Зенченко Марія, 22І група

Семінарське заняття №3. ТРАДИЦІЇ ТА ІННОВАЦІЇ АНГЛІЙСЬКОГО

ПРОСВІТНИЦЬКОГО РОМАНУ
1. Епоха Просвітництва, охоплюючи період з 1689 по 1795 роки,
визначалася рядом характерних особливостей та ідей, що надавали їй єдність
і напрямок розвитку. Офіційно вважається, що ця епоха розпочалася в другій
половині XVII століття і тривала до Великої французької революції,
передувавший їй період наукової революції.
Англія вважалася батьківщиною Просвітництва, але ці ідеї швидко
розповсюдилися по всій Європі. Однією з провідних ідей Просвітництва була
ідея залежності суспільного прогресу від поширення освіти та культу розуму.
Просвітники, такі як Дідро, Вольтер, Гете, та Руссо, вірили, що
раціональне вдосконалення суспільних форм життя може покращити кожну
людину. Освіта та виховання, за їхніми переконаннями, ведуть до
морального вдосконалення, що, в свою чергу, сприяє поліпшенню
суспільства в цілому.
Особливості просвітництва включали розвиток творчого начала в
людині, критику недосконалого суспільного ладу, віру у майбутнє
суспільства як «царства розуму», розум і досвід як джерело знань,
сприйняття світу як гармонії та досконалості, та моральне виховання як шлях
до вдосконалення суспільства.
Наукові відкриття першої половини XVII століття, такі як винаходи
телескопа та мікроскопа, а також праця Галілея та Ньютона, внесли вагомий
внесок у розвиток наукового методу і математичного аналізу.
Велика французька революція покласти край сподіванням на
перебудову суспільства на розумних засадах, проте ідеї Просвітництва
вплинули на створення ключових документів того часу, таких як Декларація
прав людини і громадянина, Декларація незалежності, Конституція США, та
польська Конституція 3 травня 1791 року.

Характеристика доби Просвітництва в англійській літературі обумовлюється

тричі розглянутими періодами: літературою раннього (1688-1730),
класичного (1730-1750) і пізнього (1750-1780) Просвітництва.
У період раннього Просвітництва англійські просвітники виступають
проти феодальних пережитків і релігійного лицемірства. Філософи
Шефтсбері, Мандевіль, поет О. Поп і романіст Д. Дефо висловлюють
реформаторські погляди. Основні ідеї англійської просвітницької реформи О.
Поп виклав у віршованому трактаті «Досвід про людину». Його творчість
мала великий вплив на розвиток просвітництва та літератури того часу.
У класичному Просвітництві англійська література досягла розквіту.
Твори С. Річардсона, Г. Філдінга, Т.-Д. Смоллетта, Дж. Лілло, Р. Шерідана
висвітлюють соціальні проблеми, відображають ідеї просвітників та
сентименталістів.
У пізньому Просвітництві панує сентименталізм, представлений
творами Лоренса Стерна, Джеймса Томсона, Едуарда Юнга. Шотландський
поет Роберт Бернс висловлює свої погляди на кохання, дружбу, суспільну
нерівність та інші соціальні проблеми.
Специфіка англійського Просвітництва в літературі виявляється у
розкритті протиріч ідеалів просвітництва та реальності, у розвитку нових
літературних жанрів та висловленні ідей просвітництва через твори
визначних постатей того часу, таких як Олександр Поп, Джонатан Свіфт,
Семюель Річардсон, Генрі Філдінг та інших.
Таким чином, епоха Просвітництва, відзначається розмаїттям
творчості, в якій віддзеркалені ідеї розумового розвитку, соціальної
справедливості та гуманізму. Вона сприяла розвитку наукового підходу та
культури розуму, вплинула на формування ключових принципів сучасного
суспільства і залишає свій важливий слід у історії людства.
2. Одним із найвідоміших англійських письменників доби
Просвітництва був Д. Дефо (1660-1731). Його творча спадщина вражає: він
залишив близько чотирьох сотень праць, двісті п’ятдесят з яких були
опубліковані за життя автора. Проте всесвітню славу приніс йому роман
«Робінзон Крузо». Всупереч мріям батька про церковну кар’єру сина, сам
майбутній письменник марив подорожами і пригодами в далеких країнах.
Участь у повстанні і необхідність приховувати свою особу після його
придушення змусили Даніеля змінити своє родове прізвище «Фо» на «Дефо»,
займатись торгівлею мужньо боротись із бідністю. Зацікавившись
журналістикою, Дефо написав статтю, в якій підтримав право людини на
свободу і вільний вибір релігії, за що навіть посидів у тюрмі, а ще три дні
його виставляли на ганьбу на різних майданах Лондона. Упродовж
п’ятнадцяти років Дефо займався політикою і письменством.
