Лекція № 16

Тема: Культура Великої Скіфії УІ-ІІІ ст. до н.е.

ПЛАН:

1.Загальна історія та територія Скіфії VІ-ІІІ ст. до н. е .

2.Скіфські кургани та поховальний обряд.

3.Осілі поселення скіфського часу.

4. Матеріальна та духовна культура скіфів. VІ-ІІІ ст. дон. е.

Зміст лекцій:

Питання № 1. Загальна історія та територія Скіфії VІ-ІІІ ст. до н. є .

Носіями цілої групи культур, які в сучасній науці називають

культурами скіфського типу, були, як вважають спеціалісти, споріднені
між собою іраномовні кочові племена: в Казахстані і Киргизії - саки, на
схід від Каспію - масагети, в Поволжі та Південному Приураллі - савромати,
в Північному Причорномор'ї - скіфи. Культурам скіфського типу були
властиві морфологічно близькі предмети озброєння, кінського
спорядження, побутові речі та одяг, специфічне прикладне мистецтво,
виразною рисою якого є стилізоване зображення тварин - так званий
скіфський звіриний стиль.

У Північному Причорномор'ї скіфська культура механічно замінила

попередні. Її пам'ятки докорінно відрізняються від матеріальної культури
найпізніших передскіфських комплексів.
 Тут наприкінці VII ст. до н.е. завершилось політичне формування
Скіфії, до складу якої входили різні за етнічним походженням племена
(це власне іраномовні скіфи у Причорномор'ї, а також праслов'яни - у
лісостеповій зоні Дніпро-Дністровського межиріччя, фракійське населення-у
Подунав'ї).

Суспільний лад скіфів VІІ-ІV ст. до н.е. визначався скотарським

характером виробництва. Висока продуктивність скотарства сприяла
швидкому майновому розшаруванню суспільства. Вчені вважають, що
скіфське суспільство належить до ранньокласових. Багаті скіфи володіли
основною масою худоби, мали численних рабів. Разом з рабами
найтяжчу роботу виконували збіднілі родичі, як це було в усіх кочових
народів. Скотарський характер виробництва мав, безумовно, вирішальне
значення в соціально-економічному і політичному розвитку скіфського
суспільства.

Скіфська держава виступає, насамперед, як військова організація,

що відповідала умовам розвитку кочового господарства У-ІУ ст. до н.е.
Скіфи мали сильне, добре озброєне і дисципліноване військо. Основою
військових підрозділів були рід і плем'я, що втратили свої початкові
виробничі й соціальні функції. Влада скіфських царів була необмеженою.
Цар був військовим начальником та верховним суддею, що мав право
винесення смертного вироку. Його влада спиралася на раду старійшин,
рішення начальників, які очолювали військо. У скіфському суспільстві
царська влада вважалася божественною за походженням. Єдиними
владиками над собою скіфські царі визнавали Папая (Зевса) і Табіті—
божественну царицю скіфів. (за О. І. Тереножкіним та В. А. Іллінською).

Центральне місце у скіфській державі, за даними Геродота, займали

царські скіфи, які вважали решту населення своїми рабами. Йдеться,
очевидно, про царську скіфську владу, яка експлуатувала населення
скіфських і деяких прилеглих до них земель. Від царських скіфів у
данницькій залежності були інші скіфські й сусідні племена, згадувані
Геродотом. Крім данницьких відносин мали місце і безпосередньо військові
походи скіфів, під час яких, за свідченням Геродота, вони грабували
інші народи.

Пізніше, в IV ст. до н.е., соціально-економічні стосунки між племенами

могли бути більш врегульованими. Зі свідчень Страбона відомо, наприклад,
про мирні, врегульовані данницькі відносини скіфів з сусідніми
землеробськими народами Криму. Данина землеробів складалася з
продуктів землеробства, в основному пшениці. Ремісники осілого населення
могли

Постачати скіфам різні вироби (знаряддя праці, зброю, кінське

спорядження тощо).

Питання № 2.Скіфські кургани та поховальний обряд.

