життя Г. С. Сковороди.
Видатний український____
_______________________
_______________________
_______________________
_______________________
_______________________
_______________________
_______________________
36
Глава 2. ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА МУЗИКА ЕПИХИ КЛАСИЦИЗМУ.
Класицизм (від лат. classicus – «взірцевий») – художній стиль XVII – першої чверті XIX ст. В
історію культури цей час увійшов також під назвою «Епоха Просвітництва», а також «століття
Розуму». Представники цього стилю вважали ідеальним зразком для наслідування античне
мистецтво.
Класицизм існував паралельно з бароко, але багато в чому відрізнявся від нього. Представники
класицизму прагнули стриманості та врівноваженості емоцій, чіткості та логічності думок
(раціоналізм). Вони були переконані в розумному влаштуванні світу, у наявності єдиного
загального порядку, що керує і природою, і життям людей, оспівували гармонійність людської
натури. «Розум править серцем» – цей вислів можна вважати девізом класицизму.
У мистецтві класицизму всі жанри розподілялися на «високі» та «низькі». Героями «високих»
жанрів, таких як трагедія, драма, картина на історичний, міфологічний та релігійний сюжети, опера-
серіа, балет тощо, були міфологічні персонажі, монархи, полководці... У «низьких» жанрах –
комедії, байці, картині на побутові теми, комічній опері – змальовувалося буденне життя звичайних
людей.
Музичний театр. XVIII ст. – час великих змін у всіх областях європейського музичного
мистецтва. З настанням цього століття в італійській опері поступово відокремилися два жанри –
опера-серіа (серйозна) і опера-буфа (комічна).
На відміну від італійських опер-буф у французьких комічних операх аріозні номера чергуються
не з речитативами, а з розмовними діалогами. Так будується і зингшпіль (від німец. «singen» -
«співати» і «spiel» -«гра») – німецький та австрійський різновид комічної опери. Для музичної мови
всіх різновидів комічної опери характерний тісний зв'язок з народно-побутовими пісенними і
танцювальними мелодіями.
Крі́стоф Ві́ллібальд Глюк (1714–1787) – німецький композитор, представник музичного
класицизму. Автор 107 опер. Він вважається реформатором оперного мистецтва, що відкрив нові
шляхи розвитку жанру, наголосивши на важливості підпорядкування всіх засобів виразності
єдиному драматургічному задуму. У своїх операх, композитор став передавати душевні
переживання героїв зі значно більшою правдивістю і драматичною напруженістю, дієвістю. Він
відмовився від нагромадження віртуозних пасажів в аріях, посилив виразність речитативів, значно
драматизував і підвищив роль хору й оркестру. Перша реформаторська опера Глюка – «Орфей і
Еврідіка» (1762).
Інструментальна музика. Поширення суспільних свобод призвело до появи перших
публічних концертів, а згодом у великих містах Європи утворилися музичні спілки та оркестри.
Саме в добу класицизму сформувався класичний склад симфонічного оркестру, який залишився
й до сьогодні. Новий склад оркестру призвів до появи симфонії. Разом з новим складом оркестру
з'явився і струнний квартет, що складався з двох скрипок, альта і віолончелі. Твори почали писати
спеціально для струнного квартету.
В епоху Класицизму було винайдене фортепіано, яке витіснило клавесин та орґан.
Найбільшою перевагою нового інструменту стала можливість виконання динамічних відтінків.
Найважливішим сольним жанром, який виник і набув розквіту у цей час, була соната. Сонати
писали для будь-якого сольного інструменту, але найбільше – для фортепіано.
Характерні риси класичного стилю в музиці:
• Фактура – гомофонно-гармонічна.
• Гармонія – мажоро-мінорна система, яка заснована на чергуванні трьох основних гармонійних
функцій (Т – S – D – Т).
• Форма – чітка, симетрична, строго організована (найбільш характерні класичні форми: сонатна,
рондо, варіації, складна тричастинна).
• Тематизм – тісно пов'язаний з пісенними і танцювальними жанрами того часу, а також з оперою.
37
Віденська класична школа.
В європейській музиці розквіт класицизму припадає на другу половину XVIII ст. Це був час,
коли творили великі композитори Йозеф Гайдн, Вольфганг Амадей Моцарт та Людвіг ван
Бетховен. Життя і діяльність кожного з них пов’язана зі столицею Австрії – Віднем. Тому їх
називають «віденськими класиками», або представниками віденської класичної школи. Музичні
жанри, форми, правила гармонії, принципи музичного розвитку, розроблені цими композиторами, і
дотепер зберігають своє значення.
Відень був і великим центром професійної музичної культури, зосередженої навколо
імператорського двору, капел знаті і аристократичних салонів, соборів і церков.
У музиці віденських класиків серйозний і глибокий задум втілений в природній та зрозумілій
манері. Музичні теми викладаються і розвиваються дуже розумно і логічно, але в цьому немає ніякої
сухості, музика наповнена щирим почуттям. В творах класичного стилю на першому плані завжди
знаходиться виразна і красива мелодія, яка супроводжується простою гармонією і розвивається за
законами класичної форми, які віденські класики привели до досконалості.
Ці видатні композитори втілили в музиці багату палітру різноманітних образів – від ліричних
до героїчних. Але кожен з них мав і свою улюблену сферу:
• Й. Гайдн – світлу, пісенно-танцювальну, жартівливу;
• В.А. Моцарт – лірико-драматичну;
• Л. Бетховен – героїчну.
1. Зафарбуй клітинки з номерами вірних стверджень зеленим кольором, а невірних –
червоним:
1. Класицизм (від лат. classicus – «взірцевий»).
2. Класицизм – художній стиль XVI – першої чверті XX ст.
3. Класицизм увійшов в історію культури під назвою «Епоха
Просвітництва».
4. Класицизм увійшов в історію культури під назвою «століття
Розуму».
5. Представники Класицизму вважали ідеальним зразком для
наслідування античне мистецтво.
6. «Серце править розумом» – цей вислів можна вважати девізом
класицизму.
7. Зингшпіль – англійський та шотландський різновид комічної
опери.
8. К. В. Глюк – реформатор оперного мистецтва.
9. В епоху Класицизму було винайдене фортепіано.
10. Найважливішим сольним жанром Класицизму була соната.
11. В музиці Класицизму панує поліфонічна фактура.
12. «Віденськими класиками» називають Гайдна, Моцарта та Бетховена.
2.1. Й. Гайдн.
Франц Йозеф Гайдн – австрійський композитор і диригент, найстарший з представників
віденської класичної школи. Й. Гайдн увійшов в історію музики як основоположник класичної
сонати, квартету і симфонії. Його називають «батьком» симфонії і квартету. Він прожив велике
творче життя: був сучасником і другом В.А. Моцарта, учителем Л. ван Бетховена.
Музика Гайдна – життєрадісна, енергійна, світла. Більшість творів написано в мажорних
тональностях. Невичерпна фантазія і дотепність – одна з характерних рис стилю Гайдна.
38
Новаторство:
• створив класичні зразки симфоній, сонат, квартетів;
• у зрілих симфоніях (Лондонських) остаточно сформувалася класична сонатна форма і сонатно-
симфонічний цикл;
• затвердив в своїй творчості основний метод симфонічного розвитку – мотивно-
тематичний (виділення з теми короткого активного елементу та його розвиток);
• в останніх симфоніях Гайдна остаточно сформувався склад симфонічного оркестру;
• Гайдн оновив і збагатив народними інтонаціями тематичний матеріал.
Народився в селі Рорау (Нижня Австрія) в сім'ї каретника і кухарки. Виріс в
атмосфері домашнього музикування. Батько грав на арфі, мати - співала.
Початкову музичну освіту здобув у церковному хорі в місті Гайнбурга, потім
завдяки Георгу Ройтеру - в хоровій капелі при кафедральному (головному)
соборі святого Стефана у Відні. Співав на богослужіннях і церковних
урочистостях до 18 років. Грав на скрипці, клавікорді, органі і литаврах. За 9
Ранній років служби отримав всього 2 уроки композиції.
період Після мутації голосу Гайдн опинився на вулиці. На життя заробляв
(дитинство і копійчаними уроками музики, грою на скрипці на святкових вечорах, а іноді і
юність) - просто на великих дорогах. У цей період з'являються його перші твори:
1732 - 1761 зингшпіль «Хромий біс», дивертисменти та серенади, перші струнні
квартети для музичного гуртка барона Фюрнберга.
Деякий час був акомпаніатором у італійського композитора і викладача
співу Нікколо Порпора, який інколи давав музичні поради. Окрім цього Гайдн
самостійно вивчає музичні твори і праці з історії і теорії музики. Першу
симфонію Гайдн написав в 1759 році, коли став керівником капели графа
Морцина.
Служба у трьох поколінь угорських князів Естергазі в м. Айзенштадті (під
Віднем) і в літній резиденції «Естергаз» (Угорщина) капельмейстером (хоча в
останні роки служби признавався, що відчував себе капельдинером («службовець
Центральний капели»; слуга знатного вельможі). До кола обов’язків Гайдна входило написання
(служба у музики, керівництво оркестром, камерне музикування і постановка опер.
князя Робота з оркестром і хором благотворно позначилася на розвитку Гайдна як
Естергазі) - композитора. Для капели і домашнього театру написано більшість симфоній (в
1761 - 1791 тому числі «Траурна», «Прощальна»), опер, квартетів, мес.
Часто відвідує Відень, де відбувається творче спілкування з В.А. Моцартом.
У 1786 році в Парижі прозвучали його 6 симфоній, які отримали назву
«Паризькі».
Після смерті князя Естергазі, Гайдн отримує свободу. Йому призначають
невелику довічну пенсію. Композитора запрошують поїхати з концертами в
Лондон і він погоджується. Концерти проходять з величезним успіхом. Гайдн
отримує масове визнання. Оксфордський університет присвоїв йому почесний
ступінь доктора музики. У Лондоні композитор створює свої кращі симфонії,
які стали відомі як «Лондонські симфонії» (їх 12), серед них: «Сюрприз»,
Пізній - «Годинник», «Військова», «З тремоло литавр», «З волинкою».
1791 - 1809 Під враженням ораторій Г.Ф.Генделя Гайдн створює дві своїх ораторії
«Створення світу, «Пори року».
У 1798 р. Гайдн став членом Шведської королівської музичної академії, у
1804 р. – почесним громадянином Відня. Через 4 роки він отримав медаль,
відчеканену на його честь Петербурзьким філармонічним товариством, яке
обрало його своїм почесним членом.
Помер композитор 31 травня 1809 року, похований у Відні.
39
Творчість Й.Гайдна охоплює всі існуючі на той час музичні жанри: 104 симфонії, 35 концертів
для одного або декількох інструментів з оркестром, 83 струнних квартети, 14 ораторій, 24 опери, 14
мес, 62 клавірні сонати, увертюри, марші, танці, дивертисменти для оркестру і різних інструментів,
різні п'єси для клавіру, пісні, канони, обробки шотландських та ірландських пісень.
1. Симфонія №1
2. Струнний квартет №1
5. “Пісня кайзера”
6. Хор «Небеса говорять» з ораторії «Створення світу»
7. Ораторія “Пори року”, 1ч. “Весна”
1. Спустися з музичного Олімпу, заповнивши клітинки:
1. Скрипковий та басовий.
2. Титул знатного вельможі, якому Гайдн
прослужив понад 30 років.
3. Один з предметів, які виготовляв
батько Гайдна.
4. Ансамбль із чотирьох виконавців.
5. Прилад, що визначає точну висоту
певного звука, еталон висоти для
настроювання музичних інструментів
та хору.
6. Музичний стиль, представником якого
був Гайдн.
7. Людина, яка створює музику.
8. «Службовець капели»; слуга знатного вельможі.
9. Головний католицький собор, в якому богослужіння здійснює єпископ з кафедри.
10. Керівник капели.
Симфонічна творчість. Симфонія № 103 «З тремоло литавр».
Симфонія
(з грец. – – великий твір для симфонічного оркестру.
"співзвуччя")
ЗАПАМ’ЯТАЙ – склад симфонічного оркестру, що містить по два
однакових інструмента в групі дерев'яно-духових (2
Парний склад флейти, 2 гобоя, 2 кларнета, 2 фагота) і відповідну
кількість інших інструментів (2-4 валторни, 2 труби, іноді
тромбони і т. д.).
Лендлер – народний парний австрійсько-німецький танець.
(«сільський
Музичний розмір 3/4 або 3/8.
танець»)
– спеціальна назва для гармонійного ходу, що складається
«Золотий хід» з малої сексти - чистої квінти - великої терції (і назад).
40
Йозефа Гайдна по праву вважають «батьком» симфонії. Спираючись на досвід своїх
попередників, він створив класичний тип сонатно-симфонічного циклу, в якому встановилися
певна кількість частин, послідовність, характер і форма кожної частини:
Характер образів Темп Музична форма

