КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Навчально-науковий інститут права

РЕФЕРАТ
На тему: «Кревська унія 1385: передумови, зміст і значення»

Виконав:
Студентка 16 групи 4 потоку
Мусієнко Поліна Олександрівна
Науковий керівник:

Київ-2023
 ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………………..3
1. ФОРМУВАННЯ ВОЛОДИ НА ТЕРИТОРІЇ КРМСЬКОГО
ПІВОСТРОВА……………………………………………………………………….4
1.1. Ханство, як складова влади на території Кримського
півострова……………………………………………………………………...7
1.2. Вплив Турції на становлення влади на території Криму…………………..9
2. МУСУЛЬМАНСЬКЕ ПРАВО ЯК ПРАВОВА ОСНОВА ДІЯЛЬНОСТІ СУДІВ
КРИМСЬКОГО ХАНСТВА………………………………………………………..12
2.1. Організація судової системи у Кримському ханстві…………………………
14
2.2. Повноваження судді (каді)
…………………………………………………….14
2.3. Вимоги до особи, яка обирається у каді………………………………………
16
ВИСНОВОК………………………………………………………………………...19
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ
ДЖЕРЕЛ…………………………………………..20

2
 ВСТУП
На початку XIII століття етнополітична ситуація у Тавриці (так називався
півострів до XIII століття) склалася в такий спосіб. У гірських районах мешкало
переважно християнське населення. Основним заняттям його було
землеробство, що суттєво доповнювалося пастуським скотарством. Це
населення, змішане за етнічним складом (переважно алани, готи), було
нівельовано в етнокультурному та мовному відношенні візантійським впливом.
У степовій частині півострова неодноразово відбувалася зміна одних
тюркомовних кочових етносів іншими. Із середини XI до 20-х років. XIII
століття тут панували половці (Кипчаки).
У січні 1223 р. в Крим вторглися татари, які до цього поблизу Дербента
розгромили алано-кипчакські війська. У джерелах майже використовується для
позначення завойовників етнонім " монголи " , лише " татари " . Розгромивши
Судак і перебивши значну кількість половців, татари пішли. Тільки під час
другого походу в Південно-Східну Європу в 1236 вони почали влаштовуватися
на півострові. Його степова та передгірна частини були поділені між пологами,
які брали участь у завоюванні. Закріпленню татар на півострові сприяло
утворення Золотої Орди, де Крим зайняв положення улуса (провінції).
Резиденцією намісника стало місто (Солхат або Крим (нині Старий Крим), що
виникло у 2-й половині XIII століття на торговому шляху з генуезької Кафи
(Феодосії) у степу Євразії. Назва міста "Крим", невдовзі перейшла на весь
півострів, а потім і на один із тюркомовних народів Північного Причорномор'я.
У зазначений період розпочинається формування кримсько-татарського
етносу. До його складу увійшли, крім прибульців – татар, частина половців,

3
асимільованих завойовниками. Помітним етнокультурним впливом була
еміграція з малоазійських сельджукських султанатів, що позначилася на
формуванні духовної культури кримських татар.
Християнське населення кримського улусу опинилося під сильним
ідеологічним та політичним тиском, почалася його мусульманізація та
татаризація, про що є прямі відомості у джерелах. Особливо цей процес
посилився після проголошення золотоординським ханом Узбеком ісламу
державною релігією (1313).
1. ФОРМУВАННЯ ВОЛОДИ НА ТЕРИТОРІЇ КРМСЬКОГО
ПІВОСТРОВА
Велику роль процесі формування кримських татар зіграв розпад Золотої
Орди. У 1-й половині XV століття відцентрові процеси охопили величезну
територію і призвели до відокремлення Казанського, Астраханського та
Кримського ханств. До складу останнього також увійшли землі між Дунаєм та
Дніпром, Приазов'я та частина Кубані. Ця територія була значно більшою, ніж
володіння татар у Криму. Але точно встановити її межі, особливо північні,
досить важко, тому що численні кочові та напівкочові народи, що мешкали на
землях Причорномор'я, часто міняли місця кочівлі або просто виходили з-під
влади хана.
У 1475 році Османська імперія завоювала генуезькі колонії і князівство
Федоро, населене християнами, які згодом зазвичай іменувалися "кримськими
греками". Ці території, що охопили більшу частину гірського Криму, а також
низку великих міст і фортець Причорномор'я, Приазов'я та Кубані увійшли до
складу турецьких володінь, керувалися султанською адміністрацією і не
підкорялися ханам. Туреччина містила в них свої гарнізони, чиновницький
апарат та суворо стягувала податки з підвладних земель. З 1478 Кримське
ханство офіційно стало васалом Османської Порти і збереглося в цій якості до
Кучук-Кайнарджійського світу 1774 року. Призначення та усунення ханів
зазвичай здійснювалося з волі Стамбула.

