1. Драматургія Лесі Українки як нове явище в українській літературі.

Тематичне і жанрове багатство

драм. Неоромантична

концепція героя. Філософські проблеми. Символіка назв, функціональні особливості ремарок.

2. “Блакитна троянда” - символ романтичного кохання чи “продукт насилля над природою”?

Символіка психологічної

драми “Блакитна троянда”. Оголеність душі і фальшивість почуттів.

3. Драматична поема “Одержима” (передісторія написання, гострота конфлікту, тема самотності та

життєвого стоїцизму;

життєствердна сила жертовності; біблійний сюжет в осмисленні Лесі Українки). Образи Месії та
Міріам.

4. Тема національного поневолення. Драми "Вавилонський полон", "На руїнах", "В дому роботи, в
країні неволі","Кассандра", "Бояриня", "Йоганна , жінка Хусова".

2.

Усе ж правомірним видається твердження Ю.Бойка, що символізм Лесі Українки – „це не „доведений
до крайності” символізм, це те, що вкладається в рамки її розуміння і відчування неоромантизму

Ще одним проявом інтертекстуальності п’єси «Блакитна троянда» є велика цитатність, літературні

аналогії. Їх функції у п’єсі багатозначні. З одного боку, вони сприяють зображенню середовища
української інтелігенції, з іншого – розширюють та поглиблюють значення та смисли п’єси, її
символіку. Як приклад можемо навести суперечку Ореста з Мілевським, які цитують вірші Надсона.
Мілевський декламує «Только утро любви хорошо», а Орест – «О любви твоей, друг мой, Я часто
мечтал». У вірші, вибраному Мілевським, кохання, як і квітка, недовге, а Орест мріє про недоступне
щастя, яке, однак, не знищить квітку кохання. У такий спосіб вірші С. Надсона доповнюють
характеристику персонажів, поглиблюють символіку заголовка п’єси.

В «Блакитній троянді» багато біографічного, зв’язаного з особистим життям Лесі Українки. Трагедія
героїні драми Любові Гощинської – це власна трагедія письменниці, викликана з одного боку тяжкою
недугою її, а з другого – якимсь нещасливим коханням, про яке не згадували ми зовсім в біографічній
частині нашого нарису за браком відповідних матеріалів. З п’єси видно, що Леся шукає в цей час
особистого щастя в житті, але на перешкоді стає їй хвороба – і відціля виникає трагедія серця.

Символи-деталі

Зокрема, Л. Демська-Бузуляк зазначає: «Західноєвропейські символісти, чи то вживаючи, чи то

творячи певні символи, переважно користувалися класичною семантикою, а Леся Українка часто на
власний розсуд змінювала її, надаючи цілком нового, досі не вживаного смислового навантаження
класичним символам» (2003). Таке новаторство у підході до використання символів проявляється у Л.
Українки в п’єсі «Блакитна троянда» на рівні використання символів-деталей, наприклад, червоний
абажур, що символізує любов і щастя. Тут до символудеталі залучається ще й символіка кольору від
ремарки 1 дії «Загальний тон кімнати темно-червоний», а любов для Ореста асоціюється з червоною
трояндою: «Ти розквітнеш розкішною червоною трояндою, ти будеш щаслива, щаслива, щаслива».
Однак у фіналі цей колір міняється на блакитний: «і ти повинен…за мною…, Беатріче твоя… роза
блакитна… так треба». Червоний та блакитний кольори протилежні у кольоровому спектрі; що
характерно для експресіонізму, який, як відомо, апелює до підсвідомого, глибинного психологізму,
архетипних стереотипів.

Отже, враховуючи символіку кольору п’єси «Блакитна троянда», можна говорити про колір як
компонент «драматичної дії, малюнка» п’єси. Саме колір сприяє виявленню підтексту п’єси,
загостренню конфлікту. Крім того, колір передає і стан душі персонажів, їхні почуття. Якщо для Ореста
любов – то червоний колір, то для Любові – голубий, отже колористика в тексті п’єси виступає
еквівалентом почуттів, переживань, спогадів, бажань.