ДІЄВІСТЬ
сонатна
І частина атмосфера активного життя швидкий
(сонатне алегро)
людини
РОЗДУМИ тричастинна,
ІІ частина внутрішній світ людини, думки, повільний двочастинна,
споглядання природи варіації...
ІІІ частина ГРА
Менует (пізніше атмосфера дозвілля, жвавий тричастинна
скерцо, вальс) відпочинку.
СВЯТО
ІV частина сонатна, рондо-
атмосфера колективного швидкий
(Фінал) соната
свята, життєва коловерть
В останніх симфоніях Й. Гайдна остаточно сформувався склад симфонічного оркестру:

 струнний квінтет (скрипки I – 10, скрипки II – 8, альти – 6, віолончелі – 5-6, контрабаси – 3-4);
 група дерев'яних духових інструментів, побудована за принципом парності (парний склад);
 група мідних духових інструментів (дві валторни, дві труби);
 литаври (лише в останній, дванадцятій «Лондонській симфонії» додав трикутник, тарілки і
барабан).
Симфонія № 103 Мі-бемоль мажор «З тремоло литавр» – є однією з 12 «Лондонських

симфоній». Вона написана в 1795 році. Симфонія відображає народно-жанрові образи, тематизм
пов'язаний з народними піснями і танцями. Тут явно проявляється прагнення Й.Гайдна до
безперервного розвитку музики.
Симфонія складається з 4 частин:
I частина — сонатне allegro, Allegro con spirito (швидко, з натхненням).
Експозиція Розробка Реприза Кода
1-й 2-й 3-й
розділ розділ розділ ГП  тема вступу–
вступ ГП ПП
ПП таємничий
ГП т. вст. ПП
похмурий дроблення характер,
характер, жвава, витончена, теми на 2 повільний
повільний високий легка; мотиви, швидкий темп
темп, низький регістр, в основі мотивна темп,  тема ГП -
регістр, танцюваль- танець розробка, зміна швидкий темп,
октавні на основа лендлер поліфонічні фактуры танцевальність
унісони прийоми
литаври,
високі гобой, скрипки,
низькі
струнні струнні флейта
струнні
Мі-бемоль Сі-бемоль Ре-бемоль Мі-бемоль Мі-бемоль
мажор мажор мажор мажор мажор
ІІ частина – подвійні варіації, Andante (неквапливо). В основі дві теми пісенно-маршового складу,
близькі народним наспівів: перша в до-мінорі (струнні інструменти), друга - мажорний варіант
першої теми, До-мажор (до струнної групи приєднуються дерев'яні духові та валторна). Обидві
41
теми споріднені інтонаційно - їх об'єднує початковий затактовой квартовий хід, підвищена IV
ступінь в мелодії. Теми варіюються по черзі, збагачуючись новими фарбами.
ІІІ частина - жвавий менует, складна 3-хчастная форма. Урочистий аристократичний танець, з
різкими акцентами, синкопами і раптовими зупинками. Середній розділ - тріо - має спокійний
характер, плавна мелодія звучить у струнних.
IV частина - фінал, сонатная форма з рисами рондо, Allegro con spirito (швидко, з натхненням),
Мі-бемоль мажор. Картина народного свята. Весь фінал заснований на одній темі (ГП), яка включає
два мотиви: початковий «золотий хід» валторн, і танцювальної, в народному стилі наспів у скрипок.
1. Вступ. Adagio. Мі-бемоль мажор
2. 1 ч. Allegro. Ф. – сонатна. ГП. Мі-бемоль мажор.
3. 1 ч. Allegro. Ф. – сонатна. ПП. Сі-бемоль мажор.
4. 2 ч. Andante. Ф. – подвійні варіації. 1 тема. до мінор.
5. 2 ч. Andante. Ф. – подвійні варіації. 2 тема. До мажор.
6. 3 ч. Менует. Ф. – складна тричастинна. Основна тема. Мі-бемоль мажор.
7. 3 ч. Менует. Ф. – складна тричастинна. Тема тріо. Мі-бемоль мажор.
8. 4 ч. Allegro. Ф. – рондо-соната. Основна тема. Мі-бемоль мажор.
1. Впізнай та підпиши назви тем симфонії Мі-бемоль мажор Й. Гайдна:
42
Клавірна творчість. Соната мі-мінор.
Для клавіру Гайдн написав дуже багато творів. Це сонати, рондо, варіації, невеликі п’єси в
танцювальних жанрах. Клавірні твори Гайдна і зараз виконуються в концертах, їх грають і
досвідчені музиканти, і початківці. Серед його клавірних творів найзначніше місце належить
сольним сонатам. Раніше вважали, що у Гайдна їх всього 52. Але потім, завдяки пошукам
дослідників, це число збільшилося до 62-х. До найбільш відомих з них належать сонати ре мажор і
мі мінор.
Соната мі-мінор – це одне з найвідоміших лірико - драматичних творів Й. Гайдна.
В І частині яскраво виражений ліричний характер поєднується з дуже швидким темпом

(presto). Розмір - 6/8 - типовий для жанру баркароли - «пісні на воді».
Головна партія звучить схвильовано в основній тональності – мі-мінор, її мелодія поривчаста,
спрямована вгору. В ГП співставлено два контрастних елемента:1 - по звуках висхідного тризвуку,
як питання; 2 - як відповідь (спадний рух, оспів нестійких ступенів).
Побічна партія спокійніша, але тематично вона пов'язана з ГП. Тема ПП так само
рухлива - звучить в Соль мажорі, в високому регістрі в приглушеною звучності.
РОЗРОБКА досить драматична - два елементи ГП виявляють максимум контрастності і
напруженості. Тональний план нестійкий.
РЕПРИЗА дає підсумок розвитку попередніх частин. ГП і ПП зближуються тонально.
43
ІІ частина, як і в симфонії, спокійна. Це сфера роздумів про світле і високе. Форма –
тричастинна репризна. Тональність – Соль мажор.
ІІІ частина – фінал, форма рондо. Рефрен має танцювальну жанрову основу. Своєю активністю
і ритмічною моторністю ця тема перегукується з ГП І частини. В епізодах (А В А С А) В і С образ
лірізіруется - це відлуння ІІ ч. Так створюється цілісність циклу.
1. Соната мі-мінор. 1 ч. ГП
2. Соната мі-мінор. 1 ч. ПП та ЗП.
3. Соната мі-мінор. 2 ч. Adagio.
4. Соната мі-мінор. 3 ч. Рефрен.
1. Впізнай та підпиши теми сонати мі мінор Й. Гайдна:
2. Знайди пари та постав потрібну цифру біля назви тональності:

1. Симфонія №103. І ч. ПП До мажор
2. Симфонія №103. ІІ ч. Перша тема Мі-бемоль мажор
3. Симфонія №103. ІІ ч. Друга тема до мінор
4. Симфонія №103. IV ч. ГП Соль мажор
5. Соната мі мінор. І ч. ПП мі мінор
6. Соната мі мінор. ІІ ч. Тріо Сі-бемоль мажор
1. Прізвище князя, у якого Гайдн служив капельмейстером майже 30 років.
2. Симфонія Гайдна, під час виконання якої йдуть музиканти.
3. До якого музичного жанру належать твори «Створення світу» та «Пори року»?
4. Англійське місто, в якому Гайдну присвоєна почесний ступінь доктора музики.
5. Прийом виконання на литаврах, що дав назву одній з симфоній Гайдна.
6. Ім’я великого композитора – … Йозеф Гайдн.
7. Віденський класик, молодший сучасник і друг Гайдна.
8. Назва селища, в якому народився Гайдн.
44
1. Партія, що відкриває експозицію класичної сонатної форми.
2. Великий твір для оркестру, що у перекладі з грецької означає «співзвуччя».
3. Столиця Австрії, що дала назву класичній школі.
4. Розділ рондо, назва якого походить від французького слова «приспів».
5. Італійський композитор і педагог, якому Гайдн прислужував в обмін на корисні музичні поради.
6. Середній розділ ІІІ частини симфонії.
7. Музична форма, назва якої походить від французького слова «коло».
8. Середній розділ сонатної форми.
9. Кількість частин в класичній сонаті.
10. Назва музичного інструменту, який виконує «золотий хід» у ІV частині симфонії №103.
11. «Сільський» народний парний австрійсько-німецький танець у розмірі 3/4 або 3/8.
1.
2.
3.
4.
5.
6.
45
7.
8.
9.
10.
11.
12.
2.2. В.А. Моцарт.