4
 У 1-й половині XVI століття зафіксовано вживання етноніму "кримські
татари" (С. Герберштейн, М. Броневський), до цього мусульманське населення
степової та передгірної частини півострова зазвичай називали просто
"татарами". Протягом XVI-XVIII ст. у кримських татар, особливо в гірському
Криму, кочове скотарство поступово змінюється землеробством, хоча худоба
ще довго залишалася основним мірилом багатства населення, яке займалося
також конярством, розведенням верблюдів, великої рогатої худоби,
вівчарством. "У них - (кримських татар) великі стада худоби та овець, серед
яких знамениті курдючні вівці, є двогорбі верблюди і багато коней не дуже
гарних, але швидких, сильних і витривалих", - писав Тунманн (80-ті рр. XVIII
ст. ).
Землеробство було можливе лише в тих місцях Криму, де були джерела
води, що дозволило виникнути монопольному володінню землею, придатною
для обробки. Спочатку землеробство обмежувалося, в основному, посівом
швидкодозріваючого ячменю. Але з часом вони навчилися вирощувати
пшеницю, гречку, просо, овес. Французький консул у Криму Пейсонель
говорив, що з кримських портів щороку відходило від 100 до 150 кораблів,
завантажених хлібом для Туреччини. Інші народності, які населяли Крим,
займалися городництвом, садівництвом, виноградарством. Вони навчили татар
вирощувати фруктові дерева, кавуни, дині, овочі, розводити виноград,
займатися бджільництвом.
Процес осідання татар йшов особливо інтенсивно у гірських та
південнобережних областях Криму, природно, там йшов процес асиміляції
татар з місцевими жителями. Степові татари, яких процеси асиміляції не
торкнулися, продовжували займатися переважно скотарством. Заняття
землеробством їм ще тривалий час вважалося клопіткою справою, а техніка
землеробства залишалася примітивною й у XVIII ст.
У Ногайській Орді (Приазов'ї та Північний Кавказ) землеробство і
ремесло носили допоміжний характер і не набули широкого поширення. Осіле
землеробство не було. Щоб виростити хліб, навесні частина ногайців йшла убік

5
від долини, де знаходилася їхня Орда, обирала зручну для землеробства
територію і примітивними знаряддями праці обробляли землю, а коли хліб
дозрівав, збирали врожай і поверталася з продовольством у свою Орду. Кочове
скотарство ґрунтувалося на періодичній зміні пасовищ, з урахуванням їхнього
травостою, сезонів, клімату та кількості худоби. Існувала досить певна система
кочування, що передбачала досить чіткий цикл скотарства з певними
маршрутами перекочувань, використанням зимових, весняних, літніх та осінніх
пасовищ, встановлених для кожного кочового колективу.
У Буджаку (Придністров'я, Наддніпрянщина) населення вело осілий
спосіб життя, займаючись крім землеробства скотарством, бджільництвом.
Черкеси (Північний Кавказ) розводили коней, займалися полюванням,
риболовлею, вівчарством. То був осілий народ. На території ханства виникло
кілька форм земельних тримань: ханське землеволодіння, бейлики (володіння
знатних беїв-карачеїв), султанське землеволодіння, вакуфні землі, що належали
духовенству, мурзинське землеволодіння, великі землі. Спочатку коли території
Криму ще входили до складу Золотої Орди на правах улусу, вони були
захоплені для зимових кочів представниками чотирьох найзнаменитіших
татарських пологів: Ширинів, Баринів, Аргінів та Седжетів. Згодом до них
приєднався Ногайський рід Мансуров, що висунув друге місце, і рід Яшлавов
(Сулешевых).
Родова організація, що проіснувала у татар аж до кінця середньовіччя. На
чолі пологів стояли беї, які, керуючись правом першого захоплення землі, на
момент встановлення влади Гіреїв вже мали свою територію, всередині якої
найкращі землі виділялися на користь бея і називалися бейликами. У межах
бейлика особливі ділянки землі належали мурзам - членам бейського роду.
Мурзи були нижче беїв за соціальним станом, власне, вони, становили клас
феодалів, різко відокремлюючись від інших груп населення, тому що не мали
права одружуватися з простими татарами, отримувати доходи іншим шляхом,
крім як з землі або військового видобутку. [4, с. 56].

