Реферат

з предмету: Філософія
на тему: біографія Фрідріха Ніцше

Студентки:
2 курсу
Відділу:
“Оперний спів”
Марко Яни
Біографія
Ніцше народився 15 жовтня 1844 року в Рекені (недалеко від Лейпцига, східна
Німеччина) у родині лютеранського пастора Карла Людвіга Ніцше (1813—1849).
Під час навчання в гімназії виявив значні здібності до філології та музики. У
1864–69 роках Ніцше вивчав теологію та класичну філологію в Боннському і
Лейпцизькому університетах. У цей же період познайомився з творами
Шопенгауера і став шанувальником його філософії. На розвиток Ніцше також
сприятливо вплинула дружба з Ріхардом Вагнером, яка тривала багато років. У
23-річному віці був призваний до прусської армії і зарахований у кінну
артилерію, але, отримавши травму, демобілізувався.
Він піддав різкій критиці релігію, культуру і мораль свого часу і розробив власну
етичну теорію. Ніцше був швидше літературним, ніж академічним філософом, і
його твори носять афористичний характер. Філософія Ніцше справила великий
вплив на формування екзистенціалізму і постмодернізму і також стала дуже
популярна в літературних і артистичних колах. Інтерпретація його праць досить
різноманітна і викликає багато суперечок.
Був агресивним критиком традиційної моралі, утилітаризму, тодішньої
філософії, матеріалізму, німецького ідеалізму, німецького романтизму та
сучасного йому життя в цілому. Він є одним із найбільш читаних мислителів.
Ніцше створив велику кількість афоризмів і експериментальних форм письма.
Хоча його творчість була згодом спотворена й асоційована то з філософським
романтизмом, то з нігілізмом, то з антисемітизмом і навіть з нацизмом — сам
Ніцше гаряче відкидав свою належність до тих із цих форм, що вже існували в
його час, аж до прямого протистояння їм. Себе Ніцше назвав філософом
неприємних істин. Його часто вважали натхненником філософського та
літературного екзистенціалізму, а пізніше й постмодернізму. У багатьох
відношеннях його погляди важко зрозуміти в будь-якій систематизованій
формі. Говорити про цілісне вчення Ніцше, мабуть, не можна. А його творчість
була й залишається предметом палких суперечок.
Окремо, щодо концепції про надлюдину. Радянська марксистсько-ленінська
ідеологічна пропаганда називала Фрідріха Ніцше провісником фашизму, але
сучасні філософи одностайно сходяться на думці, що Ніцше не був ані
фашистом, ані нацистом. Це підтверджує той факт, що німецький філософ писав
про «надлюдину» як про окремий об'єкт людської спільноти. Всупереч цьому
фашизм розглядається як колективне явище або інакше стадний інстинкт.
Ніцше розкривав концепцію надлюдини через гостру критику християнської
релігії, до своєї смерті встиг видати першу частину атеїстичної книги
«Антихристиянин» («Антихрист»):
“Християнство аж ніяк не слід оздоблювати й прикрашати: воно стало
смертельним ворогом вищій людині, засудило її всі провідні інстинкти і
виділило з них зло і злих… Християнство стало на бік усіх недолугих, ницих і
безпорадних, створило ідеал, який суперечив потужним інстинктам виживання,
загидило навіть розум духовно сильніших натур, оголосивши гріховними й
облудними найвищі духовні цінності і прозвавши їх спокусами.”
Іншою його широко відомою фразою є:
“Брати мої по війні! Я люблю вас до глибини душі; тепер і раніше я був вашим
рівним. Та я також ваш кращий ворог. Дозвольте ж мені сказати вам правду! ...Я
бачу безліч солдат; як би я хотів бачити багато воїнів! «мундиром» називається
те, що вони носять; та не буде мундиром те, що приховують під ним!”

