ДОБА РАННЬОГО

ЗАЛІЗА
 План.
1. Загальна характеристика залізного віку.
2. Населення лісостепової зони та Полісся в добу
раннього заліза.
3. Кіммерійці: походження та розселення
кіммерійських племен на території України, форми
господарської діяльності, побут, культура, суспільні
відносини, взаємини з населення Лісостепу.
Залізну добу умовно поділяють на два періоди:
➢ ранній залізний вік - IX ст. до н. е. - IV ст. н. е.;
➢ пізній залізний вік починається з V ст.

З падінням Римської імперії завершується епоха

стародавньої історії, розпочинається доба Середньовіччя і з
цього часу цілковитий пріоритет належить уже історичній
періодизації.
 Загальна характеристика доби раннього
заліза
➢ Поява і поширення знарядь праці і зброї із заліза;
Зміни в
господарському ➢ новий суспільний поділ праці: ремесло стало
житті самостійним видом господарської діяльності із
власними галузями (насамперед, бронзоливарним
та залізорудним виробництвом);

➢ У Степу поява нових технологій стимулювала

виникнення кочівництва, а в Лісостепу –
піднесення хліборобства.
 Загальна характеристика доби
раннього заліза
Зміни в суспільних ➢ прискорення процесу нагромадження багатства,
відносинах
розширення обміну;
➢ виникнення не тільки майнової нерівності, але і соціальної диференціації
суспільства, що склало передумови для виникнення станово-класових відносин та
держави;

➢ війна стала своєрідним ремеслом для значної частини населення;

➢ виникли великі союзи племен, що об’єднувалися з метою нападу чи захисту;

➢ посилювалася міграція, відбувалося посилення окремих найсильніших союзів

племен, які створювали більш-менш сталі політичні об’єднання.
 Археологічні культури
лісостепової зони України
❖ чорноліська культура на землях Правобережного
лісостепу України,

❖ висоцька та лужицька – в західних областях України;

❖ культура фракійського гальштату в Середньому

Подністров’ї та Північній Буковині.
Пам'ятка чорноліської культури в с. Суботів Чигиринського району
Черкаської області. Складається з Малого містечка — круглого укріплення
площею 0,5 га та прилеглого до нього поселення завбільшки 1,5 га. Виявлено
залишки жител, уламки глиняних ливарних форм та 2 скарби: бронзовий
кельт, залізне тесло, 2 браслети; набір бронзових прикрас.

Більшість чорноліських укріплень — городищ — була розташована на

південній межі лісостепу (між сучасною Смілою і Кременчуком), на мисах
корінного берега. Площа їх порівняно невелика: 40-100 м в діаметрі. Городища
оточували земляним валом, на якому будували дерев'яні фортечні споруди. Із
зовнішнього боку до валу примикав рів.
На Правобережжі у басейні Тясмину в племен чорноліської культури склався
власний бронзоливарний центр для виробництва знарядь праці та різних
прикрас.

Браслети і ливарна форма.

Суботівське городище
Інтенсивно розвивалася
залізоробна справа.

Із заліза виготовляли вістря

списів, клинки кинджалів та
мечів, ножі тощо.
Серед чорноліських пам'яток на Ворсклі значний інтерес складає поховання
воїна, відкрите біля с. Бутенки Кобеляцького району Полтавської області.
Поховання здійснено за чорноліським обрядом трупоспалення, прах зсипано у земляну
яму. Серед знахідок — залізні вістря списів, бронзові наконечники стріл, залишки шести
вуздечок. Як вважають деякі дослідники, це поховання свідчить про появу в середовищі
чорноліських племен загонів кінноти, спорядженої за скіфо-кіммерійським взірцем.