6
 Захопивши владу, будинок Гіреїв широко використав різні форми
земельних пожалувань за послуги, надані правителям. Лунали землі з ріллями,
сіножатями, зимами для худоби, садами, млинами. Поступово багато землі
ставали спадковими. Ця роздача земель перетворила беїв не тільки на великих
землевласників, а й на фактичних господарів країни, тому що хоча хан і
вважався главою держави і вищим сеньйором, васальна залежність татарських
пологів і племен, а й інших народів, підпорядкованих владі хана, була часто
лише номінальною. Вищу феодальну владу становили глави зазначених
пологів. Найбільш знатними та могутніми були представники роду Ширинів,
які грали головну роль у країні. Фактично, за їх рішенням зміщувалися і
призначалися хани, вони могли одружитися з принцесами з ханського будинку,
займали найважливіші пости в державі, володіли одними з кращих територій у
країні. У своєму бейлику власник крім довічного володіння землею бейлика і
власністю, придбаної з допомогою освоєння цілинних земель чи пожалування,
мав повну владу населення. Вони самовладно творили суд і розправу над
залежним населенням, встановлювали обсяг продуктової ренти, розміри
панщини, яка спочатку була 8-10 днів на рік, та був помітно зростати, та інші
види повинностей. У документах згадуються загальний податок, подати з
урожаю, мито з купівлі-продажу, мито, подільне або подушне подати, провіант
і фураж, мито від продажу вина, винограду, плата за гумно, за поголів'я великої
рогатої худоби та інше. Бей мав озброювати своє населення під час військових
походів. Резиденція глави Ширинських осів, що володіли землями від Карасу
до Керчі, знаходилася в Карасу-Базарі, у війську був свій прапор, бей мав своє
керівництво - диван. Мансури, що піднялися XVII в., мали лише нурад-дина.
Бейлік Аргінов знаходився біля Кафи та Судака. Між представниками цих
пологів велася безперервна боротьба влади у державі, впливом геть хана, місце
у ханському раді - дивані. Беї-карачеї (голови пологів) були неодмінними
радниками хана.

7
 1.1. Ханство, як складова влади на території Кримського
півострова
Хан, будучи верховним землевласником, володів соляними озерами та
селами біля них, лісами по течії річок Альми, Качі та Салгіра та пустками, на
яких виникали поселення нових мешканців, які поступово перетворювалися на
залежне населення і виплачували йому десятину. Маючи право успадкування
землі померлого васала, якщо в нього були відсутні близькі родичі, хан міг
стати спадкоємцем беїв і мурз. Ці ж правила поширювалися і на бейське та
мурзинське землеволодіння, коли до бею чи мурзи переходили землі бідних
землеробів та скотарів. Із земельних володінь хана виділялися землі калга-
султану. До складу ханських володінь входили також кілька міст – Солхат,
Кирк-Єр (Чуфут-Кале), Бахчисарай.
У Ногайській Орді право верховного розпорядження кочами належало
феодальній верхівці на чолі з бієм (князем), який так само, як і Кримський хан
шанував певні пасовищні території окремим феодалам за умови служби та
васальної вірності. Великі феодали, які мали на службі менш значні мурзи,
своєю чергою, наділяли кочами останніх у межах пасовищних територій, які
вони були отримані від бия. У Буджаку також панували феодально-родові
відносини. Селяни відпрацьовували панщину та несли натуральні повинності
на користь своїх феодалів.
Значну категорію привілейованого стану становило мусульманське
населення, що відігравало важливу роль у житті країни. Духовенству належали
вакуфні землі, із яких воно отримувало основні доходи. Певну частку доходів
духовенства становили відрахування від військового видобутку та податки, що
збиралися з населення країни. Чимали були й дарування ханів, феодальної знаті
на користь служителів культу.
Найнижчу і досить численну групу населення ханства становили раби -
абсолютно безправні люди, об'єкт купівлі-продажу. Контингент рабів
поповнювався двома шляхами: шляхом захоплення полонених під час набігів
на сусідів чи шляхом стягування живої данини з васальних князів, які стояли на

