1. "Мандри" В.

Григоровича-Барського в контексті розвитку паломницької

літератури.
Активізація громадсько-політичного і культурного життя в Україні призвела
до пожвавлення її міжнародних зв’язків, складовою яких були і подорожі до
інших країн.
Змінювався, модифікувався і паломницький жанр. Ходіння поступово
звільнилися з-під традиційного літературного етикету, у них посилилося
світське начало, яке виявилося у прагненні автора детально відтворити умови
своєї подорожі, розширенні кола його інтересів. Виразніше окреслилася
авторська індивідуальність, белетризувався стиль, урізноманітнювався
арсенал художніх засобів. Ці процеси були властиві передусім ходінням
Макарія і Сильвестра, Іполита Вишенського, Варлаама Ліницького,
Сильвестра і Никодима, Василя Григоровича-Барського, Серапіона та Луки
Яценка.
Паломницький жанр епохи бароко зазнав змін. Модифікувався усталений
план ходіння. Автори докладно зупинялися на тому, як розпочиналася
подорож, у яких умовах і якими країнами вона проходила, які пригоди
відбувалися під час мандрівки.
Власне із педантичних звітів про мандрівку до Святої Землі ходіння
перетворювали на художній твір, що було наслідком впливу ренесансних та
барокових тенденцій. Предметом зображення паломника ставали його
власні почуття і переживання, а описи екзотичних країв та об’єктів, розповіді
про несподівані і небезпечні пригоди набували образного викладу із
застосуванням літературних прийомів.
Мандри по святих місцях Сходу з 1723 по 1747 рік — умовна назва
автобіографічної книги українського православного письменника-
мандрівника 18 століття Василя Григоровича-Барського.
Записки, які вів Григорович-Барський понад два десятиліття під час своїх
мандрів світом, відобразили еволюцію його поглядів та світовідчуття. Перші
сторінки «Мандрів» творені людиною, яка прагнула нових вражень, знань
про природу, людську спільноту, але мала надто малий досвід і недостатні
уявлення про світ. Останні сторінки написано мудрецем, до якого досвід
прийшов у гірких стражданнях, що супроводжували його в нелегких дорогах.
Отже, із допитливого юнака автор перетворився на вченого нового часу,
якому притаманні вдумливий підхід до інтелектуальних надбань
попереднього часу, уважне дослідження явищ і фактів дійсності. Процес
пізнання і художнього осмислення світу Григорович-Барський намагався
вкласти в паломницький жанр. Однак його інтереси виходили за межі цього
жанру, глибина і серйозність дослідження дійсності породжували характерні
для ходінь раціоналізм, індивідуально-естетичну інтерпретацію, стильову
розгалуженість, що зумовило самобутність твору мандрівника. Відвідавши всі
святі місця, пов’язані з історією християнства, мандрівник описав їх значно
докладніше і повніше, ніж його попередники, що свідчить про
зорієнтованість на стильові пошуки XVIII ст.,

2. Жанровий синкретизм твору; барокова стилістика

Мандри по святих місцях Сходу з 1723 по 1747 рік — умовна назва
автобіографічної книги українського православного письменника-
мандрівника 18 століття Василя Григоровича-Барського.
Героїчний ентузіазм Григоровича-Барського — це вищий ступінь не тільки
пізнання природи, а й людської довершеності. Діяльність мандрівника
становить шлях пізнання світу й морального самовдосконалення.
Процес пізнання і художнього осмислення світу Григорович-Барський
намагався вкласти в паломницький жанр. Однак його інтереси виходили за
межі цього жанру, глибина і серйозність дослідження дійсності породжували
характерні для ходінь раціоналізм, індивідуально-естетичну інтерпретацію,
стильову розгалуженість, що зумовило самобутність твору мандрівника.
Відвідавши всі святі місця, пов’язані з історією християнства, мандрівник
описав їх значно докладніше і повніше, ніж його попередники, що свідчить
про зорієнтованість на стильові пошуки XVIII ст., у яких домінує барокове
світовідчуття. Громіздкі інформативні ряди, чергування загального плану
зображення із опрацюванням деталей, нарощення основних повідомлень за
рахунок дрібних фактів, намагання стилістично поєднати те, що нотувалося,
— все це надає «Мандрам» барокової вишуканості і багатства форм.
«Мандри» Григоровича-Барського — твір жанрово синкретичний. Для нього
характерні ознаки різних жанрів, які зароджувалися в українській літературі.
Передусім ідеться про автобіографію, яка в українському письменстві
еволюціонувала із агіографічних схем. Автобіографічний матеріал у записках
сформовано з особистих вражень, пригод та спостережень Григоровича-
Барського. До жанрових ознак автобіографії належать опис життєвого шляху,
зображення власних переживань, обставин мандрівки та їх оцінка,
усвідомлення завдань і кінцевої мети подорожі, складні духовні пошуки.

