36. Перша Пунічна війна: передумови, хід, наслідки.

До 265 року до н.е. Карфагенська держава була найпотужнішою на берегах Середземного

моря, а карфагенський флот не мав собі рівних серед інших флотів тогочасного світу. 
Карфаген постійно конфліктував із низкою держав та племен в регіоні, особливо греками,
проте відносини із Римом складалися дуже добре.  До початку Пунічних війни між Римом та
Карфагеном було підписано низка торговельних договорів, а також політичний про
розмежування сфер вплив. Римляни не мали права втручатися в справи карфагенської
Сицилії, а Карфаген втручатися в справи римської Італії.
Карфаген скористався відповідним моментом, щоб поширити своє панування на Ліпарі та на
всій Сицилії. Карфагеняни втручались у політичні справи Сіракуз. Найманцями з Кампанії,
які проживають в Мессіні, вони вже були в двох кроках від того, щоб контролювати весь
острів Сицилію. Але це все ж таки їм не вдалось і вони тішилися лише частиною острова. 1
Тоді коли вже склався римсько-італійський союз, проводилася посилена колонізація на
віддалених землях і римляни зажадали забрати Сицилію під всій контроль, в цей момент
вони почала заявляти свої права на острів та шукали привід для війни. І в 264 році до. н.е
коли Карфаген почав військові дії проти марметинців які в свою чергу звернулись до Риму за
допомогою. Легіонери змогли перейти Мессинський пролив, хоча і Карфаген контролював
море. Це і стало початком першої пунічної війни.

Римське військо у 264 р. без труднощів здобуло Мессану й рушило в глибину Сицилії.
Грецькі міста, налякані недавньою перемогою Рима над Тарентом, піддавалися одне за
другим, а навіть могутні Сиракузи розірвали зв'язки з Карфагеном і визнали над собою
протекторат Римської держави.
А сиракузький тиран Гієрон перейшов на їх бік. У 262 р. за його підтримки римляни після
піврічної облоги оволоділи одним з найбільших міст Сицилії, що знаходилося в руках
карфагенян, — Акрагантом. Це був серйозний успіх, але вже тоді римлянам стало зрозуміло,
що подальша боротьба з Карфагеном не обмежиться діями військ на суші і що необхідно
створити свій власний флот. В західній частині острова карфагенці укріпилися сильно, а
їхній полководець Гамількар Барка, тобто "Гамількар Блискавка", успішно відбивав римські
напади. Побережні міста Карфаген боронив за допомогою свого флоту, який також блокував
береги Сицилії і Південної Італії.

Щоб отримати перевагу у війні Рим, переважно аграрна країна, почав будувати військовий
флот: з великим напруженням та за допомогою грецьких інструкторів римлянам, в
надзвичайно короткий термін вдалося створити флот зі 120 великих військових кораблів.
Погано володіючи технікою морського бою, римляни ввели дотепне технічне пристосування,
яке забезпечило їм на певний час перевагу в морських битвах. Це були так звані «ворони» —
абордажні містки забезпечені гострим гаком. При зближенні з ворожим кораблем місток
перекидався на його палубу. Корабель позбавлявся можливості маневрувати, а римські
легіонери, перебігши по містку, могли вступити в бій на палубі ворожого корабля в звичній
для себе обстановці, тобто як на суші.

У першій битві на морі при Мілі, яка відбулася у 260 році, римський флот зазнав поразки.

1
Проте уже через чотири роки, у морській битви при Екномі, карфагенський флот зазнав
нищівної поразки. Окрилений успіхами на морі, римляни спробували перемогти Карфаген на
африканській території, проте цей план зазнав поразки. У 241 році римляни здобули звою
остаточну перемогу над карфагенським флотом у морській битві при  Егатських островах.
Втративши весь флот Карфаген був змушений здатися.
Карфаген, виснажений 23-річною війною, вимушений був просити миру. Оскільки сили
римлян теж були майже вичерпані, то римський сенат охоче пішов на укладення миру. За
угодою 241 р. Карфаген склав мир із Римом на дуже невигідних для себе умовах: зрікся
влади над Сицилією, випустив усіх бранців без відшкодування й зобов'язався заплатити
Римові 3200 талантів. Сицилія стала, за винятком території, залишеної за Гієроном, першим
неіталійским володінням Риму — першою римською провінцією.

37. Друга Пунічна (Ганнібалова) війна: передумови, хід, наслідки.