Вольфганг Амадей Моцарт - австрійський композитор, клавесиніст-віртуоз, скрипаль,
органіст, диригент, представник віденської класичної школи.
Музика Моцарта розкриває емоційний світ людини, розповідає про всі сторони людського
життя – прекрасного, але наповненого конфліктами. Піднесене і повсякденне, трагічне і комічне –
все це в рівній мірі характерно для музики Моцарта. В творчості переважають ліричні та ліро-
драматичні образи. Завдяки феноменальному обдаруванню Моцарта, його називали «музичним
дивом XVIII ст.».
 Взаємодія, взаємопроникнення жанрів і стилів.
 Опери збагачуються прийомами симфонічного розвитку.
 Вокальні мелодії, інтонаційно насичені; теми в інструментальних творах – співучі, виразні.
Народився в невеликому містечку Зальцбург в родині музикантів. Під
керівництвом батька - Леопольда Моцарта, який був скрипалем і
композитором, почалися його перші уроки музики. Також Моцарт займався
історією, географією, малюванням. Великий інтерес викликала у хлопчика
арифметика. Ретельно вивчав іноземні мови – французьку, англійську,
латинську, італійську. Разом з батьком і старшою сестрою маленький
Моцарт об'їздив багато країн Європи - Австрію, Німеччину, Францію,
Ранній Англію, Італію. Він вражав віртуозним мистецтвом гри і імпровізацією.
(дитинство) Під час гастролей Моцарт знайомився з видатними музикантами, вивчаючи
1756 – 1767 провідні жанри музики - концерт, сонату, симфонію, оперу. Велику роль
зіграло знайомство в Лондоні з сином І.С. Баха - Йоганном Крістофом
Бахом, під впливом якого Моцарт створив свої перші симфонії. У Парижі
вийшли друком 4 його сонати для скрипки і клавесина із зазначенням, що
це твори семирічного хлопчика. В 11 років була створена опера «Аполлон
і Гіацинт», в 12 – німецький зингшпіль «Бастьєн і Бастьєнна» та
італійську оперу-буфа «Удавана пастушка», 5 симфоній та урочиста
меса.
Моцарт тричі буває в Італії (1768, 1769, 1771), в Болоньї бере уроки у
Центральний падре Мартіні. У Мілані ставить оперу-серія «Мітрідат, цар
(«Зальцбурзький») Понтійський», за що в 14 років отримує звання «Почесний член Болонської
1768 – 1781 Академії». З 1772 Моцарт працює придворним музикантом в капелі у
архієпископа графа Колоредо в Зальцбурзі.
46
Одним з найголовніших подій стала поїздка в Мангейм і Париж (1777-
1778). У творах цих років зросли складність і глибина змісту музики
(Клавірний концерт Мі-бемоль мажор, соната для клавесина №11 Ля-
мажор, опера «Ідоменей, цар Критський»). У Парижі композитора
спіткало горе - смерть матері.
У 1781 році Моцарт залишив службу у архієпископа і переїхав до Відня.
У 1782 році він одружився на Констанці Вебер (останній їх син Франц
Ксавер Моцарт згодом теж став композитором і працював деякий час у
Львові). Тепла дружба пов'язувала В.А. Моцарта з Й. Гайдном, якому
композитор присвятив 6 струнних квартетів. У 1787 році Моцарт кілька
разів відвідав Прагу (симфонія №38 «Празька», прем’єра опери «Дон
Жуан»).
В операх «Викрадення із сералю», «Весілля Фігаро», «Дон Жуан»,
«Чарівна флейта» Моцарт створив різноманітні, живі людські характери,
Пізній показує життя в її контрастах. Вершиною симфонічної творчості
(«Віденський») композитора стали 3 останні симфонії - № 39, №40, №41 ( «Юпітер»).
1781 - 1791 1791 рік став роком великих творчих досягнень. Моцарт написав свою
останню оперу-казку (зингшпіль) «Чарівна флейта», фінальний
фортепіанний концерт №27.
Важкий шлях незалежного музиканта обірвався трагічно рано – на 36
році життя. Моцарт не встиг завершити одне з найтрагічніших творів
«Реквієм» (з лат. «Requiem» - «спокій») – заупокійна, траурна меса присвячена пам’яті
померлих для хору, солістів та оркестру. Lacrimosa («Слізна») – один із найбільш
вражаючих номерів).
Моцарт був похований у спільній могилі для бідних на цвинтарі св.
Марка у Відні в 1791 році.
Композитором написано понад 600 творів: 19 опер, 1 ораторія, балет «Дрібнички», 17 мес,
Реквієм, 5 кантат, 19 сонат для фортепіано, 27 концертів для клавіру з оркестром, 5 концертів для
скрипки з оркестром, 41 симфонія, Концерти з супроводом оркестру для флейти, кларнета, фаґота,
валторни, флейти з арфою, 10 серенад для струнного оркестру, в тому числі «Маленька нічна
серенада», струнні квартети (більше 20) і квінтети, сонати для різних інструментів, тріо, дуети,
варіації, фантазії, рондо, менуети для клавіру, пісні, хори, ансамблі.
1. Опера «Аполлон і Гіацинт» (уривок)
2. Симфонія №5, Іч.
3. Опера «Ідоменей, цар Критський» (уривок)
7. Опера «Чарівна флейта» (уривки)
8. Фортепіанний концерт №2, Іч.
9. Реквієм. №7 “Lacrimosa dies illa” (“Слізний день”).
1. Перед тобою фраґмент карти Європи. Відзнач червоним олівцем міста, які відвідали
батько і син Моцарти під час першого великої концертної подорожі. Синім кольором
обведи міста, в яких Моцарти побували в 1769 – 1773 рр.:
47
1. Місто, в якому народився Моцарт.
2. Опера «…, цар Критський».
3. Як перекладається слово «Requiem» з латинської?
4. Країна, батьківщина опери.
5. Одна з мов, яку знав Моцарт.
6. Балет Моцарта.
7. Жанр твору «Весілля Фігаро».
8. Назва симфонії №38 Моцарта.
9. Місто, в якому відбулася прем'єра опери «Дон-Жуан».
10. Останній твір Моцарта.
48
6. Назва симфонії №41 Моцарта.
7. Один із інструментів, на якому грав Моцарт.
8. В цьому українському місті деякий час жив і працював син Моцарта Франц Ксавер.
9. Країна – батьківщина Гайдна і Моцарта.
Опера «Весілля Фігаро».

Прем'єра опери Моцарта «Весілля Фігаро» відбулася у Відні 1 травня 1786 р. і пройшла з
незначним успіхом. Справжнє визнання опера набула після постановки в Празі в грудні того ж року.
Лібрето (літературний текст) італійською мовою написав Лоренцо да Понте за комедією
французького письменника Бомарше «Божевільний день, або Одруження Фігаро». У 1875 році
П.І. Чайковський переклав це лібрето російською мовою.
Моцарт назвав «Весілля Фігаро» оперою-буфа. Будова опери – 4 дії.
Характеристика головних героїв:
Кожен персонаж опери має свою музичну характеристику: манера мови, інтонація зберігаються
навіть в ансамблях.
– винахідливий, активний, спритний. Для його арій і речитативів
Фігаро
характерно рух по звуках акордів, точні, різкі закінчення фраз, рухливий
(баритон)
темп, мужня, грубувата простота.
Сюзанна – жіночна, чарівна. У музиці, що характеризує Сюзанну, звучать
(сопрано) контрастні інтонації: ніжні, жваві, піднесені.
Керубіно
– темпераментний, поривчастий, прагне щастя і радості.
(мецо-сопрано)
– владний, егоїстичний. У своїй музичній мові переходить від люті до
Граф Альмавіва
лестощів, від погроз до благання. Для його образу характерні короткі,
(баритон)
рішучі репліки, наказові інтонації.
49
– любляча, страждаюча через неуважність чоловіка. Із задоволенням бере
Графиня Розіна
участь в хитрих витівках Сюзанни. Задушевні інтонації графині
(ліричне сопрано)
поєднуються і з драматичними, і з грайливими інтонаціями
Опера починається з увертюри (від франц. «оuvrir» – «відкривати», «починати»), яка набула
великої популярності і часто виконується в симфонічних концертах. Увертюра написана в сонатній
формі без розробки, тональність Ре-мажор. На відміну від багатьох інших увертюр в цій увертюрі
не використовуються теми, які звучать в самій опері. ГП увертюри містить два тематичні елементи:
1-й - стрімкий «розбіг» шістнадцятих; 2-й елемент - фанфарний. ПП (Ля-мажор) - скерцозність, ЗП
- витончена, граціозна.
3д. Замок графа
2д. Спальня 4д. Альтанка в саду
1д. Замок графа Альмавіви Альмавіви
графині Розіни (загальна розв’язка та
(зав’язка сюжету) (розв'язка конфлікту
(кульмінація) епілог)
Фігаро з Марцеліною)
 Підготовка Фігаро і Сюзанни  Каватина Розіни  Суд Фігаро за несплату  Каватина Барбаріни
до весілля - дует «Бог любви» боргу економці Марцеліні  Арія Фігаро «Мужья,
 Каватина Фігаро «Если угодно,  Арієта Керубіно  Сцена письма Розіни та откройте очи»
вам барин, развлечься» «Сердце волнует Сюзанни «Жду лишь  Арія Сюзанни «Приди,
 Арія Керубіно «Рассказать, жаркая кровь» только вечерочек» мой милый друг»
объяснить не могу я»  Прихід графа  Зустріч Фігаро з  Сцена викриття графа
 Арія Фігаро «Мальчик резвый» Альмавіви батьками – Марцеліною  Весілля
 Фінальний та Бартоло
ансамбль
 Каватина Фігаро «Если угодно, вам барин, развлечься» – Фа-мажор; тема в дусі галантного
менуету, середній розділ - більш енергійний, будується на висхідному русі вокальної партії.
 Арія Фігаро «Мальчик резвый» – До-мажор; форма рондо: рефрен - «військова музика» -
фанфари, марш; епізоди характеризують образ влюбливого Керубіно - пасажі струнних у
високому регістрі.
 Ария Керубіно «Объяснить, рассказать не могу я» – Мі-бемоль мажор; схвильована, трепетна -
уривчастість інтонацій вокальної партії, пульсація супроводу.
 Арієта Керубіно «Сердце волнует жаркая кровь» – Сі-бемоль мажор; боязке визнання в ніжних
почуттях - співуча вокальна партія, гітарний акомпанемент.
 Каватина Барбаріни «Уронила, потеряла» – фа-мінор; інтонації подиху в вокальній партії.
 Арія Сюзанни «Приди, мой милый друг» – Ля-мажор; опора на жанр Сициліано; м'якість і
кантиленність вокальної партії.
1. Увертюра. ГП
2. Увертюра. ПП
I д. Каватина Фігаро “Se vuol ballare, signor сontino” (“Если угодно, вам барин,
3.
развлечься”).
4. I д. Арія Керубіно “Non so più cosa son, cosa faccio” (“Рассказать, объяснить не могу я”).
5. I д. Терцет (Сюзанна, Базіліо, Граф) “Cosa sento! tosto andate” (“Что я слышу!”).
6. I д. Арія Фігаро “Non più andrai, farfallone amoroso” (“Мальчик резвый”).
7. II д. Арія Графині “Porgi amor qualche ristoro” (“Я во власти горя, страданья!”).
8. II д. Арієта Керубіно “Voi che sapete che cosa è amor” (“Сердце волнует жаркая кровь”).
9. III д. Дует Сюзанни та Графині “Che soave zeffiretto” (“Жду лишь только вечерочек”).
10. IV д. Каватина Барбаріни “L'ho perduta... me meschina” (“Потеряла я булавку”).
11. IV д. Арія Сюзанни “Deh vieni, non tardar” (“Приди, мой милый друг”).
50
1. Впиши пропущені букви в імена основних персонажів опери і заповни таблицю:
Ім’я Співочий голос Посада або титул
Ф____о
С_____а
Р____а
К______о
А_______а
Б_______а
2. У газеті XIX ст. музикознавці виявили дивну статтю про відому оперу В. А. Моцарта
«Весілля Фігаро» з безліччю помилок. Закресліть неправильні твердження і напишіть
вгорі правильний варіант.
______________В.А.Моцарта__Весілля________________________
Прем’єра опери А. Сальєрі «Розлучення Фігаро» відбулась в 1736 р. і з тріском
______________________________________________________________________
провалилася. Твір написаний на сюжет трагедії італійського письменника
______________________________________________________________________
Лоренцо да Понте «Задумлива ніч, або Розлучення Фігаро». Лібрето німецькою
______________________________________________________________________
мовою створив Леопольд Моцарт. Жанр твору – опера–серіа. Вона має 5 дій та
______________________________________________________________________
епілог. Головними дійовими особами є аристократи– граф Фігаро і графиня
______________________________________________________________________
Сюзанна. Вони ніяк не можуть знайти вихід із важких ситуацій, в які постійно
_______________________________________________________________________
потрапляють через своїх незграбних слуг - Альмавіву і Розіну. Це призводить до
_______________________________________________________________________
трагічної розв’язки.
Симфонія №40 соль мінор.

