ФОРМУВАННЯ ГРОШОВО-ФІНАНСОВОЇ

СИСТЕМИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

 Вплив іноземних
грошової систем на
формування грошового
обігу в давньоруській
державі.
 Виникнення та еволюція
гривні.
 Зародження кредитно-
банківських відносин у
Київській Русі.
 Податкова система
Київської Русі.
КИЇВСЬКА РУСЬ – ПЕРША УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА.

В Київській Русі природа була дуже щедрою і люди завжди знаходили

еквівалент для обміну, якщо хотіли придбати якесь благо на внутрішньому
ринку чи в іноземців-купців. Одначе шкіри, зерно, хутро, віск та інші
продукти не могли довго бути засобом обігу, бо їм властиві всі вади й
незручності, які виникають в обмінних відносинах на натурально-речовій
основі. Натуральні розрахунки поступово замінювалися грошовими
одиницями.
 Обмін на українських землях тривалий час здійснювався за допомогою
іноземних грошей, які, до речі, нерідко переробляли на прикраси. Крім
того, можна було скористатися натурообміном, тобто своєрідним бартером.
Перші монети які знали давнослов’янські народи - були грецькі
монети. Проте більшого розповсюдження набули срібні
денарії Римської імперії. Основними функціями монет того
часу були:
 накопичення багатств;

 використання як сировини для виготовлення прикрас.

V-VII ст. в обігу перебувають візантійські монети і в незначних

обсягах західноєвропейські монети.

Срібний міліарисій Візантійський солід

Справжній грошовий обіг на території східної
Європи розпочався у VIII ст. відколи масового
поширення набули арабські срібні дирхеми.

Дирхем — срібна арабська монета, запроваджена наприкінці VII ст. (близько 692
—696 рр.). Початкова маса дирхема — 3,9 г, вартість — 1/10 динара. Згідно з
каноном ісламу, на монеті не було зображень. Ці монети часто називали куфічними
— від особливого виду письма, яке виникло в містах аль-Куфі та аль-Басра
наприконці VII ст. Значні масштаби карбування та висока якість дирхема сприяли
тому, що ця монета швидко поширилася на всій території Арабського халіфату від
Індії та Басри аж до Іспанії. Висока якість, значна тривалість періоду карбування
зумовили наявність великоії кількості різновидів дирхемів. Вони різнилися формою,
зовнішнім оформленням, масою та пробою металу. В середньому маса дирхема в X
ст. становила близько 3 г, але траплялися монети діаметром 38—45 мм і масою
понад 11 г.
 Після 970 р. приплив куфічних монет на сучасну територію
України слабшає, а на початку XI ст. зовсім припиняється, але
денарії беруть участь в обігу до кінця XIст.
 Отже припинення надходження арабських і візантійських
монет сприяло власному монетному карбуванню руських
князів.

Під час обігу іноземних монет на наших землях виникли їхні

давньоруські назви - куна, ногата, резана (різана), векша (вивереця).
Під куною давні слов’яни називали арабські дирхеми. Ця назва
пов’язана з давньоукраїнською міновою практикою, коли цінні шкурки
куниці відігравали роль грошей, а срібна монета куна була еквівалентом
шкури куниці.
Карбований з особливого високопробного срібла дирхем називався
ногатою (добрий, повноцінний з арабського). Обрізана арабська монета була
еквівалентом частини куни і називалася резаною. Найдрібнішою платіжною
одиницею була векша, вона відповідала ціні шкірки білки вивериці.
 Друга половина Х ст. виявилась оптимальним періодом для початку
карбування монет київським князем. З одного боку, поступово припинялося
надходження східних монет на Русь. З іншого, у цей час починається період
найвищого розквіту Київської Русі.
 Оскільки в той час одним з виразів самодержавної влади правителя був
випуск монет від його, цілком зрозумілим було прагнення князя повідомити у
такий спосіб цілий світ про існування могутньої держави. Відомо, що
Володимир Великий карбував золоті та срібні монети, а Ярослав Мудрий та
Святополк Окаянний – лише срібні.
 Випуск золотих монет князем Володимиром Святославичем (980-1015 рр.)
був кількісно найбільш обмеженим (відомо лише 11 монет) і відповідав
візантійським традиціям монетної справи. Взірцем для перших руських
монет були соліди візантійських імператорів Василя II і Константина VIII.

Золотий солід Василя II Златник Володимира Великого

 Невідомо, як називалися монети, карбовані руськими князями. У нумізматиці
залежно від матеріалу виготовлення вони дістали назву "златники" та
"срібляники".
Златники Володимира Великого (980–1015) були викарбувані близько 990 р., на одній
стороні містили зображення князя в розкішному царському одязі, над лівим плечем
якого був невеликий родовий знак (тризуб), а на іншій – Ісуса Христа, навколо якого
була відповідна легенда з повним ім’ям Вседержителя. Легенди аверсу монет є двох
типів: “ВЛАДИМИР, А СЕ ЕГО ЗЛАТО” та “ВЛАДИМИР НА СТОЛЕ”, тобто на
княжому престолі. Златники важили приблизно 4,2 г. 

