Семінар 3.

Стародавня Спарта
1. Утворення Спарти. Мессенські війни.
2. Законодавство Лікурга та організація система влади.
3. Військове мистецтво і організація війська.
4. Повсякденне життя спартанців.

Основні дати:
ХІ ст. до н.е. – проникнення дорійських племен на Пелопоннес.
754 р. до н.е. – початок складання списку ефорів у Спарті.
Друга половина VІІІ ст. до н.е. – Перша Мессенська війна.
Друга половина VІІ ст. до н.е. – Друга Мессенська війна.
464 р. до н.е. – повстання ілотів (Третя Мессенська війна).

Терміни і поняття:
Спартіати, ілоти, періеки, герусія, апелла, криптії, сисситії, ефори.

Персоналії:
Лікург.

Джерела:
Лікург и Нума Помпілій. Плутарх. Вибрані життєписи. (на будь-якій
мові).
Павсаній. Опис Еллади. Т.1. (на будь-якій мові).

Історіографічна класика:
Durant W. The Life of Greece. New York: Simon and Schuster,1939.
(Дюрант В. Жизнь Греции).
Guiraud P. Private and public life in ancient Greece, 1890. (Гиро П.
Частная и общественная жизнь греков).
Література:
Балух В. О. Історія античної цивілізації: у 3-х т.: Підручник. Т.1.
Стародавня Греція. Чернівці: ТОВ «Видавництво « Наші книги», 2007.
Балух В. О. Історія античної цивілізації: у 3-х т.: Підручник. Т.3.
Практикум. Чернівці: ТОВ «Видавництво « Наші книги», 2007.
Історія європейської цивілізації. Греція / за ред. У. Еко. Харків: Фоліо,
2016.1160 с.
Монтанеллі І. Історія греків. Львів: Літопис, 2010. 336 с.
Шама О. Історія Стародавньої Греції та Риму. Тернопіль, 2017. 261 с.
Connolly P. Greece and Rome at War, Macdonald Phoebus Ltd, 1981.
(Греция и Рим. Эволюция военного искусства на протяжении 12 веков).
Grant M. The Rise of The Greeks. Weidenfeld and Nicolson, 1987. (Грант
М. Греческий мир в доклассическую епоху).
Hammond N. A History of Greece. Oxford University Press, 1986. 716 p.
(Хаммонд Н. История Древней Греции).
 Rusch S. Sparta at War: Strategy, Tactics, and Campaigns, 550-362 BC.
London: Frontline Books, 2011. (Раш С. Военная история Спарты: стратегия,
тактика, походы и битвы).
Художня література:
Прессфілд С. Вогняні брами. Героїчний епос про битву під
Термопілами. К.: Наш формат, 2023.

Опорний конспект
Переселення дорійців на Пелопоннес, у долину річки Еврот, що в
Лаконії, поклало початок Спартанській державі. Її основу складали
спартіати – повноправні члени общини.
Нових земель бракувало, тож спартанці звернули увагу на сусідів. Їхні
суперечки з жителями Мессенії переросли у другій половині VІІІ ст. до н.е. у
довготривалу війну. Спартанці захопили місто Амфею, після чого обидва
народи здійснювали взаємні набіги на території. Після чотирьох років
мессенський цар Евфай розбив спартанців. Новий похід спартанців очолили
царі Феопомт і Полідор. Зазнавши втрат мессенці залишили свої міста й
поселилися на вершині гори Ітом, яку поступово укріпили. Упродовж п’яти
років спартанці не наважувалися атакувати. А спроба мессенського царя
Евфая здійснити вилазку зазнала невдачі. Після загибелі Евфая, новим царем
став Арістодем. Він ще шість років стримував спартанців, але зневірившись у
перемозі наклав на себе руки. Між тим осада Ітоми принесла свої плоди й
виснажені мессенці залишили гору. «Лакедемоняни насамперед зруйнували
Ітому вщент, а потім, ринувши, стали брати одне за одним інші міста», –
підсумував Павсаній завершення війни.
Полоненних мессенців зобов’зали поклястися в тому, що вони ніколи
не відпадуть від Спарти і не здійснюватимуть переворотів. Мессенці
зобов’язалися щорічно привозити у Спарту половину врожаю, і
дотримуватися трауру під час смерті спартанських царів і важливих осіб.
У другій половині VІІ ст. до н.е. мессенці розпочали нову війну. Їх
очолив Арістомен. Союзниками мессенців стали аргосці та аркадійці.
Нанісши спартанцям ряд поразок, мессенці не змогли закріпити успіх через
зраду аркадійського царя Аристократа. Вони були змушені переселитися на
гору Гіру. Але навіть перебуваючи в осаді, Арістомен здійснював зухвалі
вилазки в Спарту. Під час однієї з них він був схоплений, але зміг вижити.
Втім сили мессенців вичерпувалися, а спартанці змогли прорвати
оборону й захопити Гіру. Частина мессенців залишили рівну землю й
відправилися на нове місце, де заснували колонію. Тих хто залишився,
спартанці перетворили на ілотів. Арістомен ще якийсь час пробував воювати,
а потім переселився на Родос. І там помер.