Просвітительський роман «Робінзон Крузо» приніс йому небачену славу. У
творі автор показав шлях морального відродження людини, перенесеної з
цивілізованого суспільства, сповненого недоліків, у природні умови, де
вижити можна було лише завдяки старанній праці, власному розумові,
винахідливості, хоробрості, завдяки єднанню з природою. Тому тема праці
стала в романі основною. Неперехідна цінність роману полягає у
прославленні сміливого пошуку і відкриття нових земель, звеличенні
мужності, наполегливості, винахідливості, сміливої боротьби за виживання.
Автор показав, що суспільство псує людину, а відродитися вона може,
злившись із природою. Поштовхом до написання роману стала реальна
історія моряка Олександра Селькірка, який і був прообразом Робінзона.
Робінзон Крузо – і є «природна людина», бо він самотужки навчився всіх
сільськогосподарських робіт і всі необхідні для життя на безлюдному острові
речі виготовив власними руками, а ще приручив тварин і вистояв у боротьбі
проти дикунів-канібалів, захистивши своє господарство і врятувавши життя
дикуна, якого назвав П’ятницею. Він не лише захистив нецивілізовану
людину від переслідувачів-людоїдів, а ще згодом навчив його всього, що
умів сам, привчив до праці.
3. У першому виданні «Робінзона Крузо», надрукованому в Лондоні 25
квітня 1719 року, не було вказано ім’я автора. Дефо видав цей твір за
рукопис, створений самим героєм історії. Ви здивуєтеся, але книги Д. Дефо
«Робінзон Крузо» немає! Роман мав іншу назву.
Повна назва роману – «ЖИТТЯ , незвичайні і дивовижні ПРИГОДИ
РОБІНЗОНА КРУЗО — МОРЯКА З ЙОРКУ, який прожив 28 років у повній
самотності НА БЕЗЛЮДНОМУ ОСТРОВІ, біля берегів Америки, біля гирла
великої річки Оріноко, опинившись на березі після аварії корабля, під час
якої загинув увесь екіпаж, крім нього, з додаванням розповіді про не менш
дивовижний спосіб, яким його, врешті-решт, визволили ПІРАТИ. Писано
ним самим».
В основу сюжету книги Дефо покладено історію шотландського
матроса Олександра Селькірка, який прожив на острові Мас-а-Тьєрра (біля
узбережжя Чілі) у повній самотності 4 роки й 4 місяці. Опинився на острові
боцман добровільно: він не знайшов спільної мови з капітаном, та й судно, на
якому вони подорожували, було занадто старим і ненадійним. Селькірк
сподівався повернутися додому на одному із суден, що заходили до островів
за прісною водою. Так і сталося. Але лише через 4 роки і 4 місяці, які
морякові необхідно було прожити на безлюдному острові.
Як первісні люди, він навчився видобувати вогонь тертям, а коли
закінчився порох, ловив руками диких кіз. Коли корабель «Дьюк» наблизився
до острова, моряки побачили людину у звірячих шкурах, яка не могла
вимовити жодного слова… Але одразу повернутися Селькірку не судилося.
Йому довелося об’їхати навколо світу й повернутися додому капітаном
вітрильника «Інкриз». Олександр Селькірк — прототип Робінзона Крузо.
Прототип — це реально існуюча особа, яка слугувала авторові прообразом
(моделлю) для створення літературного персонажа.
Тема праці стала в романі основною, прославляючи сміливий пошук і
відкриття нових земель, мужність, наполегливість, винахідливість та сміливу
боротьбу за виживання. Робінзон Крузо виявляється «природною людиною»,
здатною самостійно навчатися та виживати в умовах безлюдного острова.
Поштовхом до написання роману стала реальна історія моряка Олександра
Селькірка, прообразу Робінзона. Концепція природної людини виявляється
через виживання, самостійність та злиття з природою.
Цитата з тексту: «Мені спало на думку, що при береговому вітрі пліт мені
непотрібний і що треба поспішати на берег, поки море ще не дуже
розбурхалось, бо інакше я й зовсім не зможу вибратись. Отож я спустився у
.воду й поплив. Чи то через вагу речей на мені, чи то через те, що доводилося
боротися із течією, в мене ледве вистачило сил перепливти невелику смугу
води, що відокремлювала корабель від бухточки. Вітер швидко міцнішав і ще
до початку відпливу перейшов у справжній шторм.»
Релігійно-символічна площина роману виражена через тему віри, долі
та визволення духовної особистості. Крузо виявляє велику віру та розуміння
провидіння в умовах самотності.
