Скіфський звіриний стиль

Павлова Марія 121

 Хто такі скіфи?
Скіфів вважають ядром слов'ян. Скіф -
родич сарматів і прабатько козацтва. Скіфи
довгий час панували майже на всьому просторі
Індоєвропи - від Причорномор'я до Кавказу та
Алтаю. Цікаво, що територія скіфів з точністю
повторювала кордони сучасної України. Саме
скіфи спорудили в українських степах так-звані
кургани - некрополі, усипальниці
родоначальників-вождів, оточені
антропоморфними кам'яними статуями.
Найвідоміші скіфські кургани: Товста Могила,
Гайманова Могила, Куль-Оба, Чортомлик тощо.
Спадщина скіфів також збереглась у вигляді
ювелірних виробів, які дивують - як виконанням,
так і задумом. Скіфська пектораль тому приклад.  
 Прихід скіфів у Північне Причорномор'я
Обставини появи скіфів у степах Північного Причорномор'я не
зовсім ясні. Стародавні джерела тлумачать цю подію по-різному. Геродот,
який присвятив Скіфії одну з дев'яти книг своєї «Історії», викладав таку
версію: прабатьківщина скіфів розташована десь на схід від Кімерії, однак
під тиском сусідніх кочових племен — масагетів, вони покинули свої землі
й вирушили в пошуках нової долі на захід. Урешті-решт їхні орди
наблизилися до кімерійських пасовищ. «При навалі скіфів кімерійці,—
пише далі Геродот,— почали радитися, оскільки військо наступало велике,
й думки їхні розділилися… На думку народу, треба було залишити країну,
а не наражатися на небезпеку, зостаючись віч-на-віч із численним ворогом.
А на думку царів, слід було битися за країну проти загарбників. І народ не
хотів коритися, й царі не хотіли слухатися народу. Перші радили піти,
віддавши без бою країну тим, хто до неї вдерся. А царі, згадавши про те,
скільки хорошого вони тут зазнали і скільки можливого лиха спіткає їх,
вигнанців з вітчизни, вирішили померти і спочивати у своїй землі, але не
тікати разом із народом. Коли ж вони ухвалили це рішення, то поділилися
на рівні половини й почали битися один з одним. Й усіх їх, що загинули
від руки один одного, народ кімерійців поховав біля річки Тирас, і могилу
їхню й тепер видно».
Події, описані Геродотом у V ст. до н. е., датуються початком VII ст. до н. е.
До цього ж часу належать і найраніші згадки про скіфів у писемних
джерелах, а саме в ассирійських клинописних документах 70-х років
VII ст. до н. е.
 Звіри́ний стиль — назва художнього стилю, поширеного в мистецтві кількох стародавніх
культур. Основною тематикою зображень були тварини або ж частини їх тіла, та складних
композицій з них, звідки й назва. Найдавніші зразки датуються III тисячоліттям до нашої
ери, після нашої ери поступово виходить з ужитку, але його елементи часом трапляються й
пізніше. Одним з найкращих зразків цього стилю є скіфський звіриний стиль.
Його виникнення, мабуть, пов'язане з самою природою кочового суспільства, яке
завдяки мобільності та войовничості набуло певних переваг над осілими народами, певної
свободи у виборі життєвого простору. 