Отже, мессенські війни були довготривалими. Вони велися з

перемінним успіхом, але вцілому спартанці досягли свого. Мессенія була
приєднана і разом зі Спартою склала Велику Лаконію.
 Місцеве населення було перетворене на залежних ілотів, тобто
військовополонених. Постійна небезпека повстання чисельно переважаючих
ілотів спонукала спартанців виробити специфічний спосіб життя й поведінки.
Зокрема, Спарта перетворилася на військовий табір, а спартанці – у постійне
військо. Були тимчасові міри, спартанці практикували криптії – таємні
організації, які здійснювали вбивства ілотів.
Окрім ілотів у Спарті була частина населення, яка зберегла свободу,
але було позбавлена прав і платила податки. Їх називали періеками, тобто
тими, що живуть навколо. Спартіати і періеки разом сформували більше
об’єднання етнічного хараткеру – лакедемонців.
Були ще й мофаки – незаконнонароджені або сини повноправних
спартіатів, котрі через бідність або нещастя втратили громадянство.
На чолі Спарти стояло два царські роди – Еврипонтиди та Агіди, що
походили від перших царів – Прокла і Еврісфена. Їхня боротьба не сприяла
стабільності держави, і за якийсь час Спарта поринула в хаос. Людиною, яка
вивела їх із цього стану й надав поштовх для подальшого розвитку став
напівлегендарний Лікург. Про його походження й життя мало що відомо
достовірно. Але саме з його особою пов’язували ті зміни в законах, які
перетворили Спарту на суспільство рівних, орієнтоване на війну як спосіб
життя.
Найперше Лікург створив раду старійшин – герусію. У неї пожиттєво
входило 28 геронтів, що досягли шістдесятирічного віку, ймовірно глави
родів – «овів». Ще два місця віддавалося царям – архагетам.
Герусія була наділена основними повноваженнями. Влада царів була
обмежена, і зберігалася за ними лише під час військових походів. Водночас
царі виконували основні священницькі функції й мали переваги при
розподілі воєнної здобичі.
Роль народних зборів – апелли, була не значною: народ не мав права
обговорення, а лише приймав або відкидав пропозиції геронтів і царів із
питань війни і миру, законів, договорів тощо. Кожен спартіат, що досягнув
30-річного віку мав змогу приходити на збори й голосувати.
Значно пізніше була створена колегія ефорів – спостерігачів,
контролерів. Це було п’ятеро осіб, що обиралися на народних зборах
терміном на один рік. Ефори набирали ополчення, займалися дипломатією і
зовнішньою політикою, супроводжували царя та мали судові функції.
Створення цього інституту приписується царю Феопомту, переможцю
першої Мессенської війни.
Лікург відділив спартіатів від періеків й ілотів. Всі спартіати вважлися
гомеями – рівними. Усі вони були поділені на 3 філи, кожна з яких ділилася
на 10 овів (родів), кожен рід на 10 тріакад, а кожна тріакада на 30 сімей.
Отже, вся община складалася з 3 філ, 30 ов, 300 тріакад і 9000 сімей.
Противагу політичній нерівності Лікург створив у рівному переділі
земель між усіма сім’ями. Землю було поділено на 9000 відносно рівних
наділів (клери) і передано 9000 сім’ям. При цьому землі залишалися
власністю держави, і не могли бути продані чи подаровані. Володіння
наділом передбачало несення військової служби, що й було основним
обов’язком спартіатів. Тож на землі працювали ілоти й віддавали спартанцям
обумовлену законом частину врожаю.
Лікург прагнув побудувати общину рівних, і окрім питання власності,
вона полягала в обов’язковій участі дорослих спартіатів у спільних трапезах
– сисситіях. Крім того, Лікург заборонив усілякі прояви розкоші та наклав
низку обмежень на торгівлю.
За його задумом всі дії та практики від народження до смерті, публічні
церемонії та побут мали бути спрямовані на формування хорошого війська й
підтримку обороноздатності країни. Все, що цьому перешкоджало мало бути
безжально викорінене.

