Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г.

Короленка
кафедра світової літератури

КУРСОВА РОБОТА
з історії зарубіжної літератури
на тему: «Автобіографізм у творах Чарльза Діккенса»

Студентки ІІ курсу, групи У-21

Спеціальності 014 Середня освіта.
Мова і література (українська; англійська)
Білашової Д.О.
Керівник: канд. філол. наук, доц.
Тарасова Н. І.

Національна шкала__________________________
Кількість балів: __________Оцінка: ECTS ______

Члени комісії _____________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)
___________________________________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
___________________________________________
(підпис) (прізвище та ініціали)

м. Полтава – 2023 рік

1
 ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………………….…..3
РОЗДІЛ 1. ДИТИНСТВО ЯК ДЖЕРЕЛО ТВОРЧОСТІ ………………………………….......7
1.1 Біографія Чарльза Діккенса ……………………………………………………………7
1.2 Вплив власного дитинства на творчість письменника………………………………19
РОЗДІЛ 2. РОЗГЛЯД АВТОБІОГРАФІЧНИХ ТВОРІВ ЧАРЛЬЗА ДІККЕНСА («ДЕВІД
КОППЕРФІЛД» «ПРИГОДИ ОЛІВЕРА ТВІСТА», «ВЕЛИКІ СПОДІВАННЯ») …….…..22
2.1 «Великі сподівання»: спосіб вираження власних переживань через зображення
вигаданого………………………………………………………………………………………22
2.2 Автобіографізм у творі «Девід Копперфілд» ……………………….…………………...25
2.3 «Пригоди Олівера Твіста» - дитинство Чарльза Діккенса крізь призму вигаданого героя
світу …………………………………………………………………………………………..…28
ВИСНОВКИ …………………………………………………………………………………..32
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………………………………34

2
 ВСТУП

Ми живемо у світі новітніх технологій. Кожна людина намагається

бути в центрі всіх подій і рухати прогрес, прагне залишити свій слід в історії.
Ми сидимо в телефонах, комп’ютерах, ноутбуках, занурені в інформаційний
простір з головою. Разом із цим намагаємось, знайти своє місце у суспільстві,
створити щось своє, унікальне, те, що приведе нас до успіху. Унаслідок цієї
гонитви, ми не помічаємо звичайного, буденного. У такий час варто просто
зупинитись, зробити перерву і повернутись туди, де було весело, безтурботно
- дитинство. Я можу з упевненістю сказати, що в цьому допоможе література:
та ж стара добра казка, яку нам розповідали рідні перед сном. Створенням
шедевральних творів для дітей та дорослих займався англійський майстер
прози Чарльз Діккенс.

Краса його сюжетів полягала в умінні передати казкову атмосферу. Те,

як майстерно він вводив глядача у світ своїх фантазій, часом змушує людину
глибоко перейнятися тим, що відбувається, щиро співпереживати. Він був
дивовижною людиною, геніальним письменником і відданим гуманістом.

Чарльз Діккенс - це письменник вікторіанської епохи, який поєднує в

собі два таланти. Це вміння показувати смішне та висвітлювати жахливе. Він
сповідував просвітницький ідеал людини, який наділений такими
природженими якостями: доброта, порядність та справедливі принципи в
житті. У його роботах характерними ознаками виступають: наявність
сентиментальності, спрощеність характеристики образів героїв, детективні
моменти, щаслива кінцівка.

Твори цієї людини ще й досі залишаються актуальними. У своїх творах

він порушив проблеми, які були важливими для англійського суспільства,
спробував розв’язати їх. Найбільше вражає любов Діккенса до скривджених

3
та бідних. У ній не можна побачити фальшивості, ці почуття справжні. Для
письменника не було різниці між людьми, у його очах всі були рівні.

Існують твердження, що жоден інший англійський письменник не

прославився так, як Чарльз Діккенс. Пошана та визнання прийшли до нього
вже після першого твору. Його популярність зумовлена тим, що він досить
глибоко відчував та переймався змінами в Англії, виражав думки, прагнення
та сподівання багатьох людей. Провідною темою творчості Діккенса завжди
була проблема боротьби добра і зла, адже він вважав, що відносини у
суспільстві безпосередньо впливають на це.

Проблема поділу суспільства залишається актуальною сьогодні, адже

не кожен може осмислити світ та людей, як Діккенс. Ось чому його творчість
дуже популярна. Його шанують, бо це письменник дивовижного таланту,
захоплений пристрасними почуттями до людей. Він довів це своїми
сюжетами та вчинками, зробив усе, що було в його силах, щоб допомогти
бідним та нещасним.

Чарльз Діккенс був ще й народним письменником. У його творчості

можемо побачити любов до Батьківщини, знання своєї нації, спроби
порозумітися з нею. Про цю людину говорили, що він досить різнобічний. На
початку творчого життя був смішним та добрим, а в кінці став захопленим
іронією, психологічними прозрінням та трагічністю. Можливо, це відбулося
тому, що Діккенс переосмислив проблематику своїх творів, яку намагався
донести до суспільства, але не всі зрозуміли сенс його сюжетів.

На сьогоднішній день література Діккенса користується шаленою

популярністю, вона не забувається, з’являються нові видання творів.
Залишається питання: чому літературна спадщина письменника не згасає?
Клер Томалін, головний біограф Чарльза Діккенса, говорить, що письменник
був «найвизначнішим після Шекспіра творцем героїв в англомовній

4
літературі». Вона стверджує: “Достатньо глянути на наше суспільство, щоб
пересвідчитися, що все, про що він писав у 1840-х рр., і досі актуально –
величезна прірва між багатими й бідними, корумповані фінансисти,
корумповані парламентарі та багато іншого – про це все писав Діккенс».
Можна сказати, що люди знаходять себе, своє життя у творах письменника.

Тому актуальністю дослідження є значимість творчості письменника,

її вплив на суспільство та шалений попит на літературу.

Мета ж полягає в аналізі творчості відомого англійського письменника

Чарльза Діккенса, а саме висвітлення питання: як сюжети відображають його
дитинство.

Відповідно до цього, переді мною постали такі завдання

дослідження:

- розглянути біографію письменника;

- прослідкувати вплив дитинства на творчість Чарльза Діккенса;

- дослідити автобіографізм у творах письменника;

- вивчити жанрово-стилістичні особливості автобіографічних творів.

- визначити різницю між автобіографічним твором та

автобіографічними мотивами.

Методи дослідження, які я застосувала при написанні даної роботи

поєднувались між собою, тому дали позитивний результат. Таким чином, при
виконанні поставлених у роботі завдань на різних етапах дослідження,
використовувались такі методи: біографічний та формальний, соціологічний
та культурно-історичний. Також застосовувала метод аналізу та синтезу,
теорії, а також гіпотез та припущень.

5
 Об’єктами дослідження є твори Чарльза Діккенса: «Девід Коперфілд»,
«Пригоди Олівера Твіста», «Великі сподівання».
Предмет дослідження - це творчий доробок письменника.
Основною концепцією курсової роботи стали дослідження Ізабелли
Харвут-Фаррар. Ця вчена вивчала життєпис Чарльза Діккенса і співставляла
його із написаною роботою Джона Фостера, друга письменника, який
вирішив написати біографію майстра прози зі сторони.
Якщо брати до уваги українських літературознавців, то на
сьогоднішній день, творчість Чарльза Діккенса підлягала суттєвій критиці та
аналізу лише з боку Івана Франка. Тому наукова новизна роботи полягає у
розгляді автобіографічних мотивів у творах англійського письменника за
допомогою методів сучасного дослідження літератури.

