Семінарське заняття № 6.
 Творчість Пантелеймона Куліша

1.Творчість П.Куліша. Причина уваги письменника до Сходу.

Пантелеймон Куліш належить до числа рідкісних явищ, коли в одній постаті
сполучається історик і літератор, поет і прозаїк, драматург і мовознавець,
перекладач, етнограф, критик. Все це дало Кулішеві право посісти визначне
місце в історії української культури, помітно вплинувши на розвиток нової
української літератури
Пантелеймон Олександрович Куліш — український буржуазно-ліберальний
письменник, багатогранна діяльність якого охоплює кілька десятиліть.
Почавши як ліберал, настроєний проти царизму і кріпацтва, він поступово
скочувався на буржуазно-націоналістичні позиції, особливо в останні
десятиліття свого життя.
Автор абетки української мови, що лягла в основу сучасного українського
правопису, автор першого україномовного історичного роману «Чорна рада»,
автор першого перекладу «Біблії» українською мовою і перекладів
тринадцяти п’єс Шекспіра.
Григорій Грабович (Гарвардський університет, США) назвав П. Куліша рушієм і
засновником новітньої української інтелектуальної, критичної думки та тих
вимірів національної свідомості, які на ній будуються, і ключовою постаттю в
становленні модерної української культури.
Починаючи з 1856р., коли було одержано дозвіл друкуватися, Куліш активно
працював, особливо як прозаїк (переробив і опублікував „Чорну раду”), як
збирач і видавець фольклорно-етнографічних матеріалів (у 1856 — 1857 рр.
видано два томи „Записок о Южной Руси”), багато зробив у справі
відродження української журналістики (підготовка і видання альманаху
„Хата”, журналу „Основа”). На творах письменника цієї доби і напрямкові
„Основи”, до редакції якої він входив, уже позначилася зміна поглядів
Куліша. Ще помітнішою вона стала після реформи 1861р., яка задовольнила
ліберальну буржуазію. Поглибилися і його ідейні розходження з Шевченком,
загалом аж до неприйняття творчості революційного поета. Закономірно, що
у 60-ті роки, після придушення повстання у Польщі, Куліш був направлений
сюди провідником політики царизму як „директор духовних справ”. З кінця
60-х років активно підтримував зв'язки з народовськими громадсько-
культурними діячами Галичини, претендуючи на роль їх духовного вождя. Він
підносив теорію культурництва, класового миру, боявся революційності
народних мас; все послідовніше виявлявся його аристократизм, зневага до
„черні”.
Тритомна „История воссоединения Руси” (1874 — 1877) засвідчила, що в цей
час Куліш остаточно перейшов на реакційні позиції: зібравши цінний
фактичний матеріал, автор тлумачив його як типовий буржуазний історик,
відверто засуджуючи визвольні народні рухи. В останній період свого життя
письменник видав збірки оригінальних поезій „Хуторна поезія” (1882),
„Дзвін” (1893), багато перекладав, зокрема твори Шекспіра; переспіви з
Байрона, Гете, Шіллера, Гейне склали його збірку „Позичена кобза” (1897).
Помер Куліш 14 лютого 1897р. на своєму хуторі Мотронівка, де і похований…

СХІД
Історики української літератури найчастіше констатували факт присутності
східного матеріалу в різні періоди її розвитку, починаючи із фольклору, далі в
епоху Середньовіччя, Бароко, новій українській літературі. Вона, ця
присутність, була різною, але помітною. Це, мабуть, те, про що П. Куліш
устами свого героя (з утопічного роману 1850-х рр. "Щукачі щастя") мовив:
українці "лежать головою до Європи, а ногами до Азії".
Модус Східного, – показують вчені, –важлива складова романтизму, що
формувався під впливом географічних, історичних, політичних, культурних
пріоритетів Сходу
Схід із різних причин займав набагато більше місця в розвитку української
літератури упродовж усього Середньовіччя (релігійний чинник, шлях східних
пам'яток через Візантію в Україну), але й далі не обминав теренів України, і
до початку ХІХ ст. давав матеріал і підстави для розвитку художнього типу
орієнталістики (переклади, переробки, адаптації, східні мотиви у творах,
трактати).
У "різних контекстах" проблема романтичного орієнталізму привертає увагу
дослідників. Це характерне й студіям творчості П. Куліша. В "Марусі
Богуславці", "Магометові і Хадизі". Як відомо, П. Куліш активно займається
літературною творчістю, але й історичними працями, частина з яких так чи
інакше торкається взаємин України з мусульманським Сходом.
Орієнтальне мало у П. Куліша "свої варіанти". Так само, як і "Дума-
пересторога", ця поема була виконана "у своєрідному кулішівському ідейно-
естетичному ключі" і "продовжила зачин Шевченка". Формуючись під дією
власних пріоритетів, східне у П. Куліша мало чимало типологічно-схожого з
європейським романтичним орієнталізмом, що давало підстави розглядати
український як "невід'ємну частину європейського орієнтального простору"
Імагема східного, "формотворчі елементи східного" (Д.-А. Пажо, І. Пупурс) у
"Магометі і Хадизі" П. Куліша, вироблена ним модель орієнталізації – своя,
особлива. Магомет, Хадиза – не просто атрибути, пов'язані з ісламом. Це те,
що вистраждане П. Кулішем: "ціле життя моє мусить бути чином на добро
чесним людям, хоч би якої вони були віри чи національності",

