Бронзова доба (III тисячоліття — XII століття до н. е.).

Період поширення виробів

із бронзи (сплаву міді з оловом, або миш'яком). Аридизація клімату пожвавлює розвиток
засобів виробництва, змушує степові племена розвивати кочове скотарство, а лісостепові —
орне землеробство. Розширюється асортимент культурних рослин, зароджується садівництво.
Продуктивність праці пожвавлює посилення майнової нерівності. Занепад трипільської
культури позначився консолідацією скотарів і появою ямної культури (2800—2300 до н. е.), у
носіях якої вчені вбачають аріїв, індоєвропейців[15]. Вони охоплювали територію від Криму
до Київського Полісся. На базі цієї культури на південному сході Україні постає катакомбна
культура (2300—1300 до н. е.), носії якої перебували у контактах з хліборобською культурою
шнуркової кераміки (2300—1700 до н. е.), що займала територію північного заходу країни[16].
Після XVII століття до н. е. катакомбну культуру заступила зрубна культура (1700—1300 до
н. е.), яка асоціюється з іраномовними племенами скотарів, а культуру шнуркової кераміки на
теренах України витіснила тшинецька культура (1700—1200 до н. е.), яку пов'язують
із праслов'янсько-балтською спільністю хліборобів[17].
На XII—X століття до н. е. територія України залишалася розділеною між різними культурними
спільнотами, північні ліси на заході займали праслов'яни, а на сході — прафіно-угри; у
лісостепу мешкали фрако-іллірійські, а у степу — північноіранські племена.

Давня історія[ред. | ред. код]

Докладніше: Залізна доба на території сучасної України
Скіфо-сарматська доба[ред. | ред. код]
Докладніше: Кочовики Великого Степу
Кімерійці — перші відомі скотарські іранські племена на теренах сучасної України, що прийшли
близько XV століття до н. е. з Передньої Азії через Кавказ і
заселили степову й лісостепову зони. Вони перші принесли з собою залізне знаряддя (залізні
мечі, оздоблені бронзою руків'я) й започаткували нову добу — залізну. Поховання робили як й
інші іранці в курганах. У Гомера кімерійці згадуються в «Одіссеї» під етнонімом «гіпемологи»,
тобто ті, що п'ють кобиляче молоко. Про «уславлених кобилодойців» повідомляє не тільки
Гомер, але й такі відомі античні автори, як Геродот, Каллімах, Страбон. Ассирійські клинописні
джерела згадують цей народ під назвою «гамірра». Кімерійці займали значну територію
між Дністром і Доном, а також Кримський півострів, де вони мали укріплені городища. Саме
кімерійці збудували близько 1250 року до н. е. перше відоме місто-порт на території України.
Їхнім головним заняттям були військові походи. Вважається, що кімерійці є гілкою
давньоіранського кочового народу, генетично близького до скіфів. Їхня матеріальна культура
дійшла до нас у вигляді прикрас із кісток, різноманітної зброї (луки, кинджали, мечі, молоти) з
поховань зі стелами.
Скіфи, інші іранські племена з Центральної Азії, у VII столітті до н. е. витіснили кімерійців зі
степу. Вони також були скотарями, кочовиками, полюбляли воювати. У Криму вони
мирно асимілювалися з таврами, які жили тут з I тис. до н. е. й займалися скотарством,
рільництвом та рибальством. Через тісні торговельні й культурні зв'язки з грецькими
колоністами Північного Причорномор'я їхня культура, побут, міфологія та звичаї були добре
описані («Скіфія» їхнього сучасника, давньогрецького історика Геродота) й дійшли до нас. У
прикрасах характерною рисою тої доби є звіриний стиль (пектораль із Товстої Могили). У
Північному Криму та нижній течії Дніпра відома велика кількість скіфських поховань-курганів
(Товста могила, Солоха). Розрізняють скіфів-орачів на півночі (Чорноліська культура) та
скіфів-скотарів на півдні. Серед південних скіфів вирізнялись, так звані «царські», які панували
над іншими, збираючи з них данину. Царські скіфи поступово під впливом греків переходять до
осілого способу життя (Неаполь Скіфський), утворюється перше державне об'єднання, відоме
під назвою «царство Атея». 513 року до н. е. перський цар Дарій робить невдалий військовий
похід до Скіфії з метою підкорити її народи, але отримує від непокірних скіфів замість «води й
землі» лише «птаха, жабу, мишу і п'ять стріл».

