Монастирі на території сучасного Закарпаття у ХІІІ – ХVІ ст.

Грушівський монастир (с. Грушево, Тячівського р-ну)

Грушівський монастир вперше згадується в історичних хроніках як спалений

золотоординськими нападниками у ХІІІ столітті, а в 1307 році - як
відродженений. Впродовж ХІV століття Грушово належало мармароським
воєводам, а від 1404 р. - Грушівському православному монастирю (в 1390
році засновано Грушівське абатство). На думку окремих вчених, монастир у
Грушові міг бути заснований ще в ХІ ст. - (1240 рік). Зокрема з ХІІІ століття
існує письмова згадка. У ХVІІІ столітті монастир перетворився на центр
першодрукарства "руською" мовою на Закарпатті, але наприкінці століття
був знищений єзуїтами.
Чоловічий монастир у Грушеві відноситься до найбільш стародавніх
монастирів Хустської єпархії. За свідченням істориків "монахи Грушівського
монастиря після відходу татар жалілися королю Угорщини Бейлі ІV (1215-
1270), що при нападі татар пропали всі їхні документи й грамоти та було
пограбоване монастирське майно". У 1391 р. монастир отримав від
Константинопольського Патріарха ставропігії. Згідно цим документом
монастирю були підпорядковані всі русини і волохи, які жили в
Мараморошському і Угочанському комітатах. У 1491 р. угорський король
Владислав ІІ видав грамоту, якою підкорив Грушевський монастир
Мукачівському єпископу. Згідно з документами відомі імена настоятелів
древнього монастиря: Пахомій, Симеон, Іларій, Гелазій.
Як я вже згадував монастир у Грушеві перестав існувати в кінці ХVІІІ ст.
Тоді, під час війни Текелія він був захоплений єзуїтами, пограбований і
повністю знищений.
Ідея про відродження монастиря виникла в 2001 р.. 26 липня 2004 на
засіданні Священного Синоду Української Православної Церкви під
головуванням Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї
України, було прийнято рішення про відкриття монастиря в Грушеві. У липні
2006 р. жіночий монастир було перетворено на чоловічий. Настоятелем був
призначений архімандрит Стратонік (Легач).
Сьогодні Грушівський монастир є одним з провідних місць приїзду туристів
та віруючих людей не тільки з України, а навіть із багатьох країн поза її
межами.

Церква святого Михайла — дерев'яна церква, яка знаходиться у

селі Ужок, Великоберезнянського району, Закарпатської області.
Ужоцька дерев'яна церква є своєрідною візитівкою Закарпаття. Це одна з
найцікавіших споруд бойківського стилю. Вона настільки досконало
поставлена на схилі, що, здається, виросла на цьому місці. Тлом для неї
служить разючий природний амфітеатр, де з розлогих схилів вириваються
під хмари стрімкі вершини, де варіювання форм і ефекти освітлення, кольори
заліснених і трав'янистих ділянок, пологих видолинків і темних ущелин з
таємничими валунами забезпечують справжню драматичну постановку, яку
ніколи не набридає споглядати. Форми церкви ніби повторюють
природний антураж: масивним горбом домінує центральний шатровий верх,
йому підігрує маленький шатрик над вівтарною частиною, а чотирикутна
невелика башта над бабинцем — граційна і наївна, ніби ще не готова до
властивого баштам домінування, і виступає мов супровідна мелодія у
цілісній гармонійній композиції. [1]

Ужоцька святиня увійшла до переліку 16 дерев'яних церков карпатського

регіону (по вісім від Польщі та України), що претендували на особливий
статус у списку спадщини ЮНЕСКО. Остаточне рішення щодо цього було
ухвалено на 37-й сесії Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО, що проходила
21 червня 2013 року у Камбоджі. Церква святого Михайла була включена
у список світової спадщини ЮНЕСКО.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці (1645)  — дерев'яна церква, яка

знаходиться у селі Кострина, Великоберезнянського району, Закарпатської
області.

У селі Кострино на пагорбі, у винятково гарному місці

розташовано шедевр народного будівництва — дерев'яну церкву Покрови
Пречистої Богородиці, що належить до видатних пам'яток української
народної архітектури. Костринська церква не поступається красою ужоцькій,
але вона на 100 років старша і краса її дещо відмінна. Чари споруди
ховаються в таємницях пропорцій, у розмірах церкви, в лініях її силуету. З
кожного боку церква сприймається як бездоганно завершений художній твір,
ідеально вписаний у навколишній розкішний ландшафт. [1] Храм побудований
без жодного цвяху та сучасних оснащень, дерев’яна споруда є автентичною
візитівкою Великоберезнянщини.