Прагнучи надолужити територіальні втрати і знайти засоби для сплати контрибуції,
карфагеняни під керівництвом Гасдрубала Барки, а по його смерті — Ганнібала Барки —
розширили свої володіння на Піренейському півострові, де в 221 році до н. е. заснували
колонію Новий Карфаген (нині — Картахена, Іспанія).
На нашу думку ставши головнокомандуючим, Ганнібал вирішив все ж таки здійснити план
Гамількара і Гасдрубала Прекрасного, що не втілилися в життя через їх смерть. Саме тому
ми вважаємо що Ганнібал остаточно вирішив підкорити Іберію, міцно утвердитися в ній і,
спираючись на розміщення там сили, перейти річку Ібер (суч. Ебро), Піренеї і Альпи, землі
галлів, увійти в Італію і почати наступальну війну проти Рима.
Але боягузливе карфагенской уряд, загрузнувши в меркантильних розрахунках, зовсім не
думало захоплюватися задумами 26-річного юнака-полководця, а Ганнібал не наважувався
почати війну явно всупереч законним владі, але намагався викликати порушення миру з боку
іспанської колонії Сагунта, яка перебувала під впливом Риму. Сагунтці обмежилися тим, що
звернулися зі скаргою до Риму. Для розбору справи римський сенат послав до Іспанії
комісарів. Різкими діями Ганнібал думав спровокувати їх на оголошення війни, але комісари
по-зрозуміли, в чому справа, змовчали і повідомили в Рим про що збиралася грозі. Рим почав
посилено озброюватися.
Всі ці міркування nріходілось брати до уваги при складені плану великого походу. Але у
Ганнібала була ще одна проблема: користуючись широкою народною підтримкою, він не мав
міцних позицій в Великій Раді Карфагена. Значна частина членів Великої Ради представляла
сторінників партії миротворців, вони виступали за мир з Римом за всяку ціну. Це були багаті
аристократи, яким війна з Римом загрожувала порушенням торговлі і фінансовим збиткам.
Важко було сподіватися на те, що вони проголосують за війну з Римом. А війну треба було
починати, і починати якомога швидше, поки обставини були прийнятні для Карфагена. Тому
Ганнібал вирішив зробити психологічну атаку на Велику Раду, використовуючи для цього
місто Сагунт.
Він послав у Карфаген сповіщення, що сагунтці стали тіснити карфагенських підданих,
торболетів, і не чекаючи відповіді, відкрив військові дії. Подив від цього кроку в Карфгені
було подібно удару грому, йшлося про видачу зухвалого головнокомандувача Риму.
Сусідами Саrунта були турдстани, які неодноразово вступали в конфлікт з греками, що жили
в місті. Ганнібал, використовуючи різні хитрощі, розпалив вогонь війни між цим іберійським
племенем і саrунтінцамі. Передбачаючи, що Ганнібал ось-ось втрутиться в конфлікт,
сагунтійци звернулися з проханням про захист до Риму. Римляни відправили до Ганнібалу
посольство, щоб обговорити положення справ і попередити, що місто знаходиться під
захистом Риму, хоча він і сам це добре знав.
Тим часом Ганнібал почав облогу Саrунта (219 р. До н е.). Коли римське посольство
прибуло, Ганнібал зустрів його і заявив, що у нього немає часу на переговори, він надіявся
що римляни тут і зараз оголосять війну. Але посольство покинуло табір Ганнібала і
вирушило в Карфаген, щоб звинуватити Ганнібала перед Великою Радою Карфагену в
порушенні домовленостей про розподіл сфер впливу в Іспанії. Ганнібал відправив у
Карфаген, лист в якому просив всіх своїх прихильників в Великій Раді про підтримку.
р), римляни відправили посольство в Карфаген і вимагали видачі Ганнібала. Дебати між
римськими послами і членами карфагенского сенату не привели ні до чого. Лише один
Ганнон пропонував задовольнити вимогу римлян, крім нього всі сенатори одностайно
відмовилися виконати римські вимоги.
Коли римське посольство зажадало арешту Ганнібала, вони виступили проти і, мало того
поклали провину на сагунтійв, а членам посольства заявили, що Рим поступає дуже немудро,
нехтуючи минулими відносин, які зберігаються між Римом і Карфагеном більше двадцяти
років
Велика Рада з повною підставою відповів, що договір між Карфагеном і Римом передбачає,
що ні та, ні друга сторона не буде вступати в конфлікти з союзниками один одного, але у
договорі немає ні слова про Сагунт, тому що в момент його укладення місто не було
союзником Риму.
Крім того, договір між Римом і Сагутом не був затверджений римським сенатом і римським
народом. (Зауважимо, що договір між Гасдрубалом і Римом про розподіл сфер впливу в
Іспанії також не був ратифікований Великою Радою Карфагена, отже, не мав законної
сили).Після довгих сперечань Велика Рада запитав римських посланців, чого ж вони, врешті-
решт, хочуть.
