Лекція №1.

Етикет - явище історичне

Проблема гідного поводження у суспільстві виникла задовго до того як з’явилося поняття «етикет».
Наприклад, у часи Античності існувало поняття «калокагатія», яке було введене Сократом і означало
прекрасне та добре, з'єднані разом, і було характеристикою ідеальної людини. За Аристотелем
калокагатія означала красу в усіх відношеннях і одночасно чесноту. Отже, калокагатія виражала
ідеальне єднання фізичної краси та духовної досконалості – як ідеал виховання людини. Головною
чеснотою вважалися розумність, знання міри та відтворення їх у вчинках. Етикет відображає красу
людських відносин. Тому необхідно зауважити на етичному та естетичному підґрунті етикету як науки.
«Кожна людина своєю поведінкою оголошує свою моральну цінність» (Конфуцій). Отже, питання як
жити людині у світі і як потрібно себе поводити з оточуючими існувало в усі часи та у всіх народів.
Біблія, антична література Стародавньої Греції та Риму, тексти давньої східної філософії, а також
літературні пам’ятки слов’янської культури  свідчать про це.
Справжнім кодексом гарних манер світського характера виступає «Повчання» Володимира
Мономаха (1117 р. ХІІ ст.), адресоване не тільки його синам, а широкому колу читачів. «Повчання» В.
Мономаха уявляє собою політичний і моральний заповіт князя, проникнутий духом простої та глибокої
християнської мудрості. Володимир Мономах був онуком Ярослава Мудрого, великим князем у Києві з
1113 – до 1125 року, і серед своїх родичів-князів грав роль миротворця. Людиною він був
високоосвіченою та книжною, чудово розбирався в літературі минулого та свого часу, про що свідчать
багаточисленні цитати, які він наводить, зокрема з проповіді єпископа Василія Великого «До юнацтва»
(І пол. ІV ст.)
У 1204 р. іспанський священик Педро Альфонсо написав книгу «Disciplina Clericalis», яка
призначалася для священників та ченців, але користувалася успіхом і в цивільного населення. На основі
саме цієї книги пізніше з’явилися посібники з етикету в Англії, Голландії та Франції.
Перше друковане видання на Русі вийшло при правлінні Івана IV (Грозного) у XVI ст., яке
називалося «Домострой». «Домострой» складався з трьох частин. У першій розповідалося як потрібно
молитися та поводити себе у церкві, в другій – як величати царя, третя включала в себе правила ведення
господарства та життя в сім’ї. Описувалися правила ходіння у гості, культура їжі, правила вітань,
правила зовнішнього вигляду, а також етикет подарунків. Чоловікам дозволялося бити «лукаву жену»,
крушити ребра неслухняним «отрокам». «Побивали для порядку всіх». По вулиці пересуватися
потрібно було в наступному порядку: боярин у супроводі слуг, після нього вели коней, потім йшла
жінка (якщо вона не прогнівала чоловіка). У гості ходили лише  чоловіки. Гостей зустрічала господарка,
перед нею стояла діжка «зелена вина», з якої вона наливала гостю і собі, і після того як вони випивали
вино, вони здійснювали цілувальний обряд. Так господиня зустрічала всіх гостей, потім йшла до себе в
палати, і більше в цей день її ніхто не бачив...
Культура частування передбачала наявність 8-12 страв. Їсти і пити потрібно було «повним горлом»,
нічого не можна було залишати в тарілці. Наприкінці обов’язковою була розважальна програма.
Запрошувалися дворові дівчата, які співали, водили хороводи, розважаючи гостей «іменитих».
Приходити гості мали одночасно і так само одночасно розходитися. Обов’язковим був взаємний
обмін подарунками.
Культура вітання здійснювалася чотирма способами:
1.    Рівні за статусом бояри мали призупинитися, і дивлячись в очі один одному, робили уклін
головою;
2.    Менш знатний боярин, зустрівши більш знатного, мав вклонитися йому у пояс («уклін малим
звичаєм»);
3.    Існував «уклін великим звичаєм» – чолом торкалися колін;
4.    «Бити чолом» означало падати на коліна і чолом торкатися землі. Так просі люди зустрічали
царствену особу.
В «Домострої» описувалися наступні вимоги до зовнішнього вигляду:
 ·       Бояри носили пишну довгу бороду, високу шапку-трубу, каптан до землі, підперезаний
кушаком. Найбільших і найтовстіших запрошували до царя-батюшки (ними пишалися та виставляли
напоказ);
·       Заміжні боярині мали носити шапочки – «кіки», незаміжні – «какошники» (жінки ніколи не
ходили простоволосими), туфлі мали бути на підборах 12 см, комір був у вигляді високої стойки, у
сукні мали бути довгі рукава до коліна, розширені внизу. Йшла вона малесенькими кроками, неначе
пава пливла.
«Домострой» - пам’ятка давньоруської літератури ХVІ століття, найбільше відома під редакцією
протопопа Сильвестра. В «Домострої» підкреслювалося, що чоловіки мають одноособову владу як в
суспільстві, так і в сім’ї. Але повне безправ’я жінки  у часи Середньовіччя було не тільки на Русі, а й
скрізь у Європі.
Західна Європа у часи пізнього Середньовіччя знаходилася у стані занепаду. Великий голод, що
став наслідком неврожаю, Чорна смерть (епідемія чуми), війни призвели до спустошення та депопуляції
європейського населення. Тож одяг у чоловіків мав бути зручним для їзди верхи, для бою, а також
непомітним для ворогів. Справи вирішувалися не словами, а шпагою. Чоловік виховувався воїном,
захисником сім’ї та Вітчизни. Жінки були безправні до тих пір, поки вдома був мужчина – чоловік,
батько чи син. Якщо чоловік був вбитий, то жінка не мала права померти, не помстившись за його
смерть. Почесним вважався лише стан вагітності.
По закінченню воїн, втомлені чоловіки поверталися додому. І з часом почався період піднесення
жінок. Їм поклонялися, присвячували оди, захищати гідність жінок було обов’язком чоловіків. Часто
проводилися бали. З’являлися правила поводження на них. Відкриття балу розпочиналося з ритуального
танцю, тобто всі гості, не дивлячись на вік, мали виконати перший танець. Потім люди старшого віку
сідали відпочивати, а молодь залишалася танцювати певний час. Після танців усі запрошувалися до
бенкетного залу, де гості розсаджувалися трійками: в середині мали сидіти чоловіки, а праворуч і
ліворуч сідали жінки. Праворуч від чоловіка мала сидіти старша або більш знатна жінка, а ліворуч –
менш знатна або молодша за віком. Якщо до такої трійці підходила дама, бажаючи поспілкуватися,
чоловік мав підвестися та поступитися своїм місцем і стояти позаду тієї жінки стільки, скільки вона
говорила.
Вже тоді існували правила ведення бесід. Під час розмови між чоловіком і жінкою, чоловік не мав
права пильно дивитися їй в очі та занадто роздивлятися її. Будь-який чоловік, який помічав таку
непристойну поведінку, захищаючи честь дами, міг викликати нахабу на дуель. У той же час, при
веденні бесіди між чоловіками, було прийнято говорити голосно, активно жестикулювати, поплескувати
по плечу один одного та, навіть, смикати за камзол. Це вважалося гарним дружним тоном між
чоловіками.
У веденні дуелей (виклик, вибір зброї, обрання секундантів, відстань між суперниками) також були
чітко визначені правила.
На зміну Середнім століттям приходять часи Відродження (Ренесансу) та припадають в Італії – на
початок XIV ст., а скрізь у Європі на XV – XVI, і в деяких країнах – на перше десятиліття XVII ст.
Дуже цікавими та показовими були правила етикету  Італії часів Середньовіччя та початку періоду
Відродження, особливо виконання серенад під вікнами коханих. Палко закоханий юнак мав бути
вдягнений у великий капелюх з широкими полями, щоб приховувати обличчя вночі та довгий до землі
чорний плащ. Обов’язковим атрибутом були мотузкові сходи заплетені певним чином, по яких кавалер,
з дозволу коханої, міг потрапити до неї на балкон. Як правило ці сходи робилися на замовлення, і поки
вони не були готові, юнак страждав мовчки вдома. І лише за наявності всього вищезгаданого палко
закоханий під покровом ночі міг ставати під балконом коханої і співати серенади. Правила етикету
дозволяли запрошувати музикантів та співаків, що слугувало великим полегшенням для тих, хто не мав
ані слуху, ані голосу. Більше того, якщо визираючи у вікно, дівчина бачила трьох виконавців – це
говорило їй про те, що залицяльник дворянського походження, якщо п’ять – він граф, якщо сім – герцог.
Зверталася увага і на самі музичні інструменти, бо якщо були задіяні смичкові (скрипка та віолончель),
це говорило про те, що кавалер високого аристократичного роду.
 В Іспанії цього періоду активно розвивався придворний етикет. Правила поводження з
королівськими особами містили в собі суворо регламентовані правила, невиконання яких каралося
смертю. Відверто кажучи, деякі з них були зовсім безглуздими. Наприклад, у мемуарах маршала
Бассомп’єра був описаний анекдотичний випадок, що висміює іспанський етикет, про те, що Пилип ІІІ
нібито помер від того, що угорів біля каміну, тому що придворні не могли своєчасно відшукати гранда,
який мав право посувати крісло короля. Ще один випадок трапився з іспанською королевою, який ледве
не коштував їй життя. Вона впала з коня і ногою зачепилася за стремена. Скачучи, кінь тягнув
бідолашну королеву за собою по землі, і ніхто не міг їй допомогти, тому що неможна було торкатися
царственої особи нікому, окрім тих, хто мав на це право. На щастя два лицарі, ризикуючи життям,
прийшли їй на допомогу. Один з них спіймав та зупинив коня, а інший звільнив ногу королеви. Після
цього їм негайно прийшлося втекти.  У часи Середньовіччя та на початку періоду Ренесансу
дотримання правил придворного етикету часто ставало питанням життя та смерті.
ХVІІ-ХVІІІ століття можна назвати золотою епохою розвитку європейського суспільства. В цей
період увага всіх держав була звернена на Францію, де за часів правління Людовика ХIV (короля
Сонця), витонченість манер досягала найвищого рівня. У XVII ст. французький король Людовік
ХIV вперше вжив слово «етикет». На одному з прийомів його гостям були вручені картки, де
перераховувалися суворо регламентовані правила поведінки, яких вони мали дотримуватися. Від назви
цих карток (етикеток) і з’явилося поняття «етикет». ETIQUETTE – ярлик, етикетка; церемоніал,
порядок проведення певної церемонії.