Вражає майстерність чорноліських ковалів. Археологам пощастило знайти сталевого

меча, завдовжки 108 см. Це один з найбільших у Європі мечів тих часів.
Рудковéцьке городи́ще — городище чорноліського типу (VIII–VII століття
до нашої ери) на Середньому Подністров'ї .
Фортифікації городища займають стрімкий схил долини р. Матірки і плато
над Дністром в межах с. Рудківці Хмельницької області. Досліджувалось з
1972 по 1980 рр. науковцями і студентами Кам'янець-Подільського
педагогічного інституту під керівництвом І. С. Винокура.
Кераміка з
Рудковецького
чорноліського
городища
У 2019 р. археологічна експедиція, що працювала у
Старій фортеці Кам'янця-Подільського, виявила
горщики доби чорноліської культури
Рудковецьке
городище.
Вал з ровом і зараз в
окремих місцях
досягають 8-9 м.
Висоцька культура
Виникла на межі доби бронзи і доби раннього заліза (ХІ/Х—VII ст. до н. е.)
верхів'я Дністра (басейн лівих його допливів), Західного Бугу, Стиру й Горині

Прикметна риса цієї культури - великі грунтові могильники.

Назва культури походить від могильника поблизу с. Висоцьке на Львівщині (256 могил),
дослідження якого розпочав І. Шараневич, а продовжили Т. Сулімірський, який підготував першу
узагальнювальну працю, присвячену висоцькій культурі, і В. Канівець.

Перший і найбільший могильник (370 могил). — поблизу с. Чехи (нині с. Лугове Львівської області) —
був розкопаний І. Шараневичем наприкінці XIX ст.

Низку могильників (Золочівський, Жулицький, Луковецький) та поселень досліджено Л. І.

Крушельницькою.

Із нещодавно розкопаних варто згадати Петриківський могильник в околицях Тернополя (148 поховань),
монографічно представлений М. Бандрівським на тлі аналізу поховального обряду висоцької культури.
Петриківський некрополь. Парне поховання.
Висоцька культура
 Кіммерійці (ІХ – початок VII ст. до н. е.) — перші племена на території України,
назви яких збереглися в давньогрецьких та ассирійських джерелах.
 Геродот про країну кіммерійців
...Країна, де тепер живуть скіфи, кажуть,
що за давніх часів була кіммерійською...
Ще й тепер у Скіфії існують
кіммерійські фортеці, кіммерійські
переправи, є також і країна, що
називається Кіммерією, є і так званий
Кіммерійський Боспор.
Свідчення про кіммерійців можна знайти у творах
Євстатія та Скімпфа, уратських, іудейських та
ассирійських письмових джерелах.

Знайдено декілька ассирійських клинописних табличок

VIII-VII ст. до н. е., часів царів Саргона II, Сенахеріба,
Езаргадона та Ашурбаніпа.

На табличках є згадки про кіммерійців – ассирійцям вони

були відомі під ім'ям «гамірра».
Кіммерійці та Кіммерія на карті Європи французького
картографа Нікола (Ніколя) Сансона д'Аббевіля, 1697 р.
Кіммерійці жили на території Північного Причорномор’я, Криму, Кавказу – займали
територію між Дністром та Доном, а також Кримський та Таманський півострови.
 Походження кіммерійців:
Кіммерійці - давньоіранський кочовий народ, який вже сформованим прийшов через Кавказ на землі
України
Теушпа, Тугдамме (або Лігдаміс), Шандакшатру. Зокрема, ім’я Шандакшатру впевнено виводиться з
іранської, оскільки друга частина слова – “кшатр”- є типовим тільки для іранських мов словом, яке можна
тлумачити як “влада”,“доля”, “талант” тощо.
В осетинів, грузинів і вірмен збереглися слова “гумері”, ‘гмірі”, “гмір”, що означають “велетень”, “ідол”,
“герой”, “богатир”, “велет”, “могутній”. Ассирійське “гімміраї” також означає “велетень”. Не виключено,
що народи Закавказзя, котрі потерпали від войовничих кіммерійців, і дали їм їхню назву.

Кіммерійці належали до прафракійських племен. Існує точка зору про спільне походження
кіммерійців і фракійців. Страбона, який відзначав зв’язок кіммерійців з фракійським плем’ям
трерів, а також деяке поширення фракійських імен серед населення античних міст Північного
Причорномор’я.

