1.

 Дати характеристику джерел з історії стародавніх германців.

2. Розкрити особливості занять, житла, форм поселення, одягу, їжі, рівня
матеріального життя, органів суспільного управління, їх еволюції,
військової організації германців, особливостей духовного світу германців
(моральні цінності, види покарань, виховання молоді, розваги, релігійні
вірування,т використовуючи інформацію (робити посилання) на твори
Гая Юлія Цезаря «Записки про Галльську війну», Публія Корнелія
Тацита «Германіка».

1. Перші відомості про стародавніх германців зустрічаються в працях грецьких

і римських авторів. Найперша згадка про них було зроблено купцем Пифеем з
Массилии (Марсель), що жив у другій половині 4 ст. до н.е. Піфей подорожував
морем уздовж західного узбережжя Європи, потім по південному узбережжю
Північного моря. Він згадує племена гуттонов і тевтонів, з якими йому
довелося зустрічатися під час його плавання. Опис подорожі Піфея до нас не
дійшло, але ним користувалися більш пізні історики та географи, грецькі
автори Полібій, Посідоній (2 ст. До н.е.), римський історик Тит Лівій (1 в. До
н.е. – поч. 1 в. н.е.). Вони призводять витяги з творів Піфея, а також згадують
про набіги німецьких племен на елліністичні держави південно-східної Європи
і на південну Галлію і північну Італію в кінці 2 ст. до н.е.

З перших століть нової ери відомості про германців стають трохи більш
докладними. Грецький історик Страбон (помер у 20 р. до н.е.) пише про те, що
германці (свеви) кочують у лісах, будують хатини і займаються скотарством.
Грецький письменник Плутарх (46 – 127 рр. н.е.) описує германців як диких
кочівників, яким чужі всякі мирні заняття, такі, як землеробство і скотарство; їх
єдине заняття – війни. За свідченням Плутарха, германські племена служили
найманцями у військах македонського царя Персея на початку 2 ст. до н.е.

До кінця 2 ст. до н.е. германські племена кимвров з’являються у північно-

східних околиць Апеннінського півострова. За описами античних авторів, це
були високі на зріст, світловолосі, сильні люди, часто одягнені в шкури або
шкіри тварин, з дощатими щитами, озброєні обпаленими кілками та стрілами з
кам’яними наконечниками. Вони розбили римські війська і після цього рушили
на захід, з’єднавшись з тевтонами. Протягом декількох років вони здобували
перемоги над римськими арміями, поки їх не розгромив римський полководець
Марій (102 – 101 рр. до н.е.).

Надалі германці не припиняють набігів на Рим і все більше і більше

загрожують Римської імперії.

Коли в середині 1 ст. до н.е. Юлій Цезар (100 – 44 рр. до н.е.) зіткнувся в Галлії
в німецькими племенами, вони мешкали на великому просторі центральної
Європи; на заході територія, займана німецькими племенами, доходила до
Рейну, на півдні – до Дунаю, на сході – до Вісли, а на півночі – до Північного і
Балтійського морів, захоплюючи і південну частину Скандинавського
півострова. У своїх “Записках про галльську війну” Цезар більш докладно, ніж
його попередники, описує германців. Він пише про суспільний устрій,
господарський уклад і побут давніх германців, а також викладає хід військових
подій і зіткнень з окремими німецькими племенами. Будучи намісником Галлії
в 58 – 51 рр., Цезар зробив звідти дві експедиції проти германців, які
намагалися захопити області на лівому березі Рейну. Одна експедиція була
організована ним проти свевов, які перейшли на лівий берег Рейну. У битві зі
свевами римляни здобули перемогу; Ариовист, вождь свевов, врятувався
втечею, переправившись на правий берег Рейну. У результаті іншої експедиції
Цезар вигнав германські племена узіпетов і тенктеров з півночі Галлії.
Розповідаючи про зіткнення з німецькими загонами по час цих експедицій,
Цезар докладно описує їх військову тактику, способи нападу та оборони.
Германці будувалися для наступу фалангами, по племенам. Вони
користувалися прикриттям лісу для раптовості нападу. Основний спосіб
захисту від ворогів полягав у відмежування лісовими масивами. Цей природний
спосіб знали не тільки германці, а й інші племена, що жили в лісистих
місцевостях (пор. назву Бранденбург від слов’янського Бранібор; чеськ. Браніті
– ‘захищати’).

