Видатний художник нашого краю народився на Рахівщині у родині

сільського священика. У 1910 р. закінчив Мукачівську гімназію,

вступив до Будапештської академії образотворчого мистецтва. У
1914р. закінчує академію і йде рядовим до Австро-Угорської армії.
У 1915-1918 рр. – військовополонений в Росії. Тільки у 1918 році він
повернувся на батьківщину. З 1919 –1945рр. викладач малювання
та креслення в Ужгородській гімназії, де його дуже любили і
шанували учні. У 1927 р. Й.Бокшай разом з А.Ерделі організовує в
Ужгороді публічну школу малювання. На цей час припадають його
творчі поїздки за кордон, де знайомиться з шедеврами живопису, а
також до Києва та Москви. З 1946 року – викладач Ужгородського
художнього училища, а в 1951-1954рр.- викладач Львівського
інституту прикладного та декоративного мистецтва. Й.Бокшай
нагороджено орденом “Знак Пошани ”(1948), йому присвоєно
звання заслуженого діяча мистецтв УРСР (1951 ), вчене звання
доцента ( 1953), члена - кореспондента Академії мистецтв СРСР
(1958), народного художника УРСР (1960 ), народного художника
СРСР ( 1963). Найвідоміші його твори: “ Базар в Ужгороді” (1927),
“Ужгородський замок” (1931), “Гуцулка ” (1956), “Синевірські
полонини ”(1957) та ін. Помер Й.Бокшай 1975 року. Поховано його
в Ужгороді.

Йосип Бокшай – видатний український художник, який разом із А.

Ерделі став засновником на Закарпатті нового мистецтва,
художньої освіти та творчих спілок. Заслужений діяч мистецтв
України (1951 р.). Народний художник України (1960) та СРСР
(1963), член-кореспондент Академії мистецтв СРСР (1958).

Йосип Бокшай народився 2 жовтня 1891 року в селі Кобилецька

Поляна в родині священика. З 1910 до 1914 року навчався в
Академії образотворчих мистецтв у Будапешті, де його вчителем
був відомий угорський художник Імре Ревес. З 1919 до 1945 року
працює в Ужгородській реальній гімназії. Бере участь у
громадському житті – в роботі Руської народної ради (1918 – 1919),
у заснуванні товариства «Просвіта» (1920), в організації виставок.
Задля здобуття нових знань і навичок їде в Італію, Югославію,
Німеччину, Францію. Прагнення вдосконалення згодом виливається
в переконання: «Митець повинен бути високоосвіченою,
культурного кругозору людиною, без нальоту провінційності».

Із 1918 року Йосип Бокшай працює в пейзажному жанрі, досягає

віртуозної майстерності в роботі пастеллю і згодом – олійними
фарбами. Він малює жанрові сцени з народного життя, фігуральні
композиції, натюрморти, релігійні мотиви, ікони, виконує
масштабні монументальні стінописи в церквах. Усе, чого торкається
його рука, постає в новій живописній якості, розквітає кольоровим
багатством, засвідчує визначне відчуття кольору, кольорове
бачення автора, майстерне володіння композиційними
прийомами. Митець зізнається, що ідеї, образи для картин підказує
йому навколишній світ: «Живопис – дзеркало всього
найпрекраснішого, що пропонує нам Всесвіт».

У творчості митця імпресіоністична палітра поєднується із

захопленням старими майстрами, що особливо відчутно в
релігійному малярстві Бокшая. Часто реалістичні твори позначені
ноткою романтизму.

У 1930-х роках Йосип Бокшай бере участь у виставках у Празі, Брно,

Братиславі, Кошицях, Будапешті, Ужгороді й Мукачеві. Після війни
він учасник усіх значних виставок в Україні та Радянському Союзі.
Окремі твори міжвоєнного періоду: «Автопортрет» (1925), «Базар в
Ужгороді» (1926), «Зима», «Перший мороз», «Старий міст» (1927),
«Вид Ужгорода» (1928), «Ужок» (1931), «Ужоцький дзвонар» (1934),
«Старий млин в Ужку» (1936), «Церква в Ізках» (1930).
Йосип Бокшай був надзвичайно релігійною людиною. Із юного віку
він захоплювався тим, що розробляв ескізи церковних розписів.
Найвідомішими роботами художника у цій сфері можна назвати
розпис плафона Ужгородського кафедрального собору
«Воздвиження Чесного Животворящого Хреста» (1939) та розпис в
одному з найвідоміших храмів Угорщини – церкві села Марія Повч,
де зберігається унікальна чудотворна ікона Пресвятої Богородиці.
Усі ж роботи Бокшая на сакральну тематику годі й перелічити:
полотна, панно, призначені для оздоблення церков, портрети
релігійних діячів. Найвідоміші твори – «Проповідь» (1926), «Святий
Іван Златоуст», «Вчителі східної вселенської церкви», «Святі Руської
землі» (1934 – 1935). Іконостас у с. Доробратово. Стінопис в
ужгородському кафедральному соборі, у церкві монастиря ЧСВВ в
Ужгороді, в церкві монастиря в М. Березному, в селах Чічаровце,
Новий Русков (Словаччина).

