Лекція 16-17

Тема: Культура Великої Скіфії VІ-ІІІ ст. до н.е.

ПЛАН:
1. Загальна історія та територія Скіфії VІ-ІІІ ст. до н.е.
1.2. Теорії виникнення скіфів
1.3. Суспільний лад скіфів
2. Побут і культура скіфів. Звіриний стиль
3. Осілі поселення скіфського часу

4. Скіфські кургани та поховальний обряд. Археологічні дослідження

скіфів, на прикладі Мелітопольського кургану
5. Матеріальна та духовна культура скіфів у VІ-ІІІ ст. до н.е.

Зміст лекцій:
Вступ
У VII ст. до н.е. кіммерійців змінюють північно-іранські племена
скіфів. Скіфське царство VІ – ІІ ст. до н.е. – протодержавне утворення. Про
його географію, історію, населення ми дізнаємось від Геродота, який у V ст.
до н.е. відвідав Ольвію та присвятив опису Скіфії значну частину ІV тому
свого відомого твору «Історія». «Батько історії» вважав, що прабатьківщина
скіфів знаходилась десь на схід від кіммерійської землі. Але під тиском
іншого кочового народу – массагетів, яких більшість античних авторів
розміщувала у пустельних районах на схід від Каспійського моря, скіфи
покинули свої рідні місця й рушили на захід. Початок VII ст. до н.е. стає
відправної точкою скіфської історії.
Історичні документи свідчать про масову міграцію народів і племен ще
з 2000–их років до нашої ери. Вже тоді стали формуватися перші соціальні та
економічні задатки кочового народу. Багато зовнішніх факторів, змушувало
людей шукати кращі місця для життя.

1. Загальна історія та територія Скіфії VІ-ІІІ ст. до н. е.

Носіями цілої групи культур, які в сучасній науці називають
культурами скіфського типу, були, як вважають спеціалісти, споріднені
між собою іраномовні кочові племена: в Казахстані і Киргизії - саки, на
схід від Каспію - масагети, в Поволжі та Південному Приураллі - савромати,
в Північному Причорномор'ї - скіфи. Культурам скіфського типу були
властиві морфологічно близькі предмети озброєння, кінського
спорядження, побутові речі та одяг, специфічне прикладне мистецтво,
виразною рисою якого є стилізоване зображення тварин - так званий
скіфський звіриний стиль. Кочовий іраномовний народ, що займав у VIII ст.
до н. е. – IV ст. н. е. Причорноморські та Каспійські степи Східної Європи, і
територію Центральної Азії - сьогодні відомі нам як Скіфи
Історія та культура скіфів щільно переплетена міфами і легендами. Нам
відомі вони своєю войовничістю, що тримае в страху давньогрецьку і
Перську імперію. Завдяки своєму вмінню вони прославилися великими
завоюваннями і створили потужну державу. Вони вели війни з багатьма
народами. Їх здатність адаптуватися до змін і зберігати свою незалежність
була вражаючою і цим виділяла скіфів серед інших племен. Як кочовий
народ, скіфи займалися скотарством. Розводили кіз, овець, биків, вони
служили їм головним джерелом харчуванням. Основним надбанням скіфів
були коні, до яких вони ставилися з особливою повагою та пошаною, саме
вони допомогали скіфам в степах і забезпечуючи плем'я всім необхідним. За
час свого існування, скіфи трансформувалися з кочового племені
займавшогося військовими набігами за кращі території, в осілий народ який
займався торгівлею, скотарством і землеробством. Все це змінювало їх побут
і природно відображалося в мистецтві.
У Північному Причорномор'ї скіфська культура механічно замінила
попередні. Її пам'ятки докорінно відрізняються від матеріальної культури
найпізніших передскіфських комплексів. Тут наприкінці VII ст. до н.е.
завершилось політичне формування Скіфії, до складу якої входили різні за
етнічним походженням племена (це власне іраномовні скіфи у
Причорномор'ї, а також праслов'яни - у лісостеповій зоні Дніпро-
Дністровського межиріччя, фракійське населення в Подунав'ї).

1.2. Теорії виникнення скіфів

Багато вчених з різних країн продовжують вести суперечки і будувати
різноманітні гіпотези пов'язані з повсякденним життям та походженням
скіфів. Причиною диспутів слугує мала кількість першоджерел. Скіфи були
не писемним народом, тому про них ми можемо дізнатися лише з праць
античних авторів і артефактів, які були знайдені в скіфських похованнях,
вивченням яких зараз займаються сучасні археологи.
Одна з висунутих гіпотез, говорить про те, що скіфи були нащадками
середньоазіатських племен. Ґрунтуючись на свої наукові роботи
О. І. Тереножкін, в той час обіймавший посаду завідувача відділом археології
раннього залізного віку Інституту археології АН УРСР, стверджував, що
кочівники прийшли з області, населеної іраномовними народами, такими як
саки і массагети в VII ст. до н. е. це міграційний рух міг бути викликаний
кліматичними змінами, війнами або просто потребою в нових землях для
пасовищ і полювання та отримала назву «центральноазіатської» [19].
Друга гіпотеза, що отримала найменування «автохтонної», припускає,
що скіфи були індоєвропейськими племенами, що просувалися з просторів
Північної та Східної Європи та Азії. Тому припустимо, що скіфи були однією
з гілок індоєвропейської групи народів і могли мати спільне походження з
іншими близькими племенами на основі більш древніх народів, що мешкали
в цьому регіоні, такими як кіммерійці і готи. При цьому скіфи зберігали певні
риси своїх предків. Третя, скоріше теорія, заснована на лінгвістичних і
археологічних даних, вважається, що скіфи були змішаним народом, що
об'єднує різні етнічні групи. За цим припущенням, скіфи були результатом
міграції та змішання народів в різних регіонах, включаючи Східну Європу,
Кавказ і Середню Азію.
Самі ж скіфи називали себе - Сколотами. Одна з легенд свідчить, що
скіфи з'явилися від трьох синів першої людини Таргітая, народженого від
Зевса і дочки річки Борисфен (Дніпро). При них з неба впали палаючі вогнем
золоті дари – чаша, плуг з ярмом, сокира, – оволодіти якими зміг лише
молодший брат, Колаксай, який і став першим царем. Від Колаксая пішов рід
скіфських царів. Два інших брата, ймовірно, стали родоначальниками інших
станів: жерців, хліборобів і скотарів. Їх об'єднувало схожість в культурі,
одязі, кочовому і войовничому способі життя, унікальності в мистецтві і в
ієрархії правління.
У IV столітті до нашої ери скіфи виявилися втягнуті у військові
конфлікти зі своїми сусідами і в результаті зазнали поразки. Велика скіфська
держава була зруйнована, і плем'я зникло з історичних джерел. В період між
V і III століттями до н. е. скіфські племена зіткнулися з вторгненням
сарматів, іншого іранського племені, і поступово злилися з ними, утворивши
нове плем'я - сарматів. В кінці I століття н. е. сармати були підкорені
Римською імперією, і історія скіфів закінчилася [1]. Однак їхня культура та
спадщина продовжують жити в історії та народній культурі регіонів, де вони
колись жили.
Незважаючи на наявність декількох теорій, відпрацьованих фахівцями
за допомогою аналізу знайдених артефактів, досі не вдалося досягти єдиного
розуміння, як про походження скіфів, так і про остаточний результат їх
зникнення.
1.3. Суспільний лад скіфів
Суспільний лад скіфів VІІ-ІV ст. до н.е. визначався скотарським
характером виробництва. Висока продуктивність скотарства сприяла
швидкому майновому розшаруванню суспільства. Вчені вважають, що
скіфське суспільство належить до ранньокласових. Багаті скіфи володіли
основною масою худоби, мали численних рабів. Разом з рабами
найтяжчу роботу виконували збіднілі родичі, як це було в усіх кочових
народів. Скотарський характер виробництва мав, безумовно, вирішальне
значення в соціально-економічному і політичному розвитку скіфського
суспільства.
Скіфська держава виступає, насамперед, як військова організація,
що відповідала умовам розвитку кочового господарства У-ІУ ст. до н.е.
Скіфи мали сильне, добре озброєне і дисципліноване військо. Основою
військових підрозділів були рід і плем'я, що втратили свої початкові
виробничі й соціальні функції. Влада скіфських царів була необмеженою.
Цар був військовим начальником та верховним суддею, що мав право
винесення смертного вироку. Його влада спиралася на раду старійшин,
рішення начальників, які очолювали військо. У скіфському суспільстві
царська влада вважалася божественною за походженням. Єдиними
владиками над собою скіфські царі визнавали Папая (Зевса) і Табіті—
божественну царицю скіфів. (за О. І. Тереножкіним та В. А. Іллінською).
Центральне місце у скіфській державі, за даними Геродота, займали
царські скіфи, які вважали решту населення своїми рабами. Йдеться,
очевидно, про царську скіфську владу, яка експлуатувала населення
скіфських і деяких прилеглих до них земель. Від царських скіфів у
данницькій залежності були інші скіфські й сусідні племена, згадувані
Геродотом. Крім данницьких відносин мали місце і безпосередньо військові
походи скіфів, під час яких, за свідченням Геродота, вони грабували
інші народи.
Пізніше, в IV ст. до н.е., соціально-економічні стосунки між племенами
могли бути більш врегульованими. Зі свідчень Страбона відомо, наприклад,
про мирні, врегульовані данницькі відносини скіфів з сусідніми
землеробськими народами Криму. Данина землеробів складалася з
продуктів землеробства, в основному пшениці. Ремісники осілого населення
могли постачати скіфам різні вироби (знаряддя праці, зброю, кінське
спорядження тощо).
До складу Скіфії, окрім іраномовних племен, входили різні за
походженням народи. Геродот називає наступні народи та племена: над
Бугом – скіфи-орачі, між Бугом та Дніпром – скіфи-хлібороби, на південь від
них – скіфи-кочовики, між Дніпром та Доном – царські скіфи. Головними
видами занять було: металургія, скотарство, війна.
Скіфи-скотарі випасали худобу, перекочовували зі своїми стадами з місця
на місце, в залежності від пасовиськ. На думку більшості вчених, під
скіфами-хліборобами виступають праслов’янські племена. Вони вели осілий
спосіб життя і займалися лише землеробством. Для захисту від нападів скіфів
праслов’яни будували укріплені городища: Трахтемирове (площа понад 500
га), Мотронинське (понад 200 га), Ходосовське (понад 2 000 га), Бельське
(понад 4 000 га) та ін. Вражає не лише площа цих поселень, а й міцні
укріплення: вали були 8 м висотою та 30 м товщиною. Характер будівель був
оборонний. Крім валів робили рови і частоколи. Городища, що з’являються
трохи пізніше переймають традиції забудови античних міст.
Кінець VII – початок VI ст. до н.е. є часом найвищого розквіту скіфської
культури в степових районах Передкавказзя. Сприяли цьому чисельні походи
у Передню Азію, які були невичерпним джерелом збагачення скіфів. Але
зміцнення Мідії і ліквідація панування скіфів, а потім і повне їх вигнання з
цього регіону негативно вплинули на розвиток скіфського суспільства,
оскільки позбавили його вагомої частки додаткового продукту у вигляді
ремісничих виробів та продукції землеробства. Скіфи першими серед
кочових народів відчули на собі притягальну силу Нижнього Подніпров’я як
ключового пункту, що давав можливість використовувати всі вигоди
транзитної торгівлі. Цим пояснюється і переміщення основного ядра
скіфських племен з Передкавказзя на територію українського Лісостепу. За
Геродотом, наприкінці VI ст. до н.е. скіфи вже міцно утримували степи між
Дунаєм і Доном. Проте на них чекало тяжке випробування – велика війна із
військом Дарія І.
Наприкінці VI ст. до н.е. (514-512 рр.) перський цар Дарій вирушив на
скіфів війною. Причинами походу були: приборкання непокірних степовиків,
забезпечення недоторканності північних кордонів Персії, поширення її влади
на північно-причорноморські землі. Армія Дарія була величезною і
багатомовною, поділялася на піше військо та кінноту. Основу її складали
самі перси. Скіфи не тільки мобілізували всі сили, а й звернулись по
допомогу до сусідів. За стратегічним задумом скіфських воєначальників, їхнє
військо мало уникати відкритого двобою з перською армією і, поступово
відходячи углиб рідних степів, знищувати на своєму шляху криниці, джерела
та пасовиська.
Багатоденні переходи по безкраїх та незнайомих степах виснажували
перську армію. Чимало клопоту завдавали їй рухливі скіфські загони, які
знищували невеликі підрозділи персів та їхніх постачальників. Боротися з
цими загонами було досить важко. Військо Дарія І дедалі слабшало. За
легендою, Дарій одержав від скіфів дивні дари: птаха, мишу, жабу та п’ять
стріл. Один з його радників пояснив це так: «Якщо перси, ви не станете
птахами і не полетите в небо, або мишами і не заховаєтесь у землю, або
жабами і не пострибаєте в болота, то ви не повернетесь до себе, вас загублять
оці стріли». Подальші події довели правоту цих слів. Дарій І був змушений
змиритися з поразкою й покинути скіфські землі із залишками своєї армії.
Так ганебно закінчилася спроба могутньої Перської імперії підкорити народи
Північного Причорномор’я. Ця перемого небувало піднесла військово-
політичний авторитет скіфів і справила великий вплив на подальшу
консолідацію Скіфії.
 Найвищий розквіт Скіфії відбувається у V–ІV ст. до н.е. Наочним
символом сили скіфського об’єднання є так звані «царські кургани» -
величезні поховальні пам’ятки його володарів та вищої скіфської знаті.
Найбільші й найбагатші за поховальним інвентарем кургани розташовані в
двох районах східноєвропейського степу — на території Ставропільщини та
Прикубання (кургани поблизу хутора Красне Знам'я, Келермеський,
Костромський, ранні Ульські кургани) і Нижньому Подніпров'ї (кургани
Олександропольський, Солоха, Огуз, Краснокутський, Чортомлик та ін.).
Центральне поховання було зазвичай чоловічим, померлий мав багаті
вбрання та зброю. Іноді в інших камерах катакомб поміщали «царицю»,
«зброєносців», слуг, коней, собак, багаті набори посуду, зброї, прикрас
(наприклад, у Чортомлику виявлено близько 4 тис. прикрас із золота, у
Товстій Могилі – 600). Не виключено, що курганні насипи прикрашались
скульптурами, так званими «скіфськими бабами», характерними ознаками
яких є зображення схематизованих приземистих головастих людських
постатей із «буйними» зачісками, бородами, вусами, озброєних луками,
бойовими сокирами, акінаками тощо. Верхівка кургану здебільшого
становила площину, яка використовувалась для поминальних ритуалів –
тризн. Основною відмінністю поховань від попередніх наявність прикрас із
«скіфським звіриним стилем». При випростаних кістяках лежали стріла, кінь,
золоте намисто, золоті пластинки. Унікальним курганом цього часу є
Ульський (на Кубані). У дерев'яній гробниці знайдено лише кам'яний
жертовник. Біля склепу лежали кістяки двох биків, по обидва боки від нього
– 360 кістяків коней.
Поховання скіфів засвідчують процес суспільного розмежування.
Верхівку становили царі, їхні двори і військові дружини та жерці, що
зосереджували у своїх руках не тільки владу, але й багатства, одержувані з
воєнної здобичі й торгівлі. Вождями племен були племінні царі й полководці,
підпорядковані царям царських скіфів. Влада царів, спершу трьох, згодом
одного, була деспотична і спадкова, обмежена тільки радою вождів союзних
племен або й усього війська (народних зборів). Родовий устрій скіфів був
виразно патріархальний.

