Семінар 4.

Афіни в архаїчний період

1. Формування полісного устрою в Аттиці (VІІІ-VІІ ст. до н.е.).
2. Реформи Солона.
3. Тиранія Пісістрата та його синів.
4. Реформи Клісфена.

Основні дати:
683 р. до н.е. – початок ведення списку архонтів у Афінах.
632 р. до н.е. – Кілонова смута в Афінах.
621 р. до н.е. – законодавство Драконта.
594 р. до н.е. – реформи Солона.
560-510 рр. до н.е. – тиранія Пісістрата та його синів.
508-500 рр. до н.е. – закони Клісфена.

Терміни і поняття:
Поліс, евпатриди, геомори, деміурги, синойкізм, архонт, Ареопаг,
тиран, пентакосіомедімни, вершники, зевгіти, фети, сисахфія, Рада 400,
геліея, акрополь, Панафінеї, Діонісії, деми, філи, тритії, Рада 500, аподекти,
стратеги, агора, остракізм.

Персоналії:
Кілон, Драконт, Солон, Пісістрат, Гіппій, Гіппарх, Клісфен.

Джерела:
Арістотель. Політика. К.: Основи, 2000. 239 с.
Арістотель. Афінська політія. (на будь-якій мові).
Солон. Плутарх. Порівняльні життєписи. (на будь-якій мові).

Література:
Балух В. О. Історія античної цивілізації: у 3-х т.: Підручник. Т.1.
Стародавня Греція. Чернівці: ТОВ «Видавництво « Наші книги», 2007.
Балух В. О. Історія античної цивілізації: у 3-х т.: Підручник. Т.3.
Практикум. Чернівці: ТОВ «Видавництво « Наші книги», 2007.
Балух В., Возний І., Коцур В. Історичні портрети античності і
Середньовіччя. Чернівці: Книги-ХХІ, 2007.
Історія європейської цивілізації. Греція / за ред. У. Еко. Харків: Фоліо,
2016.1160 с.
Монтанеллі І. Історія греків. Львів: Літопис, 2010. 336 с.
Шама О. Історія Стародавньої Греції та Риму. Тернопіль, 2017. 261 с.
Grant M. The Rise of The Greeks. Weidenfeld and Nicolson, 1987. (Грант
М. Греческий мир в доклассическую епоху).
Hammond N. A History of Greece. Oxford University Press, 1986. 716 p.
(Хаммонд Н. История Древней Греции).
 The Cambridge Ancient History. V. 3.3 (Кембриджская история древнего
мира. Т. ІІІ, ч. 3. Расширение греческого мира. VІІІ-VІ века до н.э. / Под ред.
Дж. Бордмена и Н.-Дж.-Л. Хэммонда).

Опорний конспект
Давня історія Аттики захована в міфах й пов’язана з переселенням Іона
та його сподвижників. Так пояснювалося заселення цього регіону іонійцями
– один із субетносів грецького народу. Вважається, що саме Іон поділив усе
населення на 4 племені – філи, і призначив для кожної з них керівника –
філобасилея.
Населення жило розрізнено. Найбільшим містом були Афіни, яким
значно поступалися Марафон, Бравон, Елевсин тощо. А ще були сільські
поселення – деми. Тож знадобилося чимало часу аби всі ці території
об’єднати в єдине ціле – Афінський поліс.
Згідно легенди, Аттику об’єднав Тезей. Однак, історичні джерела
схиляють до бачити в цьому тривалий процес упродовж Х–VІІІ ст. до н.е.
Останнім епізодом стало приєднання Елевсину – важливого релігійного
центру, пов’язаного з культом Деметри. Об’єднання, або синойкізм, полягало
в перенесенні родових культів до Афін і створення єдиної общини.
Свідченням успішності процесу стало формування сакрального центру
Аттики на афінському акрополі.
Особливістю аттичного синойкізму було те, що жителі регіону не
переселялися в Афіни, а продовжували жити на колишніх обжитих родових
територіях. Самі ж Афіни розросталися, й у архаїчну епоху нараховували
шість районів: Кідафенеон, Лімнай, Меліта, Керамік, Коліт і Діомея. Місто
не мало безпосереднього виходу до моря, тому контроль над портами Пірей,
Муніхіон та Фалерон, і забезпечення їх безпеки стало однією з основ
афінської політики.
Для архаїчного періоду Аттики характерне домінування родоплемінних
відносин. Кожне плем’я – філа, ділилася на фратрії – об’єднання культового
характеру, а ті, в свою чергу, на роди. Членами останніх були аристократи.
Водночас, паралельно відбувалося формування територіального поділу
полісу: філи поділялися на триттії, а кожна триттія – на 4 навкрарії. Такими
чином, Аттика поділялася на 48 навкрарій, що були найменшими
територіальними одиницями, і, водночас, кожна з них мала на свої кошти
утримувати військовий корабель і нести певні повиності.