Симфонічна творчість Моцарта займає значну частину його творчої спадщини. Воно досить
широко і різноманітно (симфонії, серенади, дивертисменти, концерти). Його твори відрізняються
мелодійним багатством, чистотою і ясністю фактури, різноманітністю образного змісту.
Вагомий внесок зробив композитор у розвиток жанру симфонії. Перу Моцарта належать понад
40 симфоній.
Симфонія №40 соль-мінор написана у Відні в 1788 році. Це одне з найбільш натхненних
творів великого композитора.
Ідея твору – сповідь людини, пошук душевної гармонії, подолання життєвих конфліктів.
51
Симфонія складається з 4 частин:
І частина – сонатне allegro, тональність соль мінор
ГП СП ПП ЗП Посилюється Через зміну
Схвильована і рвучка Граціозна і драматизм. Першим тональності Драматич-
мелодія у скрипок. В її Продовжує жіночна. Її Пов'язана звучить акорд значно ний
основі - мовні інтонації розвиток ГП, ведуть струнні та з ГП (1й умVII7, що дає різку змінюється образ характер.
- мотив подиху але інтонації дерев'яні духові елемент) модуляцію в фа-дієз ПП. З світлої і Заснована
(низхідна секунда) і стають більш інструменти. з рисами мінор. Вся розробка ліричної тема на темі ЗП.
«романтична» висхідна активними, Мінливі розробки побудована на перетворюється
секста. Мелодія звучить напруженими інтонації, тематичному в скорботну
на тлі пульсуючого різноманітний матеріалі ГП. лірико-
супроводу. ритм. Поліфонічний і драматичну.
Сі-бемоль мотивний метод
соль мінор розвитку.
соль мінор
мажор
ІІ частина – ліричний образ, Andante (неквапливо). Тональність Мі-бемоль мажор. Сонатна форма.
ГП спокійна і стримана, її ведуть струнні інструменти. Підкреслюється безперервність
розвитку: в мелодії спочатку повторність звуків, потім поступове розростання фактури, включення
нових голосів; завершується тема витонченими танцювальними оборотами.
ПП зворушлива і тендітна. Тональність Сі-бемоль мажор. У темі багато разів повторюється
інтонація ч4 - як ніжне прохання.
У РОЗРОБЦІ з'являється драматизм. Тема ГП стає різкою і напруженою.
РЕПРИЗА стверджує основні образи експозиції. Тональність Мі-бемоль мажор.
ІІІ частина - менует, складна 3-хчастная форма. Тональність соль-мінор. Менует повертає
драматичну сферу. Основна тема відрізняється поривчастим, пристрасним характером. Тут майже
немає танцювальних елементів. Енергійний початковий квартовий хід і чіткий ритм ходи вносять
жанрові риси маршу. Міжтактові і внутрішньотактові синкопи створюють різкість і імпульсивність.
Яскравий контраст у Тріо. Співуча тема побудована на закруглених поспівках, звучить в
однойменному мажорі (Соль-мажор). В оркестрі виділяються тембри струнних і дерев'яних
духових інструментів.
Точна реприза менуету стверджує головний образ.
IV частина - фінал, сонатная форма. Тональність соль мінор. Музика фіналу максимально
наближено до музики 1-ї частини.
В ГП - два контрастних елемента: 1 - енергійний висхідний рух по звуках тризвуку; 2 -
кружляючі мотиви.
У ліричній ПП (Сі-бемоль мажор) така ж оркестровка, як і в темі ПП 1-ї частини, в мелодії
переважають секундові інтонації, хроматизми.
У драматичній РОЗРОБЦІ - поліфонічні прийоми розвитку.
Підсумок - РЕПРИЗА - все теми звучать в тональності соль-мінор. Так стверджується лірико-
драматична сфера, залишається внутрішній конфлікт - протиріччя в душі людини.
1. 1 ч. Ф. – сонатне allegro. ГП. соль мінор.
2. 1 ч. Ф. – сонатне allegro. ПП. Сі-бемоль мажор.
3. 2 ч. Andante. Ф. – сонатна. ГП. Мі-бемоль мажор.
4. 3 ч. Менует. Ф. – складна тричастинна. Основна тема. соль мінор.
5. 3 ч. Менует. Ф. – складна тричастинна. Тема тріо. соль мінор.
6. 4 ч. Ф. – сонатне allegro. ГП. соль мінор.
7. 4 ч. Ф. – сонатне allegro. ПП. Сі-бемоль мажор.
52
1. Впізнай та підпиши назви тем симфонії №40 В.А. Моцарта:
Соната для фортепіано №11 Ля мажор.

Варіації – музичний твір, в якому тема викладається кілька разів зі
(від лат. – «зміна») змінами в фактурі, тональності, мелодії, гармонії та ін.
ЗАПАМ’ЯТАЙ
Фактурні – музичний твір, в якому тема викладається кілька разів зі
варіації змінами тільки у фактурі.
53
– репризна багаточастинна форма, частини якої після
Концентрична
центральної повертаються в зворотному порядку за
форма схемою АВСВА або АВСОСВА.
– старовинний італійський танець в помірному темпі в
Сициліана розмірі 6/8.
Цю сонату часто називають «сонатою з турецьким маршем». Вона написана В.А. Моцартом в
Парижі 1779 року. Всі три частини сонати мають світлий життєрадісний характер. Відмінною рисою
сонати є також велика витонченість, граціозність. Прозора музика добре відповідає звучанню
клавесина, для якого Моцарт і писав свої сонати.
1. 1 ч. Ф. – варіації.
2. 2 ч. Менует. Ф. – складна тричастинна.
3 ч. “Alla turca” (“Турецький марш”). Ф. – складна тричастинна з
3.
рефреном.
1. Тестові завдання:
54
2. Впізнай та підпиши нотні фрагменти:
55
3. Знайди пару (розстав цифри біля назв музичних форм, які будуть співпадати з
цифрами біля назв творів, в яких вони написані):
1. Соната Ля мажор частина І рондо
2. Симфонія №40 частина ІІІ варіації
3. Арія Фігаро «Мальчик резвый» тричастинна
4. Симфонія №40 частина ІІ сонатна форма
5. Увертюра до опери «Весілля Фігаро» сонатна форма
6. Симфонія №40 частина ІV рондо соната
7. Соната Ля мажор частина ІІІ тричастинна
8. Соната Ля мажор частина ІІ сонатна форма без розробки
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
9.
10.
11.
12.
2.3. Л. Бетховен.
Людвіг ван Бетховен – композитор, диригент і піаніст, молодший з представників віденської
класичної школи. Творчість композитора відрізняється демократичністю і сміливим новаторством.
Бетховен переконливо втілив тему героїчної боротьби і величі перемоги.
Тема героїки знайшла переломлення в багатьох творах Бетховена:
• Симфонії: №3 «Героїчна», №5 симфонія, №9 з фінальним хором;
• Увертюри: «Коріолан», «Егмонт», «Леонора»;
• Єдина опера «Фіделіо», балет «Творіння Прометея»;
• Фортепіанні сонати: №8 «Патетична», №23 «Аппасіоната».
56
Світогляд Бетховена сформувалася під впливом Французької буржуазної революції 1789 року.
Великий вплив на творчість композитора надав стиль творів Баха і Генделя; музика сучасників - Й.
Гайдна та В. А. Моцарта. Бетховен завершив епоху класицизму і відкрив дорогу романтизму.
Особистість композитора - це новий тип художника - незалежного, сміливого і гордого.
 Наповнення сонатно-симфонічного циклу образами героїчної драматичної боротьби, глибоких
філософських роздумів і проникливого споглядання краси природи.
 Поява самостійної ролі інструментів, що раніше виконували функцію акомпанементу: в фіналі
П'ятої симфонії вперше стверджується самостійне значення групи мідних духових інструментів.
 Збагачення сонатної форми: розширення кола тональностей ПП, підвищення ролі СП і 3П,
збільшення масштабів розробки і введення в них нових ліричних тем, скорочення репризи,
перенесення загальної кульмінації в коду.
 Герой Бетховена наділений непохитною волею, розумом мислителя. Він служить людству,
долаючи внутрішні сумніви, перешкоди, душевні страждання.
Народився в грудні 1770 року в сім'ї спадкових придворних музикантів
у місті Бонні. З раннього дитинства навчався грі на скрипці, альті, органі і
клавесині До 11 років його освіта була несистематичною, потім вчителем
став Готліб Нефе - керівник придворного театру. Він познайомив
Бетховена з кращими творами німецької музики: з творчістю І. С. Баха, Й.
Гайдна, В. А. Моцарта.
Професійна діяльність Бетховена почалася з 12 років. У 1782 р. під час
Боннський від'їзду Нефе, Людвіг замінив його в якості придворного органіста. У 13
1770 – 1792 років був зарахований на посаду орґаніста і піаніста-концертмейстера
Боннської капели. До цього часу були написані багато творів, серед яких
варіації на тему маршу Дресслера, 3 клавірні сонати («юнацькі»).
У 1787 році Бетховен здійснив поїздку до Відня, щоб зустрітися з
Моцартом. Але невдовзі вимушений був повернутися через смерть матері.
З 1788 по 1792 рр. Бетховен служить придворним орґаністом і альтистом в
театральному і придворному оркестрі. З 1789 Бетховен стає вільним
слухачем Боннського університету.
Переїжджає до Відня. Кар'єру починає як піаніст-віртуоз. Бере уроки у
Й. Гайдна, А.Сальері і Ферстера. У цей період Бетховен написав понад 100
творів різних жанрів: 20 ф / п сонат, 2 симфонії, 6 квартетів, 3 ф / п
1-й Віденський
концертів, балет «Творіння Прометея», ораторію «Христос на
1793 – 1802
Оливковій горі».
Перші ознаки хвороби (глухота), рішення покінчити життя
самогубством, Гейлігеншдадський заповіт. Подолання кризи.
Розквіт творчості, незважаючи на глухоту. Комунікабельний раніше
Бетховен стає відлюдним і похмурим. У центрі творчості - тема героїчної
боротьби, втілена в 3-й (хотів присвятити Наполеону Бонапарту), 5-й
2-й Віденський– симфонії, в опері «Фіделіо», в увертюрах: «Егмонт», «Коріолан»,
1803 - 1812 «Леонора», в ф / п сонаті №21 «Аврора».
Лірична сфера проявилася в камерній музиці: квартети, тріо, 32
варіації для фортепіано.
Отримання довічної пенсії від меценатів за згоду залишатися у Відні.
Більшість творів пронизані глибиною думки і монументальністю. Це
Пізній останні сонати: 28-32, 5 квартетів, 9-а симфонія, «Урочиста меса». На
1813-1827 вірші Гете Бетховен пише вокальний цикл «До далекої коханої». Головна
риса стилю - тяжіння до філософсько-піднесеного відображенню життя.
57
В останні роки життя у Бетховена безперервно народжувалися нові
творчі задуми. Збереглися його начерки до 10 симфонії, увертюра на теми
BACH. Важке захворювання, що привело до кількох операцій, підірвало
його могутній організм. Людвіг ван Бетховен помер 26 березня 1827 року.
Творчість Л.Бетховена представлена різноманітними жанрами: 9 симфоній, 11 симфонічних
увертюр, балет «Творіння Прометея», опера «Фіделіо», «Урочиста меса», 5 концертів для
фортепіано з оркестром, концерт для скрипки з оркестром, потрійний концерт для фортепіано,
скрипки та віолончелі з оркестром, 16 струнних квартетів, 6 тріо для фортепіано, скрипки та
віолончелі, 10 сонат для скрипки і фортепіано, 5 сонат для віолончелі та фортепіано, 3 юнацькі
сонати для фортепіано, 32 сонати для фортепіано, більше 20 варіаційних циклів для фортепіано, в
тому числі цикл «32 варіації» (до мінор), багателі, рондо та інші п'єси для фортепіано, обробки
народних пісень, близько 40 пісень для голосу з фортепіано.
1. Соната для фортепіано №1, Іч.
4. Балет “Прометей” (уривки)
6. Увертюра “Леонора”
8. Соната №21 “Аврора”, Іч.
10. Соната №32, Іч.
11. 33 варіації на тему Діабелі
12. Симфонія №9, 4 ч. 2 розділ. Хорова “Ода до радості”.
13. Багатель ор.126 №1, Соль мажор
1. Виріши чайнворд (остання буква кожного слова є
початком наступного):
1. Місто, в якому народився Бетховен.
2. Педагог, композитор і орґаніст, з яким Бетховен
познайомився у 1780 р.
3. Назва однієї з увертюр Бетховена.
4. Забарвлення звуку.
5. Про кого Бетховен сказав : «Так Ви композитор
«Севільського цирульника»? Я вітаю Вас. Ця опера
буде виконуватися, поки італійська опера існує»?
6. Сполучення двох звуків.
7. З якого міста був проїздом Й. Гайдн, коли
познайомився з Бетховеном?
8. Батьківщина Бетховена.
9. Назва однієї з сонат Бетховена.
58
Фортепіанна творчість.
Творам фортепіанної музики (особливо сонатам) Бетховен надав справді симфонічний розмах,
розширивши їх масштаби, збагативши образний зміст, фактуру, музичну мову. Композитор один з
перших звернувся до жанру фортепіанної мініатюри, створивши ряд своїх «багаделей»
(«дрібничок»), деякі з яких займають всього 1-2 нотні рядки.
Багатель «До Елізи» – Бетховен написав в 1810 р., але п'єса побачила світ лише в 1865 р.
разом з записками Терези Мальфатті, коханої композитора, якій і був присвячений твір. Назва, до
речі, не належить автору, його придумав видавець. Тональність ля мінор. П'єса починається
мрійливою і співучою мелодією. В середині вона пожвавлюється і переходить в мажор, в партії
правої руки з'являються енергійні пасажі. В останній частині музика знову стає спокійною,
повертається початкова мелодія, що нагадує подув вітру.
Тридцять дві фортепіанні сонати Бетховена - невичерпна скарбниця поетичного натхнення,
виразності, художньої краси. У сонатах Бетховена відображений цілий складний і різноманітний
світ: глибокі душевні переживання людини, благородні і піднесені думи, враження від картин
природи. Тут допитливий розум і гаряче серце великого художника немов розкривають різні
сторони людського життя.
Більшість сонат Бетховена має три або чотири частини. При цьому, як правило, перша частина
швидка і написана в сонатної формі. Однак бувають і відхилення від цього принципу. Деякі сонати
мають програмні назви: «Патетична», «Аврора», «Аппасіоната». Мелодії тем сонат ясні, строгі, з
рухом по звуках акордів, з внутрішньою енергією. Прикрас майже немає.
В багатьох сонатах Бетховена є деякі закономірності:
• Перші частини: героїчні, напружені, драматичні.
• Повільні частини: споглядально-відчужені або лірико-філософські.
• Фінали: схвильовано-радісні, переможні, народно-жанрові.
Соната для фортепіано №14 «Місячна» (1801) – присвячена юній графині Джульєтті
Гвіччарді. Назву «Місячна» запропонував німецький музичний критик і драматург Людвіг
Рельштаб у 1832 р. Соната має підзаголовок Sonata quasi una fantasia (Соната в дусі фантазії):
Бетховен хотів підкреслити те, що її форма відрізняється від класичної форми сонати.
Складна тричастинна форма

