Семінар 5.

Греко-перські війни.
1. Повстання Мілету. Перше вторгнення персів у Балканську Грецію
(492-490 рр. до н.е.).
2. Похід Ксеркса: битви при Фермопілах і мисі Артемісії.
3. Розгром перської армії і флоту: битви при Саламіні, Платеях і
Мікале.
4. Перший Афінський морський союз. Завершення греко-перських війн.

Основні дати:
500-449 рр. до н.е. – греко-перські війни.
500-494 рр. до н.е. – повстання греків у Мілеті.
490 р. до н.е. – Марафонська битва.
480 р. до н.е. – похід Ксеркса, битви при Фермопілах, Артемісії,
Саламіні.
479 р. до н.е. – битва при Платеях, битва при Мікале.
478-404 рр. до н.е. – Перший Афінський морський союз.
454 р. до н.е. – знищення Афінського флоту в Єгипті.
449 р. до н.е. – Каліїїв мир. Закінчення греко-перських війн.

Терміни і поняття:
Марафонська битва, битва при Фермопілах, битва при Саламіні, битва
при Платеях, битва при Мікале, фаланга, гопліт, трієра, симмахія,

Персоналії:
Мардоній, Мільтіад, Еврібіад, Фемістокл, Аристід, Леонід, Павсаній,
Кімон, Калій, Геродот.

Джерела:
Геродот. Історії в дев’яти книгах. К., 1993. [Іонійське повстання: V, 97-
126; VІ, 1-33. Похід Мардонія: VІ, 43-45. Похід Дарія: VІ, 48,49, 94-117.
Підготовка і початок походу Ксеркса: Кн. VІІ. Завершення походу: Кн. VІІІ,
ІХ].
Плутарх. Порівняльні життєписи (будь-якою мовою). [біографії
Фемістокла, Кімона]

Література:
Балух В. О. Історія античної цивілізації: у 3-х т.: Підручник. Т.1.
Стародавня Греція. Чернівці: ТОВ «Видавництво « Наші книги», 2007.
Балух В., Возний І., Коцур В. Історичні портрети античності і
Середньовіччя. Чернівці: Книги-ХХІ, 2007. [біографії Аристіда, Фемістола]
Історія європейської цивілізації. Греція / за ред. У. Еко. Харків: Фоліо,
2016.1160 с.
Монтанеллі І. Історія греків. Львів: Літопис, 2010. 336 с.
Шама О. Історія Стародавньої Греції та Риму. Тернопіль, 2017. 261 с.
 Andrewes A. The Greeks. W. W. Norton & Company, 1978. 316 p.
(Эндрюс Э. Древние греки. От возвышения Афин в эпоху греко-персидских
войн до македонского завоевания).
Anglim S., Jestice P., Rice R., Rusch S., Srratti J. Fighting Techniques of the
Ancient World 3000 BC – AD 500: Equipment, Combat Scills and Tactics. NY:
St. Martin Press, 2002. (Энглим С., Джестис Ф., Райс Р., Раш С., Сератти Д.
Войны и сражения Древнего мира).
Connolly P. Greece and Rome at War. Lonon, Greenhill Books, 1981.
(Греция и Рим. Эволюция военного искусства на протяжении 12 веков).
Hammond N. A History of Greece. Oxford University Press, 1986. 716 p.
(Хаммонд Н. История Древней Греции).
Harbottle T. Dictionary of battles. London, Rupert Hart-Davis, 1971.
(Харботл Т. Битвы мировой истории. Словарь).
The Cambridge Ancient History. V. 4. (Кембриджская история древнего
мира. Т. ІV. Персия, Греция и Западное Средиземноморье. Ок. 525-479 г. до
н. э. / Под ред. Дж. Бордмена и Н.-Дж.-Л. Хэммонда).
Werry, J. Warfare in the Classiacal World. Salamander Books Ltd, 1980.
(Верри Дж. Войны античности от Греко-персидских войн до падения Рима).