Кіммерійці з’явилися внаслідок поступового історичного розвитку степової зрубної

археологічної культури (також праіранської), а також білозерської культури.
Доведено, що предками зрубного населення була людність Полтавкінської культури, яка
населяла Нижнє Поволжя. Саме цю територію й можна вважати прабатьківщиною
кіммерійців. Відомий радянський вчений Граков Б. у своїй роботі “Скіфи”, яка вийшла в
Києві у 1947 р., дійшов висновку, що в українських степах в передскіфський час одночасно
мешкали кіммерійці і прямі предки скіфів, ототожнені із зрубною культурою.
 Версія про походження кельтів та
Існують й інші теорії про
болгар від кімерійців (кімерів)
походження та розселення
На це вказують записи у античній «Історії монаха
кіммерійців:
Спиридона» й у «Історії Зографа» (Зографський • прабатьківщиною кіммерійців був
монастир): Кавказ;
Кімерійський цар Колед, мав двох • вони перекочували на
синів: Брема та Болга. причорноморські території з Малої
Кельти та бритони стали наступниками
Брема. Це підтверджується самоназвою
Азії;
кельтського народу валлійці Британії — • кіммерійці виникли на територіях
кімри (cymru). Нижнього Поволжжя;
Інша частина кімерів на чолі з Болгом, за
свідченням цих джерел, переселилися • належать до кельтського народу;
на південь й оселилися на Балканах. • кіммерійці відносяться до гето-
Археологічні розкопки
виявили столицю Болга Казанлак у
фракійського етносу;
центральній Болгарії. • вони походять від балтів.
Зображення кіммерійців на етруській вазі VI ст. до н.е.

Кіммерійцям був відомий і

„скіфський спосіб”
стріляння з лука – з-за
спини, під час відступу чи
втечі
Участь у далеких походах стимулювала процес подальшого
розвитку озброєння у кіммерійців.

У воїнів давньосхідних держав вони запозичили ряд нових елементів

озброєння: панцири, шоломи, засоби захисту бойового коня, завдяки
чому зросла бойова оснащеність кінних кіммерійських загонів.

Можна припускати, що походи на Давній Схід сприяли зростанню

кількости професійних воїнів, а широке розповсюдження
залізної зброї і кіммерійського стрілецького озброєння дозволило
значно посилити міць військових формувань ранніх кочовиків.
 Зображення кіммерійців на етруських вазах

Нимрудський рельєф із зобрaженням

кімерійських воїнів
Зброя доскіфської епохи. Голов’ятине і Софіївка Черкаської обл.
Національний музей історії України.

У кіммерійців були залізні мечі з поздовжніми ребрами на клинку.

Продовження клинка йшло уздовж усього руків’я і невеличкого перехрестя
регіону “кіммерійської” доби; вони представлені знахідками у Слободзеї
(Наддністрянщина), Миколаївщині чи сході Одещини (приватна колекція),
Гербино (Одещина, Одеський археологічний музей).

Для ближнього бою застосовували також залізні кинджали.

Дуже близьким до кіммерійського (білозерського) за типом був комплекс

озброєння чорноліської культури. У чорноліських пам’ятках також є
чимало озброєння: кістяні, бронзові та залізні наконечники для стріл,
бронзові та залізні вістря списів, бойові бронзові сокири-кельти. У
Суботівському городищі (Черкаська обл.) виявлено довгий залізний меч з
бронзовим руків’ям, великим перехрестям і закінченням піхви, який своєю
формою нагадує середньовічні мечі та є унікальною у своєму роді
знахідкою.
Кіммерійська зброя
 Кіммерійський кинджал
(Київський археологічний музей)

Кістяні та бронзові наконечники кіммерійських стріл

(Національний музей історії України)
Вудила та псалії VIII–VII ст. Середнє Подніпров’я.
Національний музей історії України.
ДУНАЄВЕЦЬКИЙ СКАРБ
КІММЕРІЙСЬКОГО ВОЇНА ⚔

