Греко-перська війна датується 500-449 р. до н. е.

Зазвичай її називають греко-перськими

війнами тому, і що воєнні дії здійснювалися як ряд більш чи менш трипалих воєнних кампаній.
їх було п'ять:
 500-494 рр. до н. е.;
 492-490 рр. до н. е.;
 480-479 рр. до н. е.;
 478-459 рр. до н. е.;
 459-449 рр. до н. е.
Захопивши грецькі міста Малої Азії та острови східної частини Егейського моря, перська
правляча верхівка розробила плани завоювання полісів Балканської Греції. Розвинуті грецькі
поліси приваблювали персів не тільки своїм багатством, а й можливістю панування в
Середземномор'ї.

Першим проти персів повстало місто Мілет у 500 р. до н. е. на чолі з Аристагом. За ним
піднялися всі міста Малої Азії, що створили єдине командування і завдали поразки
фінікійському флоту. Проте перси спорядили флот із 600 суден і здобули перемогу. Після
майже річної блокади було зруйновано Мілет, а незабаром приведені" до покори й інші міста.

Причиною поразки повстанців стали різні військово-економічні потенціали

супротивників. Після придушення повстання перський імператор Дарій мобілізував значні
суходільні та морські сили і розпочав загарбання північного узбережжя Егейського моря. Проте
ця спроба була невдалою. Після тривалої воєнної та дипломатичної підготовки перси
розпочали! нові воєнні дії проти Балканської Греції. Спочатку вони висадилися на о. Евбеї, а
потім у північно-східній частині Аттики - біля м. Марафон.
Талановитий полководець Мільтіад відмовився від тактики оборони Афін, повів грецькі
війська до Марафона і дав там персам рішучий бій. На Марафонські: рівнині в бою стикнулися
грецька фаланга та розсипні ряди персів. Розбивши персів на фланги, греки знищили центр
перської армії. Загинуло 6 тис. персів і 195 важко-озброєних грецьких піхотинців. В Афіни було
відправлено скороходця з радісною звісткою, який з вигуком "Перемога!" мертвий впав на
агорі. У пам'ять про цей епізод на Олімпійських іграх було встановлено марафонську
дистанцію в 42 км 195 м (відстань від місця битви до афінської агори).
Перемога афінян мала величезне морально-політичне значення. Вона засвідчила
перевагу грецької військової організації.
Проте правляча верхівка персів не відмовилася від своїх планів. Наступну, третю воєнну
кампанію розпочав син Дарія Ксеркс, який з усіх кінців імперії стягував війська в Малу Азію,
споруджував флот, дбав про зброю і продовольство. Готувалася до війни і Греція: 31 поліс
підписав угоду про військовий союз: об'єднувалися збройні сили і флот, будувалися порти,
відбувалися постійні військово-морські навчання.

Фаланга - щільно зімкнуте лінійне шикування піхоти для бою. Мала 8-16 рядів, за фронтом
займала до 500 м.
   
480 р. перси переправилися через протоку Геллес-понт, пройшли все фракійське
узбережжя і Македонію. Греки обрали Фермопільську ущелину, якою проходила єдина
дорога з Фессалії в Середню Грецію, своїм оборонним рубежем. Оборона Фермопіл
мала обмежені цілі: перевірити боєздатність персів, згуртувати в спільній битві союз
грецьких міст і викликати ненависть до загарбників. Вони були досягнуті. Підготовлена
велика перська армія не змогла перемогти незначний грецький нагін - 300 спартанців.
Проте завдяки зраднику - фессалійцю Ксеркс зміг зайти грекам в тил, що змусило їх
підступити. На місці залишилися лише спартанці, яким закон забороняв відступати. Всі
вони героїчно загинули, їхній подвиг увійшов у світову історію як символ військової
вірності.