Кургани простих скіфів порівняно невеликі, до 1,5 м заввишки і до

25 м у діаметрі. За формою могили це катакомба. Небіжчиків клали на
підстилці з трави або на дерев'яному помості у випростаному положенні,
головою переважно на захід. Чоловічі поховання супроводжуються зброєю
(списи, сагайдак зі стрілами, зрідка мечі або кинджали), у складі речового
інвентаря жіночих поховань переважають прикраси (сережки, браслети,
каблучки з бронзи і срібла, бронзові дзеркала, намисто зі скла, пасти тощо).

І в чоловічих, і в жіночих похованнях ставили жертовну їжу — м'ясо

коня або вівці. Поряд, зазвичай, клали залізний ніж.

У курганах заможних простих скіфів чоловічі поховання супровод-

куються значним військовим спорядженням; разом з небіжчиком ховали
одного або двох забитих коней (поховання біля м. Орджонікідзе та с.
Капулівка Дніпропетровської області).
 Поховання добре озброєного скіфського воїна відкрито у 1967 р.
О. Г. Шапошниковою в кургані поблизу с. Новорозанівка Миколаївської
області. На голові небіжчика був шолом. Сам він лежав на розстелених на дні
могили панцирі та штанях, набраних з дрібних залізних лусок. Поряд
знайдено бронзовий пояс з мечем і горитом з 200 наконечниками стріл.

Ліворуч від воїна виявлено два списи, праворуч — кістки коня від
жертов-ної "їжі і залізшій ніж.

Цікавою є група скіфських поховань, які фіксують контакти скіфів, як

заможних, так і простих, з давньогрецькими племенами та їх культурою на
території Криму. На Керченському півострові в курганах з кромлехами та
кам'яними склепами було відкрито понад 50 поховань, в яких серед
супровідного інвентаря знайдено акинаки, наконечники списів і стріл, бойові
пояси, панцирі, прикраси, бронзові дзеркала, скіфський ліпний та
грецький амфорний і столовий посуд.

Поблизу с. Фронтове було досліджено безкурганний могильник V -

IV ст. до н.е. Поховання супроводжувалися мечами, стрілами, ножами,
точильними брусками, прикрасами. Аналіз пам'яток Криму засвідчує, що
частина скіфів під впливом давніх греків почала, очевидно, переходити від
кочового до осілого побуту та землеробського господарства.

Кургани скіфської знаті. їх ще називають "царськими" за пишність

поховального обряду. Ці старожитності У-ІУ ст. до н.е. мають важливе
значення для розуміння соціальних взаємин у скіфському суспільстві та
його політичного ладу. "Царські" кургани зосереджені у південній, сте-
повій, зоні України на території сучасних Дніпропетровської, Запорізької,
Донецької, Херсонської та інших суміжних областей. Дослідження їх роз-
почалося ще в минулі століття.
 Питання № 3.Осілі поселення скіфського часу.

Пам'ятки калліпідів - мішаного скіфо-еллінського населення, що

мешкало на землях Причорномор'я між Дніпром і Дністром, відомі за
поселеннями та курганами. На Бузькому лимані відкрито понад 50 таких
поселень. Для IV-III ст. до н.е. відомі й городища. Вони добре описані
Г. І. Мелюковою, яка досліджувала ці пам'ятки. Розкопані калліпідські кур-
гани за поховальним обрядом подібні до звичайних могил степових скіф-
ських кочовиків.

Пам'ятки Лісостепу. За скіфського часу (УИ-ІІІ ст. до н.е.) в лісостепо-

вому Правобережжі мешкало населення, не пов'язане з власне скіфським
етносом. Тут виділяють київську, східноподільську, західноподільську та
волинську локальні групи. Це були, очевидно, нащадки носіїв чорноліської
культури Дністро-Дніпровського межиріччя. Отже, населення Правобереж-
ного Українського Лісостепу, яке продовжувало традиції осілих землероб-
ських чорноліських племен, можна розглядати як праслов'янське. До них
прилягала і ворсклинська група пам'яток Лівобережної України, також
пов'язаних з чорноліською матеріальною культурою за походженням. Інші
лівобережні групи пам'яток VIII-ІІІ ст. до н.е. - посульська і сіверсько-
донецька - пов'язані з власне скіфським степовим населенням. Окремо
стоїть молдовська група. Генетично пов'язана з фракійським гальштатом,
вона представляє, очевидно, давнє північнофракійське населення.