В цей час етикет стає настільки складним, що при дворах з’являється нова спеціальна посада –
церемоніймейстер, в обов’язки якого входило стеження за виконанням усіх етикетних правил і
тонкощів, і який найсуворішим чином регламентував все життя палацу, починаючи з того, кому коли
належить просинатись - до того, як мали проходити церемонії аудієнцій, урочистих виходів,
прогулянок, обідів та бали. Зберіглися рекомендації про поведінку того часу, самим відомим з яких є
твір графа Кастільоне «Придворний». Визначеного характеру в придворному етикеті набуває право
першості. Питання переваги часто стає питанням життя та смерті. Жорстокою образою вважалося
займання чужого місця, хоча б і випадкове, вхід до кімнати раніше більш високої особи. Король
вважався втіленням Франції та держави, який має божественне право на необмежену владу. Людовік
ХIV був талановитим правителем. Його політика була направлена на розвиток економіки та культури.
За часів його правління була створена Академія наук.
В західноєвропейській культурі XVIII cт. відбувався розквіт мистецтва, точних і гуманітарних наук,
де особливе місце займає листування філософів. Багато хто з філософів і літераторів того часу вважали
виховання важливішим за освіту. «Найбільш укорінена помилка в університетах полягає у зневазі того,
що робить людину гарно вихованою, та у суцільній увазі до того, що називається глибокою вченістю…
Неможна виправдовувати людей, які витрачають так багато часу на те, у чому суддями можуть бути
лише нечисленні, і зовсім зневажають тим, що належить критиці вельми багатьох» (Р. Стіль, журнал
«Опікун», 1713р.).
Видатною пам’яткою 40-50р.р. XVIII ст. Англії є книга лорда Честерфілда   «Листи до сина».
Найвищою з усіх чеснот він вважав вміння поводити себе у суспільстві, яке можна придбати лише
завдяки гарному вихованню. «Уважно помічай, які риси тобі подобаються в людях, і дуже можливо, що
те саме в тобі сподобається іншим. Якщо тобі приємно, коли люди уважні та чуйні до твого настрою,
смакам і слабкостям, можеш бути впевненим, що увага і чуйність, які ти в подібних випадках виявиш до
інших, будуть їм також приємними». Такі настанови та багато інших корисних порад давав лорд
Честерфілд своєму сину в листах. Зрозуміло, що світський етикет розповсюджувався перш за все на
аристократію.
На Русі період XVII-XVIII cт., який припадає на часи правління Петра І (Великого) був
революційним і дуже цікавим з точки зору етикету. Були відкриті кордони, молодь навчалася за
кордоном, здійснювався обмін досвідом серед професіоналів. Відбувалося об’єднання нашої
традиційної та західноєвропейської культури, що для деяких було дуже болючим.
 У 1717 році був виданий справжній підручник з етикету «Юности чесное зерцало или показание
к житейскому обхождению», який був зібраний другом Петра І Яковом Брюсом. Ця книга, автори якої
невідомі, мала такий шалений успіх, що в тому ж 1717 році її видали ще два рази, а у1719 – четвертий.
Новизна цієї книги полягала в об’єднанні двох основних моментів: професіоналізму та культури
поведінки. Наголошувалось на тому, що тих, хто не вміє себе поводити, неможна відпускати за кордон,
якими би гарними професіоналами вони не були (і навпаки), тому що це - «позор для Отечества». Книга
була розрахована в першу чергу для світського виховання юнаків дворянського походження, до якого
«за особливі заслуги перед государем та Вітчизною» увійшло багато юнаків простого походження. Її
назва перекладається як «Відображення гідного юнацтва у дзеркалі» або «Юнацтва гідного
віддзеркалення».
Видання складалося з трьох частин:
1.    «Азбука и циферь»;
2.    «Правила етикету для юнаків, які хочуть досягти високого положення в суспільстві» (« где двое
тайно меж собою говорят, не преступай, ибо подслушивание есть бесстыдное невежество»; «Не сердись
и не уповай на того, кто тебя наказует (навчає), ибо этим он тебе всяческого добра желает»);
3.    «Правила етикету для дівчини, яка бажає успішно вийти заміж» («шануй своїх батьків,
притримуйся правил гігієни – тримай в порядку себе, а також свій дім, шануй та поважай свого
чоловіка, допомагай просуватися йому по службових сходах, вміло виховуй дітей.
Кардинально змінився етикет зовнішнього вигляду. Згідно наказу Петра І, чоловіки мали позбутися
бороди (оголити обличчя) та перевдягтись в європейські плаття (короткі пишні штанці до коліна, білі
панчохи, туфлі з пряжками, короткі каптани, блузи, жабо, мережива та брошки, на голові перуки та
трикутний капелюх («триуголка»).
Це була справжня революція. Багато людей відмовлялися виконувати такі розпорядження.
Траплялися такі, що уходили в ліси, гуртувалися там та йшли війною проти Петра І.
На той час була така посада в державі – глашатий, в обов’язки якого входило їздити по всіх
куточках країни та зачитувати царські накази. Наприклад такий: «Нами замечено, что по Невской
перспективе оные щёгали с мешурой (слугами) щеголяют предерзко, не зная политеса и правил этикета
одежды. Впредь наказую: оных щёгалей с рвением отлавливать, сводить в литейную часть и бить на
лавке кнутом изрядно, пока от гешпанских панталон пахабный вид не окажется. На ор и происхождение
отроков внимание не обращать. И так делать до тех пор, пока не переоденутся».
Жінок також перевдягали в європейську сукню (декольте, корсет, пишна спідниця; з голови
познімали кіки та какошники, й зобов’язали одягти перуки).
Справжня революція також полягала й в тому, що жінку вивели у світ після століть заточення. Вона
мала відвідувати разом із чоловіком та дітьми так звані «асамблеї» (бали) з гостями іменитими,
іноземними. «Дабы дурь каждого видна была». (І на сьогоднішній день по нас судять про наших
батьків). Відтепер жінки мали вміти вести бесіди, танцювати, співати, грати на музичних інструментах,
володіти іноземними мовами.
Наказ Петра І стосовно жінок: «Нами замечено, что оные дивицы, не зная политесу, яко кикимори
одеты бывают. Одев фижмы из атласа белого на грязное исподнее, зело гнусный дух распространяют,
приводя гостей иностранных в смятение и бегство. Впредь наказую: пред ассамблеей мыться с мылом
со тщением в бане, и не токмо за чистотой верхней робы, а и за исподней глядеть усердно, дабы
гнусным видом и вонью не позорить жён российских». Таким чином у правила етикету були внесені
основи гігієни.
В Російській імперії, частиною якої була тогочасна Україна, дуже популярно було запрошувати для
виховання дітей іноземних вчителів – гувернерів і гувернанток, бон, балетмейстерів, художників,
музикантів, на утримання яких витрачалися великі кошти. Нажаль, світський етикет ніяк не впливав на
ставлення дворян до кріпаків і ремісників. По відношенню до них дозволялося все, тому що вони іноді й
за людей не вважались. Пани їх одружували, продавали, інколи розлучали сім’ї. У дворянській грамоті
Катерини ІІ так і було записано, що честь належить тільки дворянину.
 Географічні товариства
Наприкінці ХVІІ – на початку ХІХ ст. у багатьох країнах Європи ( Велика Британія, Німеччина,
Росія) створювалися географічні товариства, метою яких було надати  всім експедиціям науковий
характер, популяризувати географічні дослідження, вивчати побут і вірування місцевих жителів. У
серпні 1803 р. з міста Кронштадт стартувала навколосвітня експедиція Івана Крузенштерна та нашого
співвітчизника Юрія Лисянського, метою якої було налагодження торговельних зв’язків між
російськими портами Балтійського моря та російською колонією на західному узбережжі Північної
Америки. Під час цієї навколосвітньої експедиції, в якій приймали участь «найвельможніші з
вельможних та найрозумніші з розумних представники нашої Вітчизни», як писав у своїх спогадах  І.
Крузенштерн, експедиція потрапила до берегів Японії. Вони були приголомшені правилами етикету
японського двору. Для того, щоб піднести дари імператору Японії, людина, що очолювала нашу місію,
мала проповзти навколішках уздовж всієї величезної зали до ніг імператора і бити перед ним чолом. По
обидва боки тієї зали були розкладені у певному порядку усі подарунки від гостей: хутра, срібло,
золото. Імператор сидів на троні, що стояв на певному підвищені. В жодному разі не можна було
підвести очі і подивитися на нього, щоб «своїм безсоромним поглядом не зганьбити світлого лику
імператора». А потім потрібно було відповзати «яко рак» у зворотному напрямку. Спираючись на
біблейську заповідь «Не покланяйся нікому, окрім Господа-Бога твого», представники нашої місії
відмовилися поводити себе таким чином і були дуже здивовані, коли дізналися, що голландці
погодилися на всі умови. Тож, наша торгівельна місія в Японії завершилася повним фіаско. На відміну
від нас, представники Голландії наповнили трюми своїх кораблів японськими дарами, та задоволені
повернулися додому. Так різні культурні традиції завадили торгівельним відносинам Японії та Росії.
У 1869 р. Російське географічне товариство спорядило експедицію в Україну. Під керівництвом
Павла Чубинського учасники експедиції вивчали побут, фольклор, говірки та вірування українців. А
створенй у 1873 р. в Україні Південно-Західний відділ Російського географічного товариства, у якому
працювали М. Лисенко, Панас Мирний, М. Старицький, М. Драгоманов, В. Антонович та ін., видав два
томи «Записок…», у яких були опубліковані матеріали з народної творчості, дослідження, що
стосувалися побуту, господарства, промислів та природи України.
Південно-Західний відділ імператорського Російського географічного товариства
В простого народу завжди були свої правила етикету, які торкалися гостинності, вітань та
зовнішнього вигляду, які відповідали способу їхнього життя, основною цінністю якого завжди була
тяжка праця. Тож не дивно, що найбільшого значення набув кусень хліба, який і сьогодні не прийнято
різати ножем в тарільці, а потрібно переломлювати руками. У народній культурі українців навчання
правилам етикету починалось з раннього віку дитини. У півтора року дитина вже вміла «віддавати
чолом» - шанобливо вітатись із старшими членами родини, притуляючись чолом до їх руки, молитися,
знала своє місце за столом, а також як поводити себе, коли в домі гості. З’являтися на вулиці можна
було лише в чистому, охайному вигляді. Дівчинка мала бути заплетеною щодня. Кругла «гладка
голівка» вважалась еталоном дівочої краси. Заміжня жінка, навпаки, не повинна була з’являтися на
людях простоволосою. Пари, що збиралися побратися могли зустрічатися лише в присутності когось із
старших. Під наглядом старшої жінки проходили і молодіжні зібрання – вечорниці, досвітки. Молодші
за віком першими віталися із старшими, розпочинати розмову мав право старший чоловік. Великого
значення мав культ батька, його благословення в повсякденному житті та в особливих урочистих
випадках. Батьківського благословення просили, вирушаючи в дальню чи ближню дорогу, на війну,
перед одруженням. До батьків звертались лише на «Ви». Старшого за віком чоловіка не дозволялося
обганяти в дорозі. Главою в родині був чоловік. За звичаєм він ділив хліб всім членам родини і першим
розпочинав трапезу з загальної миски.   Увійшовши до когось у хату, чоловікам потрібно було зняти
головний убір, перехреститися на покуть і побажати: «Мир цьому дому!» Овдовілим сім’ям допомагали
всією громадою.
Народний етикет базувався на засадах християнської моралі і включав набір універсальних
загальнолюдських цінностей: повагу до батьків і  старших, повагу до жінки, скромність,
доброзичливість, поняття честі та гідності.
 На початку ХІХ століття починає чітко проявлятися образ титульного дворянина, який формувався
протягом століть. Це образ людини «комільфо». Comme il faut – словосполучення фр. походження, яке
означає – як потрібно, як має бути.  У повісті «Юність» Л. М. Толстй у главі ХХХІ, яка так і називається
«Comme il faut» малює яскравий портрет зразкового дворянина, і визначає, що образ людини комільфо
передбачає :
 Знання іноземних мов, зокрема французької (особливу увагу приділяли вимові);
 Вміння кланятись, танцювати, вести бесіду;
 Чисті, трохи подовжені нігті;
 Охайне взуття;
 Байдужість до всього, постійний вираз витонченої нудьги;
Саме такими були змальовані Євгеній Онєгін у О. Пушкіна та Григорій Печорін у М. Лермонтова.
Потрібно відмітити, що портрети цих героїв мало чим відрізнялися від образу англійського денді.
Толстой писав: ««Comme il faut» було для мене не тільки важливою заслугою, чудовою якістю,
досконалістю, якої я бажав досягнути, але це було необхідною умовою життя, без якої не могло бути ані
щастя, ані слави, нічого гарного у світі. Я не поважав би ні відомого артиста, ні вченого, ні
благодійника роду людського, якщо би він не був «комільфо»».
Безперечно, на образ людини «комільфо» вплинув образ фланера (від фр. flaneur – людина, яка
гуляє без певної мети). Бальзак називав фланерство «гастрономією для очей». Дуже популярним було у
представників аристократії непоспішаючи прогулюватися по вулицях та милуватися міськими
пейзажами, а також спостерігати за міським життям. Для фланерів важливо було одягатися відповідно
моді. Вони одночасно демонстрували себе та приглядалися один до одного. Важливим елементом була
повільна велична хода. Щоб виробити в собі таку ходу, для французьких денді рекомендувалися
прогулянки із черепахами. Прогулянки були дуже популярними: і піші, і кінні, і міські, і на лоні
природи, що знайшло своє відображення у мистецтві. У моду поступово входять амазонки – жіноче
вбрання для їзди верхи.
          Постійно розвиваючись та набуваючи нових якостей, етикет ХІХ століття, як частина
дворянської культури, почав наголошувати на загальнолюдських цінностях. Дворянство, хоча і було
вищим станом, все ж таки,  корінням своїм, заглиблювалося у народ. Тому не дивно, що були такі
випадки, коли людина, поставлена в жорсткі рамки життя, зусиллями своєї волі та самовихованням
піднімалася до найвищого рівня шляхетності. На думку приходять біографії таких відомих людей як А.
П. Чехов та Михайло Ломоносов.
          Після Жовтневої революції ХХ століття відомий адвокат А. Ф. Коні у Петрограді прочитав
більше 1000 лекцій для робітників та солдат. Йому було тоді 75 років. Одним з циклів тих лекцій-бесід
був «Про виховання та особисту поведінку». Він наголошував на тому, що в революції необхідно
дотримуватись спадкоємності культури, тому що як казав Шекспір «із нічого не зробити нічого».
          Але нажаль, у післяжовтневі роки правила етикету зневажалися. Відкинувши церемонії,
вдарилися у фамільярність; зняття вікових та статевих дистанцій призвело до панібратства; прямота без
коректності обернулася хамством. Правила та норми етикету сприймалися як «буржуазні пережитки».
Знадобилося багато десятиліть, щоб сталася переоцінка цінностей.
          Специфіка розвитку культури полягає у тому, що вона утримує та піднімає на новий рівень
найвищі цінності, вироблені минулими поколіннями, і відкидає все тимчасове, потворне, несуттєве для
розвитку людства.
Культура поведінки
Культуру поведінки визначає сукупність вироблених досвідом людства способів організації життя
та спілкування людей. Це великий та цінний пласт загальнолюдської культури.
          Ввічливість, тактовність, толерантність мають свої закони, які потрібно знати, а не відкривати
кожного разу знову. Тому що кожне покоління не вигадує знову алфавіт, не відкриває кожного разу
закони природи. Існують одвічні моральні критерії, на яких тримається будівля етикету. Дотримуючись
норм і правил етикету, людина заощаджує час, енергію та нерви.
           Етикет – це правила поведінки, відповідні до встановленого порядку дій та
дотриманням соціальної ієрархії. Питання переваги певних осіб перед іншими регулюється правилом
першості, яке визначається людством протягом століть.
Правило першості або Загальне правило етикету
 Старші перед молодшими;
 Жінки перед чоловіками;
 Хворі або інклюзивні люди перед здоровими;
 Начальники перед підлеглими;
 Одружені перед неодруженими;
 Видатні особи перед іншими;
 Господарі перед гостями;
 Знайомі перед родичами, за винятком батьків;
 Група людей перед однією особою.
Феноменологія етикету полягає в тому, що культура поведінки, як складова частина культури
людини, виступає зовнішнім проявом духовного багатства особистості та її внутрішнього світу.
Норми етикету – це певні зразки поведінки, які стали внутрішніми регуляторами людських дій, і які
змінюються під впливом зовнішніх чинників.
Класифікація етикету:
 Релігійний етикет;
 Світський етикет;
 Діловий етикет;
 Дипломатичний етикет.
 Придворний етикет (актуальний сьогодні для 30 країн світу, які мають монархію
формою правління: в Азії – 14; в Європі – 12; в Африці – 3 і 1 в Океанії)
Діловий етикет - це  дотримання норм і правил поведінки діловою особою в процесі
здійснення професійної діяльності.
Норми і правила етикету впливають на формування організаційної (корпоративної) культури. За І.
В. Савіною, культура організації – це система уявлень, символів, цінностей і зразків поведінки, які
поділяють всі члени організації
ЕТИКЕТ ВІТАНЬ
        З давніх часів при зустрічі люди віталися між собою, символізуючи доброзичливе ставлення