Битва при Фермопілах

Персам вдалося захопити Середню Грецію, зокрема її Афіни, але греки зберегли
основні військові сили. У 480 р. грецький флот майже повністю знищив величезний
перський флот, після чого Ксеркс відвів свої основні війська і рештки флоту в Азію, залишивши
в дружній Веотії добірний корпус. Наступного року війська греків завдали поразки персам,
знищивши більшу частину їхнього флоту.
Так було завершено напружену боротьбу греків з великою армією Ксеркса, яка підірвала
військову могутність Перської імперії.

Стратегічна ініціатива перейшла до греків, які поставили перед собою нові завдання: звільнити
від перського панування грецькі міста західної частини Малої Азії та проток. Проте після
блискучих перемог греків над персами серед союзників почалися незгоди. Спарта практично
вийшла з союзу.

Одночасно Афіни стали центром тяжіння союзних сил і домагалися укладення нового, так
званого Делоського військового союзу з об'єднаними збройними силами і флотом, спільною
казною і військовою радою. Делоський союз називають Першим Афінським морським союзом.
Афіни розпочали енергійні воєнні дії проти персів, які залишилися в багатьох місцях
узбережжя Егейського моря, на островах і протоках.

Одночасно зміцнювалась оборонна система Афін - у разі небезпеки з суходолу, зокрема з

боку Спарти. Афіни перетворилися на неприступну фортецю.

Греки звільнили ряд островів в Егейському морі, закріпилися на фракійському узбережжі,

планували навіть завоювання міст у південній частині Малої Азії. Величезну роль у зміцненні
позицій Афін відіграла перемога над персами у Малій Азії. Після неї посилились могутність
Афін та їхня перевага в Делоському союзі.

Афіняни надавали підтримку демократичним елементам у багатьох союзних містах. Це не

могло не спричинити невдоволення аристократичної Спарти, що підтримувала олігархію у
Греції. Проте сильний землетрус і соціальні вибухи змусили Спарту звернутися до Афін по
допомогу, яка згодом була відхилена. Скориставшись і ситуацією, афінські Народні збори
позбавили значних прав аристократичний ареопаг, що сприяло подальшій демократизації
державного життя. Проте все це призводило до воєнних сутичок між Афінами і Спартою.

У 457 р. до н. е. афінські війська після першої поразки від спартанців у повторній битві
здобули перемогу.
Одночасно і війна з персами вступила в завершальну стадію. Послаблення могутності
Перської імперії та смерть Ксеркса викликали сепаратистські рухи в Єгипті. У цій ситуації
Афіни допомогли єгипетським повстанцям військом і суднами. Після кількох перемог афінська
армія зазнала поразки, що змінило політичну ситуацію на користь Персії.

Володіючи значними силами, Афіни в 450-449 рр. до н. е. відновили бойові дії проти персів,
але зрештою відмовилися від своїх претензій на Східне Середземномор'я.

У 449 р. до н. е. між Грецією і Персією було укладено мир, який юридично завершив греко-
перські війни, закріпивши перемогу греків. Перський цар визнав незалежність усіх грецьких
полісів Малої Азії, зобов'язувався не вести воєнних дій проти греків, не вводити військовий
флот в Егейське море і протоки. Греки брали зобов'язання не втручатися у справи Східного
Середземномор'я та Єгипту.
На початку V ст. до н.е. цар Дарій І вирішив підкорити всю Елладу. Цьому передувало
антиперське повстання в Іонії у 500 р. до н.е. Більшість полісів вважали безнадійною
боротьбу з персами і відмовились допомагати повсталим одноплемінникам,
порадивши скоритися Дарію. Лише афіняни надіслали в головне місто Іонії—Мілет —
20 бойових кораблів. Шість років боролися іонійці за свою свободу, але сили були
надто нерівними, і перси, врешті-решт, придушили повстання. Дарій так зненавидів
афінян, що наказав слузі щодня за трапезою повторювати йому: «Володарю! Пам'ятай
про афінян!».

Крім Афін, домагань царя Дарія на Елладу не визнала і Спарта. Щоб підкорити ці
міста-держави, Дарій спорядив величезний флот. Почалися греко-перські війни.