Старожитностям усіх зазначених груп, незважаючи на локальні

особливості, властиві загальноскіфські форми металевих виробів та основні
риси поховального обряду.

Київська локальна група охоплює пам'ятки скіфського часу

раннього, розвинутого і пізнього періодів. Однією з найдавніших пам'яток є
поселення на Тарасовій горі поблизу с. Жаботин в Чигиринському районі.
Поселення функціонувало в VII-VI ст. до н.е. Тут на площі в 43 га
відкрито20 великих (5 х 10 м) будівель напівземлянкового й землянкового
типу зістінами дерев'яної каркасної конструкції, зверху обмазаними рідкою
глиною.

Іноді стіни размальовувалися червоною фарбою. В одній з

будівель відкрито глиняний жертовник. На Жаботинському поселенні, крім
типового для лісостепу ліпного керамічного посуду, було знайдено дві
клепані бронзові посудини зі "звіриними" ручками, а також бронзові вудила з
двокільцевими кінцями, бронзові шпильки, наконечники стріл та кістяні
вироби.

Для часу побутування пам'ятки характерна чорнолощена багато

орнаментована кераміка.

Городища виникають у VI ст. до н.е. і функціонують до IV—III ст.

до н.е. Вони розміщуються на високих берегових мисах. У розрізі
земляних валів виявлено дерев'яні конструкції фортечних стін. Найбільш
відомими є Мотронинське (поблизу с. Мельники Чигиринського району),
а також Пастирське, Шарпівське, Макіївське і Буда-Макіївське городища.

Пастирське городище (VI—III ст. до н.е.) округле у плані. Тут на площі

близько 18 га відкрито 15 невеликих (13,5 м2) жител землянкового типу та
досліджено залишки жертовника. Розкопки провадили В. В. Хвойка (1898 і
1901 рр.), М. Ю. Брайчевський (1949 і 1955 рр.).

Найбільшим за розмірами є городище поблизу с. Трахтемирів (біля

м. Канева). Воно овальне у плані, має площу 500 га. Датується VI ст. до
н.е. На городищі досліджено 35 жител наземного і землянкового типів з
каркасними дерев'яними стінами, обмазаними глиною. В одному з приміщень
відкрито залишки глиняного жертовника. На городищі виявлено ліпні
горщики з проколами і розчленованим валиком по краю, миски з наколами
під краєм, а також пролощений посуд (черпаки і корчаги). Крім кераміки,
тут знайдено бойову і звичайну сокири, наконечники стріл, ножі, виявлено І -
київська локальна група; II - пам 'ятки Східного Поділля сліди
бронзоливарного виробництва. Трапляються амфори, фарбована антична
кераміка.

Зафіксовано також порівняно невеликі неукріплені поселення IV-III ст.

до н.е. - Грищинці біля Канева, Мала Салтанівка на р. Стугна та ін.

Східноподільська локальна група представлена рядом городищ

скіфського часу. Широко відоме Немирівське городище, овальне у плані,
розташоване на площі близько тисячі гектарів. Вали городища сягають
5-9 м заввишки. Всередині городища розміщене відокремлене укріплення
Г-подібної форми-"Замчисько". Саме ця частина городища була заселеною в
VII-VI ст. до н.е.