2. Поема «Магомед і Хадиза». Жіночі образи у творах. Образ Магомета.

Пантелеймон Куліш належить до числа рідкісних явищ, коли в одній постаті
сполучається історик і літератор, поет і прозаїк, драматург і мовознавець,
перекладач, етнограф, критик. Все це дало Кулішеві право посісти визначне
місце в історії української культури, помітно вплинувши на розвиток нової
української літератури
Пантелеймон Олександрович Куліш — український буржуазно-ліберальний
письменник, багатогранна діяльність якого охоплює кілька десятиліть.
він є автором короткої прози і поетом — у доробку Пантелеймона Куліша
багато віршів і поем, серед яких східною (арабською і турецькою) тематикою
вирізняються три — «Магомет і Хадиза», «Маруся Богуславка» і «Дума про
татарина й орапа».
«Магомет і Хадиза», як помітно вже з назви, це, передусым, поема про
любов, темою якої є стосунки пророка Магомета (Мухаммада) і його першої
дружини Хадизи (Хадіджі).
Ця поема належить до «пізнього» періоду творчості Куліша — написана
у 1883 році і того ж року вперше була надрукована у Львові.
Імагема східного, "формотворчі елементи східного" (Д.-А. Пажо, І. Пупурс) у
"Магометі і Хадизі" П. Куліша, вироблена ним модель орієнталізації – своя,
особлива. Магомет, Хадиза – не просто атрибути, пов'язані з ісламом. Це те,
що вистраждане П. Кулішем: "ціле життя моє мусить бути чином на добро
чесним людям, хоч би якої вони були віри чи національності",
Сам П. Куліш поему "Магомет і Хадиза" вважав "тілько прелюдією до
кількох інших поем", мріючи "змалювати найвиразніші прояви арабо-
мусульманської культури".
Поема складається з прологу і двох пісень (розділів). Куліш як знавець Біблії
та історії стародавнього світу багато уваги приділяє розповіді про історичні
події на Аравійському півострові, ранньому християнству, а також
язичницьким ритуалам, що мали місце біля Кааби у доісламські часи. Усі ці
речі він майстерно вводить у тканину сюжету.
Крім самої розповіді про кохання, не менш важливим є показ шляху Магомет
від простої людини до Пророка Божого, засновника світової релігії. Можливо,
що любовна історія в основі сюжету твору — лише привід для глибшого
філософського розмірковування про саму особу Магомет.
ОБРАЗИ
Куліш вводить у свою поему численні українські мотиви — використовує
українські слова-поняття (наприклад, Магомет порівнюється з гетьманом),
не раз згадує про прагнення українського народу до незалежності, іноді герої
твору своєю батьківщиною називають Україну, а також багато інших типово
українських деталей побутового життя (наприклад, Магомет носить жупан).
Письменник, якому були близькі ідеї епохи Романтизму підтримував не лише
суто романтичну парадигму про цінність національної самобутності і право
кожного народу на самовизначення, але і мріяв про самостійну Українську
державу.
Хадиза – майстерно виписаний тип української жінки. Вона – владичиця,
"боже око", "сонце ясне", осяяна, як божество, "свободна, як той вітер в
чистім полі, як ранішня роса блискуча", "природи-матері пещена дитина,
розкішна квітка під морозом горя". Образ Хадизи наділений рисами
української жінки: характер, проявлений героїнею в різних ситуаціях, у тому
числі й у взаєминах із Могаметом; її портрет, рухи – все це робить його
зримим. П. Куліш наче художник-портретист малює образ жінки, яку добре
знає, через який пропускає багато пережитого і переболеного. Ліричні
відступи, численні алюзії, фольклорні елементи посилюють український дух
поеми, "символи поетичної ідеї" (В. Щурат) ставали в уяві автора реальністю.
"Тобі приношу дар, ума мого цариці", – написав П. Куліш у "Приносі",
подарованому дружині. І далі: Серед недолюдків, що дурять Україну, В тобі
знаходжу я порадницю єдину. Ти, мов араблянка безсмертна Магомета,
Піддержуєш свого самітнього Поета!
Магомет П. Куліша – пророк, історична постать, але насамперед людина, у
житті якої тісно переплітаються реальне й ідеальне. У творенні його образу
автор використовує найрізноманітніші зображальні засоби. Екзотика, східні
образи-символи тісно переплітаються із прийомами української народної
творчості, що позначається на стилі поеми. Українським народним духом
перейняті численні картини твору
Мухаммад у творі Куліша — герой, у якому автор у рамках романтичного
дискурсу не просто зобразив історичну особу Пророка, що жив
на Аравійському півострові у VІ ст. н. е., але і наділив його рисами