Опорний конспект
Греко-перські війни стали однією з рубіжних подій, які визначили
самобітній розвиток грецького світу.
Перемога персів над Лідією, відкрила шлях до грецьких полісів на
малоазійському узбережжі. Перші зіткнення відбулися ще 546 р. до н.е., але
вцілому перси правили м’яко. Їх цікавив загальний контроль над полісами, і з
цією метою вони підтримували місцевих тиранів.
Ситуація змінилася у 499 р., коли іонійці під керівництвом мілетського
тирана Аристагора підняли повстання проти перського царя Дарія І. Їх
збройно підтримали Афіни і Еретрія, пославши на допомогу свої кораблі,
тоді як Спарта залишилася в стороні від конфлікту. Початковий успіх
надихнув повсталих і вони захопили й знищили Сарди – колишню лідійську
столицю, а тоді – важливий адміністративний центр Персії. Утім, втримати
перевагу не вдалося, не в останню чергу внутрішні протиріччя. Перси
скористалися цим, і в 494 р. до н.е. нанесли важку поразку на морі, у битві
біля Лади, а згодом знищили Мілет.
У 492 р. до н.е. перське військо у супроводі флоту під керівництвом
Мардонія розпочало похід на материкову Грецію. Однак, буря на морі
знищила частину флоту, а напади фракійців у Македонії ослабила армію.
Тож Мардоній відмовився від подальшого просування вглиб території, і
задовольнився підготовкою плацдарму для майбутніх військових дій.
Наступного року в грецьких полісах з’явилися посли Дарія І з вимогою
«землі і води» – визнання його влади. Така дипломатія була логічною з
огляду на значне поширення в полісах мідизму (від мідійці – назва якою
греки позначали персів) – ідей про велич і силу Персії, та наявності
проперськи налаштованих політичних угрупувань. Багато грецьких держав
визнали владу персів. Однак, Спарта і Афіни – стратили послів і розпочали
підготовку до війни, паралельно працюючи над згуртуванням полісів, які не
визнали влади персів.
Дарій ретельно спланував похід, і призначив його командуючими
мідійця Датіса та свого племінника Артаферна. Зібравшись у Кілікії, перські
сили морем були перекинуті на о. Евбею. Дорогою було знищено ворожий
персам Наксос, а на Евбеї взято Еретрію. Після цього вони висадилися на
материку, на Марафонській долині, готуючи основний удар на Афіни.
Не чекаючи їхнього просування вглиб Аттики, афінський стратег
Мільтіад прийняв рішення дати бій поблизу Марафона. Мільтіад діяв рішуче,
не зважаючи на повільне розгортання військ союзників. Це неабияк
здивувало персів, які зазнали відчутної поразки. Відійшовши до кораблів,
вони сподівалися перехопити ініціативу, і вдарити з моря по незахищеним
Афінах. Але Мільтіад дуже швидко відвів війська і повернувся до Афін
раніше, аніж там з’явився перський флот. За таких обставин, Датіс і
Артаферн прийняли рішення повернутися назад. Похід завершився невдачею,
що втім, мало позначилося на силі Персії.

