Тенденції розвитку англійської журналістики в добу

Просвітництва
Особливості просвітницької журналістики Англії
Епоха Просвітництва стала поворотним етапом в історії європейської цивілізації. Філософські ідеї Д. Мільтона,
Д. Локка, Т. Гоббса започаткували нове розуміння ролі освіти, яка, вважалося, може вирішити всі проблеми
людського життя. Англія, котра переживає «трояку оновлення» - розумовий, моральний і політичний, стає
батьківщиною вільнодумства. Просвіта, представлена вченими, філософами, письменниками, зародилося на
«розпушеній буржуазною революцією» грунті, в умовах, коли був відкритий шлях розвитку капіталістичних
відносин, і були закладені основи промислової революції.

У XVIII ст. значно зростає роль журналістики, яку починають називати «четвертою владою» . Саме преса дає
можливість просвітникам широко пропагувати свої ідеї. Основними діячами журналістики були філософи й
письменники, вчені й державні діячі, які найчастіше ставали видавцями, редакторами власних газет, журналів,
перетворюючи їх на трибуну для висловлення своїх ідей. Тому цей період також називають
епохою персонального журналізму: практично за кожним періодичним виданням стояла особистість редактора
чи видавця, котрий про-водив власну ідеологічну політику.

Просвітництво Англії пов’язане з діяльністю видатних публіцистів і журналістів: Д. Дефо, Д. Свіфта,

Д. Аддісона, Р. Стіля, Т. Смоллета, Г. Болінгброка та інших. Завдання просвітницької журналістики –
виправляти мораль суспільства за допомогою просвіти й розваг.

Протягом ХVІІІ ст. складається типологія британської преси. Газети почали розподіляти на національні й
провінційні; щоденні й тижневі; ранкові та вечірні. Вони поєднували інформацію і коментарі. На рубежі XVII-
XVIII ст. щорічний тираж провідних газет сягав 10 млн. примірників. Інтерес до газет був повсюдний. Газети
читалися в кав'ярнях, на заїжджих дворах, в зборах і клубах. Ця традиція стане характерною і для інших
європейських країн. Саме преса давала просвітителям можливість широко пропагувати свої ідеї. Але залишки
феодальних обмежень, що знайшли вираження в цензурної політиці країни, гальмували розвиток журналістики.
Тому, відстоюючи інші громадянські свободи, просвітителі включилися в боротьбу за свободу слова. Активно
виступав проти цензури Джон Локк. У 1695 р закон про цензуру був скасований. Скасування закону про пресу
спричинила за собою кількісний і якісний ріст преси. У 1702 р в Лондоні вийшла перша щоденна газета «Дейлі
Курант» («Щоденні вісті»). Цей факт знаменує собою важливий етап у розвитку журналістики, бо свідчить про
її зрілість. Він демонструє наявність в суспільстві потреби в отриманні регулярної інформації, а також існування
засобів, які здатні цю можливість реалізувати. Дослідники вважають, що в епоху Просвітництва знання
набувають інформаційну форму, а їх широке поширення, зокрема за допомогою преси, перетворюється на
невід'ємний атрибут культури. Спочатку видання не носило самостійного характеру і виглядало досить
скромно: дві колонки, що друкувалися на одній стороні аркуша, заповнювалися перекладами з голландських і
французьких газет і за зовнішнім виглядом нагадували знаменитий офіціоз - «Лондон Газетт» («Лондонська
газета»). Перший випуск містив 10 параграфів і 104 рядки новин. Примітно, що редакція обіцяла повідомляти
новини відразу ж, як тільки пошта доставить їх. Незабаром газета стала виходити вже на двох сторонах аркуша,
а до кінця першого року свого видання вона містила півтори сторінки новин (поки ще з голландської і
французької преси), а також дрібні оголошення. Надалі вона перетворилася в чотирьохсмугову газету. «Дейлі
Курант» проіснувала майже 30 років. Прикладом «Дейлі Курант» скористалися, і якщо в 1702 році вона була
єдиним щоденним виданням в Лондоні, то в 1730 р таких газет стало шість, а в 1770 - дев'ять, причому
популярність їх росла. «Спектейтор» («Глядач» 1711), хоча типологічно він був швидше літературним
журналом, незважаючи на те, що виходив щодня; потім з'явилися «Дейлі Пост» («Щоденна пошта», 1719) і
«Дейлі Джорнел» («Щоденний журнал», 1720), які копіювали «Дейлі Курант». У лютому 1730 р побачила світ
«Дейлі адвертайзер» («Щоденні оголошення»). Виникла на базі чисто комерційного листка, вона містила,
насамперед, комерційну інформацію. У серпні 1706 року почала виходити «Івнінг Пост» («Вечірня пошта»). Її
випуски з'являлися три рази в тиждень і подавали відомості, що містяться в пошті, яка приходила до Лондона
ввечері. Вечірніми виданнями стали «Івнінг Курант» («Вечірні вісті»), «Найт Пост» («Нічна пошта», 1711),
«Сент-Джеймс-Івнінг Пост» («Вечірня пошта Сент-Джеймса», 1713). У перші три десятиліття XVIII ст. в
Лондоні і провінції з'явилися нові щотижневі газети. Однак англійські влади, стурбовані зростаючим впливом
преси, знайшли дієвий спосіб обмежити її активність: в 1712 р було введено гербовий збір - мито на користь
казни за випуск періодичних видань, що отримав назву «податку на знання». Правда, гербовим збором
обкладалися не всі друковані видання, а деякі, наприклад, шестисмугового тижневики, але в цілому він ліг
важким тягарем на англійську пресу, і боротьба з ним тривала майже 150 років. Протягом XVIII ст. збір
неухильно збільшувався, і до 1815 року він досяг 4 пенсів. Деякі газети закрилися, інші стали дорожче. І, тим не
менш, це не змогло змусити замовкнути пресу: нові видання продовжували виходити, удосконалювалися їх
зміст і форма, розширювалося типологічну різноманітність. Правда, занадто сміливим журналістам, друкарні і
видавцям погрожував не тільки гербовий збір. Існувало правило «піллорі» («ганебного стовпа»), скасоване лише
в 1837 р Справжнім новаторством відрізнялася журналістська діяльність видатних представників англійського
Просвітництва. "Білль про права" був прийнятий парламентом в жовтні 1689 в результаті "Славної революції"
1688. обмежує права корони, вів до переходу до парламентської монархії. Згідно біллю про права свобода слова
була проголошена, як право. Звільнення від королівської монополії давало більшу свободу пресі.