українського козака-борця.
У поемі «Магомет і Хадиза» читач вперше бачить Мухаммада молодим
хлопцем, убогим сиротою, що працює у багатої пані на ім’я Хадиза. Він
описаний як «високий, рум’яний, чорнобривий… а голос водопад, гучний,
дзвінкий, гримучий». З самого початку автор наголошує на його особливому
світобаченні, на можливості його місійної діяльності. Куліш зобразив
Мухаммада справжнім лицарем, відважним воїном. Для українськго ж
читача такий опис виглядає більш типовим для романтичного зображення
молодого козака.
Одночасно пророк Мухаммад у поемі Куліша — герой, який не знає страху,
впевнений у своїй місії, адже його веде Господь. На самому початку твору
автор змальовує сцену, у якій Мухаммад намагається наставити язичників
біля каменя Кааби на правильний шлях, пропонує їм здійснювати намаз, але
вони його з ненавистю проганяють («навіжена, розлючена темнота» хоче
його задушити). Мухаммада рятує багата вдова Хадиза, дає йому своїх слуг,
які повинні його берегти, і він вирушає через Сирію у грецькі торгові міста (тут
Куліш трохи відходить від офіційних відомостей, згідно з якими Хадіджа,
займаючись торгівлею, наймала чоловіків для ведення своїх справ. Коли
до неї дійшли чутки про Посланця Аллаха, його правдивість, чесність
та шляхетність, вона запропонувала Мухаммаду поїхати з її товаром до міста
Шам. Він повинен узяти з собою її слугу на ім’я Майсара. Посланник Аллаха
прийняв її пропозицію і поїхав з її товаром, чим значно примножив її
прибутки). Такий прийом з охудожнення історії, до якого не раз вдається
письменник, цілком виправданий вимогами сюжету, адже його поема є
літературним твором і не претендує на історичну достовірність.
Мухаммад представлений у поемі як Пророк, «новий творець закону,
возвишенний як оний син Марії (Іса, Ісус)». Автор наділяє його найкращими
людськими рисами — він сонце правди, краса людського розуму і серця.
3. Поема «Маруся Богуславка»: історія написання і публікації, авторська
концепція релігії у творі. Образ Марусі Богуславки.
Пантелеймон Куліш належить до числа рідкісних явищ, коли в одній постаті
сполучається історик і літератор, поет і прозаїк, драматург і мовознавець,
перекладач, етнограф, критик. Все це дало Кулішеві право посісти визначне
місце в історії української культури, помітно вплинувши на розвиток нової
української літератури
Пантелеймон Олександрович Куліш — український буржуазно-ліберальний
письменник, багатогранна діяльність якого охоплює кілька десятиліть.
На думку літературознавців, вибір Пантелеймоном Кулішем теми, пов'язаної
із Марусею Богуславкою, не випадковий. Відомо, що саме Куліш вперше
опублікував записану ним від кобзаря  народну думу про Марусю Богуславку.
Уже згодом він більш уважно придивлявся до історії і культури
мусульманських країн не лише через їх постійні контакти з Україною (як,
скажімо, українського народу з Османською імперією), а й намагався
збагнути саму суть їх цивілізації і релігії. Про це свідчить інша поема
письменника «Магомет і Хадиза», написана на східну тематику.
В той же час Куліш дуже серйозно намагався естетично та історично
обґрунтувати тему вищості жіночого начала у сутності людського буття (про
це відомо не лише із змісту самих творів, а й із висловлювань письменника).
Ця тема у творчості П. Куліша окреслена у дослідженні Василя
Щурата «Філософічна основа творчості Куліша» (Львів, 1922).
Взявши народну думу за основу великої епічної поеми «Маруся Богуславка»
(як видно із дописок П. Куліша, поема мала містити принаймні двадцять
чотири пісні і охоплювати період 1620—1621 рр.), письменник порівняно із
текстом думи суттєво розширив історичний простір твору, по суті,
модифікував і філософськи обґрунтував нову ідейно-естетичну концепцію,
пов'язану не лише із образом Марусі Богуславки, а й із самою сутністю цього
складного історичного часу. Свого часу досить детальний і вичерпний огляд
теми «Маруся Богуславка в українській літературі» дав Степан
Томашівський[2].
Про історичну основу думи про Марусю Богуславку говорити складно,
оскільки достовірних відомостей до нас не дійшло. Вважають, що образ
Марусі Богуславки — головної героїні твору — це збірний образ, який не має
конкретного історичного прототипу, хоч відомо, що іноді вродливі українські
дівчата-полонянки, потурчившись, займали видні місця при дворах турецьких
вельмож (наприклад, дружина Сулеймана І Роксоляна).

