Історія та розвиток українського

кобзарства
«Шлях кобзарів –
це шлях народу!»

Михайло Стельмах
• Кобза́р — український
народний співець і музикант.
• Кобзарі були творцями,
хранителями і передавачами
епічної традиції у формі
історичних пісень, дум
(мелодійних речитативів
змінюваних форм), релігійних
піснеспівів, моралізаторських
пісень, а також казок та
переказів.
О.Г.Сластіон Портрет
кобзаря Самійла Яшного
• Кобзарство — унікальне явище
не лише української, а й світової
культури, коріння якого губиться
в історичних глибинах древньої
Русі.. Попередниками кобзарів
були військові співці-гуслярі, які в
часи Київської Русі піднімали
бойовий дух ратників,
звеличуючи у билинах бойову
славу руських князів та їх
непереможних дружин.
• Вони грали на кобзі, лірі або
бандурі, звідки інша їхня назва —
лірники або бандуристи.
 Значення народних співців
• зберігали і передавали наступним
поколінням найважливіші знання про
минуле і світогляд їхніх предків, у
найдоступнішій формі, яка легко
запам'ятовується — пісень-оповідань.
• закликали до боротьби за соціальне і
національне визволення
 Перші кобзарі
• Кобзарство своїм корінням сягає
часів Київської Русі. "Генеалогічне
дерево наших українських
бандуристів дуже високе, — писав
Гнат Хоткевич. — Прямий їх
попередник — се віщий Боян,
«соловій старого времені».
• Попередниками кобзарів були також
музиканти, зображені на фресках у
Софії Київській. З князівських часів
дійшло до нас ім'я Мануйла, «певца
гораздого».
• У Галицько-Волинському літописі
згадується, що у 1240 році жив і
творив при дворі галицького
архієпископа співець Митуса
• Безіменні народні
співці передавали з
покоління в покоління
своє мистецтво, яке
виховувало в народу
патріотизм, почуття
національної гордості,
високу духовність.
Недаремно Тарас
Шевченко, який
зізнавався, що як поет
зростав на думах та
піснях кобзарських, з
поваги до цих народних
співців назвав збірник
своїх творів «Кобзар».
• Незрячі співці утворювали братства або гурти на взірець
ремісничих цехів. У братствах існували майстри й учні, які
впродовж двох років опановували не тільки кобзарську
майстерність, а й таємну так звану «лебійську» мову й мали
дотримуватися встановлених корпоративних правил,
порушення яких каралося. Незрячі кобзарі були не
жебраками, що випрошують милостиню, а професійними
виконавцями, які грою на бандурі та співом заробляли собі на
життя.
 Відомі кобзарі
• Остап Вересай(1803-1890)
Був блискучим імпровізатором.
Його репертуар, порівняно з
репертуаром інших кобзарів,
невеликий: шість дум:
«Як три брати з Азова втікали»,
«Отчим», «Невольницька»,
«Про бурю на Чорному морі»,
«Про вдову і трьох синів»,
«Дума про Хведора
Безрідного»;
• Гончаренко Гнат Тихонович
(1835—1917)
• Епічний репертуар Г.
Гончаренка складався з 3-х
дум: “Олексій Попович”,
“Про вдову”, “Про сестру і
брата”. Ходив кобзарювати
«на пару» з незрячим
товаришем-стихівничим (зі
Змійова) та хлопчиком-
поводарем.
• Кравченко Михайло
Степанович (1858 -1917)
• До репертуару М. Кравченка
входили: думи - «Втеча трьох
братів із города Азова, з
турецької неволі», «Бідна
вдова і три сини», два
невольницькі плачі; сатиричні
пісні - «Дворянка», «Чечітка»,
«Сусідка» та інші, а також пісні
різноманітного змісту.
 Радянські кобзарі
• Кушнерик Федір
Данилович(1875-1841)
• Думи :
«Втеча братів з Озова»
«Олексій Попович»
«Самійло Кішка»
«Федір безрідний» Портрет сліпого
«Про сестру та брата» бандуриста Ф. Кушнерик
в 1928 р. Робота
«Маруся Богуславка» О. Сластіона
 Сучасні кобзарі

• Тарас Компаніченко
• Перепелюк Володимир
Максимович
• Василь Григорович
Нечепа
• Білий Дмитро
Дмитрович
Тарас Компаніченко на
«Країні мрій» — 2009
виконує кант
 Кобзарська «пісенна наука» містила:
•Молитви, псальми і канти;-кожен співець (стихівничий, кобзар або
лірник) до Одклінщин мусить знати не меньше 12 псальмів.
•«Журні» пісні — (наприклад, «Сирітка» тощо).
•«Запросницькі» пісні;(наприклад, жебранки та інші).
•«Причити»;(серед цього й голосіння).
•«Сердешні подяки».
•«Битовщини» — співані оповідання про життя буття.
•«Старини» (билини) — співані оповіді про «богатирські часи».
•«Козацькі псальми», або «козацькі пісні» — цей жанр із початку XIX
ст. почали називати думами (серед дум — також і побутові —
наприклад, «Про сестру та брата» тощо).
•«Звичайні» — світські та обрядові пісні.
•«Гуртоправські», «пияцькі», «гультяйські» та сороміцькі («срамні»)
пісні.
Крім «пісенної навуки», у кобзарському репертуарі є сила силенна
інструментальних творів — танців, усяких козачків тощо.
 Висновок
• Непроста історія кобзарства, багато в ній
славних героїчних сторінок, багато сумних
та гірких, а ще більше недосліджених та
втрачених. Але незважаючи на все
кобзарське мистецтво стало невід’ємною
частиною життя українського народу, а
кобза та бандура назавжди залишаються
символом України.