Сучасні германські мови та основні етапи їхнього розвитку

Скандинавські мови. Давньоскандинавські племена.

На даному етапі виділяють дві групи мов це західногерманська та
північногерманська, східногерманська група є вимерлою. Північна група мов
поділяється на західно- та східноскандинавські підгрупи. Коли на території
Скандинавії з'явилися племена, що розмовляли германськими мовами, точно
невідомо. Найдавніші відомості про Скандинавію відносяться до І ст. до н.е.
На той час вся Данія та значна частина Скандинавського півострова були за
германцями, в І ст. вони вже проживали на всій цій території. Перша згадка
про скандинавів - розповідь грека Піфея. Відомості про германців, які
проживали на території сучасних скандинавських країн, є у Плінія Старшого,
Страбона, Тацита та Йордана. Проте факти, які наводять ці історики, є доволі
суперечливими від так відтворити картину розселення германських племен
нашої ери, а точніше початку нашої ери, можна тільки приблизно. Ряд
племен, які первинно проживали на території Скандинавії, залишають
батьківщину і переселяються в Центральну та Південну Європу. Кімври та
тевтони, розбиті у 102 р. до н.е. римлянами, проживали спершу на півночі
Ютландського півострова. На півдні від кімврів та тевтонів жили юти та
сакси. Обидва племені у 5-6 ст. н.е. переселилися на Британські острови, від
них і походять назви Ютландія та Англія. Племінна назва данів згадується
тільки в 6 ст. грецьким істориком Прокопієм і готським істориком Йорданом.
Сучасна назва Данії означає прикордонну землю данів і раніше так називали
область на півдні Ютландського півострова. Згідно з Йорданом, дани
прийшли зі Швеції у 3-4 ст. і поселилися на Датських островах, вигнавши
проживаючих там герулів, та в Ютландії. Герули пішли в Центральну
Європу, але в 6 ст. повернулися на південь Швеції. На острові Борнхольм
спершу жили бургунди, які пішли до гирла річки Вісла і в 5 ст. заснували в
Західній Європі Бургундське королівство. На території Норвегії також жив
ряд германських племен. Характерно, що племінні переселення з цієї області
не відбувалися. Тут проживали ругії, аугандії та трьонди. Сама назва
Норвегія виникла набагато пізніше. Найдавніші форми цієї назви знаходимо
в джерелах 9 ст. Ці форми передають значення північного шляху або
північної місцевості. Судячи з закінчень, ця назва виникла на півдні, а саме в
племенах гуатів та данів. У сучасній Швеції проживало велике плем’я свіонів
або свеїв, яких першим згадує Тацит. Етимологія слова не встановлена.
Проте від цієї назви походить слово Сверіґе, що значить держава свеїв або ж
Швеція. Південно-західніше проживало плем’я гаутів. Звідси в нас є дві
топонімічні назви: Вестерґьотленд та Естерґьотленд. Етимологічно
спорідненими з гаутами є і готи. Біля 100 року (близько І ст.) готи проживали
за межами Скандинавії, куди вони прийшли з острова Сканза і скоріш за все
вони були вихідцями з острова Ґьотленд. Назва Скандинавія є латинізованою
формою германської назви, що збереглася у сучасній назві області Сконе у
Південній Швеції і значить небезпечний острів. У перші століття н. е.
скандинавські племена жили в умовах первісно-общинного ладу. Переважав
вже патріархат. Основним заняттям були скотарство та обробка землі.
Поширеним було мореплавство. Суспільний устрій був представлений
військовою демократією. Народні збори тінг були найвищим органом влади.
Тінг обирав старійшин та конунга. В подальшому всі титули почали
передаватися в спадок. У ряді частин цих територій починають утворюватись
племінні союзи і першими були союзи данів та свеїв. Вони також мали
інтенсивні торгівельні зв’язки з Римською імперією. З 7-8 ст. посилюються
торгівельні зв’язки скандинавських племен з континентальними германцями.