Практичне застосування роботи: матеріал може бути наданий

вчителями учням середньої та старшої шкіл з метою поглибленого вивчення
творчості Чарльза Діккенса. Робота призначена для використання її на
уроках зарубіжної літератури, гуртках, тематичних виховних заходах.
Структуру курсової роботи визначають два розділи привчені аналізу
біографії письменника та автобіографічних мотивів у творах (« ДИТИНСТВО
ЯК ДЖЕРЕЛО ТВОРЧОСТІ», «РОЗГЛЯД АВТОБІОГРАФІЧНИХ ТВОРІВ ЧАРЛЬЗА
ДІККЕНСА («ДЕВІД КОПЕРФІЛД» «ПРИГОДИ ОЛІВЕРА ТВІСТА», «ВЕЛИКІ
СПОДІВАННЯ»)»).

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку

використаних джерел.
Список використаної літератури є досить доречним для даної теми.
У ньому наявні теоретичні джерела літературознавства, відгуки відомих
письменників та критиків на творчість Діккенса, оригінальні тексти творів,
різноманітні відео-лекції дослідників біографії та літературної спадщини
творця.

6
 РОЗДІЛ 1.
ДИТИНСТВО ЯК ДЖЕРЕЛО ТВОРЧОСТІ
1.1 Біографія Чарльза Діккенса
Для того аби прослідкувати мотиви автобіографізму у творах потрібно
знати життя письменника. Тому спираючись на дослідження Ізабелли
Харвут-Фаррар, Клер Томалін та біографію Джона Форстера, життя Чарльза
Діккенса виглядало так…
Письменник народився 7 лютого 1812 року у сім’ї клерка Джона
Діккенса. Чарльз був другим із 6 дітей (2 померло у ранньому дитинстві). У
віці трьох років Чарльз разом із сім’єю переїхав до Лондону через роботу

батька. Всі вони оселились у лікарні Міддлсекс. Але і тут жили недовго.
Наступним домом стала верф Чатема, де стояв невеликий будинок із
побіленим фасадом та садом позаду хати. Недалеко від двору стояла
капличка. У той час Чарльзу було від чотирьох до п'яти років, і він прожив на
цьому місці до дев'яти років. Саме тут були отримані найстійкіші з його
ранніх вражень, які на його життя вплинули на нього найсильніше.
Спираючись на біографію Джона Форстера, можна зробити висновок,
що Чарльз Діккенс добре знав латинь (цього його навчила мати), читав
книги, але разом з добре розвиненим інтелектом, він мав слабий імунітет.
Часто його переслідували судоми, через це серйозні фізичні навантаження
хлопцю були протипоказані. Далі в його житті з’явилась школа Рум Лейн (…
Rome (pronounced room) Lane…), до якої він ходив разом із сестрою Фанні.
У наступних розмовах із Джоном Фростером Чарльз Діккенс не
повертався до свого дитинства так часто, як робив це раніше. Письменник
розповів, що у дитячих колах він став обдарованим хлопчиком. Першу
трагедію «Міснар, султан Індії» Чарльз написав на основі однієї оповіді про
геніїв. Хлопець відзначався гарним оповідачем, непогано співав невеликі
жартівливі пісеньки. Це дало йому впевненість у собі, харизму та любов до

7
публіки. У творчих проявах Чарльза підтримував двоюрідний брат Джеймс
Ламерт. Часто хлопці разом ходили до театру, гуляли по місту.
Вчитель школи на Кловер-Лейн впливав на здібного хлопчика тільки
позитивного. Коли Чарльз опубліковував «Записки Піквіка», баптистський
священик або ж містер Вільям Джайлз (вчитель Чарльза Діккенса) подарував

обдарованому учню срібну табакерку з написом «неповторному Бозу». Це

була найбільша похвала за все життя письменника.
Коли Чарльзу Діккенсу виповнилось дев’ять сім’я знову була
вимушена переїхати через роботу батька. Письменнику було шкода
переїжджати, оскільки саме це місце дало йому чудового вчителя, спогади
про перші прочитані книги та улюблений сад. З Чатему вони переїхали до
Сомерсет-Гаусу.
У Лондоні найперші враження стосувалися грошової участі батька. Тут
хлопчик дізнається хто такі кредитори, розуміє суть слова «криза». Тому
зовсім скоро сім’я була вимушена переїхати через борги на Бейхем-стріт,
Камден-Таун.
На той час Бейхем Стріт була найбіднішою частиною Лондону, тому
тепер Чарльз мав змогу побачити життя у «сірих фарбах». Саме такі описи
письменник застосовував у своїх творах. Цей гумор та невивчений пафос
додавав оригінальності Чарльзу Діккенсу. Однак тоді хлопцю не було з ким
поспілкуватися, він не мав де прогулятися. Найбільше сумував за своєю
школою і часто говорив Джону Форстеру, що якби він міг віддати все, то
хотів би повернутися до Чатему. Вже тоді Чарльзу довелось відчути на собі
самоосвіту. Але хлопець не ображався на своїх батьків через відсутність
школи чи багатого життя. Чарльз допомагав по господарству, доглядав
менших братів та сестер. Однак невдовзі сестру Фанні обрали на навчання у
Королівську академію музики, а двоюрідний брат Джеймс Ламерт був
захоплений театром, тому вся підтримка Чарльза Діккенса закінчилась.

8
 Справи у батьків йшли все так само погано та бідно, тому тепер був час
матері. Вона вирішила відкрити свою школу та навчати дітей. Чарльз Діккенс
розповідав, що дітей у школі не було. Ніхто ніколи не приходив. Родина
Діккенсів не доїдала, не мала змоги купити продукти чи одяг. Але була
найгірша новина, яка розбила маленькому хлопчику серце: батька
заарештували. Час, доки Джон Діккенс був у в’язниці, маленький Чарльз
часто носив листи від матері до батька і від батька до матері. Останні слова
батька розбили хлопцю серце. Однак письменник помстився за фальшиве
звинувачення, змусивши ввесь світ сміятися над кривдниками у творі «Девід
Копперфілд».
Після арешту батька у дім Діккенсів прийшло багато жалюгідних,
щоденних труднощів. Майже все поступово було продано або закладено. У
цій справі маленький Чарльз був головним. Книги, які він привіз з Чатему,
були також продані: спочатку найулюбленіші, а потім і всі інші. Через
деякий час навіть від меблів не залишилось нічого, окрім кухонних стільців,
столу та кількох ліжок.
У віці десяти років Чарльзу Діккенсу довелося піти на службу
«Мердстоун на Ґрінбі». Умови були жахливі: вся фабрика була наповнена
щурами, велика кількість дітей таких, як і сам хлопець, тяжко працювали.
Часто хлопець плакав при роботі, оскільки був подавлений становищем його
сім’ї. Усі мрії, прагнення та бажання зійшли нанівець. Чарльз був
розчарований своїми батьками, їхнім відношенням до нього. Нагадаю, що
письменник мав слабке здоров’я, однак, не зважаючи на це, працював, аби
хоч якось допомогти сім’ї. Через кілька місяців після тяжкої праці у його уяві
почала формуватись ідея про створення образу Девіда Копперфілда, тому він
відмовився писати про своє власне життя. Про цей період дитинства Чарльз
Діккенс розповідав Джону Форстеру так: «…Вся моя природа була настільки
пронизана горем і приниженням таких міркувань, що навіть зараз відомий,

9
пестливий і щасливий, я часто забуваю уві сні, що маю дорогу дружину й
дітей. … Я спустошено повертаюся до того періоду свого життя. … Скільки я
страждав, це, як я вже казав, поза межами моєї сили сказати. Ніяка людська
уява не може переступити реальність»
Справи сім’ї не покращувались. Кредитори батька не йшли на жодні
домовленості, тому мати зі своїми дітьми була вимушена переїхати у боргову
в’язницю на Маршалс.
Через важку роботу та жахливу підтримку батьків психіка хлопця не
витримала. Невдовзі Чарльз виказав батькові всі свої переживання,
невдоволення і це було почуто. Хлопцю виділили горище у будинку судового
агента, прислали постільну білизну та ліжко. Коли Чарльз заволодів новим
місце проживанням - його душа була задоволена.
Через деякий час сім’я Діккенсів почала жити досить непогано.
Доходів батька було достатньо, щоб прогодувати дітей. Час від часу від
говорив, що у в’язниці комфортніше жити, аніж поза нею. Але слабкий

