ДАВНІЙ РИМ

ВИНИКНЕННЯ МІСТА РИМА

 На Апеннінському півострові, в
області Лацій, серед латинських і
сабінських общин, у 753 р. до н. е.
утворилося місто Рим. На лівому
березі Тибру виникло невелике
поселення. Воно розташовувалось
на семи пагорбах. Два головні
пагорби називаються Палатин і
Капітолій. На Палатині
розташовувались палаци знатних і
багатих людей, а на Капітолії –
храми богів. Між пагорбами було
велике болото, яке перші
поселенці осушили і на цьому
місці влаштували базарний майдан
– форум. Так утворився Рим.
 НАСЕЛЕННЯ

Римське населення жило великим родинами, які

називалися фаміліями. На чолі кожного роду стояв вождь –
патер (батько). Нащадки перших поселенців, тобто
засновників Риму, називали себе патриціями. Згодом у
місті поступово збільшувалася кількість приїжджих людей,
які ставали землеробами чи ремісниками. Вони
називалися плебеями. Також у Римі був такий клас,
як вершники – верстви римських громадян, які мали коня і
служили в кавалерії. Пізніше це фінансова аристократія та
багатії. Зовсім безправними у місті були раби, які були
власністю господарів і громадянами не вважалися. Їх
могли продавати чи подарувати.
 РИМСЬКА РЕСПУБЛІКА V–ІІІ СТ. ДО Н. Е.

 Після вигнання останнього царя, у 509 р. до н. е. було обрано двох консулів (найвищі урядові
особи) строком на один рік. Консули були суддями, а під час війни – воєначальниками.
Першими консулами були Юній Брут і Валерій Публікола. Саме з обранням консулів в
історії Риму розпочався період Республіки (509–30 р. до н. е.). Найвищим органом державної
влади був сенат – рада старійшин. Для обговорення найважливіших справ щоосені у Римі
збиралися народні збори – коміції. На них народ також обирав кращих громадян на державні
посади. Під час війни чи іншої небезпеки для республіки римляни
обирали диктатора (урядовець із надзвичайними повноваженнями) та його помічника –
«начальника кінноти».
 Всі виборні посади в Римі захопили патриції. Плебеї могли лише голосувати в народних
зборах і служити у війську. Це їх не влаштовувало. Крім того значно зросла майнова
нерівність, багато плебеїв втратило землю. Становище між класами загострювалося, в
результаті чого відбувся вибух обурення плебеїв. У 494 р. до н. е. під час війни Рима із
сусідами, плебеї вийшли із війська і відмовилися воювати. Вони залишили Рим і пішли на
Священну гору за межами міста, щоб створити власну державу. Ця подія отримала
назву сецесія (лат. – йду). За таких умов патриції змушені були піти на поступки. Плебеям
надали право обирати народних трибунів, які обстоювали їхні інтереси в сенаті. Трибуни
обиралися строком на один рік. Вони мали право накладати вето (заборону) на будь-яке
рішення сенату, якщо вважали його несправедливим. Для впорядкування римських звичаїв
та прав населення у 450 р. до н. е. було укладено «Закони ХІІ таблиць», які стали початком
кодифікації римського права. Надалі правове становище плебеїв тільки зміцнювалось.
Зокрема, закон від 445 р. до н. е. дозволяв шлюб між плебеями і патриціями. Внаслідок цього
знатні родини з обох класів об’єднувалися між собою і утворили новий прошарок римської
знаті – нобілітет.
 ДАВНЬОРИМСЬКІ ТРАДИЦІЇ, РОДИННЕ ЖИТТЯ ТА ВИХОВАННЯ
ДІТЕЙ.

Юні римляни практично позбавленні права вибору при

створенні сім’ї. Чоловіків та дружин обирали батьки.
Дівчата виходили заміж з 12 років. Після народження
дитини немовля клали батьку на ноги. На 9 день після
народження дитині давали ім’я та амулет який захищає від
злих духів. Діти здобували освіту залежно від статків
батьків. Бідні не вчилися. Учителями найчастіше були
раби-греки. Багаті батьки тримали раба-педагога.
 ШЛЮБ У СТАРОДАВНЬОМУ РИМІ
 В ранній період історії Риму вважалося за мету і головну суть
життя громадянина — наявність власного дому та дітей, при
цьому сімейні відносини не підкорялися закону, а
регулювалися традиціями. Основний принцип побудови
римського суспільства — це опора на елементарний осередок
суспільства — сім'ю (фамілію). Родинні зв'язки базувалися не
тільки на кровній спорідненості, але й на усиновленні.
Декілька споріднених родин формували рід (лат. gens),
найвпливовіші з них грали важливу роль у політичному житті.
 До складу римської родини входили не тільки мати і батько,
але й незаміжні дочки, сини, їх дружини та діти. Також родина
включала в себе слуг, рабів та все домашнє майно.