Сенатор Квінт Фабій Максим, голова посольства, надав Карфагенянам вибір між війною або
поступками. Карфагеняни відповіли, що надають право вибору римлянам. Фабій сказав:
Война. Члени Великої Ради закричали: «так цьому і бути». Так була оголошена Друга
Пунічна війна.
Ганнібал взяв в облогу Сагунт, який захопив через 8 місяців. Все його чоловіче
населення було страчено, жінки й діти — продані в рабство, а саме місто заселене
фінікійськими колоністами.
Тепер Ганнібал зібрав величезну армію з 90 000 піхотинців, 12 000 вершників і приблизно 40
слонів, приготувавшись силою прокласти собі шлях через північну Іспанію
Докладного опису його армії Полібій не дає, Можна з достатньою часткою точності
обчислити, що армія Ганнібала складалася приблизно з 20 000 чоловік африканської піхоти,
70 000 іспанської піхоти, 6000 нумідійських вершників і 6000 чоловік іспанської кінноти, при
цьому «витратним матеріалом» були іспанські частини
І як знову нам повідомляє Полібій основну частину армії Карфагена становили найманці-
чужинці - кельти, іспанці, жителі Балеарських островів (знамениті пращники), лігурійці,
греки (в основному селяни-раби і дезертири); найбільше там було північноафриканців.
Ганнібал збирався вторгнутися на Апеннінський півострів через Альпи. 16-тисячної армії
була залишена для захисту Карфагена, стільки ж солдатів перебували в Іспанії. Сам же
Ганнібал з 92-тисячною армією вирушив до Альп. Він переправився через Ебро. На
північному березі цієї річки Ганнібал залишив 11 тисяч солдатів під командуванням
Ганнона, а сам з більшою частиною армії перейшов Піренеї. Галльські племена приєдналися
до пунійців. Ганнібал переправився через Рону і глибокої осені почав перехід через покриті
снігом Альпи. Подолавши їх, карфагенская армія спустилася в долину річки По і зайняла
Турин. 6-місячний похід коштував Ганнібалу більше половини армії.
Військо Ганнібала все далі і далі вторглося в Італію, розбило римлян в трьох боях, завдавши
їм величезні втрати, і рушило далі через Умбрія і Піцен в Апулію. Деякий час римський
диктатор Квінт Фабій Максим, який отримав пізніше прізвисько Кунктатор («повільний»),
уникаючи рішучого зіткнення з карфагенянами, успішно стримував противника, виснажуючи
його дрібними сутичками.
Влітку 216 року карфагеняни захопили продовольчий склад римлян в зміцненні поблизу
міста Канни. Ганнібал розташувався тут лагерем, розраховуючи, що противник спробує
відбити склад. Римські легіони, дійсно, рушили до Канн і зупинилися в 2 км від міста. 1
серпня консул Гай Терренцій Варрон вивів війська в поле. Ганнібал ще на марші атакував
римлян кіннотою і пращниками.
Про втрати в битві при Каннах існують суперечливі дані. Тит Лівій стверджує, що загинуло
48 200 римлян і їх союзників, а 19,5 тися-чи були взяті в полон. Полібій вважає, що загинуло
близько 70 тисяч римлян, а врятуватися зуміли лише 3 тисячі. Евтропій стверджує, що в
римському виття-ську загинуло 60 000 піхотинців, 3,5 тисячі кавалеристів і 350 сенаторів та
інших знатних людей. Орозій говорить про 44 тисячі вбитих, а Флор - про 60 тисяч. Плутарх
називає цифру в 50 тисяч загиблих.
Сувора зима 218/217 року дала римлянам невеликий перепочинок. Через холоди Ганнібал
втратив багато людей і коней, і у нього загинули всі слони, крім одного.
І все ж було ясно, що затягування надовго війни на півдні Італії обернеться проти Ганнібала.
Через п'ять років після битви при Каннах в ході бойових дій настав вирішальний поворот до
вигоди римлян. Після довгої облоги вони в 211 р. До н.е. е. захопили союзні Карфагену
Сіракузи і відколоту від Риму Капую. Положення Ганнібала в Італії стало критичним, і тоді
римляни перейшли в наступ: Публій Корнелій Сципіон захопив Новий Карфаген і всі
іспанські володіння карфагенян. Спроба брата Ганнібала пробитися з ще одним військом в
Південну Італію до нього на допомогу не вдалася.
\ Що ж стосується римлян, то їм вдалося в 204 році висадити в Африці армію під
командуванням Сципіона. Після безуспішної спроби взяти Утіка, в 203 році Сципіон напав
на карфагенские і нумидийские війська в Кампі Магни, в середній течії Меджерди. Битва
закінчилася перемогою Сципіона, який захопив у полон царя нумідійцев Сіфакс.
В битві при Замі в Африці Сципіон, який отримав прізвисько «Африканський», розгромив
Ганнібала і переможені карфагеняни запросили світу, відмовившись від усіх своїх володінь
за межами Карфагена, видавши всі військові судна і бойових слонів, сплативши контрибуцію
в 10 тис. талантів. Відтепер головний суперник Риму в Середземномор'ї був зломлений і вже
не мав права вести війни без дозволу римської влади.