фізичний стан хлопця дав про себе знати прямо на роботі. Чарльз зазнав
такого нестерпного болю, що в його старій ніші контори тимчасово
застелили солом’яне ліжко. Він катався. на підлозі, а колега Боб наповнив
порожні пляшки з чорнилом гарячою водою і прикладав їх до Чарльза до
півдня. Йому стало краще, а до вечора було зовсім легко.
Спроби його батька уникнути судочинства провалилися. Довелося
вжити всіх необхідних дій, щоб отримати вигоду від несплатоспроможних
боржників. Тут Чарльз відіграв свою роль. Однією з умов статуту було те, що
вартість одягу та особистих речей не повинна перевищувати двадцяти фунтів
стерлінгів. Тому зовсім скоро хлопець відвідав офіційного оцінювача і цим
самим допоміг батькові.
Далі ж батько отримав у спадок кілька сотень стерлінгів, що допомогло
йому уникнути боргу та ув’язнення. Через деякий час сім’я змогла переїхати

10
у звичайний будинок у Сомерс-Тауні. Сестра Чарльза, Фанні отримала
нагороду учениці Королівської академії музики. На цій церемонії був
присутній сам хлопець. Він розповідав про це Джону Форстеру так; «Я не міг
думати про себе — поза межами такого почесного змагання та успіху. Сльози
текли по моєму обличчю. Я відчував, ніби моє серце розірвалося. Коли я
лягав спати того вечора, я молився, щоб бути піднятим із приниження та
зневаги, в якому я був. Я ніколи раніше не страждав так сильно. У цьому не

було заздрості». Надзвичайна насолода спостерігати за використанням її

талантів, величезна гордість за кожний досягнутий нею успіх, Чарльз завжди
виявляв у тій мірі, яка в іншому випадку була досить незвичною для нього. У
день похорону Фанні, який Чарльз Діккенс і Джон Форстер пройшли разом,
біограф мав неймовірний доказ ніжної та вдячної пам’яті про сестру в ці
дитячі дні.
Зовсім скоро батько Чарльза Діккенса та його двоюрідний брат
посварилися. Причина була у самому хлопцю, оскільки Томас був обурений
ранньою працею дитини. Мати спостерігала за ситуацією, тому зовсім скоро
попросила дванадцятирічного Чарльза звільнитись і повернутись до сім’ї.
Сам хлопець був більше ніж задоволений. Нарешті його муки та важка праця
закінчились.
Після життєвих труднощів Чарльз Діккенс змінився: у нього з’явився
страх перед будь-якими труднощами. Занадто велика впевненість у собі,
відчуття того, що все можливе заради волі, наклало на письменника
самовільний тягар. Але разом із цим, він звик знаходити пояснення до всіх
випробувань, тому мав змогу гартувати себе, готувати до дорослого життя.
Непохитна й палка рішучість, невгамовна й нестримна енергія відкрили йому
можливості втекти з багатьох підлих середовищ.
Наступним кроком у його житті було відновлення у школі на
Хемпстед-роуд. Вона мала назва академія Веллінгтон (WELLINGTON

11
HOUSE ACADEMY). Це була найкраща школа з усіх (якщо брати ту частину
Лондону). Часто хлопець розповідав казки, ілюстрував їх своїм
однокласникам, однак він не відзначався грамотами чи нагородами. Діккенс
також був дуже сильний у використанні жаргону. Часто разом із іншими
учнями школи вони ставили невеликі театри, створювали декорації. Чарльз
Діккенс був лідером у таких виставах. Дійства ставилися з великою
урочистістю перед юнацькою аудиторією.
Чарльз пробув у цьому закладі майже два роки і при випуску йому було
трохи більше чотирнадцяти років.
Далі ж батько допоміг хлопцю із подальшим навчанням задля роботи,
тому Чарльз часто ходив у читальний зал Британського музею. Письменник
рішуче взявся за вивчення стенографії. Секрет полягав у тому, що хлопець до
всього відносився відповідально. Усе, чого б він не вчився виходило у нього
добре. Тому зовсім скоро Чарльз Діккенс став працювати репортером в
одному з офісів Докторської Палати. Він навіть зробив спробу у напрямку
сцени, щоб уникнути нудної праці, перш ніж він став учасником
парламентської праці та тріумфів. Тут письменник пропрацював два роки і
продовжив свій шлях у галереї репортером.
Чарльзу Діккенсу було 19, коли він нарешті увійшов до галереї, як один
із непокірних репортерів. Пізніше хлопець був залучений до «Дзеркала
парламенту». А у віці 23 років він став репортером «Morning Chronicle».
Однак робота була настільки невпевненою, що письменник задумався про
інше покликання. Щовечора він ходив до театру, навчався акторству,
спостерігаючи. Зовсім скоро написав режисеру Бартлі, але той пообіцяв
відповісти через два тижні. У цей час Чарльз Діккенс разом із сестрою Фанні
зіграв пісню у місцевому театрі. Коли все-таки настав день зустрічі з
режисером, письменник захворів, отримавши запалення обличчя.

12
 Невдовзі після цього хлопець зробив фурор у галереї. Він мав відзнаку
у маленькому світі газети, яка змусила його полюбити писати. Письменник
не хотів грошей, ніколи не думав про сцену, як про засіб заробітку. Тому
через деякий час перестав думати про акторство і продовжив писати.
Початок творити був набагато важливішим для нього ніж великий
сплеск у галереї. У грудневому номері за 1833 рік «Old Monthly Magazine»
світ побачив перший опублікований твір Містер Міннс і його двоюрідний
брат». Письменник неймовірно хвилювався при написанні та відправці твору,
однак після публікації, його очі були наповнені радощами та гордістю.
Цей дворічний проміжок завершив те, що залишилося від його кар’єри
в галереї та пов’язаних з нею зобов’язань. Він не залишав жодної можливості
висловити свою зневагу щодо законодавчої влади у своїх репортерських
статтях. Це і робило його особливим. Робота репортером відкрила перед ним
широкий і різноманітний досвід, який його дивовижна спостережливість,
точна, хоч і гумористична, зробила цілком його власним.
Справи у «Morning Chronicle» йшли на краще. Головним редактором
було запропоновано писати Чарльзу Діккенсу невеликі ескізи задля рубрики
журналу. За це письменник отримував більшу зарплатню ніж звичайний
репортер. Така робота продовжувалась близько року, короткі тексти
сприймались кожного разу із незгасаючим духом та свіжістю. Редактор був у
захваті, часто хвалив Діккенса за сумлінну працю. Письменник до останнього
пам'ятав, що перш за все сердечна допомога цього доброго старого
веселолюба дала йому радісний початок літераторської кар'єри.
На початку 1836 року Чарльз Діккенс зібрав у два томи першу серію
«Ескізів Боза», авторські права які, він продав за умовну плату сто п’ятдесят
фунтів. Зовсім скоро редакція «Monthly Magazine» перейшла в руки іншої
людини: пана Джеймса Гранта. І цей чоловік відразу ж звернувся до
письменника з питанням: чи буде він продовжувати роботу в журналі? Однак