За все життя Йосип Бокшай написав понад тисячу живописних

полотен, і хоча серед його творів є і жанрові картини, і портрети, і
натюрморти, все ж він – визнаний майстер пейзажу. Про своє
захоплення і сам говорив: «Природа є головним учителем митця».
Втілював цю ідею, пишучи такі полотна, як «Літній день», «Осінній
багрянець» (1943), «Озеро в горах», «Синевир» (1952), «Терен
цвіте» (1953), «Полонина Рівна» (1954) та багато інших.
Бокшай повернувся до нас у своїх неперевершених полотнах до тих,
хто шанував і шанує його як великого вчителя, знав його як митця та
талановитого художника. Він був людиною епохи
1 грудня у Закарпатському обласному художньому музеї ім.
Й.Бокшая відбудеться презентація видання "Йосиф Бокшай.
Людина правди. Художник правди" – про життя і творчість
видатного закарпатця, народного художника СРСР, члена-
кореспондента Академії мистецтв СРСР, співзасновника крайової
художньої школи.

Більша частина надбань митця втрачена

«Він був високодуховною, надзвичайно віруючою людиною, – каже
пані Приходько. – Тому це, звичайно, відобразилося в його
творчості. Бокшай – син священика, виховувався в духовній родині,
де панували правда, віра, милосердя. І тому його мистецтво таке
чисте, добре, осяйне».

Біографія художника доповнювала його грані живопису. Як відомо,

у роки Першої світової митець був у російському полоні, бачив
жахіття війни, зло, жорстокість.

Це викликало в нього протест, і він виражав його своїм мистецтвом.

Пані Олена зазначає, що вершиною Олімпу Бокшая є сакральний
живопис: «Він отримав прекрасну освіту в Будапештському
королівському інституті, удосконалював її в Італії, де його підкорили
художники-монументалісти Відродження. І цей вплив
відчувається».

Вершиною є розписи греко-католицького кафедрального собору,

які збереглися, однак нині потребують реставраційних втручань.
Але, на жаль, більшість цих надбань на Закарпатті втрачена: вони
знищені або занедбані. Краще збереглися в Угорщині та
Словаччині. «Велика частина сакральних робіт, які зберігаються в
музеї, на початку 1950-х мали бути вилучені з фондів і спалені як
такі, що суперечать соціалістичній дійсності, – розповідає
мистецтвознавець. – Мушу сказати, що в ті часи тут працювали
дуже сміливі люди, які зуміли сховати полотна. Намотали на вали,
бо були великими за розмірами, на них наточили інші, й так
приховали. І тільки в 1991-му, в перший рік нашої незалежності, ми
змогли дістати ці роботи з фондосховищ та показати».

На виставці представлені полотна 30 – 70-х років минулого століття.

У 70-х митець уже не працював, важко хворів, втратив зір. Хоча ще
прожив 5 років після цього. За серією автопортретів можна
побачити, як еволюціонував художник. Тут багато портретів
близьких. «Бачите, ціла серія мадонн. Так от, за моделі слугували
його рідні, в основному дружина, яка була його мадонною і в житті,
і в творчості, а також діти, – каже Олена Приходько. – В такий спосіб
сакральний живопис ніби поєднується зі світськими темами».