Повільний темп до-дієз мінор
з елементами сонатності
Експозиція Середній розділ Реприза Кода
Друга тема
Перша тема (ГП) розширення
(ПП)
діапазону, фігурації
зв'язок з жанрами прелюдії, на гармонії ум.VII7,
I хоралу, траурного маршу, lamento, елементи посилення
частина драматичного монологу, ноктюрн прелюдія, скорочена
імпровізації, маршовості
(розмірений рух тріолей, глибокі використовується Домінантовий
баси, пунктирний ритм в формула органний пункт в
верхньому голосі, безперервність, «хреста» басу
імпровізаційність розвитку)
сі мінор –
фа-діез мінор – до-дієз
до-дієз мінор – Мі мажор Сі мажор- до-діез мінор
до-дієз мінор мінор
фа-діез мінор
Жвавий темп Складна тричастинна форма. Скерцо Ре-бемоль мажор
А В А
II витончене скерцо.
частина витончено-танцювальний
Прозора акордова фактура, короткі народно-жанровий менует
характер
фрази.
Ре-бемоль мажор Ре-бемоль мажор Ре-бемоль мажор
59
Швидкий темп Сонатна форма до-дієз мінор
ГП СП ПП ЗП
1 розділ – виконує
зв'язок з жанрами
секундові 1-й елемент - інтонації функцію 2-ї
етюду, токати;
III інтонації, токата + теми ГП розробки,
принцип контрасту інтона
секвенції; lamento; 2 р. - інтонації інт. тем ПП, ЗП
частина пов'язує ГП з темою ції
підготов- 2-й елемент - теми ПП
І ч.; стрімкі висхідні теми і ГП;
ка нової інтонації ПП, 3 р. - інтонації
пасажі завершуються ГП
хвилі посилення імпровізацій-
потужними теми ЗП
розвитку маршовості ність
акордовими вигуками
соль-діез соль-діез до-дієз
до-дієз мінор до-дієз мінор
мінор мінор мінор
1. Багатель “До Елізи” ля мінор.
2. Соната для ф-но №14 “Місячна” до-дієз мінор. 1 ч.
3. Соната для ф-но №14 “Місячна” до-дієз мінор. 2 ч.
4. Соната для ф-но №14 “Місячна” до-дієз мінор. 3 ч. ГП
Соната для фортепіано №8 «Патетична» до мінор.

Твір був написаний Бетховеном в 1798 році. Назва «Велика патетична соната» належить
самому композитору («Патетична» - від грецького pathos – «пафос» означає «з піднесеним
настроєм»). Ця назва стосується всіх трьох частин сонати, хоча «піднесеність» виражена в кожній
частині по-різному. Сучасники сприйняли цей твір як незвичний і сміливий. Цей твір присвячено
князю Ліхновському.
Композитор втілив у музиці страждання та героїчний протест людини, яка вступає в боротьбу
з жорстокою долею, з трагічними обставинами життя. Яскравість образів, їх різке протиставлення
стали підставою для порівняння сонати з театральною виставою. «Герой» сонати постає перед
слухачем як учасник драматичних подій. Ця вольова й мужня людина, яка володіє невичерпною
енергією, страждає, мислить, бореться.
60
І частина починається повільним вступом, в якому відразу ж чується конфліктне зіставлення двох
образних елементів. Це громовий акордовий удар, схожий на жорстокий наказ долі, і у відповідь –
тихий, скорботний, але вперто заперечуючий мотив-вигук. І далі вступ розгортається як
напружений діалог, який побудований на варіантах цих двох контрастних елементів.
Головна партія сонатного allegro – це героїко-драматична сфера, пристрасні пориви, сміливі
злети і спуски на тлі безперервного і тривожного ритмічного руху баса.
Побічна партія – це лірико-драматична сфера, звучить в однойменному до нього мінорному
ладі (мі-бемоль мінорі) як сцена-діалог. Реґістрове інтонування мотивів дозволяє легко виділити
«чоловічий» і «жіночий» голоси.
Заключна партія – це героїчна сфера, інтонації теми ГП, активна, весела, переможна.
РОЗРОБКА невелика, але дуже напружена. «Боротьба» розпалюється між двома контрастними
темами: поривчастою ГП та ліричною темою вступу.
РЕПРИЗА повторює теми експозиції в тому ж порядку. Зміни стосуються СП, вона значно
скорочена, та ГП – вона розширена.
У КОДІ звучать тема вступу (мотиви-вигуки - секундові закінчення), а також тема ГП, яка
звучить в стрімкому темпі.
ІІ частина – це прекрасний зразок бетховенською лірики - суворої і піднесеної.

Тональність Ля-бемоль-мажор. Форма рондо.
ОСНОВНА ТЕМА (РЕФРЕН) - співуча мелодія в середньому регістрі (за тембром нагадує
звучання віолончелі). Акомпануючі голоси створюють спокійний прозорий фон. Лінія баса так само
по-своєму виразна. Друге проведення теми (на октаву вище) нагадує звучання у скрипок.
1-Й ЕПІЗОД по чому схожий з рефреном.
2-Й ЕПІЗОД має похмурий характер (ля-бемоль мінор). Вона супроводжується напружено
пульсуючими тріолями. І в її кульмінації проступають тривожні вигуки.
Коли ж в останній раз повертається рефрен, в нього переходить схвильований тріольний
супровід до мелодії. Однак вся друга частина закінчується м'яко заспокійливою короткою КОДОЮ.
ІІІ частина – фінал. Перегукується з драматизмом І ч. Тональність до-мінор. Форма - рондо-соната.