8
чолі підвладних Криму племен. Праця рабів широко використовувалася у
господарстві, проте його продуктивність була вкрай низька, але це
сповільнювало розвиток економіки ханства. Раби були дуже ненадійні
політично, ламали знаряддя праці, псували худобу, часто тікали від своїх
господарів. [5, с. 120].
Державною релігією біля Криму було мусульманство, а ногайських
племен панував шаманізм. По шаріату кожен мусульманин повинен брати
участь у війнах із невірними. Військова діяльність була обов'язковою як
великих, так дрібних феодалів. Специфіка військової організації татар, яка
докорінно відрізняла від військової справи європейських народів, викликала
особливий інтерес у останніх. Виконуючи завдання своїх урядів, дипломати,
купці, мандрівники прагнули як налагодження контактів із ханами, а й
намагалися детально ознайомитися з організацією військової справи, а
найчастіше їх місії основною метою мали вивчення військового потенціалу
Кримського ханства.
Адміністративні округи, на які робилася ставка (6 каймаканств та 42
кадилики), мали під час походу виставляти запряжену парою коней підводу з
сухарями чи просом, а також вносити до ханської скарбниці 1000 піастрів.
Регулярних фінансових повинностей спочатку у країні був. Зростання
грошових поборів на військові потреби починається з середини XVII в., коли
вводяться "збройові" гроші та низку інших грошових платежів.
Політична організація ханства формувалася поступово, з урахуванням
мінливої ролі ханства на міжнародній арені, особливостей розвитку цього краю,
багатонаціональним складом населення, залежністю від Порту Османа. Воно
був централізованим державою і дробилося деякі територіальні одиниці, мали
свою політичну організацію.
1.2. Вплив Турції на становлення влади на території Криму
Встановлення васальної залежності Криму від Туреччини поширилося і
найвищих правителів держави. Хани призначалися і зміщувалися волею
султана. У цьому була слабкість Криму та сила Туреччини. Жоден хан було

9
бути у своєму завтрашньому дні, т.к. будь-якої хвилини міг розлучитися не
тільки з владою, але і з життям. Більшість переміщень вищих посадових осіб
здійснювалося на наговорах і прохання кримських беїв, які, борючись за свою
самостійність, не допускали піднесення того чи іншого хана. Внаслідок цих
частих змін правителів до середини XVIII ст. налічувалося близько двохсот
Гіреїв, які могли претендувати на ханський престол. Влада хана була обмежена
не лише волею султана, але головне – представниками найбільш знатних
пологів – беями-карачеями, які були неодмінними радниками хана. Рід Гіреїв,
отримавши право на ханську владу, не зумів домогтися від знаті, щоб влада
була спадковою та необмеженою. [1, с. 621].
Існували "малий" і "великий" поради, які грали дуже серйозну роль у
житті держави.
"Малим" називалася рада ("Малий диван"), якщо в ній брав участь вузьке
коло знаті, що вирішувало питання, що вимагають термінових та конкретних
рішень.
"Великий диван" - це збори "усієї землі", коли в ньому брали участь взагалі всі
мурзи та представники "найкращих" чорних людей. За карачеями за традицією
збереглося право санкціонувати призначення султаном ханів з роду Гіреїв, що
виражалося в обряді посадження їх на престол у Бахчисараї.
У державному устрої Криму багато в чому були використані
золотоординська та турецька структура державної влади. Найчастіше вищі
державні посади займалися синами, братами хана чи іншими особами
почесного походження. [1, с. 334].
Першим посадовцем після хана був калга-султан. На цю посаду
призначався спадкоємець хана або довірена особа з ханського прізвища. Калга
керував країною у разі смерті хана до призначення нового престолу. Він був
головнокомандувачем, якщо хан особисто не вирушав на війну. Другу посаду –
нураддін – також обіймав член ханського прізвища. Він був президентом у
малих та місцевих судах, командував у походах меншими корпусами.

10
 Муфтій - це голова мусульманської ради Криму, тлумач законів, який має
право зміщувати суддів-кадіїв, якщо вони судили неправильно.
Каймакан - намісник хана на час його відсутності. Начальник фортеці Ор-
Капі. Найчастіше цю посаду обіймали члени ханської прізвища, або член
прізвища Ширін. Він охороняв кордони та спостерігав за ногайськими ордами
поза Кримом. Посади кадія, візира та інших міністрів аналогічні до тих самих
посад у Туреччині.
Крім вищезгаданих існувала важлива жіноча посада – валі-де-султанша,
ула-султанша, яку обіймала мати чи сестра хана. За значущістю і роль державі
вона мала ранг, наступний за калга-султаном.
У Кримському ханстві велася постійна боротьба між знатними
татарськими пологами, між буджаками та ногайцями. Феодальна влада часто
була опозиційно налаштована по відношенню до хана. У внутрішніх чварах
позначався вплив турецького уряду, який прагнув не допускати консолідації
сил Кримського ханства. Туреччина нерідко створювала конфліктні ситуації у
країні, що природно її послаблювало. Це дозволяло контролювати як діяльність
хана, а й неспокійної кримської знаті, і спрямовувати розвиток держави у
потрібне османам русло. [4, с. 134].
Подвійний характер політичного, господарського та культурного життя
Криму позначався у всьому. Тут діяли закони шаріату, які вважалися
правовірними мусульманами правилами життя. Але у багатьох питаннях у
Кримському ханстві дотримувалися старовинного права - чингізового торе.
Мала ходіння двояка монета: атарська та турецька, ряд повинностей у державі
виконувався населенням і на користь своїх феодалів, і на користь Туреччини.
Окремі території були у безпосередньому підпорядкуванні турецької
влади (м. Кафа, де мав резиденцію турецький паша, окремі підніпровські,
азовські та ногайські землі). Довгий час навіть не було певного
адміністративного центру. "Де зупинявся своїм станом хан, там діяла і урядова
машина: писалися і видавалися укази, організовувалась армія, творився суд і
розправа, давалися аудієнції іноземним послам і навіть карбувалися монети", -