Наявність у «Мандрах» мотиву подорожі, який давав автору змогу охопити

значний матеріал, наближає твір до великих епічних творів, відомих у XVIII ст.
в Європі, — романів-подорожей. Записки Григоровича-Барського мають
ознаки деяких видів нарису — подорожнього, географічного, архітектурного,
побутово-етнографічного, портретного. Окремі частини «Мандрів» набувають
ознак оповідання, новели, етюду.

3. Мотив подорожі. Еволюція сприйняття і художнього відображення Сходу.

Василь Григорович-Барський (1701-1747) майже чверть століття мандрував
країнами Середземномор’я і систематично занотовував свої подорожні
враження, які й склали великий за обсягом твір, повністю виданий за
авторським рукописом у 1885–87 роках під назвою “Странствованiя Василия
Григоровича-Барского по святым мhстам Востока с 1723 по 1747 гг.: В 4-х
частях”.
Подорож пролягала через Словаччину, Угорщина, Австрію. В Італії паломники
з України оглянули Рим, Неаполь, Венецію, Барі, Болонью, Флоренцію,
Анкону, які Григорович-Барський описав докладно (зокрема, озера у
Барлетті, де видобували сіль; палац Папи Римського).
Зі сторінок путівника постає образ автора — цікавого й тактовного оповідача,
доброї і розумної людини, щирої і довірливої у спілкуванні з іншими. За всю
подорож, складну і небезпечну, його душа не озлобилася, не відвернулася
від людей, а навпаки, постійно тягнулася до радості і доброчинності.
Прославляючи самовідданість і сподвижництво заради високої і гуманної
мети, мислитель наголошував, що людина повинна перемогти прагнення до
самозбереження, піднятися над страхом власного знищення, оскільки висока
насолода, до якої прагне ентузіаст, немислима без доблесних діянь і жертв.
Героїчний ентузіазм Григоровича-Барського — це вищий ступінь не тільки
пізнання природи, а й людської довершеності. Діяльність мандрівника
становить шлях пізнання світу й морального самовдосконалення.
"Мандри" В. Григоровича-Барського напрочуд докладні, з них постають
виразна картина різних місць країн Заходу та Сходу, які відвідав мандрівник,
звичаї та побут різних народів, зафіксовано немало даних про сучасне й
минуле буття держав, міст, поселень, архітектурні пам'ятки описано з
безліччю деталей, що робить виклад певною мірою монотонним, а побіч із
тим трапляються пластично виписані картини, повні руху та життя, подано
безліч характеристик людей, з якими мандрівник зустрічався, викладаються і
власні розмисли та рефлексії, що надає окремим місцям опису цілком
художнього характеру. Цікавий твір і своїми етнографічними описами,
докладно з'явлено мандрівки морем.
Перші записи перебігу своєї подорожі Василь Григорович-Барський здійснив
уже під Бродами. Він продовжував нотувати свої спостереження понад два
десятиліття. Зміст і характер цих записів засвідчує зміни внутрішнього світу
автора й відповідну еволюцію його дискурсивної програми. Записи
починаються як хроніка мандрів студента, що шукає знань і нових вражень
про довколишній світ. Поступово студент перетворюється на мислителя,
досвід якого вбирає спостереження над культурою різних народів Європи та
Близького Сходу, географією і тваринним світом відвіданих країн,
архітектурним простором міст і сіл. Записи доповнюються малюнками,
бібліографічними нотатками. З’являються елементи зіставлень, аналізу.
Поглиблюються емпіричні спостереження. Разом із тим усе помітнішою стає
присутність насиченого духовного життя самого мандрівника як
визначального чинника мандрів. Дорога через географічний і цивілізаційний
простір проєктується в екзистенційний вимір, вбирає в себе релігійний
складник. Дорога пізнання світу поступово перетворюється на шлях
Богопізнання й пізнання себе самого, своєї душі.