2. Побут і культура скіфів. Звіриний стиль

Взагалі Існувало кілька груп скіфських культур, які розташовувалися в
Євразійських степах. До першої групи належали Понтійські скіфи, які
розташовувалися вздовж Чорного моря. До другої групи - Сармати з
Північного Каспійського моря, районів Дону і Волги зараз це територія
сучасної Росії. Третя група - Массагети які розташовувалися в пустельному
степу Середньої Азії. Четверта - знаходилася на Сході Середньої Азії і
належала групі Сака.
Археологічні дослідження матеріальної культури скіфів на території
України є одним з найбільш цікавих і важливыших напрямків дослідження
стародавньої цивілізацій, які досі викликають подив та інтерес у дослідників,
вивчені артефакти свідчать про високу культуру та майстерність скіфів –
одного з найвидатніших народів стародавнього сходу. Скіфи залишили після
себе розкішні похоронні кургани.
О. І. Тереножкін, В. А. Іллінська вважають, що етнос і мистецтво скіфів
був вже повністю сформовано в Азії та мало свій неповторний стиль, коли
вони з'явилися в степах південного Придніпров'я, Причорномор'я. Вчені не
заперечують їх схожість з іншими культурами, але особливості скіфської
тріади – це неповторність в озброєнні, кінських упряжів і відображення
«звіриного стилю» каже про оригінальність їх культури. Сучасні скіфологи
до знайомої нам скіфської тріади додають ще два артефакти бронзового
періоду - литі з бронзи котли і круглі бронзові дзеркала з ручкою.
Фахівець зі скіфів і хазарів М. І. Артамонов підтримував гіпотезу
Б. Н. Гракова про походження скіфів, але звертав увагу на те що
самобутність «звіриного стилю» було сформовано під впливом Передньої
Азії.
У могильниках VII–IV століття до нашої ери масово зустрічаються
фрагменти горита зі стрілами, що підтверджує поширення цих предметів в
матеріальній Скіфській культурі та в похоронному ретуалі. Стріли мали
особливу будову, наконечники були кістяними, залізними, але масово
виливалися з бронзи або сплаву у формі гранованого втульчатого
наконечника, довжина стріл була близько 80 сантиметрів, розраховане на
ураження ворога. Деякі наконечники мали шип на кінці, що не дозволяло
просто так витягнути стрілу з рани і є припущення, що їх обробляли отрутою.
Скіфські майстри виливали наконечники стріл у глиняних одноразових
формах на 5-20 штук, зроблених за допомогою воскових зразків. У
Кам’янському Городищі, в місці розвитку ремесел і майстрів, археологи
знаходили бронзові прес-форми, що складалися з декількох частин, точильні
камені та кілька бракованих виливків наконечників [30]. Але дослідним
шляхом вченими з Інституту археології національної академії наук України
та Національного технічного університету Маріею Дараган і Юрієм
Романенком, було доведено, що такий спосіб не був поширений, так як
вимагав велику температуру для розігріву сплаву і використовувався тільки
ремісниками в Городищі. Скіфи як кочовий войовничий народ вимагав
багато стріл, тому їх масове виготовлення було в пріоритеті, спосіб відливу в
глиняні форми зібраних в одну заготовку для серійного виробництва був
більш зручний в умовах скіфських степів.
Меч також мав специфічні особливості та зустрічався археологам
майже в кожному скіфському похованні. Акінак був зброєю ближнього бою,
мав пряме, колюче лезо, довжиною разом з руків’ям 30 – 60 см. Клинок мав
трикутну форму завужену до вістря та зазвичай, заточений з двох сторін. Для
його виготовлення ковалі вже тоді використовували спайку металевих
пластин різної твердості, отриманої при цементації металу. Характерною
рисою акінака було, що навершя, рукоять, гарда і сам клинок робилися в
одному стилі через що виглядав як одне ціле. Футляри зазвичай робилися з
дерева, тому не дійшли до наших часів, але пластини, що прикрашають їх
говорять про видатну майстерность чеканників того часу. Один із знайдених
акінаків IV століття до н.е в Кургані Товста могила підтверждує це. Історики
стверджують, що меч був атрибутом більш високопоставлених воїнів і
служив в основному для самозахисту. Незважаючи на те, що скіфи були
вершниками лучниками, саме акінак служив їм символом бога війни в
ритуальних поклоніннях.
Функціональність зброї, майстерність ковалів і ювелірів при
виготовлення спорядження викликає захват у сучасників. Хоча розвиток
ковальської справи не був розвинений у всіх областях Скіфії однаково.
Знахідки в Кам'янському Городищі підтверджують, що ковальська
майстерність була ще на початковому розвитку і сировина в основному для
виробів була привізною. А ось майстри з Північного Кавказу вже
використовували складну техніку для кування. За допомогою порівняльного
аналізу, археологи припускають, що скіфи зі степу, могли вдаватися до їхніх
послуг, коли грецьке озброєння було більш примітивним і не могло впливати
на розвиток місцевих майстрів. При вивченні скіфських поселень уздовж
річки Дніпро вченими були виявлені майстерні з доменними печами та
інструменти для ремесла. Робота з залізом, бронзою та міддю були
поставлені на торговий потік. Виготовлялася не тільки зброя, а й предмети
побуту, наприклад, бронзові котли, чаші, майстрові інструменти, пластини і
бляшки для прикраси сідла та упряжів і т. п. Скіфські майстри були відомі
якісною роботою і з міддю.
Також хочеться тут відзначити, що в деяких похованнях зустрічаються
жіночі скелети з бойовими ранами і атрибутами поховання скіфа – воїна:
ножі, кинджали, лук зі стрілами. Згадки в давньогрецькій міфології та
роботах Геродота, а також археологічні знахідки дають привід припускати
про скіфських амазонок, жінок – воїнів. Але висунуті, з цього приводу
гіпотези, також піддаються сумніву вчених.
Основною силою скіфів була кіннота. Але кінь не тільки служив
помічником у завоюванні та освоєнні нових територій, а був невід’ємною
частиною побуту цього степового народу. Розведення коней було однією з
головних характерних рис кочового племені. Знайдені в курганах Куль-Оба
під Керчю і Товстої Могили в Дніпропетровській області бляхи,
демонструють скіфів – мисливців, скотарів. Кінь був головною складовою їх
вірувань в загробне життя, так як дорослі жеребці супроводжували своїх
господарів на той світ, а до похоронної камери до жінок клали кінську упряж
і похоронні візки. За знайденими фрагментами кінської упряжі, археологи
можуть відстежити, як розвивалося вершництво кочового племені, як
ускладнювалася збруя, як освоювалася ковальська майстерність. Тема
селекції коней скіфами, досі невивчена, так як цьому сегменту у вивченні
побуту скіфів приділялося мало уваги. Але по знайденим кінським кісткам в
похованнях і останкам в похоронному рові, можна судити, що вони мали
різну зовнішню характеристику. Не тільки високорослі скакуни розводилися
скіфами, також були знайдені скелети і низькорослих витривалих коней, яких
використовували в господарстві. Землеробство не було характерно для
скіфів, що підтверджують поодинокі знахідки землеобробного інструменту. І
тим не менш, відомо, що зерно, просо і деякі бобові рослини культивувалися
в скіфських племенах і навіть брали участь в торгово - економічних
відносинах з греками.
Одяг кочового народу був зшит, враховуючи зручність у повсягденості
і характерна для існуючого клімату. Про це ми можемо з упевненістю
сказати, вивчаючи зображення скіфського життя на знайдених чашах,
посудинах та інших виробах. Про практичність одягу скіфів, можна судити
дивлячись на ближніх сусідів, які перейняли їх «моду». Наприклад,
приблизно в IV-III ст.до н. е. Китай перейняв скіфські штани, замість своїх
довгих халатів, а пізніше цей отрібут одягу дійшов і до греків [55].
Звіриний стиль припав до душі багатьом народам Європи, починаючи з
кельтів і скандинавів. Олені та грифони вікінгів, звірині голови на їх
драккарах теж мають відомі обриси. Скіфський декоративний стиль, а разом
з ним і сприйняття життя як ланцюжка фатальних випадковостей, став
надбанням всієї Євразії. Але нікому не вдалося перевершити його
винахідників, які вміли так пронизливо відобразити в образі звіра
Вселенський закон — вічний, яскравий і неминучий перехід між життям і
смертю. Ми ніде не побачимо результату — в поєдинку між грифонами і
кіньми немає переможців, немає переможених.Так чи інакше, але хвилі
скіфської культури розійшлися по всьому світу. Особливо сильним її вплив
був на Київську Русь, яку ще довго називали Скіфією. Скіфські сліди помітні
в багатьох язичницьких обрядах, фантастичною техніці роботи з металами
(потім безповоротьньо загубленої), в предметах домашнього начиння і
звичайно, знаменитому звіриному стилі.
Всупереч загальноприйнятому стереотипу про скіфів як про воїнів і
кочівників, археологія розкрила багатогранність їх соціального і культурного
життя. Головне, що дозволяє археологам більш детально розшифрувати
знахідки, це орнаменти і зображення на знайдених артефактах, виготовлених
в основному в IV ст. до н.е. і тут вчені знайшли привід для чергових гіпотез і
дискусій. У багатьох зображеннях простежувалася натхненна природою
символіка, яка передавала важливі значення і соціальні статуси скіфів,
уособлюючи їх близькість з дикою природою і тваринною сутністю. Є
припущення, що зображена тварина магічним шляхом передає свою силу
його власникові: зір, силу, спритність, витривалість. Або є відмінним знаком
положення володаря в суспільстві: хижаки завжди уособлювали царів –
воїнів, а копитні – скотарів, землеробів і ремісників. Багато вчених
припускають, що «звіриний стиль», це відображення будови світу очима
скіфських племен. Вони вважали, що тварини мають магічні та символічні
сили, і тому «звіриний стиль» був важливою частиною їхнього світогляду.
Соціальний розвиток кочового племені скіфів створив свій
неповторний художній жанр. Незважаючи на те, що міфічно-релігійні образи
були запозичені з давньосхідної культури, особливий сюжет войовничої
ідеології став символом скіфського звіриного стилю. Сцени терзання – це
відмінна тематика в мистецтві войовничого, кровожерного племені скіфів.
 Характерними образами для цього стилю стали копитні тварини і
хижаки, також популярні були зображення птахів та міфічних істот. Іноді
майстри зображували якусь одну частину тварини, збільшуючи або
применшуючи її симетрію із загальним зображенням, як би відзначаючи
головний підтекст призначення свого виробу. Крім цього, було популярно
злиття різних легко впізнаваних тварин в єдину міфічну істоту. Також,
головними маркерами в «звіриному стилі» скіфів були певні пози, в яких
відображалися тварини. Копитні, в основному олені, козулі завжди
зображувались в жертовній позі, з підігнутими ногами або скачучих голопом,
рятуючись від переслідувача. Хижаки навпаки, завжди асоціювали силу,
агресію та небезпеку. Зазвичай зображувалися леви, барси, пантери
притиснуті до землі готуючись до стрибка або згорнутими в кільце. Орли,
міфічні істоти у вигляді грифонів завжди зображувалися з вороже
розправленими крилами. Добрим прикладом служить знайдений в кургані
Товста могила скіфський акінак в золотих ножнах, зроблених грецькими
майстрами.
Всі ці зооморфні образи об’єднувалися в одну сцену терзання. Це
боротьба двох протиборчих сил. Якщо намагатися розшифрувати такі сцени,
ми можемо побачити, що копитні тварини найчастіше є покірливими
жертвами, вони слабкіше хижаків, хоч іноді і дають відсіч, і сама природа
допомагає їм у цьому, але їх загибель неминуча. Можливо, такі сцени
виправдовують жорстокість та ідеологію кочового племені скіфів, перемагає
найсильніший. У сюжетному зображенні майстри демонстрували як тіла
тварин плавно сплітаються з навколишньої природи, наприклад роги оленя
могли галузиться в довгі лози або плавно переходити в птахів. Дуже часто
сцени з тваринами або людьми розділені рослинною тематикою.
В цілому, звіриний стиль в житті скіфів завжди підкреслював їх міцне
єднання з природою і підпорядкування її законам. Через свободу, силу і дику
красу звірів, скіфи втілювали в собі дух неприборканості та
безкомпромісності, що робило їх неперевершеними у військовому мистецтві
та загадковими в очах сусідніх цивілізацій. Він знаходив своє вираження в
різних сферах життя, від прикрас і мистецтва до побуту.
Звіриний стиль скіфів досі служить джерелом натхнення для
дослідників і любителів історії, дозволяючи нам отримати унікальний погляд
на життя цього стародавнього племені. Звіриний стиль також знаходить свій
прояв в мистецтві та ремеслах скіфів. Майстри чудово передавали деталі та
характеристику тварин, створюючи вражаючі твори мистецтва. Вивчення
звіриного стилю в житті скіфів має велике значення для розуміння скіфської
культури та її впливу на сучасне мистецтво та нашу історію. Через вивчення
цього аспекту їхнього життя ми можемо отримати унікальний погляд на світ
стародавніх скіфів, їх вірування і розуміння місця людини в природі.

