Департамент освіти і науки Київської обласної державної адміністрації

_________________________________________________________

_______________________________________________________________

«Шлюбна дипломатія за часів Київської Русі»

Виконав/ла:

Студент/ка _____________

спеціальності 013

____________________________

денної форми навчання

______________________________

___________ – 2021
 2

ЗМІСТ
ВСТУП..........................................................................................................................2
РОЗДІЛ І. Шлюбна дипломатія за часів Київської Русі..........................................4
РОЗДІЛ ІІ. Вплив династичних шлюбів на міжнародне становище Київської
Русі................................................................................................................................8
ВИСНОВКИ...............................................................................................................10
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................................12

2
 3

ВСТУП
Актуальність теми. Переважання династичного принципу міжнародних
відносин привело до розквіту так званої «шлюбної дипломатії». Всесвітня
історія знає чимало випадків використання шлюбної дипломатії з метою
налагодження відносин з сусідніми країнами, приходу до влади, боротьби
проти спільного ворога. Шлюбна дипломатія за часів Київської Русі була
надійною запорукою мирного співіснування двох раніше ворожих народів,
простим методом налагодження мирних стосунків з ворожою стороною. Князі,
прагнучи зміцнити авторитет Київської Русі, активно укладали династичні
шлюби з представниками знаті сусідніх держав.
Міжнародна політика Київської Русі давно перебуває у сфері
зацікавлення істориків, однак деякі з її аспектів залишаються недостатньо
дослідженими і потребують подальшого вивчення. Такими, зокрема, є
дипломатичні та шлюбні зв’язки між Рюриковичами та представниками
англійського королівства, історіографія яких є доволі хаотичною.
Мета і завдання роботи. Головною метою роботи є дослідження
шлюбної дипломатії за часів Київської Русі. Для реалізації зазначеної мети було
поставлено та вирішено наступні завдання:
‒ розглянути поняття «шлюбної дипломатії»;
‒ дослідити шлюбну дипломатію Київської Русі під час правління
різних князів;
‒ визначити влив на формування міжнародних зв’язків за рахунок
шлюбної дипломатії;
Об’єктом реферату є явище династичних шлюбів між монаршими
особами та вплив цього на міжнародні зв’язки.
Предметом реферату є шлюбна дипломатія Київської Русі за правління
різних князів; теоретичні погляди на розроблювану проблему.

3
 4

РОЗДІЛ І. Шлюбна дипломатія за часів Київської Русі

Династичний шлюб − шлюб між членами правлячих династій. У деяких
державах монархам прямо не допускалося вступати в шлюб з представниками
нижчого походження, але в більшості випадків подібні союзи укладалися
виходячи з політичних інтересів або сформованих традицій; Дипломатичні
відносини — основна форма підтримки офіційних відносин між державами
відповідно до норм міжнародного права і практики міжнародного спілкування.
Дипломатичні відносини покликані сприяти розвитку дружніх відносин між
державами, підтримці міжнародного миру і безпеки.
Міждинастичні шлюби руських князів беруть початок від Володимира
Великого і фіксуються протягом 11 поколінь руських князів, тобто від 981 року
до 20-х років 14 століття, що складає період майже чотири з половиною
століття. В середньовіччі виробилися певні правила і традиції укладання
династичних шлюбів, хоча швидше можна говорити про ряд загальновизнаних
обмежень, що унеможливлювали шлюби між кровними та
духовноспорідненими особами [1, с.43-44].
Зародки шлюбної дипломатії з’являються за Київської Русі, коли
міжнародні договори та союзи підкріплювали династичні зв’язки. Ще дружина
князя Ігоря,Ольга, на чолі мирного посольства 946 р. відвідала Царгород та
уклала союзнийдоговір з імперією, що зблизило обидві країни. Ольга навіть
прагнула поріднитися з імператором Константином VІІ Багрянородним, у чому
їй відмовили. Новий етап у зовнішній політиці Київської Русі розпочався за
князювання Володимира Святославича, який одружився зі сестрою
візантійського імператора Василія ІІ Болгаробійця (989 р.). Програвши 1043
р.війну з Візантією, Ярослав спробував організувати антивізантійську коаліцію
зкількох європейських країн. Імператорові Константинові IX Мономаху
довелось укласти мир 1046 р. і згодом (перед 1052) закріпити його шлюбом
сина Ярослава, Всеволода Ярославича і своєї доньки Марії. Важливим
інструментом дипломатії Ярослава стали династичні шлюби. Його ж дружиною
була донька шведського короля Ойлава Ейроксона Інгігерда (1018) [2, с.73].
4
 5