Символи-образи

Крім символів-деталей у п’єсі використано й образи-символи, про що свідчить уже назва п’єси.
Блакитна троянда – це символ середньовічний, він є знаком піднесеної, неземної любові. Тобто
походження, природа цього образу-символу – містична. Однак містично-християнський образ-символ
авторка доповнює фольклорно-міфологічними мотивами, які уможливлюють мотив русалки у п’єсі:
«Любов: Ах, яка чудесна ніч!... дивиться на неї зачарований».

«Языческая символика розы проясняет возникающий в пьесе Леси Украинки мотив русалки… Образ
русалки раздваивается на возвышенную и профонную составляющие» (Борбулюк 2003: 111).

Їй вторить Орест: «Єсть іще, – або, краще сказати, була любов мінезингерів; се була релігія, містична,
екзальтована, культ мадонни і культ дами серця зливались в одно. А була любов часів «блакитної
троянди» – се любов не наших часів і не нашої вдачі. Коли є що в середніх віках, за чим можна
пожалкувати, то, власне, за сею «блакитною трояндою». Ось тут, у першій дії, вперше вводиться
символ «блакитної троянди», який винесений у заголовок п’єси.

Данте

При всіх акцентах сучасного контексту (найперше Ібсена і модної теми спадкової фатальності), які
містить текст Блакитної троянди, впадає в око виразний мотив Данте (фактично проігнорований
дослідниками в інтерпретаціях драми). Данте не міг не вплинути на Лесю – інакше вона б не взялася
до перекладу Пекла , інакше не виникло б таких яскравих характеристик власного стану через алюзії
до Божественної комедії, як у листі до М. П. Косача: „Після тижня масажної курації нога моя
розтроюндилась так, що й ступить було годі. Тоді я покинула його. Першу ніч я провела тоді, як тінь в
Дантовому пеклі, – з плачем і скрежетом зубовним”2 . Ім’я Данте позначає важливу для естетичних
пошуків рубежу століть епоху – Середньовіччя.

Любов та Орест розуміють любов, як любов Данте до Беатріче – екзотичну, містичну, чисту, безмежну.
Однак Милевський понижує тональність розуміння цього почуття: «У трубадурів часом трудно
одрізнити блакитну квітку від адьюлтера. А Данте, може, якби мав щастя познайомитися з своєю
Беатріче ближче, то теж, може, попросив би її руки,... Тоді б ми мали не «Божественну комедію», а
просто комедію під назвою «Як у людей, так і у нас». Отже у текст п’єси інкорпоруються імена та твори
епохи середньовіччя, які сприймаються як чужинні, що активізує комічний ефект, тому у такий спосіб
нівелюється значення образу-символу «блакитної троянди», що веде до необ’єктивного його
сприйняття.

Це Дантів мотив, але без оптимістичного продовження у вічності.

Як бачимо, інтертекстуальність забезпечує неоднозначне трактування цього образу-символу

персонажами п’єси, а звідси – і різне функціональне змістовно-смислове його наповнення. Мотив
«блакитної троянди» набуває культурно-історичного характеру та модифікується в епоху Модерну:
«Єсть і в наші часи блакитні троянди, але се ненормальні створіння хворої культури, продукт
насильства над природою». Ці слова Ореста є вироком своєму часу, який він означує як «хвору
культуру».

Важливо (мабуть)

. Ось показове зізнання на початку п’єси: „Любов. Куди там «школи»! Я малюю якраз настільки, щоб
повіситись. Орест. Як се? Любов. А так, пам’ятаєте, в одному романі Золя маляр вішається з розпачу,
бо не може барвами змалювати свій ідеал. Отож, я знаю, що треба малювати, та не знаю як, хисту
бракує!”13. Формула прозвучала, в ній два складники (пізніше, в п’єсі, і пізніше в творчості Лесі
Українки, виявиться: це складники кардинальні): „смерть з розпачу” і „брак ідеалу”.

