1.

Внутрішнє становище, реформи та зовнішня політика стародавньої Македонії

за роки правління Філіпа ІІ
2. Діяльність промакедонського угрупування у Греції (представники, основні
ідеї, практична діяльність).
3. Виступ антимакедонських сил у Греції (представники, засоби протидії,
результати діяльності).
4. Етапи македонської експансії до грецького світу:
- Священна війна та Херонейська битва;
- Загальногрецький Коринфський конгрес та його рішення.
5. Смерть Філіпа ІІ та прихід до влади Олександра Македонського.

1. Внутрішнє становище, реформи та зовнішня політика стародавньої

Македонії за роки правління Філіпа ІІ

Філіпп був третім сином царя Амінти III. З боку матері був у родинних
стосунках із княжим домом Лінкестидів, що відігравали важливу роль у
попередній історії Македонії. В юнацтві провів три роки заручником у Фівах, в
епоху найбільшої сили фіванців. Це перебування серед греків ближче
познайомило Філіппа з грецьким життям.
Владу одержав у 359 до н. е. після смерті свого брата Пердікки III, що загинув у
битві з іллірійцями, які після цього зайняли декілька македонських міст. В той
же час на півночі поселення спустошували пеони. У Пердікки залишився син
Амінта, і Філіпп почав керувати Македонією як опікун свого племінника, але
незабаром прийняв царський титул.
На початку царювання Філіппа становище Македонії було важким: у
країні перебували зовнішні вороги, і можна було чекати внутрішньої
смути, оскільки існували й інші претенденти на престол (Аргей, Павсаній,
Архелай). Проте ці труднощі мали тимчасовий характер. Торговельні зносини з
греками, розповсюдження еллінського освіти, поступове внутрішнє
об'єднання — все це ставило перед країною нові, широкі завдання.
Перш за все Македонія повинна була убезпечити себе від нападів сусідів-
варварів, розширити свої кордони і пробитися до моря, для чого треба було
оволодіти прилеглими до Македонії грецькими містами на
узбережжі Егейського моря. Без цього був неможливим успішний
економічний розвиток країни. Вирішення цього завдання було полегшене
тим, що найголовніші грецькі держави на той час вже ослабли. Серед греків
йшла безперервна боротьба, що робила для них неможливою енергійну відсіч
Македонії. Згодом, по мірі здійснення найближчих завдань, Філіпп розширив
свої плани, задумав добитися для Македонії гегемонії в Греції і почати
завоювання перських провінцій, що прилягали до Середземного моря.
Особисті властивості Філіппа представляли суміш гарного і поганого. Він
мав сильний, тверезий, практичний розум, розвинений грецькою освітою,
прихильником якої завжди залишався Філіпп. Його повага до грецької
культури доводиться тим впливом, який мав на нього учень Платона Евфрай
з Орея, а пізніше вибором Аристотеля як вчителя Александра. Філіпп
відрізнявся незвичайною працьовитістю, величезною енергією, наполегливістю,
організаторськими здібностями, які він виявив особливо у перетворенні, але в
той же час він був хитрим і охоче вдавався до віроломства.
Урядова діяльність Філіппа почалася із боротьби його з пеонами й
іллірійцями, для успіху якої він визнав за необхідне укласти мир
з афінянами і обіцяти їм допомогу проти Амфіполя. Афіняни за це обіцяли
йому Підну. Філіпп переміг пеонів і змусив їх визнати верховенство Македонії,
потім звернувся проти іллірійців і завдав їм страшної поразки; іллірійські
загони були витіснені з македонських міст і до Македонії приєднана
прикордонна смуга Іллірії, прилегла до Ліхнідского озера.