Сини Ярослава були одружені: Ізяслав – на дочці польського князя

Мешка II, Святослав – на дочці німецького графа Леопольда фон Штаде,
Всеволод – на дочцівізантійського імператора Костянтина Мономаха. Дочки ж
Ярослава стали королевамиУгорщини (Анастасія), Франції (Ганна), Норвегії і
Данії (Єлизавета). Всі ці шлюбиможуть говорити лише про одне – Київська
держава розширювала своїзовнішньополітичні зв’язки і збільшувала свій вплив
в Європі. Сестру Ярослава − Добронігу −було видано заміж за польського
короля Казиміра, що забезпечило Русіспокій на західному кордоні. Один із
синів Ярослава, − Святослав − одружився ізсестрою трірського єпископа
Бурхарда, інший, Ізяслав, – з родичкою Германськогоімператора Ґертрудою [3,
с.8].
У писемних джерелах англосаксонського, норманського, німецького та
французького походження зафіксована інформація про два факти зв’язків між
Київською Руссюта англійським королівством. Першим таким контактом було
перебування при дворі київського князя Ярослава Мудрого англійського
принца Едварда Вигнанця (1016 –1057) та його брата Едгара впродовж
1025/1028 – 1046 р. Удруге джерела фіксують контакт між Київською Руссю та
англійським королівством у зв’язку з одруженням онука Ярослава Мудрого
Володимира Мономаха (1053 – 1125) з англійською принцесою Гітою
Уессекською ( померла 1107) [3, с.64].
Найбільшу популярність династична політика київського князя набула
завдяки заміжжя його дочок. Княжна Єлизавета Ярославна підкорила серце
норвезького принца Гарольда (згодом він отримав прізвисько Суворий), в
юності служив її батькові. У 1030 році, коли Гарольду було 15 років, його
старший брат загинув при захисті трону від датського короля. Принц був
змушений залишити Норвегію і ховатися, а незабаром дістався до Києва. Уже
тоді він намагався свататися до прекрасної княжни, але отримав відмову:
Ярослав Мудрий не бажав видавати дочку за воїна, який не мав ні багатств, ні
влади. Після цього Гарольд вирушив до Константинополя і записався в
найманці до імператора Михайла IV. Елітним воїнам платили дуже щедро, і,
5
 6

повоювавши в Палестині, Африці і Сицилії, норвезький принц повернувся на

Русь за нареченою. Весілля відбулося взимку 1043 року, а навесні наречені
поїхали на північ. Гарольд уклав військовий союз з королем Швеції і
примирився зі своїм племінником Магнусом, який правив в той період
Норвегією. Після смерті Магнуса в 1047 році він, нарешті, отримав престол, але
не зупинився на досягнутому. Єлизавета Ярославна супроводжувала чоловіка у
всіх військових походах. Коли Гарольд вирішив завоювати Англію, разом з ним
в далеку дорогу оговталися дружина і дві дочки. Удача була прихильна до
Гарольду Суворому до 1066 року: в битві при Стамфорд-Брідж він отримав
смертельне поранення в шию. Єлизавета повернулася до Норвегії вдовою, і про
подальшу долю королеви, на жаль, відомо мало. А ось її дочка, названа
Інгігердою в честь бабусі (дружини Ярослава Мудрого), вийшла заміж за
датського короля і стала правителькою сусідньої країни.
Що стосується молодшої дочки Ярослава Мудрого Анни, то в 1051 році
вона була видана заміж за французького короля Генріха I і народила йому
чотирьох дітей, серед яких − майбутній монарх Філіп I. Відомо, що крім
природної краси Анна відрізнялася освіченістю: на відміну від чоловіка, вона
вміла читати і писати, а також знала кілька мов. На офіційних документах
королева вказувала своє ім'я, в той час як Генріх I − звичайний хрестик. Коли
малолітній Філіп успадкував престол, Анна розділила з графом Фландрії опіку і
регентство, а в 1060-х роках вийшла заміж знову − цього разу за великого
французького землевласника Рауля де Крепі [5].
Добросусідськими були відносини Києва з Угорщиною. Дочка
Володимира Великого була одружена з угорським королем Владиславом. Син
Владислава Андраш І, після того як зайняв у 1046 році угорський престол,
одружився з дочкою Ярослава Анастасією, і його правління позначилося
підтримкою русинів, які займали в Угорщині високі державні посади. По смерті
у 1061-у угорського короля Андрія І його дружина Анастасія Ярославна із
малолітнім сином Соломоном перейшла під опіку німецького цісаря Генріха IV.
Згодом завдяки підтримці німців Соломон став угорським королем (1063—
6
 7

