‘’Антична культура.

Стародавня Греція та стародавній Рим’’

Семінар на 26.02

Епоха республіки (Рим): нова політика і право, нова етика. Мистецтво та література, філософія,
комедіографія і ораторське мистецтво.

Існує три основних періоди в історії Стародавнього Риму: царський період (753– 510/09 до н.
е.); епоха республіки (510/09 – 30 або 27 до н. е.) та часи імперії (30 або 27 до н. е. – 476).
Становлення Римської республіки здійснилося у результаті вигнання етруського царя
Тарквінія Гордого. Позбавившись влади царя, римляни почали формувати нову систему
управління державою, у якій об’єднали риси демократичного устрою (влади народу) і монархії
(одноосібного управління).

______________________________________________________________________________________

В епоху республіки основними органами державної влади в Римі були коміції (народні
збори), магістратури (державні посади) та сенат. Після вигнання останнього царя, у 509 р.
до н. е. було обрано двох консулів (найвищі урядові особи) строком на один рік. Консули
були суддями, а під час війни – воєначальниками. Першими консулами були Юній Брут і
Валерій Публікола. Саме з обранням консулів в історії Риму розпочався період Республіки
(509–30 р. до н. е.).

_____________________________________________________________________________
Формально вищим органом влади були коміції (народні збори), де проходили вибори
службових осіб і приймалися чи відхилялись нові законопроекти. На них народ також обирав
кращих громадян на державні посади. Виконання обов'язків, пов'язаних із магістратурою,
вважалося не службою, а пошаною, честю. Тому всі магістратури в Римі були безоплатними
та щорічно переобиралися. Усі магістратури були колегіальними. Фактично провідну роль в
управлінні державою відігравав сенат, членами якого були колишні магістрати. Він
затверджував постанови народних зборів, відав державним майном і фінансами, зовнішньою
політикою, військовими справами, питаннями релігії і культу, наглядав за внутрішньою
безпекою. Для внутрішньополіт. розвитку ранньореспебліканський періоду (бл. 510 – 287 до
н. е.) була характерна так звана боротьба станів, котру вели вільні, проте безправні, плебеї
проти привілейованої верстви патриціїв.

Більшість виборних посад в Римі захопили патриції. Плебеї могли лише голосувати в народних
зборах і служити у війську. Це їх не влаштовувало. Крім того значно зросла майнова нерівність,
багато плебеїв втратило землю. Становище між класами загострювалося, в результаті чого
відбувся вибух обурення плебеїв. У 494 р. до н. е. під час війни Рима із сусідами, плебеї
вийшли із війська і відмовилися воювати. Вони залишили Рим і пішли на Священну гору за
межами міста, щоб створити власну державу. Ця подія отримала назву сецесія (лат. – йду).
За таких умов патриції змушені були піти на поступки. Плебеям надали право
обирати народних трибунів, які обстоювали їхні інтереси в сенаті. Трибуни обиралися
строком на один рік. Вони мали право накладати вето (заборону) на будь-яке рішення
сенату, якщо вважали його несправедливим. Плебеям вдалося досягти від патриціїв і
наділення землею, писаного законодавства, доступу до політичних посад, відміни боргового
рабства; результатом цієї боротьби стало формування римської античної громадянської
общини, що стала основою всієї подальшої історії Риму. 287 до н. е. всі рішення, що
приймалися плебейськими коміціями, набули законодавчої сили. Таким чином, патриції
разом із верхівкою плебеїв утворили новий соціально привілейований стан – нобілітет.
_____________________________________________________________________________
Закони ХІІ таблиць Закони Дванадцяти таблиць (лат. Lex duodecim tabularum) 451—450 до н.
е. — кодифікація державного закону від народу (lex publica) у Стародавньому Римі. Закони
Дванадцяти таблиць — плід спеціально створеної комісії з 10 чоловік (decemviri legibus
scribundis), який представляв собою збірку законів, що регулювали практично усі галузі життя (в
юридичному плані — дії/ події, що мали місце повсякчас).Цей звід складався з 12 таблиць,
на яких були вирізьблені основні норми римського права. Він діяв у Стародавньому
Римі протягом багатьох століть і мав величезний вплив на розвиток римського права.
Він містить правила про цивільний процес, землеволодіння, про сім`ю, про права
кредитора щодо боржника, низку вказівок адміністративного характеру. Закони
відображають велику владу домовладики, наявність приватної власності, яка може
відчужуватися і заповідатися, жорстоке боргове право.

_____________________________________________________________________________________

Ораторське мистецтво Стародавнього Риму

У витоків римського красномовства стояли такі чудові оратори, як Катон Старший, брати
Гракхи, Красс, Гортензій. Гай Кракх був першим у Древньому Римі, хто в буквальному
значенні повернувся обличчям до народу: до нього оратори виступали, звертаючись до
сенату, суддів їхні промови не були призначені для людей на площі. Повернувшись до народу
обличчям, Гай Гракх показав, що шукає в нього підтримки і правосуддя, визнає його силу,
вважає його думку вирішальною. Багато римських ораторів почали звертатися до своїх
слухачів, вивчати їхню психологію, інтереси, смаки. Відтепер ораторське мистецтво означало
вже не тільки що і як сказати, але і кому, якій аудиторії.

Видатною республіканського особистістю Риму був значний державний і політичний діяч,

філософ і літератор Марк Тулій Цицерон (106-43 р. до н.е.), що ввійшов в історію світової
культури як блискучий оратор. Являючись найбільшим теоретиком ораторського мистецтва,
він вважав, що красномовство володіє винятковою силою впливу, яка дуже важлива у справі
керування державою і, отже, нею повинний володіти кожний, хто вступив на поприще
суспільної діяльності.