У 2015 році на околицях селища

Дунаївці було виявлено поховальний
комплекс кіммерійського воїна, який
містив унікальні артефакти VIII
століття до нашої ери:
шолом етруської роботи,
пишно декоровану ассирійську фіалу
та елементи колісничної упряжі.
Варто зазначити, що такі речі могли
дозволити собі лише найбагатші
верстви суспільства.
 У двоколісну колісницю запрягали четвірку
коней з допомогою одного дишла,
найскоріше, одного ярма і зовнішніх
ременів-посторонків. Поховання померлого
разом з колісницею свідчить про його
високий соціальний статус. В
індоєвропейських народів колісниця
виступає як атрибут царів і богів. З „Авести“
відомий стан „стоячих на колісниці“ — один
з трьох станів давньоіранського суспільства,
з якого походить сам цар.
У зв’язку з цим необхідно розглядати
поховання з Квіток, Ольшани і ряду інших
місць в Україні, що супроводжуються
упряжжю колісниць, як поховання
елітарного прошарку кіммерійського
суспільства.
Реконструйовані залишки колісниці
Пластина – прикраса ременя
VIII ст. до н.е.
З кургану Висока Могила
поблизу с. Балки, Запорізька
обл. Розкопки 1971 р.
Шпилька
VIII ст. до н.е.
З кургану поблизу с. Вільшана,
Черкаська обл. Розкопки 1984 р.

Золоті прикраси кіммерійської доби (курган Висока Могила).

 Релігія кіммерійців
На побутування в кіммерійців культу
Богині-Матері вказують стели із
зображенням жінки, які мали культовий
характер. Культ Богині-Матері -
найхарактерніша риса формування
релігійної свідомості багатьох народів.
Колисковою всіх релігій була жіноча
природа, що запліднювалася й розквітала
від контакту з чоловічою природою.
Чоловік і жінка започатковували світ, а
найбільш виразні атрибути їхньої статі
обожнювалися.
Тірітака, Крим. Кіммерійські антропоморфні стелли у
вигляді чоловіка та жінки (зліва).
 Стели з Миколаївської (2), Дніпропетровської (1), Запорізької
Надмогильна кіммерійська статуя-стовп, (1) областей та одна стела з Криму.
с.Костянтинівка Миколаївської обл.
Більшість вчених погоджується з думкою, що стели були
призначені в якості поховальної скульптури на курганах
кіммерійської аристократії. На користь подібних уявлень
свідчить той факт, що на стелах, загальна висота яких не
перевищує 1,5 метри, доволі умовно зображені атрибути
військового спорядження і деталі костюмів, а саме:
кинджали, бойові сокири, паски, а також прикраси,
здебільш у вигляді намист. Немає серед артефактів, до того
ж, жодного півтора у виконанні монументів, вони суто
індивідуальні. Більшість цих пам'яток була знайдена в
поховальних курганах або поряд з ними
Перших нападів кіммерійців чорнолісці зазнали вже від початку їхнього
панування в степу. Та найбільш гострим те протистояння було у VIII ст. до н.
е. Саме тоді виникла потужна захисна лінія з багатьох чорноліських фортець
уздовж Тясмину, а в Чорному лісі було збудоване оперезане трьохряддям
валів та ровів городище.
Численні археологічні знахідки свідчать, що на кінець VIII ст. до н. е.
кіммерійці подолали опір чорноліського населення, проникли вглиб їхніх
земель та заволоділи найважливішими городищами, шляхами та річками.
Внаслідок цього з-поміж чорнолісців набули поширення речі кіммерійського
зразка — передусім зброя та кінське спорядження. Та хоч якими
непереможними воїнами не здавалися кіммерійці, у VII ст. до н. е. їхнє
панування в степу урвалося, а самі вони розпорошилися, підкорені значно
могутнішими племенами скіфів.
Найраніші згадки про скіфів у писемних
джерелах, а саме в ассирійських
клинописних документах, датуються 70-ми
роками VII ст. до н. е.

З них відомо, що переслідуючи

кіммерійців, скіфи потрапили до Малої та
Передньої Азії.
СКІФИ
Геродот про передньоазійський період історії скіфів