Дослідники переважно звертають увагу на використання авторкою тогочасної медичної літератури і

наголошують, що Леся Українка досить ретельно врахувала симптоматику божевілля, описану в
Учебнику психіатріи Краффта Ебінґа, книзі, що була в її бібліотеці.

Спадкова хвороба, завдяки якій Люба змогла відчути зіткнення мрії і дійсності і його жахливі наслідки,
допомогла збагнути: ідеальне кохання – це смертельне кохання. Або ж: нездоланна за життя відстань
(Данте – Беатріче), що фактично одне і те ж. Останні слова Люби: „Мовчи… і ти мусиш… за мною…
Беатріче твоя… квітка… троянда блакитна… так треба… (Вмирає)”21 свідчать, що саме такого фіналу
вона хотіла, бо це дає їй надію на продовження кохання після смерті, тобто на вічне кохання.

Троянда

Остаточна назва драми – „Блакитна троянда” – пов’язується із поняттям „пориву ins Blau” („порив у
небесну блакить”). Він продукує у тексті Серія: Філологія. Соціальні комунікації Випуск 26 76 сенс
сакрального, абсолютного, ідеального кохання. Троянда блакитного кольору – дуже місткий символ, в
якому синтезується семантика обох компоненів. „На божественній мові, – зазначено в „Енциклопедії
символів”, – блакитний означає повітря, лазур як колір неба, Святий Дух і вічну Божественну істину... У
космогонії світ творить Божественна премудрість, а тому Бог-творець завжди блакитного кольору”
[17, с. 361]. Символічне значення блакитного кольору вводить у простір небесногого, божественного,
трансцендентного. Образ троянди посилює таке значення, надаючи йому супровідних конотацій. В
античні часи троянда була символом весни, любові та смерті, нового життя. На думку Д.Нечаєнка, „за
слідами класичного міфу про троянду, що розквітла із крові улюбленця Афродити Адоніса, троянда
стала символом мучеництва, крові, пролитої Спасителем на хресті” [13, с. 126]. У християнській
іконографії троянда – це чаша, яка приймає кров Спасителя, іншими словами, це святий Грааль, що
асоціюється із серцем Христа [3, с. 72]. Семантика образу „блакитної троянди” окреслює парадигму
сакральної, ідеальної любові, разом із тим вона органічно поєднується із мотивом страдницького,
жертовного кохання.

Дощ

У статті „Перші драми Лесі Українки” О.Бабишкін розглядає образ „осіннього дощового дня”, про який
говорить Люба, як „символ одноманітного животіння

4.

Кассандра
Рік написання – 1908. (Над поемою Леся Українка працювала 7 років, з 1901 по 1907 рік) Жанр –
драматична поема. Тема – оповідь про троянську царівну, яка бачила майбутнє Ідея – “Царівна ти – і
завжди нею будеш”

Сюжет твору “Кассандра” Сюжет драми взятий з давньогрецької міфології. В основу сюжету драми
поетеса поклала античні перекази про Троянську війну і найвродливішу доньку Пріама й Гекуби –
Кассандру. Закоханий Аполлон обдарував її пророчим даром, але вона зреклася кохання. Тоді
Аполлон покарав Кассандру, зробив так, що її віщуванням навіть найочевиднішим ніхто не вірив. З неї
навіть насміхалися… Коли Троя була в облозі, Кассандра передбачила загибель міста. Вона застерігає
людей, що в дерев’яному коні греків прихована небезпека, але засліплені троянці не слухають її, звуть
безумною. Коли греки підступом здобули місто, Кассандра при розподілі здобичі дісталася
арагоському цареві Агамемнону і разом з ним загинула в Мікенах від руки Клітемнестри і Егіста.