11
писав В. Д. Смирнов. Постійний контроль та нагляд з боку Туреччини,
обмеження влади та невпевненість у її міцності призводили до того, що лише
деякі правителі з династії Гіреїв намагалися по-своєму вирішувати політичні
проблеми держави, а більшість ханів було фактично виразником волі та
інтересів турецького султана.
Специфіка взаємин Османської імперії та Криму, що склалася в XVI-
ХVIII ст., Полягала в тому, що на міжнародній арені їх політика сприймалася як
роз'єднана, позбавлена внутрішньої єдності. Ефект роздвоєності політики, що
штучно створювався, давав можливість Османській імперії виглядати
"миролюбною" державою, а Кримському ханству виступати в ролі цілком
самостійної держави, здатна Крим то виступав на боці Польщі у боротьбі з
Росією, то укладав договори про дружбу та торговельні контакти з Російською
державою, виступаючи як ворог Польщі, то вступав у "братські" зв'язки з
українським козацтвом, то зраджував цим усім запевненням і переходив на бік
своїх вчорашніх. ворогів. Порта зі свого боку в одних випадках кидала у бій
войовничий Крим, пропонуючи йому військовим шляхом вирівнювати сили
східноєвропейських держав, в інших випадках вдавалася до засобів мирної
дипломатії. Сприймаючи ханство та Османську імперію як самостійні сили,
деякі дипломати тодішньої Європи розробили та широко поширили план
використання Кримського ханства… у збройній боротьбі проти османів, не
підозрюючи, що саме Порта санкціонувала таку діяльність татар. [3, с. 234].
Завойовна політика Туреччини різко змінила зовнішньополітичний курс
європейських держав. Скоротилися повноваження торгових контактів Сходу та
Заходу, т.к. Чорне море стало "внутрішнім", контрольованим турецькою
владою. Тим самим було завдано величезних збитків торгівлі між країнами
континентальної Європи та Сходу. Прагнення відновити торгівлю на Чорному
морі штовхало Польщу та Русь шукати союзу із Кримом. Торговий шлях, що
пролягав Чорним морем, мав для Європи не менше значення, ніж
середземноморський.

12
 2. МУСУЛЬМАНСЬКЕ ПРАВО ЯК ПРАВОВА ОСНОВА
ДІЯЛЬНОСТІ СУДІВ КРИМСЬКОГО ХАНСТВА
Діяльність судів характеризується станом правової системи держави, у
якого вони функціонують. Суди Кримського ханства були складовою
мусульманської правової системи, яка простежується в джерелах права, що
використовувалися в судах, у характері судової влади, її принципах,
судочинстві, судових рішеннях.
Поняття «правова система» використовується як у широкому, і у
вузькому значенні (право). Звідси можлива кваліфікація мусульманського права
як із основних правових систем (правових сімей) сучасності. Як і всі інші
системи релігійного права, мусульманське право не є територіальним, а
персональним, тобто поширюється на членів мусульманської громади.
Мусульманське право виникло як частина ісламу, розвивалося та
вдосконалювалося внаслідок тлумачення вченими-богословами та
правознавцями. Тому воно сприймається як система норм права, і як досконала
політико-правова доктрина. Ісламська релігія, в рамках якої існує
мусульманське право, має державний характер і більш ніж усі інші світові
релігії пов'язані з державою та правом [1, с. 634]. Це не могло не вплинути на
правове становище судових органів і характер судочинства.
Правовою основою діяльності судів у Кримському ханстві служили:
Коран - священна книга мусульман та основний закон; Сунна - зібрання
висловів Пророка та повідомлень про його дії; іджма - зведення правил, які
містять у собі тлумачення рішень Корану та Сунни головними учнями Пророка;
Кіяс - рішення та законоположення священних тлумачів (Ханіфі, Шафії,
Малека, Ханбаля). Звідси й одержали назви школи мусульманського права,
одна з них — ханіфітська — набула поширення у Кримському ханстві [2, с. 8; 3,
с. 38]. Для мусульман сунітського напряму ці рішення та законоположення
стали основою шаріату [2, с. 27].