Журналістська й публіцистична діяльність

Епоха Просвітництва стала часом становлення й розквіту різноманітної журнальної періодики. Міцний
фундамент заклали сатирично-повчальні журнали, мова яких проста і зрозуміла. Дослідники звертають увагу на
два підходи до виправлення суспільної моралі – сатиричний та морально-дидактичний. Їх не завжди можна
розрізнити, але якщо виділяти крайні прояви, то морально-повчальна журналістика Джозефа Аддісона та
Річарда Стіля опиняється з одного боку, а уїдлива сатира Джонатана Свіфта – з іншого.
Надзвичайного поширення набули в цей час жанри сатири, есе, трактату, нарису. Остаточно виробився і
закріпився такий гострий публіцистичний жанр, як політичний памфлет, сповнений викривально-сатиричного
пафосу.

Джонатан Свіфт (1667 - 1745 рр.) - один з найяскравіших представників англійського Просвітництва. Він
говорив: «Я пишу не заради слави. Єдина моя мета - благо суспільства».
Свіфта дуже хвилювали доля англійського народу й загальний стан суспільства. Тому він, прагнучи
впливати на хід подій, у своїх численних творах сміливо висловлювався щодо важливих проблем. Ніколи
не підписував свої публіцистичні твори, містифікуючи читачів вигаданими іменами і злобо-денними
питаннями. Памфлет був улюбленим жанром Свіфта, і саме він приніс йому відомість, але разом з тим у
письменника з'явилося багато ворогів серед церковників, чиновників, урядовців, буржуазії та дворянства.

У 1696 - 1697 рр. Свіфт майже одночасно створив два великих памфлети: «Битва книг» і «Казка бочки».

У 1700 - 1720 рр він бере активну участь у політичному житті Англії, спілкується з представниками партій
вігів і торі, спостерігає за їх політичною боротьбою.

Політичні пристрасті Свіфта зробили його редактором політичного журналу «Дослідник» («The Examiner»),
що виходив з листопада 1710 по червень 1711 р. Тут надрукував велику кількість своїх памфлетів, статей і
віршів, спрямованих проти лідерів партії противників. Свіфт фактично був одним із впливових політичних
діячів, довіреною особою прем'єр-міністра графа Гарді. Він редагував тронні промови королеви,
парламентські виступи міністрів. Попри свою багатогранну діяльність, жив у злиднях. Робота в журналі не
приносила прибутку, але Свіфта неможливо було підкупити, він волів залишатися бідним, але незалежним
у своїх поглядах.

У своїх памфлетах Свіфт критикував парламентську систему Англії, політику уряду, колоніальні війни,
невігластво, святенництво, церкву, всі антинародні соціальні інститути.