13
хлопець відмовився, оскільки часу на це у нього буде мало. Причини такі:
одруження та публікація першого номеру «Посмертних документів
Піквікського клубу» у газеті «The Times».
2 квітня 1836 року у газеті «The Times» було написано, що Чарльз
Діккенс одружився з Кетрін, старшою донькою містера Джорджа Хогарта.
Доки подружжя проводило свою весільну подорож у місті Чок,
недалеко від Лондону, було відкрито нове видавництво. Серед авторів, яких
вони хотіли зарахувати був і Чарльз Діккенс. Керівництво звернулось до
письменника із проханням продовжити писати про Піквіка. Хлопець
погодився, життя почало набирати обертів. Діккенс особливо любив
зупинятися на збігах, подібностях і несподіванках життя, і мало що так
приємно хвилювало його уяву.
Перший номер ще не з’явився, коли його «Нариси Боза, що ілюструють
повсякденне життя та повсякденних людей» вийшли двома дуодецимами з
деякими капітальними скороченнями. Про «Нариси» говорили набагато
більше, ніж про перші два чи три номери «Піквіка». У «Нарисах Боза»
Діккенс часто використовував описи міста. Джон Форстер писав: «Це була
картина повсякденного Лондона в найкращих і гірших проявах, у його
гуморах і насолодах, а також у його стражданнях і гріхах, всюди пронизана
не лише абсолютною реальністю зображених речей, але й тим тонким
відчуттям і майстерністю почуттів, які дає читацьким симпатіям незмінно
правильний напрямок, пробуджує уважність, ніжність і доброту саме до тих,
хто найбільше потребує такої допомоги.»
Дуже багато знайомств Чарльзу Діккенсу дали музичні досягнення та
зв’язки сестри Фанні.
Перший лист Джон Форстер отримав від Чарльза Діккенса наприкінці
1836 року, де письменник надіслав книгу своєї опери «Сільські кокетки».

14
Після цього через два місяці вийшли збірки «Нариси Боза», як перша, так і
друга серії.
Видання «Піквіка» було перервано на два місяці, оскільки він не міг
написати його. Щоб змінити обстановку, він переїхав до Хемпстеда.
22 серпня 1836 року Чарльз Діккенс підписав угоду з містером Бентлі,
щоб взяти на себе редакцію щомісячного журналу, який повинен був
початися в січні наступного року. До нього письменник мав постачати
послідовні статті; і невдовзі після цього він домовився з тим самим видавцем

написати дві інші казки. Згідно з цими угодами з Бентлі, Чарльз Діккенс
писав, місяць за місяцем, першу половину «Олівера Твіста», а згідно з
угодою Чепмена й Холла — останню половину «Піквіка».
Далі у письменника було дуже насичене життя. Він працював із
«Посмертними записками Піквікського клубу», писав «Пригоди Олівера
Твіста» та слідкував за роботою журналу. Щоб хоч іноді відпочити Чарльз
Діккенс любив їздити верхи. Часто він брав з собою Джона Форстера.
6 січня 1837 року в письменника народився син. Після цього
письменник відсвяткував річницю народження «Піквіку». Але після хороших
новин йшла й погана. Наймолодша сестра письменника, Мері, яка жила
разом із ним, жахливо та раптово померла. Це горе і страждання були
сильними і мали вплив на нього через багато років.
У листопаді 1838 року написання та видання «Посмертних записок
Піквікського клубу» було закрито. Чарльз Діккенс продовжив роботу над
«Пригодами Олівера Твіста» та подальшим виданням. У жовтні було
анонсовано вихід твору, однак він вийшов пізніше через проблеми з
ілюстраціями. Завершений роман знайшов коло шанувальників не таке
широке, як інші книги письменника.

15
 2 липня 1839 року письменник взяв свою дружину та вирушив у
подорож в Кале, пізніша відпустка проходила в Бродстерсі. Після цього він
здійснив свій перший візит до Брайтона.
Наступна подорож була у 1842 році. Цього разу Діккенс вирішив
відвідати США та Канаду разом зі своєю дружиною. Але разом із
прогулянками, він знаходив час для читання лекцій у Нью-Йорку,
виступаючи перед студентами про важливість авторських прав. Часто
письменник відвідував вечірки, де знайомився із визначними постатями.
Невдовзі його дружина завагітніла. Скрутне становище із грошима
змусило письменника написати особливу «Різдвяну пісню в прозі, або
різдвяне оповідання з привидами». Твори Чарльза Діккенса як були
популярними так і залишалися впродовж усіх його років життя. У 1844 році
родина здійснила подорожі до Італії та Швейцарії у 1846 році. Свої враження
від останніх поїздок, дитячі спогади, життєвий досвід письменник виклав у
творах «Домбі і син» (1848), а також «Девід Коперфілд» (1849-1850). 1846 рік
був особливим також відкриттям закладу для жінок, які могли навчитись
писати, читати та виконувати домашні роботи. Чарльз Діккенс займався
встановленням правил, веденням рахунків і прийомом відвідувачок. Багато
жінок із цього закладу знайшли своє місце у творах письменника.
1856 рік відзначився покупкою будинку дитячої мрії Чарльза. Однак
разом із хорошими новинами були і погані. Стосунки із дружиною Кетрін
погіршувались, тому у 1858 році письменник зблизився з Еллен Тернан,
актриса його п’єси «Заморожена глибина». Пізніше ця жінка народила йому
сина, однак він помер немовлям.
На той час почались публічні читання творів. Свій перший захід Чарльз
Діккенс присвятив дитячій лікарні, яка потребувала фінансування. Часто про
цей заклад письменник згадував на званих обідах, балах. І зовсім скоро зібрав
потрібну суму, щоб лікарня змогла придбати територію на розширення.

16
 1865 рік був не зовсім хорошим для майстра прози. 9 червня Діккенс та
Тернан поверталися з Парижу. Але потяг зійшов з колії. Чудом письменник
залишився неушкодженим. Він намагався врятувати інших пасажирів цього
рейсу, а разом із цим встиг забрати свій рукопис «Наш спільний друг». Цей
інцидент залишився у пам’яті на все життя. Тому наступні твори він писав
повільніше ніж зазвичай. По закінченню роботи над «Великими
сподіваннями» письменник відразу ж почав працювати над «Таємницею
Едвіна Друда».
У 1868 році Чарльз Діккенс розлучився із дружиною. Як би він важко
не переживав цей період життя, але мусив писати далі, щоб хоч якось
забезпечити себе. Заробляв письменник на публічних читаннях у Лондоні,
після цього відвідав Англію, Шотландію та Ірландію. Така ділова подорож
тривала 3 місяці, всього було нараховано 87 читань. Разом із цим Чарльз
Діккенс працював над творами. Були видані центральні твори із його
набутку: «Повість двох міст» та «Великі сподівання». Також письменник був
головним редактором двох журналів.
9 листопада 1867 року Чарльз Діккенс почав свою другу подорож
Америкою. Наступний місяць він призначив зустрічам та знайомствам із
визначними людьми. Грудень того ж року був знову проведений перед
публікою із власними творами. Востаннє на людях він з’явився на бенкеті
влаштованому на його честь. 23 квітня 1868 року письменник нарешті
закінчив своє турне та повернувся додому. У дорозі він помітив за собою, що
не може їсти тверду їжу, тому далі жив лише на шампанському та сирих
яйцях.
Чарльз Діккенс розумів, що смерть підкрадається тому 1868 та 1869
роки були присвячені прощальним читанням в Англії, Шотландії, Ірландії. 22
квітня 1869 року письменник впав прямо перед публікою під час читань.
Лікарі поставили діагноз інсульту. Через слабке здоров’я всі подальші

17
читання, заходи, зустрічі були скасовані. Як тільки письменник оговтався
після приступу, він знову продовжив роботу над «Таємницею Едвіна Друда».
А зовсім скоро знову запланував 12 виступів. Однак його здоров’я не було
готове до такого виклику. 8 червня 1870 року Чарльз Діккенс переніс ще
один інсульт. Але наступного дня помер у власній кімнаті за роботою над
останнім незавершеним романом – «Таємниця Едвіна Друда». 9 червня 1865
року сталась аварія потягу, коли Чарльз Діккенс повертався додому з
Парижу, а рівно через 5 років смерть забрала його назавжди.
Кожен твір Чарльза Діккенса особливий. Письменник постійно щось
додавав нове задля різноманітності та колоритності творчості. Він шліфував
свою майстерність раз за разом, видання за виданням, це приводило його до
успіху, Чарльз Діккенс не втрачав своєї слави і не втрачає її зараз.
Чарльз Діккенс вперше, на той час, порушив такі важливі теми: життя
сирітських притулків і шкіл для бідних, жахи боргових в’язниць і робітничих
будинків, темні кутки лондонських підворіть. Він був першим, хто зміг
заговорити про ці проблеми суспільства на таку широку авдиторію, до цього
часу було заборонено писати про це в літературі Великої Британії.
Своєрідною особливістю його творів можна назвати також зображення вище
наведених тематик через морально-етичну гротескну площину. Нижче
наведений аналіз творів, у яких було помітне те саме новаторство Чарльза
Діккенса, завдяки якому він став відомим на ввесь світ.
Історія його дитячих страждань достатньо показала, що письменник
ніколи не втрачав свого дорогоцінного дару тваринного духу чи своєї
вродженої здатності до гумористичних насолод. Від того, що цей малий
хлопець зазнав у дитинстві, він отримав позитивні здобутки, які також були
багатими й тривалими.