ГП (рефрен) тематично подібна до ПП І частини. Обидві теми починаються з висхідного
мелодійного руху по звуках тонічного квартсекстакорду (Т64). Органічно переплітається
танцювальність і бунтівливість пориву.
ПП фіналу звучить в Мі-бемоль мажорі - це моторна активна тема, яка вуалює риси лірики.
Яскравим контрастом виділяється Ля-бемоль-мажорний епізод в РОЗРОБЦІ. Образний світ
вражає глибиною і простотою. У ньому поєднується поліфонічний склад і риси хоральності.
РЕПРИЗА (ГП - до-мінор, ПП - До-мажор) підводить до кульмінації - коди.
У КОДІ звучать вольові інтонації заклику до боротьби і мужності. Тема рефрену загострюється
інтонаційно і гармонійно.
1. 1 частина. Вступ.
2. 1 ч. ГП.
3. 1ч. ПП. мі-бемоль мінор.
4. 2 ч. рефрен
5. 3 ч. рефрен
61
1. Назва сонати №14 Бетховена.
2. Яким розділом закінчується Соната №8 Бетховена?
3. Яким розділом починається Соната №8 Бетховена?
5. Князь, якому Бетховен присвятив свою
фортепіанну Сонату №8?
7. Який музичний інструмент допоміг
найбільш яскраво розкрити виконавські
можливості Бетховена?
8. Німецький музичний
критик і драматург,
який дав назву
Сонаті №14.
1. Жанр твору Бетховена «До Елізи».
2. Один із розділів сонатної форми.
3. Ім’я графині, якій Бетховен присвятив Сонату №14.
4. Так називають три перші сонати Бетховена.
5. Ім'я богині ранкового світанку в римській міфології, яке стало назвою сонати №21.
6. Темп, характерний для перших частин сонатно-симфонічного циклу, вживається зі словом
«сонатне».
7. Скільки сонат Бетховен присвятив Й. Гайдну?
Симфонія №5 до мінор.
Провідну роль в творчості Бетховена грає симфонічна музика. Він є творцем героїко-
драматичного типу симфонізму і жанру увертюри - як самостійного симфонічного жанру.
Симфонії Бетховена - це справжні музичні драми, незвичайно глибоко відображають життя людини,
життя суспільства.
• Бетховен драматизував жанр, загострив контрасти між темами і між частинами.
• У фіналі Симфонії № 9 звучить хор.
• Починаючи з Симфонії № 2 менует в ІІІ частині замінений на скерцо.
• Більші масштаби всіх частин симфоній.
• Збільшення складу оркестру, вживання нових інструментів.
62
Симфонія №5 є прикладом героїко-драматичного симфонізму. Провідною темою стала героїко-
трагічна, де звільнення приходить в результаті напруженої боротьби. Через весь цикл проходить
лейтмотив (з нім. «головний, провідний мотив», характерна тема або музичний оборот, пов’язана
з певним образом, ідеєю, явищем, яка неодноразово повторюється в опері, балеті, симфонії і т.д.
Позначається «Л/м), який об'єднує всі частини єдиним задумом. Бетховен сказав про цю тему «Так
доля стукає в двері». Симфонія №5 присвячена другу і меценату Бетховена, сину останнього
гетьмана України, графу Андрію Розумовському.
І частина - сонатне allegro, драматичний центр симфонії. Тональність до-мінор. Сонатна

форма. У всіх основних темах невідступно присутній ритмічний і мелодійний малюнок епіграфа, з
якого починається симфонія. Це мотив з 4 нот, який виконують важким унісоном (в 3 октави) багато
інструментів оркестру. Він закінчується ферматою і повторюється тут же тоном нижче.
Головна партія – це розвиток початкового мотиву симфонії. Образ тривоги і занепокоєння.
Кожна коротка мелодична поспівка перетинається.
Побічна партія починається закликом валторни (мажорний варіант Л/м). Тема лірико-
пісенного складу, побудована на повторюваних поспівках. У басу ритм Л / м.
РОЗРОБКА побудована за принципом 2х хвиль: перша – у тональності фа-мінор проводиться
тема ГП, яка потім піддається інтенсивному розвитку; друга – починається зі вступу до теми ПП.
Звучить люто і несамовито. Потім її усуває акордовий епізод, нагадуючи віддалене звучання
дзвонів.
У РЕПРИЗІ ГП переривається темою соло гобоя. Звучить жалібно, відображаючи страждання
людини, знесиленої у боротьбі з долею. Тональність ПП (До мажор) передбачає фінал симфонії.
КОДА звучить в основній тональності напружено і нестійко. Метод розвитку матеріалу по
стилю нагадує розробку.
ІІ частина – ліричний центр. Тональність Ля-бемоль мажор. Форма подвійних варіацій.

1 тема - широка, пісенна - перегукується з темою 2 частини «Патетичної» сонати. Мелодійний
рух по звукам тризвуку, пунктирний ритм. Мелодію ведуть віолончелі на тлі контрабасів.
2 тема - носить світлий характер (кларнети). В процесі розвитку тема модулює в До-мажор і
звучить як урочистий героїчний марш, чим передбачає фінал симфонії.
63
ІІІ частина – драматичне скерцо. Тональність до мінор. Складна тричастинна форма.
1 розділ (А) – протиставляються 2 теми: перша – «страждання». Звучить у струнних у великому
діапазоні надламно і скорботно. друга - «тема долі» (варіант Л/м) - владна і категорична.
Теми чергуються тричі, при цьому друга стає все більш жорсткою.
Центральний розділ (В) – тріо. Переламний момент всієї драматургії (До-мажор). Перше
проведення теми тріо у контрабасів. Подальше фугато (форма поліфонічної музики з таким же, як в
фуги, експонуванням і розвитком теми, але без стійкого завершення) у віолончелей і скрипок. Музика
стрімка, рвучка. Має народно-жанровий характер.
У репризі (А1) – змінюється 2-а тема («тема долі»). Вона звучить приглушено, як далекий спогад
про пройдені страждання. Без перерви (attасса) в наростаючій динаміці відбувається перехід до IVч.
IV частина – героїчний фінал. Сонатна форма. Ця частина розкриває образи перемоги, свята і
загального тріумфу. За стилем музика наближається до маршів і гімнів епохи французької
буржуазної революції. Провідним жанром стає марш (ГП і СП), який відтіняється танцювальними
елементами ПП (Соль мажор).
РОЗРОБКА відрізняється активністю і дієвістю (розвивається тема СП). Єдиним драматичним
епізодом є «тема долі» (Л / м), ритмічний мотив якої звучить перед репризою.
ГП РЕПРИЗИ різко усуває цю тему, знаменуючи перемогу героя. Посилюється милозвучність
мідної групи. Фанфарні ходи виконують труби і тромбони.
КОДА стверджує досягнуте - 30 тактів повторюється гармонія До мажору.
1. 1 ч. ГП. до мінор.
2. 1 ч. ПП. Мі-бемоль мажор.
3. 2 частина. 1 тема. Ля-бемоль мажор.
4. 2 ч. 2 тема. До мажор.
5. 3 частина. основна тема
6. 3 ч. Скерцо. 2 тема-марш (лейтмотив)
7. 4 частина. ГП. До мажор.
1. Впізнай та підпиши теми творів Л. Бетховена:
64
Увертюра «Еґмонт».
Л. ван Бетховен створив класичну програмну увертюру як самостійний жанр музики.
• Сюжет увертюр Бетховена найчастіше пов'язаний з конкретними театральними образами.
• Увертюра розкриває ідейно-філософський зміст твору.
• Бетховена приваблювали героїчні сюжети, що розкривають тему боротьби в трагічному
конфлікті; кращі увертюри: «Коріолан», «Еґмонт», «Фіделіо», «Леонора», «Прометей».
Увертюра «Еґмонт» з музики до трагедії В. Гете була написана Л. Бетховеном в 1810 році.
Тональність фа-мінор. В основі драматичного сюжету лежать справжні історичні події, пов'язані з
боротьбою нідерландського народу з іспанськими завойовниками. Повсталий народ очолює граф
Еґмонт. Його доля трагічна, але, не дивлячись на смерть Еґмонта, народ в боротьбі відстоює свою
незалежність. Драматургія увертюри дуже динамічна, подібна до 5-ї симфонії («Від темряви до
світла, через боротьбу до перемоги»).
Композиція увертюри будується на основі сонатної форми, яка обрамлена вступом і кодою.
Вступ Центральний розділ Кода
розкривається головний Е к с п о з и ц і я: підсумок всієї драми:
конфлікт трагедії. ГП – (фа мінор, віолончелі) - образ графа Еґмонта, – смерть героя дає народу
1-а тема - іспанського схвильована, широкого діапазону, звучить на тлі нові сили в боротьбі за
панування: фігурацій, близька темі нідерландців; свою незалежність.
сарабанда (акордове ПП - (Ля-бемоль мажор), - образ тріумфуючих іспанців 1 розділ – перехід «від
викладення, низькі - містить два елементи: темряви до світла»,
струнні, потужна 1-й – перетворена тема іспанців; тональність Фа мажор;
динаміка) 2- й – тема нідерландців в високому регістрі. 2-й – картина
2-а тема - Розробка народного свята -
пригнобленого невелика за масштабом. Усуває конфлікт. Мотивний танцювальні інтонації;
нідерландського розвиток теми ГП
65
народу - никнущі Р е п р и з а нетональна: 3-й – апофеоз перемоги
інтонації м.2, ГП - фа мінор - маршові і фанфарні
поліфонічні імітації, ПП - Ре-бемоль мажор звороти.
дерев'яні духові
інструменти Наприкінці репризи введений новий епізод - сцена
(фа мінор) страти Еґмонта. У його укладанні звучить траурний
х о р а л.
1. Вступ.
2. ГП. фа мінор.
3. ПП. Ля-бемоль мажор.
4. Кода. Фа мажор.
1. Встав пропущені слова в речення:
1. Бетховен написав ____ симфоній та _____ симфонічних увертюр.
2. ____ з ____ симфоній створені з 1800 по 1812 роки.
3. Починаючи з ___________________ менует в ____ частині замінений на ____________.
4. Третю симфонію Бетховен хотів присвятити ___________________________________,
а потім змінив свій намір і дав симфонії узагальнену назву – _______________________.
5. П'ята симфонія була закінчена в ______ році. Присвячена другу і меценату Бетховена,
сину останнього гетьмана України, графу _________________________________________.
Ідея симфонії – _______________________________________________________________
______________________________________________________________________________.
Зміст симфонії слухачі висловлюють словами: _____________________________________
______________________________________________________________________________.
Симфонія сприймається єдиною. Хоча відповідно до правил сонатно-симфонічного циклу в
ній ___ частини. ___ і ___ частини виконуються без перерви.
Твір починається з музичного епіграфу. Це мотив з ___ нот. Сам композитор казав про
нього: _______________________________________________________________________.
Ця грізна та наказова тема є ______________________ симфонії.
Лейтмотив – це_______________________________________________________________
_____________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________
Бетховен ввів в фінал додаткові інструменти: _____________________________________
_____________________________________________________________________________.
6. Бетховен написав увертюру "Еґмонт" в ______ р. Це програмний _____частинний твір.
Ґете, автор трагедії «Еґмонт» писав: «Бетховен _________________________________
___________________________________________________________________________».
Герой драми – реальна історична особистість, граф ______________, що жив в _____ ст.
66
Він походив із старовинного ___________________________ аристократичного роду.
Хоробрий полководець ________________ виступив проти ________________________
панування під час боротьби _____________________________ за державну незалежність.
Його стратили за наказом жорстокого _________________ намісника, герцога ________.
Ідея твору – боротьба за ____________________ і ____________________ її досягнення.
Увертюра починається вступом з двома темами. Перша з них – _____________________
_____________ акордові удари в ________________ реґістрі з ритмом _________________.
Це образ _______________________________________________. Друга – з «зітхаючими»
____________________ секундами (образ __________________________________________
_______________________ ). Тему «заспівує» __________________, до якого приєднуються
інші _____________________ духові інструменти, а потім і _________________________.
Особливо драматичним є ______________ репризи. Це «сцена ______________ Еґмонта».
Увертюра закінчується Фа мажорною _________________, де лунають закличні вигуки
____________ і _____________________. Насамкінець звучать короткі мотиви у виконанні
флейти-___________________.
2. Знайди пару:
Твір та його тональність:
1. «Патетична соната» до-діез мінор
2. «Місячна соната» фа мінор
3. «До Елізи» ля мінор
4. «Аппасіоната» до мінор
Твір та його жанр:
1. «Еґмонт» соната
2. «Аврора» багатель
3. «Фіделіо» увертюра
4. «Христос на Оливковій горі» опера
5. «До далекої коханої» балет
6. «До Елізи» цикл пісень
7. «Творіння Прометея» ораторія
1.
2.
3.
4.
5.
6.
67
7.
8.
9.
10.
11.
12.
Глава 3. Українська музика епохи класицизму.