«Протягом двадцяти восьми років скіфи

панували в [Передній] Азії й за цей час вони,
сповнені нахабства і презирства, все
спустошили. Бо, крім того, що вони з кожного
стягали данину, яку накладали на всіх, вони
ще, об'їжджаючи країну, грабували в усіх те,
чим кожний володів».
Пам’ять про перебування скіфів на Близькому
Сході збережена в одній із книг Старого
Завіту:
«Ось, йде народ від країни північної, і народ
великий піднімається від країв землі; тримають у
руках лук і спис; вони жорстокі й немилосердні,
голос їх шумить, як море, і мчать на конях,
вишикувані, як одна людина».
Сцена бою престарілих скіфів, які повернулися з
походу, з молодими супротивниками на срібному
гориті з кургану Солоха.
 Срібна чаша із
зображенням скіфів
Знайдено: Гайманова
могила, Запорізька
область
Зберігається: Музей
історичних
коштовностей
України
Вік: 4 ст. до н.е.
Підвіска "Голова Афіни"

Знайдено: курган Куль-Оба, Крим

Зберігається: Ермітаж, Санкт-Петербург
Вік: 5-4 ст. до н.е.
 Золота бляшка з оленем
Знайдено: курган Куль-Оба,
Крим
Зберігається: Ермітаж, Санкт-
Петербург
Вік: 4 ст. до н.е.
 Горит зі сценами життя
Ахілла
Знайдено: Мелітопольський
курган Чортомлик,
Запорізька область
Зберігається: оригінал – в
Музеї історичних
коштовностей України,
копія – в Запорізькому
обласному краєзнавчому
музеї.
Меч-акінак і пектораль
Знайдено: курган Товста
могила,
Дніпропетровська
область
Зберігається: меч і
пектораль – в Музеї
історичних
коштовностей України
Вік: 4 ст. до н.е.
Золота пектораль.
IV століття до н. е.
Товста Могила
Золотий гребінь
Знайдено: курган Солоха,
Запорізька область
Зберігається: Ермітаж,
Санкт-Петербург
Вік: 5-4 ст. до н.е.
Геродот:
« Восьма ріка, як я сказав,- це Танаїд, що тече від півночі, витікаючи з великого озера, і
вливається в ще більше озеро, яке називається Маєтідським. Воно відокремлює царських
скіфів від савроматів»
Далі описуючи війну з Дарія зі скіфами, Геродот каже, що скіфи звернулися з прохання про
допомогу до наступних племен: «Це були царі таврів і агатірсів, і неврів, і андрофагів, і
меланхлайнів, і гелонів, і будінів, і савроматів»
Також Геродот описує надзвичайно цікаву легенду про походження савроматів (в результаті
шлюбів скіфських юнаків з жінками-амазонками, які мешкали в Малій Азії, і потрапили на скіфські
землі чудним способом, «віддавшись на волю хвиль».
 Савромат від іранського саоромат той, хто носить меч. В подальшому це
підтверджується і культурою сарматів-поклонніння мечу

Авеста, давня пам’ятка словесності іранських племен і народностей: йде мова про
племена сайріма, які живуть біля Волги.

Ім’я одного з царів сарматів Сайтафарон – (сай з іранського цар, а саме імя
перекладається як «щастя саїв»)
 За Геродотом, савромати підтримали скіфів в війні з Дарієм 1 Ахаменідом.
Діодор Сицилійський: «Багато років потому, зробившись сильнішими, сармати
спустошили значну частину Скіфії, й до ноги винищуючи переможених, перетворили більшу
частину країни на пустелю»
Лукіан Самостатський : «Раптом у великій кількості напали на нашу землю савромати».

Страбон називає основні сарматські племена

Язиги , що мешкають у межиріччі Борисфену та південного Бугу.
Рокслолани займають «…рівнини між Борисфеном і Танаїсом»
Аорси - живуть по Танаїсу
Сіраки- живуть по Ахардію (Кубань)
Алани – поблизу Меотійського болота
 Сармати - умовна назва сукупності іранських племен, до яких можна віднести: роксолани,
сіраки, язиги, аорси та алани.
О.Симоненко і Л. Залізняк вважають, що переселення сарматських племен відбувалося хвилями.