У 486 р. до н.е. Дарій І помер, але його спадкоємець Ксеркс продовжив

антигрецький курс. Вже за кілька років він розпочав масштабні роботи з
будівництва каналів, понтонних мостів та доріг на північному узбережжі
Егейського моря. Усе для того аби особисто через Геллеспонт, Фракію,
Халкідію та Македонію швидко провести багаточисельні війська та флот.
Що ж до греків, то вони також не «спочивали на лаврах». Подальша
боротьба з персами викликала внутрішню боротьбу. У Афінах вона
завершилася перемогою Фемістокла, який став провідником їхньої «морської
програми». У той час в Лавріоні були відкриті нові поклади срібла, що
суттєво збагатило Афіни. Всупереч традиції, яка передбачала розподіл таких
багатств серед громадян, Фемістокл наполіг на вкладання цих коштів у
будівництво трієр та відповідну підготовку людей. Паралельно афіняни
розпочали війну з іншою «морською державою» – Егіною, що була їх
сусідом і давнім конкурентом, тож новий флот отримав гарну практику
ведення бойових дій на морі.
Паралельно Афіни і Спарта у 481 р. до н.е. завершили створення
коаліції. Вона отримала назву Еллінський союз, і серед її 31 учасника були
Коринф, Егіна, Мегари, Евбея, Платеї та ще низка менших полісів.
Коалціанти домовилися не ворогувати між собою і спільно вести військові дії
з персами. Загальне керівництво було покладене на Спарту.
У 480 р. Ксеркс повів війська на Грецію. Це була величезна, в уяві
тогочасних людей, мільйонна сухопутна армія і флот. Сучасні дослідження
занижують ці цифри до 650 тис., які, втім, зовсім не применшують масштабу
походу Ксеркса та його логістичного забезпечення. Проблемами, які згодом
виявляться важливими, стали повільна швидкість просування, а також
неможливість повного розгортання війська та флоту в обмеженому просторі
гористої Балканської Греції, та щільних проток між островами.
 Аби стримати просування персів, було вирішено зайняти оборонні
позиції у вузькій Фермопільській ущелині, котра була воротами до
Центральної Греції. І одночасно спробувати заблокувати флот в мисі
Артемісій. Обидва місця знаходилися неподалік одне від одного, що
дозволяло коригувати плани як на суші так і на морі. Оборону Фермопіл
очолив спартанський цар Леонід, а на морі командуючим було призначено
спартанця Еврібіада. Успіх залежав від злагоджених дій, які
унеможливлювали персам обхідні маневри. Але завдання суттєво
відрізнялися: Леонід мав виключно захищатися, а Еврбіад – атакувати.
Спартанці під Фермопілами, як відомо, героїчно оборонялися і
загинули. Подвиг «трьохсот спартанців» став символом самопожертви,
рішучості й незламності. А от при Артемісії погода, смілива тактика та
маневреність грецьких трієр привели до значних втрат перського флоту.
Утім, ініціатива й надалі залишалася в персів.
На суходолі, грабуючи міста, перетворюючи людей у рабів, і
розорюючи територію Фокіди й частково Беотії, військо йшло в напрямку
Афін. Не чекаючи нічого доброго, афіняни здійснили повну евакуацію
стариків, жінок і дітей на о. Саламін. Чоловіки були мобілізовані, переважно
на флот. Ксеркс увійшов у обезлюднень місто й сплюндрував його.
Намагаючись дістати афінян на Саламіні, Ксеркс наказав атакувати
грецький флот. Попри загальний настрій греків відійти до Істму й зайняти
там оборону, афінянин Фемістокл наполіг на продовженні морської битви.
Більше того, вміло інтригуючи, він навіть увійшов у переписку з Ксерксом і
заохотив його до рішучіших дій. Це виявилося пасткою, адже після того як
величезний перський флот увійшов у вузьку протоку він втратив
маневреність, і став доброю мішенню для грецьких трієр. На очах у Ксеркса,
який із берега спостерігав за битвою, перси зазнали нищівної поразки.
Поразка при Саламіні суттєво змінила плани Ксеркса. Невдоволений
цар повернувся в Персію, і відвів флот. У Греції на зиму залишилося лише
сухопутне військо під командуванням Мардонія. Досвідчений полководець
спробував дипломатично розладнати союз Афін і Спарти, а коли не досягнув
бажаного – вдруге у 479 р. до н.е. увійшов у Афіни, а потім відійшов до
Беотії.
Тоді ж основні сухопутні сили Еллінського союзу на чолі з
спартанським полководцем Павсанієм залишили Істм і підійшли до військ
Мардонія. Битва при Платеях стала ще однією переможною віхою: перське
військо було повністю розбите, а Мардоній загинув. Того ж дня, грецькі
кораблі на чолі з спартанським царем Леотіхідом і афінським стратегом
Ксантиппом успішно атакували базу перських кораблів поблизу мису Мікале.
Залишки перських військ були відведені суходолом в Азію. Похід
Ксеркса, який мав стати його особистим тріумфом, безславно закінчився.

Утім, війна була далекою від свого завершення. Та змінився її характер.

