Еволюція давньоримської соціальної системи: боротьба плебеїв з патриціями

1. Початковий етап станової боротьби: перша сецесія, утвердження перших

плебейських магістратур, виступ Каріолана.
Боротьба плебеїв із патриціями. Запекла соціальна боротьба стала рушійною силою
суспільного розвитку Риму в V-IV ст. до н.е. "Історія всіх існуючих досі суспільств, - писали К.
Маркс і Ф. Енгельс, - була історією боротьби класів. Вільний і раб, патрицій і плебей, поміщик і
кріпак, майстер і підмайстр, коротше, гнобитель і пригноблений, знаходилися у вічному"
антагонізм один до одного, вели безперервну, то приховану, то явну боротьбу..."
Особливо чітко вимальовувалися антагоністичні протиріччя між старою патриціанською
знаттю, що прагнула зберегти і зміцнити стародавні родові звичаї та установи, та плебеями,
зацікавленими у ліквідації родових та розвитку рабовласницьких відносин.
Друга лінія боротьби відображала антагонізм оформлених класів рабів і рабовласників (як
патриціїв, і багатих плебеїв); у цей ранній період вона лише складалася і не отримала помітного
прояву на тлі гострих зіткнень плебеїв із патриціями.
Вимоги плебеїв зводилися до трьох основних пунктів:
1) допуск плебеїв до суспільної землі, обмеження патриціанського землеволодіння,
наділення плебеїв земельними ділянками, тобто. вирішення аграрного питання;
2) скасування боргової кабали та обмеження боргового відсотка;
3) політичну рівноправність, тобто. участь у всіх зборах та право обрання на всі державні
посади.
Оскільки земля була основним видом багатства, а землеробство – головним заняттям
населення, то аграрне питання лежало в основі всіх вимог плебсу.
Як і в грецьких містах-державах, у Римі землею могли володіти лише повноправні
громадяни, тому вирішення земельного питання було тісно пов'язане з отриманням цивільних
прав, і плебеї домагалися, перш за все, політичної рівноправності.
Боротьба плебеїв із патриціями, розпочавшись у середині VI в. до н.е., закінчилася лише
на початку III ст. до н.е.
У її історії виділяються три основні етапи:
1)середина VI ст. е.-494 р.- від реформи Сервія Туллія до встановлення народного
трибунату;
2)494 – 444 гг. до н.е. - Від заснування посади народних трибунів до законів Канулея;
3)385-287 рр. е.- від руху Манлія і законів Ліцинія - Секстія до плебісциту Гортензія.
До середини VI ст. до н.е. плебеї вважалися чужорідним елементом і не довіряли навіть
службу у війську. Однак збільшення числа плебеїв, з одного боку, і розширення військової
активності - з іншого, зробило необхідним залучення їх до лав ополчення, що було закріплено
реформами Сервія Туллія. Плебеї були включені, таким чином, до складу римської громади
стали громадянами, отримавши не всі права, а лише право проливати кров за римську державу.
На початку V ст. плебеї вже становили основну частину римського війська, в якому
патриції займали всі командні посади.; Спираючись на більшість громадян-воїнів, плебеї
повели боротьбу за свої права, погрожуючи піти з Риму та заснувати нове місто. (Такі відходи
плебеїв з Риму отримали назву сецесії від лат. secessio-догляд, видалення). У моменти
серйозних військових ускладнень плебейське військо висувало патриціям свої вимоги і
віддалялося на Священну гору.

Вилучення з Риму більшої частини воїнів, природно, ставило держава в катастрофічне