Надійним джерелом відомостей про древніх германців є твори Плінія Старшого

(23 – 79 рр.). Пліній провів багато років у римських провінціях Нижня і Верхня
Німеччина, будучи на військовій службі. У своїй “Природній історії” і в інших
працях, що дійшли до нас далеко не повністю, Пліній описав не тільки
військові дії, а й фізико-географічні особливості великій території, зайнятій
німецькими племенами, перерахував і перший дав класифікацію германських
племен, виходячи, в основному, з власного досвіду.

Найбільш повні відомості про стародавніх германців дає Корнелій Тацит (бл.
55 – бл. 120 рр.). У своїй праці “Німеччина” він розповідає про спосіб життя,
побут, звичаї і віруваннях германців, в “Історіях” і “Анналах” він викладає
подробиці римсько-німецьких військових зіткнень. Тацит був одним з
найбільших римських істориків. Сам він ніколи не бував у Німеччині й
користувався відомостями, які він міг як римський сенатор отримувати від
полководців, з таємних і офіційних повідомлень, від мандрівників та учасників
військових походів, він широко використовував також відомості про германців
в працях своїх попередників і, в першу чергу , в творах Плінія Старшого.

Епоха Тацита, як і наступні століття, заповнена військовими зіткненнями

римлян з германцями. Численні спроби римських полководців підкорити
германців терпіли невдачі. Щоб перешкодити їх просуванню на території,
відвойовані римлянами у кельтів, імператор Адріан (що правив в 117 – 138 рр.)
зводить потужні оборонні споруди на Рейні та верхній течії Дунаю, на кордоні
між римськими і німецькими володіннями. Численні військові табори-
поселення стають опорними пунктами римлян на цій території; згодом на їх
місці виникли міста, в сучасних назвах яких зберігаються відгомони їх
колишньої історії.

У другій половині 2 ст., після нетривалого затишшя, германці знову

активізують наступальні дії. У 167 р. маркоманів в союзі з іншими німецькими
племенами проривають зміцнення на Дунаї і займають римську територію на
півночі Італії. Лише в 180 р. римлянам вдається відтіснити їх знову на
північний берег Дунаю. На початок 3 ст. між германцями і римлянами
встановлюються відносно мирні відносини, які сприяли значним змінам в
економічному та суспільному житті германців.

2. Германці (лат. Germani) — група племен, яка належить до індоєвропейської

мовної сім'ї , що утворилася наприкінці новокам'яної доби з носіїв
культур мегалітів, лійчастого посуду, шнурової кераміки, та бойових сокир.
Спочатку вони заселяли Південну Скандинавію, Данію, Шлезвіг. Пізніше, в І
ст., проживали на досить обширній території — між Рейном і Віслою, із заходу
на схід, між Дунаєм на півдні і Північним та Балтійським морями на півночі.
Германські племена, як етнос, сформувався на півночі Європи,
на Ютландському півострові, півдні Скандинавії та нижньої частини
річки Ельба. Десь три тисячі років тому, було різке похолодання і вони почали
свою експансію на південь Європи, поступово витісняючи кельтів.
Назву «германці» вперше згадує Посейдоній (близько 90 року до нашої ери), а
вводить у римську літературу Цезар. Важливі відомості про германців
подають Пліній Старший (помер 79 року) у «Природничій історії» («Naturalis
Historia»), Тацит у своїй праці «Германія» («Germania», 98 рік) і всесвітня
географія грека Птолемея.
Римська імперія побудувала багато укріплень для захисту від германських
племен. Вперше зіткнення між римлянами і германцями відбулося в 113 році до
н. е., коли плем'я тевтонців напало на Рим і одержавши декілька перемог, було
розбите римськими військами. Германські війська досить
цінувалися Римськими імператорами і тому часто наймалися ними, коли
виникали труднощі у формуванні власної армії, на захист кордонів.