Скіфський звіриний стиль склався під впливом

Золота бляшка у формі оленя —
класичний зразок стилю
мистецтва Ірану і Передньої Азії, а в
Причорномор'ї він зазнав значного впливу
елінського мистецтва.
У курганах Центральної Азії знаходять
предмети, що з'єднують у своєму стилі риси
елліністичного, сасанідського і китайського
мистецтва.
Народ скіфів не мав писемності, а притаманні йому міфи, уявлення і будь-яка
інформація передавалася з уст в уста. З цієї причини писемні відомості про
скіфів дійшли до нас тільки у текстах представників інших народів і культур.
Але народний світогляд як формоутворюючий фактор втілюється у будь-якій
діяльності представників народу, а особливо це проявляється в мистецтві, яке
і підпорядковане саме такій меті.
 Зазначається, що анімалістичне мистецтво кочівників
має усі ознаки «закодованої мови», та скіфський
звіриний стиль є письмом, що складається з сукупності
знаків.
Для скіфського звіриного стилю характерні
тонке спостереження природи, реалістична
передача форм тварин і їх рухів, динамічні
композиції, що змальовують боротьбу звірів.
Найпоширеніші зображення травоїдних
тварин, хижих звірів і птахів, а також
фантастичних істот головно грифонів.
 В одній зі своїх праць, присвячених кочівникам, Г.О. Фьодоров-Давидов говорить, що можливим є погляд на
"стиль, який розуміється як "мова" мистецтва, як певне художнє світоспоглядання, система "бачення", як метод
вираження ставлення суспільства до оточуючого світу та спосіб будування та розуміння форм".
Подібні думки поступово розвиваються в семіотичний підхід до скіфської проблематики. Багато уваги йому
присвячено в працях О.В. Переводчикової. Вона говорить про те, що "в скіфському звіриному стилі за допомогою
зооморфних образів виражались певні ідеологічні уявлення, тобто образ звіра виступав як елемент коду – знак, що
наділений певним значенням"

Обряд побратимства у
скіфів. Золота бляшка з
Фрагменти з Золотої пекторалі
кургану Куль-Оба на
сході Криму. 4 ст. до н. е.
 Персонажів звіриного стилю небагато, вони повторюються і ясно
підрозділяються на три групи відповідно трьом зонам міфологічного
Світового Дерева:
• небесної (птаха),
• земної (копитні),
• підземної (хижаки).
Серед птахів виділяються грифони грецького типу з архаїчними
серповидними крилами, грифо-барани, фантастичні крилаті звірі, що мають
аналоги в перському мистецтві.
Серед копитних зображуються олені, кози, бики, барани, коні.
До «медіаторів» (лат. mediator — посередник) відноситься кабан, який
вільно рухається з однієї зони в іншу (оскільки має двоїсту природу: він і
копитний, і м'ясоїдний (хижак).

Золота бляшка в
формі оленя з
кургану Куль-Оба.

Скіфський орел, знайдений при Пантера з Келермеського кургану.

розкопках біля села Кучерівка.
 З однієї точки зору вважається, що надмірна стилізація зображення та тенденція до
декоративності в мистецтві пов’язані з відривом образів від глибинної ідеї, але з іншої можна
припустити, що подібна трансформація зображень пов’язана з глибшим осмисленням ідеї, яка за
ними стоїть.

Але в будь-якому разі витвори скіфського анімалістичного стилю – це твори образотворчого

мистецтва і розглядати скіфські зображення тільки як тексти, що представляють собою
сукупність знаків, означає, за справедливим висловом М.Л. Подольського, пропускати їх через
своєрідні «фільтри», які знівелюють саме те, що і «складає своєрідність художнього стилю».
 Пектораль із Товстої могили — пектораль (нагрудна
прикраса) скіфського царя IV століття до н. е. Вага — 1150
г, діаметр — 30,6 см, виконана зі золота 958 проби. Техніки
виготовлення: лиття за втраченою восковою моделлю,
карбування, гравіювання, філігрань, паяння, інкрустація
кольоровими емалями. На думку вчених, пектораль була
виготовлена грецькими майстрами-торевтами на
замовлення скіфської знаті як дипломатичний дар у другій
чверті IV століття до н. е. в ювелірних майстернях Афін
або Пантікапея. Пектораль виявлено о 14 годині 30 хвилин
21 червня 1971 року під час археологічних досліджень
поховання у кургані скіфського періоду Товста могила
поблизу міста Орджонікідзе Дніпропетровської області.
Зберігається у Музеї історичних коштовностей України у
Києві і належить до Історичного фонду дорогоцінних
металів і дорогоцінного каміння України.
 Що означають фігурки на золотій пекторалі?
Всього є три основні версії пояснення структури пекторалі:
• Календар,
• Карта володінь скіфів,
• Модель Всесвіту.

1-їй версії пектораль - це древній скіфський календар.

Відомо що скіфи були язичниками, саме тому кожен день,
місяць, рік, і т.д. мали свої божества у вигляді домашніх
тварин, розташованих на пекторалі по колу.
По 2-ій версії пектораль могла бути своєрідною картою
скіфських володінь, яку могли зрозуміти тільки обрані:
воєначальники, жерці, царі.
По 3-ій версії Золота пектораль показує будову нашого
Всесвіту, в тому вигляді в якому його бачили стародавні
скіфи.