становище, і патриції змушені були, вступивши у переговори з плебеями, йти на поступки.
 Перша сецесія завершилися укладанням компромісу між плебеями та патриціатом. У 494
до. н. е. замість вирішення боргового питання плебсу надали право обирати власних магістратів
- народних трибунів та едилів. Народні трибуни обиралися тільки з числа плебеїв, і були
недоторканими. Їх завдання полягало у захисті плебсу від впливу магістратур патрицій, у
зв’язку з цим вони отримали право "veto" - забороняю. Поступово на посади плебейських
трибунів стали претендувати і патриції, оскільки трибуни могли входити з законодавчими
пропозиціями в усі форми народних зборів. Спочатку обиралося два трибуни, потім їх кількість
збільшилася до десяти.
Також у 494 до н. е., коли з’явилися народні трибуни, на допомогу їм була створена
посада двох плебейських едилів aediles від "aedes" - будівля, храм. Вони завідували храмом
Цецери, Лібери, де зберігався плебейський архів. Порядок обрання едилів був такий як і
народних трибунів. 
Плебеї вважали, що незважаючи на утвердження посади трибунів, вони все рівно не
спроможні захистити себе в суді. Судді трактували усний закон на власний розсуд, тому плебс
вимагав введення писаних законів. У 453 до н. е. сенат відправив до Афін та в інші грецькі
міста трьох послів, щоб ознайомитися з місцевими законами.
Боротьба плебеїв з патриціями була запеклою та кровопролитною. Вона проходила зі
змінним успіхом. Якщо плебеї вирвали у патриціїв посади народних трибунів, то їм не вдалося
провести аграрні закони, запропоновані Спурієм Касієм (486 р. до н.е.). Він запропонував
роздати нужденним плебеям завойовані у герніків землі. Проте його законопроект не пройшов,
сам він був звинувачений у прагненні царської влади і страчений. У 454 р., на пропозицію
народного трибуна Іцилія, було поділено землі на Авентіні (тоді приміський район Риму) серед
найбідніших громадян.
Коли настав у Римі великий голод, деякі з патрицій хотіли змусити плебеїв відмовитися
від трибунів, інакше загрожували підвищити ціни на хліб. Особливо повстававши проти плебеїв
патрицій Каріолан. Трибуні викликали його до суду. Гонористий патрицій кинувши Рим, пішов
до вольських та підбив їх на війну з римлянами. Коли сенатори почали просити миру у
Коріолана, то здобули сувору відповідь; також не мали успіху жерці, що явилися до нього у
священих одязі. Тоді римські жінки з матірю та жінкою Коріолана прийшли благати його про
світ. Каріолан не витримав докорів матері і відступив від міста.

2. Колегія децемвірів. Закони ХІІ таблиць (структура, характеристика основних

статей).
Драматичні події розігралися у середньому V ст. до н.е. Під тиском плебеїв патриції
змушені були створити комісію з 10 чоловік (decem viri-десять чоловіків) для запису судових
постанов. Посадові особи в Римі проводили суд, керуючись звичаями, що сягають ще родового
минулого і вже застаріли. До того ж магістрати - патриції зловживали у судах, спираючись на
своє тлумачення звичайного права, яке не було опубліковано та не могло бути перевірено.
Комісія децемвірів розпочала вироблення письмових законів. Однак у процесі роботи її члени
стали зловживати отриманою ними необмеженою владою, що викликало обурення плебеїв та
повторне видалення їх на Священну гору (449 р. до н.е. – так звана друга сецесня). Патриції
знову пішли на поступки: було встановлено закон, яким кожен засуджений на смерть римський
громадянин міг звертатися по захист до народних зборів. Одночасно було опубліковано
письмові закони. Вони були записані на XII мідних дошках та виставлені для огляду на
центральній площі Риму – форумі. Закони XII таблиць вплинули на розвиток римського нашого
суспільства та права. Старий, пов'язаний з родовим пристроєм звичай був замінений писаним
правом, що закріплює і освячує приватну власність, рабство та нерівноправність. Будь-яке
посягання на приватну власність каралося, винних піддавали суворе покарання або навіть
стратили.
У законах XII таблиць було зафіксовано правову різницю патриціїв і плебеїв, патронів та
клієнтів, вільних та рабів. Важливим завоюванням плебеїв було обмеження позикового відсотка
до 1 унції або 8⅓% на рік. (Рік у Римі V ст. до н.е. складався з 12 місяців). Проте патриції
домоглися включення до тексту законів низки пунктів, що ущемляють права плебеїв: їхні
шлюби з патриціями заборонялися, у законах закріплювався інститут клієнтели, вигідний, перш
за все, патриціанським родам.
У тому ж 449 до н.е. консули Валерій та Горацій провели на користь плебеїв ще три
закони: підтверджувалася недоторканність особистості народних трибунів, засуджений
патриціанським магістратом на смерть або тілесне покарання римський громадянин отримував
право апеляції до народних зборів і найважливіше - рішення плебейських зборів набували
чинності закону, обов'язкового і для патрицій. Через п'ять років (444 р. до н.е.) закон Канулея
визнав законність шлюбів плебеїв з патриціями і тим самим заклав основи для злиття багатої
плебейської верхівки з патриціями в один стан
Було задоволено важливу вимогу плебеїв обіймати найвищу посаду, проте патриції
домоглися того, що представники плебеїв отримали право вибиратися не на посаду консулів, а
військових трибунів із консульською владою. Протягом ряду наступних років консули не
вибиралися, а на чолі управління стояли військові трибуни, що вибиралися не лише з патриціїв,
а й з багатих плебеїв. У 443 р. до н. було засновано нову посаду цензорів, яку могли обиратися
лише патриції.

3. Боротьба за розв’язання аграрного та боргового питання.