“Кассандра” композиція Зав’язка: заручини Поліксени з Ахіллесом. Пророцтво Касандри щодо

майбутнього своєї сестри. Розвиток подій:- загибель Патрокла, друга Ахіллеса, в бою Гектором; – бій
Гектора з Ахіллесом, перемога останнього; – розмова Кассандри з Долоном. Пророцтво Кассандри,
загибель Долона; – заручини Кассандри з Ономаєм, виступ лідійців проти греків, розгром греками
війська Ономая; – конфлікт Кассандри і Гелени; – припинення воєнних дій; – допит полоненого грека
Сінона; Кульмінація: розмова Кассандри з Сіноном. Відмова Касандри вити грека. Розв’язка:вхід греків
в Трою, загибель міста, полон дочок Пріама. Епілог: Кассандра в Елладі.мерть головної героїні.

Характеристика образу Кассандри Головна героїня драми – Кассандра. Кассандра — чесна,

благородна людина, любляча донька і сестра, палка патріотка. Вона нащадок Прометея і не хоче
коритися богам, рабам Долі (“я рабинею рабів не хочу бути”, протестує проти рабської покори у будь-
якому вияві.) Віщунка всім серцем бажає добра співвітчизникам, родині, Батьківщині, але її дар не
прислужився рідній землі, не зробив її щасливою. Помста Аполлона була жорстокою і продуманою. У
пророцтва Кассандри не вірять, усі її принижують, з неї насміхаються.

“Кассандра” проблеми Леся Українка порушила цілу низку важливих моральних проблем.
Кассандрина етика грунтується на тому, що зло завжди породжує тільки зло. Сама проблема загибелі
Трої теж розв’язується через опозицію добра і зла, вини і кари. Мечі найкращих, наймогутніших воїнів
не врятували країну. Кассандра впевнена у марності всіх зусиль, бо Троя неминуче має бути покарана.
Її філософія – це філософія стоїчного бунту, безнадії на перемогу.
Леся Українка назвала свій твір драматичною поемою у підзаголовку. Такі жанрові визначення вона
вже давала своїм п’єсам, які мають поетичну мову і поетичну образну систему — «Вавілонський
полон». «На руїнах». «У пущі». «Адвокат Мартіян». «Оргія». «Бояриня». Твір має дуже складну
художню структуру, яка дає підстави дослідникам називати його і драматичною поемою, і драмою, і
трагедією, адже в її будові можна знайти риси різних різновидів драматичного твору. Назва жанру —
«драматична поема». — не охоплює всіх жанрових особливостей твору, а вказує на віршовану форму
тексту. Тому дослідники визначають жанр по-різному, (Трагедія, драма, антична драма — О.
Білецький, драматична поема — А. Гозенпуд і О. Бабишкін).

Чому кассандра

1-й учень. Звернення до міфу було загалом властиве епосі модернізму, в яку працює Леся Українка. як
стверджує літературознавець я. Поліщук, «античний міф у творчості модерністів переважно
сприймається у ракурсі конфлікту сильної особистості і загалу, особистості й причетності долі та
обставин до її життя.
Антична міфологія, покладена в основу «Кассандри». неодноразово вабила Лесю Українку й раніше,
авторка послуговувалася міфологією вже в ліриці. «З цього можна зробити висновок, — твердить С.
Козак, — що стародавній міф є одним з головних компонентів творчості Лесі Українки як у
світоглядному плані, так і в художньому». Однак для цілісного розуміння ставлення поетеси до міфу
важливим є усвідомлення того факту, що він для неї не просто цікава або творчо принадна тема —
авторка знаходить у міфах певні форми та відповідники її духовних переживань.

2-й учень. Які ж духовні переживання змусили письменницю звертатися до використання міфу?

Українська інтелігенція, сучасна Лесі Українці, наприкінці століття починає шукати не тільки шляхів до
правди, а й замислюватися над питанням про те, чи потрібна ця правда простій людині, якою вона, ця
правда, має бути; як повинні співвідноситися слова і справи, слова і переконання. За допомогою
образу Кассандри Леся Українка робить філософське узагальнення: від людських уявлень і побажань,
від людської волі об’єктивна історична закономірність не залежить. Але людина може виявити свою
волю і залишатися чесною, правдивою, безкорисливою у будь-якій ситуації. Отже, «Кассандра». стала
відповіддю письменниці прагматичним настроям інтелігенції кінця ХІХ століття.