Греки вирішили її перенести на території, що перебували під впливом персів.
Афіняни, насамперед, побачили свою перспективу в звільнені від персів
інших грецьких полісів у Егеїді й узбережжі Малої Азії. Це було логічно з
огляду на зростання морської потуги Афін. І навпаки, спартанці, що мали
сухопутну армію, з цього проекту випадали. Вони фактично вийшли з
Еллінського союзу, дозволивши афінянам діяти самостійно.
У 478 р. до н.е. на о. Делос афіняни й представники ще 150 полісів
уклали новий воєнний союз, що відомий як Делоська симмахія. Його
офіційною метою стала «помста Варвару» за пережиті спустошення і біди.
Але практичні цілі передбачали експансію Афін у регіоні та її панування в
якості сильної морської держави.
Центром симмахії став священний для іонійців і дорійців острів Делос.
Там була казна і збиралися делегати для обговорення спільних дій.
Початково це був союз рівних полісів, які зобов’язувалися надавати кораблі,
або вносити форос – сплату грошима. Кожен учасник нарівні з іншими мав
право голосу. Але роль Афін помітно виділялася, керівники військових
експедицій та казначеї були афінянами. Тож не випадково загальне
спрямування й воєнні дії здійснювалися з оглядкою на афінські інтереси.
Історія воєнних кампанії союзу має багато прогалин. Так, були
завойовані Еіон, о. Скірос, Каріста, о. Накос, Херсонес Фракійський, о.
Фасос, які мали для персів стратегічне значення в регіоні. Граючи на
випередження проти підготовки нового ймовірного походу на Грецію,
грецький флот у 469 або 466 р. до н.е. наніс поразку перському флоту у гирлі
р. Еврімедонт, що в малоазійській Памфілії. Саме в цих кампаніях проявився
полководницький талант афінянина Кімона, сина Мільтіада.
Зростаюча могутність Афін викликала чимало нарікань серед
союзників і ослаблювала симмахію. Чим сильнішими ставали Афіни, тим
слабшим союз. Афінська зарозумілість проявлялася у всьому, сила змінила
переконання.
Певний час спартанців успіхи афінян не переймали. У 471 р. до н.е.
остракізму був підданий Фемістокл, а ключову роль у внутрішньому житті
відігравав проспартанськи налаштований Кімон. Але ситуація різко
змінилася після 464 р. до н.е. У Спарті розпочалося повстання ілотів (Третя
Мессенська війна), і спартанці запросили допомогу в Афін. Там у той час був
черговий спалах внутрішньої боротьби між Ефіальтом і Кімоном. Тож
допомога прийшла, але із запізненням. Спартанці від неї відмовилися, чим,
безперечно, образили Афіни.
У відповідь афіняни заключили союз із ворогами Спарти – Аргосом і
Фессалією, що стало підтвердженням остаточного розходження між
колишніми союзниками. А згодом розпочалася так звана Мала
Пелопоннеська війна (460-445 рр. до н.е.), у якій Делоська симахія воювала з
Пелопоннеським союзом.
Паралельно афіняни прагнули закріпитися на о. Крит. Зміни в Персії,
де після вбивства у 465 р. до н.е. до влади прийшов Артаксеркс,
відкоригували початкові плани. З’явився новий театр воєнних дій у Єгипті.
Там розпочалося антиперське повстання, яке греки підтримали й увели флот
у дельту Нілу. Втім, досягти успіху не вдалося. Навпаки, греки в 454 р.до н.е.
отримали відчутну поразку від перського флоту, і змушені були покинути
Єгипет.
Діючи в нових обставинах, афіняни того ж року перенесли скарбницю
Делоської симмахії в Афіни. Цей крок фактично зафіксував перетворення
симмахії в Афінське архе (державу). Між тим, за кілька років по тому,
чергова спроба афінян закріпитися на Кіпрі, закінчилася смертю Кімона.
У 449 р. до н.е. на Кіпрі афінська делегація на чолі з Каллієм підписала
з персами мир. За його умовами перський цар визнав незалежність грецьких
полісів Малої Азії, і зобов’язувався не воювати з ними. Перський флот мав
бути виведений з Егейського моря й проток. Зі свого боку, греки
відмовлялися від претензій на Східне Середземномор’я і Єгипет.
Греко-перські війни завершилися.

Практичні завдання
1. Скориставшись текстом «Історії» Геродота (VІ, 48, 49, 94-117),
укладіть словник учасників походу Дарія з перської й грецької сторони.
2. Скориставшись текстом «Історії» Геродота (VІІ, 60-100), укладіть
словник командуючих перської армії під час походу Ксеркса.
3. Скориставшись текстом «Історії» Геродота (VІІ, 60-100), складіть у
алфавітному порядку перелік народів, які склали основу війська Ксеркса: а)
сухопутні війська; б) кіннота; в) флот.
4. Опрацюйте фрагменти зі «Історії» Геродота: промова Ксеркса перед
походом (VІІ, 8), розмови Ксеркса і Артабана (VІІ, 10-18, 46-52), Ксеркса і
лідійця Піфія (VІІ, 28-29, 38-39), Ксеркса і спартанця Демарата (VІІ, 101-105,
209-210), Ксеркс біля Геллеспонту (VІІ, 34, 35, 54). Охарактеризуйте на їх
основі Ксеркса як правителя.
5. Скориставшись працями з військової історії, створіть презентацію: а)
«Грецьке військо в період греко-перських війн»; б) «Грецький флот у період
греко-перських війн».
6. Використовуючи сучасні реконструкції розкажіть про: а)
Марафонська битва; б) битва при Саламіні; в) битва при Артемісії; г)
Фермопільська битва.
7. Скориставшись картою «Делоський морський союз»
(https://en.wikipedia.org/wiki/Delian_League#/media/File:Map_Peloponnesian_W
ar_431_BC-en.svg ), складіть список міст і територій, які до нього входили.