3. Осілі поселення скіфського часу.

Пам'ятки калліпідів - мішаного скіфо-еллінського населення, що
мешкало на землях Причорномор'я між Дніпром і Дністром, відомі за
поселеннями та курганами. На Бузькому лимані відкрито понад 50 таких
поселень. Для IV-III ст. до н.е. відомі й городища. Вони добре описані
Г. І. Мелюковою, яка досліджувала ці пам'ятки. Розкопані калліпідські
кургани за поховальним обрядом подібні до звичайних могил степових
скіфських кочовиків.
Пам'ятки Лісостепу. За скіфського часу (VII-ІІІ ст. до н.е.) в
лісостеповому Правобережжі мешкало населення, не пов'язане з власне
скіфським етносом. Тут виділяють київську, східноподільську,
західноподільську та волинську локальні групи. Це були, очевидно, нащадки
носіїв чорноліської культури Дністро-Дніпровського межиріччя. Отже,
населення Правобережного Українського Лісостепу, яке продовжувало
традиції осілих землеробських чорноліських племен, можна розглядати як
праслов'янське. До них прилягала і ворсклинська група пам'яток
Лівобережної України, також пов'язаних з чорноліською матеріальною
культурою за походженням. Інші лівобережні групи пам'яток VIII-ІІІ ст. до
н.е. - посульська і сіверсько-донецька - пов'язані з власне скіфським
степовим населенням. Окремо стоїть молдовська група. Генетично
пов'язана з фракійським гальштатом, вона представляє, очевидно, давнє
північнофракійське населення.
Старожитностям усіх зазначених груп, незважаючи на локальні
особливості, властиві загальноскіфські форми металевих виробів та основні
риси поховального обряду.
Київська локальна група охоплює пам'ятки скіфського часу
раннього, розвинутого і пізнього періодів. Однією з найдавніших пам'яток є
поселення на Тарасовій горі поблизу с. Жаботин в Чигиринському районі.
Поселення функціонувало в VII-VI ст. до н.е. Тут на площі в 43 га
відкрито 20 великих (5 х 10 м) будівель напівземлянкового й землянкового
типу зістінами дерев'яної каркасної конструкції, зверху обмазаними рідкою
глиною.
Іноді стіни размальовувалися червоною фарбою. В одній з
будівель відкрито глиняний жертовник. На Жаботинському поселенні, крім
типового для лісостепу ліпного керамічного посуду, було знайдено дві
клепані бронзові посудини зі "звіриними" ручками, а також бронзові вудила з
двокільцевими кінцями, бронзові шпильки, наконечники стріл та кістяні
вироби. Для часу побутування пам'ятки характерна чорнолощена багато
орнаментована кераміка.
Городища виникають у VI ст. до н.е. і функціонують до IV-III ст.
до н.е. Вони розміщуються на високих берегових мисах. У розрізі
земляних валів виявлено дерев'яні конструкції фортечних стін. Найбільш
відомими є Мотронинське (поблизу с. Мельники Чигиринського району),
а також Пастирське, Шарпівське, Макіївське і Буда-Макіївське городища.
Пастирське городище (VI-III ст. до н.е.) округле у плані. Тут на площі
близько 18 га відкрито 15 невеликих (13,5 м2) жител землянкового типу та
досліджено залишки жертовника. Розкопки провадили В. В. Хвойка (1898 і
1901 рр.), М. Ю. Брайчевський (1949 і 1955 рр.).
 Найбільшим за розмірами є городище поблизу с. Трахтемирів (біля
м. Канева). Воно овальне у плані, має площу 500 га. Датується VI ст. до
н.е. На городищі досліджено 35 жител наземного і землянкового типів з
каркасними дерев'яними стінами, обмазаними глиною. В одному з приміщень
відкрито залишки глиняного жертовника. На городищі виявлено ліпні
горщики з проколами і розчленованим валиком по краю, миски з наколами
під краєм, а також пролощений посуд (черпаки і корчаги). Крім кераміки,
тут знайдено бойову і звичайну сокири, наконечники стріл, ножі, виявлено І -
київська локальна група; II - пам'ятки Східного Поділля сліди
бронзоливарного виробництва. Трапляються амфори, фарбована антична
кераміка.
Зафіксовано також порівняно невеликі неукріплені поселення IV-III ст.
до н.е. - Грищинці біля Канева, Мала Салтанівка на р. Стугна та ін.
Східноподільська локальна група представлена рядом городищ
скіфського часу. Широко відоме Немирівське городище, овальне у плані,
розташоване на площі близько тисячі гектарів. Вали городища сягають
5-9 м заввишки. Всередині городища розміщене відокремлене укріплення
Г-подібної форми-"Замчисько". Саме ця частина городища була заселеною в
VII-VI ст. до н.е.
Решта величезної території залишалася вільною. На городищі
виявлено наземні житла, землянки з вогнищами, складеними з каменю і
глини, а біля жител відкрито господарські ями. Крім типового посуду
лісостепових племен на городищі знайдено бронзові наконечники стріл,
шпильки, кістяні псалії із зооморфними голівками. Представлені
фрагменти родосько-іонійської античної кераміки VII-ІV ст. до н.е.
Северинівське городище (VI ст. до н.е.) розташоване на високому березі р.
Ров (басейн середньої течії Південного Бугу). Його площа становить 1,5
га. На городищі виявлено чимало типової для лісостепових племен
скіфського часу простої і лощеної кераміки, а також бронзове дзеркало,
залізний ніж, глиняні прясельця. Поблизу сіл Переорки і Якушинці
розташовані городища з досить складними системами валів і ровів. На
обох цих городищах зібрані уламки керамічного посуду IV-IIІ ст. до н.е.
Крім городищ, на землях Південного Побужжя зафіксовані також рештки
неукріплених поселень VІ-IIІ ст. до н.е.
Серед пам'яток скіфського часу Східного Поділля відомі й
кургани. Групу ранньоскіфських курганів досліджено в 1972-1973 рр. на
лівому березі Південного Бугу (с. Тютьки Вінницької області).
Поховальний обряд трупопокладення супроводив керамічний посуд, що
має аналогії у пам'ятках Середнього Подністров'я VIII-VII ст. до н.е., а
також у старожитностях, досліджених у Жаботині на р. Тясмин (Черкаська
область).
Кургани VІ-ІV ст. до н.е. досліджено в 1947 р. поблизу с.
Переорки. У пограбованих в давнину могилах знайдено наконечники списів,
ножі, бляшки, намисто і типовий ліпний посуд лісостепового населення.
Широко відомі Іллінецький і Новоселицький кургани, досліджені у 1901-
1902 рр. Під великим (висота 8,5 м) насипом Іллінецького кургану
виявлено простору стовпову гробницю; у пограбованій могилі знайдено
золоту обкладинку від горита із зображенням сцен з міфу про Ахіллеса,
набір наконечників стріл, панцир, золоті бляшки, кінські вуздечки зі
срібними прикрасами, а також місцевий ліпний посуд та античні амфори.
Біля с. Новоселиця розкопано шість курганів. В одному з них
(курган № 4) під насипом відкрито дерев'яну стовпову гробницю ( 5 x 7 м),
в якій поховано чоловіка й жінку. Чоловіка супроводжували золота
сережка, намисто із золотих кілець, залізний бойовий пояс з мечем, два
сагайдачні набори зі стрілами, вудила, глечик, три наконечники списів,
дротик, брусок, бронзовий казанок та амфора. Біля жіночого кістяка
знайдено залишки головного убору з золотими вінцями, золоті сережки,
намисто з бляшок з підвісками, золоті бляшки від одягу, на руках -
пов'язки з намиста. Поряд виявлено кістяк коня з вуздечкою та бронзовими
прикрасами.
Західноподільська група лісостепових старожитностей скіфського
часу була поширена на території Тернопільської, Хмельницької,
придністровських районів Вінницької і Чернівецької областей. На цих землях
відомі численні неукріплені селища і городища. Відкриті поселення
вивчалися поблизу сіл Селище, Ленківці (Г. І. Мелюкова), Непоротове (Л. І.
Крушельницька) у Чернівецькій області, Лука-Врублівецька (І. Г.
Шовкопляс, Є. В. Максимов) у Хмельницькій області, Сухоставці, Іване-
Пусте (І. К. Свєшніков, О. Д. Ганіна) у Тернопільській області.
Городища зафіксовані у Придністров'ї поблизу сіл Вищий
Ольчедаїв, Дерешова, Григорівка, Ломазів, Нижчий Ольчедаїв Вінницької
області, Пижівка і Гуменці Хмельницької області, Молодове, Білоусовка,
Волошкове, Кулішівка, Поливанів Яр, Дарабани Чернівецької області.
Відкриті поселення і городища скіфського часу на території Західного
Поділля засвідчують осілий землеробський побут місцевого населення.
Воно мешкало в наземних дерев'яних каркасних будинках, а також у
напівземлянках з глинобитними печами і вогнищами на кам'яній вимостці.
Західноподільські пам'ятки датуються за знахідками античних амфор
VІ-ІV ст. до н.е.
На території Західного Поділля є чимало курганів скіфського часу.
Характерною їх ознакою є використання каменю для зведення
поховальної камери і насипу. Такі кургани досліджено в селах Оселівка,
Долиняни, Круглик і Ленківці Чернівецької області. Групу курганів
виявлено і досліджено у 1947-1951 рр. поблизу с. Лука-Врублівецька
Хмельницької області (І. Г. Шовкопляс, Є. В. Максимов). Під насипами
знайдено поховання з трупопокладенням і трупоспаленням у керамічних
урнах. Серед ритуальних речей знайдено два керамічних черпаки, бронзовий
браслет, точильце, бронзову голку, мініатюрну посудинку. Поховання з
кремацією в урнах належать до давнього місцевого поховального обряду.
У Рівненській, на півночі Хмельницької і в Житомирській
областях виділяється волинська локальна група пам'яток скіфського
часу. На території Східної Волині представлені старожитності раннього
залізного віку, що належать до другого ступеня чорноліської культури і до
раннього скіфського часу. Загалом вони подібні до синхронних пам'яток
Київщини і Південного Побужжя. У Житомирській області залишки
чорноліських поселень досліджували С. С. Березанська, М. М. Шмаглій, В. К.
Гончаров. Чимало таких поселень було і на захід від Житомира (в басейні
річок Горинь і Вілія). Вони розміщувалися на берегових схилах і на дюнних
підвищеннях e заплавах річок. Це були, очевидно, родові селища, що
складалися з кількох наземних жител і землянок.
На Волині за скіфського часу переважав поховальний обряд
трупоспалення з похованням у керамічних урнах. Біля с. Могиляни на
північ від Острога М. Ю. Смішко дослідив могильник другої половини VII -
першої половини VI ст. до н.е. На могильнику відкрито кілька поховань у
неглибоких ямах (до 0,6 м) з урнами (горщиками). Серед жертовного
посуду були горщики і черпаки. Відомі й окремі трупопокладення. Так, під
насипом кургану VI ст. до н.е., дослідженого в XIX ст. поблизу с.
Сивки на південь від Острога, знайдено кістяк у скорченому положенні, а
поряд - типові горщики і черпаки.
Ворсклинська локальна група скіфської культури була поширена
на правобережжі р. Ворскла у межах Сумської і Полтавської областей. Нині
тут відомо близько 50 неукріплених поселень і 5 городищ. Важливе значення
мають розкопки Б. М. Гракова і Б. А. Шрамка на Більському городищі
(Полтавська область). Система фортифікацій городища в плані має форму
рівнобедреного трикутника, повернутого вершиною на південь. Довжина
зовнішніх валів становить 30 км. Укріплення й обмежені ними ділянки
включають три городища площею 120, 67 і 15 га. Дослідження показали,
що на місці майбутнього городища у VII-VI ст. до н.е. існували неукріплені