Влітку 490 р. до н.е. перський флот увійшов у Марафонську бухту, звідки в Афіни вів
прямий шлях і де була велика рівнина, зручна для кінного бою. На кораблях прибуло
15-тисячне військо. Афіняни змогли спорядити 9 тис. чоловік. На посаду стратега
(воєначальника) народні збори обрали Мільтіада, який знався на військових
прийомах персів. Афіни попросили допомоги в Спарти. Там погодилися допомогти,
але не відразу, а пізніше. Не допомогли афінянам й інші поліси. Лише прикордонне з
Аттикою місто Платеї надіслало тисячу воїнів.

Від Марафона до Афін більше 40 км. Мільтіад перекрив шлях ворогам, зайнявши
позиції на навколишніх пагорбах, остерігаючись спускатися на рівнину, зручну для дій
перської кінноти.

Через декілька днів, уночі, частину перського війська разом із кіннотою було
посаджено на кораблі. План перських воєначальників був простим: обігнути Аттику і
ввірватися в беззахисні Афіни. Дізнавшись про це, Мільтіад зважився на бій.
Вийшовши на рівнину, греки вишикувалися фалангою — тісно зімкнутими рядами
воїнів. Знаючи, що перси будуть завдавати удару по центру, Мільтіад посилив
фланги. Персам удалося прорвати бойову лінію греків у центрі, але краї вистояли.
Вважаючи, що перемога близька, перси кинулися грабувати грецький табір. В цей
момент греки завдали удару з флангів. Перси не витримали натиску і побігли. У битві
загинуло понад 6 тис. персів і всього 192 афінських воїни. Греки захопили сім
кораблів. На інших перси поспішно відпливли.

Грецький гонець поніс до співвітчизників радісну звістку: відстань від Марафона до

Афін здолав без перепочинку, не знімаючи обладунків. Повідомивши громадян про
перемогу, він помер на місці від перевтоми. Відтоді на честь героя атлети на
Олімпійських іграх змагаються з бігу на дистанцію, яку пробіг вістівник, — 42 км 195 м.
Цей вид змагань зветься «марафонським бігом».

Незважаючи на поразку, перси вирішили все ж таки завоювати Афіни. Передбачаючи

задум противника, Мільтіад з армією поспішив до Афін. Коли ворожий флот
наблизився до міста з моря, перси побачили на березі грецьку фалангу у бойовій
готовності. Вони не зважилися вдруге випробовувати долю і вирушили додому, в Азію.
Відтоді персів перестали вважати непереможними. Афіняни першими здобули над
ними важливу перемогу.