 Батьки родин ще, як правило, одружували своїх дітей,

керуючись тогочасними моральними нормами і власними
міркуваннями. Видати заміж дівчину батько міг з 12-річного
віку, а одружити юнака — з 14-річного.
 Незалежно від того, якій формі шлюбу надавали перевагу
молодята, йому передували заручини. Під час заручин наречені
давали шлюбну обітницю. Кожен з них на питання, чи обіцяє
він/вона взяти шлюб, відповідав: «Обіцяю». Молодий вручав
майбутній дружині монету, як символ заключення між
батьками шлюбного союзу, та залізну обручку, яку молода
носила на підмізинному пальці лівої руки.
 Давньоримський шлюб, особливо у вищих верствах населення,
заключався часто з фінансових і політичних міркувань.
Народження дитини також було пов‘язане з багатьма традиціями. Святкування на честь появи
нового члена родини починалися на восьмий день після пологів і продовжувалися три дні.
Батько підіймав дитину з землі і давав їй ім'я, цим проголошуючи своє рішення прийняти
дитину в сім'ю. Після цього запрошені гості дарували немовляті подарунки, як правило, 
амулети, призначення яких було оберігати дитину від злих духів.
Реєструвати дитину довгий час було необов'язково. Лише коли римлянин досягав повноліття
та надівав білу тогу, він ставав громадянином римської держави. Його представляли перед
посадовими особами та вносили в список громадян.
Уперше реєстрацію новонароджених ввів на початку нової ери Октавіан Август, зобов'язуючи
громадян протягом 30 днів з моменту народження реєструвати немовля. Рєстрація дітей
проводилася в храмі Сатурна, де знаходилася канцелярія намісника та архів. При цьому
підтверджувалося ім'я дитини, дата її народження, вільне походження та право громадянства.
 ОСВІТА
 Навчання починалося з 7 років. Хлопчики і дівчата йшли до школи, яка
називалася ludus, де вчитель вчив їх читанню, письму, арифметиці та іноді грецької,
аж до 11-річного віку. З 12 років студенти йшли у середні школи, де вчитель вчив їх
грецької та римської літератури, давав відомості з історії та права. У віці 16 років,
деякі студенти йшли до школи риторики, де вчитель, майже завжди грек,
називався rhetor. Навчання на цьому рівні готувало студентів до кар'єри правників і
вимагало від них заучування римських законів. На практичних заняттях учні
виконували вправи на складення промов на задану тему з історії, міфології,
літератури чи суспільного життя. Поступово юристи-вчителі утворили досить стійкі
групи, які отримали назву «кафедр». За таким же принципом оформляються
кафедри риторики і філософії, медицини і архітектури. Учні ходили до школи
щодня, окрім релігійних свят і базарних днів. Також були літні канікули. У віці 17-
18 років юнаки мали залишити навчання та пройти військову службу.
 Під впливом італійських племен у римському пантеоні з'явилися бог Сатурн, верховний бог 
Юпітер, богині Юнона і Мінерва. У плебеїв була своя трійця божеств: Церера (богиня
злаків), Лібер (бог виноградників) і Лібера. Загальноіталійськими богами стали Марс (бог
війни), Діана (богиня полювання), Фортуна (богиня щастя, успіху), Венера (богиня весни і
садів, потім — любові та краси). Деякі боги шанувалися головним чином представниками
одного стану або професії (торговці шанували Меркурія, ремісники — Мінерву).
 Із зростанням контактів з греками, старі римські боги почали ототожнюватися з грецькими.
Так, Юпітер вважався тим самим божеством, що і Зевс, Марса почали асоціювати з Аресом,
а Нептуна — з Посейдоном. Римські боги також набули атрибутів та міфології цих грецьких
богів. За імперської доби римляни увібрали міфологію завойованих народів, що призвело до
того, що храми римських божеств стояли поруч із храмами іноземних богів. Таким чином,
проникли до Риму і східні культи — Ісіди, Осіріса, Кібели, вмираючого і воскресаючого бога 
Мітри. Не без східного впливу на етапі імперії оформився культ імператора як живого бога.
 Відмінною рисою світогляду древніх римлян була міфологізація своєї історії. Якщо про богів
практично не було сюжетних розповідей, то про заснування Риму розповідав міф про братів
Ромула і Рема, що чудом залишилися живими після змови проти їх батька, і вигодуваних
вовчицею. Починаючи з найдавніших часів, передавалися розповіді про військову доблесть і
патріотизм римлян. Пізніше військові перемоги Риму відзначали грандіозними тріумфами, а
прославлені полководці ставали об'єктом культу. Римський народ вважав себе обраним, а
свою державу — як одну з вищих цінностей.
 Хоча релігія грала значну роль у традиційному римському суспільстві, до II ст. до н. е. значна
частина римської верхівки вже байдуже ставилась до релігії. В I ст. до н.е римські філософи
(у першу чергу Тіт Лукрецій Кар та Марк Туллій Цицерон) значною мірою переглядають чи
піддають сумніву багато з традиційних релігійних положень. На межі нашої ери Октавіан
Август вжив заходів з встановлення офіційного культу Імпер
ФОТО БОГІВ
ЮНОНА МІНЕРВА
ЦЕРЕРА МАРС
ДІАНА ФОРТУНА

.
МЕРКУРІЙ
ЗЕВС
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!