Особливо велику роль у посиленні Македонії відіграв цар Філіп II, видатний
політик, дипломат і полководець (IV ст. до н. е.). Він здійснив реформи, що
сприяли перетворенню Македонії на одну з найсильніших держав, яка стала
суперницею світової Перської імперії: споруджувалися міста, розвивалася
металургія, у копальнях щорічно видобували багато золота, що дало змогу
карбувати золоту монету.
Особливу увагу Філіп II приділяв перетворенням у військовій
справі. Армія комплектувалася з вільних македонських землеробів, які
набиралися за територіальними округами і кілька років проходили
спеціальну підготовку. Було проведено зміни в шикуванні основного роду
військ – важко-озброєних піхотинців: довга шеренга поділялася на кілька
фаланг, що підвищувало маневреність і полегшувало перебудову під час
бою. До основного строю фаланги додавались спеціальні щитоносці, лучники,
метальники списів. Кіннота з допоміжного роду військ стала окремим, якому
доручалися самостійні завдання.
Під час битви використовувалися метальні гармати, тарани, облогові пристрої,
за допомогою яких можна було здобувати укріплені міста і фортеці.
Македонська армія стала однією з наймогутніших армій того часу.
Було ліквідовано систему напівсамостійних князівств. Більша частина
аристократії перебувала при царському дворі. Роздаючи аристократам
державні та військові посади, цар поставив їх у залежність від центральної
влади. Усе це сприяло централізації державного управління та зміцненню
царської влади.
У боротьбі за гегемонію у грецькому світі Філіп II діяв обережно, ставив
реальні зовнішньополітичні завдання: зміцнив північні кордони, розбив
війська фракійців тощо.

У середині IV ст. до н. е. полісні відносини увійшли в кризову стадію,

розпадалися союзи грецьких міст. Між ними спалахнула так звана Священна
війна. Суперечка розпочалася з питання про належність храму Аполлона.
Філіп II став на бік захисників загально-грецької І святині Аполлона, ввів
свою армію у Фессалію і розбив І армію фокідян, які захопили храм і його
багатства.
   
Перемога Філіпа II зміцнила його авторитет і виправдала втручання в загально-
грецькі справи.
Фессалія змушена була визнати зверхність Македонії, що залишала свої
гарнізони у стратегічно важливих містах. Це викликало тривогу в Афінах.
Афінські війська зайняли Фермопільський прохід і блокували македонців.
Проте останні захопили і зруйнували велике грецьке місто Олінф, а Халкідика
визнала владу македонського царя.
Афіни примирилися із втратою свого впливу на Халкідиці та у Південній
Фракії і 346 р. до н. е. підписали і мир з Філіпом II. Скориставшись виходом
із війни Афін, македонці взяли під контроль важливий Фермопільський прохід,
стали членом союзу грецьких полісів - охоронців храму Аполлона і тим самим
здобули можливість втручатися у справи Середньої Греції.
Тепер Філіп II зробив реальним встановлення панування Македонії над
всією Грецією. У грецьких містах сформувалися про-македонські й анти-
македонські сили, що вступили в жорстоку боротьбу. Виразником про-
македонських настроїв був впливовий афінський оратор Ісократ.
Він вважав, що в умовах політичного хаосу і відсутності безпеки об'єднання
Греції навколо сильної Македонії, спільна боротьба греків і македонян проти
персів створить сприятливі умови для вирішування всіх проблем життя
грецького світу.
 2. Діяльність промакедонського угрупування у Греції (представники,
основні ідеї, практична діяльність).