Життя і діяльність
рідріх Ніцше — філософ, що частіше за інших був приреченим на нерозуміння
читача. З його цитат, напевно, найвідомішими вважають «Бог помер» та «Якщо
ти йдеш до жінки, не забудь батіг!». Проте мало хто знає Ніцше — людину, яка
була сором'язливою у спілкуванні з жінками, Ніцше — композитора і
музиканта, що ненавидів антисемітизм, та дуже оригінального мислителя, який
яскраво вплинув на діячів XX століття (Зигмунд Фрейд, Жан-Поль Сартр, Райнер
Марія Рільке, Стефан Цвейг, Томас Манн, Герман Гессе, Жак Дерріда).
І дідусь, і тато Ніцше, Карл Людвіг Ніцше (1813—1849), були лютеранськими
пасторами, тому після його народження, батьки вважали, що сімейна традиція
знайде своє продовження, тим паче, що за материнською лінією також були
пастори. При хрещенні батько дав синові ім'я Фрідріха Вільгельма, оскільки
вважав прусського короля Фрідріха Вільгельма Четвертого своїм
благодійником.
За першою дитиною на світ з'явилось ще двоє: Елізабет та Йозеф. Коли Фрідріху
було 5 років, помер його батько. Родина переїхала до Наумбурга, до бабусі та
двох старших сестер матері. Після того, як помер дворічний Йозеф, Фрідріх
залишився єдиним чоловіком в сім'ї серед п'яти жінок.
Маленький Фрідріх був дуже розумною дитиною. У першому класі майже з усіх
предметів був відмінником. У той час він був дуже релігійним. Свідки
розповідали, що коли Фрідріх читав цитати з Біблії, всі оточуючі плакали.
Досить рано стало помітним, що хлопчик є незвичайною дитиною. У 10 років
він писав вірші та музичні твори, а в 14 років почав писати автобіографію.
Фрідріх полюбляв давні мови: грецьку мову, латину.
У 1864 році в Бонні він обрав для свого навчання богослов'я та класичну
філологію. Хоча перше він обрав лише для спокою матері, оскільки на той час
вже не був релігійною людиною (відмовився від відвідування богослужінь у
церкві). Наступного року його вчитель узяв Фрідріха із собою до Лейпцига. Цей
період став важливим для Ніцше як в позитивному, так і в негативному
значенні. У Ніцше з'явилися перші сумніви щодо філології. Він назвав її
«побічною дитиною богині філософії від якогось ідіота або кретина». Нарешті,
саме в Лейпцигу Ніцше познайомився з двома людьми. З першим із них Ніцше
зустрівся не особисто, а через книгу — «Світ як воля та уявлення» Шопенгауера.
Ніцше був у захваті від цього твору. Йому також імпонувало те, що Шопенгауер
вважав музику найвищою формою вираження мистецтва. Друга людина — це
Ріхард Вагнер, який відіграв для Ніцше не тільки роль друга, але й роль батька.
За законом через рік Ніцше мусив пройти військову службу. Проте під час вправ
верхи він отримав тяжку травму, і, не сказавши ні слова, доїхав до казарми, де
впав непритомний. За це його достроково демобілізували.
У 1869 році він був близьким до захисту дисертації. Проте, ще не закінчивши
навчання, йому запропонували місце професора класичної філології. Це цікаво
ще й тому, що в цей час він остаточно відмовився від філології, у листі своєму
другові написав, що їй місце — серед іншого мотлоху наших предків.
Його поважали співробітники, лекції відвідувало багато студентів.
У 1870 році почалася Франко-пруська війна, Ніцше вирушив на фронт. 11 серпня
він отримав дозвіл від університету, але, з огляду на нейтралітет Швейцарії, міг
діяти тільки як медичний ординарець. Під час перевезень стражденних
поранених, за якими доводиться доглядати близько трьох діб, в товарних
вагонах Ніцше захворів на дифтерію і шигельоз (тоді називалась хвороба
дизентерією) і вже не повернувся до театру бойових дій. Наприкінці жовтня
повернувся до Базелю, щоб розпочати викладання. Після цієї невдалої служби
мав хронічні проблеми з травленням, геморой, безсоння та депресію. Він тоді
написав книгу «Народження трагедії з духу музики». У ній йдеться про те, що в
Древній Греції трагедія виникла з двох протилежних принципів —
«діонісійського» та «аполлонського». Занепад трагедії був пов'язаним із
«сократичним духом», раціоналізмом.
Вагнер високо оцінив цей твір, писав, що не читав нічого дивовижнішого від цієї
книги. Але у всіх інших книга не знайшла визнання. Тож книга стала для автора
справжньою катастрофою — він втратив свій авторитет гарного професора, а
його лекції все рідше відвідували студенти.
Через чотири роки до свого завершення підійшла дружба між Ніцше і
Вагнером. І це також стало важкою втратою для Фрідріха. Одночасно серйозно
погіршилося здоров'я Ніцше. Медики не дійшли згоди щодо хвороби, на яку
страждав Ніцше. Більшість з них називає спадкову хворобу.
Наступні 10 років Ніцше провів як вільний філософ. Він подорожував у пошуках
придатного для його стану клімату, проте так і не знайшов його. Незважаючи на
стан здоров'я, він продовжував писати. У 1880 році світ побачили «Ранкова
зоря», «Людське, надто людське». У 1882 році — «Весела наука». Цей твір
вважається прелюдією до найвідомішої книги Ніцше — «Так говорив
Заратустра». Оцінюючи цю книгу, думки різко розходяться. Деякі вважають її
справжнім одкровенням. Інші — погано написаною книгою без почуття гумору,
у якій проявляється лише егоїзм автора. Філософія Ніцше у Заратустрі
побудована на двох головних ідеях: «вічне повернення» та «надлюдина». Сенс
життя — це воля до влади. Шлях до надлюдини проходить три етапи:
«верблюд», «лев», «дитина». Спочатку в людини є лише віра, що дісталася у
спадок, потім настає нігілізм — відмова від цієї віри, і, врешті решт, людина
розуміє, що «бог помер», що не існує абсолютної моралі чи релігії. Лише тоді
людина по-справжньому звільняється та може керувати собою самостійно. Сам
Ніцше називав книгу п'ятим Євангелієм. Тому він був розчарований, коли твір
не прийняв читач (як й інші його книги за життя автора).
У 1885 році сестра Ніцше одружилася з запеклим антисемітом та перейняла
думки чоловіка. Вона зобов'язала себе видавати книги Фрідріха після його
смерті й при цьому друкувала їх у певному ракурсі.
Після видання «Заратустри» справи Ніцше погіршилися. Поступово виявлялося
наближення божевілля. У січні 1889 року в результаті нервового приступу в
Турині його було відправлено до психіатричної клініки в Єнському університеті.
Його мати наглядала за ним, а після її смерті це робили його сестри. А тим
часом до Ніцше прийшла слава і популярність. Проте сам він цього вже не
дізнався, бо помер.
Проведена психіатрична діагностика Ніцше однозначно виявила сифілітичну
інфекцію з червня 1865 року, яка руйнувала його мозок, однак не спричинила
майже до кінця життя повного затьмарення розуму.
У останні місяці його життя, починаючи з березня 1890 року, хвороба досягла
свого піку, розвився так званий сифілітичний прогресивний параліч, який
призвів до божевілля та паралічу кінцівок.
Фрідріх Ніцше пішов із життя 25 серпня 1900 року у Веймарі. Похований поруч із
старовинною церквою XII століття в рідному Рекені, в сімейній усипальниці.