Племена
Германські
племена: алемани, англи, ангріварії, бавари, батави, бруктери, бургунди, вандал
и, вестготи, гепіди, герули, готи, гети, дани, квади, кімври, лангобарди, лугії, ма
ркомани, немети, остготи, ругії, сакси, свеви, свеї, сігамбри, скіри, тайфали, тев
тони, тенктери, убії, усіпети, франки, фризи, хамави, хатти, херуски, юти, та
інші.
Взагалі серед германських племен розрізняють 3 групи:

 1. Північні германці охоплювали племена, що залишилися в Скандинавії.

 2. Східні германці, які жили близько до північних германців, переселяються
зі Скандинавії в райони на схід від річки Ельби (вандали, бургунди, готи,
ругії та ін.).
 3. Західні германці (рейнські, везерські та полабські). Пліній поділяє їх на 3
групи (не етнічні, а культурні союзи): Інгевони (поблизу Північного
моря), Істевони (уздовж Рейну), гермінони (всередині країни), котрі ведуть
свій родовід від Маннуса. До цих груп належать: херуски, убії, батави,
хатти, франки (сформувалися внаслідок злиття узипетів, тенкерів, сугамбрів
та бруктерів), хавки, фризи, саксонці, свеби, семнони, гермундури,
лангобарди, готи, квади та ін.

Розселення і господарство

Реконструкція «довгого» дому германців

Розселяються по хуторах та невеличких селах. Прямокутна дерев'яна будівля на
палях, що зустрічається в Залізну добу, об'єднує вогнище, вогнищевий кут та
хлів під двосхилим дахом. Спершу у германців
розвивається землеробство (вирощували пшеницю, ячмінь, овес, жито, льон,
просо, овочі) та скотарство (всі відомі їм свійські тварини), пізніше запозичили
від римлян виноградарство і садівництво. Поселяються родами(ідентичність
родової і сільської громади): розподіл ріллі для користування на однаковій за
розміром і якістю ділянки (смуги) серед членів роду, за числом працівників;
спільне користування общинними угіддями (ліс, пасовище, вода та ін.). Окрема
власність — огороджене володіння (будинок і садиба), яке є священним, як
житло домашніх богів та місце поховання предків.

Торгівля
Торгівлю германці вели із середземноморськими країнами (ще з
часів Бронзової доби).

Суспільство
У германців було три основних стани:

 1. Знать становлять родини, котрі ведуть свій родовід від богів.

 2. Вільні — основне населення, яке має політичні права і здатне до
військової служби.
 3. Менш вільні чи напіввільні складаються з вільновідпущених (liberti) та
литів (laeti, lassi). Останні — це забрані в неволю, часто із спорідненого
 племені. Невільні (раби) — це або військовополонені, або народжені
невільними, або ж ті, котрі стали невільними у зв'язку з неспроможністю
сплати борги (ігрові борги).

Германське плем'я
Воно відділене від сусідніх племен широкими смугами пустищ, плем'я
розпадалося на округи, округи — на сотні. Найважливішою спільнотою є рід,
члени якого пов'язані спільним походженням. Він забезпечує своїм членам
злагоду, захист і правосуддя. Відстоювання честі є, серед іншого, сакральним
обов'язком роду (міжусобиці й кровна помста, що згодом заміняється на викуп),
а не окремої особи.

Військо
Спільнота організованих за родами чоловіків, придатних до військової служби,
становить військо, яке воювало в клиноподібних бойових порядках.

Право
Ніяких писемних правових положень, тільки звичаєве право, яке має своїм
підґрунтям здоровий глузд і передається в усній формі.

