В.

Григорович-Барський

Дитинство

Народився 1701 року в родині купця. Початкову освіту здобув дома.

Читати і писати  його навчив батьком, а згодом в академії був найнятий
вчитель. 1715 року  вступив до Київської академії – навчального закладу,
що сформував його і визначив подальші погляди. Студенти повинні були
вільно писати й розмовляти латиною, але водночас вивчали
старослав`янську, українську літературну, російську та польську мову. У
середніх класах вивчали поетику та риторику. Далі йшли курси філософії
та богослов’я. Через хворобу вдалося завершити лише вісім класів.
Двадцятидворічний хлопець разом з приятелем Іустином Линицьким
поїхали до Львова вчитися та шукати лікарів. Ногу вилікували швидко.
Заради давньої мрії-мандрів по далеких країнах покидає Львів.

Світові мандри

Подорожуючи, здебільшого пішки, через Угорщину, Австрію та Італію,

мандрівники дійшли до Риму й побачили його дивовижі. Знаючи латину,
Барський мав змогу познайомитися з усіма аспектами життя католицького
Заходу. Розлучившись з товаришами планував повернутися до Києва. І ту
ще одна випадкова зустріч з іншим українським кліриком переконала його
змінити плани й податися до Греції: оглянути пам’ятки античної грецької
цивілізації й побачити славетний православний осередок – гору Афон.
Далі мандрував до Палестини та на Близький Схід, де почався новий і
тривалий період його подорожей. Там Барський відвідав усі головні
святині й пам’ятки раннього християнства та стародавніх близькосхідних
цивілізацій на території сучасних Сирії, Лівану, Іраку, Йорданії, Ізраїлю та
Єгипту.

Барський з інтересом придивлявся до арабів та ісламу. Саме він

дотримувався православ’я та постригся в ченці, а відтак налагодив зв’язки
з різними грецькими школами, що існували на Близькому Сході та
узбережжі Малої Азії. Опанував грецьку мову, навчаючись в грецьких
школах Дамаска, Триполі та Патмосу. Мандрівник не просто подорожував
світами, а намагався побачити місця, де сформувалася християнська віра,
й опанував мову, що давала змогу ближче познайомитися з творами отців
Церкви. Набутими знаннями згодом поділився у книжці «Мандри по
святих місцях сходу з 1723 по 1747 рік».

Головна праця життя

Яка ж інформація міститься у щоденнику? З нього найдокладніше можна
довідатися, як люди з невеликими статками подорожували у 18 столітті.
Ми дізнаємося про добре організовану систему притулків для подорожніх
у європейських містах, про монастирі та релігійні заклади, які допомагали
православним прочанам на Балканах і в Греції, а також про караванні
маршрути Близького Сходу. Барський ретельно описав кожне велике
місто, куди він заходив, звертаючи особливу увагу на архітектурні
пам’ятки, фортифікації храми та церкви. Крім того, він придивлявся до
базарів, водопостачання, вуличне освітлення, а також вбрання місцевих
мешканців. В записках можна знайти нотатки про те, хто і що давав йому
їсти чи приязно поставилися до нього в тій або іншій місцевості, чи
гостинні тут люди. Автор робив свої нотатки по свіжих слідах подій
послідовно і хронологічно. Прагнучи розповісти читачеві якомога більше
із побаченого, почутого, відчутого в дорозі, мандрівник де свідомо, а де
інтуїтивно йшов на порушення канонів жанру, аби не збіднювати свою
розповідь. Він прагне зафіксувати всі перипетії мандрівки, зокрема, й
незначні, точно відтворити свій маршрут, описати якомога достовірніше
все, що зустрічається в дорозі. Описав життя і звичаї різних народів,
зробив майже 150 малюнків храмів і монастирів, які здебільшого виконав
пером. Григорович-Барський так уявляв своє завдання, нотуючи історію
своїх мандрів: «Не книги і повчання пишу, а мандрівку свою».

Велике враження справляє фізична витривалість, якої вимагали мандри:

він долав, іноді майже не відпочиваючи, багато тисяч кілометрів, серед
спеки і холоду, майже без грошей і з мінімальним запасом харчів.
Присвятивши життя пізнанню, дослідженню та спостереженням, був
цілковито позбавлений потягу до збагачення. Його найдорожчим скарбом
були подорожній щоденник і кілька дорогих книжок, що лежали в торбі за
плечима.

Постать Василя Григоровича-Барского видається просто незвичайною.

Тільки-но вирісши. Барський мандрував усе своє життя, і його подорожі
були тяжкі та виснажені. Найпривабливіша риса цих мандрів – мотивація:
тільки дивовижна допитливість спонукала Барского стати невтомним
подорожнім. На його думку, що більше він побачить, то краще зрозуміє
життя, віру і світ, у якому живе.