Бокшай малював на перервах, робив, як мула

85-річний народний художник України Володимир Микита в
розмові з нами згадує 1947 рік. Саме тоді вступав у художнє
училище. «Бокшай був із групи знаменитостей. Саме він, Ерделі,
Манайло та Гарапко вирішували, принимати мене чи не принимати.
Бо я заявився досить пізно, вже тривав навчальний процес.
Зарахували одразу на 3-й курс. З того моменту маю приємні
враження про митця», – каже Володимир Васильович.
Мистецтво Закарпаття звикли асоціювати з пленерною традицією, а
саме — закарпатською школою живопису. Основні зрушення в
розвитку художньої освіти протягом 20-30-х років ХХ століття на
Підкарпатській Русі ми небезпідставно пов’язуємо із початком
педагогічної діяльності А. Ерделі та Й. Бокшая в Ужгороді.
Наступним кроком, що закріпив формування творчих сил у регіоні,
було створення в червні 1931 року Товариства діячів
образотворчого мистецтва на Підкарпатській Русі на чолі із
Адальбертом Ерделі. Важливим моментом в житті колективу
митців став приїзд в Ужгород Федора Манайла.
Мистецький доробок художників Закарпаття - це шедеври визнаних
майстрів Йосипа Бокшая, Адальберта Ерделі, Андрія Коцки, Федора
Манайла,
Андрія Борецького, Василя Свиди, Золтана Шолтеса, Володимира
Микити,
Юрія Герца та ін. Сучасне образотворче мистецтво Закарпаття
збагачене
творчістю обдарованих майстрів різних напрямів. Їхні картини
також
представлені в експозиції. Але, без сумніву, і сенсом життя, і
найбільшою любов’ю, і неймовірним світом усіх названих митців
було мистецтво. І саме завдяки цьому ми сьогодні маємо
можливість милуватися неймовірними творами мистецтва, і
гордитися земляками, які прославили Закарпаття на весь світ. У
будь-якому пристойному місті набереться енна кількість відомих
постатей, заради яких теоретично можна туди поїхати. Державні
діячі, письменники, композитори, борці за хороше і проти поганого,
загнані в мармур і бронзу, овіяні легендами. Це ті, без кого Ужгород
був би зовсім іншим, без кого ми його не уявляємо і навіть не
хочемо уявляти. Якщо словосполучення «українські художники»
викликає з надр пам’яті всього кілька імен… ArtHuss запевняє, що їх
більше сотні! Сучасне українське мистецтво активно розвивається,
включається у світовий художній процес та творить власну
специфіку. Пропонуємо вашій увазі топ книг, які заповнять
прогалину в сфері українського мистецтва або ж навпаки, тільки
поглиблять знання про улюблених митців. Знайдете тут працю, яка
зацікавить саме вас. Обирайте епоху чи точку зору та бажаємо
захопливих відкриттів. Сучасне українське мистецтво має чимало
сторінок, від яких неможливо відірватися. Але, без сумніву, і сенсом
життя, і найбільшою любов’ю, і неймовірним світом усіх названих
митців було мистецтво. І саме завдяки цьому ми сьогодні маємо
можливість милуватися неймовірними творами мистецтва, і
гордитися земляками, які прославили Закарпаття на весь світ. Якщо
словосполучення «українські художники» викликає з надр пам’яті
всього кілька імен, що їх більше сотні! Сучасне українське
мистецтво активно розвивається, включається у світовий художній
процес та творить власну специфіку. Пропонуємо вашій увазі, які
заповнять прогалину в сфері українського мистецтва або ж навпаки,
тільки поглиблять знання про улюблених митців.

Закарпатський обласний художній музей імені Йосипа Бокшая.

Його
історія розпочалася у червні 1945 року, коли під експозицію
колишньої
Крайової картинної галереї були передані декілька приміщень в
Ужгородському замку. Там було виставлено для всенародного
огляду десятки картин відомих художників. З роками експозиція
музею поповнювалася
експонатами з приватних колекцій, а також з музеїв Москви,
СанктПетербурга, Києва, Львова.
Згодом художній музей переїхав у історичний центр Ужгорода, у
приміщення жупанату - пам'ятку архітектури 1809 року, де і
розміщується по
сьогоднішній день. За досягнення у популяризації образотворчого
мистецтва у
1990 році музею присвоюєно ім'я народного художника , академіка
Йосипа
Бокшая (1891—1975).
Музей зберігає понад 9000 експонатів. Основу його колекції
становлять
твори колишньої Крайової картинної галереї.
Мистецький доробок художників Закарпаття — це шедеври
визнаних
майстрів Йосипа Бокшая, Адальберта Ерделі, Андрія Коцки, Федора
Манайла,
Андрія Борецького, Василя Свиди, Золтана Шолтеса, Володимира
Микити,
Юрія Герца та ін. Сучасне образотворче мистецтво Закарпаття
збагачене
творчістю обдарованих майстрів різних напрямів. Їхні картини
також
представлені в експозиції.
В Ужгороді зібрано найбільш повну в Україні колекцію угорського
мистецтва. Музей володіє цінним зібранням давніх ікон, чільне
місце в якому
займають твори Іллі Бродлаковича-Вишенського, а також тут
зібрано багато
творів видатного художника, академіка Ігоря Грабара.
Музей здійснює широку просвітницьку роботу і суттєво розширює
поняття освітнього простору в краї.
У будь-якому пристойному місті набереться енна кількість відомих
постатей, заради яких теоретично можна туди поїхати. Державні
діячі, письменники, композитори, борці за хороше і проти поганого,
загнані в мармур і бронзу, овіяні легендами.
Це ті, без кого Ужгород був би зовсім іншим, без кого ми його не
уявляємо і навіть не хочемо уявляти.