один до одного та мирні наміри. Піднята вгору рука з відкритою долонею завжди демонструвала, що в
руці немає зброї. Цей жест став механічним і дійшов до наших днів - коли ми бачимо знайомого на
далекій відстані ми піднімаємо руку вгору на знак вітання.
            Вітаючись, виховані люди дотримуються певних правил. У вербальному спілкуванні, за
правилом першості, ті, хто не мають переваги вітаються першими з тими, хто перевагу має. Наприклад,
молодші перші вітаються із старшими, чоловіки – з жінками, підлеглі – з начальниками і так далі.
Мовленнєвий етикет має відповідати місцевості, враховуючи прийняті до вжитку вітальні слова та
фрази, а також обставинам: офіційним чи неофіційним. За офіційних обставин неприпустимі будь-які
скорочення на кшталт «Привіт!», «Привітулі!», «Здоров!». Такі привітання вважаються символом
неповаги по відношенню до колег.
            Ідеальною відстанню для вербального привітання прийнято вважати 2-3 кроки один від
одного. Обов’язковим має бути зоровий контакт. Поглядом ми адресуємо свої слова вітання.
Максимальною відстанню для вітання є 20-30 кроків, коли знайома людина знаходиться у полі нашого
зору. Звичайно, за таких умов не ввічливо вигукувати слова привітання, достатньо при зоровому
контакті, який є обов’язковим для будь-якого виду вітань, посміхнутися, зробити легкий уклін головою
або обережно помахати рукою.
 РУКОСТИСКАННЯ
Найпоширенішим видом вітання жестом є рукостискання. Рукостискання пішло від лицарів часів
Середньовіччя. Країною походження є Англія. Лицарі подавали один одному руки, знімаючи залізні
пальчатки та демонструючи, що в їхніх долонях немає зброї. Спершу вони потискали один одному кисті
рук, перевіряючи наявність ножа у рукаві. Та згодом почали обмежуватись потиском долонь. Під час
хрестових походів лицарі розповсюдили рукостискання, як вид вітання по всій Європі. Рукостискання
завжди символізувало довіру. Тим, до кого довіри не було, руку без зброї не простягали.
Протягом довгого часу рукостисканням користувалися виключно чоловіки. Жінки почали
використовувати рукостискання приблизно з другої половини ХІХ ст., коли отримали право працювати.
Почавши працювати, жінки змушені були прийняти ті традиції та правила ділового етикету, які були
раніше встановлені чоловіками.
Першими руку для рукостискання подають ті хто мають перевагу: старші – молодшим, жінки –
чоловікам, начальники – підлеглим, господарі – гостям…
            На сьогоднішній день існує п’ять основних видів рукостискань:
1.     Стандартне рукостискання відбувається на відстані витягнутої руки, рука повернута ребром
долоні донизу, мінімальна кількість потискань (2-3). Використовується між малознайомими людьми. У
деяких літературних джерелах з етикету інколи зустрічається як нейтральне рукостискання.
2.     Подовжене рукостискання триває 5-7 секунд (максимальна тривалість), під час якого люди
обмінюються кількома фразами, висловлюють свої побажання, привітання, позують на камери  тощо.
Таке рукостискання говорить про близькі давні відносини, на відміну від стандартного.
3.     Рукостискання «Рукавичка» - дуже «тепле» рукостискання, має максимальне емоційне
забарвлення та символізує дуже близькі, майже родинні відносини. Під час такого рукостискання той,
хто має перевагу тримає долонь партнера обома руками або притримує партнера  другою рукою за
лікоть, за плече і, навіть, обіймає. Чим вище друга рука – тим кращі відносини.
4.     Домінуюче рукостискання (або владне) демонструє перевагу, зверхність. Під час цього
рукостискання долоня повернена донизу. Використовується, як правило, начальниками з метою
підкреслення вищого статусу, але у виняткових ситуаціях. Наприклад, якщо підлеглий порушує
професійну етику, виявляє зайву ініціативу і забуває узгоджувати свої дії з керівництвом, що може
погано вплинути на репутацію організації. Якщо немає підстав для використання домінуючого
рукостискання,  не варто його використовувати. Таким чином ви лише продемонструєте свою
егоцентричність.
5.     Покірне рукостискання, долонею догори, символізує за невербальною лексикою спілкування
відкритість, щирість, доброзичливість. Але не поспішайте його використовувати. Хтось може розцінити
такий ваш жест як готовність підкоритися. Пам’ятайте, що нічого немає кращого за рівність між
діловими партнерами, яку при рукостисканні символізує рука, розвернута ребром долоні вниз.
Неможна обмінюватись рукостисканнями через стіл або поріг. Стіл буває різної ширини. Смішно
виглядають люди, які перехиляються через стіл, намагаючись дотягнутися один до одного, несвідомо
чіпляючи ділові папери або предмети сервірування. Поріг – це вхід або вихід. Просто неможна нікому
заважати. Щоб уникнути незручностей, потрібно комусь вийти або зайти.
Рукостисканнями необхідно обмінюватись при:
·       підписанні ділової угоди або контракту;
·       поздоровленні;
·       висловлюванні співчуття.
В будь-яких інших ситуаціях рукостискання є можливим, але не обов’язковим видом вітань,
наприклад при звичайній зустрічі, або навіть, при знайомстві. Необхідно пам’ятати, що первинним
значенням рукостискання є довіра. А як ми можемо довіряти людині, коли щойно з нею познайомились
і не встигли узнати її? Фрази: «Радий знайомству» або «Сподіваюсь на подальше спілкування» в
більшості випадків є цілком достатньою. Потрібно сказати, що українці дещо зловживають
рукостисканнями, забуваючи про те, що цей жест є особливим і не придатний для повсякденного життя.
В жодній країні світу так не зловживають рукостисканням, як у пострадянському просторі. Але
викликано це нехтуванням правил етикету, як буржуазним пережитком після революції 1917 року. Нам
просто необхідно їх згадати і впроваджувати в своє життя. Особливо актуальним це є в умовах
глобалізації та ідентичності до європейської нації.
            За міцністю рукостискання не повинно бути занадто сильним або слабким. Надто міцне
рукостискання сприймається як прояв агресії. Слабке ж – як незацікавленість у співпраці. Однак,
потрібно враховувати національні особливості та рід професії. Американці потискають руку міцніше,
ніж в інших країнах. В  Японії рукостискання традиційно вважалось проявом агресії  та неприязні. З
часом цей вид вітання увійшов у їхнє життя, особливо у молоді та у діловому світі, однак, японці
похилого віку можуть образитись на такий прояв доброзичливості. У музикантів, хірургів, художників
рукостискання слабкіше, тому що вони мають більш чутливі руки та бережуть їх.
            Діловий стиль в одязі не передбачає пальчаток. Тож, рукостискання відбувається без них.
Однак, на урочистих прийомах жінкам дозволяється використовувати нарядні пальчатки як аксесуар. В
такому випадку пальчатки їм можна не знімати при рукостисканні. Жінки можуть зняти одну пальчатку,
перш ніж подати руку чоловіку. Це буде підкресленням особливої поваги до нього. Також значення має
рівень, на який жінка піднімає руку для рукостискання. Чим вище – тим більше поваги, чим нижче –
тим менше. Що до траурних пальчаток, то вони взагалі не знімаються ні чоловіками, ні жінками, тому
що символізують сум та журу. Якщо мова йде про рукостискання на вулиці при випадковій зустрічі, то
найкращим варіантом було б обмежитися легким уклоном головою та вербальним вітанням. Але якщо
рукостискання не уникнути, потрібно мати на увазі, що при міцному морозі пальчатки не знімають.
Якщо старша людина зняла пальчатку, перш ніж подати Вам руку, Ви також маєте пальчатку зняти,
хоча б одну. Якщо старша людина протягла Вам руку в пальчатці, Вам пальчатку знімати не потрібно,
інакше це може бути сприйнято як підкреслення того, що Ваш знайомий недостатньо вихований. Якщо
Ваша пальчатка тісно сидить на руці  або зафіксована застібкою на зап’ястку, і її зняття викликає певне
ускладнення, не змушуйте свого знайомого чекати з протягнутою рукою, краще перепросити і
потиснути руку в пальчатці.
            Підсумовуючи вище зазначене, можна зробити висновок, що від того як відбулося
рукостискання, можна зрозуміти чи поважають партнери один одного, і в якій мірі.
ПОЦІЛУНОК РУКИ
      На знак вітання жінкам завжди було прийнято цілувати руку. Поцілунок руки символізує повагу
та шанобливе ставлення. Виходячи з цього, не дивно, що цілувати руку дозволяється тільки жінкам з
високим соціальним статусом: заміжнім, жінкам-видатним особам, та жінкам після 25-30 років, які
мають певні досягнення у житті. Юній незаміжній дівчині поцілувати руку на знак вітання може тільки
наречений. Вітаючись таким чином молодята демонструють свої серйозні наміри побратися. Тож, якщо
Ви ще не встигли зробити дівчині пропозицію руки та серця, а вона ще, звісно, не погодилась, не варто
цього робити. Інколи люди символізують своїми вчинками те, про що й гадки не мали. Щоб уникати
таких ситуацій, необхідно вивчати правила етикету та певним чином тренуватися гідно поводити себе.
До речі, незнайомим та малознайомим жінкам руку не прийнято цілувати.
Безперечно, за правилом першості, жінки першими мають подавати руку для вітання. Раніше, коли
жінки ще не використовували рукостискання, вони подавали руку долонею донизу. Тоді чоловік
обережно брав у свою руку її долоню та, схиляючись, цілував тильну частину долоні жінки легким
доторканням губ. На сьогодні все майже залишилося так само, окрім однієї важливої деталі.
Враховуючи те, що жінки користуються рукостисканнями, подання руки долонею донизу може
сприйнятися чоловіком як домінуюче (владне) рукостискання. Тож в умовах сучасності, жінки мають
подавати руку ребром долоні донизу, як для дружнього рукостискання. А чоловік, за бажанням, завжди
має можливість повернути руку жінки і поцілувати тильну частину її долоні.
Традиційно за правилами етикету чоловіки цілують руку жінці на тому рівні, на якому вона її
подала. Тож, так само як в рукостисканнях, в поцілунку руки має значення рівень, на який жінка
піднімає руку: чим вище, тим більше поваги. Поганим тоном вважається, коли чоловік сам піднімає
руку жінки до свого підборіддя для зручності цілування. Взагалі-то, по тому як жінка подала руку,
чоловіку не складно зробити висновок, який саме вид вітання буде найкраще використати. Якщо жінка
подала руку достатньо високо та ще й перед тим зняла невисоку пальчатку – поцілунок руки буде
цілком доречним. Якщо жінка подала руку низенько – краще за все буде обмежитися рукостисканням.
Як вже раніше зазначалося, цілувати потрібно тильну частину долоні. Це місце вважається
найчистішим. Кінчики пальців дозволяється цілувати тільки найближчим жінкам (мамі, дружині,
сестрі). Цілувати долоню або зап'ясток неприпустимо – це вважається натяком на інтимні відносини.
Основу пальців також не цілують, тому що може статися «поцілунок каблучки», а такого виду вітання
не існує.
 Взагалі-то, якщо жінка у високих пальчатках, цілують повітря над її рукою, як виняток. Як
правило, на високих, довгих пальчатках існує виріз у формі краплинки, який дозволяє здійснити
поцілунок руки не порушуючи урочистого вигляду дами. Рукава, які закріплюються за допомогою петлі
на середньому пальці і приховують тильну частину долоні, призначені для юних леді, по відношенню
до яких поцілунок руки є поки неможливим. Прийнята на сьогоднішній день манера «цілування руки»
доторканням кінчиком носу або підборіддя, погодьтеся, виглядає досить дивно. 
У ділових, офіційних обставинах поцілунок руки вкрай недоречний. Цілуючи руку жінці на роботі,
ви підкреслюєте її статеву приналежність, що на роботі зовсім неважливо. Це буде означати, що в її
особі не бачать ділового партнера, що насправді образливо.
 За правилами гігієни не можна використовувати поцілунок руки на вулиці, у магазині, в транспорті
– там не немає можливості помити руки. У той же час, аеропорти та вокзали, як літаки та потяги – це
місця-виключення, де поцілунок руки може бути цілком доречним. Стосовно торгівельно-розважальних
центрів, все залежить від зони, в якій ви знаходитесь. Якщо у продуктовому відділі або іншій шопінг-
зоні – зрозуміло, що ні. Якщо на території кафе, ресторану – так, але не під час їжі. Найчастіше
поцілунок руки використовують на урочистих прийомах, у театрах, концертах, на вернісажах. Урочисті
події надихають на такий вишуканий стиль поведінки.  
ВІТАННЯ ПОЦІЛУНКАМИ
З давніх давен близькі люди цілували один одного при вітанні. Тож, вітання поцілунками
символізує дуже близькі відносини. Погодьтеся, малознайомих людей ми не підпускаємо до себе
ближче, ніж на відстань витягнутої руки.
За нашою традицією на знак вітання прийнято цілуватися тричі: в ім’я Отця, Сина та Святого Духу. 
Саме так вітаються з рідними на великі свята або після довгої розлуки. Цілуються у щоки легким
доторканням губ, бажано без звукових ефектів. Якщо ми бачимось кожен день, кількість поцілунків
скорочується до одного.
На європейський манер вітання поцілунками дещо відрізняється від нашої традиції. Слід
враховувати, що європейська традиція вітання поцілунками бере своїм початком з Англії часів
Середньовіччя, від лицарських часів. Приймаючи у лицарський орден нового воїна, відбувалася певна
церемонія, наприкінці якої лицарі «приймали у свої обійми» нового члена. Під час братніх обіймів
лицарі мали торкнутися один з одним щоками двічі. Ніяких поцілунків не відбувалося. Тому вітання
поцілунками на європейський манер називається «аколада» від фр. accolade – обійми.
На який манер цілуватися при зустрічі – справа суто кожного. Однак, необхідно нагадати про
правило першості. Тобто, якщо ви вітаєтися із людиною, вищою вас за статусом, необхідно бути
уважними і прийняти той вид вітання та манер, який пропонує вам старша людина.
ВІТАННЯ ЗНЯТТЯМ КАПЕЛЮХА
Зняття капелюха – суто чоловічий вид вітання. Він також бере своїм початком Англію часів
Середньовіччя. Капелюх символізує лицарський шолом, який можна було зняти тільки серед рідних і
друзів. Тож, зняття капелюха, як і рукостискання, символізує довіру. Коли лицарі перед бійкою вітали
супротивників, вони, залишаючись у шоломі, піднімали забрало, щоб подивитися один одному в очі.
Цей жест і до сьогодні використовують військові, віддаючи честь, водночас залишаючись у форменому
головному уборі.
Знімати капелюх потрібно на ідеальній відстані (2-3 кроки) один від одного. Необхідною умовою,
звісно, є зоровий контакт. Капелюх потрібно брати трьома пальцями за верхівку спереду та, знімаючи,
описати невеличке півколо вбік, таким чином, щоб капелюх дійшов до рівня грудей виворотною
частиною до себе. Інколи капелюх можна залишити на рівні обличчя збоку. Якщо виникло бажання
обмінятися декількома привітальними фразами, капелюх потрібно залишити в руці. І тільки
попрощавшись, одягнути капелюх і розійтися. Якщо два чоловіка у капелюхах, ідучи поруч, вітають
третього, то вони мають знімати капелюхи протилежними один від одного руками, щоб випадково не
«побитися».
Неможна використовувати два види вітання, такі як зняття капелюха та рукостискання разом.
Вистачить одного. Тож, якщо ви бачите чоловіка у капелюсі, не потрібно простягати йому руку, а слід
вітати його легким укліном. Якщо на Вас одягнений картуз або бейсбольна кепка, на знак вітання Ви
повинні трьома пальцями взятися за козирок і ледь його припідняти, але в жодному разі не знімати.
Знімається тільки капелюх – головний убір, який складається з двох частин: тулії – частини яка
покриває голову та полів – неширокої смужки матеріалу, яка виступає за краї тулії для захисту обличчя,
шиї, плечей від сонця, вітру та атмосферних опадів. Якщо на вас одягнена зимова шапка, її також не
потрібно знімати, а потрібно просто вклонитися,  як і без головного убору.
Неможна використовувати й поцілунок руки разом із зняттям капелюха. Це просто неможливо. Там,
де прийнятно носити капелюх (на вулиці) – неможна цілувати руку, а в приміщенні (у театрі або
ресторані) – не носять капелюх. Але на території аеропорту або вокзалу, як виняток, можна спочатку
зняти капелюх, а потім поцілувати руку жінці. Там є можливість помити руки.
Згідно нашої традиції, чоловіки оголяють голову перд Богом. Тож, оголеною голова обов'язково має
бути:
·       у церкві;
·       на похороні;
·       вдома.
Заходячи до своєї чи чужої оселі українці знімають головні убори перед іконами. На сьогодні ікони
можуть бути вдома, а можуть і не бути, але традиція залишилась. Навіть Радянська влада, за часів якої
людей змушували ховати ікони, бо їх спалювали, не змогла побороти цієї традиції. На похованні, за
нашою традицією, має бути священник, який читає молитви над померлим. Дотримання умовностей
традийій символізує повагу до оточуючих: живих та померлих. До речі, у цих обставинах у жінок
голова має бути покрита.
            Також чоловіки оголюють голову під час використання Державної символіки:
·       виконання Державного гімну;
·       підняття та опускання Державного прапора.
Не знімається лише національний, релігійний та формений головні убори.
           Мистецтво володіти собою та вміння користуватися аксесуарами завжди схвалювалося
суспільством і було відзнакою гарного виховання. Головний убір, зокрема капелюх, робить нас
красивими та елегантними. Потрібно, щоб і наше поводження було на висоті.