Цитата з тексту: «Я зовсім вирішив був їхати в Бразілію і оселитися
там, бо я, так би мовити, натуралізувався в тій країні. Була, проте,
маленька перешкода, що зупиняла мене, а саме — релігія. Правда, на той час
не релігія стримувала мене від подорожі. Колись, живши серед католиків, я
відкрито додержувався їхньої релігії, і так само не вважав я цього за гріх і
тепер. Але останнім часом я став замислюватись над цим більше, ніж
раніше, і тепер, коли я говорив собі, що мені доведеться жити й померти
серед католиків, то іноді каявся, що визнав себе за папіста; мені спадало на
думку, що католицька віра, мабуть, не найкраща, і я не хотів померти
католиком.»
Поняття «робінзонади» визначає піджанр пригодницької літератури, де
головний герой випадково опиняється на безлюдному місці та протистоїть
труднощам виживання.
Цитата з тексту: «Я докладно написав їй про всі мої пригоди: як
потрапив у неволю, як утік, як зустрів у морі португальський корабель і як
людяно поставився до мене капітан. Наприкінці розповів про своє теперішнє
життя і дав потрібні вказівки щодо закупки для мене товарів. Мій приятель
— капітан, прибувши до Лісабона, знайшов спосіб через англійських купців
переслати в Лондон одному тамтешньому купцеві замовлення на товари, а
також лист з докладним описом моїх пригод. Лондонський купець негайно
передав обидва листи вдові англійського капітана, і вона не тільки видала
необхідну суму, а й переслала від себе португальському капітанові щедрий
подарунок за його людяне, співчутливе ставлення до мене.»
Жанр роману-робінзонади, представленого Дефо, визначається
реалізмом, фокусом на практичних аспектах виживання та розвитку героя.
 4. Чимало передових ідей висловив у своїх творах Джонатан
Свіфт (1667-1745), життя якого теж щасливим назвати важко, адже він ріс
без батька, в дитинстві перебував під опікою дядька, певний час був
секретарем у свого далекого родича. Літературну творчість він розпочав у
тридцять років, коли ним був написаний перший памфлет «Битва книг»,
сатира «Казка про бочку». Частину життя Дж. Свіфт жив у Ірландії, де
народився. Живучи в Лондоні, він писав памфлети, спрямовані проти війни,
виступав проти хабарництва. Письменник також відігравав визначну
політичну роль у житті Англії, адже був довіреною особою прем’єр-міністра
уряду лорда Болінброка, неофіційним радником кабінету міністрів. Він
славився своєю чесністю і непідкупністю, завжди боровся за свободу
Ірландії. Своє майно Джонатан Свіфт заповів на будівництво притулку для
психічно хворих людей. Найвідоміший твір письменника – «Мандри
Гуллівера», розповідь про казкові подорожі героя до різних країн, яких
насправді немає, до країн ліліпутів, мавпоподібних істот і шляхетних коней
тощо. Цей роман насправді був сатирою на суспільство, в якому процвітали
пиха, жадібність, жорстокість, свавілля, інтриги, несправедливість,
незліченні моральні вади тощо. Автор мав ілюзорні романтичні наміри
виправити і вдосконалити світ людей. У кожній частині роману (подорожі до
чергової екзотичної, неймовірної країни) Свіфт показує англійську
реальність – парламентську боротьбу, придворні інтриги, шпигування і
пліткування, продажність, зрадництво тощо. «Мандри Гуллівера» мали
величезний резонанс і вплинули на всю подальшу англійську сатиру
наступних часів.
Модель державного устрою в «Мандрах Гулівера» складалася з кількох
країн, кожна з яких представляла певний тип влади і соціально-економічну
систему. Наприклад, Ліліпутія символізувала абсурдність та мізерність
політичної системи, в той час як Бробдінгнаг представляла різницю у
масштабах та негнучкість мислення.
Цитата з тексту: «Їдучи додому, я думав, що знов опинився в Ліліпутії,
— такими маленькими здавалися мені будинки, дерева, худоба й люди. Я
боявся, що подавлю перехожих і часто голосно гукав на них, наказуючи зійти
з дороги; і разів зо два через мою зухвалу поведінку мені мало не розчерепили
голови.»
Авторська іронія виявляється в тонкому гуморі та гостроті сатири,
якою Свіфт насміюється з тогочасних англійських соціальних, політичних та
культурних реалій. Його іронічний погляд на світ і певні події зазначався
через оповідь про надмірності та абсурдні аспекти різних країн, критика яких
насправді була спрямована на його сучасників.
 У «Мандрах Гулівера» виявляються риси фантастики і сатири через
вигадані країни та їхні несподівані особливості. Гулівер відвідує місця, де
люди мають надмірні розміри або, навпаки, дуже маленькі. Кожен епізод є
приводом для автора висміювати реальні аспекти життя.
Дж. Свіфт залишив за собою загадки, які покликані залишитися для
читачів під впливом думок і роздумів. Його твори запропонували глибокий і
критичний погляд на суспільство, політику та людську природу, і його
загадки залишаються актуальними і до сьогодні.