1074). Подальшим розвитком угорсько-київських стосунків став шлюб у 1104-у

Предслави Святополківни з угорським герцогом Алмошем, син яких, Бела II, у
1131-у став угорським королем [6].
Наступник князя Володимира ІІ, його син Мстислав I (1125—1132)
продовжив практику підтримання дружніх зв’язків з європейськими
монархіями шляхом укладання династичних шлюбів. Одружений із шведською
принцесою Христиною, Мстислав видав одну зі своїх дочок, Інґеборґу, за
данського принца Канута ІІ, а другу, Мальфріду, за норвезького короля Сіґурда
II, прославленого героя хрестових походів. Після його смерті Мальфріда
одружилася з королем Данії Еріком-Емуном. Син Мальфріди та Еріка-Емуна,
Вальдемар І Великий, був славетним королем Данії. Він одружився з Софією,
онукою Всеволода, старшого сина Мстислава І.
Третя Мстиславова дочка, Ірина, була за грецьким царевичем
Андроніком, четверта, Євфросинія — за угорським королем Ґейзою II. Вона
мала значний вплив на політику свого чоловіка й сприяла поширенню руської
культури в Угорщині. Серед синів Мстислава — Ізяслав був одружений з
польською принцесою, а Святополк — з моравською, дочкою короля Оттона II.
Ці шлюбні зв’язки свідчать про місце України-Русі серед європейських держав.
Міждинастійні шлюби руських князів зафіксовано впродовж одинадцяти
поколінь, аж до правнуків короля Данила Галицького, що охоплює майже
чотири з половиною століття; загальна кількість таких шлюбів перевищує
сотню. Династичні шлюби київських князів яскраво засвідчували політичну й
певною мірою культурну орієнтацію Київської Русі.

7
 8

РОЗДІЛ ІІ. Вплив династичних шлюбів на міжнародне становище

Київської Русі
Київська Русь була активним учасником міжнародного життя у
середньовічній Європі. Перша українська держава залишила яскравий слід у
європейській історії IX—XIII ст., прискорила економічний, політичний і
культурний розвиток східних слов’ян і зробила їх рівноправними учасниками
європейських політичних процесів.
Дипломатія на Русі як невід'ємна частина і знаряддя зовнішньої політики
з'явилася і розвивалася одночасно із зародженням і становленням української
держави.
Так, династії сильніших держав правителі менших, слабших чи залежних
намагалися поріднитися, щоб піднести себе на їхній рівень, ствердити себе та
мати підтримку у конфліктах яких ніколи не бракувало. А сильніші держави
через шлюби намагалися убезпечити себе від агресивності сусідів та певною
мірою контролювати події, а також це було необхідно не тільки для
налагодження стосунків з країнами-сусідами, а й впливу на їх політику.
Київська Русь була могутньою державою, але всі люди були язичниками, що
робило неможливим подальший розвиток зовнішньої політики, оскільки
європейський світ, а саме Візантійська імперія були християнами.
Хрещення князя Володимира, а потім його підданих і його держави
ознаменувало прихід на ці території європейської цивілізації. Для князя і інших
чиновників хрещення, перехід в християнство означало орієнтацію на політичні
та культурні традиції того часу, пов'язані з Візантією. Хрещення відкрило перед
князем і політичною елітою Київської Русі можливості для так званої «шлюбної
дипломатії». Тобто можна було укладати шлюби з представниками або
представницями владних сімей Європи [7].
Шлюби з представниками інших держава нерідко використовувалися і як
спосіб боротьби за княжий престол.
У добу Середньовіччя засобом досягнення та ратифікації мирних
договорів та військових союзів були династичні союзи. В епоху, коли
8
 9

дипломатія як інструмент здійснення зовнішньої політики ще тільки

формувався, такі спілки вважалися найнадійнішими. Таким чином Русь
підтримувала активні міжнародні стосунки з Візантією, країнами Західної та
Центральної Європи, Скандинавією, Балканами. Розвиваючи й посилюючи
західно- та центральноєвропейську орієнтацію своєї геополітики, надаючи
перевагу дипломатії, а не силовим засобам [8].
Династичні шлюби були характерною рисою міжнародної політики
середньовіччя, але масштаби, спрямування і значимість укладених у межах
«сімейної дипломатії» союзів дали змогу Ярославу стати впливовим
європейським політиком, якого історики часто називають «тестем Європи»