18
1.2 Вплив власного дитинства на творчість письменника
Дитинство – це саме той період, коли несправедливість, самотність та
інші негативні з точки зору психології чинники закарбовуються у психіці
дитини на все життя. На жаль, Чарльз Діккенс відчув на собі і гіркоту
потреби, і соціальну нерівність, і жорстоку несправедливість. Він не був
потрібний ні суспільству, ні сім’ї. Дитинство хлопчика не було насиченим
увагою батьків, красивими речами та делікатесами. Сім’я Джона Дікенса не
відзначалась великими статками, хоча він і був дрібним чиновником.
Навпаки батько часто потрапляв у борги, нехтував увагою сина і сам не
приймав участі у його вихованні. Це закарбувалось у пам’яті маленького
Чарльза і залишило важкий слід у душі.

У “Нарисах Боза” вперше з’являється тема дитинства (яку Діккенс, до

речі, не змінить до кінця своїх днів) – дитинства голодного, холодного,
обездоленого, і це змушує ще більше поважати відомого письменника.
Діккенс відносився до тих людей, якими керують спогади, але про той
страшний час, коли він працював на фабриці, Діккенс не любив згадувати.
Однак ці дні залишились у його пам’яті назавжди.

Ми беремо в руки один його роман за іншим, і в них оживає трагічний

для нього час. Уже тоді, на фабриці, він міг побачити себе зі сторони,
нещасного, завжди голодного хлопчика, на якого всім байдуже. Коли він
подорослішав, став геніальним письменником, Діккенс зосередив всю силу
добра і співчуття на образі нещасної долі дитини. Тому про що б він не
писав, Діккенс обов’язково напише про дітей.

Деякі критики з приводу цього говорили, що Діккенс не дорослішає по-

справжньому. Вони мають рацію, оскільки він не відносився до світу
дитинства із нудьгою дорослої людини. Просто письменник рахував людські

19
страждання та позиції дітей. Їх стан став тією мірою, за якою він судив
суспільство.

Ніколи і ніхто не зміг переконати великого письменника у тому, що в

суспільстві все прекрасно. Якщо в ньому є хоч одна дитина, яка страждає від
голоду, тяжкої праця і жахливого ставлення, то це вже не ідеальне
суспільство.

Ось чому і на початку свого шляху, і в кінці, улюблений у всьому світі

письменник, дізнавшись усе про горе, розчарування, втому, він був і
залишається другом бідняків, другом дітей. Ось чому “Нариси Бозу” відразу
стали популярними, а псевдонім “Боз” довго був іменем англійського
письменника Чарльза Діккенса.

Спадок матері та важка праця нарешті залишила в спокої сім’ю і

Чарльз нарешті продовжив навчання у приватній школі.

Згодом Чарльз починає пошуки свого місця у світі журналістики:

працював у місцевій газеті, потім стає співробітником часопису “Дзеркало
парламенту”, де може публікувати свої твори. Першим стало оповідання
“Обід на Поплар Вок”, а через три роки - знамениті “Нариси Боза”. Перші
кроки до написання та публікування були зумовлені знову таки скрутною
ситуацією в сім’ї, батько заліз у борги. Чарльз багато чого пережив, побачив,
скільки думав, що йому варто було лише взятися за перо.

Письменник не був впевненим у собі, однак був вимушений

спробувати свої сили у художній літературі. На той час з ним не було ні
рідних, ні друзів. Гіркота образи із дитинства докучала Чарльзу Діккенсу,
мабуть, протягом усього життя. Але завдяки таким тяжким спогадам, він зміг
врятувати багато сирітських життів, які вели бродячий спосіб життя на
вулицях англійських міст. Акцентуючи увагу на важливих проблемах

20
тогочасного суспільства, письменник відкривав людям очі, засуджував вади
та буржуазію.

Таким чином можна стверджувати, що вплив власного дитинства

однозначно був на творчість майстра прози. Спроба витягнути сім’ю із боргів
обернулась для Чарльза Діккенса світовою славою та завоюванням
багатотисячної авдиторії. У літературі він зміг відобразити свій біль, а також
показав актуальні проблеми тогочасних дітей. На мою думку, письменник це
зробив для того, аби жодна дитина більше не відчувала так, як він:
покинутим, непотрібним, одиноким. Чарльз Діккенс говорив: “Я не можу
запечатати губи там, де відкрив своє серце”. От саме у зображеннях дитини
він відкривав свою душу. Через це його дитячі образи найбільше крають
серце. Прикладом цього є роман “Девід Копперфілд” чи будь-який інший.

21
 РОЗДІЛ 2.
РОЗГЛЯД АВТОБІОГРАФІЧНИХ ТВОРІВ ЧАРЛЬЗА ДІККЕНСА
(«ДЕВІД КОПЕРФІЛД» «ПРИГОДИ ОЛІВЕРА ТВІСТА», «ВЕЛИКІ
СПОДІВАННЯ»)
2.1 «Великі сподівання»: спосіб вираження власних
переживань через зображення вигаданого світу
Роман автобіографічний — жанровий різновид роману, в якому
головним персонажем виступає сам автор, а події, вміщені у фабулі, —
достеменні події з його життя. Як образ головного персонажа, так і його
сюжет — це художня обробка фактів, пережитих автором. [9; 594].

Не можна сказати, що твори Діккенса - це автобіографічні романи чи

нариси, оскільки в них немає тих рис, які повинні бути в автобіографічних
творах. Особливості притаманні таким текстам - це оповідь від першої особи
у минулому часі, опис та ідентичність автора.

Оповідь від першої особи ведеться для того, щоб у читача було
відчуття єднання та близькості між ним та письменником. Таким чином вони
стають ближче і в автора з’являються нові прихильники. Тобто можна
сказати, що такою хитрістю письменник розміщує читача зручним для себе
способом та завойовує його увагу.

Розповідь в минулому часі служить для відмінності часу реальності.

Читач при опрацюванні матеріалу переноситься на декілька століть в минуле
і відразу відчуває на собі всі ці старі звичаї, закони та буденності. Можна
зробити висновок, що оповідь від першої особи у минулому часі - це вимога
завдяки якій читач зближується і занурюється в одну й ту саму реальність,
яку йому створив письменник.

Опис та ідентичність автора - це наступні вимоги автобіографічного

твору. Можна сказати, що це почерк письменника: його орфографічні та

22
лексичні звички. За допомогою описів оповідач може досягти свідомості
читача та відтворити у його свідомості ті події, які були ключовими на думку
письменника.

З вище наведеного можна зробити висновок, що риси, які притаманні

автобіографічним творам, не наявні у романах Чарльза Діккенса. Тому
прийнято говорити, що вони мають автобіографічні мотиви.