3-й учень. «Кассандра». — це також відгук письменниці на сучасні політичні події в Україні. На думку
М. Кудрявцева, у драмі «Кассандра». відчутні досить прозорі політичні алюзії щодо трагічної долі
сучасної Лесі України, котра у своєму бездержавному статусі зазнавала фізичних, моральних і
духовних руйнацій на кшталт легендарної Трої.

4-й учень. Причиною звернення до образу Кассандри можна назвати також інтерес Лесі та її
сучасників до античності, пов’язаний з відкриттям під час розкопок Генріхом Шліманом колишньої
Трої (ця подія широко висвітлювалася у пресі останньої третини ХІХ століття і у спеціальних наукових
дослідженнях) та деякі автобіографічні моменти.

У листі поетеси до Ольги Кобилянської від 27.03.1903 р. з Сан-Ремо Леся Українка пояснювала, що
обрала Кассандру героїнею нового твору тому, що «ся трагічна пророчиця, з своєю ніким не
признаною правдою, з своїм даремним пророчим талантом, власне такий неспокійний і пристрасний
тип: вона тямить лихо і пророкує його, і ніхто їй не вірить, бо хоч вона каже правду, але не так, як
треба людям; вона знає, що так їй ніхто не повірить, але інакше казати не вміє; вона знає, що слів її
ніхто не прийме, але не може мовчати, бо душа її і слово не дається під ярмо; вона сама боїться свого
пророцтва і, що найтрагічніше, сама в ньому часто сумнівається, бо не знає, чи завжди слова її
залежать від подій, чи, навпаки, події залежать від її слів, і тому часто мовчить там, де треба говорити;
вона знає, що її рідна Троя загине, і родина, і все, що їй миле, і мусить сказати те вголос, бо то правда,
і, знаючи ту правду, не робить нічого для боротьби, а коли й намагається робити, то діла її гинуть
марно, бо — діла без віри мертві суть, а віри в порятунок у неї нема і не може бути; вона все
провидить, вона все знає, але не холодним знаттям філософа, тільки інтуїцією людини, що все
спостерігає несвідомо і безпосередньо («нервами». як кажуть в наші часи), не розумом, а почуттям, —
тому вона ніколи не каже: «я знаю». а тільки: «я бачу». бо вона справді бачить те, що буде, але
пояснити аргументами, чому воно мусить так бути, а не інакше, вона не може. І пророчий дух не дар
для неї, а кара, її ніхто не каменує, але вона гірше мучиться, ніж мученики віри і науки. Така моя
Кассандра».

Кассандра міфологічна Кассандра з драматичної поеми Лесі Українк

Трагічна героїня Трагічна героїня
Другорядний персонаж Центральний персонаж
Передбачає майбутнє Бачить правду і переконана, що потрібно боротися за неї і вірити
 боротьби
Нащадок Прометея, не хоче шанувати богів, рабів Долі («я рабине
Покірна Долі і богам
протестує «проти всякої рабської покори».
Передбачення, які вона проголошує, —
Передбачення, які вона проголошує, — висновок з аналізу подій і п
історична неминучість