Для смерті вистачить і трьохсот" - 2500 років тому

відбулася Фермопільська битва

Після перемоги біля Марафона Греція прожила 10

блаженних років без війни із могутньою Персією.
Європейці думали, що поразка вгамувала персів назавжди.
Однак ті лише накопичували сили.
Невдовзі після Марафону помер цар Дарій. Його
наступником став син Ксеркс. Кілька років він витратив на
боротьбу із суперниками за трон. Зміцнившись, згадав про
Грецію, яка завдала його батькові такої болючої поразки.
480 року до нашої ери посли Ксеркса з'явилися в грецьких
містах з вимогою про капітуляцію. Це був шок. З жаху
греки здавалися на милість могутньому володарю Азії.
Лише декілька міст відкинули пропозицію дати перському
царю "землі й води". Серед них були наймогутніші – Афіни
й Спарта. У Спарті послів вкинули до криниці, порадивши
взяти собі там стільки завгодно землі й води. Афіняни теж
убили послів, але попутно відправили разом із ними
перекладача, "який спаплюжив грецьку мову перекладом
такої мерзенної пропозиції".
Фермопіли.
Замість морського шляху наступу Ксеркс обрав сухопутний.
З Малої Азії через протоку Геллеспонт (ширина у
найвужчому місці 1 кілометр 300 метрів) цар наказав
збудувати міст. Однак буря розвалила його. Ксеркс наказав
бити море батогами. Триста осіб нещадно сікли невдячну
протоку. Невдовзі будівельникам відрубали голови й звели
новий міст.
Перський цар вів із собою величезну армію. Греки-
сучасники називали цифру в 1 мільйон 700 тисяч воїнів. Це
було перебільшенням. Насправді армада Дарія
нараховувала 200 тисяч військових. Найбільш боєздатною
частиною була гвардія "безсмертних" – загін у 10 тисяч
воїнів особистої гвардії царя. Озброєні перси були списами
(коротшими від грецьких), луками і кинджалами, їх тіло
захищав короткий лускатий панцир і плетений щит,
обтягнутий шкірою. Деякі кіннотники мали металеві
шоломи. На відміну від грецьких гоплітів, воїни Ксеркса
мали тільки легке озброєння, у "безсмертних" воно
відрізнялося тільки багатством оздоблення.
Серед грецьких міст не було єдності. Одні вважали, що
треба захищати північну Грецію, інші – вузький
Фермопільський прохід – ключ до середньої Греції і Афін.
Спартанці споруджували стіну на Коринфському
перешийку, прагнучи не допустити ворога на півострів
Пелопоннес. Тому на пропозицію афінян погодилися
неохоче: охороняти Фермопіли відправилися 300 воїнів на
чолі із царем Леонідом. Всі розуміли, що вони йдуть на
вірну смерть. Розумів це і Леонід – він узяв у похід лише
тих спартанців, котрі вже мали синів. Момент відходу
війська був трагічним: хтось із спартанської знаті у відчаї
гукнув Леоніду:
– Візьми хоч тисячу!
– Для перемоги і тисячі не вистачить, а для смерті досить і
трьохсот, – була відповідь.
Дорогою до Леоніда приєдналося грецьке ополчення –
загалом 4 тисячі воїнів. У найвужчому місці Фермопіли
(дослівно Теплі Ворота) були перегороджені оборонною
стіною з двома вежами. Дорогою не могли розминутися два
вози. Греки зміцнили стіну і стали чекати ворога. Чекати
довелося недовго: до стіни під'їхав перський розвідник і
довго розглядав грецький табір. Виявилося, що спартанці
виспівували пісні, займалися своєю шевелюрою, ретельно
розчісуючи волосся. Ксеркс не знав, що в мирний час
спартанці підпорядковувалися найжорстокішій дисципліні, і
тільки під час війни допускалося послаблення: можна було
піклуватися про свою зовнішність і розважатися співом
військових пісень, тому що війна для спартанців завжди
вважалася святом.
Перський цар вирішив, що супротивник збожеволів і
викликав до себе колишнього спартанського царя-вигнанця
Демарата. Той пояснив, що така поведінка спартанців може
означати тільки одне: вони готуються до смертного бою і
дорого продадуть своє життя. Ксеркс не повірив і чотири
дні вичікував, сподіваючись, що ця жменя греків або
розбіжиться, або здасться. Не дочекавшись, він відправив
до Леоніда парламентера з короткою вимогою: "Склади
зброю". Той відповів теж коротко: "Прийди, візьми". Перс
зауважив:
– Безумцю, наші стріли закриють від вас сонце.
– Тоді ми битимемося у сутінках.
Зрештою Ксеркс наказав мідянам схопити зухвальців і
привести живими. Але, наскільки ті стрімко атакували