Зміцнення македонської могутності у кінці 50-х — на початку 40-х років IV

ст. до н. е. поставило перед македонським царем нові завдання: Філіпу II
видавалося реальним встановлення македонської гегемонії над усією
Грецією, підпорядкування своєму політичному впливу принаймні багатьох
міст Балканської Греції.
Про-македонські сили активно діяли в Народних зборах, приймаючи
сприятливі для Філіпа II рішення, намагалися послабити силу воєнного опору
Афін Македонії. Цар прагнув здобути союзників у Греції.
Серед грецькими полісами, громадською думкою греків у всій гостроті
постало питання про те, як ставитися до завойовницьких планів Філіпа,
що вони обіцяють світу вільних грецьких міст.
Чи потрібно організувати наполегливий опір македонському завойовнику,
як колись навалі перського царя Ксеркса, або, може бути, підкоритися силі
македонського зброї, визнати над собою політичну гегемонію Філіпа II? Ці
питання викликали різке розмежування в грецькому світі. Одні поліси
(наприклад, в Фессалії) добровільно підкорилися Філіпу, інші різко
виступили проти македонського панування.
Усередині грецьких полісів був одностайності, у багатьох містах стали
формуватися промакедонские і антимакедонські політичні угруповання,
які вступили в запеклу боротьбу між собою. Найбільш гострі форми
боротьба промакедонской і антимакедонской угруповань придбала в
Афінах, найбільшому державі Балканської Греції.
Філіп II всіляко підтримував своїх прихильників в грецьких містах, перш
за все щедро постачаючи їх грошима, проте сила промакедонской
угруповань грунтувалася не тільки на прямій або непрямій підтримці
Філіппа. Серед прихильників македонського царя були багато, які вважали
вигідним для їх інтересів встановлення македонського панування.
Виразником настроїв цієї категорії громадянства в Греції і перш за все в
Афінах був впливовий афінський оратор Ісократ. Исократ, спостерігаючи
симптоми кризи грецького поліса, загострення внутрішньої боротьби,
політичний хаос і відсутність безпеки в грецькому світі, щиро вважав, що
об'єднання роздробленої Греції навколо сильної Македонії, спільна війна
греків і македонян проти Перської держави створить сприятливі
можливості для вирішення всіх болючих питань грецької життя , для
подолання кризи поліса, що охопила Грецію до середини IV ст. до н. е. «Яка ж
буде твоя слава, - говорив Исократ, звертаючись до Філіпа, - якщо ти здійсниш
це наділі і головним чином спробуєш повністю знищити це царство (Перське -
В. К.), або, принаймні, захопити якомога більше землі і зайняти Азію, як
кажуть, від Кілікії до Сінопи, крім того, заснувати міста на цій території і
поселити там тих, хто поневіряється тепер через брак необхідних коштів до
життя і шкодить всім зустрічним ». Панівний клас грецьких полісів
потребував сильної руки, яка могла б пом'якшити соціальну напругу,
зміцнити внутрішній порядок, поколебленний в умовах кризи. Правда, для
цього потрібно було пожертвувати незалежністю і підкоритися волі
завойовника, але певна частина пануючого класу вважала можливим піти на
такі умови.
Исократ був свого роду ідейним натхненником і виразником настроїв
прибічників македонської гегемонії в грецькому світі. Практичними
керівниками промакедонской угруповання були впливові афінські оратори і
політичні діячі Евбул, есхин, Фокион і ін. Саме під їх безпосереднім впливом
і за їхніми пропозиціями афінське Народні збори приймало угодні Філіппу
рішення, наприклад вигідні умови мирного договору, який завершував
Священну війну (так званий Филократов світ 346 р. до н.е..), який визнав
усі завоювання Філіпа у Фракії, котрий включив Філіппа до складу
Дельфійською амфиктионии і ін. Прагнучи послабити силу військового
опору Афін Македонії, Евбул (він завідував державними фінансами)
наполегливо відкидав всі пропозиції, спрямовані на збирання додаткових
коштів на оборону Афін, демагогічно стверджуючи, що це скоротить
грошові роздачі населенню, що практикувалися в Афінах.
Прихильники промакедонской угруповання гальмували посилку
військової допомоги союзникам Афін, які зазнавали нападів Філіпа. Так,
наприклад, під час облоги македонянами сильно укріпленого міста
Олинфа зволікання з посилкою допомоги призвела до взяття і знищенню
цього квітучого міста Халкідікі, одного з небезпечних суперників Філіппа.
Філіп щедро обдаровував своїх прихильників в Афінах, просто-напросто
підкуповував їх. «Ви отримали золото, ви зрадили батьківщину, - говорив
Демосфен, звертаючись до Есхина. - Недарма можна було бачити, як есхин
одного разу вночі виходив з дому, в якому містився Філіп. Та й при від'їзді
посольства есхин мав зустріч з Філіпом наодинці протягом цілого дня і ночі. Як
зрадник Фокиде, Фракії, Фермопіл, Геллеспонту, словом, всіх важливих
позицій, есхин багаторазово заслуговує смерті ».