Державний устрій
Верховний орган — земельна громада (thing, ding), що збирається через
однакові проміжки часу (збори війська). Князі вносять пропозиції, які народ
може відхилити чи схвалити. Голосування (одностайно) проводиться з питань
війни й миру, звільнень; в ролі суду земельна громада ухвалює рішення щодо
святотатств, державної зради, військових злочинців та ганебних діянь. Вона
виганяє злочинця з громади (непримиренність), виносить смертний вирок та
призначає спосіб його виконання.
На чолі племен східних германців стоять королі (сакральні, військові та судові
фунуції). Племена без королів (західні германці, які оформлюються в
королівство лише пізніше) обирають під час війни герцогів з аристократичного
прошарку: вирішальними є не походження, а завзятість. Королі, герцоги та
знать мають право утримувати почет (спершу юнаки для військової підготовки,
згодом досвідчені воїни, котрі присягнули на життя і смерть).

Релігія
Поряд з богами родючості («ваннами») Ньордом (ідентичний з Нертою,
богинею-матір'ю), Фреєм та Фреєю стоять небіжчики. Зазвичай називають
трьох богів: Водана (Одіна) — покровителя померлих і володаря чаклунства,
пізніше бога війни, екстатичність культу якого вказує на східне походження
(їзда верхи); Тора (Донара) — захисника селян від велетнів; Тіваза (Зіва,
Тіра) — бога війни, який у поклонінні північних германців складає
конкуренцію Водану. Богів славлять на культових святах, які плем'я справляє
періодично або після переможного завершення війни на культових місцях.
Приносилися в жертву тварини та була спільна культова трапеза зі співами й
танцями. Культовими місцями є священні гаї, пагорби та місця біля священних
дерев, джерел і каменів. Поряд з цим — храми з ідолам (з дерева або з металу),
пізніше, під чужим впливом також і зображення богів.
Через оракулів дізнаються про волю богів. Політична і культова посада — в
одних і тих самих руках; жерців немає.

Писемність

Рунічний напис 2-ї половини II століття на кістяному гребні з

острова Фюн (Данія).
Германські племена користувалися рунічною писемністю. Слово руни
походить від готського слова runa — таємниця. Алфавіт називався футарк,
нараховував 24 руни. Футарк отримав свою назву від перших шести рун з
яких починався алфавіт (f, u, þ, a, r, k). Кожна руна позначала певний звук та
мала символічно-смислове значення.
Сільське господарство та щільність населення 
На відміну від сільського господарства в римських провінціях, яке було
організовано навколо великих ферм, відомих як villae rusticae , германське
сільське господарство було організовано навколо сіл. Коли германські народи
розширили територію Північної Галлії в 4 і 5 століттях нашої ери, вони
принесли це сільське сільське господарство з собою, що підвищило
сільськогосподарську продуктивність землі; Гайко Штойер припускає, що це
означає, що Німеччина була більш продуктивною в сільському господарстві,
ніж прийнято вважати. [349] Села були не віддалені одне від одного, але часто в
межах видимості, що свідчило про досить високу щільність населення, і
всупереч твердженням римських джерел, лише близько 30% території
Німеччини було вкрите лісом, приблизно такий самий відсоток, як і
сьогодні. [350]
Виходячи зі зразків пилку та знахідок насіння та залишків рослин, основними
зерновими культурами в Німеччині були ячмінь, овес і пшениця
(як однозернянка , так і зерно ), а найпоширенішими овочами були квасоля та
горох. Вирощували також льон. [351] Сільське господарство в Німеччині значною
мірою покладалося на тваринництво, головним чином на розведення великої
рогатої худоби, яка була меншою, ніж у римських аналогів [ 352]. І культивація, і
методи тваринництва з часом удосконалювалися, наприклад, впровадження
жита, яке краще росло в Німеччини та запровадження трипільної системи . [353]
Ремесла 
Незрозуміло, чи існував у Німеччині особливий клас майстрів, однак
археологічні знахідки інструментів є частими. [354] Багато предметів
повсякденного вжитку, таких як посуд, виготовляли з дерева, а археологи
знайшли залишки дерев’яної конструкції колодязя. [355] Кораблі Nydam та Illerup
4-го століття н. е. свідчать про високорозвинуті знання кораблебудування, тоді
як елітні могили виявили дерев’яні меблі зі складною столяркою . [356] Вироби з
кераміки включали посуд для приготування їжі, пиття та зберігання, посудини,
а також світильники. Хоча спочатку вони були сформовані вручну, приблизно в
1 році нашої ери з’явився гончарний круг . [357]Деякі керамічні вироби,
виготовлені на гончарних кругах, здається, були зроблені як пряме
наслідування римських виробів [358] і, можливо, були виготовлені римлянами в
Германії або германцями , які навчилися римським технікам під час служби в
римській армії. [359] Форма та оздоблення германської кераміки відрізняються
залежно від регіону, і археологи традиційно використовували ці варіації для
визначення більших культурних територій. [360] Багато кераміки, ймовірно,
виробляли на місцях у вогнищах, але також були виявлені великі гончарні печі,
і здається очевидним, що існували ділянки спеціалізованого виробництва. [358]
Металообробка 