супротивника, настільки стрімко відкотилися назад,
наткнувшись на незламну оборону греків. Ще кілька атак – і
знову мідяни, залишаючи безліч убитих і поранених,
відступали під ударами фаланги. Греки стримували натиск
персів зімкнутим строєм. Це була залізна стіна зсунутих
щитів і наїжачених списів. Об неї розбивався і відкочувався
кожен натиск. Ось тоді Ксеркс вирішив послати в бій
гвардію, якої командував його улюбленець Гідарна.
"Безсмертні" кинулися в атаку. Ксеркс кілька разів
схоплювався з золотого трону в тривозі за долю свого
добірного війська. Нарешті і "безсмертні " були змушені
відступити. Так закінчився перший день битви при
Фермопілах.
Наступного Ксеркс наказав атакувати безперервно,
сподіваючись, що захисники Фермопіл будуть виснажені
безкінечним боєм. Але Леонід постійно замінював
утомлених передових бійців свіжими, греки вміло
оборонялися в тіснині і несли невеликі втрати. Зрештою
персам так і не вдалося пробити стіну. Володар розгубився,
аж раптом до нього з'явився місцевий житель Ефіальт і
запропонував за гроші показати гірську стежку, яка йшла в
обхід ущелини і виводила в тил захисникам Фермопіл.
Увечері весь корпус "безсмертних", безшумно покинув
табір і став підніматися по стежці у гори. Попереду йшли
Гідарна з Ефіальтом. Шлях зайняв всю ніч. Коли небо на
сході стало світлішати, перси вийшли на плоскогір'я, густо
заросле дубами і раптом, на свій подив, побачили, як
догорає багаття якихось воїнів, які поспішно натягували на
себе обладунки. Це був загін фокидян в 1000 чоловік, яких
Леонід залишив охороняти стежку (про її існування греки
знали). Ті теж були приголомшені, коли раптом зашаруділо
торішнє листя під ногами безлічі людей і між деревами
з'явилися перси.
Гідарна з побоюванням запитав провідника:
– Це спартанці?
– Ні, всього лиш фокидяни.
Під градом перських стріл фокидяни кинулися вгору по
схилу і вишикувалися в бойовий порядок. Але перси не
стали їх переслідувати, а рушили по стежці далі. Тоді
начальник греків послав одного з воїнів до Леоніда зі
звісткою про рух персів у тил грекам.
У Леоніда залишалося ще кілька годин, перш ніж
"безсмертні" опиняться в глибині Фермопільської ущелини.
Спартанський цар оголосив, що з виходом противника в тил
подальша оборона Фермопіл втрачає сенс, тому він
відпускає всіх, крім спартанців, яким військовий статут
забороняв відступ за будь-яких обставин.
Не забув він і відправити до союзного командуванню греків
вісника з повідомленням про прорив персів в Середню
Грецію. Про сумну долю спартанців і їх бойових товаришів
повідомив афінський посильний корабель, який до цього
чергував при загоні Леоніда. Крім 300 спартанців, Леонід
залишив в якості заручників чотириста воїнів із міста Фіви,
яких підозрювали у зраді. Відмовилися піти і залишилися зі
спартанцями 700 воїнів з містечка Феспіі в Середній Греції.
Залишившись з тими, хто збирався померти разом з ним,
Леонід сказав:
– Поснідаємо, друзі, адже обідати нам доведеться в царстві
мертвих.
Перси знову кинулися на штурм ущелини. Скориставшись
нагодою, фіванці перебігли до них. Тим часом невелике
спартанське військо несподівано атакувало противника. У
сутичці Леонід загинув одним з перших. Далі греки й перси
билися за його тіло. Нарешті спартанцям вдалося відбити
свого царя. Вони відступили на пагорб в глибині ущелини і
оборонялися там до кінця, поки не були розстріляні
перськими лучниками. До полудня бій стих. Усі захисники
Фермопіл були мертві. Розлючений Ксеркс розпорядився
викопати з-під купи трупів тіло Леоніда, відрубати йому
голову і насадити на спис. Його гнів можна зрозуміти – у
дводенному бою загинуло 20 тисяч перських воїнів.
Останній із трьохсот спартанців дивом урятувався. Дорогою
до Фермопіл він захворів і змушений був лікуватися в
одному із ближніх сіл. Коли повернувся додому, з ним не
розмовляли, не віталися, не давали ні води, ні вогню. Він
шукав смерті й загинув через рік в переможній для
спартанців битві біля Платеї. Після поразки в морській
битві біля Саламіну, розгром сухопутного перського
корпусу спартанським військом біля Платеї став
переломним моментом у грецько-перській війні.

Монумент Леоніда