Чарльз Діккенс - письменник, який планував писати автобіографію, але

постійно його щось зупиняло. Кожного разу, коли ця перспектива
відкривалась перед ним, письменник стояв на роздоріжжі: написати шалене
зізнання чи скористатись суворою автоцензурою. Час, який він провів на
фабриці, справді, залишив на чоловікові слід. Це той фрагмент автобіографії
із якого потрібно було почати, але через страшні спогади та важкі емоції
Чарльз Діккенс просто не зміг цього зробити. У листі до Вілкі Колінз 6
червня 1856 року він написав, що почуває себе диким звіром у каравані і
через це вважає себе ненормальною людиною. Але це не означає, що Чарльз
Діккенс залишив людей без ніякої інформації про самого себе. Він передав
те, що вважав за потрібне тогочасному біографу Джону Фостеру, який вірно
стеріг таємниці життя майстра прози: листи, де описував характер та
зовнішність кожного із своєї сім’ї. Сказати, що біографія цього сторожа стала
правдивою - важко, оскільки Ізабелла Харвут-Фаррар, дослідниця біографії
та творчості Чарльза Діккенса, помітила ліричні відступи, велику кількість
пропусків, хронологічних помилок у роботі Джона Фостера.

Доки думки про автобіографію переслідували Чарльза Діккенса, а

Джон Форстер просто стеріг таємниці, романи письменника насичувались
мотивами своєї біографії. На той час ніхто не знав, що відомий, геніальний
письменник був вихідцем із бідної сім’ї, де потрібно було важко працювати
із дванадцяти років. Тому Чарльз Діккенс міг залишати автобіографічні

23
мотиви у своїх романах, а читачі навіть не здогадувались, що це сльози душі
письменника.

Твори “Великі сподівання” і “Девід Копперфілд” дещо схожі між

собою і мають автобіографічні мотиви, аналіз яких буде наведений нижче.

Якщо говорити про «Великі сподівання», то початок свого створення

вони беруть із фрагменту автобіографії, яку, на щастя, Чарльз Діккенс не
знищив. Неможливо читати роман не відчуваючи присутності Чарльза
Діккенса в книзі: зображення та оцінка Піпа - це уявлення про молодшого
себе. Характер Піпа був сформований багатьма особистими деталями
молодості та зрілості автора. У цьому фрагменті він досліджує і, можливо
виганяє почуття провини і сорому, які переслідували його все життя.

Діккенс в основному писав про сиріт, оскільки відчував себе

покинутим батьками. У “Великих сподіваннях” Піп залишився сиротою, а
його старша сестра та її чоловік стали заміною батьків.

Згадаємо також нещасливе кохання Чарльза Діккенса. Письменник у

молодості любив Марію Біднелл. Але, на превеликий жаль, вона відмовила
йому у почуттях і це стало матеріалом для створення образу Естелли. У 1836
році Діккенс одружився з Кетрін Хогарт. Вони мали 10 дітей, але все одно
розійшлись. До цього часу письменник встиг написати “Великі сподівання” і
завести роман з Еллен Тернан. Більшість листів з даною жінкою було
спалено самим Діккенсом. Можна сказати, що різні емоції могли б
затьмарити пам’ять про минуле. Тоді виходить, що герой твору Піп також
нненадійний як оповідач, бо розповідає все з пам’яті. Такою ситуацією є
незрозуміла сума грошей, яку надає міс Хевішем для Піпа. Чи то елемент
оповіді, чи то помилка автора в числах - не зрозуміло. Ще однією складністю
є те, що ці спогади з дитинства, тобто вони не точні і не об’єктивні.

24
Домінуючою емоцією є почуття провини: начебто його вини в чиїхось
проблемах, а також сором за статус низький класу в суспільстві.

Підтримка Діккенсом покращення законодавства про дитячу працю та

умови ув’язнення показує, що він справді хороша людина. Його поїздка до
Америки була насичена сподіваннями про хороше життя, однак він, як і Піп,
помилявся. Умови рабства і в’язниць, поведінка політиків і багато інших
унікальних американських манер роздратували письменника.

Сам головний герой роману був максимально схожим із Чарльзом

Діккенсом: життя та суспільство, в якому він жив, було повністю взято із
власного життя письменника.

2.2 Автобіографізм у творі «Девід Копперфілд»

Наступним твором для аналізу став «Девід Копперфілд». Це, до речі

улюблений твір письменника, хоча з його слів: “... З усіх моїх книг ця мені
подобається найбільше. Я люблячий батько для кожної дитини, і ніхто
ніколи не зможе так любити цю сім’ю щиро, як я їх люблю… Але, як і в
багатьох батьків, у моєму серці є улюблена дитина. І її звуть “Девід
Копперфілд”...”

Через деякий час після роботи репортером в уяві Чарльза Діккенса

почала формуватись ідея про створення образу Девіда Копперфілда. Через це

він відмовився писати про своє власне життя. Тоді цей складний досвід так
влучно вписався в тему, яку він вибрав, що Чарльз не міг встояти перед
спокусою і негайно використав його. Рукопис із записами, який був лише
першою частиною того, що він задумав написати. Текст втілився у суть
одинадцятого та попередніх розділів його роману. Однак те, що мені вже
було надіслано, і коректурні аркуші роману, вкладені на той час, дозволяють
мені тепер відокремити факт від вигадки; і додати до розповіді про дитинство

25
автора ті уривки, пропущені з книги, які, окрім ілюстрації зростання його
характеру, представляють нам картину трагічного страждання та ніжної, а
також гумористичної фантазії, неперевершеної навіть у чудесах його
опублікованих творів.

Чарльз Діккенс у даному романі нібито втручається в зображення

подій, комбінує життя зі своєю суб’єктивністю у творі. Своєрідна емоційна
правда Девіда Копперфілда тісно пов’язана зі своїм автором. Подібно до
Чарльза Діккенса, головний герой так само пройшов путь від щасливого
дитинства до страшних реалій дорослого життя. Але це сталось швидко, не
так як повинно було бути. Девід живе разом із люблячою матір’ю у мирі та
злагоді, доки Пігготті Рукер не порушив цього. Далі ж для хлопця почались
страшні муки у новій сім’ї: «Мердстоуни мене не любили. Моя мати боялася
бути доброю з я був у кімнаті, і вона весь час боялася, що я можу щось
зробити або сказати створить проблеми. Тож я тримався подалі. Я сидів у
своїй спальні й читав; або знаходиться в кухня з Пеґготті, а коли я був із
Мердстоннами, я мовчав» [11]

Хоча Девід і не є альтер-его Діккенса, його характер і кар’єра мають

багато подібностей зписьменником. Деякі інші персонажі мають реальні
моделі, зокрема: Містер Мікобер - батько Чарльза Діккенса, Дора - Марія
Біднелл.

Досвід Девіда на складі є прямим і єдиним відтворенням найтемнішого

і найболючішого періоду власного дитинства Діккенса. Протягом усього
твору можна прослідкувати психологічну духовність та інтелектуальний
розвиток головного героя від народження до зрілості.

Цікавим фактом також є те, що перші літери головного героя та

письменника взаємнообернені. Тобто з C (Charles) Д (Діккенс)
перетворюється на Д (Девіда) С (Коперфілда).

26
 Девід Копперфілд - головний герой роману, а не прототип Чарльза
Діккенса, оскільки у творі та реальності є багато розбіжностей, назвати роман
автобіографічним ніяк не можна. Для прикладу, у творі ми бачимо, що батько
головного героя помирає, коли Девіду виповнилось 6 місяців. Але ж батька
Чарльза Діккенса кинули до боргової в’язниці. Письменник був другою із
восьми дітей у сім’ї, а головний герой твору - єдиний син. Таким чином
можна сказати, що Чарльз Діккенс використовує вигадку, щоб показати свій
досвід.