поселення. Городище було споруджене наприкінці VI і проіснувало до Ш ст.
до н.е. У різних нашаруваннях городища виявлено чорнолощену кераміку з
різьбленим орнаментом, у більш пізніх - разом з простим місцевим посудом
знайдено фрагменти імпортних хіоських і протофазоських амфор кінця VI і
V ст. до н.е.
Більське городище було важливим ремісничим та адміністративним
центром з розвинутими залізоробним, бронзоливарним і ювелірним
ремеслами. Знайдений тут уламок форми для лиття бляхи у вигляді
фігури оленя засвідчив виробництво речей скіфського звіриного стилю і
на городищах
Рядові могили під курганами на Ворсклі мали вигляд ям з дерев'яним
перекриттям. У стовпових гробницях на спеціальних дерев'яних долівках,
помостах з дощок і лубу ховали заможних небіжчиків. У деяких курганах, у
насипах над могилами, виявлено вогнища зі слідами жертвоприношення.
Пам'ятки Посулля представляють населення скіфського часу в
середній течії р. Сула, басейнах Псла і почасти Сейму. Посульська локальна
група скіфських старожитностей була виділена В. А. Іллінською. У Посуллі
відомі неукріплені поселення і городища скіфського часу.
 Городища виникають не пізніше середини VI ст. до н.е. Вони
розташовані на відрогах плато або високих берегових підвищеннях. Біля с.
Басівка на р. Хмелівка досліджено одне з найбільших городищ цього періоду
площею 12 га. До городища прилягає велике передмістя, обнесене валом і
ровом. Площа передмістя становить 75 га. Під час розкопок на Басівському
городищі були відкриті залишки наземних і напівземлянкових приміщень. В
обох типах жител були печі з глиняним склепінням на каркасній основі.
Для поховань характерне випростане положення кістяка. Багатих
небіжчиків ховали у повному військовому спорядженні: з мечем, списами,
бойовими сокирами, сагайдаками зі стрілами. Поряд клали і кінське
спорядження (вуздечки). Особливістю посульських курганів є відсутність в
них кінських поховань. У багатих гробницях V-III ст. до н.е. виявлено
бронзові казани, античні амфори і столовий посуд. Поряд з останками
багатих воїнів знаходять золоті шийні гривни, золоті бляшки, якими буз
прикрашений одяг. У багатих жіночих похованнях V-III ст. до н.е.
зустрічаються античні золоті прикраси, а також місцеві вироби (цвяхоподібні
шпильки і бронзові браслети для ніг, дзеркала і кам'яні блюда).
Найважливішими з досліджених курганів є Попівські, Оксютинські,
Вовківецькі.
Пам'ятки сіверсько-донецької локальної групи скіфського часу
відомі за городищами, неукріпленими поселеннями та курганами,
розміщеними на правому березі Сіверського Дінця. Найбільший внесок у їх
вивчення зробили С. А. Семенов-Зусер, 1.1. Ляпушкін, Б. А. Шрамко, П. Д.
Ліберов.
На Харківщині виявлено значну групу городищ і неукріплених
поселень. На багатьох з них проведено розкопки. За призначенням
городища поділяються на сховища і місця постійного проживання.
Городища-сховища (Яковлівське, Водянське) мали вал і рів з боку поля.
Більш складною була система фортифікацій на городищах з постійним
населенням.
На території України відомі культури раннього залізного віку, що
знаходилися за межами Скіфії Геродота: кизил-кобинська культура
Гірського Криму, носіїв якої ототожнюють з таврами; в басейні Десни і
Сейму - юхнівська культура, яку пов'язують з меланхленами; у Верхньому
Подніпров'ї і на південь від Прип'яті - підгїрцівсько-мілоградська
культура, носіями якої вважають неврів Геродота. З територією Закарпаття
пов'язана куштановицька культура.
У межиріччі Дністра і Дунаю (Молдова) для скіфського часу
відомі старожитності типу Сахарна-Солончени-Цахнауці, що належали
давньому північнофракійському населенню.
Перелічені культури різнилися між собою характером розвитку
продуктивних сил і суспільним укладом місцевих племен. Кожна з них
мала свої неповторні риси, але поступалася скіфській рівнем розвитку.
 4. Скіфські кургани та поховальний обряд. Археологічні дослідження
скіфів, на прикладі Мелітопольського кургану
Кургани простих скіфів порівняно невеликі, до 1,5 м заввишки і до
25 м у діаметрі. За формою могили це катакомба. Небіжчиків клали на
підстилці з трави або на дерев'яному помості у випростаному положенні,
головою переважно на захід. Чоловічі поховання супроводжуються зброєю
(списи, сагайдак зі стрілами, зрідка мечі або кинджали), у складі речового
інвентаря жіночих поховань переважають прикраси (сережки, браслети,
каблучки з бронзи і срібла, бронзові дзеркала, намисто зі скла, пасти тощо).
І в чоловічих, і в жіночих похованнях ставили жертовну їжу – м'ясо
коня або вівці. Поряд, зазвичай, клали залізний ніж.
У курганах заможних простих скіфів чоловічі поховання
супроводжуються значним військовим спорядженням; разом з небіжчиком
ховали одного або двох забитих коней (поховання біля м. Орджонікідзе та с.
Капулівка Дніпропетровської області).
Поховання добре озброєного скіфського воїна відкрито у 1967 р.
О. Г. Шапошниковою в кургані поблизу с. Новорозанівка Миколаївської
області. На голові небіжчика був шолом. Сам він лежав на розстелених на дні
могили панцирі та штанях, набраних з дрібних залізних лусок. Поряд
знайдено бронзовий пояс з мечем і горитом з 200 наконечниками стріл.
Ліворуч від воїна виявлено два списи, праворуч – кістки коня від
жертовної їжі і залізшій ніж.
Цікавою є група скіфських поховань, які фіксують контакти скіфів, як
заможних, так і простих, з давньогрецькими племенами та їх культурою на
території Криму. На Керченському півострові в курганах з кромлехами та
кам'яними склепами було відкрито понад 50 поховань, в яких серед
супровідного інвентаря знайдено акинаки, наконечники списів і стріл, бойові
пояси, панцирі, прикраси, бронзові дзеркала, скіфський ліпний та
грецький амфорний і столовий посуд.
Поблизу с. Фронтове було досліджено безкурганний могильник V-
IV ст. до н.е. поховання супроводжувалися мечами, стрілами, ножами,
точильними брусками, прикрасами. Аналіз пам'яток Криму засвідчує, що
частина скіфів під впливом давніх греків почала, очевидно, переходити від
кочового до осілого побуту та землеробського господарства.
Кургани скіфської знаті. їх ще називають "царськими" за пишність
поховального обряду. Ці старожитності У-ІУ ст. до н.е. мають важливе
значення для розуміння соціальних взаємин у скіфському суспільстві та
його політичного ладу. "Царські" кургани зосереджені у південній, сте-
повій, зоні України на території сучасних Дніпропетровської, Запорізької,
Донецької, Херсонської та інших суміжних областей. Дослідження їх
розпочалося ще в минулі століття.
Скіфське поховання у Мелітополі
Найчастіше археологічні розкопки скіфських поховань бувають цілком
випадковими, це підтверджує знахідка та початок вивчення царського
скіфського кургану Куль-Оба на Кримському півострові поблизу Керчі.
Початок якого послужив пошук каменю для будівництва житлових домівок.
Такий же неочікуваний випадок археологічної знахідки спіткав і курган
знайдений у Мелітопольщині.
У степовій зоні на березі Молочної річки Мелітопольського району, де
раніше спостерігалося велике скупчення курганів, сьогодні стоять будинки,
поблизу височить місто.
Навесні 1954 року у північно-західній привокзальній частині міста
Мелітополя, городяни називають цей район «Юр’ївка», місцевим жителем
було виявлено золоті вироби під час будівництва колодязя. Копавши
колодязь у дворі, він провалився під землю, де й знайшов пластини з
невідомими орнаментами. Мешканець повідомив про знахідку до місцевого
краєзнавчого музею, після чого його співробітники були відправлені на місце
розкопок. Археологи відразу визначили, що знайдені пластини були
виготовлені із стародавнього золота, і судячи з поховання належать скіфам.
Раніше, до
1930 - го року там знаходились велика кількість курганів. Після проведення
робіт було виявлено ще багату кількість артефактів та прикрас із золота.
Про виявлені знахідки було повідомлено Академію наук УРСР. Від
академії на місце розкопок був відправлений відомий київський археолог
Олексій Іванович Тереножкін, який і очолив археологічні розкопки, в кінці
травня (Додаток 11). Від Мелітопольського краєзнавчого музею для
співпраці була направлена Ніна Волчкова, яка орієнтувала його на
місцевості. Він підтвердив здогади місцевих археологів про те, що було
дійсно виявлено царсько-скіфське поховання, і додав, що «підземелля» є не
що інше, як похоронна катакомба великого кургану, яка була зведена в IV ст.
до нашої ери.
Прибувши на місце виявлення кургану О. Тереножкін, був
стурбований, що не отримає дозвіл від вище стоячого керівництва на
розкопки, через порушення цілісності кургану.
И справді більшість кургану було знищено та розграбовано, на його
місці проклали систему водопостачання та побудували будинки. Вдалося
вціліти лише центральній частині кургану. Висота поховання становила 3м.
Розкопки проходили з ускладненням, тому що було замало вільного місця
для роботи, знаходження кургану було оточене з усіх боків житловими
будинками місцевих жителів і майже не залишалося місця, де б могла
працювати техніка. Тому більшість розкопок доводилося проводити вручну.
О. І. Тереножкін відразу кинувши професійний погляд на місце
розкопок та оцінивши знайдені артефакти, зазначив, що курган був
пограбований, у більш рані часи. Свідченням попереднього вторгнення в
курган були сліди порушення його цілісності в результаті підриву катакомби
та хаотично розкиданих маленьких частинок артефактів, які швидше за все
грабіжники не помітили під завалами землі. Але цей факт не зупинив
київського археолога, на його думку, розкопки не можуть вважатися
закінченими поки не буде вивчений весь курган до останнього сантиметра.
Тому що кожен поважаючий себе досвідчений археолог знає, що навіть при
явному свідоцтві розграбуванні залишається шанс знайти вцілілу цінну
частинку історії. І він мав рацію, після цієї археологічної роботи він писав:
«Підтверджується загальне правило, що кожен великий скіфський
курган Північного Причорномор’я, можна сказати, майже незалежно від його
збереження, по-своєму істотний для розуміння матеріальної культури,
соціально-економічного ладу, торгівлі і культурних зв’язків, побуту та
релігійних вірувань скіфів». Ці розкопки мали дуже важливе історичне
значення, бо це були перші розкопки «царського» кургану проведені
радянськими археологами. Археологічна робота тривала три з половиною
місяця.
Після закінчення вилучення насипу кургану, так само несподівано,
було виявлено ще дві похоронні кімнати, датованих 340-320-х рока до н. е.
Одне поховання знаходилося в центрі кургану, друге було виявлено у
північній його частині. Поблизу першої кімнати було знайдено поховання
двох коней. Дані катакомби були подібні до плану будівництва з іншими
похованнями, виявлених у царських курганах, особливо відомого кургану
Солохи.