Рим 80-60-х років IV ст. до н.е. стає ареною гострих зіткнень і небезпечних для патрицій
заворушень боржників. Перша спроба домогтися пом'якшення боргового права була зроблена
Марком Манлієм у 80-х роках IV ст. до н.е.; вона закінчилася невдачею. Марк Манлій загинув у
боротьбі, але хвилювання не припинилося. За переказами, 10 років плебеї на чолі з народними
трибунами Секстієм та Ліцінієм не складали зброї та у 367 р. н. е. - патриції були змушені
поступитися. За пропозицією Ліцинія та Секстія були прийняті дуже важливі закони, які
задовольняли головні вимоги плебеїв: якщо раніше патриції могли займати (окупувати) будь-
яку кількість державної землі, і тим самим скорочували земельний фонд для наділення плебеїв,
то за законом Ліцинія – Секстія було заборонено окупувати більше 500 південь. (125 га) землі.
Частково було вирішено й боргове питання. Законодавці не пішли на повне скасування
(касацію) боргів, але значно зменшили заборгованість шляхом наступного перерахунку:
сплачені відсотки вираховувалися з основної суми боргу, а частина, що залишилася,
виплачувалася на пільгових умовах протягом трьох років. Третій закон скасував посаду
військових трибунів із консульською владою, а замість них стали обирати двох консулів, один з
яких має бути обов'язково плебеєм.
Законодавство 367 р. до н. завдало сильний удар по привілеям патриціїв і в подальший час
плебеї швидко досягли нових успіхів. Для задоволення земельного голоду малоземельні
римські громадяни стали виводитися у колонії, засновані у різних частинах Італії. За час із 334
до 287 р. до н.е. римляни започаткували 18 колоній, тобто. більше, ніж за попередню історію, і
аграрна проблема тимчасово була частково вирішена.
У 326 р. до н. плебеї досягли дуже важливої реформи. За законом трибуна Петелія боргову
кабалу для римських громадян та членів їхніх сімей було скасовано. З цього часу римський
громадянин відповідав за заборгованість лише своїм майном. У рабів тепер можна було
звертати переважно військовополонених. Це посилювало агресивність римського
рабовласницького суспільства стосовно сусідніх народів.
Велику роль у боротьбі патрицій та плебеїв зіграли реформи Аппія Клавдія-цензора 312 р.
до н.е. Він побудував першу бруковану дорогу, водогін, які започаткували знамениті римські
дороги та акведуки. Він увімкнув до складу сенату тих магістратів, батьки яких були
вільновідпущеними. Верховний орган управління Риму поповнився новими людьми, діди яких
були рабами. Аппій Клавдій заступався тим плебеям, які займалися ремеслом і торгівлею і мали
земельної власності і особливо потребували ній: на його пропозицію римські громадяни, які
мають земельної власності, могли голосувати у міських територіальних округах, а й у
сільських, тобто, їх політичний вплив збільшився.

4. Завершення боротьби (середина ІV – перша чверть ІІІ ст. до н.е.) і формування

нової соціальної системи давньоримської держави.
У 300 р. до н. були прийняті закони, що допускали вибір плебеїв до складу жрецьких
колегій. Нарешті, 287 р. до н.е. знову було підтверджено, що плебісцити (тобто рішення
плебейських зборів) є законами, обов'язковими для всіх громадян, у тому числі і для патрицій
(закон диктатора Гортензія). 287 р. до зв. е. вважається останнім роком багаторічної боротьби
плебеїв із патриціями за свою політичну рівноправність.
У процесі боротьби плебеїв з патриціями були ліквідовані залишки родового ладу та
рабовласницькі відносини отримали більш сприятливі умови для свого розвитку. З кінця V ст.
до н.е. починає бурхливо розвиватися приватна земельна власність як у землях плебеїв, і
патриціїв і складаються умови на її концентрації. Скасування боргового рабства перенесла
центр тяжкості рабство іноплемінників і посилила агресивність римського суспільства.
З іншого боку, задоволення основних вимог плебеїв сприяло консолідації римського
суспільства; станова боротьба, що роздирала і послаблювала зсередини римську державу,
згасає; перед зовнішнім ворогом на початку III в. до н.е. Рим постає сильним і монолітним, що
не могло не сприяти його воєнним успіхам. Рівняння у правах плебеїв з патриціями змінило
класову та соціальну структуру римського суспільства. Патриції та плебеї перестали бути
різними класами-станами. Верхівка плебсу об'єдналася тепер із патриціями та утворила новий
стан-нобілітет (от nobilis - найкращий, знатний), що складався з великих рабо- і землевласників
з-поміж яких поповнювався сенат, обиралися на державні посади магістрати.
Заможний прошарок римських громадян, пов'язаний з торгівлею та ремеслами, утворив
стан вершників. Всі інші складали плебс – це були вільні селяни, дрібні ремісники та торговці.
Нобілітет і вершниство були панівним класом землевласників та рабовласників, який
протистояв класу вільних дрібних власників – плебсу. Проте протиріччя між плебсом і
нобілітетом не мали антагоністичного характеру. Обидва класи об'єднували деякі спільні
інтереси кілька - і ті, й інші протистояли класу рабів, що формується, який перетворюється на
основний виробляючий клас.