Джон Форстер так говорив про твір Чарльза Діккенса: «І тут я можу
відразу чітко згадати, про що вже було натякано, що навіть як Філдінг
описував себе та свої речі в «Капітані Буті та Амелії» і завжди заперечував,
що він не написав у своїх книгах нічого більше, ніж бачив у житті, так це
можна сказати про Діккенса в більш особливому відношенні до Девіда
Копперфілда. Після його смерті було зроблено багато припущень,
пов’язуючи автобіографію Девіда з його власною; пояснюючи за допомогою
таких реальних переживань так часте повторення у своїх творах тюремного
життя, його гумору й пафосу, описаного в них із такою чудовою реальністю;
і виявити в тому, що Девід розповідає Стірфорту в школі про історії, які він
читав у дитинстві, що саме дало перевагу його власному генію. У всьому
цьому є не тільки правда, але дуже скоро стане ясно, що ідентичність пішла
глибше, ніж будь-хто припускав, і охопила досвід, не менш приголомшливий
у реальності, ніж у вигадці.»

Насправді письменник належить до вікторіанської епохи, при якій сам

постраждав від соціальних змін. Його роман відображає власне життя та
суспільство. Це критична думка, яка полягала в зображенні моралі та
цінностях. Отже, через характеристику Девіда, Чарльз Діккенс показує
конфлікт між наївністю та злочинністю, сильними емоціями та розумом,
дисципліною та бунтом.

27
 Підсумовуючи все вище сказане, можна сказати, що роман «Девід
Копперфілд» не можна назвати автобіографією. Діккенс використовує
оповідача від першої особи для суб’єктивності, але ж справжнім оповідачем є
Девід Копперфілд. Письменник ділиться своєю історією, життєвим досвідом,
подіями та життєвими кроками, але насправді автор не персонаж. «Девід
Копперфілд» - вигадана автобіографія.

2.2 «Пригоди Олівера Твіста» - дитинство Чарльза Діккенса

крізь призму вигаданого героя
Продовжуючи аналіз автобіографічних мотивів, доречно пригадати,
створення роману «Пригоди Олівера Твіста», яке припадає на 1836 рік. У цей
час почали відбуватись деякі наслідки «Закону про бідних». Суть полягала в
утриманні людей або цілих сімей, які не можуть себе забезпечити, за кошти
парафії. Чоловіки, жінки, діти мусили виконувати нікому не потрібну роботу.
Такі робітничі будинки зазнавали страшних страждань.

Чарльз Діккенс вирішив відобразити у своєму романі саме дитячі

переживання, бо знав із власного дитинства, як важко працювати на
фабриках, служити за дрібні копійки. У цьому і відобразився
автобіографічний мотив. Чарльз Діккенс став своєрідним захисником
дитячих мрій про світле майбутнє. Завдяки його творчості та незламним
образам, люди почали звертати увагу на нікому не потрібних дітей, які могли
заробляти на вулицях або, ще гірше - красти.

Сутністю даного роману стала саме дитина, покинута батьками в силу

різних обставину, в нашій ситуації - смерть матері при пологах: “Лікар подав
їй немовля. Вона палко притисла холодні безкровні уста до його чола,
провела руками по своєму обличчю, безтямно озирнулася довкола,
здригнулась, упала на подушку — і вмерла. Їй розтирали груди, руки, скроні,

28
але даремно — серце зупинилося назавжди. Їй говорили про надію й утіху.
Але вона давно їх утратила.”.[12]

Чарльз Діккенс намагається писати не страшно, а реалістично. Тому

розріджує такі жахіття сатирою: “В день свого дев'ятиліття Олівер Твіст був
блідий, хирлявий хлопчик, замалий на зріст і худий, як скіпка. Але природа
чи спадковість наділили Олівера здоровим, стійким духом, який завдяки
порожньому шлунку мав досить місця, щоб розвиватися в його тілі. І, може,
саме цією обставиною й пояснюється, що хлопець дожив до свого
дев'ятиліття.”

Сам письменник часто говорив, що цей твір - роман-виховання, у

якому головна тема - зображення не потрібної, самотньої дитини у
несправедливому світі.

Олівер Твіст - це головний герой твору. Він сирота, оскільки мама

померла при пологах. На його долю випадає безліч випробувань, починаючи
від виховання у безвідповідальної місіс Май на фермі, закінчуючи
несправедливістю та тяжкою працею в робітничому домі. Дитинство Олівера
пройшло без ласки, теплого слова підтримки чи елементарної любові.
Парафіяльний сторож часто бив маленького хлопця. Олівер ставав наживкою
у крадіжках, злочинах, тяжко працював за харчі, якими не можна було
годувати людей. Після робітничого дому новою перешкодою став зведений
брат Монкс, який намагається посадити Олівера до в’язниці аби загарбати
спадщину до своїх рук. Тут Чарльз Діккенс засуджує зажерливість та жадобу.

На долю Олівера випало багато випробувань у вигляді поневіряння та

приниження. Але врешті-решт він зміг знайти своє місце у цьому світі.
Хлопець був чутливий, добрий і найголовніше - у ньому був могутній дух,
бажання вижити у цьому світі. Це і врятувало його від смерті у робітничому
домі. Можна сказати, що в цьому він схожий із Чарльзом Діккенсом, своїм

29
літературним батьком. Письменник також важко працював задля своєї слави.
Йому потрібно було пройти крізь фабрику, борги батька, нудну роботу в
адвоката, щоб дійти до свого щасливого кінця.

Наступним збігом у їхніх долях став бунт. Тобто що Олівер, що Чарльз

бунтували, акцентували уввагу людей на важливих речах, показуючи свою
незгоду з проблемами суспільства. Але це не був дурний, безпідставний бунт.
Якщо говорити про головного героя, то він відстоював право мати
повноцінний обід. А от відомий письменник відстоював права таких, як
Олівер: права сиріт і просто нещасних людей, які просто “тягалися”
вулицями Лондону без прихистку, знедолені, холодні та голодні.

У травні 1837 року померла 17-річна невістка Діккенса, Мері Хогарт, і

багато читачів Олівер Твіст вважає, що він створив образи Роуз і Ненсі, як
спроба розділити своє горе. Поки Роуз бореться із тяжкою хворобою, Ненсі
помирає. Сам Діккенс відчував, що Мері покинула його, так само Олівер
боїться, що Роуз помре і залишить його самого. Письменника переслідували
сни про Мері, так само як Сайкса переслідує бачення очей Ненсі після того
як він її вбив.

У романі “Олівер Твіст” Діккенс зобразив повсякденне життя

найнижчих представників англійського суспільства, реалістично змалюваав
жахливі умови робітних будинків. Отже, в історії головного героя
письменник знову таки описує своє життя, тобто наявні автобіографічні
мотиви. За допомогою публікації “Пригоди Олівера Твіста”, автор зміг
направити увагу суспільства у правильне русло. Це стосується і закону про
бідних, як засобу допомоги бідним. Тим не менш, у романі Діккенс виходить
далеко за межі простого доосвіду робітного будинку, описуючи убогі вулиці
Лондону, темні пивні лавки, злодійські притони. Таким чином він надав

30
право голосу всім, хто його не мав, встановлюючи зв’язок між політикою,
літературою та суспільством.

Така критика англійського суспільства не змогла пройти осторонь

інших відомих письменників, які почали цікавитись романом, аналізувати
його. Один із літературних діячів, Честертон говорив, що цікавість книги
полягає не стільки в неперевершенності Діккенса, скільки у розкриті тих
моральних інстинктів, які були складовою характерів. “...Потворність, яку
надав відтінком чесності Діккенс, урешті-решт стала заключним чудовим
завершенням...”

З вище наведеного аналізу можна зробити висновок: автобіографічних

творів у Чарльза Діккенса не було. Творчий доробок письменника містить
романи з автобіографічними мотивами, тобто деякі образи у творах мають
схожості з автором або ж людьми із його реального життя. Майстер прози
мав бажання написати автобіографію, але через важку дитячу травму кожна
спроба увінчувалась невдачею. Усі чорнові роботи було знищено, а біографія
Джона Фостера, друга Чарльза Діккенса, іноді не відповідає дійсності.