Про появу язигів в українських степах свідчать:

Ольвійський декрет (кінець ІІІ - початок ІІ ст. до н.е.: «… коли цар Сайтафарн прибув до Канкіту та вимагав дарунків, що давалися
йому з нагоди проїзду, а громадська скарбниця була порожня, Протоген на прохання народу дав 400 золотих…та за жерця Іродора …коли
з’явилася сила силенна сайїв, а народ не міг їм дати, та попросив Протогена допомогти…»
Сайї, на думку дослідників, були якраз сарматами. Сай означає з іранської цар, тобто сайї – царські. Можна припустити, що мова
йде про сарматів.
Зв’язавши це зі словами Страбона «…язигів, сарматів царських…», а також зі словами Апіана, який називає «царських язигів»,
можна думати, що першими серед сарматів були саме язиги, які обклали Ольвію, і очевидно інші античні колонії даниною.

Переселення язигів також підтверджується курганами, які з’являються в цей час між Дніпром та Дунаєм (O.Симоненко) і містять
зброю та інше начиння, які в цілому схожі з кубансько-савроматськими похованнями.
Це може слугувати безпосереднім підтвердженням переселення язигів в причорноморські степи з Прикубання
 За Страбоном, наприкінці ІІ ст. до н.е. племя роксоланів «займало рівнини між
Борисфеном та Танаїсом».
Херсонеський декрет наміснику Діофанту повідомляє, що роксолани брали участь у
Херсонесько-скіфській війні 112 -110 рр. до н.е. ( можна думати про конкуренцію між скіфами і
сарматами. Цю конкуренцію втім вирішило вторгнення Мітридата IV Євпатора в Крим, і його
війни з Римською імперією).
Страбон про війни роксоланів проти Мітридата IV Євпатора:
«Роксолани воювали проти Мітридата та його полководцями під приводом Тасія…однак
проти замкнутої фаланги будь-яке варварське племя стає безсилим. І справді, роксолани в
кількості майже 50 тисяч не змогли встояти проти 6 тисяч, що були під командою
Діофанта…»
 Поразка сарматських племен змусила їх переоцінити своє ставлення до Мітридата Євпатора, і
порозумітися з ним.
Як бачимо далі, в перші війні Мітридатора Євпатора з Римом, сармати виступають вже як його
союзники. З промови Луція Корнелія Сулли: «…Доказом цього є те, що ти ще не воюючи ні з ким, уклав
союз із фракійцями, скіфами, сарматами…»
За словами Аппіана, до Мітридата в третій війні «приєдналися з савроматів так звані царські
язиги…»
Сармати усвідомили всі перспективи нападів на багаті римські землі, проте їхньому просуванню в
сторону римських земель, як каже О. Симоненко сарматам, заважала держава Буребісти (цар Дакії, який
підкорив сусідні племена й утворив державу на півдні Трансільванії, яка за словами Страбона була
надзвичайно сильною).
Крім експансії в західному напрямку, для сарматів, був характерний і північний напрямок експансії до
Середнього Подніпров’я та Подесення. Саме на цих землях проживало праслов’янське населення
зарубинецької культури.

На городищах даної культури Бабина гора та Пилипенкова гора фіксується посилення оборонних
споруд: поглиблюються рови, насипаються нові вали.
Про те, що загроза йшла від сарматів свідчать наконечники стріл, знайдені на валах Ходосівки.
Також в декількох сарматських похованнях Херсонської та Миколаївської областях знайдено
зарубинецьку кераміку та фібули.
Археологи знаходили численні сарматські наконечники стріл при розкопках городищ
зарубинецької культури.
На думку Л.Залізняка, сармати вплинули на формування слов’ян Середнього Подніпров’я,
асимілювавшись в середовищі антських племен.
 В 44 р. до н.е., згідно зі Страбоном, Буребіста був вбитий заколотниками, і держава його
розпалася, після чого сармати змогли прорватися до Істру, і принялися нападати на кордони Римської
імперії.
В цей час в Подністров’ї з’являються перші сарматські поховання: Острівець, Білолісся, Толоки.
Про те що сармати осіли в Фракії свідчать і слова Страбона: «Бо ж і зараз ці народи(сармати)
живуть змішано з фракійцями по той бік Істру»