9
 10

ВИСНОВКИ
Міжродова шлюбна дипломатія – це здійснення міжродових відносин
шляхом переговорів і сукупності засобів, використаних посланцями для
поєднання потужних магнатських родів задля збільшення маєтків, укрупнення
земельних володінь і посилення політичного впливу в державі.
Князівські родини Київської Русі часто послуговувались шлюбною
дипломатію для того, щоб стабілізувати, врівноважити політичне
життя в державі, заспокоїти князів,що вдалися до бунту, та
вберегти владу Великого князя від міжусобиць. У таких династичних шлюбах
частіше за все були задіяні молодші члени родини великого князя або діти,
сестри та брати князів, що сиділи на місцевих престолах,
нащадки боярських родин.
Ось деякі з династичних шлюбів, укладених всередині Київської Русі:
 одруження Ярослава Святополковича з дочкою Мстислава
Володимировича;
 Анни Святополківни з Святославом Давидовичом;
 шлюб Романа Володимировича з дочкою Володаря Ростиславича;
 Ярополка Ізяславича з Марією, дочкою Святослава Ольговича;
 шлюбний союз Ігоря Васильковича та дочки Всеволода Ольговича
Анною;
 Євфросінії Ярославни з Ігорем Святославичем;
 шлюб Олени Глібівни з сином Данила Галицького;
 Всеволодка Давидовича з дочкою Володимира Мономаха;
 одруження Володимира Ярославича з Болеславою Святославною та
інші.
Та найбільш часто послуговувався шлюбною дипломатією все ж Ярослав
Мудрий, котрий увійшов в історію як «тесть Європи». Сам Ярослав був
одружений з норвежкою Анною, а згодом – з дочкою короля Швеції
Інгегердою. Шлюби дітей Ярослава також були засобами дипломатії:
10
 11

 його дочка Анна вийшла заміж за короля Франції Генріха I;

 Єлизавета стала дружиною норвезького короля Гаральда
Сміливого, а потім – короля Данії Свейна III;
 з Анастасією одружився угорський король Андріан I;
 Син Ярослава Ізяслав взяв за дружину німецьку княжну Гертруду;
 Всеволод одружився на дочці візантійського імператора Анастасії;
 Володимир уклав шлюб з дочкою англійського короля Гідою.
Отже, династична дипломатія була найкращим
способом мирного вирішення конфліктів, закріплення укладених угод, як на
міжнародному рівні, так і всередині держави. До взаємовигідних шлюбів
київські князі запобігали доволі часто, навіть частіше від силових, військових
засобів. Своєю величчю та гарною репутацією на міжнародній арені Київська
Русь значною мірою завдячувала вигідним династичним союзам.

11
 12

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Кучерук О. Князі і князівни, королі і королівни (династичні зв'язки
Київської Русі.-Хроніка 2000, Київ, 1999, с.43-67.
2. Цебенко О.О. Міжнародна шлюбна дипломатія роду Гербуртів.
Львівський національний університет ім. І.Франка. −2016. −С. 72-77.
3. Камінська О. А. Основні напрями зовнішньої політики Київської
русі за часів правління Ярослава Мудрого / О. А. Камінська // Правові новели. -
2014. - № 2. - С. 7-10 .
4. Гаврилишин М.Б. Політичні та шлюбні аспекти зв’язків Київської
Русі з Англійським королівством у ХІ ст. Дрогобицький краєзнавчий збірник /
Ред. кол. Л. Тимошенко (голов. ред.), Л. Винар, Л. Войтович, Г. Гмітерек та ін.
– Вип. ХVІІ-XVIII. – Дрогобич: Коло, 2014 – с. 64-70.
5. Оксана Баринова Составить выгодную партию: династические
браки, изменившие историю России [Електронний ресурс]:
https://histrf.ru/biblioteka/b/sostavit-vyghodnuiu-partiiu-dinastichieskiie-braki-
izmienivshiie-istoriiu-rossii).
6. Олексій Волович. Європейська політика Київської Русі. Газети
«Чорноморські новини». № 095 (21463) субота 30 листопада 2013 року
[Електронний ресурс]: http://chornomorka.com/archive/21463/a-3193.html
7. Крещение Киевской Руси означало приход на эти территории
европейской цивилизации – историк [Електронний ресурс]:
https://ru.krymr.com/a/istorik-o-kreshenii-kiyevskoy-rusi/30078485.html
8. Кравченко Н. Історичні перлини української дипломатії.
Національний університет біоресурсів і природокористування України - 21
грудня 2020 [Електронний ресурс]: https://nubip.edu.ua/node/85150

12