Культура кіммерійців,

скіфів, сарматів.
• З відкриттям та поширенням заліза в історії стародавнього
населення України розпочалася нова епоха, позначена
докорінним зламом старих соціально-економічних структур.
Залізний вік в Україні датується XII ст. до н.е. — IV ст. н.е.
• Найдавнішим народом на території України були кіммерійці.
Давньогрецький поет Гомер (роки життя точно не відомі, і датуються
від XII до VII ст. до н. е.) у поемі "Одіссея" писав, що їхня країна
знаходиться біля входу до потойбічного світу. "Закотилось сонце й
покрилися тьмою усі шляхи, а судно наше досягло кінця глибокого
океану. Там народ і місто людей кіммерійських". Реальність цього
народу підтверджують і ассирійські клинописні джерела. В 722-715 p.
до н. е. вони зафіксували перемогу кіммерійців над урартським
царем Руссою.
• Політична історія кіммерійців відома мало. Знаємо лише, що вони
успішно воювали з Урарту, Ассирією (722 - 715 p. до н. е.) і не
встояли перед скіфами. Через Кавказ кіммерійці з боями почали
відходити в Передню Азію. У 676 - 674 p. до н. е. в союзі з Урарту
вони розгромили Фрігію, потім на чолі із царем Лігдамісом
завоювали Лідію. Остаточно кіммерійці зникли з політичної арени
після поразки від військ лідійського царя Аліата (615 - 565 p. до н.
е.
• У VII ст. до н. е. на території півдня України з'явилися незнані досі
войовничі племена скіфів, які слідом за кіммерійцями прорвалися
в Передню Азію розгромили Мідію, пронеслися по Сирії,
Палестині, дійшли до володінь давнього Єгипту й змусили
фараона Псамметиха дати їм великий викуп. Панування скіфів у
Передній Азії закінчилося тим, що мідійський цар Кіаксар
запросив на бенкет скіфських царів і перебив їх. Залишки скіфів
через 28 років повернулися в Північне Причорномор'я, яке
вважали своєю батьківщиною. Тут їм довелося витримати сильні
бої з синами їхніх жінок і рабів, останні з яких не бажали
потрапляти у рабство.
• Наприкінці VI ст. до н. е. утворилася Скіфія зі столицею поблизу
сучасного м. Кам'янки-Дніпровської на Запоріжжі. Держава
поділялась на три царства, одне з яких вважалося головним. Ним
було державне об'єднання "царських" скіфів у Північному
Причорномор'ї та Приазов'ї. Влада царів була спадковою, а
суспільство складалося з общинників, воїнів та жерців.
• Сармати. Історичній науці не відома самоназва сарматів. Греки та римляни
називали сарматами або сірматами кочові племена, які запанували в українських
степах у III ст. до н.е. На думку лінгвістів, слово «сармат» походить від
давньоіранського слова «саоромант», що означає – «підперезаний мечем.
Античний історик Геродот свідчить, що пращури сарматів проживали на схід від
скіфських племен за річною Танаїс (Дон). Геродот наводить легенду про
походження сарматів – нібито сармати – це нащадки скіфів та амазонок, і головна
різниця між племенами була в тому, що сарматам не вдалося добре вивчити мову
своїх батьків, «тому савромати розмовляють скіфською мовою, яка здавна є
зіпсованою» Сарматські племена належали до центральної частини
кочовогоііраномовного світу, які проживали у I тис. до н.е. в степах між Алтаєм та
Дунаєм. Наймогутнішими сарматськими племенами були язиги, роксолани, аорси,
сіраки та алани. У сарматському суспільстві велику роль відігравали жінки. Не
випадково грецькі історики називають сарматів «підданими жінок».
• Велику роль у політичному житті сарматів відігравала військово-
племінна верхівка. Широко використовувалася праця рабів.
Сарматське суспільство багато в чому нагадувало скіфське.
Основним заняттям сарматів було кочове скотарство. Також вони
полювали в степах на диких звірів. На початку нашої ери частина
сарматів перейшла до осілого способу життя й стала хліборобами.
Велике значення в житті сарматів мали війни. Вони спонукали до
створення великих племінних союзів. Зазвичай сарматські воїни
були вдягнені в шкіряні або металеві шоломи, панцирі, озброєні
щитами, луками, списами та мечами. їхнє військо складалося з
важкоозброєної піхоти та кінноти, яка відігравала вирішальну роль у
воєнних діях сарматів.