Таким чином твори “Пригоди Олівера Твіста”, “Девід Копперфілд”,

“Великі сподівання” справді мають автобіографічні мотиви. Прототипами
образів були як близькі люди, так і сам письменник. Чарльз Діккенс став
Девідом Копперфілдом із однойменного роману, але уже із вигаданою
історією. Містер Мікобер також був втіленням батька письменника. Марія
Біднелл, невзаємне кохання Чарльза Діккенса, зображена як Дора, повністю
відображувала її характер та поведінку.

31
 Висновок
Чарльз Діккенс був англійським письменником і соціальним критиком.
Він створив одних із найвідоміших у світі вигаданих персонажів і вважається
найкращим романістом вікторіанської доби. Його твори користувалися
небувалою популярністю ще за його життя, а до ХХ століття критики та
вчені визнали його літературним генієм. Його романи та оповідання
користуються тривалою популярністю. Діккенс інтенсивно працював над
розробкою захоплюючих імен для своїх героїв, які б викликали асоціації у
його читачів і сприяли розвитку мотивів у сюжетній лінії, надаючи тому, що
один критик називає «алегоричним поштовхом» до значення романів. Його
сатири на британський аристократичний снобізм — він називає одного
персонажа «Шляхетним Холодильником» — часто популярні. Порівнювати
дітей-сиріт із акціями та акціями, людей із буксирними човнами чи гостей
званої вечері з меблями – це лише деякі з відомих польотів фантазії Чарльза
Діккенса.

Творчість Чарльза Діккенса вплинула не лише тогочасне суспільство, а

й на розвиток літератури взагалі. Новаторство полягало в порушенні та
висвітленні проблем “темної сторони” Англії. Письменник надзвичайно
влучно використовував символи у своїх творах, які несли в собі глибокий
філософський зміст. Автором багатьох реалістичних романів було створено
багато яскравих, колоритних, незабутніх героїв, які навіть зараз є взірцем для
наслідування.

Хоч автобіографічних творів у Чарльза Діккенса не було, однак

творчий доробок письменника містить романи з автобіографічними
мотивами. Деякі образи мають схожості з автором або ж людьми із його
реального життя. Письменник мав бажання створити автобіографію, але

32
через болючі спогади дитинства кожна спроба увінчувалась невдачею. На
жаль, усі чорнові роботи було знищено.

Якщо говорити про романи з автобіографічними мотивами, то

“Пригоди Олівера Твіста”, “Девід Копперфілд”, “Великі сподівання” справді
мають образи, які нагадують реальних людей.

Усі твори Діккенса мають багатопланові сюжети, побудовані на

захоплюючій інтризі. В кожному з них створений свій неповторний
самостійний світ, який правдиво відображає англійську дійсність ХIХ
століття.

Творчість Чарльза Діккенса до сих пір залишається на вершині слави.

Люди знаходять в ній себе, отримують підтримку, естетичну насолоду,
задоволення. Письменник став одним із перших творців, які почали
акцентувати увагу суспільства на дітях, їхніх проблемах і потребах. На це
вплинуло його тяжке дитинство, яке на все життя залишило свій слід.
Майстер прози хотів, щоб кожна дитина почувала себе потрібною, була
господарем своєї долі, а не маріонеткою в руках дорослих. Дитина - це
подарунок долі і його треба берегти. Це і хотів донести великий письменник
вікторіанської доби ХІХ століття - Чарльз Джон Діккенс. Пройдуть роки і
тисячоліття, але його творчість буде незгасаючим вогником у душах людей.

33
 Список літератури та Інтернет-джерел
1. Адріан А. Про взаємини батьків та дітей у романах Ч. Діккенса / А.
Адріан. – К: Дніпро, 1968. – 208 с.
2. Анненкова О.С. Англійська література вікторіанської епохи. Курс
лекцій: Навчальний посібник. – К: Академія, 2016. – 168 с.
3. Богачевська Л. Різдвяна тематика в оповіданні Ч.Діккенса «Різдвяна
пісня у прозі» та повісті М.Гоголя «Ніч перед Рівздвом» // Вісник
Прикарпатського університету. Філологія. – Івано-Франківськ: Плай, 2001. –
Вип.6;
4. Богачевська Л. О. Типологічні особливості автобіографічних творів
(на матеріалі повісті «Художник» Т. Шевченка та роману «Девід
Копперфілд» Ч. Діккенса) // Наукові записки. Серія: Літературознавство. –
Тернопіль: ТДПУ, 2001. – Вип. 9. – С. 209 —216
5. Богачевська Л. О. Художнє втілення дитячих образів у творчій
спадщині Ч. Діккенса та В. Винниченка (на матеріалах романів «Олівер
Твіст», «Домбі і син», «Холодний дім» та оповідань «Кумедія з Костем»,
«Федько-халамидник», «Ой випила, вихилила») // Зарубіжна література. – К:
Дніпро – 2004. – №3. – С.14-17
6. Богачевська Л. О. Чарльз Діккенс і українська література: проблеми
рецепції і типології. Тернопіль: Крок, 2007. URL:
file:///C:/Users/dbila/Downloads/%D0%91%D0%BE
%D0%B3%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA
%D0%B0%20%D0%9B.%20%D0%9E..pdf
7. Вєдєрнікова Т. В. Жанрова своєрідність роману Ч. Діккенса "Життя
та пригоди Ніколаса Ніклбі" як роману виховання. Одеса : Гельветика, 2021.
– № 47, т. 2. – C. 186–190.
8. Гричаник Н. І. Доля дитини-сироти у творчості Чарльза Діккенса.
Автореф. дис. кандид. філ. наук. – Львів: Літопис, – 1996. – С. 24.

34
 9. Гром’як Р. Т., Ковалів Ю. І., Теремко В. І. Літературознавчий словник-
довідник. К: Академія, 2007. С. 751. URL:
https://shron1.chtyvo.org.ua/Hromiak_Roman/Literaturoznavchyi_slovnyk-
dovidnyk.pdf?
10. Діккенс Ч. «Великі сподівання». Електронне видання:
https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=726
11. Діккенс Ч. «Девід Копперфілд». Електронне видання:
https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=8609&page=2
12. Діккенс Ч. «Пригоди Олівера Твіста». Електронне видання:
https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=132
13. Півнюк Н. Соціальні контрасти та моральні конфлікти у висвітленні
Ч.Діккенса // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України.
Кривий Ріг: Видавничий дім, 1999. – № 4. – С. 55- 58
14. Підлісна Г. Діккенс і його герої / Г. Підлісна // Зарубіжна
література. К: Академія, 1998 – № 65. – С. 3–5.

15. Притолюк С. Жанрові особливості роману виховання. Тернопіль:

Навчальна книга — Богдан, 2004. 48 с
16. Цвейг С. Діккенс – між Англією і дитинством // Зарубіжна
література. – 1998. – № 1. – С. 6.

17. Цвейг С. Діккенс – між Англією і дитинством / С. Цвейг //

Зарубіжна література в школі. – 1998. – №3. – С. 60–69.

18. Шахова К. Смуток і сміх Чарльза Діккенса // Шахова К. Нариси

творчості зарубіжних письменників-реалістів XIX -XX ст. – К: Наука, 1975. –
C. 134-137
19. Шахова К. Усупереч антивихованню // Зарубіжна література. –
2004. – № 6-7. – С. 24-26.

35
 20. Шахова К. Ч. Діккенс // Зарубіжна література в середніх навчальних
закладах України. – 2004. – № 6–7. – С. 17–28.
21. Шахова К. О., Наливайко Д. С. та ін. З великими сподіваннями в
серці // Світова література 10-клас. – 2010. – С. 67.
22. Якнюнас Є. Участь дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського
піклування, які перебувають в альтернативних формах сімейного виховання,
у прийнятті рішень. Київ: Дніпро, 2021. URL:
http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/21579

36