Вступ

Сарматська держава існувала досить довгий час і не могла не залишити

вагомий слід на український землі. Це було досить розвинуте суспільство,
яке в період розквіту мало досить чітку державну організацію Одні племена
займалися землеробством і вели осілий спосіб життя, інші були кочівниками-
скотарями. Іншим племенм, яке увійшло в історію як сильні воїни були
кімерійці. Основними видами господарської діяльності кіммерійців було
скотарство і землеробство. Панівне станови ще серед кіммерійців посідали
кінні воїни.

Мета написання роботи: надати коротку характеристику життю та побиту

племенам кімерійців та сарматів.

Актуальність цієї теми як і іншого історичного матеріалу пов'язана з

необхідністю для народу знати свої історичні корні, істоки своєї державності,
оскількт люди мають здатність забувати те, хто вони такі і хто були їх
предки.
 Кімерійці

Перетворитися на цивілізацію білогрудівській культурі зашкодили

кочівники, які увійшли в історію під іменем кімерійців. Навалу кіммерійців у
цілому можна визнати явищем руйнівним для розвитку цієї культури. Проте
войовничі степовики сприяли розповсюдженню в широкому степовому
довкіллі здобутків тих народів, які зазнали від них поразки. У вигляді
військової здобичі кімерійці несли із собою предмети престижного
споживання: одяг, прикраси, ужиткові речі. Та найбільше вони сприяли
розповсюдженню кінського та військового спорядження, яке часто мало всі
ознаки витворів справжнього мистецтва: фігурні пряжки, кольчуги,
прикрашені складними орнаментами з ромбів, квадратів, спіралей, що
утворювали довершений геометричний стиль. До того ж кіммерійці вже
оволоділи секретами виготовлення зброї з заліза, знали ковальську справу й
мали навички ковальського зварювання металів.

Походження кімерійців невідоме, але вважається, що вони були

індоєвропейцями. Істориками вважається що мова кімерійців належала до
іранської мовної групи чи була фракійською, або принаймні, кімерійці мали
іранський правлячий клас, оскільки відомі з асирійських джерел імена
кімерійських вождів безсумнівно іранського походження. Деякі литовські
дослідники висловлюються про кімерійців, як балтів. Татарські дослідники
висловлюються про давньотатарське походження, а саме про походження
булгар від них. Це підтверджується записами у античній «Історії монаха
Спиридона» й у «Історії Зографа» (Зографський монастир).

Згадки в Біблії. Кімерійців пов'язують з біблійним Тоґарма, сином Ґомера,

онука Ноя. Країну кімерійців — Гамірр — поміщують на північному заході
Малої Азії, в Каппадокії. Антична топоніміка пов'язує з кімерійцями
території Керченського і Таманського півостровів (Боспор Кімерійський,
Кімерік, Кімерійський вал, кімерійські переправи тощо). Однак, зважаючи на
ту роль, яку кімерійці відіграли в історії названих країн Малої і Передньої
Азії, є підстави гадати, що під кімерійцями слід розглядати могутні
об'єднання пастушо-землеробських племен, які населяли степи від Дністра до
Дону.

Кімерійці - перші кочові, іраномовні племена вершників, що з'явилися в

Україні, назва яких дійшла до нас з писемними джерелами. Гомер,
розповідаючи у своїй поемі "Одіссея" про північне узбережжя Чорного моря,
називає його "землею кімерійців". Це, напевно, і є найдавніша писемна
згадка про Україну. Але нічого, крім назви людей, що населяли землі, які в ті
часи вважалися похмурим краєм світу, Гомер не говорить про кімерійців.
Давні автори вказували, що Північне Причорномор'я колись називалось
Кімерією і була вона рабовласницькою державою, в якій влада належала
цареві та рабовласницькій знаті. Кімерійці населяли територію України
(межиріччя Дону й Дністра) з близько 1500 р. до н. е. аж до VII ст. до н. е.
Трохи згодом, під натиском інших кочовиків зі сходу, вони відійшли до
Малої Азії.

Згодом вони змішалися з місцевим населенням. Можливо, частина

кіммерійців залишилася в гірській частині Криму і стала предками таврів.

Матеріальна культура, господарство і побут кіммерійців відомі головним

чином за похованнями, яких нараховується близько сотні. Ведучи кочовий
спосіб життя, кіммерійці не залишили довготривалих поселень. Над своїми
похованнями часто ставили кам'яні стели. Відомі пам'ятки пізнього періоду
зрубної культури, що датуються X- початком VIII століття до н. е.

Основними видами господарської діяльності кіммерійців було скотарство і

землеробство. Панівне станови ще серед кіммерійців посідали кінні воїни.
Вони були озброєні луком, кинджалом, мечем, кам'яним або бронзовим
молотком. Саме воїнів деякі дослідники вважали кіммерійцями часів походів
до Малої і Передньої Азії.

Вичерпний аналіз небагатьох наявних нині джерел схиляє істориків до

цілого ряду висновків стосовно цих "споживачів кобилячого молока", як їх
називали греки: 1) кіммерійці були першими в Україні скотарями, що
перейшли до кочового способу життя; 2) вони опанували мистецтво їзди на
конях і їхнє військо складалося з вершників; 3) завдяки контактам із
майстерними оброблювачами металів на Кавказі вони започаткували в
Україні добу заліза; 4) зростання ролі кінних воїнів зумовило занепад
великих родів і виникнення військової знаті.