Тривалий час Афінами правили легендарні царі, першими з яких були

Кекроп та Ерихтоній. Поступово склалася початкова соціальна структура
населення, яке поділялося на евпатридів (благородні), геоморів (землеробів)
та деміургів (ремісників).
Останнім царем став Кодр. Після його смерті у 752 р. до н.е. афіняни
почали обирати архонта, наділивши його вищою владою. Термін його
повноважень весь час скорочувався, аж допоки не обмежився одним роком.
 Поступово кількість архонтів зросла до дев’яти осіб. Найвищим
вважався архонт-епонім, за іменем котрого називався рік. Сакральні функції
покладалися на архонта-басилея, а військові – архонта полемарха. Ще шість
архонтів – фесмофети, були гарантами звичаєвого права.
Після річного перебування на посаді вони поповнювали склад ради
старійшин – Ареопагу. Цей орган розпоряджався більшістю справ, судом,
опікувався культовими питаннями та призначав архонтів.
Як і в інших полісах, життя Афін не було спокійним, і
супроводжувалося боротьбою між аристократією і демосом. Збагачення
перших надто різко контрастувало з бідністю і борговою кабалою других. З
іншого боку, позиції аристократів значно похитнули так звані «нові люди»,
що нажили багатства на торгівлі. Останні прагнули ослабити політичний
вплив аристократів. Спробу відновити давні порядки здійснив у 636 р. до н.е.
Кілон. Він захопив акрополь. Опозицію йому склав давній аристократичний
рід Алкмеонідів і добився свого.
Нові обставини політичного життя спонукали афінян подумати про
власні закони. У 621 р. їх записав архонт Драконт. Це започаткувало період
фіксованих правових відносин у суспільстві.
На початку VІ ст. до н.е. Афіни пережили чергову смуту через
зубожіння населення та процвітання боргового рабства. Для того аби
згладити протиріччя, у 594 р. архонтом було обрано Солона. Суть новацій
Солона можна звести до наступного. По-перше, було проведено сисахвію –
«стряхування боргів». Було ліквідовано борги бідних афінян і заборонене
боргове рабство. По-друге, все населення було розділено на майнові цензові
класи, в залежності від чого визначалася участь людей у житті поліса. У
залежності від прибутків, населення було поділене на: пентакосіомедімнів,
вершників, зевгітів та фетів. Перші отримували понад 500 медімнів
продукції, інші по 300, 200 та менше 200 медімнів відповідно. Приналежність
до цих класів визначала умови військової служби та зайняття посад у полісі.
На вищі посади – архонтів і казначеїв призначали лише пентакосіомедімнів.
На інші полісні посади – вершників і зевгітів. Фети могли лише приймати
участь у народному зібранні та судах.
Третім рішенням стало створення Ради чотирьохсот. До неї обиралося
по 100 осіб від кожної з чотирьох філ. Її функції пересікалися із Ареопагом,
що з часом визначило занепад політичної ролі останнього. А ще Рада
чотирьохсот готувала та попередньо обговорювала справи, які виносилися на
затвердження народному зібранню – агорі. Обмежений доступ до вищих
органів влади в місті для бідняків-фетів, Солон компенсував їхньою участю в
судовій системі та виборах на посади за жеребом. У Афінах було створено
суд присяжних – геліею. Таким чином, Солон заклав основи демократії, бо
створені ним інституції привели до демократичної системи правління.
Історична важливість реформ Солона, втім, не вгамувала пристрастей.
У Афінах сформувалося три партії з різним баченням розвитку ситуації:
педіеї, основу яких складала земельна аристократія, паралії, що представляли
інтереси «нових людей» та діакрії, серед яких переважали гірські пастухи.
Важливо відзначити, що кожна з цих партій мала певну географічну локацію:
педіеї контролювали околиці Афін, паралії – узбережжя Аттики, діакрії –
гірські регіони піаніно-східної Аттики.
Спираючись на останніх, до влади у 560 р. до н.е. прийшов Пісістрат в
якості тирана. У Афінах було встановлено тиранію. Боротьбу з ним очолив
рід Алкмеонідів, лідером котрого був Мегакл. Попри проміжний успіх
Пісістрат правив до смерті й передав владу своїм синам – Гіппію та Гіппарху.
Невдоволення їхньою політикою і зловживаннями привело до вбивства
Гіппарха. А вже за кілька років, у 510 р. до н.е. під тиском повсталого демосу
Гіппій також змушений був утекти в Персію.
Заспокоєння Афін припало на правління Клісфена з роду Алкмеонідів,
котрий запропонував низку важливих змін. Старий родоплемінний устрій,
який був причиною попередньої суспільно-політичної боротьби, був
змінений на територіальний. Клісфен здійснив новий поділ Аттики на 10
територіальних філ (областей), 30 триттій (районів) та кількох демів у
кожній із них. Нові деми були сільськогосподарськими поселеннями, або ж
районами міста.
На відміну від старих чотирьох філ, які відзначалися компактністю
проживання населення, кожна нова філа складалися з трьох тритій,
розміщених у міській частині Афін, приморській полосі та внутрішніх землях
Аттики. Ці тритії не мали спільних кордонів, і це мало розбити соціальну
базу вище названих партій. Таким чином, Клісфен перемішав населення
Аттики і створив нову систему політичних зв’язків. Також права
громадянства було надано метекам і вільновідпущеникам.
Також було реорганізовано Раду 400. Тепер до неї обиралося по 50 осіб
від кожної філи, а загальна кількість була доведена до п’ятисот осіб – Рада
500. Цей орган збирався регулярно і займався поточним управлінням. Також
було введено нові посади, зокрема, 10 аподектів – збиральників різних
внесків, та 10 стратегів.
Реформи Клісфена змістили політичний центр влади в бік народного
зібрання, отож, призвели до появи в Афінах демократичної системи
управління. Аби уберегти молоду демократію від сильних тогочасних
аристократичних політиків, було введено процедуру остракізму – вигнання
громадян за межі полісу через їх підозру в намірі зруйнувати політичний
устрій.
 Практичні завдання