3. Виступ антимакедонських сил у Греції (представники, засоби протидії,

результати діяльності).
Однак серед афінського громадянства існувала й інша впливова політична
угруповання - антимакедонська, очолювана великим оратором
Демосфеном, ораторами і політичними діячами Гіперіда і Ликургом. Це
угрупування виражала інтереси широких верств афінського громадянства, які
побоювалися, що підпорядкування Філіппу, втрата незалежності приведуть до
падіння демократії, позбавлення тих значних вигод, які ніс із собою рядовим
громадянам демократичний лад. «Йому (Філіпу II - В. К.) ненависні найбільше
наші вільні установи ... йому ж прекрасно відомо, що, якщо він підкорить своєї
влади всі народи, міцно володіти чимось він не буде до тих пір, поки у вас
(афінян) існує народоправство ».

Політична програма Демосфена і його прихильників полягала в мобілізації

всіх сил і засобів проти Філіпа: будівництво сильного флоту, підготовка
боєздатного громадянського ополчення в Афінах, створення широкого
союзу грецьких полісів, об'єднання їх проти Філіпа.

Демосфен розвинув енергійну діяльність по виконанню цієї програми. У

своїх політичних промовах проти Філіппа (згодом вони отримали назву
«філіппіки») Демосфен викривав агресивні задуми македонського царя,
розтинав його підступи і інтриги, спрямовані на роз'єднання полісів,
лицемірний характер його мирних пропозицій. Він переконував громадян в
необхідності зміцнювати афінську військову міць, зокрема наполягав на
передачі видовищних грошей на потреби оборони, на зборі додаткових внесків
з громадян. Демосфен виїжджав в Пелопоннес, в Фіви, прагнучи згуртувати
ворогуючі поліси у єдиний союз перед обличчям македонської агресії.

Енергійні дії Демосфена і його прихильників принесли свої плоди. Була

поповнена військова скарбниця, туди були передані всі так звані
видовищні гроші, більша частина громадян була об'єднана в особливі
групи (сімморіі), які повинні були оснастити військові кораблі. Вдалося
подолати давні розбіжності між Афінами і Фівами. На сторону Афін перейшли
Візантії, Родос, Хіос і Евбея. Пелопоннесские міста частково підтримували
Афіни, частково заявили про свій нейтралітет, що було дипломатичною
перемогою афінян.

У самих Афінах антімакедоняне успішно діяли проти прихильників

промакедонской угруповання. За звинуваченням у підкупі були залучені до
судової відповідальності есхин і Филократ. Есхина вдалося з великими
труднощами виправдатися, а Филократ, відчуває свою провину і впевнений, що
буде засуджений, втік з Афін.

Таким чином, до кінця 40-х років IV ст. до н. е. загарбницьким планам

Філіппа протистояла дуже сильна коаліція грецьких полісів на чолі з
Афінами. Положення Філіпа ставало дуже серйозним. Тверезо оцінивши
ситуацію і мобілізувавши всі свої сили, Філіп вирішив завдати Афінам і
очолюваної ними коаліції удар на найбільш уразливому для неї ділянці, а
саме в протоках.
Через Боспор і Дарданелли йшов життєво важливий торговельний шлях,
що зв'язує Балканську Грецію і Причорномор'я. Перекриття цього шляху,
панування над ним робило Філіпа господарем цієї найважливішої
економічної артерії Греції. Філіп захопив майже всю Південну Фракію,
заснував там нові міста, заселивши їх вихідцями з Македонії і
перетворивши в укріплені пункти. Просуваючись до проток, Філіп
обложив в 340 р. До н.е. е. велике місто Перинф, а потім і стратегічно
важливе місто Візантії, панівний над Боспором фракійського. Афіняни
відразу ж оцінили серйозність ситуації.