Рання залізна доба України

Розритий скіфський курган Солоха

Розселення скіфів в Україні

Золотий скіфський гребінь

 Бій римлян з сарматами, колона Траяна

У II—III століттях скіфи поступово зі сходу витискуються іншими кочовими скотарськими

іранськими племенами — сарматами (савроматами). Ці народи добре відомі своєю
войовничістю і міцною статурою. Вони, як і представники катакомбної культури до них
та алани після, робили собі штучну деформацію черепів. Важка сарматська кіннота була
затребувана римською армією в різних куточках імперії. Значну роль у житті сарматів
відігравали жінки-амазонки. Археологічна культура сарматів значно бідніша за скіфську, для
предметів ювелірного мистецтва (особливо фібул) сарматів також характерний звіриний стиль,
але його відрізняє велика кількість коштовного каміння (бірюза та червоні самоцвіти).
З IV століття після перенесення столиці Римської імперії до Костянтинополя, а згодом й
розділу держави на західну та східну частини, територія України починає інтенсивніше
потрапляти під культурний вплив Візантії.

Давньогрецькі колонії[ред. | ред. код]

Докладніше: Давньогрецькі колонії Північного Причорномор'я
У VIII столітті до н. е. в Греції відбувається демографічний вибух. Через брак родючих земель
це спричинює масоване розселення і грецьку колонізацію Середземноморського світу (за
словами давньоримського історика Плутарха, греки на берегах Середземного моря
розсілися «немов ті жаби на берегах ставу»). Колонізація торкається й північних
берегів Чорного моря. Ці процеси підсилюють незалежність окремих громад, дають
альтернативу царській тиранії в полісах, отже пожвавлюють перехід до демократичних
форм правління. VI століттям до н. е. датується вік появи першого грецького поселення на
острові Березань в гирлі Дніпра (Борисфеніда). З часом на півдні сучасної України з'являються
інші міста-держави: Тіра і Ніконій (на Дністрі), Ольвія (іонійська культура на Південному
Бузі), Херсонес (дорійська культура біля сучасного Севастополя), Пантікапей (біля
сучасної Керчі), Феодосія, Танаїс (в гирлі Дону). Економіка давньогрецьких полісів базувалась
на високорозвиненому ремісництві, землеробстві (пшениця, виноград) та торгівлі з місцевими.
До материнських полісів направляли хліб, вино, рибний соус гарун, виміняне хутро, мед,
худобу. У полісах була розвинена рабовласницька демократія — уся влада належала
громадянам («демосу»), що зі зброєю в руках боронили власну громаду й радились на агорах,
шляхом голосуваннях вирішували важливі питання. Окрім громадян поліси населяли
безправні раби, інші греки, що не були громадянами, займались здебільшого торгівлею
(«метеки») та іноземці «ксени». Головним джерелом постачання рабів був військовий полон,
народження від рабині чи купівля на невільничих ринках. Колонії складалися власне
з поліса та сільськогосподарських округів. Міста було оснащено водогоном та водостоком,
були поширені ремесла й торгівля, карбувались власні монети. Нащадки давніх греків
мешкали в Криму аж до кінця XVIII століття, коли за наказом Катерини II їх було насильно
переселено у Приазов'я.