Знайомство, представлення
1. ОДНОСТОРОННЄ ПРЕДСТАВЛЕННЯ
        При знайомстві дуже важливо скласти про себе гарне враження. Тому що як говорив Дейл
Карнегі, відомий педагог і психолог, «у вас ніколи не буде другого шансу скласти про себе перше
враження». Тож, називаючи своє ім’я, потрібно говорити чітко і зрозуміло, трохи голосніше, ніж ви
говорите у повсякденному житті, дивлячись в очі людині, якій представляєтесь. Мова тут іде
про одностороннє представлення, коли ми представляємо себе самі. Представлятися першими мають
люди молодші за віком та статусом. В особистому житті ініціаторами знайомства мають виступати
чоловіки.  За правилами етикету, жінки не повинні цього робити. Однак, якщо мова заходить про ділові
відносини, і жінка працює, наприклад, журналістом, вона, безперечно, має представити себе сама. В
ділових відносинах жінка, перш за все, представляє фірму або організацію, у якій працює, та називає
своє ім’я, щоб люди знали як до неї звертатися при розмові. Одностороннє представлення виглядає
досить природньо, коли ви представляєтесь людині, діловій особі, яку ви знаєте. Наприклад, «Доброго
дня, Семену Семеновичу! Я -  Іван Іванов, виконавчий директор фірми «Інтек», що займається
обслуговуванням та продажем поліграфічного обладнання».
2. ЗНАЙОМСТВО ЧЕРЕЗ ТРЕТЮ ОСОБУ
Найкращим варіантом, безперечно, залишається знайомство через третю особу, коли спільний
знайомий представляє один одному людей. Третя особа (посередник) має представляти молодшого
старшому, чоловіка жінці, людину, яка займає нижчу посаду тому, хто займає посаду вищу.
Представляти людей потрібно нейтрально, тобто не висловлюючи свого особистого ставлення до
людей, а також однаково. Чому ми не любимо, коли нас починають розхвалювати перед кимось? По-
перше, ми боїмося не виправдати  сподівань, яких від нас можуть очікувати. По-друге, нас, так би
мовити, виділяють та підносять над іншими людьми, які мають не менш значні заслуги. По-третє,
необхідно дати можливість людям самим скласти один про одного враження. Неприпустимо,
знайомлячи людей представити одного за повним ім’ям, а іншого у зменшуваній формі, яким би
близьким він для вас не був. Це буде символізувати, що одного ви поважаєте більше, ніж іншого. В
жодному разі не підкреслюйте, хто ваш найкращий друг. Виключенням може бути, якщо ви його
представляєте родичу. Наприклад, «Знайомтеся, будь ласка: Аня – моя сестра, Люба – моя найкраща
подруга». В цьому випадку ніхто не претендує на місце іншого. Порушенням правил етикету буде
представити особу наступним чином: «Познайомтесь, будь ласка, пан Петренко – син відомого
письменника!». Пам’ятайте, представляючи людину, ми представляємо конкретну особу. І ми не маємо
права «задавити» цю особу авторитетом його близького родича.
 Представляючи своїх рідних, ми обов’язково маємо додавати займенник «мій», «моя». Наприклад,
«Познайомтесь, будь ласка, це – моя дочка Марина», «мій чоловік…», «моя жінка…». Мовленнєвий
етикет вимагає від нас правильно використовувати слова «жінка» та «дружина». Слово «жінка»
потрібно вживати, коли вона знаходиться поруч із вами. Наприклад, «Дозвольте представити мою
жінку…». А от коли її немає поруч, тоді потрібно вживати слово «дружина». Наприклад, «Моя дружина
передавала Вам вітання!».
3. ЗАОЧНЕ ПРЕДСТАВЛЕННЯ
Заочне представлення – це таке представлення, де відсутня третя особа, але знайомство
відбувається за її участю. В обов’язки третьої особи в цьому випадку входить домовитися про місце і
час зустрічі людей, яких вона має познайомити. У діловому світі заочне представлення відбувається за
допомогою візитних карток. Третя особа (посередник) від руки пише прізвище та ім’я людини, яку хоче
представити у візитній карточці над своїм прізвищем та ім’ям. У лівому нижньому куточку приписує
латинські літери «Р.Р.», що означає заочне представлення, вкладає цю картку у конверт (за розміром
візитної картки), що не заклеюється та віддає особі, яку хоче представити (ІІ особі). Друга особа з цією
візиткою йде в призначений час до людини, якій її хочуть представити (до І особи). Зустрівшись, ІІ
особа віддає цю візитку І особі, і вона без зайвих слів розуміє від кого і з якою метою прийшла до
нього ІІ особа. По завершенню зустрічі І та ІІ особи можуть обмінятися своїми візитними картками
особисто. Таким чином відбувається заочне представлення.
 Але інколи трапляється така ситуація, при якій І особа по невідкладних справах змушена була
поїхати (наприклад у міністерство), а ІІ особа прийшла у призначенй час. В такому випадку ІІ
особа може зачекати 15 хвилин (дипломатична ніша), а після того, вкласти до конверта з візитною
карткою ІІІ особи свою візитку, загнувши на ній правий верхній куточок, що означає – був особисто,
але не застав, та передати конверт І особі через секретаря. Коли І особа повернеться на своє робоче
місце, секретар передасть  йому конверт, в якому будуть знаходитись дві візитні картки: візитна
картка І особи (від кого приходила людина) та візитна картка ІІ особи (хто був особисто). Отримавши
цю інформацію, І особа має зателефонувати ІІ особі та призначити нову зустріч, але вже на той час,
коли буде зручно прийти ІІ особі, бо саме через нього не відбулася зустріч, про яку було домовлено
напередодні.
4. ЗВЕРТАННЯ ПРИ СПІЛКУВАННІ
Дуже важливо при знайомстві правильно звертатися до людини. Звертатися потрібно так, як
людина вам представилася (або її представили). Якщо вам представляються повним ім’ям, так і
звертайтесь. Якщо представили за ім’ям та по-батькові, звертатися слід за ім’ям і по-батькові. Як ви
хочете, щоб до вас зверталися – так і представляйтеся.
До нових знайомих та незнайомих людей слід звертатися на «Ви» з 12 років. На «Ви» потрібно
звертатися до колег на роботі в офіційних обставинах, якими б близькими друзями або, навіть,
родичами ви не були. «Ти» - звертання до близьких людей, яке ми використовуємо в особистому житті.
Інколи, звертанням на «Ти» демонструють неповагу. Наприклад, ми можемо почути таку фразу: «Да хто
ти такий?!». Тому таким звертанням ми можемо образити людину, навіть, однолітка. Звертанням на
«Ви» ми підкреслюємо шанобливе ставлення. В Україні не рідко зустрічаються сім’ї, де діти
звертаються на «Ви»  до своїх батьків. Поважати батьків необхідно та природньо.