Золотий нашийник V століття нашої ери з Оллеберга, Швеція. Він демонструє

німецьку філігранну роботу. [361]
Незважаючи на твердження римських письменників, таких як Тацит,
що германці мали мало заліза та не мали досвіду в його обробці, родовища
заліза зазвичай знаходили в Німеччині, а німецькі ковалі були вправними
обробниками металу. [362] Кузні відомі з багатьох поселень, і ковалів часто
ховали разом із інструментами. [363] Залізний рудник, виявлений у Рудках,
у Лисогурських горах на території сучасної центральної Польщі, діяв з 1-го по
4-е століття нашої ери і включав значну плавильну майстерню; подібні споруди
були знайдені в Богемії. [364] Залишки великих плавильних виробництв були
виявлені Рібе в Ютландії (4-6 століття н. е.) [365]а також у Ґлініку на півночі
Німеччини та в Геетені в Нідерландах (обидва 4 століття нашої
ери). [366] Германські плавильні печі, можливо, виробляли метал такої ж високої
якості, як і римляни. [367] На додаток до великомасштабного виробництва, майже
кожне окреме поселення, здається, виробляло трохи заліза для місцевого
використання. [365] Залізо використовувалося для сільськогосподарських
знарядь, знарядь для різних ремесел і зброї. [368]
Свинець був потрібен для виготовлення форм і ювелірних виробів, однак
неясно, чи змогли німці виробляти свинець. Хоча видобуток свинцю відомий
у Зігерланді через Рейн з часів Римської імперії, іноді припускають, що це була
робота римських шахтарів. [369] Інша шахта в Німеччині знаходилася поблизу
сучасного Зоста , де також існує теорія, що свинець експортувався до
Риму. [370] Сусідні римські провінції Germania superior і Germania
inferior виробляли велику кількість свинцю, який був знайдений як plumbum
Germanicum («германський свинець») у римських кораблях.[371]
Поклади золота не зустрічаються природним шляхом у Німеччині, і їх потрібно
було або імпортувати [372] , або їх можна було знайти природним шляхом,
вимиваючись річками. [373] Найдавніші відомі золоті предмети, виготовлені
німецькими майстрами, це переважно невеликі прикраси, датовані пізнішим 1
століттям нашої ери. [372] Обробка срібла також датується першим століттям
нашої ери, і срібло часто служило декоративним елементом разом з іншими
металами. [374] Починаючи з 2-го століття, почали виготовляти дедалі складніші
золоті прикраси, часто інкрустовані дорогоцінним камінням і в поліхромному
стилі . [375] Натхненні римськими металообробками, німецькі майстри також
почали працювати із золотою та срібною позолоченою фольгою на пряжках,
ювелірних виробах і зброї.[361] Предмети із чистого золота, виготовлені в пізній
римський період, включали торки із головами змій, які часто
демонстрували філігранне та перегородчасте витвір, техніки, які домінували в
усій германській Європі. [376]
Одяг і текстиль [ редагувати ]

Пара штанів із прикріпленими панчохами, знайдена в Торсберзькій болоті (3 ст.