13
 Певне значення під час здійснення правосуддя у Кримському ханстві
мали фетви — постанови, рішення, висновки, прийняті головним у духовної
ієрархії особою — муфтієм, якому підпорядковувалися каді (суддя), що
доводить пов'язаність релігії з правосуддям. Каді (араб., тюрк, і перс. — кази)
— духовна особа, яка вирішує суперечки та сумніви у справах практичного
значення про віру, а також сімейного, спадкового та, частково, кримінального
права за правилами фікх [1, с. 638; 2, с. 28]. Фікх містить у собі виклад правил
із практичного вчення про віру та цивільне правознавство. Вивчення цієї науки
було потрібне кадію для здійснення правосуддя [2, с.115].
2.1. Організація судової системи у Кримському ханстві
Кримське ханство ділилося на 48 судових округів - кадиликів [4, с. 30].
Вищі посадові особи держави — калга, нуреддін, ор-бей, сераскери — голови
ногайських орд, валіде (мати хана) та беї Ширинські, Мансури, Яшлавські,
Барини, Аргіни та інші мали свої бейлики (тобто адміністративно-територіальні
одиниці ханства) та уповноважені були здійснювати правосуддя над своїми
підданими через кадії, розглядаючи цивільні, кримінальні справи [5, с. 18]. Але
якщо вирок передбачав смертну кару підсудного, то ця справа розглядалася у
вищому суді. На це звертає увагу і литовський дипломат М.Литвин.
Порівнюючи правосуддя Кримського ханства і Литви, він стверджував, що
литовці «мучать, спотворюють, вбивають без суду, за найменшою підозрою
своїх людей, здобутих не війною і не куплею, що належать не до чужого, а до
нашого племені та віри», тоді як у Кримське ханство бей не може засудити
підвладного до страти без санкції вищого суду [6, с. 49].
Своєрідним було призначення суддів посаду. Каді призначався
жалованими грамотами хана або за розпорядженням кадіаскера (Верховного
судді ханства). Хан призначав каді Бахчисараю, Акмесджита (Сімферополя),
Кезлєва (Євпаторії) та Оркапи (Перекопа), поза Кримом усіх кадіїв ногайських
орд, які, у свою чергу, призначали заступників суддів у своїх областях. Всі
судді, призначені жалованими ханськими грамотами, мали право остаточного

14
вироку у цивільних та кримінальних справах, у яких не розглядалося питання
про страту [5, с. 33].
2.2. Повноваження судді (каді)
До повноважень каді першої інстанції входив розгляд усіх кримінальних
та цивільних справ; призначення опіки та піклування над тими, хто не міг
керувати своїм майном; видача заміж жінок, які мають опікунів; здійснення
вищого нагляду за вакуфами; спостереження за громадськими дорогами,
спорудами; контроль за виконанням заповітів; виконання покарань у
кримінальних справах та рішень у цивільних справах; збирання зекята [3, с. 38].
Іншою судовою інстанцією був Диван бейліка або кадіаскер, що знаходився
біля столиці ханства. Він розглядав значні поземельні суперечки, провадив
поділ великих спадків, нагляд за виконанням рішень, а також був слідчим у
справах «про смертовбивство» [3, с. 70]. Крім того, до його повноважень
належало внесення дати правління того чи іншого хана [7, с. 75]. Суддя,
призначений кадіаскером, «не мав права винесення залишкового вироку, його
рішення можна було оскаржити до Дивана чи самого кадіаскера. Суд кадіаскера
розглядав усі цивільні справи населення, а мурзи та бей перебували біля його
юрисдикції, і ніколи не спрямовували своїх справ у судові округи — кадиліки.
Всі ці відомства мали право саджати у в'язницю, назначати удари ціпком,
стягувати грошові штрафи, але в жодному разі не мали права засуджувати до
смерті [5, с. 34]. За кадіаскером, за ієрархією, слідував муфтій (духовний глава),
який давав юридичні вказівки для каді.
Вищою судовою інстанцією у Кримському ханстві був Диван, членами
якого були: калга-султан, нуреддін-султан, візир, бей, ханіфітський шейх-уль-
іслам та голови трьох шкіл мусульман [8, с. 103], кадіаскер, міський
(Бахчисарайський) мулла [4, с. 44]. Сторона, щодо якої було винесено рішення
чи вирок, мала право подати апеляцію до Дивану, у разі, якщо вирок «не
погоджувався із законом, але це має підтвердити Диван, тільки в цьому випадку
скривджена сторона легко могла отримати касацію вироку» та клопотати про
перегляд справи. До Дивану прямували всі цивільні та кримінальні справи