Структура скіфського кургану Мелітополя

Розібравши структуру споруди археологи встановили, що верхню
частину гробниці, яка утворювала насип, була викладена почерговими
шарами. Матеріалом для будівництва служила морська трава камка, поверх
якої викладали тверді праникі – цеглини зроблені з землі. Завдяки тому що
трава в цих прошарках була добре спресована, що ускладнювало розкопки,
вона змогла зберегтись до наших днів майже в первозданному вигляді. За
допомогою кваліфікованих ґрунтознавців було визначено, що вальки, які
також були важливими у будові кургану, видобувались не менше ніж на
відстані 4 км від поховання, з болотних ґрунтів берегів Молочної річки, а
видобуток комки відбувався на відстані 40 км, на березі Азовського моря. Всі
ці зусилля докладалися для того щоб забезпечити спокій предків та їх скарби
від розкрадачів.

Знахідка кімнат та їх скарбів під курганом Мелітополя

Дромас у кімнату знаходився на глибині 12 метрів, скіфи намагалися
ускладнити його знаходження від небажаного втручання, тому він був
ретельно замаскований завалами каміння, валок та плит, виднілася лише
вузька щілина проходу. Але навіть незважаючи на всі докладені зусилля і
старання, які були задіяні для захисту та збереження цілісності кургану,
похованого не вдалося вберегти від розкрадачів. Досвідчені археологи по
залишеним слідам розкрадачів змогли встановити процес розкрадання
кургану. У ході розкопок було виявлено послідовність вторгнення та
руйнування поховання. По дії грабіжників можна зрозуміти що вони уявляли
як був влаштований курган, але не знали де само зберігаються золоті
прикраси.
 Археологам вдалося відмітити те, що вислизнула з погляду грабіжників
– зниження в кімнаті. Де було виявлено маленьку схованку заввишки
20 сантиметрів. У ньому вдалося виявити зотлілі горить, прикрашений
золотою оббивкою, який дуже схожий на той, що був знайденій раніше в
Чертомлицськом та Ільінецком кургані, прекрасно відомий нам із зображення
життя Ахілла. Це був унікальний та лімітований витвір мистецтва,
виготовений на замовлення. Всего було знайдено 4 однаковіх горитів, які
були виготовлені на з одніеї матриці.
На конях знайдених біля центральної кімнати кургану було виявлено
сідла та вуздечки прикрашених бронзовими прикрасами. Розміщення
схованки в Мелітопольському кургані та кількість багатств знайдених у
ньому підтверджує припущення, що цей курган є «царським». Цей курган
має велику подібність за виявленими артефактами та принципом поховання
царів у таких добре відомих нам курганів як Куль-Оба, Чортомлика, Солоха.
Але головною відмінністю Мелітопольського кургану є не надто велика
висота насипу поверх поховання, всього приблизно 6 метрів. Тоді як висота
раніше виявлених «царських» курганів складала висоту 18-20 метрів. Існує
припущення, що у Мелітополі був похований цар невисокого статусу, тому й
курган був побудований відповідно до його становища та рівня влади. Через
розкрадання першої центральної кімнати складно встановити скільки саме
артефактів і золота зберігалося в ньому.
У другій виявленій кімнаті, що знаходилася в західній стороні кургану,
було виявлено заможну жінку, чому свідчила розкіш, в якій вона була
похована. Ця кімната майже зберегла всю цілісність артефактів лише тому,
що вона була повністю засипана землею, внаслідок падіння стелі.
О. І. Тереножкін зауважив: «Але грабіжників не зупинило падіння стелі
кімнати. Вони продовжили свої пошуки в небезпечних умовах, почавши
вигрібати землю. Багато прикрас та дрібні коштовності перемішалися із
землею і тому були не знайдені. Розкрадачі забрали лише цілі, великі та
дорогі артефакти до яких змогли дістатися» [37].
Хоча гробниця і була піддана попередньому втручанню і розграбована,
було знайдено чимало цінних артефактів, понад 3500 золотих виробів, вагою
понад 1,6 кг. Більшою мірою були виявлені золоті бляшки, безліч різних
підвісок і намист, також були виявлені амфори, дзеркало з бронзи, налобний
вінок і серги. Можна тільки припускати, наскільки велике було поховання до
його часткового пограбування. Але очевидно, що найцінніше було вкрадено
задовго до археологічних розкопок.
Незважаючи на грубе порушення цілісності кургану, археологам
вдалося відновити події похоронного ритуалу скіфів. Оцінюючи кімнату в
якій була, похована жінка, археологи прийшли до висновку, що вона була
досить похилого віку, поблизу її останків знаходилися стріла, ритуальні
амфори та скриньки з дерева прикрашені різьбленням і наповнених бусинами
(Додаток 23, 24). Ритуальне вбрання відповідало її високому статусу
скіфської знаті. На ній була сукня і головний убір повністю розшитий
золотими бляхами, як і її взуття з шкіри. Також вона була одягнена у безліч
ювелірних прикрас на вухах, на шиї, руках та ногах.
Грабіжники не зачепили лише дромос, який вів до усипальниці, в якій
було знайдено служницю. Можливо, вони знали, що прислуг ховали значно
скромніше, і там майже не було наживи. Служниця лежала на вузькому
помості, який був покритий циновкою з очерету. Свідченням насильницької
смерті були її руки, стиснуті в конвульсії. Біля рабині були виявлені голки,
безліч амфор та бронзовий котел, заповнений кістками крупно-рубаної вівці
(Додаток 25, 26). Також при вході в гробницю було залишено похоронний
віз.
Пізніше, при детальному вивченні Мелітопольського Кургану і
порівняльному аналізі його з іншими найденими похованнями, була висунута
гіпотеза, що під курганом покоїться жриця. Про це свідчить положення її
тіла, воно розташовувалося з широко розкинутими ногами і руками, що було
не характерно для царських особин. Прислужниця, похована при жінці-
жриці, лежала на циновці, що також не властиво для звичайних слуг. Друге
поховання, де знайшли чоловічі та дитячі кістки, не дають жодної інформації,
але у виявленій схованці були знайдені артефакти із зображенням міфічних
епосів. Також, похований посуд має сакральний орнамент, знайдені
артефакти у вигляді дзвіночків, голок і ступок які могли використовуватися
за життя для ритуалів. Могильник коней теж виглядав не звично, складені
тіла один на одного, більше нагадували жертовне підношення богам, і чаші
наповнені кістками вівці, теж підтверджують це. Як вже говорилося вище,
висота кургану не мала великого насипу, але знайдені золоті вироби кажуть
про «царське» багатство і повагу до покійної її племенем.
Щасливий збіг обставин ознаменував початок розкопок перших
царських курганів скіфів, знайдених у причорноморських степах. Саме у
Мелітополі було вперше повністю вивчений царський курган,
використовуючи новий науковий метод. Отримані знання та інформація
після проведення розкопок та детального вивчення артефактів допомогли
заповнити відсутні фрагменти знань про обряди поховання скіфів та їх життя.
Отримана інформація не порівняється з тими даними, які були отримані в
XIX і на початку XX ст.
Незабаром після продуктивних археологічних робіт, проведених у
Мелітополі, стане відомо про виявлення кургану в донський дельті, який ще
має розкрити свої таємниці.

Курган Солоха
Курган Солоха був розкопаний командою старшого члена
Археологічної комісії професором Петербурзького університету
Н. І. Веселовським в 1912 – 1913 роках. Тоді, в пошуках «багатих» знахідок
були направлені археологічні експедиції для вивчення конкретних курганів
на лівому березі Дніпра. Комплекс могильників на південному заході села
Велика Знам’янка, у ХХ столітті налічував 75 насипів. Розкопки даного
кургану планувалися давно, але відкладалася з різних причин.
 М. І. Веселовський був діючим, досвідченим археологом, за плечима
якого залишилося безліч вдалих розкопок в Криму, на Дніпрі, Доні та Кубані.
Підозра, що курган розграбований, як багато інших на даній території
підтверджувалось, але його розміри говорили що це поховання царських
скіфів і можливі підзахороненя, а це означало що щось цінне буде знайдено
неодмінно. Археолог з твердим наміром йшов на розкопки, його
заворожували кургани хоч він і не був скіфологом. Дійсно, центральна
гробниця була розкрадена, але незважаючи на досвідченість керівника
розкопок та підготовку до них, звіт Н. І. Веселовського не містив в собі
повних і точних даних про виконану роботу і до того ж в архіві не збереглися
оригінальні польові щоденники. Можливо, цьому послужило обмеження
коштів і великий обсяг роботи.
У 1914 році, курган Солоха відвідали археологи А. А. Спіцин і
В. В. Саханев. В архівній картотеці розташовуються їх замітки і доповіді, що
стосувалися розкопок Солохи. «У 1914 році під час розкопок
мордвинівського кургану я два рази був на руїнах Солохи, що представляє
сумне видовище. Був в самій могилі, проходив коридором, облазив все
«міни», прокладені Н. І. Веселовським в товщі насипу. Встановив те, що було
не помічено, або точніше, не зазначено у звіті». Категорично запевняю, що
ні коридор, ні могила (камера) не відповідають доданим до звітів малюнкам.
Останні зроблені, очевидно, на око, причому це око не схопило ні форм, ні
пропорцій». [25]. А. А. Спіцин був одним з перших археологів, який
розглядав археологічні пам’ятники з джерелознавчих позицій, займався
вивченням, систематизацією, каталогізацією старожитностей та їх
датуванням.
Незважаючи на чергові спірні диспути, курган Солоха надав світу
сенсаційне відкриття в античному мистецтві скіфів. Зразки знахідок
показують самобутність варварської та грецької культури. Обробка виробів з
дорогоцінного металу не може не викликати захоплення грецькими
майстрами.
У звітах М. І. Веселовського говориться, що курган Солоха має висоту
18,1 метрів та діаметр близько 100 метрів. При розкопі був помічений шар
чорнозему, розрізаний по горизонталі шаром жовтої глини, що говорило про
повторне використання кургану. Тобто, був споруджений один курган,
приблизно висотою 15 метрів, але з часом верхній шар був знятий для
другого поховання та знову засипаний вже вище. Досвід Веселовського
підказував, що якщо одне «верхнє» поховання і потрапило під лопату
грабіжників, то друге буде ціле.
Незабаром, в північній частині кургану було виявлено центральне
поховання яке складалося з двох камер і воно, як і передбачалося було
розграбовано ще в давнину, про що свідчили знайдені підземні «міни».
Н. І. Веселовський не вказав про наявність кісток, але із записів його
помічника та знахідкам припустили, що тут було одне поховання царської
особи. У похоронній кімнаті були виявлені бляшки із зображенням сфінксів,
птахів, людських голів, мабуть, ними було обшито ритуальне плаття. Золота
голка, пластини і елементи чаші та черпака, залишки сагайдака та
наконечники від стріл. Друга кімната служила коморою, в ній знайшли
бронзовий позолочений посуд, дерев’яний ківш, чашу з написом на
грецькому, залізний стрижень, бронзовий казанок з кістками баранини, що
служив підношенням. Також в запис занесені три глиняних амфори, їх
відзначили як абсолютно цілі та з запечатаним гіпсом шийкою, прикрашених
знаком, червоною фарбою, але не в Ермітажі, не в місцевому музеї вони не
були знайдені. У сусідній могилі було поховано два коня з вуздечками
прикрашеними золотими пластинами у вигляді риб, також тут були виявлені
залізні вудила та мідні залишки від сідла. Це поховання могло бути, чоловіка,
так як з жінками зазвичай ховали тільки кінську упряж. Сміливі гіпотези
стверджують, що це поховання належить Орику, братові царя Октамасаду, а
ось друге, самому царю [25].
У 1913 році професор М. І. Веселовський почав розкопки другого
поховання. Щоб уникнути пограбування, могила мала складне планування.
Десятиметровий дромос спускався вниз і розширювався в похоронну камеру,
було кілька ніш. Це виявилося поховання чоловіка, теж царського стану.
Грабіжники недобралися сюди і археологи змогли оцінити всю пишність
поховання. Близько скелета Скіфського вельможі лежали пластини з
зображення лева який терзає оленя, та 300 золотих бляшок із зображенням
грифона, лева, лотоса, колись прикрашавшого його одяг – каптан і штани. По
контурах розташування нашивок на одязі, можна порівняти їх із
зображенням Паріса на кістяних пластинах, знайдених на розкопках Куль-
Оби. Із золотих прикрас поруч знаходився обруч, гривня, браслети, нашийні
прикраси з трубочок і підвісок, золотій гребінь. Також близько скелета
розташовувалися головні атрибути скіфа: ніж, кілька мечів, ножни, залізні
списи, також срібний горить з 180-ю острозаточенними наконечниками від
стріл, залізний лускатий панцир, бронзовий шолом – що є рідкістю в
похованнях.
Дотримуючись похоронний ритуал, з царем були поховані його слуги,
хлопчик – служка, зброєносець і конюх. Поруч був могильник п’яти коней, їх
збруя була прикрашена міддю, золотими пластинками з візерунками. Також в
одній з ніш були срібні амфори із зображенням полювання, жертовна чаша,
посудина, черпак.
Достаток знахідок не може не радувати Археологічний світ, але
візитною карткою кургану Солоха став золотий гребінь. Його вага 294 грам,
був знайдений в хорошому стані, тільки крайні зубці були видалені ще до
поховання. Кожна фігурка була вилита окремо, оброблена карбуванням, і
впаяна в групу зображає трьох воюючих воїнів і п’яти левів. Сцена на гребені
нагадує легенду про загибель господаря поховання. Коли цар Октамасад був
убитий за прихильність до грецького світу своїми одноплемінниками.
Головна фігура на коні в скіфському одязі та грецькому шоломі символізує
самого царя. Форма гребеня схожа на трикутний фронтоном грецького
храму. Всі артефакти із золота зроблені грецькими майстрами, точність в
дрібних деталях просто вражає. При першому дослідженні курган Солоха
дотувався 361 р. до н. е., але пізніше зіставлення зі знахідками з Гайманової
Могили, датування скоригували 400 р. до н. е. – центральна гробниця і
впускна гробниця 390-380 рр. до н. е. така різниця в часовому відрізку
рідкість.
Зараз могильник Солоха налічує всього 15 насипів. Багато курганів
постраждали через використання площ у сільському господарстві та від
чорних археологів.