Решта величезної території залишалася вільною. На городищі

виявлено наземні житла, землянки з вогнищами, складеними з каменю і
глини, а біля жител відкрито господарські ями. Крім типового посуду
лісостепових племен на городищі знайдено бронзові наконечники стріл,
шпильки, кістяні псалії із зооморфними голівками. Представлені
фрагменти родосько-іонійської античної кераміки УІІ-УІ ст. до н.е.
Северинівське городище (VI ст. до н.е.) розташоване на високому березі р.
Ров (басейн середньої течії Південного Бугу). Його площа становить 1,5
га. На городищі виявлено чимало типової для лісостепових племен
скіфського часу простої і лощеної кераміки, а також бронзове дзеркало,
залізний ніж, глиняні прясельця. Поблизу сіл Переорки і Якушинці
розташовані городища з досить складними системами валів і ровів. На
обох цих городищах зібрані уламки керамічного посуду IV-IIІ ст. до н.е.
Крім городищ, на землях Південного Побужжя зафіксовані також рештки
неукріплених поселень VІ-IIІ ст. до н.е.
 Серед пам'яток скіфського часу Східного Поділля відомі й
кургани. Групу ранньоскіфських курганів досліджено в 1972-1973 рр. на
лівому березі Південного Бугу (с. Тютьки Вінницької області).
Поховальний обряд трупопокладення супроводив керамічний посуд, що
має аналогії у пам'ятках Середнього Подністров'я VIII—VII ст. до н.е., а
також у старожитностях, досліджених у Жаботині на р. Тясмин (Черкаська
область).

Кургани VІ-ІV ст. до н.е. досліджено в 1947 р. поблизу с.

Переорки. У пограбованих в давнину могилах знайдено наконечники списів,
ножі, бляшки, намисто і типовий ліпний посуд лісостепового населення.
Широко відомі Іллінецький і Новоселицький кургани, досліджені у 1901-
1902 рр. Під великим (висота 8,5 м) насипом Іллінецького кургану
виявлено простору стовпову гробницю; у пограбованій могилі знайдено
золоту обкладинку від горита із зображенням сцен з міфу про Ахіллеса,
набір наконечників стріл, панцир, золоті бляшки, кінські вуздечки зі
срібними прикрасами, а також місцевий ліпний посуд та античні амфори.

Біля с . Новоселиця розкопано шість курганів. В одному з них (к

у р г а н № 4) під насипом відкрито дерев'яну стовпову гробницю ( 5 x 7 м),
в я к і й поховано чоловіка й жінку. Чоловіка супроводжували золота
сережка, намисто із золотих кілець, залізний бойовий пояс з мечем, два
с а г а й д а ч н і набори зі стрілами, вудила, глечик, три наконечники списів,
дротик, брусок, бронзовий казанок та амфора. Біля жіночого кістяка
знайдено з а л и ш к и головного убору з золотими вінцями, золоті
сережки, намисто з б л я ш о к з підвісками, золоті бляшки від одягу, на
руках — пов'язки з намиста. Поряд виявлено кістяк коня з вуздечкою та
бронзовими прикрасами.

Західноподільська група лісостепових старожитностей скіфського

часу була поширена на території Тернопільської, Хмельницької,
придністровських районів Вінницької і Чернівецької областей. На цих землях
відомі численні неукріплені селища і городища. Відкриті поселення
вивчалися поблизу сіл Селище, Ленківці (Г. І. Мелюкова), Непоротове (Л. І.
Крушельницька) у Чернівецькій області, Лука-Врублівецька (І. Г.
Шовкопляс, Є. В. Максимов) у Хмельницькій області, Сухоставці, Іване-
Пусте (І. К. Свєшніков, О. Д. Ганіна) у Тернопільській області.

Городища зафіксовані у Придністров'ї поблизу сіл Вищий

Ольчедаїв, Дерешова, Григорівка, Ломазів, Нижчий Ольчедаїв Вінницької
області, Пижівка і Гуменці Хмельницької області, Молодове, Білоусовка,
Волошкове, Кулішівка, Поливанів Яр, Дарабани Чернівецької області.

Відкриті поселення і городища скіфського часу на території Західного

Поділля засвідчують осілий землеробський побут місцевого населення.
Воно мешкало в наземних дерев'яних каркасних будинках, а також у
напівземлянках з глинобитними печами і вогнищами на кам'яній вимостці.

Західноподільські пам'ятки датуються за знахідками античних амфор

VІ-ІV ст. до н.е.

На території Західного Поділля є чимало курганів скіфського часу.