Епоха вікінгів. Період історії Скандинавських країн з кінця 8 ст. приблизно
до середини ХІ ст. зветься «епоха вікінгів». Ця епоха характеризується двома
основними ознаками: розпадом родового ладу, що призвів до утворення
держав, і могутньою і широкою експансією скандинавів. Походи вікінгів, що
наводили протягом більше, ніж двох з половиною століть, жах на населення
прибережних районів Європи, призвели до захоплення скандинавами ряду
територій і утворенню декількох держав за межами Скандинавії. Походи
вікінгів почалися наприкінці 8 ст. Їхнім початком вважається напад морських
розбійників зі Скандинавії на англійський монастир на острові Ліндісфарм у
793 р. Незабаром таким самим набігам піддаються багато районів Англії,
Шотландії, Ірландії та Уельсу. Вікінги в Західній Європі відомі під назвою
норманів. Місцями їхніх нападів стає вся Європа від Білого моря на півночі
аж до Сицилії на півдні. Близько 1000 року, майже за 500 років до Колумба,
вони досягають узбережжя Північної Америки. Наприкінці 9 ст. англійський
король Альфред змушений віддати вікінгам північно-східну частину країни.
Ця область одержала назву Данелаг, що значить «область датського права» (в
Англії вікінгів називали данами). У 911 р. нормани, під керівництвом
Хрольва, захопили область на північному узбережжі Франції. Так виникло
герцогство Нормандія. Скандинави швидко асимілювалися, і вже за півтора
століття (у 1066 р.) вони прийшли в Англію як носії французької мови і
французької культури, їхнім очільником був Вільгельм Завойовник. Нормани
були, переважно, вихідцями з Норвегії і Данії. Вікінги, що кинулися зі
Швеції в Східну Європу, відомі там за назвою варягів. На Русі варяги
з’являються в 9 ст. Це були морські розбійники, торговці та воїни-найманці.
По системі річкових шляхів, яка зв’язувала Балтійське море з Чорним і є
відома під назвою «шлях з варягів у греки», вікінги добиралися до
Константинополя. Тут вони ставали найманцями до візантійських царів.
Усередині 11 ст. походи вікінгів припиняються. Основну причину походів
вікінгів сучасні історики бачать у тому, що в скандинавських країнах не
вистачало землі, придатної для землеробства і скотарства. Невипадково, що
паралельно із зовнішньою експансією відбувається і внутрішня колонізація, а
саме освоєння земель у глибинних районах Скандинавії. Необхідною
передумовою далеких морських походів була тривала історія мореплавання
та суднобудування у Скандинавії. Окрім виключно економічних причин,
походи вікінгів, були зумовлені причинами соціальними та політичними. У
цей час у скандинавських країнах починає складатися централізована
королівська влада. Слово вікінг не отримало в науці єдиного тлумачення.
Його пов’язують і зі словом вік, що значить бухта, і з власним ім’ям вік, що
позначає назву області, що прилягає до Ослофьорду. Пов’язують слово вікінг
також із дієсловом повертати або ж відхилятися. Проти кожного з цих
пояснень можна висунути серйозні заперечення, тому етимологія слова
залишається нез’ясованою. Походи вікінгів у різних місцях мали різні
наслідки. Там, де місцеве населення стояло на більш високій ступені
культури та розвитку і було більш чисельним, вікінги швидко
асимілювалися, приклад, Нормандія, напроти колонізуючи пустельні землі,
скандинави створювали поселення, де зберігалася їхня мова та культура.
Найбільш яскравим прикладом є Фарерські острови та Ісландія. У багатьох
колонізованих у епоху вікінгів областях скандинавська мова зберігалася
впродовж тривалого часу. У питанні про характер і місце поселення
скандинавів у Північній Америці багато чого є незрозумілим. Неясним є де
знаходився Вальланд або ж Вільленд, так називалася країна, яку так назвав
першовідкривач Лев Щасливий. Ряд вчених схиляється до того, що
скандинави висадились на узбережжі Ньюфаундленда, зроблені розкопки
загалом підтверджують таке припущення. Мова написів старшими рунами.