На допомогу Перинф і Візантію була послана сильна ескадра, наймані

війська, спорядження і продовольство. Енергійна допомогу Афін та їх
союзників врятувала Перинф і Візантії. Філіп був змушений зняти облогу,
зазнавши тим самим серйозну невдачу. До того ж одне з войовничих
фракійських племен, трибаллам, напало на македонян і завдало їм поразки.

4. Етапи македонської експансії до грецького світу:

- Священна війна та Херонейська битва;

- Загальногрецький Коринфський конгрес та його рішення.

Невдачі Філіпа були зустрінуті його супротивниками в Греції з

тріумфуванням, антимакедонський союз грецьких міст на чолі з Афінами,
в який входили Фіви, Евбея, Коринф, Мегари, Ахайя і ряд інших
зміцнився, союзники мобілізували численне (до 40 тис. осіб) гоплітське
ополчення і потужний флот. Вони були готові на полі бою відстояти свободу і
незалежність своїх міст.

Рішуча битва між об’єднаними силами греків і армією Філіпа II сталася в

338 р. до н. е. при місті Херонея. Союзне ополчення перевершувало за
чисельністю македонську армію, грецькі гопліти, які боролися за незалежність
своїх міст, билися хоробро, сам Демосфен брав участь у бою як простий
гопліт.

Херонейська битва відрізнялася особливим озлобленням, доля битви довгий час

була невизначеною, але краща виучка і великий бойовий досвід македонців,
уміле керівництво Філіпа і полководців, серед яких виділявся його юний син
Александр, зробили свою справу: кінцева перемога була отримана Філіпом.

Опис битви при Херонее дуже туманне. Більшість пізніх авторів

намагаються підкреслити роль Олександра. Навіть з розстановкою армій
немає повної ясності. Сучасні автори намагаються реконструювати битву часто
з прямо протилежних точок зору. Своєрідна реконструкція Андрія Куркіна,
повністю змінює диспозицію військ в порівнянні з загальноприйнятою
трактуванням джерел. Вона заснована на місці розташування лева - пам'ятника
загиблим і пояснює багато моментів битви, але не узгоджується з тим, що Філіп
безпосередньо бився з афінянами. У реконструкції Хаммонда крило, очолюване
священним загоном фиванцев чому то відхилилося назад. Тоді як Епамінонд,
навпаки, будував косою бойовий порядок найсильнішим крилом вперед.

Після повного розгрому союзного грецького ополчення не могло бути і

мови про який-небудь серйозний опір Македонії. В той самий час Філіп
проявив великий дипломатичний і політичний такт у використанні
результатів своєї перемоги. Він не став прибігати до насилля і руйнувань і
досить м’яко обійшовся з переможеними, показуючи, що він не жорстокий
і кровожерний завойовник, а цілком лояльний союзник грецьких міст,
який піклується не стільки про завоювання, скільки про об’єднання
Греції. Така спритна політика забезпечила Філіпу підтримку з боку багатьох
грецьких міст, зміцнила позиції його прибічників. У 337 р. до н. е. у Коринфі
за ініціативою Філіпа був скликаний загальногрецький конгрес, який
повинен був юридично закріпити затвердження македонської гегемонії над
Грецією, оформити насильницьке об’єднання Греції під керівництвом
македонського царя. На конгресі був організований Еллінський союз
грецьких міст, а Філіп був оголошений його гегемоном.

Як гегемон Філіп став головнокомандувачем його збройними силами і

керівником зовнішньої політики. Усі міжусобні війни грецьких полісів
припинялися, проголошувався загальний мир в Греції, заборонялося
втручання у внутрішні справи один одного, зміну існуючого політичного
устрою, підтверджувалася недоторканість приватної власності,
заборонялися відміна боргів і переділи землі, конфіскація майна.

Оголошувалася боротьба з піратством і свобода мореплавання в торгових

цілях. Інакше кажучи, рішення коринфського конгресу були значною
мірою продиктовані необхідністю подолання тієї важкої ситуації, яка була
викликана кризою грецького полісу. Гарантом стабільності нового
соціально-політичного порядку і безпеки в Греції стала Македонія. На
місці роздроблених невеликих полісів, які знаходяться в постійній ворожнечі
один з одним, виникла насильно об’єднана під македонським володарюванням
Греція.