Характерною їх ознакою є використання каменю для зведення
поховальної камери і насипу. Такі кургани досліджено в селах Оселівка,
Долиняни, Круглик і Ленківці Чернівецької області. Групу курганів
виявлено і до-сліджено у 1947-1951 рр. поблизу с. Лука-Врублівецька
Хмельницької області (І. Г. Шовкопляс, Є. В. Максимов). Під насипами
знайдено поховання з трупопокладенням і трупоспаленням у керамічних
урнах. Серед ритуальних речей знайдено два керамічних черпаки, бронзовий
браслет, точильце, бронзову голку, мініатюрну посудинку. Поховання з
кремацією в урнах належать до давнього місцевого поховального обряду.
 У Рівненській, на півночі Хмельницької і в Житомирській
областях виділяється волинська локальна група пам'яток скіфського
часу. На території Східної Волині представлені старожитності раннього
залізного віку, що належать до другого ступеня чорноліської культури і до
раннього скіфського часу. Загалом вони подібні до синхронних пам'яток
Київщини і Південного Побужжя. У Житомирській області залишки
чорноліських поселень досліджували С. С. Березанська, М. М. Шмаглій, В. К.
Гончаров.Чимало таких поселень було і на захід від Житомира (в басейні
річок Горинь і Вілія). Вони розміщувалися на берегових схилах і на дюнних
підвищеннях e заплавах річок. Це були, очевидно, родові селища, що
складалися з кількох наземних жител і землянок.

На Волині за скіфського часу переважав поховальний обряд

трупоспалення з похованням у керамічних урнах. Біля с. Могиляни на
північ від Острога М. Ю. Смішко дослідив могильник другої половини VII -
першої половини VI ст. до н.е. На могильнику відкрито кілька поховань у
неглибоких ямах (до 0,6 м) з урнами (горщиками). Серед жертовного
посуду були горщики і черпаки. Відомі й окремі трупопокладення. Так, під
насипом кургану VI ст. до н.е., дослідженого в XIX ст. поблизу с.
Сивки на південь від Острога, знайдено кістяк у скорченому положенні, а
поряд- типові горщики і черпаки.

Ворсклинська локальна група скіфської культури була поширена

на правобережжі р. Ворскла у межах Сумської і Полтавської областей. Нині
тут відомо близько 50 неукріплених поселень і 5 городищ. Важливе значення
мають розкопки Б. М. Гракова і Б. А. Шрамка на Більському городищі
(Полтавська область). Система фортифікацій городища в плані має форму
рівнобедреного трикутника, повернутого вершиною на південь. Довжина
зовнішніх валів становить 30 км. Укріплення й обмежені ними ділянки
включають три городища площею 120, 67 і 15 га. Дослідження показали,
що на місці майбутнього городища у VII-VI ст. до н.е. існували неукріплені
поселення. Городище було споруджене наприкінці VI і проіснувало до Ш ст.
до н.е. У різних нашаруваннях городища виявлено чорнолощену кераміку з
різьбленим орнаментом, у більш пізніх - разом з простим місцевим посудом
знайдено фрагменти імпортних хіоських і протофазоських амфор кінця VI і
V ст. до н.е.

Більське городище було важливим ремісничим та адміністративним

центром з розвинутими залізоробним, бронзоливарним і ювелірним
ремеслами. Знайдений тут уламок форми для лиття бляхи у вигляді
фігури оленя засвідчив виробництво речей скіфського звіриного стилю і
на городищах

Рядові могили під курганами на Ворсклі мали вигляд ям з дерев'яним

перекриттям. У стовпових гробницях на спеціальних дерев'яних долівках,
помостах з дощок і лубу ховали заможних небіжчиків. У деяких курганах, у
насипах над могилами, виявлено вогнища зі слідами жертвоприношення.

Пам'ятки Посулля представляють населення скіфського часу в

середній течії р. Сула, басейнах Псла і почасти Сейму. Посульська локальна
група скіфських старожитностей була виділена В. А. Іллінською. У Посуллі
відомі неукріплені поселення і городища скіфського часу.

Городища виникають не пізніше середини VI ст. до н.е. Вони

розташовані на відрогах плато або високих берегових підвищеннях. Біля с.
Басівка на р. Хмелівка досліджено одне з найбільших городищ цього періоду
площею 12 га. До городища прилягає велике передмістя, обнесене валом і
ровом. Площа передмістя становить 75 га. Під час розкопок на Басівському
городищі були відкриті залишки наземних і напівземлянкових приміщень. В
обох типах жител були печі з глиняним склепінням на каркасній основі.