4. Образ мандрівника у творі. Д. Чижевський про "характеристику

суб'єктивного розвитку автора у "Мандрах".
Ім’я Василя Григоровича-Барського (псевдоніми – Альбов, Плака, Київський,
Рос), визначного українського мандрівника і вченого, що залишив по собі
незакінчену дуже цікаву працю – записки і спогади про його мандрування,
золотими літерами закарбувалося на скрижалях нашої літератури «Рис.1.». У
«Мандрах» охоплено майже всю біографію паломника. Записки, які вів
В.Григорович-Барський понад два десятиліття під час своїх мандрів по світу,
відобразили еволюцію його поглядів та світовідчуття.
Автобіографічний матеріал у записках складають особисті враження, пригоди
та спостереження В.Григоровича – Барського. «До жанрових ознак
автобіографії слід віднести: опис життєвого шляху, зображення власних
переживань, обставини мандрівки та їх оцінка, усвідомлення завдань і
кінцевої мети подорожі, складні духовні пошуки Мандрівник перебудовує і
концепцію авторського начала, властиву ходінням, виходячи з нових вимог
життя і прогресивних тенденцій літературного розвитку. У його творі відсутній
традиційний тип паломника, хоч опис життя паломників займає тут значне
місце. Зі сторінок записок постає тип мандрівника, не схожий ні з
мандрівними дяками, ні з мандрівними монахами. Світогляд В.Григоровича-
Барського багато в чому відрізняється від світогляду середньовічного
паломника. «Перед нами тип мандрівника – просвітителя, сформованого в
умовах просвітницького XVIII століття. Перебудова авторського начала в
записках полягає передусім у відході від традиційної схеми у зображенні
паломника. Автор намагається подати достовірну розповідь про людину, що
мандрує заради пізнання світу. Яскраво передана психологія мандрівника,
для чого докладно відтворюються умови шляху, розповідається про стосунки
з мешканцями відвіданих країн, з попутниками. Все це супроводжується
роздумами, порадами, настановами, в яких виразно проявляється
індивідуальність письменника. При всій відданості християнству
В.Григорович – Барський не був фанатиком. У його описах немає осуду
обрядів і звичаїв іудеїв та ісламу. Він в усьому намагається помітити риси
позитивного, оцінюючи людей не за їх вірою, а за приязними взаєминами,
проте він засуджує брутальність, насильство, нетерпимість, лихослів’я.
Нарікання його адресовані тим, хто був вимагачем і невіруючим. У його
описах немає ні расового, ні національного утвердження.
В.Григорович-Барський придивляється до ладу життя, до звичок і
звичаїв мешканців, замислюється над причинами тих явищ, які вразили його
своєю новизною. З дорожніх записів постає непересічна особистість автора-
гуманіста з різнобічними інтересами, високим рівнем знань. Він вивчає
арабську й грецьку мови і в той же час пише свої правдиві й щирі записки,
додаючи до них безліч малюнків, щоб дати поняття про предмети, які він
бачив. З посохом прочанина, без жодних коштів, він переходить з одного
місця на інше, щоб вивчити щось нове.
Зі сторінок путівника постає образ автора – цікавого й тактовного
оповідача, доброї і розумної людини, щирої й довірливої у спілкуванні з
іншими. За всю подорож, надзвичайно складну і небезпечну, під час якої
зустрічалося більше зла й ненависті, ніж добра, його душа не озлобилася, не
відвернулася від людей, а, навпаки, постійно тягнулася до радості й
доброчинності. Як зазначає П.Білоус: «У діяльності В.Григоровича-Барського
реалізувалася ренесансна ідея героїчного ентузіазму. Його героїчний
ентузіазм – це не тільки вищий ступінь пізнання природи, а й вищий ступінь
людської досконалості. Діяльність мандрівника становить собою шлях
пізнання світу й морального самовдосконалення [ 3, с.179 ]». Опис міст
свідчить про велику спостережливість В.Григоровича-Барського. Він постає з
твору як людина з дуже багатим духовним світом, його бентежить краса міст і
селищ повз які він проходить. Проте, захоплюючись іншими країнами, В.
Григорович-Барський був переконаний, що краще за його батьківщини немає
землі. З гордістю підписувався він під малюнками – «Васілій Рос»,
підкреслюючи своє походження. Він був справжнім сином своєї країни.
Любов до життя, до рідного краю, до людини – це ті рушійні сили, які
допомагали йому постійно працювати над собою. Мандрівник виявляє
почуття власної гідності, громадського обов’язку, достойно тримає себе і
перед високими церковними чинами, і перед світськими сановниками. Ця
самоповага ґрунтується на широкому життєвому досвіді, знаннях, на
усвідомленні того, що здійснене ним – не спроба прославитися, а потрібна
для рідного краю справа.
Можна зробити висновок, що на сторінках твору розкрилася яскрава
постать їх автора – мандрівника, допитливого дослідника, уважного
спостерігача, знавця багатьох мов, історії та культури балканських та
близькосхідних народів і разом з тим великого патріота рідної землі, який
своїми мандрами по суті здійснив духовний подвиг.