1. Як ви розумієте думку Солона: «Тиранія – чудова місцина, але вийти

із неї не можна» (Плутрах. Солон, ХІV)? В якості аргументів застосуйте
фрагмент з історії Геродота про корінфських тиранів Кіпсела і Періандра
(Геродот. Історії, Кн. V, 92).
2. Поясність вислів Демада: «Драконт написав закони кров’ю, а не
чорною фарбою» (Плутрах. Солон, ХVІІ).
3. Ознайомтесь із фрагментом (Плутрах. Солон, ХХ):
«Із решти законів Солона особливо характерний і дивний закон, що
вимагав позбавляти громадянських прав у громадянина, що в час міжусобиці
не примкнув ні до однієї, ні до іншої партії. Але, здається, Солон хоче, аби
громадянин не відносився байдуже і безучасно до спільної справи,
огородивши від небезпеки своє майно і вихвалявся тим, що він не приймав
участь у горі й лихоліттях вітчизни; він, навпаки хоче, щоб кожен
громадянин одразу ж став на бік партії, що захищає добру, справедливу
справу, ділив із нею небезпеки, допомагав їй, а не вичікував без усякого
ризику, хто переможе».
Як ви вважаєте, чи правомірне використання такого закону в умовах
сучасної демократії?
4. Прочитайте фрагмент поезії Солона (Аристотель. Афінська політія.
ІV, 12):
Так, я вшанував народ, як і йому належить, –
Не урізав його прав, але і зайвого не дав.
Також подумав я і про тих, хто силу мав і багатством
Славився, – аби ніяких їм не чинили образ.
Встав я, могутнім щитом своїм тих і інших прикриваючи,
І нікому перемогти не дав неправедно інших.
Скориставшись цим фрагментом дайте оцінку реформ Солона.
5. Скориставшись біографією Солона, написаною Плутархом, випишіть
цитати, які характеризують Солона як: а) поета; б) громадського діяча до
періоду архонтства; в) мудреця.
6. Ознайомтеся із фрагментом «Історії» Геродота (Кн. V, 62–73), і
складіть дайджест (стислий виклад, резюме) основних подій внутрішнього
життя Афін.