Для поховань характерне випростане положення кістяка. Багатих

небіж-чиків ховали у повному військовому спорядженні: з мечем, списами,
бойовими сокирами, сагайдаками зі стрілами. Поряд клали і кінське
спорядження (вуздечки). Особливістю посульських курганів є відсутність в
них кінських поховань. У багатих гробницях V—III ст. до н.е. виявлено
бронзові казани, античні амфори і столовий посуд. Поряд з останками
багатих воїнів знаходять золоті шийні гривни, золоті бляшки, якими буз
прикрашений одяг. У багатих жіночих похованнях V—III ст. до н.е.
зустрічаються античні золоті прикраси, а також місцеві вироби (цвяхоподібні
шпильки і бронзові браслети для ніг, дзеркала і кам'яні блюда).

Найважливішими з досліджених курганів є Попівські, Оксютинські,

Вовківецькі.

Пам'ятки сіверсько-донецької локальної групи скіфського часу

відомі за городищами, неукріпленими поселеннями та курганами,
розміщеними на правому березі Сіверського Дінця. Найбільший внесок у їх
вивчення зробили С. А. Семенов-Зусер, 1.1. Ляпушкін, Б. А. Шрамко, П. Д.
Ліберов.

На Харківщині виявлено значну групу городищ і неукріплених

поселень. На багатьох з них проведено розкопки. За призначенням
городища поділяються на сховища і місця постійного проживання.
Городища-сховища (Яковлівське, Водянське) мали вал і рів з боку поля.
Більш складною була система фортифікацій на городищах з постійним
населенням.

На території України відомі культури раннього залізного віку, що

знахо-дилися за межами Скіфії Геродота: кизил-кобинська культура
Гірського Криму, носіїв якої ототожнюють з таврами; в басейні Десни і
Сейму - юхнівська культура, яку пов'язують з меланхленами; у Верхньому
Подніпров'ї і на південь від Прип'яті - підгїрцівсько-мілоградська
культура, носіями якої вважають неврів Геродота. З територією Закарпаття
пов'язана куштановицька культура.
 У межиріччі Дністра і Дунаю (Молдова) для скіфського часу
відомі старожитності типу Сахарна-Солончени-Цахнауці, що належали
давньому північнофракійському населенню.

Перелічені культури різнилися між собою характером розвитку

продуктивних сил і суспільним укладом місцевих племен. Кожна з них
мала свої неповторні риси, але поступалася скіфській рівнем розвитку.

Питання № 4.Матеріальна та духовна культура скіфів. VІ-ІІІ ст. до н.

е.

Пам’ятки скіфської культури. Тваринний стиль скіфського мистецтва.

Пам’ятки скіфської культури: срібна амфора, золоті: гребінь, скіфський
олень, скіфська пектораль, бойова колісниця. Борис Мозолевський, відкриття
ним скіфської пекторалі 1971 р., золотої нагрудної прикраси (1150 г золота)
майстерного ювелірного виконання.

Давньогрецький історик Геродот про кіммерійців та скіфів, опис їх

культури, звичаїв.

Боспорська держава. Антська держава. Міста-поліси в українському

Причорномор’ї (Херсонес, Ольвія, Пантікапея, Тіра, Теодосія, Танаїс).

Контрольні питання

1. Загальні риси матеріальної культури скіфів.

2. Основні типи археологічних пам'яток скіфів.

Питання для самостійної роботи

1. Етногенез слов’ян

2. Зарубинецька культура.

3. Черняхівська культура

4. Культура таврів

Список рекомендованих джерел

1. Авдусин П.А. Полевая археология СССР. – М., 1985.

2. Вінокур І.С., Телегін Л.Я. Археологія України. – К., 1994.
3. Чмихов М.О. Археоллогія і старадавня історія України: Курс
лекцій. – К., 1992.
4. Шовкопляс І.Г. Основи Археології. – К.,1971.