ПЕРШІ ПРОФЕСІЙНІ

АКТОРИ – СКОМОРОХИ

ДВОРЖЕЦЬКА, МЕЛЬНИК
 Скоморохи (у перекладі з лат.
— веселі люди) — перші
професійні актори, музиканти,
танцюристи, акробати,
дресирувальники зазнали
найжорстокіших переслідувань
з боку духівництва.
Представники християнської
церкви забороняли їхні
«бісівські» видовища, тому що
вони походили з архаїчних
язичницьких обрядів і вірувань.
Скоморохи виступали як перед
народом, так і перед
князівською знаттю. В їхньому
мистецтві інтегрувалися
особливості давнього
обрядового театру і деякі риси
княжого театру, що мав
зародки професіоналізму.
 Вистави скоморохів не потребували
спеціального приміщення. Єдиним обладнанням
була ширма, за якою актори перевдягалися,
надівали маски, чіпляли бороди, вуса тощо.
Представники цього розважально-жартівливого
мистецтва гуртувалися в мандрівні ватаги й
брали участь у різних ритуалах і святах.
Найчастіше водили вулицями «Козу», інколи —
дресированих ведмедів, виступали на майданах
і базарах зі сценками соціально-викривального
змісту. Народ любив скоморохів за їхні дотепні
дійства, складав про них пісні. Чимало сіл на
теренах усієї України дістали назву
«Скоморохи», що підтверджує надзвичайну
популярність цих мандрівних акторів.
 Своїм умінням сміятися й веселити завоювали велику
популярність у народі. Етимологія слова "скоморох" остаточно
не з’ясована. У Болгарії цей термін вживався вже на рубежі 9—
10 ст., у "Повісті временних літ" згадується під 1068.
Давньоруські тексти знають С. також під назвами "ігреці",
"глумці", "перелесники", "сміхотворці", "гудці", "шпільмани" та
ін. Досі точиться дискусія про те, чи вважати С. "зайшлими
людьми" із Заходу, Візантії, чи з’явилися вони на місц. ґрунті.
С. були об’єктом постійних звинувачень з боку Церкви, їхнє
мист-во таврувалося й переслідувалося. Існували певні
відмінності між мандрівними та осілими С. Перші складали
організовані ватаги (артілі) й переходили з місця на місце в
пошуках заробітку. Другі постійно обслуговували певний
населений пункт та його округу, жили при дворах феодалів або
селилися слободами.
 Істор. пам’ять про "веселих людей" закріплена в топонімах України
типу "Скомороше", "Скоморохи", "Скоморошки", "Скомороха" та ін.
За документами кінця 16 — серед. 17 ст. у Дрогобичі простежується
наявність С. як представників окремого ремесла й платників податків;
імовірно, така ж ситуація була і в ін. містах України. Через
переслідування й заборони репертуар скомороших вистав у цілісному
вигляді не зберігся. Деякі уявлення про нього можна скласти із
"Древних русских стихотворений, собранных Киршей Даниловым" —
пам’ятки 2-ї пол. 18 ст., автору якої приписують укр. походження. Зі
скомороших джерел, вірогідно, беруть початки окремі теми та
фрагменти календарних, весільних, гумористичних пісень, усної
прози (казки, прислів’я, нісенітниці, анекдоти), ігрові сценки в
новорічних обрядах "Коза" і "Маланка". У 18—19 ст. мист-во С.
знайшло продовження в ритуальній практиці колядницьких і
щедрівницьких гуртів, штукарстві весільних ряджених, у діяльності
ярмаркових балаганщиків, ведмежатників, вертепників. На білорус. та
укр. Поліссі до 20 ст. "скоморохами" називали сільських музик.
 • Хто такі скоромохи?
• Перед ким виступали скоромохи?
• У яких умовах виступають
скоромохи?

СКОМОРОХИ — артисти-професіонали на східнослов’ян. землях у часи Київської Русі, у

середньовіччі та ранній модерний час.