15
співучого значення та особливої важливості. Після розгляду справи, вивчення
доказів та опитування свідків кадіаскер виносив вирок.
У складних кримінальних справах, пов'язаних із державними злочинами,
останнє слово було за ханом. Хан виносив уджет (судовий вирок), який
записувався в особливу кадіаскерську книгу, після чого вирок набував
юридичної чинності [9, с. 5]. Хан мав право засуджувати до смертної кари
злочинців лише за державні злочини (злодійство та вбивство на великій дорозі,
за виготовлення фальшивої монети, за злочини проти народу) [5, с. 35].
Призначення судді на посаду здійснювалося листовим актом, який мав
бути прочитаний «у мечеті, в присутності осіб, які можуть засвідчити факт
призначення від хана чи кадіаскера» [2, с. 384].
2.3. Вимоги до особи, яка обирається у каді
Особа, яка обирається у каді, має відповідати таким вимогам: досягти
повноліття; бути в повному розумі (не бути недоумкуватим або
душевнохворим);
бути правовірним (мусульманіном); характеризуватись як людина
справедлива і неупереджена; мати чистоту походження (бути
законнонародженим); мати необхідний ступінь вченості (знати Коран, всі
постанови та наказ шаріату; хадіси знати напам'ять не потрібно); володіти
арабською мовою; бути чоловічої статі (хоча за книгою Мюльтека дозволялося
жінці бути каді у цивільних справах).
При здійсненні правосуддя суддя мав дотримуватися певних правил,
порушення яких його усунули від виконання обов'язків. Насамперед усі
рішення каді повинні ґрунтуватися на шаріаті та бути справедливими.
Отримання і дача хабарів заборонялися, оскільки це розцінювалося як як
злочин, а й як злочин. Судді (каді) не мали права вимагати винагороди у сторін
за свою справу, а, навпаки, для осіб малозабезпечених та бідних вони мали
купувати папір, чорнило тощо. З цього приводу М.Литвин зазначає, що
«правосуддя у татар краще, ніж у нас (у Литві): «За вбивство у нас визначається
покарання не за Божественним законом, щоб кров змивалася кров'ю, а грошове,

16
із суддівськими десятинами, і тому вбивства бувають часто. У Литві навіть
слуга судді, виконавець вироку, бере десяту частину, і певну частину бере і
підлеглий судді, який призначає день суду та багато інших. У нас (у Литві)
заради цих десятин суддя буває суддею, чого немає у татар, бо судді там —
особи духовні, і правосуддя шанують свято. Для кращого правосуддя суди
Кримського ханства вільні від будь-яких хитрощів і гачків, які затягують
судовий процес» [6, с. 37].
Каді з усіх предметів, не зовсім йому зрозумілим, зобов'язаний
запитувати про думку або ж просити порад осіб, які «знають» у справі (тобто
експертів). Він не міг брати участь у вирішенні справи щодо батька,
колишнього господаря (якщо каді — вільновідпущений), а також свого недруга,
у цих випадках каді мав заявити самовідвід [10, с. 23]. Передбачалася заборона
на розгляд справ кадієм, якщо його психофізіологічний стан був
неврівноваженим:
якщо він засмучений чимось, нездоровий, дуже голодний, перебуває в
особливому веселому настрої. Вважалося, що такі обставини можуть
перешкоджати судді вникати у справу з відповідною увагою та ухвалювати
рішення з необхідним обґрунтуванням. Суддя у Кримському ханстві не мав
права займатися торгівлею чи іншою комерційною діяльністю.
Було встановлено суворий облік провадження справ на всіх стадіях. Для
цього при судах існували канцелярії. Каді сам вів алфавітний реєстр імен осіб,
які судяться, реєстр про їх явку та остаточний розгляд справи. Всі ці дані
вносилися до окремої книги, а щоденні рішення каді складалися в особливий
футляр за його печаткою, і по закінченні місяця зшивалися в зошит [10, с. 23],
що називалося кадіаскерськими книгами.
Принципи здійснення правосуддя
Узагальнюючи відомості про характер правосуддя в судах Кримського
ханства, автор статті виявив такі принципи, покладені в основу відправлення
правосуддя кадіями.