Королева Анна розгнівалася на митця ще після «Казки бочки»: її злякали гострі насмішки над релігією,
надто смілива критика існуючих порядків. Представникам вищих кіл теж не подобалися Свіфтові сатири на
політичне життя Англії та окремих діячів уряду. Врешті-решт памфлетиста відправили в Ірландію, де він
став настоятелем собору Св. Патріка в Дубліні.

Журнали Д. Аддісона і Р. Стіля

Родоначальниками просвітницької журналістики вважають Джозефа Аддісона (1672 - 1719 рр.) і Річарда
Стіля (1672 -1729 рр.) - журналістів, письменників, політиків, видавців сатиричних журналів «Базіка»,
«Глядач», «Опікун». Їхня діяльність у цих виданнях привела до принципового перегляду уявлень як про
змістовну сторону періодики, так і про її суспільну роль.
Створену Свіфтом маску Бікерстафа Річард Стіль вирішив використати для нового журналу «Базіка» , який
став початком не тільки англійської, а й усієї європейської морально-повчальної журналістики.
Журнал виходив тричі на тиждень від імені астролога Ісаака Бікерстафа. Видання починалося звертанням
Бікерстафа, пропонуючи читачеві повчальне, добродійне й необхідне читання.

У 1710 р. видавничим проектом свого друга зацікавився Джозеф Аддісон і став надсилати до журналу свої
статті й есе. Він знайшов своє покликання й найкращого співрозмовника. З його приходом якість
журнальних публікацій зросла, багато есе автора дотепер перевидаються й вважаються неперевершеними
зразками англійської есеїстики.

Структура «Базіки» ґрунтувалася на одному есе, що було композиційним стрижнем кожного номера. Есе
створювалося Стілем або Аддісоном від імені обраної маски й присвячувалося різним подіям лондонського
життя. Вдало знайдена маска й точно витримана програма журналу швидко привернули увагу англійського
читача.

Крім есе, у номер включалися дрібні оголошення й замітки. Побоюючись, що маска Бікерстафа може
втратити свою привабливість, Аддісон і Стіль на початку 1711 р., у пік популярності, припиняють видання
«Базіки».

Того ж року виник найвдаліший у творчому тандемі Адді-сона й Стіля журнал - «Глядач» («The Spectator»,
1711 - 1712). Стрижнем номерів були проблемні есе, присвячені моралі, торгівлі, освіті, дозвіллю,
жіночому й церковному питанням.

Автори розробили тут цілу галерею образів-масок: поміщик, торговець, суддя, військовий, священик,
чепурун - членів невеликого клубу, які збиралися, щоб говорити на мудрі теми в галузі політики, літератури,
філософії, театру, світського життя тощо. Від імені кожної з цих масок автори могли висловлюватися про
громадське життя, заявляючи при цьому про свій політичний нейтралітет. Принциповим було не
висловлювати прихильності до жодної з партій, перебуваючи в рівному віддаленні від усіх соціальних груп.
Мета, поставлена журналістами в «Глядачі», така: «Боротися зі злом, а не з окремими особами і бичувати
вади, не зачіпаючи людей».

Перед читачами «Глядача» проходили галереї образів диваків, які супроводжувалися цікавими
карикатурами.

Наклад «Глядача» зріс до 14 тис. примірників, щоденно в Лондоні розповсюджувалось їх до 3 тис. Читачі в
Європі й колоніях нетерпляче чекали кожного нового випуску. Але Аддісон і Стіль виявилися вірними
обраній видавничій стратегії: коли інтерес до «Глядача» досяг апогею, вони вирішили поміняти літературні
маски. Журнал проіснував два роки (всього вийшло 555 номерів). Коло учасників клубу розпалося.

Замість «Глядача» у 1713 р. з'явилася нова маска й новий журнал - «Опікун» («The Guardian»), який також
мав великий успіх, але проіснував близько року, після чого видавничий тандем розпався.
Журнали Аддісона й Стіля мали великий вплив на розвиток англійської та європейської журнальної
традиції. Вони перевидавалися кілька разів як окремі книги протягом ХVІІІ ст. і перекладені більшістю
європейських мов.

Тільки в Англії кількість наслідувань обчислювалася де-сятками, серед яких «Шепотун», «Торох-тійка»,
«Буркотун, або Діоген, вигнаний з бочки», «Воркотун», «Розважальник», «Критик на 1718 рік»,
«Інформатор», «Папуга», «Універ-сальний глядач» та інші.

Отже, саме англійська преса епохи Просвітництва започаткувала персональний журналізм ( Свіфт) і
сатиричні традиції (журнали Аддісона і Стіля) у світовій журналістиці.