Бували випадки, коли дівчата-полонянки потрапляли в гарем, ставали

дружинами турецьких багатіїв, навіть мали від них дітей. Та до кінця життя в
глибині їхньої свідомості жеврів патріотичний вогник і не забувалася провина
перед рідною Батьківщиною, не затухало почуття до рідного батьківського
краю, рідної землі. Великі муки терпіли такі люди, часто це було трагедією
їхнього життя. Ось в цій думі і розповідається про дівчину-полонянку
«Марусю, попівну Богуславку», яка, потрапивши в полон, «потурчилась,
побусурманилась для роскоші турецької, для лакомства нещасного» — стала
дружиною багатого «пана турецького».
Такий літературний рід, як епос, багатий українськими повістями, але
сьогодні ми познайомимося з однією з найкращих та показових, з
«перлиною» Пантелеймона Куліша – «Маруся Богуславка». Переказ вбрав в
себе всі переживання нашого народу під час турецького гніту. Автор влучно
передає страшні події того періоду використовуючи свої знання та різного
роду художні засоби. 
На жаль, поема дійшла до нас не повністю — частина її була втрачена під час
пожежі у маєтку П. Куліша на хуторі Мотронівка, коли у вогні було знищено
багато праць видатного письменника. Матеріал, який вдалося врятувати,
декілька разів переписувався, редагувався різними особами (зокрема і
дружиною письменника Ганною Барвінок), і таким чином з’явилося декілька
варіантів твору, кожен з яких має певні відмінності. На сьогодні поема
«Маруся Богуславка» складається з 13 пісень (судячи з виписок П. Куліша їх
мало бути щонайменше 24), «присвяти» та «епілогу». Присвячений твір
дружині П. Куліша відомій українській письменниці Ганні Барвінок.
Вперше поему «Маруся Богуславка» було опубліковано на сторінках
«Літературно-наукового вісника» (ЛНВ) у 1899 році у Львові вже після смерті
автора. Іван Франко написав невелике вступне слово до цього видання. До
редакції ЛНВ твір передав друг П. Куліша видатний фізик Іван Пулюй. 
П. Куліш глибоко цікавився Ісламом, а також історією і культурою
мусульманських країн (у цьому контексті Османської імперії), прагнув
повніше пізнати життя мусульман, збагнути саму суть їх релігії. Тому він не
раз звертався у своїх творах саме до східних тем.
Взагалі П. Куліш підтримував ідеї загальнолюдських цінностей і
міжрелігійного діалогу, а також хотів відкрити для українців-християн етичні і
духовні цінності Ісламу і шукав спільні риси і цінності в Біблії і Корані. Він
дуже добре знав Біблію, адже сам впродовж багатьох років працював над її
перекладом українською мовою. 
Образ Марусі Богуславки, скоріш за все, є повністю художнім, хоча і
заснований на деяких реальних фактах, адже у часи татарських набігів (XVI–
XVII ст.) українські полонянки не раз ставали дружинами турецьких
посадовців і, ризикуючи життям, визволяли бранців або здійснювали інші
подвиги заради власної батьківщини. Можливо, що історичним прототипом
Марусі є Міліклія (дружина Османа ІІ),

П.Куліш вирізняє з-поміж загалу історичних осіб, найбільш жертовних за своєю

сутністю. У своєму творі він оспівує красу і розум Марусі Богуславки, милується
вадами героїв, наприклад: образ матері Марусі Богуславки. Незламність його
героїнь ще більше підкреслюють складність життя.

Народна героїня Маруся Богуславка, оспівана у фольклорі та літературі, – приклад

мужньої та слабкої жінки водночас. Вона – справжній пратріот рідної землі, щиро
вболіває за долю рідного краю, але в силу обставин залишається далеко за йогоо
межами, плекаючи надію на краще майбутнє своє та свого народу.