Усе своє життя спартанці боролися зі смертю. Перший виклик поставав

вже при народженні, коли малюка приносили в «лесху» – місце де сиділи
старійшини філи, і вони, оглянувши його виносили вирок. Якщо малюк був
здоровий – його віддавали батькам, а кволого – викидали в «апотети» –
провалля біля Тайгету – гір навколо Спарти, де він гинув.
Малюки виховувалися в сім’ї, а з семи років кожен хлопчик мав пройти
агоге – тринадцятирічний курс військового виховання. Ця муштра
передбачала різні гімнастичні вправи, що виконувалися на спеціальному
майданчику – палестрі, бої навкулачки, оволодіння зброєю, військові табори
тощо. Так, октоніктія була особливим військовим навчанням, яке тривало
вісім ночей у доволі суворих природних умовах, без зручностей і з
обмеженим харчуванням. Показово, що кожен воїн ніс повний комплект
зброї й паноплію – повне обмундирування.
Умови навчання були складними, бо окрім воєнної вправності
спартанці мали стати винахідливими й витривалими. Вони мали навчитися
інтуїтивно воювати, орієнтуватися в середині фаланги, шикуватися та
маневрувати. Виховання передбачало формування особливої етики відносин
із товаришами та безумовну покору керівникам.
До тих хлопців, яким бракувало кмітливості й удачі при вирішенні
поставлених завдань використовували різні види покарання. Так, хлоста
передбачала шмагання мало не до смерті березовими різками. Уся муштра
полягала в тому, щоб молодий спартанець став безжальним воїном, навчився
контролювати свій страх і досягати стану афобії – безстрашності. Система
здійснювала жорсткий відбір, адже на тих хто її не проходив лягала
пожиттєва ганьба й суспільний осуд.
Молоді спартанці виховувалися гуртом під постійним наглядом
старших товаришів. Спільне проведення часу й підготовка мала привчити їх
до дисципліни й прищепити колективні цінності, зокрема, відповідальність за
решту. Цікаво що окрім військової звитяги спартанці високо цінували
музику, та її здатність створювати стан гармонії в колективі.
Вищою чеснотою для спартанця вважалася відвага – андрея, що
демонструвалася на полі бою. Відтак, війна вважалася природним станом,
який має спонукати чоловіка до всього шляхетного й достойного.
 На відміну від решти грецьких полісів, становище жінок у Спарті було
значно вищим. Тож навіть думка про те, що в Спарті всім керують жінки, не
позбавлена певного сенсу. Як і молоді хлопці, дівчатка проходили систему
підготовки й тренувань – гінекагоге. Вони мали стати жінками й матерями
спартанських воїнів, здатними до великої самопожертви. Одна з історій
доволі красномовна. Спартанка дізнавшись, що її п’ятеро синів загинули в
одній битві запитала: «Наш народ переміг?». І отримавши ствердну
відповідь, повернулася додому без сліз зі словами: «Тоді я щаслива».
Звісно, що смерть на полі бою найбільше шанувалася спартанцями.

Практичні завдання
1. Скориставшись біографією Лікурга (част. ХІV-ХVІІІ), написаною
Плутархом, охарактеризуйте в формі есе систему виховання: а) спартанських
хлопчиків; б) спартанських дівчат.
2. Скориставшись біографією Лікурга (част. VІІ-ХІІ) написаною
Плутархом, проаналізуйте коло заходів, за допомогою яких у Спарті
утверджувалася ідея рівності. На основі цього підготуйте есе на тему:
«Рівність у Спарті: ілюзія чи реальність?».
3. Ознайомтеся із фрагментом «Політики» Арістотеля (Кн.2, VІ.5):
Надто вільне становище жінок виявляється шкідливим з точки зору
тієї головної мети, яку має [лакедемонський] державний лад, і не служить
благополуччю держави вцілому. Адже як чоловік і жінка є частинами сім’ї,
так і державу необхідно отже вважати розділеним на дві частини – на
чоловіче і жіноче населення. При тому державному ладі, де погано
врегульована справа зі становищем жінки, половина держави неуникно
виявляється беззаконною. Це трапилося в Лакедемоні: законодавець,
прагнучи, аби вся держава в її цілому стала загартованою, вповні досягнув
своєї мети стосовно чоловічого населення, але злегковажив зробити це щодо
жіночого населення: жінки в Лакедемоні в повному сенсі слова ведуть
свавільний спосіб життя і розкошують.
Висловіть власну думку щодо справедливості такої оцінки
спартанського державного ладу та обґрунтуйте її.
4. Складіть схему «Державний устрій Спарти».
5. Складіть схему «Соціальний устрій Спарти», прописавши у ній права
кожної з груп.
6. Скориставшись «Описом Еллади» Павсанія (Кн.ІІІ «Лаконія», гл. І),
складіть генеалогічне дерево перших правителів Лаконії. Зверність увагу на
відповідність цих імен топоніміці.
7. Скориставшись «Описом Еллади» Павсанія (Кн.ІV «Мессенія», гл.
ІV-ХІІІ), складіть реферат «Перша Мессенська війна».
8. Скориставшись «Описом Еллади» Павсанія (Кн.ІV «Мессенія», гл.
ХІV-ХХІV), складіть реферат «Друга Мессенська війна».
9. Скориставшись «Описом Еллади» Павсанія (Кн.ІV «Мессенія»),
складіть історичні портрети: а) Арістодем; б) Арістомен.
 10. Скориставшись «Описом Еллади» Павсанія (Кн.ІV «Мессенія»),
розкрийте роль Дельфійського оракула в ході Мессенських війн.