Античні міста України

 

Руїна Ольвії

Кераміка знайдена в Ольвії

Руїна Херсонесу

 Царський курган на картині Карло Боссолі, 1856 рік

У V столітті до н. е. на берегах Керченської протоки, між Керченським та Таманським

півостровами утворюється сильна централізована Боспорська держава. Спершу це був союз
полісів (Феодосія, Фанагорія та ін., столицею був Пантікапей), які мали певну автономію, та
згодом це об'єднання перетворилося на абсолютну монархію. Економіка цього царства була
побудована на сільському господарстві та торгівлі з Афінами, куди вивозили до
5 млн пудів зерна щорічно. З часом Боспор тривало протистоїть експансії Риму на північний
схід. Останній її правитель Мітрідат VI Євпатор у I столітті до н. е. зазнав остаточної поразки й
вкоротив собі віку. Північне Причорномор'я потрапляє під вплив Римської імперії, хоча офіційні
кордони держави проходили Дунаєм-Дністром (Траянові вали) і Кавказькими горами, а в Криму
римські гарнізони перебували лише в окремих полісах.
Давньогрецька культура принесла до Північного Причорномор'я античну
архітектуру, мистецтво, освіту, розвинену науку (особливо медицину), виноградарство та
виноробство. Як наслідок грецької колонізації: розвиток демократичного устрою, технологій
землеробства і ремесел, урбанізація, уведення в обіг монети, південний вектор цивілізаційної
орієнтації населення.

Готські часи[ред. | ред. код]

Докладніше: Черняхівська культура
Після розколу Римської імперії на Західну та Східну настав візантійський період в
історії Північного Причорномор'я. У середині III ст. н. е. з басейну Вісли (вельбарська культура)
на землі легендарного родючого Оюму переселяються скандинавські племена готів. Військова
вправність та вождівська організація дозволила їм за часів Германариха підкорити величезні
території в Східній Європі, місцеве землеробське населення лісової
частини Подніпров'я (легендарна страта антського вождя Божа) та витіснити його на північ,
вигнати іранські племена сарматів зі степу та завоювати Крим. Це призвело до заснування
ними власного королівства (описаного в праці «Гетика» римського історика Йордана) зі
столицею Данпарстад (ймовірно, городище біля села Башмачка, Дніпропетровської області).
Деякі вчені вважають, що готи також були причетні до формування черняхівської археологічної
культури (кінець II — середина V століття н. е.) — одного з найцікавіших явищ у дописемній
історії на землях України[2]. Нині відомо близько 5 тис. черняхівських старожитностей,
переважно поселень, а їх географія ототожнюється із значною частиною сучасної території
України. Зокрема, зафіксовано, що саме в цей час на території України уперше стали
використовувати гончарний круг та залізні лемеші, запровадили склоробне виробництво,
всебічно розвинули металургію та різноманітні залізообробні ремесла[18]. Цю державу
знищив 375 року н. е. союз кочових азійських племен гунів, яких очолював Баламбер. Невдовзі
гуни створили між Доном і Карпатами могутню державу, на чолі якої
став Аттіла (помер 453 року). Після кількох поразок від римлян і союзників вона втрачає силу і
розпадається.
 Артефакт київської культури, II-III століття

Черняхівська культура, III-IV століття

Територія України в IV столітті

 Остготська кераміка Лівобережної України

 

«Гізур викликає гунів на бій», Пітер Арбо, 1886 рік

Артефакт пеньківської культури, VI-VII століття

Ці процеси дали змогу нащадкам племен київської культури, що сформувалась на

основі пізньозарубинецької та була витіснена готами на північ, знову вийти на світову арену й
поновити розселення праслов'ян (колочинська, пеньківська культури) на південь в лісостеп і
степ, перейти Карпати і Дунай і потрапити до Паннонії та Візантійської імперії. Скориставшись
наслідками юстиніанової чуми VI століття слов'яни заселяють майже спустошені Балкани й
стають головним етно-культурним рушієм цього регіону на наступні 1,5 тис. років.
Див. також: Свідчення античних авторів про терени України

Середні віки