Вавилонський полон

Дія «Вавилонського полону» розгортається на тлі картини розлогої рівнини і червоного заходу,
що од нього кров’ю червоніють води Тигра та Євфрата. Скрізь розкидано намети бранців. Голі діти
шукають черепашок у воді, збирають сухе баговиння для огнища. Обдерті і змучені жінки готують
коло огнищ злиденну вечерю, чоловіки прийшли з підневільної роботи в місті і одпочивають під
вербами край води.
Починаються короткий діалог між жінкою і її чоловіком: виявляються, що він не може вкусити
хліба, бо втратив усі зуби в Вавилоні. Далі стара жінка сидить нерухомо коло згаслого багаття,
посипавши голову попелом на знак жалоби: дочка її пішла до Вавилону і не вернулась. Ще одна жінка
шукає свого чоловіка і чує звістку, що він помер від катування. Між багаттям проходить божевільна.
Вона втратила розум ще в Єрусалимі, коли дитину її убито об камінь. Сльози, прокльони, одчай.
Осторонь гуртом стоять левіти і резонерствують на тему про причини кари на іудеїв. Поруч
іудейський та самарійський пророки сперечаються за національно-релігійну першість своїх племен.
Суперечка має перейти в бійку: один заміряється палицею, другий – каменем. В цей момент
з’являємся молодий пророк-співець Елеазар і розбороняє ворожих пророків. Тоді проти Елеазара
об’єднуються пророки і левіти і обвинувачують його в зраді Богові і народові. До кінця поеми
одбуваються напружений словесний турнір між Елеазаром і об’єднаними проти нього пророками та
левітами. В цьому діалозі і полягає головний зміст поеми. Елеазар докоряє пророкам за розбрат, який
вони вносять в життя двох поневолених племен, за те, що в суперечках вони забули про тягар неволі.
Він нагадує їм про спільну мету обох народів – визволення з полону, він кличе їх до спільної боротьби
за життя й за «шлях на Єрусалим»:
Нам два шляхи: смерть або ганьба,
поки не знайдем шляху на Єрусалим.
Шукаймо ж, браття, до святині шляху
так, як газель води шука в пустині…
А поки знайдем, за життя борімось,
як барс поранений серед облави…

Поема кінчаються покликом Елеазара:

Живий Ізраїль, хоч і в Вавилоні!

Поема «На руїнах» дає таку ж саму картину розбрату на зруйнованій батьківщині іудеїв. Її
збудовано за такою ж схемою, як і «Вавилонський полон». Спочатку опис руїн Єрусалиму та його
передмість. Серед куренів, де живуть іудеї та самарійці, так само вночі горять багаття. Чути зітхання,
приглушені ридання і тихе шепотіння тих, хто ще не спить; більша частина спить – хто в безверхих
куренях, хто просто серед поля. Поле – ніби трупом вкрите після бою. Пророчиця Тірца ходить полем
від людини до людини, розважає, підбадьорює, збуджує надію. Далі драматична колізія
розпочинаються з того моменту, коли пророчиця втопила в Йордані арфу, національну реліквію
іудейську, що з нею плакав пророк Єремія і, можливо, на ній грав сам цар Давид. Тірца за те втопила
арфу, що вона лише до плачу закликала, лише квилила над руїнами.
Колись живії, струни тяжко стогнуть
 під мертвим доторканням мертвих рук…
Добудь нові слова, новії струни,
або мовчи – могили не співають,
каже Тірца до співця. Вона, як і Елеазар у «Вавилонському полоні», по-іншому дивиться на
національно-визвольну справу, ніж юрба та ватажки її – пророки з левітами. Національні святощі
народу вона радніша втопити в воді Йордану, ніж бачити, як ці святощі затуманюють очі народові,
привертають його до минулого, замість того, щоб відбудувати Єрусалим і відродити нове життя.
- закликає пророчиця. Та юрба і сліпі проводирі її, обурені зневагою пророчиці до національних
реліквій, виганяють її в пустиню. І пророчиця Тірца залишає рідний свій народ, кинувши йому
прощальний поклик:

Дух Божий знайде сам мене в пустині,

а вам ще довгий шлях лежить до нього!

Символічне значення них двох драматичних поем Лесі Українки для дореволюційного життя
українського народу яскраво сформулював М. Євшан (ЛНВ. 1913. X, стор. 53).
«Чоловік, – пише він, – мусить мати свого внутрішню свободу, з раба буденщини
переродитися в слугу вищої справи. Так і тільки так скінчиться «Вавилонський полон»,
воскреснуть руїни і буде збудовано в новім Єрусалимі храм новий».