Одним з найважливіших рішень Коринфського конгресу було оголошення

священної війни Перській монархії. У руки Філіпа були передані великі
сили і засоби грецьких міст і самої Македонії. Для виконання рішень
Коринфського конгресу в 336 р. до н. е. Філіп II переправив в Малу Азію
десятитисячну армію, але незабаром після цього був убитий одним зі своїх
придворних. Македонським царем був проголошений його син і
спадкоємець Александр
 5. Смерть Філіпа ІІ та прихід до влади Олександра Македонського.

Після успішного об'єднання Греції під своєю владою Філіп збирався

оголосити війну Персії. Однак його планам завадили сімейні чвари. У 337
р. До н.е. е. він одружився на дівчині Клеопатрі, що призвело до конфлікту
з першою дружиною, Олімпіадою. Саме від неї у Філіпа був син Олександр,
якому в майбутньому судилося стати найбільшим полководцем античності. Син
не прийняв вчинку батька і слідом за ображеної матір'ю покинув його двір.

Філіп Македонський, біографія якого була сповнена вдалих військових

кампаній, не міг дозволити своїй державі розвалитися зсередини через
конфлікт зі спадкоємцем. Після тривалих переговорів він, нарешті,
помирився сином. Потім Філіп збирався виступити в Персію, але перш в
столиці повинні були закінчитися весільні торжества.

На одному зі святкових бенкетів цар був несподівано убитий власним

охоронцем, якого звали Павсанием. Решта охоронців тут же розправилися з
ним. Тому до цих пір невідомо, що рухало вбивцею. Ніякими достовірними
доказами причетності когось до змови історики не мають.

Можливо, що за спиною Павсания стояла перша дружина Філіпа

Олімпіада. Також не виключається версія про те, що вбивство спланував
Олександр. Як би там не було, трагедія, що вибухнула в 336 р. До н.е. е.,
привела до влади сина Філіпа. Він продовжив справу батька. Скоро
македонські армії завоювали весь Близький Схід і дійшли до меж Індії.
Причина цього успіху ховалася не тільки в полководницькому талант
Олександра, але і в багаторічних реформах Філіпа. Саме він створив сильну
армію і стабільну економіку, завдяки яким його син підкорив безліч країн.

Александру задуми батька здавалися занадто вузькими, адже він мріяв

об'єднати всі країни й народи. Нещастя не завадило Александру рішуче
взяти у свої руки владу. Треба було негайно діяти. Це розумів і
наймогутніший з наближених Філіппа - Антипатр. Він відчував зв'язок, що
поєднував Арістотеля з Александром. Рішення було прийняте: Антипатр
виступив перед громадою з промовою на користь Александра.

З відданими йому воїнами Александр повернувся в місто та зайняв його.

Він скористався збудженням, що панувало в народі й армії, захопив і
знищив усіх, хто здавався небезпечним для трону, незалежно від того,
наскільки вони були причетні до замаху на Філіппа. Із цього дня царем став
двадцятип'ятилітній юнак, хоча його не прийняли чимало підданих.

У тих народів, які були переможені .Філіппом, виникла чимала спокуса

скинути панування македонян. На Балканах серйозних заворушень не
виникало, але зовсім інакше склалося в Греції. В Афінах панував святковий
настрій, Фіви й Амбракія виступили проти македонських гарнізонів. Більшість
великих грецьких полісів відмовилися визнати Александра.

Молодий цар зрозумів, що головне зараз - запобігти створенню проти нього

єдиного грецького оборонного союзу. Він несподівано пробився зі своїм
військом важкодоступними стежками у Фессалію, навіть не використовуючи
зброї. Після цього він був вибраний довічним стратегом. Перейшовши гори, він
став табором перед Фівами й відіслав ультиматум Афінам. Налякані грецькі
міста намагалися перевершити одне одного, висловлюючи вірнопідданські
почуття й запевняючи царя у своїй лояльності. Александр був визнаний
вождем еллінів.