Курган Товста могила

Майже 9 метровий курган Борис Мозолевський примітив ще в 1969
році, коли очолював Орджонікідзевську експедицію, яка проводила польові
розкопки курганів на річках Базавлук, Чортомлик. Але можливість
досліджувати знаменитий нині курган як Товста могила. З’явилася тільки в
1971 році. Багато обставин зупиняло від початку роботи археолога, не була
укомплектована команда, не було техніки для роботи і були сумніви, що це
скіфське поховання. Але при першій же можливості він приступив до роботи,
як з’ясувалося пізніше, інтуїція Бориса Миколайовича не підвела. «Те
відчуття не можна порівняти ні з чим. Переді мною стояла гора, яка 23
століття німо берегла свої таємниці, гора, під якою лежали могутні володарі
старовини, від самого погляду котрих тремтіли тисячі. Біля підніжжя ревла
сталева армада механізмів, і від одного помаху моєї руки залежало —
воскресити цю таємницю для світу, чи навіки залишити її в землі, бережно
підняти над світом чи грубо зламати.» - писав у своїй книзі «Скіфський степ»
Борис Миколайович Мозолевський [27].
Скіфський курган Товста могила дотований IV століттям до нашої ери,
розташований біля шахтарського міста Покров (раніше Орджонікідзе,
Дніпропетровська область). Щоб зрозуміти будову насипу, курган
«розрізали» навпіл, а далі стали розчищати по секторах і з часом була
виявлена бронзова частина похоронного воза та вуздечки. Похоронний набір
складався з шести навершя – дзвіночків, двохсот блях і двох наборів кінських
упряжів. Потім через сповзання грунту було відкрито ще п'ять, але порожніх
невеликих могил (Додаток 28). Не дивлячись на погодні умови, тиск
керівництва, археологи продовжували свою роботу і скоро їх праця була
винагороджена. Знаменитий курган висотою 8,6 м і діаметром 70 м під своїм
насипом мав дві катакомби, що служили гробницями царським вельможам.
Незважаючи, що головна кімната, що служила усипальницею царю була
розграбована ще в давнину, Бічне поховання з молодою царицею і
малолітнім спадкоємцем виявилися цілі. Дитина, мабуть, померла пізніше,
при розкопках був знайдений спеціально прокопаний прохід, щоб поховати
його поруч з матір'ю.
Поховання захоплювало знайденими артефактами. Вбрання цариці
було все обшите золотими бляхами, прикрашене масивним намистом,
підвісками, браслетами і кільцями з золота. У головах знаходилися жіночі
атрибути: шкатулки, рум'яна, бронзове дзеркало. Також були знайдені срібні
посудини, чорнолакова грецька чаша, наконечники стріл, ножі з кістяними
ручками, залізний меч у футлярі, були теж прикрашені золотом, частина
бронзового нагрудника (Додаток 29). Поруч були знайдені осколки скляного
посуду, хоча вважалося, що прозоре скло на території України з'явилося
набагато пізніше.
У прикрашеному алебастром саркофазі, біля жінки спочивала маленька
дитина. Браслет та прикраси із золота відображали його царське становище.
Поруч знаходилися срібні атрибути для вина, зроблені спеціально під вік
малюка.
Покійних, як і належить, супроводжували четверо слуг. По-скіфським
звичаям, трьох чоловіків і дівчинку умертвили насильно і розташували в
склепі. Мозолевський у своїй книзі зазначив, що по розташуванню скелета
одного слугу – охоронця поховали напівживим і помер він уже в засипаній
гробниці.
Археологи дослідили кінські ями, де були скелети трьох коней в збруї
прикрашених золотими бляхами. Одного коня прикрашав налобник із
зображенням скіфської богині-прородительки. Поруч були поховані три
конюха.
Вивчаючи грабіжницькі походи вчені знаходили кістки, розкидані
золоті пластинки, зламане крадійське обладнання, але Борис Миколайович
вірив в що знайде цінну знахідку в майбутньому.
Золотая «царская» пектораль діаметром 30,6 см та вагою 1150 гр.
958 пробы, стала не тільки визитною карточкою кургана Толстая Могила, но
ще й символом давнього племені скифов. Борис Мозолевский згадував:
«Тепер, коли все позаду, легше повірити в містику, ніж у те, що грабіжники
справді могли недогледіти такий скарб: варто було їм лише простягти руку
ще на десять сантиметрів — і пектораль для людства була б назавжди
втрачена.» [27].
Оточував курган великий рів, який заповнювали залишками тризни, як
вимагав похоронний обряд, був вивчений палеозоологом В. І. Бібікової. Вона
прийшла до висновку, беручи до уваги кількість твариних кісток і фрагментів
амфор знайдених у ньому, що в ретуалі брало участь 2500 - 3000 людей.
Вони ж і брали участь в побудові поховання. Насип кургану становив
12000 м3, який звозили возами з річки Солона за 5 км від місця поховання.
Більш точне датування, надалі, теж провели завдяки порівнянні артефактів з
Гайманової Могили. Були вивчені амфори з тризни центральної гробниці і
чорнолакова миска з впускного поховання, передбачається дата поховання не
пізніше
360 – х р. до н. е .
Курган Товста могила по праву носить звання головного відкриття в
світі скіфології. Знайдені артефакти демонструють розшарування скіфського
суспільства на соціальні класи, їх вірування, і характеристіку їх побуту.

Особливі відомості про поселення та городища скіфів

У ХХ столітті археологам вдалося заповнити прогалини в історії життя
скіфів. На місці старих городищ почали проводити розкопки. Археологами
було знайдено безліч артефактів, які допомогли краще зрозуміти особливості
повсякденного життя скіфів їх знаряддя праці, релігії та обряди. Так само
було встановлено, що городища на відміну від селищ (які зовсім не мали
укріплень) були значно більшими і мали оборонні споруди (Додаток 31). Але
це не спростовує інформацію Геродота щодо скіфів.
У фрагменті історії із «Мельпомена», наведений Геродотом, описує нам
події VI ст. до н. е., як до царя скіфів Ідантірс (Іданфірс) був направлений
гонець з пропозицією здатися або платить данину, перському цареві. На що
скіф дав йому відповідь, що відступив він не через страх поразки або смерті,
а лише з непотрібності битви. Тому що в них не було міста чи господарства,
за яке б варто було би битися. Але попередив, що якщо той почне шукати і
розоряти кургани його предків, він пізнає весь гнів скіфського царя і понесе
покарання.
У його записах є відомості, де він стверджує, що скіфі не мають міст і
укріплень націлених на його захист. І він не збрехав, до V ст. до н. е. в степах
України не було виявлено не одного укріпленого скіфського городища або
фортеці. Але вже з кінця V і особливо в IV ст. до н. е. в степовій Скіфії
починають стрімко виникати великі скіфські городища, які мали гідний
захист міста, в основі це були міста скіфських «царів».
За свідченням О. Крютченка скіфи обирали саме рівнину місцевість для
місце знаходження своїх городищ. Для захисту від нападу ворога вони
будували дерево-земляні споруди, рови з ескарпами та природними
перешкодами, що зводилися по периметру городища, який мав циркулярний
характер. Одна з систем оборони складалася з чергування валів та рову, що
знаходилися один від одного на досить великій відстані. Ця система
дозволяла не тільки ускладнити ворогові підступ до городищу, а й давала
можливість у мирний час використовувати цю територію для ведення
сільського господарства. Така система оборони була виявлена біля
Знам’янського городища та у басейні Сіверського Дінця. Другий тип захисту
був самим поширенням серед скіфських городищ, складався з високих
дерево-земляних укріплень і глибокого рову, по периметру якого
споруджувалися додаткові перепони, які ставили на відстані 50-70 м від
основної захисної лінії. Виявлений тип оборони був у Книшевському,
другому і третьому дворі Циркуновського городища та інших. Цей тип
споруд ставив собі за мету затримати нападника. До третього типу оборони
належить зміцнення представлене однорядковою лінією, додаткового
укріплення нежитловими перепонами.
Основним ремісничим осередком і столицею Дніпропетровської Скіфії в
IV в. до н. е. було Кам'янське городище. У період проведення археологічних
розкопок виявили чимало різних знарядь праці, предметів озброєння, посуду,
коштовностей. Частина їх виготовлялася з метою торгівлі. Також було
розвинене металургійне ремесло, про що говорять залишки численних
горнів, тиглів, залізні, а також мідні шлаки, шматки руди тощо, виявлених в
ході розкопок. Завдяки знайденим фрагментам реліквій у момент проведення
розкопок, було встановлено торговельний зв'язок населення Кам'янського
городища разом із причорноморськими грецькими містами та внутрішніми
районами Скіфії [13, 38].
За допомогою археологічних фрагментів виявлених у Кам'янському
городищі можна зрозуміти соціально-економічний стан скіфської спільноти у
IV ст. до н. е., саме в той час, коли скіфське суспільство досягло нового етапу
у своєму розвитку: закінчився процес розпаду первіснообщинного ладу,
з'явилося класове рабовласницьке суспільство, скіфська держава. Цей період
є розквітом для Скіфії. Безпосередньо до цього періоду належать також
скіфські царські кургани. Також можна вважати, що населення цього міста
мали можливість бачити поховання царів у Солоху, а також у Чортомлику.
Можливо, що вони були учасниками спорудження курганів та були причасні
до похоронної процесії [28, 36].
Розкопки скіфських поселень не обмежувалися лише Каменським
городищем. У перші післявоєнні роки масштабним розкопкам підверглась
околиця Сімферополя, де була нова столиця Скіфського царства — Неаполя
(з грецької «Нове місто»), у науці відомий як Неаполь Скіфський (Додаток
35). Розкопки тривали 5 років під керівництвом ленінградського відомого
археолога П. Н. Шульц. У період проведення розкопок були виявлені великі
кам'яні захисні споруди, громадські будівлі, а також житлові домівки та
знаменитий мавзолей Неаполя Скіфського. В якому в ряду поховань
представників вищої знаті було відкрите кам'яне поховання скіфського царя.
Неаполь став столицею Скіфії у ІІІ ст. до н. е., в цей період часу, коли підйом
влади скіфів був вже позаду і територія їхньої держави значно зменшилася,
центром його став центральний Крим. Незважаючи на те, що поховання царя
(припускають, що ним був цар Скилур, який правив у II ст. до н.е.) вкрай
заможне, воно ніяк не вдавалося до жодного порівняння з похованнями царів
IV ст. — вплив скіфів був вже не той, і царів почали ховати скромніше [44,
50].
У наступні десятиріччя почалися масштабні археологічні розкопки
третього значного центру степової Скіфії – Єлизаветівського городища в
дельті Дону, сучасного Кам'янського городища на Дніпрі. Внаслідок
просування розкопок, виявили її справжній потенціал і виключно важливу
роль цього найбільшого скіфського торговельного та ремісничого центру в
житті східної частини Геродотової скіфії та суміжних з нею територій.
Завдяки цій археологічній роботі було знайдено відповідь на низку винятково
важливих питань Скіфії.

5. Матеріальна та духовна культура скіфів. VІ-ІІІ ст. до н. е.