Це новий етап у розвитку хорового мистецтва і зародження інших жанрів - оперного,
симфонічного, камерно-інструментального і камерно-вокального. Тоді ж з'явилися перші опери,
симфонії, інструментальні сонати і т.д.
З усіх жанрів провідне місце належало хоровому концерту. У творчості М. Березовського,
Д. Бортнянського і А. Веделя - хоровий концерт досяг вершини свого розвитку. Ці композитори
зуміли втілити прогресивні художні ідеали свого часу, з'єднати досягнення вітчизняної та
західноєвропейської музичної культури і сказати своє оригінальне слово в мистецтві.
3.1. М.С. Березовський.

Максим Созонтович Березовський – талановитий український композитор, співак, скрипаль
другої половини XVIII століття. Один з основоположників нового стилю – православного співу,
творець класичних зразків хорового концерту. Автор 12 хорових концертів, опери «Демофонт»,
камерно-інструментальних творів, творів для хору. Перший український композитор, прийнятий
в члени Болонської академії. Увійшов в історію музики як творець першої вітчизняної опери та
першої камерної симфонії.
1745 Народився в Глухові, Чернігівської губернії, імовірно в дворянській сім'ї.
1753 Київ. Навчання в Києво-Могилянській академії. Спів у хорі, гра на скрипці.
1758 Петербург. Співак в театрі принца Петра. Участь в оперних спектаклях.
Палацовий переворот - на престолі Катерина ІІ. Всі артисти переведені в
1762
італійську трупу.
Шлюб з балериною Франціскою Іберслер. Робота в придворній співочій капелі.
1763 Створює хоровий концерт (х/к) «Прийдіть і ведіть», «Тебе Бога хвалимо»,
«Господь царює», «Хвалите Господа з небес».
1766 Виконання перед Катериною ІІ хорового концерту.
Від'їзд в Італію. Болонья, навчання в Філармонічній академії музики у падре
1769
Мартіні і Маттеї.
Отримав статус іноземного члена Болонської академії. Твори - Літургія Іоанна
1771
Златауста.
Соната для скрипки та чембало – перший приклад класичного
1772
інструментального циклу в українській і російській музиці.
1773 Опера «Демофонт» (збереглися 4 арії). Повернення в Петербург, служба в капелі.
1774 Звільнення дружини з театру. Твори - 5 х / к серед них «Не отвержи мене во
68
время старости».
У Москві на святкуванні миру (російсько-турецька війна) - виконання хору «Тебе
1775
Бога хвалимо».
1777 Смерть (самогубство).
Хоровий концерт «Не отвержи мене во время старости».

Визначний твір XVIII століття. Цією композицією М.С. Березовський накреслив нові шляхи
розвитку національної музики. Літературною основою послужили слова псалма № 70 з Псалтиря
(Давидових псалмів, однієї з книг Старого Заповіту).
Концерт написаний для 4-х голосного хору. Це великий циклічний твір, в якому композитор
використовує поліфонічні форми (імітація, фуга). Музика відрізняється від старих концертів:
темповими і ладотональними контрастами, ясною гармонією. Залишилося незмінним - лірико-
скорботний характер окремих епізодів і принцип концертування.
Концерт складається з 4 частин, що контрастують між собою за темпом, характером,
образами. Кожна частина має поетичний підзаголовок. Композитор звертається до вічних образів -
добра і зла, життя і смерті, духовного очищення і бездуховності.
Головна думка твору – «через терни до зірок», через страждання й муки, тяжкі випробування
тіла й духу – до перемоги, до ствердження непереможної людської волі.
Композиція твору
I частина «Не отвержи мене», ре мінор, лірико-філософський характер, фуга.
II частина «Яко реша врази мои мне», соль мінор, лірико-філософський характер.
III частина «Боже мой», соль мінор, ліричний центр.
IV частина «Да постыдятся и исчезнут», ре мінор, лірико-драматична частина, фуга.
1. 1 ч. “Не отвержи мене”
2. 2 ч. “Яко реша врази мои мне”
3. 3 ч. “Боже мой”
4. 4 ч. “Да постыдятся и исчезнут”
3.2. Д.С. Бортнянський.

Дмитро Степанович Бортнянський – видатний композитор другої половини XVIII - початку
XIX століття, співак, диригент, педагог. Автор близько 200 творів: 6 опер, 60 хорових концертів,
кантат, гімнів, пісень, романсів, камерних ансамблів, сонат для клавесина.
Народився в Україні, працював у Росії, удосконалював майстерність в Італії. Почесний член
Академії мистецтв у Петербурзі.
1751 Народився в Глухові, Чернігівської губернії.
Петербург, зарахований в Придворну капелу (дискант). Спів у хорі, гра на клавесині,
1758 вивчення теорії музики. Участь в придворних оперних постановках, отримує увагу
імператриці.
1765 Заняття з Галуппі по композиції, вивчення німецької, французької та італійської мов.
Італія, навчання в Венеції. Знайомство з творами Генделя, Скарлатті. Поїздки до
1769
Флоренції, Рим, Неаполь. Захоплення живописом італійських майстрів.
69
1770е Твори: дует «Аве Марія», опери: «Креонт», «Алкід», «Квінт Фабій».
Повернення в Росію. Петербург, призначений капельмейстером Придворної капели.
1779
Підготовка оперних співаків з півчих хору.
1780е Твори: хорові твори «Херувимська», «Так виправляться молитви».
Композитор і клавесиніст при дворі Павла I. Складає 5 сонат і концерт для клавесина,
1784
3 сонати для скрипки і клавесина, інструментальні ансамблі.
1786 Опери у французькому стилі: «Свята сеньйора», «Сокіл», «Син-суперник».
1790 Концертна симфонія для 7 інструментів.
1793 Видано збірник романсів на французькі тексти.
Чин колезького радника, посада керуючого хору Придворної капели. Підготовка до
1794
друку хорових концертів.
1795 Титул директора Придворної співацької капели.
1802 Участь в діяльності Петербурзького філармонічного товариства.
Обрання почесним членом Академії мистецтв. Створення кантат і хорів на сл.
1804
Державіна, Вяземського.
Призначено цензором всіх видань в Росії нот духовної музики, пише загальнодержавну
1816
літургію.
1817 Педагогічна та концертна діяльність в капелі.
1825 Помер в Петербурзі від інсульту.
Соната для клавіру До мажор

Всі шість сонат для фортепіано Бортнянський написав для своїх учнів. Найбільшою
популярністю користуються три сонати - До мажор, Фа мажор і Сі-бемоль мажор, їх часто
виконують учні старших класів ДМШ.
Сонати об'єднують класичну структуру і тематизм українського і російського фольклору. У
Сонаті До мажор відчутний вплив українських пісень-романсів, танцювальних і жартівливих пісень,
кантів (рух паралельними терціями і секстами на витриманому басі). Соната має класичну будову,
лірико-комічний характер.
Композиція
I частина – До мажор, сонатна форма без розробки – життєрадісний характер.
II частина – Фа мажор, проста тричастинна – ліричний романс
III частина – До мажор, рондо – жвавий та грайливий характер.
Алегро Сонатна форма До мажор
Експозиція Розробка Реприза
I частина ГП ПП ЗП ГП ПП ЗП
До Соль Соль Соль Фа До
мажор мажор мажор мажор мажор мажор
Адажіо Пр3хч Фа мажор
II частина А В А
Фа мажор До мажор Фа мажор
Алегро Рондо До мажор
III частина А В А С А
До мажор Соль мажор До мажор до мінор До мажор
70
Духовний концерт № 15 «Придіте, воспоєм»
Одним із кращих духовних концертів Д. Бортнянського є концерт №15. Він включає в себе три
контрастні частини. Урочистому настрою крайніх частин протиставлена трагічно-скорботна ІІ
частина. Цей концерт був написаний з приводу найвеличнішого християнського свята – Великодня,
тому загальний образ концерту, незважаючи на трагічні почуття, висловлені в середній частині,
складається як радісний, славетний.
І частина заснована на мотивах преславного канта (канта-вівата). Урочисті, закличні початкові
інтонації вводять слухача в настрій радісного, піднесеного свята. Невелика, дуже динамічна, ця
частина не має контрастних епізодів, весь розвиток підпорядкований основному настрою. Короткі,
енергійні фрази нагадують збуджені святкові вигуки. Композитор застосовує тут прийом
перегукування окремих голосів, завдяки чому створюється враження великого просторого світлого
храму.
II частина – світ скорботи і жалоби (йдеться про страждання й розп'яття Христа). М'які,
спадаючі закінчення фраз звучать, ніби болісне зітхання, яке виривається з грудей. Несподівані
патетичні вигуки справляють сильне емоційне враження як оплакування Божого сина, передають
стан розпачу і жалю.
III частина – урочиста і радісна (йдеться про Христове воскресіння й славу Господу).
Відтворюється змістовна арка з І частиною, повертається те ж відчуття свята, що вражало на
початку концерту.
Херувимська №7
Херувимська пісня (з грец. херувими – вища ієрархія янголів) – один із найбільш популярних
жанрів XVIII ст. Виконується під час урочистої ходи в ранковій православній службі, яка нази-
вається «Великий вхід».
Для більшості «Херувимських» одночастинних хорів Бортнянського (а їх у нього 7), характерні
піднесена простота, величний спокій, різноманітність форм. «Херувимські» написані в традиційній
двочастинній формі з куплетною І частиною.
Одним із шедеврів Д. Бортнянського є «Херувимська №7». Вона написана у строфічній формі,
поступово нарощування сили та щільності хорового звучання створює враження плавного
безперервного мелодичного розвитку.
Найкращі з духовних хорових концертів написані композитором під час перебування на посаді
директора капели. Всього він залишив 35 однохорних і 10 двохорних концертів. Мелодика
концертів дуже часто пов’язана з українським фольклором, з обрядовими, ліричними, побутовими,
навіть жартівливо-танцювальними піснями. Це додає їм особливого душевного тепла, яскравості, а
разом з тим вирізняє композитора з-посеред західних музикантів.
1. Соната для клавіру До мажор. 1 ч. ГП. До мажор.
2. Соната для клавіру До мажор. 1 ч. ПП. Соль мажор.
3. Соната для клавіру До мажор. 2 ч. основна тема
4. Соната для клавіру До мажор. 3 ч. рефрен
5. Хоровий концерт №15 “Придіте, воспоєм”.
6. Херувимська №7.
7. Хоровий концерт №24 “Возведох очи мои в горы”.
71
3.3. А.Л. Ведель.
Артемій Лук’янович Ведель – один з найвидатніших і найбільш ліричних українських
талантів, чия творчість символічно завершує блискучий «золотий час» національної музичної
культури ІІ половини XVIII ст.
Його творчість нечисленна - 31 хоровий концерт, 6 тріо, 2 літургії і один світський кант.
Однак він створив безсмертні шедеври національного мистецтва в жанрі хорового духовного
концерту.
1767 Народився в Києві, в районі Подолу, в сім'ї ремісника.
1776- Отримав освіту в Києво-Могилянській академії. Стає 1 скрипкою оркестру і диригує
1787 хором, виступає солістом хору. Твори - духовні концерти на тексти з Псалтиря.
Переїзд до Москви. Стає диригентом капели генерала Єропкіна. Окрім того займає
1788 -
посаду в Сенатській канцелярії. Відвідує лекції в Московському університеті,
1792
зустрічатися з московськими та італійськими музикантами.
1792 Повертається до Києва.
Очолює військову капелу генерала Леванідова в Києві. Пише концерти «В молитвах
1794 неусыпающую Богородицу», «Спаси мя, Боже», «Доколе, Господи, забудеши мя»,
які відбулися в багатьох київських церквах.
1795 Переїзд до Харкова разом з Леванідовим, працює з хором Казенного училища.
Знайомство з Д. Бортнянським, відбір учнів Веделя в Придворну капелу. Складає
більшу частину своїх х / к, серед них «Воскресни, Боже», «На ріках Вавилонських».
1796
Повертається в Київ. Кінець творчої діяльності через заборону Павлом виконання
духовних концертів в церкві, як вплив католицизму.
Вступає ченцем у Києво-Печерську лавру. Однак він таємно покидає монастир, через
1799 листи до Павла з проханням скасувати указ про церковний спів. Веделя замкнули до
божевільні.
Невиліковно хворого, його відпустили додому помирати, де він, проживши ще кілька
1808
місяців, пішов з життя.
Концерт «Доколе, Господи, забудеши мя».