Миколаївський Мукачівський жіночий монастир УПЦ МП

Час заснування монастиря невідомо. Згідно усного переказу і передмови до

Мукачівської хроніки, монастир був заснований в XI столітті. Згідно іншого
старовинного передання Мукачівський Святомиколаївський монастир був
заснований ще до 1242 року, а ченці-василіяни, що жили за правилами св.
Василія тут поселились ще за княжих часів це підтверджує той факт, що після
татарського лихоліття, Закарпаття а з ним і Мукачівська обитель була
повністю зруйнована. Документальні свідчення про існування монастиря
відносяться до XIV століття.

Як свідчить Мукачівський літопис, князь Федір Корятович прибув з Поділля в

Угорську Русь влітку 1339 на службу до угорського короля Кароля I, який
віддав йому у володіння Мукачівську домінію. На Чернечій горі на березі
річки Латориця князь Федір Корятович збудував дерев'яну церкву та
невеликий корпус для ченців і дав монастирю 8 березня 1360 грамоту, в якій
закріпив за монастирем два села — Лавки та Бобовище разом з усіма
повинностями, а також десяту частину виноградника з гір Іван і Лемчовка і
деякі повинності з села Оросвігова і Мукачівського замку (проте, на думку
слов'янознавців А. Л. Петрова, ця грамота — фальсифікат, хоча і дуже
старовинний).

Першим ігуменом, який згадується в історичних документах, був Лука. З 1491

монастир став резиденцією закарпатських православних владик, які
об'єднали всі Закарпатті в Мукачівській єпархії.

Василіянин о. А. Кралицький навів легенду, згідно якої відновив монастир

подільський князь Федір Корятович, як винагороду за чудесне врятування від
змія, через заступництво св. Миколая Чудотворця. Шукаючи місце на нову
обитель князь побачив ангела, який і вказав на місце майбутньої святині.
Першим ігуменом Мукачівського монастиря був Лука, а його період
вважається епохою розвитку святині. Першим мукачівським єпископом став
владика Йоан. Саме від мукачівського монастиря і отримала свою назву
Мукачівська єпархія. При монастирі монахи перекладали богослужбові
книги. Також була заснована школа подібна до Острозької

Боронявський монастир — монастир в селі Бороняво, Хустського

району, Закарпатської області.

Закладений отцем Іваном Козаком, парохом Нижнього Селища і Копашнева,

який постригся в ченці, прийнявши монаше ім'я Йосиф, та збудував 1716 р.
дерев'яний монастир на полі, котре купив у хустських громадян.

У 1730-ті рр. монастир увійшов до василіянської провінції Святого Миколая.

1788 р. монастир офіційно скасували, але він продовжив існувати як філія
монастиря в Імстичеві і ченці продовжили служити для місцевої греко-
католицької парохії. Будівлі обителі були оновлені у 1806 р. за
адміністратора о. Авраамія Колесаря, Чину Святого Василія Великого, але за
50 років він майже розвалювався. Тож обитель знову відремонтували

У 1851 р. Боронявський монастир офіційно відновили як самостійний

завдяки старанням отця василіянина Якова Бованковича. У другій половині
ХІХ ст. василіяни проводили будівництво парохіяльної церкви у центрі села,
в якій з радянських часів служить православна громада.

У 1888 р. австро-угорський імператор Франц Йосип І надав обителі допомогу

250 золотими, міністерство шкільництва — 200 золотими, адміністрація с.
Бач-Керестур — 68 золотими. Це дало змогу відбудувати кам'яний монастир і
церкву. Римський папа Лев ХІІІ декретом (бреве) від 28 березня 1893 р.
приділив монастиреві відпуст на свята св. пророка Іллі, Благовіщення та
Воздвиження Чесного Хреста. 6 серпня 1912 р. на свято св. Іллі монастир
відвідали діячі Карпатської України Августин Штефан та Михайло
Бращайко. Вони виступили з промовами, в якій схвалили те, що в стінах
монастиря відчуваються добрі відносини між селянством та інтелігенцією.