Значного поширення в скіфів мала релігія. Вона була дуже схожа із
грецькою, оскільки грецькі міфи були популярними в поліетнічних містах
Північного Причорномор'я, де постійно відбувався процес синкретизації
"міфів" та божеств Скіфії й античної Греції. Скіфські божества
персоніфікували природні стихії, космічні явища і родючість землі.
Найбільш шанованою з усіх божеств була Табіті – богиня царського вогнища
(тотожна грец. Гестії), після неї – Папай («батько») (відповідав грец. Зевсові),
дружиною якого була Апі («земля», в сучасних тюркських мовах апа – мати)
(ідентична з грец. Геєю); грец. Аполлонові відповідав скіфський Гойтосір,
Афродіті – Аргімпаса (Артімпаса), Посейдонові – Тагімасад. Скіфи шанували
також бога-героя на ім'я Таргітай, що його подвиги, як вважають деякі
дослідники, стали подвигами Геракла, також він відповідав грец. Аресові, та
іншим.
2.1. Релігія та вірування скіфських народів
Невід'ємною частиною вивчення скіфів є їх релігія та культ вірування,
який і був одніею із складовою їх життя, саме завдяки цьому можна більш
детально зрозуміти і вивчити їх побут.
Скіфи, як сказано вище, відносилися до кочового народу, тому як і у
інших кочівників, у них не було прийнято будувати храми своїм богам або
проводити пишні ритуали. У всіх стародавніх культурах, поклоніння
навколишнім природним явищам та їх символам, були невід'ємною частиною
системи вірувань. Так і для скіфів - небо, земля, сонце, вогонь, навколишній
тваринний світ мали величезне значення. Вони ділили всесвіт на верхній світ
- небо, середній - повітря і нижній світ - земля, шаман був посередником і
сполучною ланкою в проведенні ритуалів і був у ролі провісника. Жерці
використовували для ворожіння вербові прути, липову кору, займалися
лікуванням, підкоренням погодних умов, пошуком зловмисника і можливо
володіли магією «військового благополуччя».
За допомогою екстатичної пісні та танцю шаман демонстрував свою
силу і зв'язок з духами, для більш діючого ефекту використовувався вогонь,
дим, трави і символічні предмети. Також, шаман повинен був володіти
знанням цілителя, це підвищувало його вплив серед одноплемінників.
Також є припущення, що недобросовісних шаманів могли покарати
умертвінням. Жерця який не зміг вилікувати або давав помилкове пророцтво,
підлягав спаленню. Мета даного покарання була показовою для народу.
Зв’язаного шамана замикали в набитий запальною сумішшю візок, до якого
були запряжені воли, потім її підпалювали, воли при вигляді вогню
вдавалися до панічної втечі. Ця драматична сцена пожежі – коли на ярма
перекидався вогонь і воли згорали живцем – ставала гострим
попередженням, як провидцям, так і глядачам.
Згодом на зміну кочового способу життя скіфів, що населяли
Причорноморський степ, став напівкочовий, а незабаром почали будуватися
городища, це дало можливість налагодити контакти з Грецією та Єгиптом,
що залишило свій відбиток в культурі скіфів. Завдяки праці «Історія»
відомого філософа та історика Стародавньої Греції - Геродота, написана в
середині V ст. до н. е. під час його перебування в Олівії, ми можемо
ознайомиться зі скіфською культурою їх побутом і віруванням. При веденні
своїх записів, для більш легшого засвоєння знань про богів скіфів, Геродот
писав про скіфський пантеон, як о грецькому. Тому що його записи були
орієнтовані на грецьку еліту, описуючи їх він проводив аналогію на прикладі
відомих богів Греції [40].
 Легенда розказана греками, є більш міфологічною і свідчить, що скіфи
це предки Геракла і напівдіви - напівзмії Апі. Батько заповів своїм синам
випробування - натягнути його лук і перев`язатися його поясом, і той хто
впорається із завданням повинен був стати правителем цих земель. Тільки
молодший син Скіф впорався із завданням, від нього і пішло славне Скіфське
плем'я.
Скіфську богиню Табіті, яку греки прирівнювали до своєї богині Гестії,
скіфи шанували найбільше. Згадка про Табіті зберіглась до нас у
давньоіндійському епосі, найімовірніше, вона була спільним божеством для
племен іранців та індоарійців. Самі скіфи вважали Табіті царицею,
володаркою і матір'ю свого народу, що підтверджував Герадот. Вона
символізувала вогонь, що відроджує та очищає, божественне вогнище, і
шанувалася, як джерело всього живого. На відміну від інших релігій, скіфські
племена не були великими вогнепоклонниками, Табіті очолювала культ
домашнього вогнища і єдність народу. Культовим підношенням для богині
служила зола зібрана з домашніх вогнищ, що підтверджують знайдені зольні
пагорби на місці поселення в Кам'яному Городищі, де проводилися ритуали
на честь пращурів. Також археологами виявлені на місці поклоніння Табіті
судини із зображенням людей і тварин, хлібні зерна зроблені з глини.
Геродот у своїх записах вказує, що скіфи приносили «клятву царського
вогнища», вважаючи себе нащадками первісних народів, і кара за порушення
клятви була страшною [31].
Першими богами і прабатьками скіфів були - Папай і Апі, в своїх
записах Геродот порівнює їх із Зевсом і Геєю. Вони були дітьми Табіті, та їх
союз був втіленням традиційного шлюбу, який породив між собою
повітряний простір – «середній світ». Шлюбний зв'язок «неба та землі» був
властивий шаманській релігії. Папай уособлював небо, був прабатьком
Всесвіту. Він згадується в багатьох міфологічних епосах індоєвропейської
культури, має майже ідентичне ім'я, але різні переклади дають різне значення
- батько, захисник, хранитель. Скіфи завжди прохали його про допомогу в
найважчі часи, він розподіляв добро та зло на землі, допомагав шаманам
бачити майбутнє. Папайя зображували бородатим старцем який простягає
руки в благословенні. Бронзове наверш’я із зображенням бога Папай, було
знайдено археологами на Лисій Горі в Дніпропетровській області.
Апі - прародителька скіфів, була богинею вологої землі, її ім'я означало
-річка, вода, мокра земля. Апі зображували як діву з зміїними кінцівками або
з рослинним корінням замість ніг, що простягаються в землю, де підводні
води запліднюють ґрунт, а голову покриває убір який символізує родючість.
Знайдені зображення богині Апі в кургані Цимбалка, в Запорізькій області на
налобній прикрасі для коней датовану IV століття до н. е. і статуетка I –
II століття. н. е. з гори в Керчі - Мітрідат підтверджують її образ. Символ
богині Апі уособлює дерево життя. Дерево Життя - це символ який
об'єднував землю, повітря і небо та демонструе зв'язок з предками і розвиток
народу в майбутньому. У скіфів Апі асоціювалася зі священним шлюбом,
ситістю та процвітанням - богинею родючості. Грифони - незвичайні
супутники скіфської богині Апі. Маючи тіло царя звірів - лева, а голову і
крила царя неба – орла, він символізує сильну міфологічну тварину, яка
зв'язує два світи. Очевидно, що грифон був перейнятий з єгипетської і
грецької культури, де його зображення були знайдені ще IV століття до н. е.
на фресках о-ві. Крит. Проте, за легендами, саме грифони охороняли
родовище золота, яке так поважали скіфи. Наділяючи його надприродною
силою, золото було ще однією реліквією в шаманських обрядах. Із золота
виготовляли прикраси, обереги, амулети, прикрашали одяг, предмети побуту.
Його використовували в ритуалах, приносили в дар богам, як один з цінних і
магічних предметів свого вірування і поклоніння.
До третього розряду богів семибожного пантеону відноситься скіфська
богиня Аргімпаса. Це третє втілення богині родючості на ряду з Табіті та
Апі. Геродот у своїх роботах порівнює її з грецькою Афродітою - богинею
матеріального багатства, пристрасті та зачаття, володаркою дикої природи.
Скіфи, як кочовий народ приділяли велику перевагу культу родючості і
тваринному світу. Період проведення обрядів припадав на зміну сезонів
року. Жертвоприношення волів і коней було невід'ємною частиною
вірування. Особливістю ритуалу скіфів, було безкровне підношення богам,
тварину душили петлею закрученою на шиї. Зварене, у великих казанах,
жертовне м'ясо просто розкидали навколо, задобряючи богиню. Скіфи
просили у богині примноження домашньої худоби. Ознаки Культу Аргімпаси
були знайдені в Північному Причорномор'ї, в курганах було знайдено її
зображення у вигляді жінки, що сидить на троні з дзеркалом. Поява цієї
богині в релігії скіфів не є достовірним фактом, але одна з гіпотез вчених
припускає, що з Агрімпасою скіфи познайомилися будучи в поході в
Асколон (тереторія сучасної Сирії) і з часом вона злилася з схожим
божеством скіфів. Існує легенда, що коли храм Афродіти був пограбований
деякими скіфами, богиня прокляла їх рід «жіночим недугом», тобто,
грабіжники придбали жінкоподібний вигляд і отримали дар провидіння.
Енареї мали значиму роль в політичному і культурному житті скіфів, так як
були обдаровані самою богинею Ангріпасою. Їх передбачення мало вагоме
слово в скіфському житті, але і помилки закінчувалися стратою через вогонь,
так званий «божим судом». При смерті царя з ним ховали разом і жерця,
одягаючи його в багаті церемоніальний одяг із зображенням Аргімпаси у
вигляді божества підземного світу, яка пропонує царю випити з ритона
священний напій безсмертя. Енареемами могли стати тільки чоловіки зі
знатних сімей. Вони носили жіночий одяг і займалися суто жіночими
справами. Пізніше, Псевдо-Гіппократ назвав їх євнухами, а цю хворобу
імпотенцією, викликаної довгою їздою на конях. Ще було припущення, що
деякі з скіфів пили сечу коней, що сприяла розвитку жіночого гормону.
Скіфський Таргітай з легенд, з часом взяв на себе образ грецького бога
Геракла, залишивши за собою тільки право - першої людини і
родоначальника скіфів. Але незважаючи на це, культ золота – ритуал зі
священним золотом який впав з небес, скіфи шанували, оточуючи його
таїнством. Один з ритуалів полягав в пишній трапезі та підношення богу
подарунків із золота, але якщо імпровізований цар засипав біля дарів, то це
вважалося образою і віщувало йому смерть протягом року. Цей ритуал
прославляв Бога Таргітая, який пожертвував собою, отримавши Божественні
подарунки з небес, і імпровізований цар приймав на себе його долю, тобто
смерть. Скіфи вірили в магічну силу золота, тому намагалися покрити їм
більшу частину тіла, побутове начиння і військову амуніцію використовуючи
найтоншу вичинку металу.
Геракл - напівбог, напівлюдина мав велику популярність у скіфів. Його
перевтілення за героїчні заслуги з простої людини в бога, давало скіфам
вірування в загробне життя. Зображення з подвигами Геракла, що вихваляли
його геройські подвиги були знайдені в багатьох курганах.
Значну нішу у віруванні скіфів займав культ предків. Він був
заснований на вірі в потойбічний світ і життя після смерті, тому, обряду
поховань приділялася велика увага. Він містив релігійно-міфічний сенс.
Померлі ставали духами, та покровителями свого племені, за допомогою до
яких зверталися одноплемінники в скрутні хвилини, і якщо руйнувалися
могили предків, це був привід до початку війни.
«Скіфи пишаються своїми могилами» - говорив Плутарх,
давньогрецький філософ і письменник. Геродот описував похорон скіфів,
так: «скіфів, як простих, так і «царів», після смерті 40 днів возили по всій
окрузі і друзі покійного влаштовували частування для всього похоронного
кортежу і для нього самого. Тіла царів бальзамували і возили на возі по
територіях всіх підвладних племен, населення яких з вираженими знаками
глибокої скорботи (обстриженим волоссям, роздряпаним обличчям,
надрізами на руках) приєднувались до траурної процесії з поховальними
дарами» [10]. Самі могильники облаштовувалися всім необхідним для
подальшого загробного життя померлого: посудини, зброї, прикраси,
предмети якими користувався за життя скіф. У сусідніх катакомбах або
нішах влаштовували могильники для коней. Вельмож ховали з служниками,
щоб ті продовжували служити своїм господарям і в наступному житті. А
жерців ховали з «дарами» для бога, та клали варене м'ясо і золото. Один з
відомих курганів розташований в Нікополі, Дніпропетровської області –
Чортомлик.
Гойтосір він же Аполлон у грецькій культурі, був посередником між
небом і землею. Скіфи шанували його як молодого юнака, провидця який
мовить словами Апі та Папайя, і борця за справедливість, неперевершеного
стрілка і цілителя. На думку скіфів саме Гойтосір підтримував в них життя, і
був сполучною ланкою між живими і мертвими. На честь нього був
створений культ стріли, де йому поклонялися, як стрілометателю. У
похованнях в данину Гойтосіру завжди клали стріли.
За зображенням на артефактах знайденим в курганах Гойтосір
зображувався в образі оленя, на рогах якого сиділи лебеді. Так само його
могли зображати у вигляді наїзника на олені чи антилопі, або ж де він
керував колісницею (Додаток 4). Існує версія що спочатку саме олені були
їздовими тваринами, і лише з часом їх замінили на коней.
 Скіфи були войовничим народом і культ війни для них був важливий.
Це єдине божество, якому скіфи створювали жертвенник. На певній площі з
хмизу збирали гору, верх укріплювали і розміщували там меч. Нам не відомо
ім'я Скіфського божества, але Геродот акцентує схожість з Аресом, грецьким
богом війни. Це єдиний бог, якому приносили криваві жертви у вигляді
тварин і полонених, окроплюючи кров'ю меч на вівтарі [10]. Полоненим
перерізали горло над чашею, збираючи кров'ю обливали меч акінак і
відрубавши праву руку з плечем, та підкидали в верх. Таким чином дякуючи
Богові війни, за принесену ним перемогу.
На тлі військових дій існував культ побратимства, коли чоловіки
змішували свою кров з вином та пили з чаші, обмінюючись клятвами і
зброєю. Скіфський обряд побратимства ми можемо побачити на фрагменті
бляшки з Кургану Куль-Оби (Додаток 5). Атрибутом цього ритуалу,
можливо, була срібна чаша - братина з рельєфною позолотою, датований IV
століттям до н.е. Артефакт був знайдений експедицією під керівництвом
В. І. Бідзіля в 1969 році в Гайманова могилі Запорізької області.
На думку Геродота втіленням у Скіфській міфології бога Посейдона
виступав Фагімасад (Тагімасад). Він був богом, плодоносних вод, річок та
морів, але з часом посиленням ролі вершників став також і богом конярства.
Він не відносився до пантеону семи богів, так як його відмінною рисою було
те що йому поклонялися лише царські скіфи, які вважали його своїм
прабатьком. Обряд культу Тагімасада був пов'язаний з принесенням білих
коней в жертву, біля джерел водойм, найчастіше річок. Зображення знайдене
на срібній амфорі в Кургані Чортомлик, крилатого коня є втіленням
Тагімасада. Також на посудині були втілені міфологічні зображення, серед
яких є сцени приручення або жертвопринесення коня.
Скіфські племена не дуже були доброзичливі до інших релігій і не
схвалювали втручання в свій життєвий устрій. Існують легенди про
скіфських царів Анахарсисе і Скіле, які віддавали перевагу еллінському
життю, їх мудрості та поклоніння їх богам, за що і поплотилися своїми
життями. Багато вчених вважають, що все таки підґрунтя грецького етносу в
Скіфії, це політичний хід скіфських царів для зміцнення своєї влади.
Захоплюючись войовничими подвигами грецьких богів, скіфська знати стала
прирівнювати себе до них, вважаючи рівними. За Геродотом, кращі землі
Межиріччя Борисфена (Дніпра) і Танаїса (Дону) займали скіфи - царюючі.
Безлісні степи, Лісостепу, райони Подніпров'я займали скіфи-кочівники,
хлібороби, нижчий стан відносяться до рабів.
У скіфських житлах були хатні святилища й жертовники. Священними
вважалися різні речі культового призначення: жертовні ножі, чаші, ритони.
Скіфських ідолів не знайдено. Антропоморфізовані зображення деяких з
скіфських богів збережені на пам'ятках скіфського мистецтва.
Скіфи вплинули на формування предслов’янської культури. Наприклад,
скіфське походження мали слов’янські божества Хорс (бог сонця), Симаргл
(бог землі та підземного царства), в скіфські часи почалося поклоніння
річкам, берегиням та русалкам. Від скіфів був перейнятий культ бога війни
Перуна.
У скіфів було широко розвинене гончарство: вони виробляли прекрасний
різноманітний посуд, за зразками грецького. Степові скіфські пам'ятки
значно відрізнялися від пам'яток інших районів. Ліпний скіфський посуд мав
видовжені пропорції, відігнуті вінця; краї вінець (або шийки під вінцями)
прикрашалися ямками, валиками. Для ранньоскіфських пам'яток були
характерні келихи. Починаючи з VI ст. до н.е., у скіфському суспільстві
звичайним став грецький посуд.
Окремі зразки численної культурної спадщини скіфів стали відомими
шедеврами світового мистецтва. Серед них – дзеркало із Келермеського
кургану, Чортомлицька ваза-амфора, вази із кургану Куль-Оба, ваза із
Гайманової могили, золотий гребінь, срібні чаша і посудина із кургану
Солоха, пектораль із Товстої Могили, деякі високомистецькі золоті
сагайдаки. Характерною ознакою цього мистецтва є звіриний стиль. Тобто
мотиви тваринного світу з фантастичними зображеннями сфінкса, грифонів,
які нерозривно пов'язані із формою самих предметів.
Важливу роль відігравала торгівля, зокрема з грецькими містами
північного і західного Причорномор'я, особливо торгівля худобою, збіжжям,
лікарськими рослинами, шкурами й рабами (котрих брали у полон, зокрема
кіммерійців). До скіфів надходили предмети розкоші, зокрема коштовні
ювелірні вироби, а також інші товари. У грецьких містах існували навіть
спеціальні майстерні, що працювали на замовлення багатих скіфів.
Одним із основних торговельних партнерів Великої Скіфії було
Боспорське царство, яке утворилося близько 480 р. до н.е. Звідси до Афін
щорічно вивозили приблизно 1 млн. пудів хліба. В організації такої
хліботоргівлі, можливо, брали участь представники скіфської еллінізованої
знаті.
Бурхливо розвивалися події й на західних кордонах Скіфії. Це був не
менш важливий напрям зовнішньої політики. Основні події скіфської
експансії на захід пов’язані з ім’ям царя Атея, який, за словами Страбона,
начебто володарював над усією Скіфією. Атей був суворим і загартованим в
боях воїном. Вплив цього скіфського царя був величезним – про це свідчить
випуск ним власної монети, карбованої в античному місті Каллатія.
В ІV ст. до н.е. утворилося ранньокласова держава, яка об’єднала всі
скіфські племена, – царство Атея з центром в Каменському городищі (на
Дніпрі проти Нікополя). Воно з однієї сторони захищалось течіями Дніпра і
Конки, з іншої – великим Білозерським лиманом. Зі сторони степу для
охорони городища насипано міцний оборонний вал, у південно-західній
частині якого здіймалася дещо вища його частина під назвою «акрополь».
Результати археологічних розкопок городища дають змогу стверджувати, що
тут розміщувалося поселення великої кількості ремісників – металургів,
ковалів. Мешканці Каменського городища займалися і золотарським
мистецтвом. Це засвідчують знамениті золоті прикраси із побуту скіфської
знаті. На терені городища виявлені імпортні предмети – амфори, рештки
античних грецьких ваз, інших предметів повсякденного побуту. Отже,
городище мало широкі торговельні зв'язки.
Активна політика Атея призвела до зіткнення з Македонською державою,
що швидко посилювалася, а її цар Філіп ІІ прибирав до своїх рук дедалі нові
території. Це сталося в 339 р. до н.е. Відбувся вирішальний бій, загинув сам
Атей. Однак могутність Скіфії не похитнулася. Занепад цієї держави
розпочався в ІІІ ст. до н.е. Зазнавши поразки від сарматів, «царські» скіфи та
скіфи-кочовики відступили до Нижнього Подніпров’я та Степного Криму, де
заснували нову державу – Малу Скіфію. Її столицею став Неаполь, залишки
якого і досі зберігаються поблизу Сімферополя. Скіфи поступово переходили
до осілого життя, займалися землеробством, садівництвом та торгівлею.
Пожвавилися їхні стосунки з античними містами-державами. В ІІІ ст. н.е.
Мала Скіфія припинила своє існування.
Отже, після злету скіфської держави у ІV ст. до н.е. настає раптовий спад
на межі ІV і ІІІ ст. до н.е. На думку науковців, до цієї катастрофи
спричинився цілий комплекс явищ: погіршення кліматичних умов і
висихання степів, тривале витолочування трав’яного покриву внаслідок
інтенсивного випасання худоби, занепад економічних ресурсів Лісостепу
через їх активну експлуатацію тощо. Все це призвело до руйнування
економічних підвалин Скіфії, загибелі її як держави.
Проте самі скіфи не зникли з історичної арени. Їхні племена ще довго
контролювали Нижнє Подніпров’я, Крим, Добруджу, хоч і втратили
назавжди політичну гегемонію в Північному Причорномор’ї, яка перейшла
до сарматів.