5. У чому "оригінальність "типу записок "Мандрів" (Д. Чижевський).

Ім’я Василя Григоровича-Барського (псевдоніми – Альбов, Плака, Київський,
Рос), визначного українського мандрівника і вченого, що залишив по собі
незакінчену дуже цікаву працю – записки і спогади про його мандрування,
золотими літерами закарбувалося на скрижалях нашої літератури «Рис.1.». У
«Мандрах» охоплено майже всю біографію паломника
Записки, які вів Григорович-Барський понад два десятиліття під час своїх
мандрів світом, відобразили еволюцію його поглядів та світовідчуття. Перші
сторінки «Мандрів» творені людиною, яка прагнула нових вражень, знань
про природу, людську спільноту, але мала надто малий досвід і недостатні
уявлення про світ. Останні сторінки написано мудрецем, до якого досвід
прийшов у гірких стражданнях, що супроводжували його в нелегких дорогах.
Отже, із допитливого юнака автор перетворився на вченого нового часу,
якому притаманні вдумливий підхід до інтелектуальних надбань
попереднього часу, уважне дослідження явищ і фактів дійсності.

Подорожні нотатки Григоровича-Барського були адресовані не тільки

християнину, а й освіченим людям того часу — історикам, філологам,
літераторам, архітекторам, географам.
Текст «Мандрів» Василя Григоровича-Барського насичений яскравими
деталями, що відображають екстремальні обставини, в яких творився його
паломницький дискурс.
В описах Григорович-Барський виявляв інтерес до деталі. Він прагнув
зафіксувати всі перипетії мандрівки, у т. ч. незначні, точно відтворити свій
маршрут, описати якомога достовірніше все, що спостерігав у дорозі,
внаслідок чого деякі описи переростають у географічні, історичні,
мистецтвознавчі, мовознавчі, етнографічні, економічні студії. Такий підхід до
відображення дійсності давав автору широкі можливості у виборі засобів
репродукції вражень і почуттів.
Стилістична своєрідність записок Григоровича-Барського зумовлена й
особливостями їх мови. Твір написано книжною українською мовою першої
половини XVIII ст. з елементами народно-розмовної лексики. Щоб надати
відповідної експресії і схвильованості розповіді про напад розбійників, автор
використав старослов’янську лексику: «образ», «перси», «персти», «уста»,
«очеса»; у звичайних описах наявні паралельні назви — «лицо», «грудь»,
«пальці» та ін. Паралельно вживав і такі поняття, як «вертоград» — сад,
«ветхий» — старовинний, древній, «ісполини» —велетні, «простерти слово»
— говорити, «хрисовул» — грамота.