Це повідомлення, а також слова Тацита про те що «бастарни стають все потворнішими від
шлюбів з сарматами» можуть свідчити про те, що сармати в цілому легко знаходили спільну мову з
місцевими покореними племенами, і підганяли їхні звичаї під свої, що сприяло швидшій ассиміляції.
 Дуже цікавим є опис зроблений Овідієм: «Мене оточують дике племя савроматів, беси та
гети…Лютий ворог, озброєний луками, та просякнутими отрутою стрілами, оглядає мури на
важко дихаючому коні….варвар забирає в полон всіх кого знаходить в полях…серед них немає
нікого, хто не носив би сагайдака, лука та стріл»

Слова про «важко дихаючого коня» автор пов’язує з тим, що кінь був на цей момент закутий в броню,
тобто кіннота вже була закута в катафракти ,тобто це були катафрактарії.
Як цілком вірно на думку автора підмічає Залізняк, ця зміна відбулася після війни з римськими
легіонами в війнах Мітридата ІV Євпатора, а також внаслідок зіткнення з римськими когортами в Мезії
(провінція Риму, створена на території Фракії).
 Про грабіжницький характер
діяльності сарматів свідчить
повідомлення Светонія
Транквілла, який каже що
Мезія «спустошувалася
даками і сарматами» у 33-
35 рр. н.е.

Наявність катафрактіїв в у роксоланів в цього періоду беззаперечно підтверджує Корнелій Тацит у

своєму повідомленні, яке датується 69 роком:
«….Але тоді у вологий день на розталому льоді, ані довгі списи, ані довгі мечі їхні, які вони
тримають обома руками, не змогли служити їм через падіння коней та вагу катафракт. Це
прикриття носять у них ватажки та всі шляхетні…»
У II ст. н.е. в українські степи переселяються аорси і алани

Пересування цих двох племен підтверджує Пліній Старший: «…але місця що прилягають до
узбережжя Понту зайняли різні народи: в одних перебувають гети, в інших-сармати, грецькою
савромати(серед яких аорси)….а ще алани і роксолани»

Алани, як і попередні сармати, виходять на Дунай і починають боротьбу проти Римської імперії. Ці
події увійшли до історії під назвою Сарматська війна.

Спершу ми дізнаємося з повідомлень Корнелія Тацита про те, що Котіс Мітридат та Фома Аквіл
ведучи війну з Мітридатом 6 Євпатором (який залучився підтримкою дандаріїв та сіраків, двох інших
сарматських племен) звернулися до «…Евнона, що правив племенем аорсів, та легко схилили його до
союзу»
Війни сарматів з римлянами відбувалися з перемінним успіхом.
У І-II ст. н. е. переважно перемагали сармати. Узимку 67/68 pp. роксолани вдерлися в межі римської провінції
Мезії (нині на території Болгарії), знищивши дві когорти римських військ (кожна в середньому по 600 вояків),
однак наступного року були розбиті римлянами. В 70 р. у бою з даками й сарматами загинув намісник Мезії,
але його спадкоємець відкинув сарматів за Дунай. У 92 р. римляни провели експедицію проти сарматів за
розгром ними римського легіону, який складався з 6-7 тисяч вояків. У 101 р. роксолани допомагали дакам у
їхній війні з Римською імперією.
На початку II ст. н. е., після загарбання Римом Дакії за часів правління імператора Траяна, Римська імперія
підійшла впритул до сучасних кордонів України на південному заході. У відносинах із сарматами, так само, як
і з Малою Скіфією, надпотужна Римська імперія виступала як сторона, що змушена була захищатися. У
Наддністрянщині й Причорномор'ї римляни звели масштабні земляні укріплення – “Траянові вали” – з
метою протистояти наступові сарматів і союзних з ними племен слов'ян. Сліди цих валів збереглися досі.
Нижній Траянів вал розташований на території сучасної Одеської області й тягнеться від с. Затока до м.
Білгорода-Дністровського, Верхній Траянів вал – від м. Бендер у Молдові до р. Прут та Чорноморських
лиманів, зокрема лиману Ялпуг. Траянові вали Наддністрянщини тягнуться від м. Тернополя до м. Кам'янця-
Подільського.
Уже з І ст. походи сарматів відбувалися за участі союзних їм слов'ян. Загони слов'ян (або венедів, як їх тоді
називали римляни) уже в І-Ш ст. з'являлися на Нижньому Дунаї, а слов'яни в цей час уже постійно мешкали
на Нижньому Дністрі.
З І ст. н. е. значну частину сарматів починають називати аланами.
Вихід Риму після захоплення Дакії до території сучасної України на початку II ст. посилив не лише
воєнні, але й торгівельні контакти сарматів і слов'ян з Римською імперією. Величезна держава постійно
потребувала поповкення хлібних запасів, чим користувалася місцева сарматська та слов'янська знать. Пам'ять про
економічне процвітання початку нашої ери надовго збереглася в предків українців. У XII ст. автор "Слова о
полку Ігоревім" згадує "часи Траянові" як період процвітання слов'ян. Імператор Траян у Дакії збудував величний
монумент на честь її підкорення – "Тропеум Траяні". У "Слові о полку Ігоревім" "тропа Траяна" означає
орієнтир, на який скачуть "через поля на гори" слов'янські воєнні дружини.
У 166-180 pp. Рим вів так звану Маркоманську війну із сарматами та германцями. Ця війна, хоча й
закінчилася збереженням довоєнних кордонів, уперше після встановлення імперії виставила Рим як сторону, що
змушена була захищатися вглибині власної території. Римсько-сарматські відносини зводилися до постійних
набігів сарматів та спроб римлян організувати лінію оборони з фортець.
У 282-283 pp. сармати зазнали поразки від римського війська,
у 358-59 pp. – ще однієї жорстокої поразки.
У 374 р. відбулася перемога сарматів і розгром ними двох римських легіонів.
Усі ці війни велися навколо переправ через Дунай.
Сарматські вояки досягали значних висот не лише в протистоянні Римській імперії, але й у самій імперії.
Римський імператор Максимин (235-238 pp.) був сином гота і сарматки, а імператор Римської імперії Граціан
(375-383 pp.) відомий тим, що дружив із сарматами та навіть одягався на сарматський манер.
 Боспорське царство було покорене сарматами, які встановили там свою правлячу династію. Царі
носили імя Савроматів, і в цілому приєднували до території царства окремі племена і грецькі колонії.
Підтверджують це деякі боспорські написи, в тому числі про царя Савромата 2, котрий «Сіраків і
скіфів, а Таврику приєднав за договором».