Молодший рунічний алфавіт. Ще в епоху вікінгів відмінності між
скандинавськими мовами були незначні і мешканці всіх скандинавських
країн рахували свою мову єдиною. Вони називали її donsk tunga – датська
мова. На цьому етапі можна говорити про спільноскандинавську мову-основу
в період до епохи вікінгів. Є декілька джерел відомостей про неї. Це окремі
імена, окремі власні назви та слова античних авторів, а також запозичення у
фінській та мові саамі та рунічні написи. Старші руни – це алфавіт, спільний
для всіх древніх германців. Найдавнішою з скандинавських написів є напис
на вістрі списа з Евре Стабю (3ст.).всього в Скандинавії знайдено більше 100
написів старшими рунами. Всі вони знайдені на півдні Скандинавії. Знайдені
в Скандинавії написи найчастіше виготовлені з каменю або на прикрасах і є
дуже короткими, зазвичай це одне слово. Мовні джерела епохи вікінгів є
дещо багатшими за попередню епоху. Окремі скандинавські імена
зустрічаються в деяких європейських пам’ятках 9-11 ст. Ряд скандинавських
власних назв представлений і у давньоруських літописах. У англійській мові
збереглося багато запозичень з того періоду, зокрема це слова, запозичені з
французької. Багато топонімів скандинавського походження є в Нормандії та
північно-східних районах Англії. Головне джерело відомостей про мову
епохи вікінгів є написи молодшими рунами. Цей рунічний алфавіт прийшов
на зміну старшим рунам у 9 ст. Мав два варіанти – норвезько-шведський (в
Норвегії та Швеції до 10 ст.) та датський, що поширився спершу в Данії, а з
кінця 10 ст. – по всій Скандинавії. На відміну від старшого футарка, який
складався з 24 рун, у молодшому рунічному алфавіті – 16 знаків. Він менш
точно передає звуковий склад мови. Наприклад, однією руною передаються
глухі та дзвінкі (k, g). Всього написів молодшими рунами знайдено майже
три з половиною тисячі. Основна частина у Швеції і їх тут дві з половиною
тисяч. Найдовший напис молодшими рунами на могильній плиті з Рьоку
(Центральна Швеція), датується 9 ст. (762 рунами). Зазвичай написи
молодшими рунами є короткі. Датські руни поширилися наприкінці 10 ст.
Вони лягли в основу пунктованих рун. Останні вже мали більшу кількість
знаків через те, що деякі руни отримали додаткові крапки. Руна з крапкою
має інше значення, ніж руна без крапки (так розрізнялися глухі та дзвінкі
приголосні). З латинським письмом скандинави вперше познайомилися під
час походів вікінгів. В Англії вони бачили як воно використовувалося для
запису германської мови. Латинський алфавіт починає застосовуватися в
Скандинавії з приходом християнства. Наприкінці 13 ст. починають
укладатися форми писемних мов скандинавських країн. Класифікація
сучасних скандинавських мов. Скандинавські мови поділяють на західні та
східні. До західних відносять: ісландську, фарерську та новонорвежську. До
східних належать: шведська та датська. Букмол (варіант норвежської) має
риси і тих, і інших. Основні відмінності між східними та західними
скандинавськими мовами: У східних мовах пройшла монофтонгізація
(спрощення) давніх дифтонгів (ісл. Stein- шв. sten). У східних мовах
відбувалася прогресивна перегласовка на j. Преломлення e на ja, jo.
Представлене в східних мовах ширше, ніж в західних (ісл. Stela – дат. stjEle).
У східних мовах в окремих позиціях з’являлися [d] і [b]. Це явище згодом
зникло, але в датській орфографії [d], який не вимовляється, зберігається в
багатьох випадках (Mand [man]). [v] випав перед [r] у західних
скандинавських мовах. Різного роду перегласовки представлені більшою
мірою в західних мовах. Зворотні форми (коли дія спрямована на виконавця)
в західних мовах тепер мають суфікс -st, у східноскандинавських -s:
фарерське Kallast – новонароджений. Поділ скандинавських мов на західну та
східну не означає, що вони не можуть групуватися за іншими ознаками,
існують й інші класифікації у скандинавських мовах.