Правила прийому та відвідування гостей

1. Формування кількісного складу гостей
Якщо ви бажаєте відсвяткувати особливу подію вашого життя у колі близьких людей, в першу
чергу потрібно скласти список запрошених осіб. У формуванні кількісного складу гостей потрібно
дотримуватися декількох корисних етикетних порад:
·       Перш за все потрібно врахувати розмір приміщення, де буде проходити свято та розмір столу
за який сідатимуть ваші гості. Як правило, у себе вдома ми можемо приймати 8 - 12 осіб. Тоді всім буде
зручно. Якщо ви бажаєте прийняти більшу кількість гостей, рекомендується провести захід у
невеличкому ресторані або кафе;
·       Також потрібно враховувати, що існує чотири категорії гостей (родичі, друзі, колеги, діти).
Якщо ви бажаєте, щоб на вашому святі були присутні ваші діти а також діти ваших друзів, потрібно
мати на увазі, що дітки потребують окремого меню, окремого приміщення, розважальної програми, щоб
вони не сумували, а також наявності відповідальної особи,  яка буде піклуватися про них впродовж
свята. Не можна залишати молодших дітей на старших. Це буде неправильно по відношенню до
підлітків.
          Також потрібно враховувати, що колеги - це така категорія гостей, яку прийнято запрошувати
окремо. Якщо ми піклуємося про те щоб наше свято пройшло якнайкраще, у наших гостей мають бути
спільні   інтереси та теми для розмови. І от, якщо ми об’єднаємо родичів та  друзів, котрі з дитинства
приходять в наш дім, то ми побачимо, що атмосфера нашого свята буде невимушеною та
доброзичливою, тому що ніхто нікого вже давно не соромиться, наших батьків завжди цікавить, як
складається життя у наших друзів  і вони завжди раді бачити одне одного. Колег, в той же час, об’єднує,
перш за все, спільний професійний інтерес. І якщо ми об’єднаємо їх і з нашими друзями, то згодом гості
розділяться на дві групи: друзі, котрі будуть згадувати своє дитинство та колеги, які будуть
спілкуватися на професійні теми. Тож, якщо ви бажаєте відсвяткувати свою важливу подію у себе
вдома  і з друзями (родичами), і  з колегами, краще приймати їх окремо.
·       Кількість чоловіків та жінок має бути приблизно рівною. Потрібно потурбуватись про те, щоб
дівчата та люди похилого віку не верталися додому самі, щоб їх було кому провести хоча б до
транспорту. Таким чином, ми проявляємо увагу до наших близьких.
·       Якщо хтось із ваших друзів посварився між собою, це може стати для вас проблемою,
вирішення якої пропонується таке: запросити обидві конфліктуючі сторони, але попередити, що буде
запрошений і «опонент». Хтось може відмовитися від візиту до вас, виправдовуючись невідкладними
справами або поганим самопочуттям. Але це буде його вибір. Зі свого боку, ви проявили  повагу до цієї
людини, запросивши її до себе, і привода ображатися на вас не дали.
3. Розважальна програма для гостей
Після того, як був визначений кількісний склад гостей, потрібно замислитися над тим, чим ми
будемо розважати гостей. Для цього ми готуємо розважальну програму, до якої входять:
 ·       музичний матеріал. Обираємо такі пісні, які буде приємно заспівати під час караоке; легкі
мелодії без слів, що можуть звучати як фон під час прийому їжі; жваву музику для  танців. Музика має
бути різноманітною -  жвавою та спокійною (особливо під кінець вечірки) враховуючи вік гостей;
·       ігри. Якщо ви любите грати («Менеджер», «Твістер», «Фанти», «Крокодил»…) потурбуйтесь
про місце, де буде зручно це робити;
·       танці. Тож потрібно продумати місце для танців;
·       теми для бесід також слід продумати. Пам’ятайте, що про політику. релігію та хвороби за
правилами етикету говорити не можна.
4. Частування гостей
 Коли ви будете визначатися з меню і гадати, чим краще пригостити ваших гостей, потрібно
прислухатися до наступних порад:
·       готуйте те, що ви гарно вмієте приготувати. Не завжди нові рецепти мають успіх;
·       страви мають бути різноманітними, щоб кожен мав можливість підібрати  дещо на свій смак,
незважаючи на те, чи вегетаріанець гість, чи мусульманин;
·       пам’ятайте про те, що прийнято пригощати не тільки їжею, в ще й алкогольними напоями та
цигарками, навіть, якщо ви особисто їх не вживаєте.
5. Підготовка приміщення
 Наступна відповідальна робота - це підготовка приміщення напередодні свята:
·       звільняємо від свого верхнього одягу  вішалку, піклуємось про достатню кількість вільних
плечиків;
·       ховаємо в кімнатах весь особистий одяг в шафу;
·       підвіконня мають бути чистими і охайними;
·       у ванній кімнаті не повинно бути брудних (навіть якщо вони у спеціальному кошику) та
недосушених речей. Необхідно підготувати достатню кількість чистих рушників;
·       слід зробити вологе прибирання всього приміщення;
·       підготувати місце для паління і позначити його наявністю попільничок та запальничок;
·       квіти политі;
·       повітря має бути свіжим та чистим.
6. Непрохані гості
 Всі ми знаємо, що приходити в гості без запрошення - неввічливо. Але існують певні виключення.
Наприклад, якась невідкладна справа, яку потрібно вирішити негайно або були втрачені всі телефони і
контакти, а ви бажаєте відновити спілкування. В такому разі ми можемо ризикнути і прийти без
запрошення. Але, щоб не прославитися нахабою, потрібно притримуватися наступних правил етикету:
·       сидіти там, де запропонує господар, а не ходити по всіх кімнатах;
·       принести з собою невеличкий гостинець;
·       розраховувати на увагу господаря не більше як на двадцять хвилин.
7. Іногородні гості
Інколи нам доводиться приймати іногородніх або іноземних гостей. Для того, щоб показати свою
гостинність, потрібно попіклуватися про них таким чином:
·       підготувати кімнату для гостя, максимально звільнивши її від особистих речей, і забезпечити
гостю місце для його речей у шафі;
·       підготувати спальне місце та постільну білизну;
·       забезпечити гостя рушниками;
·       підготувати нові: зубну щітку, бритву та гребінець на той випадок, якщо гість забуде такі
дрібниці вдома;
·       за умови, що гість буде їсти разом з нами, ми готуємо таку саму їжу, як завжди. Виключення
потрібно зробити в день приїзду та від’їзду гостя, приготувавши щось особливе;
 ·       гарним тоном вважається провести з гостем екскурсію і ознайомити його з культурними
пам’ятками вашого міста;
·       розповісти йому про сполучення транспорту, щоб він міг пересуватися містом без вашої
допомоги. В іншому ми продовжуємо жити у себе вдома за звичайним розкладом;
·         помилкою буде відпрошуватися з роботи або позичати гроші, щоб якнайкраще прийняти
гостя.
8. Відвідування хворих
 Відвідування хворих - це також своєрідний похід у гості. з цього приводу етикет також має свої
правила і рекомендації:
·       пам’ятайте, що поруч із хворим завжди знаходяться найближчі люди. Якщо ми такими не є, то
відвідувати хворого можна тільки тоді, коли у нього буде знятий постільний режим. Саме з цього
моменту, коли він може встати і привести себе до ладу, хворий може приймати відвідувачів;
·       приносити хворому потрібно тільки те що йому можна або корисно. Необхідно узгоджувати це
питання з родичами;
·       час перебування у хворого не має перевищувати 20 хвилин, щоб не втомлювати його;
·       квіти приносити не рекомендується, тому що може виникнути алергічна реакція;
·       коли йдеш до хворого, не можна користуватися парфумами з сильним та різким ароматом;
·       не треба занадто чепуритися, відвідуючи хворого;
·       в розмові з ним, якщо мова зайшла про якийсь захід, де хворий був відсутнім, обов’язково
додати, що всі питали за нього і передавали вітання  і побажання швидкого одужання.
          Оволодіння мистецтвом відвідування і прийому гостей найкращим чином вплине на вашу
репутацію і, безумовно, надасть вашій особистості магнетизму і привабливості.
Сервірування столу. Етикет їжі
1. Сервірування столу
Успішним елементом прийому гостей є дотримання відповідних правил сервірування столу.
Скатертина повинна бути чистою, випрасуваною. Кінці скатертини повинні звисати на 20-30 см. Колір
скатертини має гармоніювати з кольором посуду та серветками. Серветки розділяють на столові (35/35)
та чайні (25/25). У складеному вигляді вони повинні знаходитись на закусочних або пиріжкових
тарілках. Якщо немає можливості забезпечити гостей серветками з тканини, можна покласти і паперові.
Безперечною прикрасою святкового столу є квіти. Але вони не повинні бути високими та мати сильний
аромат. Їх розставляють уздовж столу, по його центру у низьких вазах або перед стільцями, на яких
ніхто не сидить.
            Сервірування столу повинно відбуватися відповідно до прийнятої послідовності подачі
страв і залежить від меню:
·       Холодні закуски: ікра, малосольна риба (лосось, сьомга, скумбрія, оселедець та ін.), заливна
риба, рибні салати; м’ясне асорті: курятина, індичка, телятина, свинина, варений язик, заливне м’ясо,
паштети з дичини та ін.; овочі (свіжі, мариновані, солоні), овочеві салати; гриби (солоні, мариновані).
·       Гарячі закуски: запечені риба, м’ясо, жульєн (гриби у кокотницях).
·       Перші страви: супи та бульйони.
·       Другі гарячі страви: варені, запечені та смажені риба та м’ясо (бажано біле та темне), овочі,
гарніри, гриби.
·       Десерт: солодкі борошняні страви, муси, желе, морозиво, фрукти.
·       Кава, чай.
Тобто, холодні (риба, м’ясо, овочі, гриби); гарячі (риба, м’ясо, овочі, гриби); десерт (солодкі
вироби); кава, чай.
            Для сервірування святкового столу тарілки розставляють на відстані 50 см одна від одної,
строго навпроти кожного стільця. Відстань від краю тарілки до краю столу повинна складати 1,5-2 см.
На підставну (велику мілку) тарілку потрібно поставити закусочну (середню мілку) тарілку. Щоб
закусочна тарілка не ковзала, рекомендується покласти між нею та підставною тарілкою серветку.
Закусочну тарілку також використовують як підставну під глибоку тарілку для супу або бульйонну
чашку. Центри тарілок мають співпадати. Пиріжкові (маленькі мілкі) тарілки ставлять ліворуч від
підставних тарілок після виделок або ліворуч по діагоналі зверху на відстані 5 см. Для солодких страв
призначені десертні тарілки, які бувають мілкими та глибокими. Мілкі десертні тарілки
використовують для кондитерських виробів, фруктів та ягід. А глибокі – для варення, компотів та
солодких каш із фруктами.
Розташування  столових приладів також повинно відповідати послідовності подачі страв, і
залежить від меню. Праворуч від підставної тарілки розкладаються ножі, а ліворуч – виделки. Вони
утворюють між собою пари. Таким чином, великі столові ніж і виделка мають знаходитись
якнайближче до підставної тарілки. Вони призначені для других м’ясних гарячих страв. Далі
викладаються рибні ніж і виделка. Вони призначені для других рибних гарячих страв і відрізняються за
своєю формою. Останніми, по краях, розкладаються закусочні ніж та виделка. Вони менші за розміром
від столових і призначені для холодних та гарячих закусок. Якщо в меню передбачені перші
страви, столову або бульйонну (меншу за розміром)  ложку потрібно покласти між закусочним та
рибним ножами праворуч. Ці столові прилади викладаються паралельно один до одного та
перпендикулярно до краю стола. Відстань від краю стола до кінців ручок приладів має складати 1,5-2
см, як і для підставних тарілок. Відстань між самими приладами та приладами і тарілкою повинна бути
приблизно 0,5 см. Ніж для масла повинен знаходитись на борту пиріжкової тарілки праворуч. Усі ножі
викладаються лезом до підставної тарілки, виделки – зубцями догори, а ложки випуклою частиною
вниз. Десертні прилади (ніж, виделка та ложка) викладають над підставною тарілкою паралельно краю
стола. Ближче до тарілки викладають ніж (ручкою праворуч), далі – виделку (ручкою ліворуч),
останньою – ложку (ручкою праворуч). Ложки та ножі завжди тримають у правій руці, а виделки – у
лівій. Та якщо страва така, що її їдять без допомоги ножа, виделку також потрібно тримати правою
рукою. При цьому, ніж відкладають на край тарілки лезом до себе, щоб ручка ножа не торкалася стола,
а виделку перекладають у праву руку. За допомогою десертних ножа та виделки їдять солодкі млинці,
кавуни, дині та ін. Десертною ложкою прийнято їсти компоти, киселі, муси, желе та ін. Також існують
ножі для  ікри, паштету та цитрусових; спеціальні виделки для устриць та мідій, для крабів, раків,
креветок. Їх викладають, звичайно, коли вони передбачені в меню, за принципом послідовності подачі
страв. Необхідно наголосити на тому, що розпочинаємо ми користуватися столовими приладдями, які
знаходяться якнайдалі від підставної тарілки, а завершуємо – найближчими.
Бокали та чарки прийнято розставляти по діагоналі праворуч зверху від підставної тарілки таким
чином, щоб великі бокали не перекривали маленьких чарок. Ближче до середини тарілки, відповідно до
того, які напої передбачені в меню, ставлять келих для шампанського (125-150 мл), келих для червоного
вина (100-150 мл), келих для білих столових вин (100-125 мл), мадерна чарка для портвейну, хересу,
мадери та десертних вин (50-75 мл), коньячна чарка (50-150 мл), горілчана чарка (35-50 мл) лікерна
чарка (25-30 мл), а також фужер для мінеральної чи солодкої води або соків (200-250 мл). Потрібно
сказати, що останнім часом об’єми бокалів для алкогольних напоїв дещо збільшилися. Вони також
можуть бути різної форми (широкі або звуженні). Це залежить від якості та аромату напою.
          Напої розподіляються на алкогольні та безалкогольні. Всі напої вживають із певною їжею,
котра якнайкраще їм смакує. Питна вода має бути на столі завжди. Мінеральну, содову, солону та
солодку газовану воду, фруктові та цитрусові соки подають охолодженими до 6°-10° і завжди у склі
(пляшці або графіні). Соки та газовані води можуть виступати в якості аперитивів. Аперитив (фр.
– aperitif) – це, як правило, слабоалкогольний напій, котрий подають перед вживанням їжі, щоб
викликати слиновиділення для покращення процесу травлення.
2. Алкогольні напої та культура пиття
Алкогольні напої:
·       Аперитиви – світлі, як правило, слабоалкогольні напої;
 ·       Білі, рожеві вина вживаються під білу рибу та біле м’ясо, до легких сирів. Подають
охолодженими до 18°;
·       Червоні вина подають до червоної риби та темного м’яса (дичини), гострих та жирних сирів.
Вони мають бути кімнатної температури. Як правило, відкорковуються за 15-20 хвилин до вживання.
Червоне якісне вино має «подихати» для кращого аромату;
·       Десертні вина та  лікери підходять до солодких страв і фруктів. Також не охолоджуються;
·       Горілка  підходить до всього ситного та жирного. Охолоджується до 4°;
·       Діжестиви – міцні темні алкогольні напої, що вживаються наприкінці трапези для покращення
травлення: коньяк, віскі, бренді;
·       Бітери –  настоянки на травах: Бехеровка, Зубровка, Кампарі, Мартіні, вермут, бальзами;
міцністю від 5% - до 50%. Можуть виступати в якості аперитивів і діжестивів. Вживаються як у складі
коктейлів, так і в чистому вигляді;
·       Шампанське: сухе гарно поєднується із морепродуктами; напівсолодке та солодке гарно
смакує із десертом. Його завжди охолоджують то температури від 7° – до 12°.
Культура пиття передбачає вживання алкогольних напоїв в обмеженій кількості і тільки поступово
підвищуючи градус міцності або притримуючись однієї градусної міри впродовж всієї трапези.
3. Етикет їжі
    Етикет їжі передбачає, що не всі страви їдять за допомогою ножа. Наприклад:
·       Скибочку хліба прийнято брати руками, та переклавши її на пиріжкову тарілку, слід
відламувати від неї дрібні шматочки пальцями. Так само поступають із листям салату.
·       До устриць подають спеціальні виделки, за допомогою яких ми відділяємо м’якуш від «ніжки».
Але після того, устриці потрібно випивати. Виделка виступає в ролі допоміжного інструмента.
·       Мідії найкраще діставати порожньою мушлею як пінцетом.
·       Крабів, омарів, креветок, лангустів і раків їдять руками. Дуже доречним буде аксесуар, який
захистить ваш одяг від бризок соковитої страви. Його обов’язково мають запропонувати.
·       Котлети, шніцелі, тефтелі, зрази та голубці потрібно їсти тільки виделкою.
·       Невеличкі шматочки м’яса (гуляш або бефстроганов) також їдять без ножа.
·       Жаб’ячі лапки беруть пальцями за кісточку та їдять без приладів.
·       Руками можна їсти дичину (реберця та крильця). Лапки та грудинку потрібно їсти за
допомогою ножа та виделки. На курячі лапки одягають паперові ковпачки (папельотки), що дозволяє не
забруднити пальці, коли ви беретеся і перегортаєте фрагмент.
·       Щоб смакувати фондю, спочатку продукт варіння або смаження наколюють на спеціальну
виделку та готують у загальній ємності. Після того виймають готовий продукт і викладають собі на
тарілку і їдять за допомогою звичайних ножа та виделки.
·       Такі страви як омлет, яєчня, запіканки варені, смажені та запечені овочі прийнято їсти за
допомогою виключно виделки.
·       Ягоди беруть чайною ложкою.
·       Якщо подали фрукти із начинкою, її вичерпують ложкою. Так само їдять авокадо.
·       Вишні та черешні подають до столу з черешками.
Їсти усі можливі страви ножем та виделкою вважається моветоном. За допомогою ножа та виделки
прийнято їсти перш за все запечені або засмажені рибу та м’ясо. Кісточки від риби потрібно непримітно
витягти з рота виделкою і покласти на край тарілки. Не можна нарізати м’ясо одразу на багато
шматочків. Потрібно різати за напрямком до себе, по одному, кожного разу перед відправленням
шматочка до рота. Якщо ви хочете справити гарне враження про себе під час застільної бесіди,
слідкуйте, щоб ваш рот не був переповнений їжею. Сидіти за столом потрібно рівно, тримаючи лікті
максимально близько до себе, тим більше не дозволяти собі їх викладати на стіл.
Мистецтво дарувати
 1. Вибір подарунка
        Усі ми прагнемо отримати задоволення, коли даруємо або одержуємо подарунок. Однак,
пам’ятаючи фразеологізм «залишитися з носом»[i], ми розуміємо, що все далеко не так просто, як може
здаватися на перший погляд. Тому дуже корисно ознайомитися з правилами етикету відносно цього
питання.
            Перш за все потрібно зауважити на тому, що подарунок символізує увагу. А вже з того, на
скільки нам вдасться приділити увагу людині, будуть судити про наше до неї ставлення та повагу.
Обирати подарунок потрібно відштовхуючись, насамперед, від інтересів того, кому хочемо зробити
подарунок, звичайно, з огляду на наші можливості у той же час. Але не завжди ми володіємо
інформацією у повній мірі про те, що саме цікавить людину, про її захоплення. Все залежить від того,
на скільки ми з нею близькі. Тож, усі подарунки ми можемо поділити на дві загальні
категорії: подарунки універсальні, які можна обирати і близьким, і малознайомим людям та подарунки
для близьких людей.
2. Універсальні подарунки
 До універсальних подарунків ми відносимо:
·       «чоловічі» подарунки: тютюнові вироби та всі аксесуари до них, а також міцні алкогольні
напої;
·       «жіночі» подарунки: квіти, цукерки, фрукти;
·       сувеніри, які мають національний характер;
·       канцелярське приладдя: ділові щоденники, ручки, візитниці та
 ін.;
Тобто, такі речі, які стануть у пригоді всім, без виключень.
3. Подарунки для близьких людей
До подарунків для близьких людей потрібно відносити:
Цінні подарунки, як то квартири, машини, ювелірні вироби, антикваріат, картини та все, що має
художню цінність. Звісно, такі подарунки роблять найріднішим людям.
 Практичні подарунки: побутова техніка, сервізи, килими, кухонне начиння, ковдри, постільна
білизна та т. ін. Їх дарують на весілля, новосілля, на Новий рік, якщо ми йдемо святкувати до когось у
сім’ю і даруємо таку річ, якою буде користуватися вся родина.
Одяг та взуття також дарують найближчім людям. Обирати такий подарунок потрібно тільки
разом із тією людиною, якій даруємо. Але в цьому випадку є одна прикрість – зникає відчуття
сюрпризу. Щоб його відновити, ми маємо придбати якесь недороге доповнення до основного
подарунка. Справа у тому, що від нас більше нічого не очікують. Тому, навіть, недорогому аксесуару
будуть радіти так само, як основному подарунку.
Предмети особистої гігієни: косметика, креми, шампуні, мило, піни для ванн, парфуми, набори для
гоління. Все це ми можемо дарувати тільки тоді, коли гарно знаємо смаки, уподобання та тип шкіри
того, кому даруємо. Більше того, якщо ми подаруємо таку річ малознайомій людині, вона може
сприйняти це як натяк на те, що вона погано виглядає, і, ображена, може відмовитися від подарунка.
Релігійні подарунки  також дарують найближчим. До них ми відносимо: хрестики, Біблію, ікони.
Такі речі також не можна дарувати малознайомим людям, нав’язуючи своє віросповідання.
Подарунки, зроблені своїми руками вважаються найкращими. Але для найближчих людей.
Малознайомим не так і важливо спекли ви пиріг чи зв’язали шарф власноруч або купили у магазині.
Більше того, ми маємо бути впевненими у тому, що ми дійсно можемо щось зробити на високому рівні,
щоб порадувати людину. Стовідсотково у цьому можуть бути впевнені лише діти.
Гроші як подарунок можна дарувати всім, але за певних умов. Близька нам людина може подумати
про те, що ми не знайшли часу або просто не схотіли приділити їй достатньої уваги, обираючи
подарунок. Для когось це може видаватися приниженням. Дарувати гроші можна лише у тому випадку,
коли ми знаємо, що близька нам людина дуже хоче певну річ і збирає кошти для її придбання. Тоді і ми
можемо зробити  свій внесок. Або ми маємо напевно знати, що людина віддає перевагу грошам, як
подарунку. Також, гроші можна дарувати колегам по роботі, чиї смаки та інтереси ми не знаємо повною
мірою. Святкова листівка від відділу, букет квітів та зібрана сума грошей – чим не подарунок? А от від
себе особисто дарувати колезі гроші, особливо, якщо він займає вищу посаду, зовсім небезпечно. Це
може бути розцінено як хабар.
Забобонні подарунки: люстерка, свічки, підсвічники, ножі, перлини  також дарують не всім.
Потрібно напевно знати, чи придає людина сенсу забобонам, чи ні. Якщо придає – в жодному разі не
даруйте їй нічого з того.
4. Паковання подарунків
Подарунок має бути гарно упакований. Для цього використовують пакувальний папір, який ми
обираємо, відштовхуючись від статі та віку людини, якій робимо подарунок. Чим старша ця особа, тим
спокійнішими мають бути кольори, а декор вишуканим та стриманим . Чим молодша, тим  яскравішим
має виглядати подарунок. Якщо подарунок призначений для жінки то найкращою кольоровою гамою є
рожева, червона, бардова, та помаранчева. На пакувальному папері можуть бути зображені квіти або він
може бути розмальований у дрібний чи великий горошок. Якщо – для чоловіка, то папір може бути
однотонним (синім, коричневим, зеленим) або смугастим, або в клітинку, або з абстрактними фігурами.
Упакова для дитячих подарунків може мати зображення улюблених героїв мультиплікаційних фільмів,
повітряні кульки, сердечка та ін. До подарунка обов’язково прикріпить вітальну листівку, де на ряду із
словами побажання та привітання, буде зазначено від кого саме цей подарунок. Потрібно зауважити на
тому, що подарунки, які підносяться у пакетах, символізують гуманітарну допомогу. Тож, перш ніж
вручати подарунок, його необхідно витягти з пакету, а вже тоді дарувати. А пакет віддати, як бонус або
заховати до себе у сумку.
5. Етикетки, цінники, чеки
     На подарунку зазвичай є етикетки, цінники та чеки. На цінниках зазначається точна ціна товару,
тож їх обов’язково потрібно знімати. Якщо ми вручаємо якусь річ із цінником, це символізує, що
людина, якій ми віддаємо цю річ, має дістати гроші та віддати нам суму, зазначену на ціннику. Річ із
цінником не може сприйматися як подарунок, а тільки як послуга. Етикетки несуть в собі повну
інформацію про товар: ким і де виробляється, як правильно дбати про цю річ. Етикетки з подарунка
ніколи не знімаються. Чеки, окрім зазначеної ціни, ще несуть у собі інформацію про дату здійснення
покупки та адресу магазину. Тож, чеки ми обов’язково залишаємо у гарантійних талонах, які додаються
до певних товарів. Якщо подарунок не містить гарантійного талону, чеки обов’язково потрібно
прибрати.
6. Етикет прийому та вручення подарунків
    Вручати подарунки потрібно висловлюючи свої привітання та побажання. В жодному разі не
можна диктувати людині, що потрібно робити із вашими подарунками  і де їх потрібно розмістити. Не
можна набивати ціну своєму подарунку, розповідаючи, яка це вишукана та рідкісна річ, і як важко вам
було таку знайти. У той же час, не потрібно принижувати вартість свого подарунка, зауважуючи: «Та,
нічого особливого як для мене!».
    Приймати подарунки потрібно однаково у всіх, щоб своєю бурхливою реакцією не виказати, що
певний подарунок вам сподобався найбільше. Це буде образливо для інших гостей, які також старалися
вам догодити.  Щоб приділити достатньої уваги людині, що дарує, вам необхідно розпакувати
подарунок, роздивитися його, і, дивлячись в очі, тепло подякувати за увагу. Після того провести людину
до інших гостей, а подарунок покласти у спеціально відведене заздалегідь для цього місце. Якщо
подарунок виявився невдалим, тобто таким, що вас ображає або принижує вашу гідність або занадто
коштовний, і ви не в змозі відповісти рівноцінним подарунком (увагою), то від такого подарунка слід
відмовитися одразу. Спокійно і рішуче подякувати за увагу та повернути подарунок, пояснивши
причину відмови. Подарунки потрібно вручати наодинці з тим, кому даруємо. Якщо нам не вдасться
угодити людині, та вона змушена буде відмовитися від нашого подарунка, за таких умов, непотрібно,
щоб цьому були свідки.
     Якщо святкування відбувається у кафе чи ресторані, то  не можна розгортати паковання одразу,
щоб не зіпсувати подарунок в дорозі. Роздивитися його можна буде тільки вдома.  Тож,  протягом трьох
діб після святкування, за правилами етикету, ми маємо зателефонувати кожному гостю (або при
особистій зустрічі) і подякувати за конкретний подарунок. Якщо подарунок виявиться таким, що ми
змушені будемо його повернути, то потрібно зателефонувати тому, хто його подарував та призначити
особисту зустріч. При зустрічі потрібно повернути подарунок, дотримуючись правил етикету.
 Ніколи не робіть занадто коштовних подарунків, навіть, якщо маєте необмежені матеріальні
можливості. Не можна демонструвати свою щедрість таким чином. Інші люди також можуть бути
щедрими та добрими не менше вашого, але не мати рівного вам матеріального статку. Також не робіть
занадто дешевих подарунків, тому що це буде символізувати неповагу до того, кому цей подарунок
призначений, а також вашу жадібність.
Розуміння та дотримання правил етикету поліпшить здійснення найголовнішої задачі – подарувати
людині радість та позитивну емоцію від спілкування з вами. Найголовніше, щоб усі подарунки, які ми
даруємо і отримуємо, були зроблені від душі, від чистого серця!