Боспорська епіграфічна пам'ятка - енкомій (похвальна віршована промова) про блискучу перемогу
боспорського хіліарха над аланами у 90-92 рр., перемоги та вдалі дипломатичні дії вшанованої особи
проти спроб об'єднань сусідніх варварів з аланами у Тавриці, що, ймовірно, відбулися близько/до 110—
111 рр: «Коли він досяг Херсонесу, (зустрілися йому царі, які) прийшли для укладання союзу з
аланами, яких (він від цих намірів) відвернув».
Комплексний аналіз археологічних пам'яток Північного Причорномор'я середньо- та
пізньосарматського часу, здійснений О.Симоненком, дає підстави для наступних висновків:
середньосарматський період (І — сер. II ст.)
…була об'єднана з аорською шляхтою частина алан, яка на короткий час опинилася в Північному
Причорномор'ї.
На Лівобережжі Дніпра розташовані могильники з основними підкурганними похованнями. Їхні ознаки
властиві середньосарматській культурі 1 — середини 2 ст. н. е. Подоння-Поволжя, яку пов'язують саме з
аланами.
…існування в Північному Причорномор'ї культури середньосарматського часу і її носіїв — частково
нащадків ранньосарматських племен (роксоланів), часткоао прийдешніх кочовиків (аорсів та аланів) —
продовжувалося десь до середини 2 ст.н. е.»

пізньосарматський період (ІІ — IV ст.ст.):

потужна міграційна хвиля середини-другої половини 3 ст.н. е. - прихід зі сходу сарматів - носіїв
катакомбного обряду
В 2 ст. н. е. з'являються два нові типи сарматських пам'яток… які … скоріш за все, фіксують дві хвилі
переселення східних сарматів-роксоланів Подунав'я (могильники з ровами) та аланів Подоння (курганні
поховання з „вершниковими“ рисами).
В кургані біля села Пороги Ямпільського району на Вінниччині
1984 року під керівництвом Б. І. Лобая досліджено
багате поховання сарматського вождя І ст. н.е.