Є думка що, Золота пектораль - це стародавній сонячний годинник.

Таємницю цього календаря знали лише жерці і царі, а також еліта скіфського
суспільства, і завдяки своїм знанням вони управляли своїм народом.  
 У центрі нижнього ярусу - у всій своїй непривабливій жорстокості показаний тваринний світ (фауна), де
сильні звірі-хижаки терзають і поїдають слабкіших. І цей жахливий світ мук, звичайно ж, належить божеству
війни - підступної і віроломної війни заради наживи, або чесної і справедливої ​війни заради життя.
Пишний зростання рослин і святкове буяння природи на золотій пластині скіфів середнього ярусу
підпорядкований місячним божеству родючості, про що свідчать і колір і форма пекторалі, а також його місце в
композиції пекторалі - знака влади царя, даної від Бога.
Верхній ярус пекторалі, з побутовими сценами з життя скіфів, присвячений сонячному божеству як подавцю
матеріальних благ, тобто майна і багатства.

Нижній ярус Середній ярус Верхній ярус

Фокусом всій пекторалі є центральна сцена верхнього ярусу, де двоє роздягнених до пояса чоловіків шиють хутряний
одяг, що нагадує золоте руно.
Ліворуч і праворуч від центральної сцени стоять кобили і корови з дитинчатами, а за ними поміщені фігури двох юних
скіфів, зайнятих доїнням овець. Поруч - амфора з молоком. За вівцями по обидва боки композиції - кози з козенятами. І
завершується композиція зображенням птахів, що летять в різні боки.
Загадка центральної сцени верхнього ярусу давно вже турбує дослідників. Отже, два майстри шиють хутряний
оздоблення, розтягнувши його за рукава. Правий майстер сидить на підігнутою лівій нозі. Лівою рукою він натягує
оздоблення (тобто руно, або овечу шкуру), а в правій тримає довгу голку або шило. Вказівний палець цієї руки
відставлений і погляд його звернений на колегу, ніби на щось вказує. Волосся і борода людини оформлені великими
кучерями, особа має витягнуті пропорції. У виразі обличчя і поставі відображена непохитна воля.
Солохський золотий гребінь
Солоський гребінь 12,3 сантиметрів заввишки, його вага —
294,1 грами. Має три яруси (знизу уверх):

• сам гребінь з чотиригранних зубців, яких дев'ятнадцять

• фриз з зображеннями левів, яких п'ять
• скульптурна група з батальною сценою.
Два нижні яруси — своєрідний постамент для кінних і піших
скіфських вояків. Крайній праворуч щойно втратив коня, що
лежить долу. Але відчайдух продовжує двобій з
вельможним вершником в царських обладунках. Вершнику
на допомогу поспішає простий вояк з коротким мечем і
щитом. Увагу дослідників привернули два вояки в грецьких
шоломах. Хоча їх одяг скіфський, але належать вони до
скіфської аристократії. Особливо це видно по вбранню
вершника, захищеного пластинчатим обладунком скіфських
вельмож. Найпростіше вбрання у вояка ліворуч. Сцена
добре передає драматизм запеклого двобою, що через
мить закінчиться смертю одного з вояків.

Композиція зберігає трикутну побудову. Фігури бічних

вояків симетричні, але деталі одягу роблять їх
індивідуальними. Симетрію порушує і фігура убитого коня,
додаючи композиції сміливості несподіваним ракурсом і
реалізму точно відтвореної деталі реальних боїв.
 Знахідки в кургані Куль-Оба

Золота ваза
Фіала IV ст.до н.е.

Золота гривна з зображенням скіфа-вершника

 Джерела:
https://spadok.org.ua/skifiya/blog Культурно-історичний портал СПАДЩИНА ПРЕДКІВ
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BA%D1%96%D1%84%D0%B8
https://spadok.org.ua/starozhytnosti/skifska-zolota-pektoral-iz-tovstoyi-mohyly#h2------
https://durdom.in.ua/uk/main/article_print/article_id/28232.phtml
https://pidru4niki.com/19310710/kulturologiya/skifskiy_zviriniy_stil
https://studfile.net/preview/6696235/page:4/