Перший тип срібляників дуже подібний до златників. На них також є зображення

київського князя та Ісуса Христа, легенди "ВОЛОДИМИР НА ПРЕСТОЛІ" та "ІСУС
ХРИСТОС". Згодом першу фразу було замінено на "ВОЛОДИМИР, А ЦЕ ЙОГО
СРІБЛО". Попри такий напис, слід зауважити, що срібляники, які важили близько 3г,
були виготовлені з низькопробного срібла з великим домішком лігатури, що робило їх
радше мідними монетами.
 Подальші монети Володимира Великого (II-IV типи)
з'явилися близько 1012 р. на честь чергового шлюбу
князя. Основною відмінністю цих монет від попередніх
було зображення на реверсі не Ісуса Христа, а
тризуба.

Наступним у хронологічній послідовності емітував

власну монету Ярослав Мудрий. Перебуваючи
намісником у Новгороді, 1014 р. він вирішив
здобути незалежність від Києва; одним із кроків у
цьому напрямку стало карбування срібляників.  На
срібниках Ярослава Мудрого на одному боці замість
Христа було вміщено зображення св.Георгія, на
зворотному — родовий знак роду Рюриковичів у
вигляді меча з крилами і напис «Ярославлє сребро»
без слів «на столі».
Останніми за часом та послідовністю емісії
з’явилися монети Святополка. На аверсі зображено
портрет з іменем князя «Святополк» чи «Петр», на
реверсі – двозубець (позаяк князь вважав своїм батьком
Ярополка Святославовича, а не Володимира)

XII- XIII ст. прийнято називати безмонетним періодом. В XIIст. з обігу давньоруських земель майже
цілковито зникає карбована монета, натомість у скарбах трапляються гривні – це срібні злитки різної
форми та ваги.
 ВИНИКНЕННЯ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ГРИВНІ

 В основі грошової системи Київської Русі лежала гривна. її

назва, як гадають дослідники, походить від прикраси із золота
чи срібла у вигляді обруча, яку носили на шиї (на загривку). За
іншою версією, гривня спершу означала голову худоби (гриву),
що виконувала роль еквівалента в процесі обміну. 
 Пізніше гривня набуває нового значення, як еквівалента певної
кількості (ваги) срібла, тобто з’являється гривна срібла. Поза як цей
еквівалент міг відповідати певній кількості однакових монет поряд із
вагою застосовувався поштучний рахунок. Певне число срібних
монет складало гривню кун (лічильна), а монетна гривна була
конкретним зливком срібла певної встановленої форми і ваги.

 Аналіз Руської Правди дозволив дослідникам зробити висновок, що в

X-XI ст. вага гривни залежала від ваги арабського дирхема, який
називався куною і важив 2,73 г. Отже, вагова (68,22 г) і лічильна гривні
дорівнювали 20 ногатам (3,41 г), 25 кунам та 50 різаним (1,36 г).
 У наступному столітті загальноруська грошова система переділилася
на південну (засновану на візантійській літрі) й північну, в основі якої
лежав західноєвропейський денарій (каролінгський фунт). З наступної
редакції Руської Правди видно, що в XII ст. гривна срібла (майже
204г) за цінністю дорівнювала 4 гривням кун (51г). Гривня кун
дорівнювала певній кількості платіжних одиниць, вона дорівнювала
20 ногатам, або 25 кунам, або 50 резан.
 Давньоруські монетні зливки всіх типів виготовляли шляхом
відливання у відкритих формах. Їхня поверхня була здебільшого
шорохуватою, пористою, вкритою раковинами (кавернами), що
виникали внаслідок випалювання домішок та шлаків. Якість срібла у
зливках досить висока і коливається між 915 і 960 пробами

Відомо кілька типів гривень, названих за місцем їхнього виготовлення чи знахідок, серед
яких є київські, новгородські, чернігівські, литовські, татарські.
Київські гривні перебували в обігу від кінця XI до ХІІІ ст. Названі так за місцем їхнього
виготовлення, ці зливки мали шестикутну форму і важили 161-163 г. Дослідники
вважають, що ця вага була пов'язана з візантійською ваговою одиницею літрою
(327,5г) і становила її половину. Київські гривні були найбільш поширеними на території
Південної та Південно-Західної Русі.
 Новгородські гривні у XII- XIII ст. були основною одиницею так званої північної
системи руської ваги. Це були подовгасті бруски срібла, здебільшого були трикутні у
розрізі і важили близько 204 г, що складало половину каролінзького фунта. 

У XIII ст. їх почали ділити («рубати») на шматки і вони почали називатися рублями. З часом ця назва
перекинулася на інші російські грошові одиниці (вагові, лічильні та монетні).

 Перехідним типом від київських до новгородських були чернігівські гривні, виглядом

(ромбоподібні з розплющеними краями) вони нагадують київські. Деякі з чернігівських
гривень важили 204 г, що уможливлює висновок про їх відповідність новгородським.
Останні знахідки чернігівських гривень свідчать про те, що більшість із них важили
близько 197 г.

Крім названих вище, було знайдено човноподібні гривні з

повздовжним нарізом, які дістали назву татарських, а також
литовські (виготовлені у формі паличок із широкими поперечними
прим'ятинами, вони важили близько 100 г.)
 ДОПОВІДІ
1. Економічні та фінансові реформи княгині Ольги.
2. Державні фінанси України за часів Володимира
Великого.
3. Фінанси давньоукраїнської держави за князювання
Ярослава Мудрого.
4. Економічна політика Володимира Мономаха.
5. Фінансові відносини у Галицько-Волинському
князівстві