Лексика «Мандрів» поповнюється за рахунок слів іншомовного походження

(аптека, врач, панчохи, шкарпетки, бакшиш, доксати). Часто українські слова
вжито паралельно з іноземними назвами: на Афоні ростуть «кипариси, тиси,
кукунари,смереки, ялини, сосни,явори, дуби, ясени, бобки, найпаче же
каштанов суть», серед садових дерев автор називав «черешни, дули, сливи,
орехи, смокви, маслини, помаранчи, лимони».

6. Типологія "Мандрів" В. Григоровича-Барського та "Бустану" Сааді.

«Бустан» («Плодовий сад», 1257) — видатний твір перського поета Сааді
Ширазі (1210–1291). Написаний у формі віршованої поеми-маснаві, він
визнаний найпоетичнішим твором серед усієї суфійської літератури.
Мандри по святих місцях Сходу з 1723 по 1747 рік — умовна назва
автобіографічної книги українського православного письменника-
мандрівника 18 століття Василя Григоровича-Барського.
Ці твори поєднує саме мотив мандрів, які були невід’ємною частиною життя
обох митців.
Так під час багаторічних мандрівок Сааді зазнав багато поневірянь,
голодував, жебракував, ходив босий, у лахмітті, не раз наражався на
небезпеку. Все це яскраво описано ним у «Бустані». Але ніякі труднощі та
негаразди було неможливо змусити поета припинити свої мандри. Він
безперервно переходив з одного міста до іншого, з однієї країни до іншої.
До цього насамперед спонукала його професія мандрівного проповідника,
дервіша, що видобув собі кошти до життя тим, що, зібравши навколо себе
людей, читав їм на вулицях і площах, при мечетях і на дорогах проповіді.
Як випливає з «Бустану», Сааді в проповідях торкався питань суспільної
моралі, моральності. На переконливих прикладах він пояснював слухачам, у
чому суть добра і зла, багатства і злиднів, хто такі цар і дервіш і як вони
повинні чинити, щоб догодити богу, яким має бути добрий правитель, чого
мають прагнути люди.
Недаремно сам поет так часто і захоплено говорить про користь подорожей.
«Вигоди подорожі великі: подорожуючи, радієш серце, бачиш різні дива,
чуєш про чудеса, розширюєш освіту і пізнання, і знайомишся з людьми, і
відчуваєш долю».
Ім’я Василя Григоровича-Барського (псевдоніми – Альбов, Плака, Київський,
Рос), визначного українського мандрівника і вченого, що залишив по собі
незакінчену дуже цікаву працю – записки і спогади про його мандрування,
золотими літерами закарбувалося на скрижалях нашої літератури «Рис.1.». У
«Мандрах» охоплено майже всю біографію паломника
Записи починаються як хроніка мандрів студента, що шукає знань і нових
вражень про довколишній світ. Поступово студент перетворюється на
мислителя, досвід якого вбирає спостереження над культурою різних народів
Європи та Близького Сходу, географією і тваринним світом відвіданих країн,
архітектурним простором міст і сіл. Записи доповнюються малюнками,
бібліографічними нотатками. З’являються елементи зіставлень, аналізу.
Поглиблюються емпіричні спостереження. Разом із тим усе помітнішою стає
присутність насиченого духовного життя самого мандрівника як
визначального чинника мандрів. Дорога через географічний і цивілізаційний
простір проєктується в екзистенційний вимір, вбирає в себе релігійний
складник. Дорога пізнання світу поступово перетворюється на шлях
Богопізнання й пізнання себе самого, своєї душі.