Правила поведінки в громадських місцях

1. ВУЛИЦЯ
Куди б ми не йшли, перш за все нам потрібно вийти на вулицю. Тож давайте роздивимось декілька
загальних правил поведінки, яких має дотримуватись кожна культурна людина. Перш, ніж вийти на
вулицю, ми маємо переконатися, що пристойно виглядаємо і маємо гарну зачіску та охайний одяг.
Навіть, коли вибігаємо в магазин під домом на декілька хвилин.
 Потрібно вміти обходитися з аксесуарами, такими як парасольки, важкі валізи. Парасольки в
складеному вигляді потрібно тримати вертикально, гострою кінцівкою униз, а в розкритому – таким
чином, щоб не перекривати собі кругозір, та обминаючи людей, нікого нею не зачепити. Парасольку
потрібно нахиляти ліворуч, праворуч, піднімати вгору або опускати вниз, наразі, робити все, щоб
уникнути зіткнення із іншими перехожими. Важкі валізи прийнято носити праворуч від себе. Гарно,
коли чоловік допомагає їх перенести жінці або людині похилого віку. Але дамські сумочки, а також свої
кофти, хустини та парасольки, жінки мають носити самі. Чоловікам не личать жіночі аксесуари.
Ще важливо пам’ятати, що йдучи тротуаром потрібно триматися правого боку, а ліворуч від нас
мають йти люди в протилежному напрямку. В нашій країні прийнятий правосторонній рух. З двох
людей, які йдуть поруч почесним вважається місце праворуч. Тож, за правилом першості, праворуч
мають йти ті, хто мають перевагу. Якщо ми йдемо втрьох, почесним вважається місце посередині, потім
– праворуч, а після того – ліворуч. Не можна ходити більше ніж втрьох, як то кажуть, дружними
рядами, ускладнюючи тим самим рух інших перехожих. Не можна ходити повільно або дуже швидко.
Потрібно підлаштовуватись під загальний темп руху  натовпу. Заходити та виходити потрібно завжди у
двері, які праворуч. Якщо двері одні єдині, спочатку випускаємо всіх з приміщення, а тільки потім
можна заходити. Кожна культурна людина має бути уважною до оточуючих. Гарним тоном вважається,
коли молодий чоловік притримує двері перед жінкою, а також людьми похилого віку. У двері, які
обертаються, першою заходить особа, яка переваги не має (особи, молодші за віком, чоловіки перед
жінками, особи, що займають нижчу посаду).
2. МАГАЗИНИ, ТРАНСПОРТ
Не варто надовго зупинятися і розглядати вітрини магазинів, а тим більше, використовувати їх як
дзеркало. Якщо вас зацікавив певний товар, потрібно зайти у магазин і там якнайкраще роздивитися річ,
що вам сподобалася. Не зловживайте увагою продавця-консультанта, якщо ви не маєте на меті
придбати товар одразу. Просто попередьте його про це. Звичайно, в його обов’язки входить надати вам
потрібну інформацію про товар, але основний час він має приділяти клієнту, що готовий здійснити
покупку. В той же час, ви не зобов’язані щось купувати із-за того, що продавець-консультант приділяв
вам багато часу і вмовляв придбати річ, що вас зацікавила.
 У громадських місцях, таких як вулиця, магазини, транспорт вважається недоречним розмовляти по
телефону або слухати улюблену музику, навіть у навушниках. Це відволікає вашу увагу і може
призвести до небезпечних і неприємних ситуацій, як то крадіжка або дорожньо-транспортна пригода. У
міжміському та міському транспорті спортивні сумки та рюкзаки потрібно опускати вниз. Всі свої речі
та довге волосся необхідно забрати вперед перед собою. На ескалаторі тримайтеся правого боку,
залишайте місце ліворуч для тих, хто поспішає і просувається пішки.
У таксі пасажири мають право звернутися з проханням до водія їхати повільніше,
увімкнути/вимкнути пічку, кондиціонер або радіо. Не можна просити їхати швидше, можна лише
зазначити, що поспішаєте. Потрібно питати дозволу перш ніж закурити.
Подорожуючи потягами, літаками або пароплавами не можна вести розмови з сусідами про
катастрофи та всілякі аварії. Обов’язково слухаємось: на кораблі – капітана, у літаку – пілота чи
стюардесу, у потягу – провідника, навіть якщо ми маємо високий статус у суспільстві.
3. ТЕАТРИ, КІНОТЕАТРИ, КОНЦЕРТИ
Відвідування театру чи концерту вважається святковою подією в нашому житті. Приходити
потрібно завчасно – за 20-30 хвилин до зазначеного на квитку часу. Цей час нам необхідний, щоб здати
до гардеробу свої речі, привести свій зовнішній вигляд до ладу, знайти  та зайняти свої місця. Якщо ви
взяли у гардеробі на прокат театральний бінокль, за правилами етикету це дає можливість забрати свої
речі з гардеробу позачергово. Також ви будете мати можливість якнайкраще роздивитися гру акторів,
їхні костюми та декорації. Розглядати у бінокль інших глядачів зовсім неприпустимо. Одягатися
потрібно нарядно та святково. Припустимі яскраві аксесуари, що підкреслюють вашу індивідуальність.
Макіяж у жінок може бути виразнішим та яскравішим, ніж у повсякденні. Але користуватися
парфумами необхідно в міру. Кожен має право на свій аромат. Проходити до своїх місць необхідно
обличчям до глядачів, не вибачаючись кожного разу. Ті, в кого місця знаходяться у центрі, мають
першими їх зайняти, тож мають приходити раніше. Якщо чоловік і жінка прийшли до театру разом, він
пропонує жінці зайняти те місце, де їй буде краще видно. У випадку, коли ви запізнилися на виставу, і
на сцені вже відбувається дійство, ви маєте проходити обличчям до акторів, щоб не продемонструвати
неповаги до них та їх роботи. В театрах дозволено, і навіть бажано, аплодувати після вдалих реплік або
монологів акторів. Це засвідчує живий зв’язок між акторами та глядачами. Але, будь ласка, не робіть
цього дуже довго. Актори, звісно витримають невеличку паузу, але не можна збивати представлення чи
виставу з темпоритму.  У кінці вистави, виражаючи своє захоплення, під бурхливі оплески можна
вигукнути «Браво!». Вигук «Біс!» означає прохання повторити. Тож, цей вигук природньо
використовувати після виконання певного номеру або пісні, якщо ми хочемо подивитися чи послухати
ще раз. А ось виставу актори навряд чи погодяться відіграти ще раз.
 А от у кінотеатрах зовсім не бажано бурхливо виражати свої емоції. На екрані актори не живі, вони
не можуть зачекати, і наступної репліки ви можете не почути. Виключенням можуть бути тільки
прем’єри, коли в залі присутні актори , режисер та інші працівники знімальної групи, яких цікавить
реакція глядачів. Просуватися між рядами потрібно завжди обличчям до глядачів.
 На класичних концертах з оплесками також потрібно бути обережними. Якщо виконується великий
твір одного композитора, то в паузах категорично не можна аплодувати. Потрібно завжди орієнтуватися
на диригента. Аплодуємо лише тоді, коли він обертається обличчям до глядачів. На класичних
концертах не прийнято використовувати біноклі, тому що там головне слухати, а роздивлятися, по суті,
немає чого. Сцена оформлюється класично: темні оксамитові завіси на світлому фоні, ніяких
додаткових декорацій; виконавиці в однакових нарядних сукнях, а виконавці у фраках. Пам’ятайте,
якщо диригент не є видатною особою, в нього не потрібно брати автографа.
 Джазові концерти мають, звісно, більш демократичну атмосферу. Тут дозволяється клацати
пальцями, злегка притоптувати ногою у такт музики, але в жодному разі не плескати у долоні під час
виконання твору. А на поп- та рок-концертах можна аплодувати та, навіть, підспівувати і, звісно,
вигукувати «Біс!».
 Після закінчення виступу артистам на знак подяки можна подарувати квіти. Це можна зробити
особисто, піднявшись на сцену після завершення виступу чи вистави. Але у театрі опери та балету квіти
заносять у спеціальне приміщення. Зазвичай у букети вкладають візитну картку або невеличку листівку,
де має бути зазначено для кого та від кого цей букет. По закінченню вистави всі квіти виносять на сцену
співробітники театру та під оплески глядачів роздають артистам. Справа в тому, що глядацький зал і
сцену розділяє оркестрова яма. Раніше було популярним кидати квіти до ніг артистів. Це дозволено й
сьогодні, тільки в жодному разі не під час вистави.
4. РЕСТОРАНИ
Якщо ви відвідуєте ресторан із супутницею/супутником, то до столику, який ви попередньо
забронювали, вас проводжає метрдотель (адміністратор залу). Ви маєте йти у такій послідовності:
метрдотель, жінка, чоловік. Жінка та чоловік сідають навпроти один одного. Обирати потрібно лише
гарно відомий вам ресторан.
 Якщо ви запросили у ресторан ділових партнерів, то зустрічайте їх при вході до ресторану, неначе
вони є гості у Вашому домі. Обов’язково підтвердіть зустріч із діловим партнером, зателефонувавши
йому напередодні. Якщо гість запізнюється більше, ніж на 15 хвилин, необхідно по телефону
попередити про це того, хто запросив. Запрошувати ділових партнерів до ресторану можна з метою
обговорення певних питань за межами офісу або проведення своєрідної співбесіди, щоб краще
дізнатися про людину та її професійні якості. Крім необхідних документів, на стіл не можна викладати
особисті речі: мобільні телефони, гаманці, футляри для окулярів. Все це має знаходитись у сумці чи
портфелі, які можна поставити або між спиною та спинкою стільця, або збоку стільця на підлогу, або на
вільний стілець поруч. Як правило, рахунок сплачує той, хто запросив.
Декілька загальних правил:
·       Якщо виделка впала на підлогу, потрібно звернутися до офіціанта з проханням принести іншу.
·       Серветку з підставної тарілки потрібно покласти собі на коліна.
·       Право замовити алкогольний напій надають найбільш досвідченій у цьому питанні людині за
столом.
·       Чашку з кавою або чаєм потрібно тримати за вушко.
·       Не можна за столом використовувати зубочистки.
Після завершення їжі, серветку недбало відкладають на стіл ліворуч від своєї тарілки.

Прийоми як засіб ділового спілкування

1. Види прийомів
            Ми живемо у часи розширення політичних, економічних та культурних відносин із
іноземними державами, що проявляється у створенні сумісних підприємств, фірм, організацій та сприяє
розвитку спілкування між людьми різних країн світу та на всіх рівнях. Однією з форм ділового
спілкування між людьми є прийоми.
            Прийомами називають зібрання запрошених осіб на честь кого-небудь або чого-небудь і
проводяться з метою розвитку та підтримки певних відносин. Прийоми бувають офіційні,
неофіційні, ділові та урочисті.
            Офіційними називають прийоми, які проходять згідно протоколу та протоколюються
секретарями. Протокол – це зібрання правил, традицій та умовностей, яких мають дотримуватись
усі офіційні особи у діловому спілкуванні. Протоколювання – це документована фіксація усіх
прийнятих на засіданні рішень.
            Неофіційними називають  прийоми, які проводяться з метою підтримки або
налагодження відносин та контактів в неофіційній вільній обстановці. Приводом для їх проведення
можуть слугувати вирішення ділових питань, а також особисті свята. Тож неофіційні ділові прийоми,
що проводяться за межами офісу, можуть бути цілком доречними та результативними.
             Ділові прийоми - це  ділові зустрічі та зібрання, які пов’язані з підписанням угод,
наданням та отриманням консультацій, обговоренням та вирішенням нагальних ділових питань.
             Урочисті прийоми – це прийоми, які проводяться з частуванням гостей в урочистій
обстановці.
Приводом для їх організації можуть слугувати особисті, національні та державні свята, ювілейні
дати, проведення конференцій та виставок, підписання угод та ін. в неофіційній урочистій обстановці.
2. Офіційні ділові прийоми
        Офіційні ділові прийоми – це  ділові зустрічі та зібрання, які проводяться згідно
протоколу та протоколюються.   
         Організація та проведення офіційного ділового прийому вимагає ретельної підготовки, з
урахуванням витрат коштів, які необхідні на:
·       підготовку приміщення для переговорів;
·        підготовку пакету представницької документації;
·       оплату проїзду ділових партнерів на зустріч, якщо вони запрошуються із різних міст чи
держав;
·       оплату їх проживання, харчування, трансферу та культурно-розважальну програму.
Необхідно усвідомлювати, що організація та проведення будь-яких офіційних прийомів – це завжди
показник іміджу компанії, організації в цілому, а також її представників – перш за все, керівництва, а
також інших працівників.
            Основні моменти організації та проведення офіційних ділових прийомів:
1.    Визначення кількісного складу запрошених осіб;
2.    Запрошення на діловий прийом;
3.    Оформлення приміщення;
4.    Зустріч гостей;
5.    Розсадження присутніх за столом переговорів;
6.    Обслуговування гостей.
               Жодна людина не може організувати офіційний діловий прийом  самостійно, тому на час
організації ділової зустрічі створюються організаційні групи з числа працівників установи.  Кожна з цих
груп повинна мати певні функціональні обов’язки.
3. Визначення кількісного складу гостей
           Першою починає працювати група, яка визначає кількісний склад учасників перемовин.
Кількість учасників необхідно співвіднести із кількістю наявних місць за столом переговорів, тобто із
розмірами цього столу. Усі ділові партнери мають сидіти на відстані 1 м один від одного. Необхідною
умовою є те, що кількість ділових партнерів із запрошеної сторони  має дорівнювати кількості
партнерів приймаючої сторони. Після того як перелік усіх запрошених на діловий прийом осіб буде
складений, він передається керівнику для узгодження та можливого внесення змін. По узгодженому
переліку учасників перемовин організаційна група має підготувати протокольний список.
              Протокольний список – це максимум інформації про ділову особу. Він містить в собі
весь послужний список ділового партнера, його сімейний стан, його зацікавлення та хобі. Його готують
з метою налагодження гарних доброзичливих відносин із партнерами. Протокольний список надає нам
можливості вільно спілкуватися із діловим партнером на теми, які будуть йому цікавими та приємними,
а також тактично уникати небажані для нього теми у розмові під час перерви або після закінчення
зустрічі. Інформацію для протокольного списку необхідно брати із офіційних джерел, інтернету, газет,
журналів, а також з приватних каналів, якщо ми знайомі з людиною, яка особисто спілкується із нашим
діловим партнером.
             Після того, як перелік запрошених осіб буде остаточно визначений, розпочинає працювати
група, яка відповідає за складання та розсилання запрошень.
4. Розсилання запрошень
           Запрошення на ділові прийоми відбувається за допомогою ділового листування або по
телефону, в залежності від того, чи будуть відбуватися планові або оперативні перемовини. Запрошення
до планових переговорів відбувається за 3-2 тижні та містить в собі наступну інформацію:
 ·       Дату, час та місце зустрічі;
·       З якої нагоди відбувається зустріч;
·       Перелік питань, які будуть розглядатися;
·       Перелік необхідної документації.
·       Контактний телефон, за яким можна отримати необхідну консультацію.
         Лист-запрошення для іноземних партнерів необхідно надсилати раніше, ніж іншим учасникам
перемовин. Необхідно враховувати, що для іноземних партнерів може знадобитися додатковий час на
оформлення потрібних документів та спланувати візит. Питання чи сплачує, чи не сплачує приймаюча
сторона приїзд, трансфер, проживання та харчування, також потрібно оговорити у листі-запрошенні.
           Відповіді на запрошення ділові партнери повинні надати протягом 48 годин.
           Також група по розсиланню запрошень має підготувати для кожного учасника перемовин
пакет представницької документації, що повинен бути виконаний в одному дизайнерскому стилі. До
нього входять візитні картки для учасників переговорів приймаючої сторони, теки, блокноти, прес-
релізи та інше.
5. Підготовка приміщення
         Організаційна група, яка відповідає за оформлення приміщення на перемовинах також
рзпочинає свою роботу. Зазвичай, кімната переговорів оформлюється у класичному діловому,
національному або у сучасному стилі, але обов'язково в межах елегантної стриманості.                         
Приміщення має бути устатковане сучасним  обладнанням: проекторами, екранами, безпровідними
гарнітурами та звуковими системами. Прикрашати кімнату переговорів або конференц-зал можна
символікою компанії, сертифікатами та грамотами, офісними квітами, картинами, що мають певну
тематику. Це можуть бути, наприклад, види міста, пейзажі, абстракція та ін. Неприпустимими будуть
картини з зображеннями війни, хижіх звірів. Недоречно також будуть виглядати натюрморти з
зображенням їжі. Не можна вішати картини, що не відповідають загальноприйнятій тематиці, навіть,
якщо вони мають художню цінність і є відомими та раритетними. На вікнах мають бути жалюзі, щоб
світло не сліпило очі учасникам переговорів, але вони можуть бути закритими не більше, ніж на 2/3.
6. Зустріч гостей
         Гостей, які з'їжджаються на діловий прийом вітає група по організації зустрічі
гостей. Кількість учасників цієї групи має складати 2/3 від кількості запрошених осіб. Перша особа
ніколи не зустрічає гостей на офіційних ділових прийомах, а очікує на них безпосередньо у конференц-
залі. На одязі кожного учасника організаційної групи по зустрічі гостей має бути бейджик з його
прізвищем, ім’ям та по-батькові. Кожен працівник з цієї групи, зустрівши гостя, має допомогти йому
зареєструватися, тобто підвести до столу реєстрації, де знаходиться перелік запрошених осіб та вручити
пакет документації, який гість зможе використовувати під час перемовин. Також в обов’язки
працівників з організаційної групи по зустрічі гостей входить ознайомлення запрошених осіб з
приміщеннями, якими вони  будуть користуватися під час ділової зустрічі. Потрібно показати, де
знаходиться гардероб, кімната відпочинку, вбиральня. Після того, як всі запрошені ділові партнери
прибудуть, їх проводжають до кімнати переговорів, де на них очікує перша особа та інші учасники
перемовин приймаючої сторони.
Сценарій прибуття гостей. Дипломатична ніша
           За правилами етикету, запрошені особи мають з’їжджатися на офіційний діловий прийом у
певній послідовності. Спочатку приїжджають партнери нижчі за статусом, за посадою. Останніми – ті
хто мають перевагу за правилом першості, тобто особи, які очолюють делегацію. Час зустрічі гостей є
суворо регламентований і називається «дипломатичною нішею». Дипломатична ніша – це ± 15хв від
призначеного для прийому часу.  Дипломатична ніша дає зрозуміти, що зустріч гостей буде
розпочинатися за 15хв до вказаного на запрошені часу, і ніяк не раніше, і буде тривати ще максимум 15
хвилин потому за умов екстремальної ситуації. Делегація може приїхати й одночасно, в одному
автомобілі. Тоді реєструються в першу чергу ті хто мають перевагу.
 7. Обслуговування гостей
        Працівники, які мають своїми обов’язками обслуговування гостей під час офіційного ділового
прийому повинні враховувати, що для максимальної зручності, стіл переговорів потрібно розділити на
сектори (по 4-6 людей). І з цього розрахунку уздовж стола розставляють групками мінеральну воду без
газу, бажано у скляних пляшках з етикетками; склянки із тонкого прозорого скла без малюнку. Також,
можуть бути розставлені попільнички, запальнички та відкриті пачки цигарок найкращої марки з тих,
що ви можете запропонувати, якщо під час переговорів дозволено буде курити. Це питання вирішується
за згодою всіх сторін. На запальничках може бути логотип вашої організації, так само як і на блокноті
та ручці. Їх можна буде взяти собі після закінчення перемовин. Обслуговування гостей передбачає
частування кавою або чаєм під час перерви, а також своєчасну заміну попільничок та ін. В
організаційну групу по обслуговуванню гостей мають залучатися найкрасивіші працівники, які мають
виглядати відповідно до ділового стилю. Це допоможе додатково скласти приємне враження про вашу
організацію та підкреслить гарний імідж установи.
8. Розсадження гостей
        Правилами етикету також регламентується порядок розсадження за столом переговорів усіх
учасників ділової зустрічі. Стіл у кімнаті переговорів завжди ставлять уздовж вікон. Гості
розсаджуються обличчям до вікон, тож вигляд за вікном має бути приємним, щоб не зіпсувалося
враження про організацію, яка проводить цю ділову зустріч. На вигляд за вікном, в першу чергу, мають
звертати увагу працівники, які відповідають за вибір та підготовку приміщення. Господарі
розсаджуються навпроти, обличчям до дверей. Таке розсадження сприяє тому, щоб ділова зустріч
пройшла найкращим чином. Перша особа приймаючої сторони має контролювати весь порядок зустрічі.
Якщо, наприклад, до кімнати переговорів зазирне хтось з групи по обслуговуванню гостей, щоб
запропонувати каву або чай, керівник може одним жестом дати зрозуміти, чи буде це доречно зараз, чи
ні. Як зазначалося раніше, усі учасники ділової зустрічі мають сидіти на відстані 1м один від одного,
дотримуючись такого порядку: перші особи, наприклад, керівники установи, мають сидіти по центру
широкого краю стола навпроти один одного, перша особа приймаючої сторони обличчям до дверей, а
перша особа запрошеної сторони – обличчям до вікна. Їх стільці можуть бути трохи відсунутими, щоб
позначити де саме є центр. Якщо перша особа помилиться, і сяде не на своє місце, порядок розсадження
зруйнується та всі будуть змушені довго посуватися та пересідати, а цього ніяк не можна допустити.
Праворуч від перших осіб своєї установи мають сідати другі особи, наприклад замісники; ліворуч –
треті особи, наприклад, начальники певного відділу; праворуч від других осіб сідають четверті особи –
це працівники, що мають нижчу посаду від начальників відділів; ліворуч від третіх осіб сідають п’яті
особи – це працівники, що мають посаду, нижчу від посади четвертих осіб, і за таким принципом – чим
нижча посада, тим далі та лівіше від першої особи своєї установи, розсаджуються всі учасники ділової
зустрічі. Перекладачі повинні сидіти між першою та третьою особами або на місці третьої особи. У
торцях столу мають сидіти секретарі, кожен з правого боку від першої особи своєї установи. Кількість
гостей і господарів має бути рівною.
        Також на сьогоднішній день можливим є і таке розсадження, при якому перші особи сідають на
чолі столу навпроти один одного, а інші учасники перемовин розміщуються за ними, враховуючи
правило першості, відповідно до своєї посади. Перекладачі сідають у торці столу перед першими
особами, а секретарі останніми.