Якщо словосполучення «українські художники» викликає з надр

пам’яті всього кілька імен, що їх більше сотні! Сучасне українське
мистецтво активно розвивається, включається у світовий художній
процес та творить власну специфіку. Пропонуємо вашій увазі, які
заповнять прогалину в сфері українського мистецтва або ж навпаки,
тільки поглиблять знання про улюблених митців.

Ця мистецтвознавиця використовує традиційний біографічний

підхід до вивчення мистецтва. Проте у її праці цей метод аж ніяк не
виглядає застарілим чи надто академічним. Долі художників
вписуються в середовище та певний історичний період. Завдяки
цьому можна краще усвідомити, які процеси зумовили становлення
митця. Галина Скляренко пише період «перебудови», у який
окреслився український простір у дискусіях. "Портрети художників"
– це Олександр Животков, Олег Тістол, Василь Цаголов, Влада
Ралко та більш ніж десяток митців, кожен з яких має власне
бачення. І саме тому цікаво порівняти, як вони підходять до
втілення своїх творчих задумів.

Якщо перша книга у списку оглядає період перебудови, то ця

охоплює наступний відтинок часу і сучасні процеси у мистецтві.
Галина Скляренко збирає митців як покемонів: з різних міст
України, десятки імен , які творять неповторний мистецький всесвіт.
За півсторіччя українське мистецтво пережило транфомацію: від
політизованого і надто цензурованого до більш сміливого, здатного
протистояти тоталітаризму. Деякі імена відомі у всьому світі, але й
інші варті уваги не менше. Хто ж ці художники? Тетяна Яблонська,
Алла Горська, Яким Левич, Федір Тетянич та інші. Вони тлумачили
планету Земля, малювали дивні картини, боролися з обмеженнями
і формували мистецтво України. Галина Скляренко показує Автора,
який шукає, творить та формує художній вимір.

Як свіжо сприймалися у нас роботи

Ерделі, Коцки, Манайла, Шолтеса, Глюка, Бокшая! Який свіжий
струмінь влили вони у наше мистецтво. Як активно почали вони
виступати на наших виставках!

Мистецтво Закарпаття звикли асоціювати з пленерною традицією, а

саме — закарпатською школою живопису. Основні зрушення в
розвитку художньої освіти протягом 20-30-х років ХХ століття на
Підкарпатській Русі ми небезпідставно пов’язуємо із початком
педагогічної діяльності А. Ерделі та Й. Бокшая в Ужгороді.
Наступним кроком, що закріпив формування творчих сил у регіоні,
було створення в червні 1931 року Товариства діячів
образотворчого мистецтва на Підкарпатській Русі на чолі із
Адальбертом Ерделі. Важливим моментом в житті колективу
митців став приїзд в Ужгород Федора Манайла.

1 грудня у Закарпатському обласному художньому музеї

ім.Й.Бокшая відбудеться презентація видання "Йосиф Бокшай.
Людина правди. Художник правди" – про життя і творчість
видатного закарпатця, народного художника СРСР, члена-
кореспондента Академії мистецтв СРСР, співзасновника крайової
художньої школи.

Альбом, ініційований і реалізований Всеукраїнським державним

видавництвом "Карпати", побачив світ за підтримки державної
програми "Українська книга" 2016 року для бібліотечних установ і
навчальних закладів України.

Закарпатський обласний художній музей

імені Йосипа Бокшая Музей зберігає загалом понад 5 тисяч
експонатів.