ВИСНОВОК
Широка смуга степів та лісостепів сучасної України приваблювала
помірним кліматом до себе багато кочових племен. Скіфи були самим
легендарним народом осілим у цій місцевості. Вони не мали своєї
писемності, тому про їхнє життя, культуру та звичаї ми можемо дізнатися
лише з рукописів стародавніх авторів та археологічних нахідок, здебільшого
це похоронні кургани.
Вивчення пам'яток минулого не лише трудомісткий процес, а й
витратний у фінансовому плані. Тому дуже часто розкопки курганів мало
більше за мету збагачення та поповнення колекцій, ніж історико-
археологічну цінність, при цьому безповоротно зникали цінні експонати для
антропологів, істориків, генетиків. Сучасна археологія зробила великий крок
у розвитку. Використовуючи різні методи, таких як електричний, магнітний
або за допомогою акустичної розвідки, можна точно визначити розміщення
стародавніх споруджень або артефактів, розташованих у глибині ґрунту.
Наприклад, за допомогою зонда, винайденого італійським інженером Карлом
Лерічі в 1955 році, археологи можуть позбавити себе енергоємної роботи
розкопок, просто опускаючи в шахту похоронної катакомби зонд з камерою.
Вивчення радіоактивних залишків, мікроскопічних частинок у сучасних
фізико-хімічних лабораторіях дають повнішу картину знайденим артефактам.
Порівняльний аналіз знахідок з різних курганів дає можливість встановити
більш точне датування виникнення похоронного поховання. Ми це можемо
побачити у роботах Бідзіля В. І., Полін С. В. «Скіфський царський курган
Гайманова Могила». Докладне вивчення архівних даних у цій роботі
дозволяє нам докладніше розглянути знахідки курганів IV ст. до н. е., епохи
розквіту скіфського панування, і порівняти, роблячи висновки про
тимчасовий проміжок у скіфській культурі, ознайомившись із визначними
відкриттями археологів України. Безліч курганів на території України містять
докази майстерності наших пращурів у виготовленні ювелірних прикрас,
зброї, одягу. Це дає нам змогу належним чином зрозуміти побут скіфів, їх
культурний та технічний рівень розвитку. Скіфи, зберігаючи після смерті все
своє майно у курганах, дали своїм нащадкам можливість дослідити свій
життєвий устрій, традиції та вірування. Вивчаючи кургани та обряди
поховання, ми стикаємося з віруванням скіфів у потойбічне життя. За
знахідками можна відстежити як матеріальне становище скіфа, його
соціальну діяльність за життя, а й приналежність до релігії. За станом та
розташуванням кісток скелета, вчені визначають демографічну складову,
тобто вік, стать, і т.п.
Кургани на території України, найпоширеніші археологічні пам'ятки.
Похоронні поховання відрізняються не тільки розмірами насипу та
використанням матеріалів для їх будови, але й розташуванням, тобто
зустрічаються як поодинокі, так і групові поховання в одному кургані або
кургани, що витягнулися довгим ланцюгом один за одним. Також
зустрічаються «сімейні поховання», коли поруч із центральною гробницею
знаходять інше, зроблене набагато пізніше, як, наприклад, у кургані Солоха.
Або як у похованні Товста могила, вивченим Борисом Мозолевським, де
маленьку дитину підховали до матері померлої раніше, зробивши для цього
додатковий хід. Зі зміною способу життя змінювалася і культура поховання,
що дозволяє відстежити розвиток кочового племені. Вивчаючи шари насипу,
вчені можуть точно підтвердити, у якому столітті цю територію займали
скіфи. Наприклад, Мелітопольський курган був підтвердженням того, що вже
з
IV ст. до н. е. скіфі заселяли цю територію. Поховання мало найбільше
використання шарів камки, з усіх раніше виявлених курганів, що
підтверджувало знатний статус скіфа. Це було властиво для поховань нашої
місцевості, вчені аргументують цей факт близькістю до річки та моря. Також
ми можемо побачити іншу особливість Мелітопольського кургану це
відсутність каміння при побудові поховання, і наявність споруди у вигляді
могильних катакомб, тієї епохи. Це пояснюється тим, що у Мелітополі був
виявлений ще «молодий курган» залишень одними з перших поселень скіфів,
що дає можливість простежити міграційний шлях скіфів до Дніпра. З
невеликих насипів кургани ставали більш масивними, став очевидним статус
покійного, наприклад, кургани, що належали царській знаті, перевищували
20 метрів у висоту. Також деякі кургани почали мати кам'яний фундамент, а
самі поховання стали укомплектовані атрибутами для поховання та
особистими предметами померлого, що підтверджує вірування скіфів у
потойбічне життя.
Скіфська культура залишила свій слід в історії і стала одним із символів
степової Євразії. Поєднання безлічі племен, різноманітність звичаїв і
культурних норм створили особливу атмосферу в скіфському середовищі.
Вони вели активні торговельні та культурні контакти з іншими народами і
цивілізаціями, включаючи греків, персів, єгиптян та ін. Знаменитий
«Звіриний стиль» і сцени терзання, відтворені в ньому стали не тільки
відображенням реальних сцен з життя скіфів і їх вірувань, але і еталоном
грецької майстерності у виготовленні виробів із золота. Знаменита пектораль
з Толстої могили стала емблемою племені Скіфів та їх культури. За
допомогою артефактів знайдених підчас проведення розкопок у
Мелітопольському кургані, курганах Солохи, Толстої могили та городища
можна відстежити їх зв'язок з іншими народами. Вірування в загробне життя
і гідні за статусом поховання були схожими з єгипетським, а вироби з золота,
в основному, виготовлено грецькими майстрами. Дуже багато предметів
їхнього побуту були аналогічні грецьким. Наприклад, у Мелітопольському
краєзнавчому музеї можна побачити фрагменти амфори, бойової зброї,
частинки броні та золоті бляшки якими був прикрашений одяг скіфів. Велика
частина експонатів була передана в Музеї історичних коштовностей України,
деякі артефакти хороняться в Ермітажі. Все це було знайдено курганах
України. Завдяки цим знахідкам, ми можемо ознайомитися і оцінити роботу
ремісників тієї епохи - розвиток ремісничої, ковальської та землеробської
справи, зрозуміти уклад життя кочового племені.
Деякі вчені припускають, що скіфи були поглинені іншими народами
або злилися з ними, в той час як інші вважають, що вони просто розчинилися
в процесі етнічних переміщень і асиміляції. Спадщина скіфів залишається
надзвичайно цікавою і багатою джерелами для вивчення історичних і
культурних процесів не тільки на території України, а й у всьому світі. Безліч
археологічних знахідок, пам'яток давнини надають особливої цінності
українській землі і стають об'єктами наукового вивчення і туристичного
інтересу.
Взагалі більшість розкопок археологічних пам'яток є недоцільними, бо
кожний новий розкопаний курган лише підтверджує вже давно установлені
відомості про них. Тому набагато доцільніше було б приділити час і
фінансування на вивчення вже знайдених артефактах. На даний час розкопки
археологічних об'єктів виправдана лише тоді, коли останнім загрожує
можливість знищення, наприклад під час будівництва.
У 2014 році до Нідерландів на виставку було відправлене Скіфське
золото з Кримського музею для інсталяції «Крим: золото та таємниці
Чорного моря». Після проведення виставки у організаторів з’явилось питання
кому саме повертати надані експонати, Україні якій належали артефакти чи
Кримському музею який їх надав. У результаті після майже 10-річного
розгляду Верховний суд Нідерландів у червні 2023 року ухвалив рішення про
передачу скіфського золота Україні
 З самого початку суперечка навколо експонатів, які виїхали з Криму,
після його окупації була політичною. Юридично рішення про передачу
Україні експонатів підкріплюється тим, що договір про виставку
підписувався з Україною, і цій країні після закінчення проекту експонати і
повернуть. 26 листопада 2023 року Україна повернула собі колекцію золота
скіфів.
Однією з головним завданням сучасної археології стало не тільки
вивчення знайдених артефактів, а й збереження цілісності історичної
пам'ятки. Більшість курганів Причорноморського степу була вже раніше
розграбована або недостатньо повністю вивчена археологами. Багато вчених
підтримують рішення зберегти залишки архітектурної пам’яті скіфської
культури, що дійшла до нас могильними насипами - курганами. У
Мелітопольському краї знаходиться 10% скіфських курганів, менше
половини вважаються цілими. Але всі вони знаходяться на межі зникнення.
У 1930-х роках, в районі міста, знаходилися 8 могильних курганів, які були
знищені забудовою міста. Солоха зберегла до нашого часу 15 курганів з 75.
На тлі викладеного, стає ясно, що скіфська культура, як побутова, так і
декоративна, таїть в собі безліч загадок. Труднощі у вивченні побуту скіфів
полягає також у тому, що немає будь-яких масштабних пам'яток, крім
курганів, які, у свою чергу, не повністю відповідають на питання
дослідників. Так чи інакше, ми в праві зробити висновок, що культура скіфів
дуже різноманітна; рівень розвитку скіфської цивілізації був досить високим,
щоб говорити про скіфів як про один з найбільших народів свого часу.
Хочеться вірити, що з розвитком науки і техніки нам вдасться отримати якісь
нові відомості про життя цього дивного народу. Адже скіфська культура
відіграє особливу роль для історії України. Вона є невід'ємною частиною
української національної ідентичності, вносячи величезний внесок у
формування і розвиток української культури. Скіфи, їхні звичаї і досягнення
залишаються назавжди в серцях українського народу і нагадують про
грандіозність і могутність давніх предків.

Контрольні питання
Завдання на семінар – ВИЯВИТИ УНІКАЛЬНІ РИСИ СКІФІВ І ЇХ
КУЛЬТУРИ – В ПОРІВНЯННІ З ЇХ ПОПЕРЕДНИКАМИ

1. Загальні риси матеріальної культури скіфів.

2. Основні типи археологічних пам'яток скіфів.

Питання для самостійної роботи

1. Етногенез слов’ян
2. Зарубинецька культура.
3. Черняхівська культура
4. Культура таврів
 Список рекомендованих джерел

1. Авдусин П.А. Полевая археология СССР. – М., 1985.

2. Вінокур І.С., Телегін Л.Я. Археологія України. – К., 1994.
3. Чмихов М.О. Археоллогія і старадавня історія України: Курс
лекцій. – К., 1992.
4. Шовкопляс І.Г. Основи Археології. – К.,1971.