17
 1. Принцип релігійно-правової законності, тобто суддя діяв у суворій
відповідності до шаріату: «все, що вчинене не відповідно до шаріатських
постанов вважається незаконним, і оголошується недійсним» [2, с. 117].
2. Принцип доведеності провини, тобто мала місце свого роду презумпція
невинності, оскільки вважалося, що, «базируючись на постановах шаріату,
суддя не передбачав ні підробки, ні навмисності, ні провини у будь-якій дії, без
визнання в тому обвинуваченого, або без надання доказів, що ґрунтуються на
свідченнях свідків» [2, с. 117]. До того ж, покарання призначалося лише тому
випадку, якщо злочин чи злочин стає відомим і доведеним [2, з. 462]. Під час
розгляду справи каді дуже суворо дотримувався норм шаріату. Якщо при
оскарженні судового рішення буде доведено, що, наприклад, «незаконно
засудили якогось слабкого раба, то на зборах татарських улемів (законодавців)
цього кадія, що незаконно судить, б'ють каменем, не даючи пощади» [11, с. 44].
3. Принцип взаємної рівності сторін у судовому процесі. Він відповідає
правилу, яке діяло в судочинстві Кримського ханства, згідно з яким «вимога
заслуговує на довіру чи увагу». У мусульманському правознавстві це правило
позначають так: «Противна сторона для підкріплення справедливості своєї
вимоги зобов'язана надати свідків, а іншій стороні дається віра, що вона може
підкріпити свідчення присягою» [2, с. 118].

18
 ВИСНОВОК
Відсутність досі наукової постановки вивчення пояснюється насамперед
недостатністю відповідних історичних джерел, які б розкривали організацію
судової влади та характер здійснення правосуддя в Кримському ханстві, а
також слабким інтересом до цієї проблеми з боку юридичної громадськості. У
сучасних умовах, коли кримські татари отримали можливість компактно
проживати на своїй Батьківщині, актуальною є проблема історії держави і права
Кримського ханства в XV-XVIII ст. Назріла необхідність у всебічному та
повному вивченні всіх аспектів життя кримськотатарського народу та його
колишньої державності, зокрема системи судових органів та характеру
здійснення правосуддя, пов'язана з тим, щоб забезпечити наступність
прогресивних правових традицій.
Нестача наукових та історичних джерел у зазначеній проблемі
поповнюється завдяки вивченню повідомлень турецьких, французьких,
литовських, авторів-мандрівників та дослідників-сучасників. Узагальнюючи
всю літературу та історичні документи, автор вперше взявся за комплексний
аналіз правових основ діяльності судів, організації судової системи, принципів
правосуддя, прав та обов'язків суддів у Кримському ханстві XV-XVIII ст.

19
 Здійснення правосуддя є основною функцією судової влади. У
конституціях більшості сучасних демократичних країн світу закріплено
принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Але основним
здійснення державної влади він став відразу. Для цього потрібно було досягти
відповідного рівня цивілізації, пройти певний шлях до правового прогресу.
Даремно шукати у правових документах Кримського ханства закріплення
цього принципу. Таким чином назва статті має сучасне звучання і не означає
того, що судову владу було визнано самостійною гілкою влади в Кримському
ханстві. Проте така постановка питання дозволяє автору системно розглянути
як організацію судів, і характер правосуддя на той час.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Скакун О.Ф. Теорія держави та права: Підручник. Харків: Консум.
Університет внутрішніх справ, 2000. - 704 с.
2. Торнау Н. Виклад почав мусульманського законознавства. - Санкт-
Петербург: Типогр. 2 відділення Власної Е.І.В.. Канцелярії, 1850. - 475 с.
3. Попов А. І. Друга навчальна екскурсія Сімферопольської чоловічої
гімназії до Бахчисараю. - Сімферополь: Таврійська Губернська Друкарня, 1888.
- 131 с.
4. Крим: минуле та сучасне / Інститут історії СРСР АН СРСР; відп. ред.:
Агаджанов С. Г., Сахаров А. Н. - Москва: Думка, 1988. - 107 с.
5. Пейссоннель. Записка у стані цивільному, політичному та військовому
Малій Татарії. 1755. -73 с.; Книжка подорожей. Еге. Челебі у Криму (1666-1667)
/ Пер. з турецького Е. В. Бахревського / - Сімферополь: Дар, 1999. - 144 с.
6. Литвин М. Про звичаї татар, литовців та московитян / Пер. з лат. С.
Шестакова. - М., 1845. - 77 с.
7. Дашков Ф. Ф. Історичний нарис кримськотатарського землеволодіння //
ІТУАК. - No 21. - 1894. - С. 59-89.

20
 8. Книжка подорожей. е. Челебі. Походи з татарами та подорожі Кримом
(1641-1667). - Сімферополь: Таврія, 1996. - 240 с.
9. Абдуллаєв І. Відроджуваний архів: цілі та перспективи // Голос Криму
(2001, No6).
10. Дашков Ф. Ф. Сільська громада у Кримському Ханстві. -
Сімферополь: Таврійська Губернська Друкарня, 1887. - 64 с.
11. Книжка подорожей. Е. Челебі у Криму (1666-1667) / Переклад з
турецького Е. В. Бахревського. - Сімферополь: Дар, 1999. - 144 с.

21