Види візитних карток

Візитна картка – це документ, який представляє конкретну особу або конкретну установу і діє
від їх ім’я.
            На сьогоднішній день існують такі види візитних карток:
1.    Відкрита службова візитна картка;
2.    Закрита службова візитна картка;
 3.    Візитна картка для приватного життя;
4.    Сімейна візитна картка.
Інформація на кожному виді візитної картки відрізняється, як і час користування нею.
Існують певні вимоги до оформлення цього документа:
·       Стандартний розмір 9/5;
·       Цупкий твердий картон;
·       Чіткий, читабельний шрифт;
Не припускаються ніякі скорочення, окрім загальновживаних, на кшталт «АН України», «СП»,
«вул.», «тел.» та ін.;
1. 1.ВІДКРИТА СЛУЖБОВА ВІЗИТНА КАРТКА
         Відкрита службова візитна картка – це картка, що представляє нас як ділову особу і діє в
робочий час. Оформлюється вона наступним чином:
·       В середині поля необхідно вказати ПІБ власника картки, що друкується більшим шрифтом;
·       Зверху поля подається назва організації без скорочень (окрім загальновживаних);
·       У верхньому кутку ліворуч – логотип установи;
·       Під ПІБ вказується повна назва посади ділової особи;
·       У нижньому куточку ліворуч – повна адреса установи, включаючи індекс, місто, район,
область;
        У правому нижньому куточку друкуються робочі телефони, враховуючи робочий мобільний
номер, якщо такий є, також додається електрона адреса. Особисті телефони у відкритій службовій
візитній карточці друкувати не можна!
       Відкриті службові візитні катки мають бути односторонніми. Інформація на них подається тільки
однією мовою – або рідною, або іноземною. Зворотна сторона має бути чистою, щоб її можна було
використовувати для будь-яких необхідних записів від руки (особистого мобільного телефону,
наприклад) за необхідності. Тому для виготовлення візитних карток якнайкраще використовувати білий
матовий картон.
       Якщо ми розробляємо візитну картку іноземною мовою для поїздки за кордон, ПІБ ми маємо
вказувати наступним чином: спершу ми пишемо ім’я, потім першу літеру по батькові, ставимо крапку, а
потім прізвище (Ivan S. Pylypenko). Також потрібно намагатися, щоб службових телефонів було не
менше трьох. В іншому випадку нас можуть сприйняти несерйозно.
2. 2.ЗАКРИТА СЛУЖБОВА ВІЗИТНА КАРТКА
       Закрита службова візитна картка – це картка, що представляє певну установу і діє від її
ім’я. Оформлюється вона таким чином:
·       У верхньому куточку ліворуч – логотип організації;
·       У нижньому куточку ліворуч – повна адреса;
·       У нижньому куточку праворуч – телефони та електрона адреса установи;
        Замість ПІБ друкується якась загальна фраза, на кшталт: «Ми завжди Вам раді!» або «Завітайте
до нас!».
        На відміну від інших видів візитних карток, закрита службова візитна картка може бути
двосторонньою. На звороті, як правило, друкується схема знаходження організації або перелік послуг.
Також вона може бути кольоровою та глянцевою. Справа у тому, що вона діє від ім’я всієї організації, і
писати щось від себе не можна нікому.
3. ВІЗИТНА КАРТКА ДЛЯ ПРИВАТНОГО ЖИТТЯ
      Візитна картка для приватного життя представляє нас як приватну особу і діє в
позаробочий час. Інформація, що у ній подається:
·       ПІБ конкретної особи.
·       домашня адреса;
домашній та особистий мобільний телефони;
 Під прізвищем та ім’ям не можна друкувати посаду, але дозволяється вказати звання: «професор»
або «народний артист України», або «генерал армії України».
4. СІМЕЙНА ВІЗИТНА КАРТКА
        Сімейні візитні картки представляють собою набір візиток, що використовуються на
високих рівнях дипломатами та іншими високопосадовцями, які перебувають за кордоном у
супроводі подружжя.
         Першою з набору сімейної візитної картки – є візитівка високопосадовця. На ній вказується:
·       ПІБ на середині поля;
·       У верхньому лівому кутку – герб держави, яку представляє висока особа;
Внизу посередині – назва країни.
Така візитка використовується власником під час офіційних ділових прийомів, коли протокол вимагає
його присутності без супроводжування дружини.
Другою з набору сімейної візитної картки є візитівка дружини високопосадовця. Оформлюється
вона за тим самим принципом, змінюється тільки ПІБ. Використовується на офіційних прийомах, в яких
приймає участь без супроводжування чоловіка. Це можуть бути благодійні прийоми або відкриття
виставок, або прийоми, які є частиною культурної програми.
        Сімейна візитна картка дружини на 1 см має бути меншою за чоловічу, і має розмір 8/4 за нашими
національними етикетними правилами. А в Англії навпаки – на 1 см більшою (10/6).
Третя з набору візитних карток – це сумісна картка подружжя, де вказуються ПІБ і чоловіка, і
дружини.
Така картка використовується подружжям під час офіційних прийомів, які вони відвідують разом.
5. МОВА ВІЗИТНИХ КАРТОК
         Мовою візитних карток називають французькі слова у словосполученнях, скорочені до
першої літери, які від руки ставляться на візитних картках і несуть у собі певний зміст.
           Раніше мовою візитних карток у нас в країні користувалися лише на вищому рівні, але на
сьогоднішній день її активно практикують у діловому світі. За Ф.Ф. Молочковим, радянським
дипломатом, надзвичайним та повноважним послом, ці літери потрібно було писати олівцем у лівому
нижньому куточку візитної картки. Але на сьогоднішній день ми можемо зустріти їх на будь-якому
чистому полі візитної картки, а також на її зворотній стороні, зокрема.
            Приклади найпоширеніших скорочень:
·       p.f. – вітаю (з будь-якою нагодою);
·       p.f.N.A – вітаю з новим роком;
·       p.r. – висловлюю подяку;
·       p.c. – висловлюю співчуття;
·       p.p. – заочне представлення;
p.p.c – прощаюся у зв’язку з від’їздом.
6. ОБМІН ВІЗИТНИМИ КАРТКАМИ
       Обмін візитними картками має здійснюватися за умови чіткого усвідомлення того, що
подальша співпраця викликає спільний інтерес з обох сторін. Обмін ініціює той, хто за правилом
першості має перевагу.
       Вручення візитної картки здійснюється правою рукою (або спочатку обома). Одночасно з тим,
чітко і трохи голосніше, ніж у повсякденному житті вимовити своє ПІБ. Візитку потрібно тримати
текстом до візаві для того, щоб сприймаючи одразу на слух та візуально, діловий партнер краще
запам’ятав ваше ім’я. Більше того, якщо у нього виникнуть запитання стосовно вашої посади чи назви
організації, ви зможете одразу дати всі пояснення.
       Приймати візитку потрібно лівою рукою, звільняючи праву для можливого рукостискання.
Отриману візитівку дозволяється сховати у внутрішню кишеню піджака. В жодному разі не можна
ховати її у кишеню брюк. Зневажливе ставлення до речей ділового партнера – це прояв неповаги до
самої цієї особи. Жінкам дозволяється ховати візитні картки у сумочку.
 7. ВІЗИТНИЦІ ТА ЇХ ВИДИ
Візитниця – це аксесуар, призначений для впорядкування та зберігання в одному місці
великої кількості візитних карток.
Насамперед, візитниці відрізняються функціоналом. Розрізняють такі їх типи:
      I.          Візитниця, призначена для зберігання власних візитних карток;
      II.          Візитниця, призначена для зберігання отриманих візитних карток;
      III.          Візитниця універсальна, що об’єднує в собі І та ІІ типи.
Також візитниці розподіляються на такі види:
·       «кардхолдер» - це невеличкі кишенькові візитниці (min), що мають розмір візитної карки і
вміщують у себе до 50 штук;
·       «кляссер» - це візитниці середнього розміру (midi) А-4 та А-5 формату, які вміщують у себе
200-1000 штук;
·       Настільні/настінні візитниці (max), що виробляються з пластику або з дерева. Їх можна
побачити у вигляді картотеки, що мають літерні індекси та є дуже зручними для офісної роботи.
Кардхолдери мають гармоніювати з іншими аксесуарами ділової особи за стилем і кольором: з
годинником, краваткою, ременем, взуттям, гаманцем, текою, портфелем або сумочкою тощо.
        Візитниці, що вміщують в себе візитівки для приватного життя можуть виглядати як завгодно,
підкреслюючи індивідуальність власника, як і кожен аксесуар. Вони можуть бути вироблені з тканини,
вишиті бісером, а можуть бути металевими, срібними, інкрустованими дорогоцінним камінням та ін.
Але у діловій сфері такі візитниці будуть виглядати занадто амбітно та химерно. Обираючи ділові
альбомні або кишенькові візитниці, слід враховувати, що особливою популярністю користуються
шкіряні вологонепроникні моделі. Коричневий колір шкіри візитниці виглядає найбільш престижно і
стильно, ніж сірий та чорний для чоловіків. Для жінок, звісно, кольорова гама значно ширша.