н. е.). [377]
Одяг, як правило, погано зберігається археологічно. Ранній німецький одяг
зображений на деяких римських кам'яних пам'ятниках, таких як колона
Траяна та колона Марка Аврелія , і час від часу його виявляють у знахідках
із болот [378] , переважно зі Скандинавії. [379] До частих знахідок належать довгі
штани, іноді пов’язані панчохи, сорочки ( Kittel ) з довгими рукавами, великі
шматки тканини та накидки з хутром на внутрішній стороні. [380]Усе це
вважається чоловічим одягом, тоді як знахідки трубчастого одягу вважаються
жіночим одягом. Вони сягали щиколоток і, ймовірно, трималися на місці
брошками на висоті плечей, як показано на римських пам’ятниках. [381] На
римських зображеннях сукня була зібрана нижче грудей або на талії, і часто не
було рукавів. Іноді під сукнею зображується блуза або спідниця разом з
шийною хусткою навколо горла. [382] До середини V століття н. е. як чоловіки,
так і жінки серед континентальних германських народів почали носити туніку в
римському стилі як найважливішу частину одягу. Це було закріплено на талії
та, ймовірно, прийнято через інтенсивний контакт із римським світом.
[383]
 Римляни зазвичай зображують германських чоловіків і жінок
непокритоголовими, хоча деякі голови були знайдені. Хоча Тацит згадує
нижню білизну з льону, жодних прикладів цього не знайдено. [382]
Збережені приклади свідчать про те, що німецький текстиль був високоякісним
і виготовлявся переважно з льону та вовни . [377] Римські зображення показують
германців, які носять лише злегка оброблені матеріали. [384] Збережені приклади
свідчать про те, що використовувалися різноманітні техніки
плетіння. [382] Шкіру використовували для взуття, ременів та іншого
спорядження. [385] Веретена , іноді виготовлені зі скла або бурштину, а також
гирі від ткацьких верстатів і прялок часто знаходять у німецьких
поселеннях. [377]
Торгівля 
Археологія показує, що принаймні з рубежу 3-го століття нашої ери в
Німеччині існували більші регіональні поселення, які не були задіяні виключно
в аграрній економіці, і що основні поселення були з’єднані дорогами з твердим
покриттям. Вся Німеччина перебувала в системі міжміської
торгівлі. [388]Гудме припускає морську торгівлю періоду міграції на датському
острові Фюн та інших гаванях на Балтиці.
Римська торгівля з Германією мало задокументована.  Римські купці, які
перетинали Альпи до Німеччини, згадуються вже Цезарем у 1 столітті до нашої
ери. Протягом імперського періоду більшість торгівлі, ймовірно, відбувалася на
торгових постах у Німеччині або на великих римських базах.  Найвідомішим
германським експортом до Римської імперії був бурштин, торгівля зосереджена
на узбережжі Балтійського моря. Проте в економічному відношенні бурштин,
ймовірно, був неважливим.  Використання німецьких запозичень у збережених
латинських текстах свідчить про те, що окрім бурштину ( glaesum ), римляни
також імпортували пір’я германських гусей ( ganta ) та фарбу для волосся
( sapo). Германські раби також були основним товаром.  Археологічні відкриття
показують, що свинець також експортувався з Німеччини, ймовірно,
видобувався на римсько-германських «спільних підприємствах».
Вироби, імпортовані з Риму, знайдені археологічно по всій германській сфері і
включають посуд з бронзи та срібла, скляний посуд, кераміку, брошки; інші
продукти, такі як текстиль і харчові продукти, могли бути такими ж
важливими. Замість того, щоб самостійно добувати та виплавляти кольорові
метали , німецькі ковалі, здається, часто воліли переплавляти готові металеві
предмети з Риму, які імпортувалися у великій кількості, включаючи монети,
металеві посудини та металеві статуї.  Тацит згадує в «Германії» , розділ 23, що
германці, які жили вздовж Рейну, купували вино, а римське вино було знайдено
в Данії та північній Польщі. Знахідка римських срібних монет і зброї могла
бути військовою здобиччю або результатом торгівлі, тоді як вироби з
високоякісного срібла могли бути дипломатичними подарунками.  Римська
монета також могла бути формою валюти.