У VIІ столітті до н.е. хвиля численних скіфських племен витіснила

кіммерійців з Причорномор'я, внаслідок чого Кімерія розпалася, а частина
кіммерійців або поселилася у Південному Причорномор'ї, або мігрувала на
Близький Схід, або була асимільована скіфами.
 Сармати

З II ст. до н. е. по II ст. н. е. у степах Північного та Східного Причорномор'я

панували сармати, які прийшли з Волги. Спочатку вони мирно змішувалися з
такими ж ірано мовними скіфами, а також греками, що жили у Північному
Причорномор'ї. Проте підтиском ворожих племен зі сходу сармати ставали
дедалі агресивнішими. Зрештою вони підкорили скіфів, поглинувши у своїй
масі велике число простого люду. Як і всі кочові володарі українських степів,
сармати становили не єдине однорідне плем'я, а слабо пов'язаний союз
споріднених і часто ворогуючих між собою племен, таких, як язиги,
роксолани та алани. Кожне з цих сарматських племен прагнуло до панування
в Україні. Оскільки намагання ці співпали з тривалими й всеохоплюючими
переміщеннями племен, що називаються Великим переселенням народів, і
оскільки Україна знаходилася у центрі цих безладних міграцій, сармати часто
суперничали з іншими племенами та, бувало, навіть поступалися їм владою.
Нарешті, у II ст. н. е. їх остаточно знищили страшна навала гунів зі сходу,
наскоки германських готів і вперта оборона римлян на заході.

З наявних нині розрізнених даних про сарматів випливає, що за своїм

зовнішнім виглядом і способом господарювання вони нагадували скіфів, а
також інших іраномовних кочовиків. Один сучасник так описував сарматів:
"Вони високі на зріст, вродливі і світловолосі, а лють в їхніх очах вселяє
жах". Носили вони довгі просторі штани, шкіряні камізельки, взуття з м'якої
шкіри та шапки. Основними продуктами харчування було м'ясо, молоко та
сир. Жили вони у шатрах, що напиналися на двоколісні чи чотириколісні
вози. Особливо вражає у сарматів та велика роль, яку відігравали в їхньому
суспільстві жінки. Переказуючи легенду, за якою сармати походять від союзу
амазонок зі скіфами, Геродот повідомляє, що сарматські жінки жили як
колись амазонки: вони полювали верхи, брали участь у війнах нарівні з
чоловіками, а також одягалися, як чоловіки. Дані археології свідчать про те,
що сарматських жінок ховали разом зі зброєю і що вони нерідко виконували
функції жриць.

Зброєю сарматських вершників були короткі мечі, кинджали, луки, списи

та дротики. Сарматські воїни відзначалися швидкістю атак, особливими
способами кидання дротиків та накидання аркана на противника. їхні коні
мали багато прикрашену упряж.

Небіжчиків сармати ховали у курганних і ґрунтових могильниках з

великою кількістю інвентарю.
 Багате сарматське поховання досліджене під курганом "Соколова Могила"
біля села Ковалівки Миколаївської області.

Коли війна не могла задовольнити всіх матеріальних потреб, сармати

торгували, їхні каравани мандрували у найдальші краї, з яких везли до
Танаїсу - сарматської столиці, розташованої на р. Дон, китайський шовк,
кавказький кришталь, напівкоштовне каміння з Ірану та Індії. На думку
Страбона, грецького географа та історика, контакти з греками й римлянами
завдали сарматам більше шкоди, ніж добра. "Наш спосіб життя зіпсував цих
людей, розширивши серед них такі пороки, як пристрасть до розкошів і
плотських утіх, негідні прагнення, задоволення яких робить їх дедалі
ненажерливішими". Незабаром на зміну сарматам прийшли інші кочовики,
але сармати були останнім індоєвропейським народом, що прийшов зі сходу.
Після них Євразійські степи майже на ціле тисячоліття стануть володіннями
тюркських народів.
 Висновок

Археологічні розкопки, окремі писемені джерела (передусім грецькі)

свідчать, що серед народів, які колись населяли українську землю, першими
на шлях державотворення в першому тисячолітті до н.е. стали кочові
племена Північного Причорномор'я - сармати та ін. Кімерійці та сармати
будували міста, потужні захисні будівлі, вели жорстокі війни, боролися за
владу та багатство.

Дана робота була спрямована на висвітлення життя племен сарматів та

кімерійців. В роботі була дана коротка характеристика племен, їх побуду,
роду занять та загальна характеристика повсякденного життя.
Багато дослідників, починаючи з античних часів, відзначали спорідненість
іраномовних племен скіфів та сарматів, близькість їх побуту та звичаїв.
Останні також були скотарями і вели кочовий спосіб життя: розводили
табуни коней і стада великої рогатої худоби, отари овець та займалися
полюванням. Сармати були вправними ремісниками.
Найбільшого розвитку сарматське суспільство досягло у I столітті н. Е. Воно
перебувало у перехідному стані від докласових відносин до класових.
Військова організація сарматів, як зазначали римські історики, була на дуже
високому рівні. Їх озброєним вершникам ніхто не міг чинити гідного опору.
В археології дуже мало відомо про кімерійців північного узбережжя Чорного
моря. Їх зв'язують із зрубною культурою, яка витіснила ранішу катакомбну
культуру (2000-1200 до н. е.).
Декілька кам'яних стел, знайдених в Україні і Північному Кавказі, були
віднесені до кімерійців. Їх стиль явно відмінний як від пізніших скіфських
стел, так і раніших стел ямної культури й Кемі-Обської культури.