Належить до київського періоду творчості і написаний між 1794 і 1796 рр. В його основі лежить
Давидов псалом № 12, який виконувався під час одного з найдавніших християнських свят –
Богоявлення (Водохреща). Поетичний образ концерту є глибоко скорботним, жалібним.
Концерт складається з трьох частин, між ними немає виразного контрасту. У тематизмі опора
на пісенний матеріал.
Композиція
I частина «Доколе, Господи» – фа мінор, благання до Бога, жанр пісні-романсу, канта.
II частина «Призри, призри, услыши мя Господи» – до мінор, драматичний образ, жанр думи.
III частина «Аз же на милость» – фа мінор, прославляння Божого милосердя. 4-хголосна фуга,
звучить мужньо і рішуче.
1. Х/к “Доколе, Господи, забудеши мя”. 1 ч.
2. Х/к “Доколе, Господи, забудеши мя”. 2 ч. “Призри, призри, услыши мя Господи”
3. Х/к “Доколе, Господи, забудеши мя”. 3 ч. “Аз же на милость”
72
1. Зафарбуй клітинки з номерами вірних стверджень зеленим кольором, а невірних –
червоним:
1. М. Березовський та Д. Бортнянський народилися у Глухові.
2. М. Березовський – творець першої вітчизняної опери та
першої камерної симфонії.
3. М. Березовський та А. Ведель навчалися в Києво-Могилянській
академії.
4. М. Березовський в 8 років, а Д. Бортнянський в 7 років почали
співати в Петербурзькій Придворній співацькій капелі.
5. М. Березовський та Д. Бортнянський навчалися в Італії.
6. М. Березовський навчався у педагога Моцарта – падре
Мартіні.
7. Д. Бортнянський навчався в Антоніо Сальєрі.
8. Д. Бортнянський понад 30 років був директором Придворної півчої капели.
9. А. Ведель вів вокальні класи у Харківській консерваторії.
10. М. Березовський помер у 32 роки, а А. Веделя у 32 роки замкнули до божевільні.
11. А. Ведель був диригентом капели А. Розумовського.
12. Найвидатніші твори М. Березовський, Д. Бортнянський та А. Ведель створили в жанрі
духовного хорового концерту.
2. Тестові завдання:
1. Літературною основою духовний концерт “Не отвержи мене …” є
а) міф; б) легенда; в) псалм.
2. Скільки частин в духовному концерті “Не отвержи мене …”?:
а) одна; б) чотири; в) шість.
3. Перша і четверта частини концерту “Не отвержи мене …” написані у формі?
а) рондо; б) фуґи; в) куплетній.
4. Духовний концерт № 15 «Придіте, воспоєм» Д. Бортнянського був створений з приводу
а) Різдва; б) Трійці; в) Великодня.
5. Форма І частини Сонати для клавіру До мажор Д. Бортнянського
а) сонатна; б) тричастинна; в) варіаційній.
6. Опера Д. Бортнянського у французькому стилі
а) «Орел»; б) «Лебідь»; в) «Сокіл».
7. Опера Д. Бортнянського на міфологічний сюжет
а) «Орфей»; б) «Зевс»; в) «Алкід».
8. В ІІ частині духовного концерту «Доколе, Господи» А. Веделя використовуються інтонації
а) думи; б) веснянки; в) колискової.
9. Духовний концерт «Доколе, Господи» А. Веделя був створений з приводу
а) Благовіщення; б) Водохрещі; в) Стрітення Господнє.
10. Духовний концерт – _____________________ багаточастинний твір на _________________
тематику, найчастіше на тексти _____________________, творився, в основному, в ____ ст.,
продовжуючи традиції ________________________________ концерту.
73
Зміст
Глава 1. МУЗИЧНА КУЛЬТУРА ВІД СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ ДО ЕПОХИ БАРОКО. .... 2
1.1. Музична культура Стародавнього світу. ...................................................................................... 2
1.2. Музична культура епохи Античності............................................................................................ 6
1.3. Музична культура епохи Середньовіччя. ..................................................................................... 8
1.4. Музична культура Київської Русі. ............................................................................................... 11
1.5. Музична культура епохи Відродження. ...................................................................................... 12
1.6. Бароко в західноєвропейській музиці. ........................................................................................ 15
Інструментальна музика епохи бароко. ...................................................................................... 16
А.Вівальді. Концерти «Чотири пори року». ............................................................................... 19
1.7. Г.Ф.Гендель..................................................................................................................................... 21
1.8. Й.С.Бах. ........................................................................................................................................... 24
Життєвий шлях. ............................................................................................................................. 24
Клавірні твори Й.С.Баха. .............................................................................................................. 26
«Французька сюїта» до-мінор. ..................................................................................................... 26
Інвенції. .......................................................................................................................................... 27
«Добре темперований клавір»...................................................................................................... 29
Твори для органу. .......................................................................................................................... 30
Кантатно-ораторіальні твори. ...................................................................................................... 31
1.9. Українська музика епохи бароко. ................................................................................................. 33
Розвиток професійної музики XVI-XVII ст. Канти. .................................................................. 33
Партесний концерт. М.П. Ділецький. ......................................................................................... 34
Г.С. Сковорода............................................................................................................................... 35
Глава 2. ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА МУЗИКА ЕПИХИ КЛАСИЦИЗМУ. ................................. 37
Віденська класична школа. .......................................................................................................... 38
2.1. Й. Гайдн........................................................................................................................................... 38
Життєвий шлях. ............................................................................................................................. 38
Симфонічна творчість. Симфонія № 103 «З тремоло литавр». ................................................ 40
Клавірна творчість. Соната мі-мінор........................................................................................... 43
2.2. В.А. Моцарт. ................................................................................................................................... 46
Життєвий шлях. ............................................................................................................................. 46
Опера «Весілля Фігаро». .............................................................................................................. 49
Симфонія №40 соль мінор............................................................................................................ 51
Соната для фортепіано №11 Ля мажор. ...................................................................................... 53
2.3. Л. Бетховен...................................................................................................................................... 56
Життєвий шлях. ............................................................................................................................. 56
74
Фортепіанна творчість. ................................................................................................................. 59
Соната для фортепіано №8 «Патетична» до мінор. ................................................................... 60
Симфонія №5 до мінор. ................................................................................................................ 62
Увертюра «Еґмонт»....................................................................................................................... 65
Глава 3. УКРАЇНСЬКА МУЗИКА ЕПОХИ КЛАСИЦИЗМУ. ....................................................... 68
3.1. М.С. Березовський.......................................................................................................................... 68
3.2. Д.С. Бортнянський. ........................................................................................................................ 69
3.3. А.Л. Ведель. .................................................................................................................................... 72
75

М.якименко. Музична Література. 3 Рік Навчання

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

М.якименко. Музична Література. 3 Рік Навчання

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

М.

Епоху, яка прийшла на зміну первісному суспільству, називають СТАРОДАВНІМ СВІТОМ,

1.3. Музична культура епохи Середньовіччя.

2. Відгадай загадки про музичні інструменти:

1.5. Музична культура епохи Відродження.

1.6. Бароко в західноєвропейській музиці.

Інструментальна музика епохи бароко.

Композитори Італії: ________________________________________________________________

Ораторія «Месія» (1741 р.)

Клавірні твори Й.С.Баха.

«Французька сюїта» до-мінор.

Поліфонія – це багатоголосся, в якому кожен голос самостійний.

Твори для органу.

Хоральна прелюдія фа-мінор - це невелика п'єса ліричного характеру. Мелодія звучить у

«Пасіон за Матвієм» – найбільший за масштабами твір Й.С.Баха (звучить близько трьох

2. Переставте літери у словах та поруч напишіть назви творів Й.С.Баха:

1.9. Українська музика епохи бароко.

Партесний концерт. М.П. Ділецький.

Симфонічна творчість. Симфонія № 103 «З тремоло литавр».

Характер образів Темп Музична форма

В останніх симфоніях Й. Гайдна остаточно сформувався склад симфонічного оркестру:

Симфонія № 103 Мі-бемоль мажор «З тремоло литавр» – є однією з 12 «Лондонських

В І частині яскраво виражений ліричний характер поєднується з дуже швидким темпом

2. Знайди пари та постав потрібну цифру біля назви тональності:

2.2. В.А. Моцарт.

Опера «Весілля Фігаро».

Симфонія №40 соль мінор.

Соната для фортепіано №11 Ля мажор.

Складна тричастинна форма

Соната для фортепіано №8 «Патетична» до мінор.

ІІ частина – це прекрасний зразок бетховенською лірики - суворої і піднесеної.

ІІІ частина – фінал. Перегукується з драматизмом І ч. Тональність до-мінор. Форма - рондо-соната.

І частина - сонатне allegro, драматичний центр симфонії. Тональність до-мінор. Сонатна

ІІ частина – ліричний центр. Тональність Ля-бемоль мажор. Форма подвійних варіацій.

Глава 3. Українська музика епохи класицизму.

3.1. М.С. Березовський.

Хоровий концерт «Не отвержи мене во время старости».

3.2. Д.С. Бортнянський.

Соната для клавіру До мажор

Концерт «Доколе, Господи, забудеши мя».

You might also like