Ділові урочисті прийоми

1. ВИДИ УРОЧИСТИХ ПРИЙОМІВ
Урочисті прийоми бувають таких видів:
·       «У стіл» - це такі прийоми, на яких усі, передбачені назвою прийому, страви одночасно
виставлені на столі;
·       «В обнос» - це такі прийоми, на яких усі, передбачені назвою прийому, страви подаються
поступово, відповідно до прийнятої послідовності подання страв;
·       «З розсадженням за столом» - це такі прийоми, коли всі запрошені особи розсаджуються за
одним столом, відповідно до вказаного місця;
·       «Стоячи» - це такі прийоми, на яких запрошені особи не прив’язані до своїх місць і
пригощаються стоячи, вільно пересуваючись по всьому залу та уздовж столу з частуванням. До них
відносяться такі прийоми як «А ля фуршет», «Коктейль», «Келих вина», «Келих шампанського»;
·       «Денні» - це такі прийоми, які проводяться до 18 години включно. До них відносяться такі
прийоми як «Сніданок» та «Чай»;
·       «Вечірні» - прийоми, що проводяться з 19 години. До них відносяться такі прийоми як «Обід»
та «Вечеря».
Потрібно зауважити, що назви прийомів несуть під собою певний зміст. Вони вказують одразу і на
час проведення, і на тривалість урочистого прийому, а також передбачуване меню та форму одягу.
·       «Журфікс» – прийом фіксованого дня. Він влаштовується кожного тижня в певний обраний
день та час, як правило протягом осінньо-зимового періоду. Запрошення розсилаються 1-2 рази на
початку і в середині сезону. За необхідності надсилаються повідомлення про перерву. В запрошенні
оговорюється, що адресат може приходити у гості в указаний час без попередження. Час проведення з
16 по 18 годину. Частування та форма одягу – як на прийомі «Чай». «Журфікс» вважається жіночим
прийомом, хоча можна запрошувати і чоловіків. Його можна проводити як літературні або музичні
вечори. «Журфікс» дуже популярний серед еліти – дружин високопосадовців та дипломатів.
 «Барбекю» – найдемократичніший вид прийому у якому мається на увазі смажене на решітці м’ясо.
«Барбекю» проводиться просто неба, на свіжому повітрі – в саду або в лісі. М’ясо маринується
заздалегідь (риба, курка, дичина, телятина, свинина, баранина) і смажиться під час прийому, як правило
господарем. Закуски та напої мають найрізноманітнішу палітру, чого немає на інших видах прийомів.
Під час смаження м’яса гості розважаються іграми, плаванням. Форма одягу найзручніша та має
відповідати погоді. Для проведення прийому «Барбекю» потрібно взяти з собою складені столи та
стільчики, а також скатертину.
2. ХАРАКТЕРИСТИКА ВИДІВ ДІЛОВИХ УРОЧИСТИХ ПРИЙОМІВ
          Денні прийоми, які розпочинаються до 18 години включно і тривають 1-1,5 години.
«Сніданок» можна призначати з 12-15 годину включно, а «Чай» - з 16-18 годину включно. Форма одягу
на денних прийомах – повсякденна. Ми можемо прикрасити себе для цього прийому певними
аксесуарами, щоб додати святковості нашому вигляду, але в рамках ділового стилю. Вечірні наряди на
денних прийомах будуть виглядати химерно. Денні прийоми вважаються менш почесними, ніж вечірні.
 А ось на вечірні прийоми потрібно одягатися урочисто. Жінки роблять вечірній макіяж, одягають
вишукані прикраси. Для чоловіків існує правило: «чим пізніше розпочинається прийом, тим білішою
має бути його сорочка». Прийом «Обід» призначається з 20 години, а «Вечеря» - з 21 години.
Тривалість цих вечірніх прийомів – 2-2,5 години.
  Прийоми з розсадженням за столом – найдорожчі, найвідповідальніші та найскладніші. Вони
включають у себе додаткові складності з правильним розсадженням гостей, що має бути змішаним,
тобто чоловіки та жінки мають сидіти один через одного (чоловік, жінка, чоловік, жінка…), а значить їх
кількість має бути рівною (50/50). Також складності пов’язані з необхідністю мати більшу кількість
приміщень і витратити на це більше коштів. Приміщень має бути три: аванзал – приміщення перед
головним залом, де збираються всі гості, бенкетний зал, в якому відбувається частування гостей та
зал кава-чай, в який переходять гості після основної частини прийому. Перебування гостей в цих залах
входить до сценарія проведення ділового урочистого прийому з розсадженням за столом і передбачено
протоколом. До ділових урочистих прийомів відносяться «Сніданок», «Обід», «Вечеря», які
проводяться відповідно до суворого розсадження, а також «Чай», де розсадження більш вільне.
Найбільш почесними та урочистими вважаються прийоми «Обід» та «Вечеря». На прийоми з
розсадженням за столом слід приходити точно в зазначений на запрошені час.
 Ділові урочисті прийоми стоячи більш демократичні. Для їх проведення достатньо мати одну
велику кімнату. Також важливо усвідомлювати, що кількість запрошених осіб може бути
максимальною, тому що:
·       ніхто не прив’язаний до певного місця;
на прийомах стоячи дозволяється приходити та уходити  будь-коли, у рамках часу, що зазначений
в запрошенні. Наприклад, прийом відбудеться з 20 по 22 годину, тож можна прийти чи піти у зручний
для нас час протягом цих часових рамок, але не пізніше та не раніше керівництва. Як правило, прийоми
«Келих вина» та «Келих шампанського» проводяться з 12-13 години і триває близько 1 години. А
прийоми «А ля фуршет» та «Коктейль» - з 17-19 години і триває близько 2 годин. Але припустимо
проводити прийом «Келих вина» чи «Келих шампанського» і в 20, і в 21 годині, наприклад, на відкритті
художньої виставки. Тож, всі урочисті прийоми стоячи можуть бути і денними, і вечірніми, в
залежності від часу його початку.
4. ВИЗНАЧЕННЯ ВИДУ ПРИЙОМУ
Для правильного визначення виду прийому, що ми хочемо провести, потрібно врахувати його
характеристику і співвіднести з нашими фінансовими можливостями. Звертати увагу, перш за все,
потрібно на кількісний склад запрошених осіб, яких ми хочемо бачити у себе на прийомі та наявність
необхідних приміщень, що передбачає вид прийому, а також на наповнення меню. Такі заходи
підкреслюють імідж нашої організації, тож потрібно потурбуватися, щоб наш діловий урочистий
прийом пройшов на гідному високому рівні.
 Обираючи дату проведення прийому, необхідно враховувати, що такі заходи не проводяться у
святкові дні, а також у дні національного трауру.
5. ВИЗНАЧЕННЯ КІЛЬКІСНОГО СКЛАДУ
        Для організації ділових урочистих прийомів, так само як для офіційних ділових, необхідно
визначити групи по організації та проведенню цього прийому з числа працівників установи. Першою
розпочинає працювати група, що визначає кількісний склад запрошених осіб. При формуванні
кількісного складу запрошених осіб необхідно враховувати, який вид прийому було вирішено
проводити. Якщо з розсадженням за столом, то, як правило, запрошують подружжя. Розмір столу
повинен відповідати кількості запрошених осіб. Між гостями має бути відстань 1 м. Якщо був обраний
прийом стоячи, можна запросити одну персону або запрошення оформлюється на дві особи.   На
прийомах стоячи загальна кількість гостей буде значно більшою, за рахунок того, що ніхто не
прив’язаний до певного місця. Після того як перелік запрошених осіб буде визначений, необхідно
скласти протокольний список, в якому потрібно зазначити усі можливі зміни в житті гостя: хтось зайняв
більш високу посаду, хтось отримав високе звання, хтось написав книгу… Виявляючи свою обізнаність
у справах гостя, ми підкреслюємо свою повагу до нього.
6. ЗАПРОШЕННЯ
Наступною має розпочинати свою роботу група, що займається оформленням та розсиланням
запрошень. При роботі з запрошеннями необхідно враховувати такі основні моменти:
·       Запрошення повинно мати яскравий та святковий вигляд;
·       ПІБ гостя пишеться від руки каліграфічним почерком;
·       Гість має отримати запрошення за 3-2 тижні до призначеної для проведення прийому дати;
·        Відповідь на запрошення необхідно отримати протягом 48 годин;
·       Запрошена особа, яка проживає з нами в межах одного міста, має одержати запрошення через
кур’єра або особисто, якщо це високий гість. По пошті відсилаються запрошення тільки іногороднім чи
іноземним гостям;
·       Якщо в запрошенні не вказується, що воно на дві особи, то не можна із собою когось брати.
В запрошенні потрібно вказувати:
·       ПІБ запрошеної особи або осіб (від руки);
·       З якої нагоди відбуватиметься урочистий прийом;
·       Дату прийому;
·       Місце його проведення;
·       Час початку заходу для прийомів з розсадкою за столом та час початку і закінчення для
прийомів стоячи;
·       Контактні данні, за якими можна отримати додаткову інформацію, стосовно цього прийому.
Найчастіше їх розміщують з правого нижнього боку запрошення;
Також на запрошенні можуть знаходитись спеціальні надписи:
ü «RSVP» - прохання відповісти;
ü «Regrest only» - прохання відповісти у випадку відмови;
ü «P.m.» - для пам’яті;
ü «Evening dress» - вечірнє вбрання;
ü «Formal» - офіційний костюм;
ü «Informal» - неофіційний костюм;
ü «BT» - смокінг;
ü «WT» - фрак.
ü «Undress» - повсякденний діловий одяг, більш нарядний, ніж завжди.
За правилами етикету, дрес-код вказується тільки для чоловіків. Жінки одягаються у відповідне до
чоловічого вбрання: вечірня сукня, коктейльна сукня, костюм або сукня-костюм для ділових прийомів.
Якщо таких позначок, стосовно форми одягу немає на запрошенні, потрібно орієнтуватися на час та вид
прийому.
 7. ПІДГОТОВКА ПРИМІЩЕННЯ
         Особливу увагу потрібно приділити підготовці приміщення, в якому буде проходити прийом.
Групі, що повинна цим займатися необхідно продумати декор та сервірування столів, розташування
квітів. Як зазначалося раніше, квіти не повинні бути високими та мати сильний аромат. Їх розставляють
уздовж столу, по його центру у низьких вазах або перед стільцями, на яких ніхто не сидить.
Оформлення приміщення має велике значення у створюванні святкового піднесеного настрою
учасників прийому.
8. ЗУСТРІЧ ГОСТЕЙ
   Гостей, які з’їжджаються на діловий урочистий прийом зустрічає перша особа із дружиною. Вони
очікують гостей в аванзалі. Гості, що прибувають, проходять через зал, вітаються з господарями і
відходять спілкуватися з іншими знайомими гостями. Якщо гість нікого не знає, в обов’язки господарів
входить представити його комусь з присутніх. З цього моменту, той кому представили незнайомця
може його знайомити з іншими гостями. Тобто, в аванзалі відбувається знайомство через третю особу.
Також в аванзалі гості можуть пригощатися аперитивами та легкими закусками. Якщо мова іде про
діловий урочистий прийом з розсадженням за столом, то на невеличкому столику має знаходитись
схема або макет розсадження гостей за бенкетним столом, де навпроти  прізвища та ім’я кожного з
гостей вказується його місце. Термін перебування в аванзалі – максимум 30 хвилин, враховуючи
дипломатичну нішу (±15 хв). Коли збираються всі гості, оголошується запрошення до бенкетного залу.
Перша особа (господар) пропонує руку почесній гості, і вони першими заходять до нього. За ними
йдуть усі інші. Почесний гість пропонує руку господині, і вони повинні зайти до бенкетного залу
останніми. Якщо проводиться прийом з розсадженням за столом, то гості знаходять свої місця, але
сідають тільки після того, як сяде господиня.
9. РОЗСАДЖЕННЯ ПРИСУТНІХ
Розсадження присутніх за бенкетним столом має бути змішаним. Жінки ніколи не сидять поруч із
жінками, а чоловіки поруч із чоловіками. Подружжя також ніколи не сидять поруч. Кожен чоловік
піклується про даму, яка сидить праворуч нього. Не можна надавати жінці місця з краю столу, якщо в
його торці не сидить чоловік.
На ділових урочистих прийомах гостей розсаджують згідно протокольного старшинства,
враховуючи їх службове та соціальне положення. Місце праворуч від господаря вважається найбільш
почесним. Тож, права сторона столу найбільш почесна також. При розсаджуванні запрошених осіб на
урочистий прийом слід враховувати, що:
·       Статус дружини відповідає статусу чоловіка;
·       Овдовілі зберігають статус померлого подружжя;
·       Гостей без супроводження розсаджують відповідно до їх рангу (посади, почесного звання),
віку, статі та статусу в особистому житті (одружені, овдовілі чи розлучені, неодружені);
·       Якщо офіційна особа відсутня з поважних причин, то його місце займає виконуючий його
обов’язки;
·       Якщо на прийом запрошені видатні особи та члени уряду, то перевага залежить від впливу
поважних гостей на суспільство;
·       По мірі віддалення від перших осіб, місця вважаються найменш почесними.
Загальний принцип розсадження:
Господар (Г) має сидіти навпроти господині (Г); праворуч від господаря –  дружина почесного гостя
(Ж1), ліворуч дружина другого почесного гостя (Ж2); праворуч від господині почесний гість (Ч1),
ліворуч – другий почесний гість (Ч2) і так далі.
Практика проведення ділових урочистих прийомів з розсадженням за столом показує, що разом із
дружиною або чоловіком запрошуються найбільш почесні гості, а інші по одному. Якщо за рангом гості
рівні, то найбільш почесні місця з правого боку столу віддаються іноземним гостям або людям, які
працюють за кордоном і представляють там нашу державу.
 У залі «кава-чай», в який гості переходять після бенкетного залу, розсадження вільне. Найчастіше у
ньому розставляються декілька невеличких столиків, за які переходять гості і сідають поруч із тими, з
ким хотіли поспілкуватися.
10. ОБСЛУГОВУВАННЯ ГОСТЕЙ
      Зазвичай більшість ділових урочистих прийомів обслуговують офіціанти-чоловіки, жінки серед
обслуговуючого персоналу зустрічаються рідко. Існують певні вимоги до зовнішнього вигляду для
таких працівників:
·       Охайний зовнішній вигляд, коротка стрижка у чоловіків, акуратна зачіска у жінок, довге
волосся має бути прибране;
·       Чиста та випрасована уніформа – жакет, піджак, краватка-метелик, однотонна біла сорочка,
чорні черевики;
Для жінок-офіціанток заборонений яскравий макіяж та довгі нігті. Крім того, обслуговуючому
персоналу, що працює на прийомі, не рекомендується використовувати парфуми чи інші засоби
особистої гігієни з різким і сильним ароматом.
11. ПІДГОТОВКА ТОСТІВ ТА ПРОМОВ
       Тости та промови для ділових урочистих прийомів потрібно готувати заздалегідь. Перша особа
завчасно надсилає текст своєї промови почесному гостю, щоб той зміг підготувати відповідь. Відповідь
також надсилається першій особі для узгодження.
Промова першої особи має включати:
ü Привітання почесного гостя;
ü Загальні положення, що послугували нагодою для зустрічі;
ü Побажання успіхів головному почесному гостю та іншим запрошеним особам, а також
благополуччя та процвітання їх організації.
Відповідь має складатися :
ü З подяки за гостинність;
ü Підтвердження взаємної зацікавленості;
ü Теплі добрі побажання першій особі та учасникам прийому приймаючої сторони.
        Ці тости та промови висловлюють з келихом шампанського наприкінці застілля після подання
основних (других) страв. Саме після висловлювання тостів та промов усі учасники ділового урочистого
прийому переходять у зал «кава-чай».

Імідж сучасної ділової людини

Для встановлення та підтримки ділових відносин велике значення має імідж ділової особи.
Відповідний зовнішній вигляд на мові символів демонструє Вашу повагу до себе, до інших і до
конкретної події. Зовнішній вигляд ділової людини свідчить про її приналежність до відповідної сфери
діяльності, підкреслює професіоналізм та гарний смак.
Особливу роль в іміджі ділової людини завжди грали аксесуари: візитниці, папки, сумки, портфелі
(вони не повинні бути переповнені), а також ремені, краватки, прикраси, окуляри та футляри для
окулярів. Поганим тоном вважається носіння окулярів-хамелеонів під час ділових переговорів.
Прихований погляд може сприйматися як приховані наміри.  Тож, потрібно мати дві пари окулярів -
«хамелеони» та звичайні з прозорим склом.
Окрему роль відіграє невербальна лексика спілкування – це наші міміка та жести. Вони можуть
надати багато додаткової інформації. Вміння володіти собою – це мистецтво, яке високо цінується.
Потрібно зауважити на декількох важливих деталях:
·       На корпоративних святах прийнятий неформальний стиль одягу, але наша поведінка та
мовлення мають залишатися на високому діловому рівні;
·       Якщо Вас запросили на вечірній прийом у день робочого тижня, не можна приходити на
роботу у вечірньому вбранні. Потрібно таким чином організувати свій час, щоб його вистачило на
приведення себе у відповідний стан вдома, після роботи;
 ·       Робити зауваження колезі про невідповідний діловому стилю одяг на роботі може тільки
начальник;
·       Купляючи новий одяг потрібно враховувати свій статус;
Жувальна гумка може зіпсувати ваш імідж.
1. ІМІДЖ ДІЛОВОГО ЧОЛОВІКА
Діловий імідж чоловіка передбачає:
·       Зачіску бездоганну та охайну. Якщо чоловік носить бороду, то вона має бути густою та
чистою, охайно укладеною. Рідка борідка з острівками на щоках значно псує образ;
·       Костюм класичний передбачає темний або світлий колір, однотонний або в тоненьку смужку
чи клітинку, піджак однобортний на два або три ґудзика;
·       Сорочку білу або світло-блакитну та інших світлих пастельних відтінків. Відхиленням від
класики є сорочки смугасті або в клітинку;
·       Краватки мають гармоніювати із сорочкою та костюмом. Краватки з малюнком найкраще
пасують під однотонну сорочку та костюм, а краватка без малюнка – під смужку чи клітинку сорочки
чи костюму. Краватка не повинна опускатися нижче пряжки ременя;
·       Взуття чорного або темно-коричневого кольору. Краще за все виглядають шкіряні черевики.
Світле або двобарвне взуття не схвалюється;
·       Шкарпетки мають співпадати за кольором із взуттям або брюками, а також мають бути
довгими, до середини литки;
·       Прикраси нечисленні: годинник, запонки, затискач для краватки, брошка у петлиці, перстень,
але, звичайно, не все одночасно;
Аксесуари чоловіків мають бути темних стриманих тонів: чорні, коричневі, сині, бордові теки,
портфелі, візитниці (якнайкраще шкіряні), а також парасольки.
2. ІМІДЖ ДІЛОВОЇ ЖІНКИ
Діловий стиль жінки створений на кшталт чоловічого і передбачає:
·       Зачіску – коротку стрижку (до плечей) або довге волосся, зібране та охайно укладене;
·       Макіяж ледь помітний, неяскравий;
·       Костюми стриманих кольорових комбінацій: брюки + піджак/кардиган, спідниця, довжиною 2
см нижче коліна,  + піджак/кардиган або сукня-футляр + піджак/кардиган
·       Блузи/сорочки з довгим рукавом (min ¾). Блуза з коротким рукавом, як і сукня-футляр,
одягається тільки під піджак/кардиган;
·       Взуття має бути стриманих неяскравих кольорів з закритим носком та підборами до 5 см.
Світле взуття прийнято носити до 17.00;
·       Колготки тілесного відтінку;
·       Прикраси мають бути невеличкими та неяскравими: сережки, намисто, брошки, браслети,
годинник, ґудзики, каблучки, нашийні хустинки;
·       Аксесуари стриманих відтінків, хоча кольорова гама значно ширша, ніж у чоловіків: сумки,
портфелі, теки та візитниці, діловий щоденник та пенал також бажано шкіряні, в одному стилі та
кольоровій гамі;
·       Парасольки неяскраві, краще однотонні.
3. ДІЛОВЕ СПІЛКУВАННЯ
Основою ділових взаємин є спілкування. Тож, важливу роль при встановленні ділових контактів
грають тембр голосу та мовленнєвий етикет. Як слушно зауважує Тимошенко Н. Л., за соціологічним
дослідженням, враження про ділову особу складається на:
·       55% - зовнішній вигляд;
·       38% - тембр голосу та мовленнєвий етикет;
·       7% - про що говорять.
            Ділова бесіда повинна мати доброзичливу тональність, виражати повагу до співрозмовника
та власну гідність. Враховуючи те, що мовленнєвий етикет демонструє соціальний статус та рівень
обізнаності суб’єктів спілкування, оволодіння мовленнєвим етикетом є необхідним для підтримки
іміджу та престижу усієї установи. Особливо цінуються такі якості як:
·       Вміння привертати увагу;
·       Вміння розставляти акценти;
·       Вміння передбачати реакцію співбесідника;
·       Вміння володіти невербальними засобами спілкування (рухи, жести);
·       Мова не повинна бути перенасичена термінами, що призводить до складності сприйняття;
Оволодіння мовленнєвим етикетом підвищує ефективність встановлення та підтримки ділових
контактів.