Доповідь

на тему:
«Початок Першої світової
війни. Основні військово-
політичні події 1914 р.»
 Понад чотири роки - з 1 серпня 1914 р. по 11 листопада 1918 р. тривала
Перша світова війна. У неї було втягнуто 36 держав із населенням понад 1 млрд
осіб. У кровопролитних битвах загинуло 10 млн осіб, 20 млн було поранено чи
скалічено.
Австро-сербський конфлікт. Липнева криза 1914 р. Приводом до
початку Першої світової війни став австро-сербський конфлікт. 28 червня 1914
р. Гаврило Принцип, член таємної організації "Млада Босна", яка боролася за
об'єднання всіх південнослов'янських народів, убив наступника австрійського
та угорського престолу Франца-Фердинанда. Ерцгерцог був
головнокомандувачем армії Австро-Угорщини та прибув до Боснії на військові
маневри. Його провокаційний приїзд до Сараєва і постріли 19-річного
сербського студента стали приводом до війни.
23 липня Австро-Угорщина передала урядові Сербії ультиматум, який
порушував суверенітет останньої, означав втручання у внутрішні справи. У разі
ухилення Сербії від виконання вимог їй погрожували розривом дипломатичних
відносин, війною. Великі держави зайняли вичікувальну позицію, щоб не бути
звинуваченими у змовництві. В установлений термін Сербія оголосила про
свою згоду прийняти умови ультиматуму. Виняток становив пункт, де йшлося
про участь австрійської поліції у проведенні слідства на території Сербії. Цього
вистачило, щоб погрози було здійснено. 28 липня австро-угорські війська
вторглись на територію Сербії. Розпочалось артилерійське бомбардування
Белграда.
Вступ у війну великих держав. Імперським амбіціям Росії, уряд якої
прихильно ставився до Сербії, було завдано відчутного удару. У частині
російських військових округів, на Чорноморському й Балтійському флотах було
проведено мобілізацію, яка переросла в загальну. У відповідь Німеччина 1
серпня теж розпочала загальну мобілізацію, а ввечері німецький посол вручив у
Петербурзі російському міністрові закордонних справ ноту з оголошенням
війни Росії. 3-го серпня ноту такого самого змісту було передано французькому
урядові. Звинувачуючи французів у порушенні нейтралітету Бельгії, Німеччина
без попереджень вторглася на її територію. Це послужило серйозним приводом
до негайного вступу у війну Англії.
За лічені дні війна стала світовою. Вона розгорялася по всій земній кулі.
На боці держав Антанти виступила Японія, маючи на меті захопити німецькі
колонії в Тихому океані й заволодіти Китаєм. У жовтні до Німеччини
приєдналась Османська імперія. Утворилися нові фронти у Закавказзі, Сирії,
Палестині. Одначе головними від початку були Західний і Східний фронти. На
заході німецьким військам протистояли англійські, французькі та бельгійські
солдати. На сході об'єднані сили німецької та австро-угорської армій було
спрямовано проти Росії.
 На початку війни хвиля патріотизму й націоналізму затопила воюючі
держави. Вона створювала сприятливі умови для мобілізації всіх сил на фронті
і в тилу. Зовнішнім виявом національних почуттів стали перейменування в Росії
міст із німецькими назвами, зокрема Санкт-Петербург став Петроградом; у
Великобританії королівська сім'я родом із німецького Ганновера взяла нове
прізвище - Віндзор.
Бойові дії у 1914 р. У перші ж дні війни німецькі війська вдерлися на
територію Бельгії. Взяття фортеці Льєж і столиці Брюсселя виявилося
недостатньою втіхою для німецьких армій, бо згодом вони несподівано для
себе наразилися на запеклий опір бельгійців, які не бажали здаватися. Почалися
каральні операції проти місцевого населення. Не гребуючи ніякими засобами,
німецьке командування гнало війська на захід. На франко-бельгійському
кордоні зазнали поразки французи, що додало впевненості німцям. Відкривався
шлях на Париж. Французький уряд залишив столицю й переїхав до міста Бордо.
Стратегічний задум німецького командування здавався виконаним. Два
німецькі армійські корпуси і кавалерійську дивізію було перекинуто на
допомогу на схід у Пруссію, де вже наступали російські армії під
командуванням генералів Ренненкампфа і Самсонова. Але ця допомога
виявилась зайвою, бо росіяни зазнали поразки раніше ніж прибули вказані
частини і вже у вересні були витіснені зі Східної Пруссії, причому 30 тис.
вояків потрапили в оточення, а генерал Самсонов застрелився.
У той же час у серпні-вересні успішними були дії Південно-Західного
російського фронту, що діяв проти Австро-Угорщини. Після перших успіхів
австро-угорські війська зазнавали поразки за поразкою. Російські
армії Рузького та Брусилова в результаті Галицької битви захопили Львів, взяли
в облогу фортецю Перемишль, зайняли майже всю Галичину й Буковину
вийшли до Карпатських перевалів.
Після перемоги у Галицькій битві у росіян відкривалися можливості
наступу через перевали вторгнутись до Угорщини, або спрямувати удар з
Польщі прямо на Берлін. За наполяганням союзників росіяни спрямували свій
удар проти Німеччини. В той же час німецьке командування зосередило свої
війська для удару на Варшаву, щоб відволікти росіян і врятувати своїх
союзників австрійців. У результаті німецькі і російські війська зійшлися у
зустрічному наступі на фронті в 300 км в районі Івангорода і Варшави.
Росіяни, маючи чисельну перевагу, розгромили дві армії противника. Шлях на
Берлін та Відень було відкрито. Становище врятували німецькі генерали П.
фон Гінденбург та його молодий талановитий колега Е.Людендорф. Умілими
маневрами та ціною значних втрат вони зуміли запобігти російському
вторгненню.
Тим часом 5-12 вересня розгорілася грандіозна битва на північний схід від
Парижа на річці Марні. Німецьке командування, вважаючи, що французи вже
нездатні чинити серйозний опір вирішило не обходити Париж з півночі, як було
передбачено планом Шліффена, а піти навпростець. Це їм дорого коштувало.
Німецькі війська на річці Марна наштовхнулися на сильний опір французів, які
у короткий термін зуміли зібрати у потрібному місці значні сили (у перекиданні
французьких військ до фронту взяли участь навіть паризькі таксисти).
Німецький наступ було зупинено. Сталося, як говорили французи, «диво на
Марні». План блискавичної війни провалився. Проте німецьке командування
оцінило ситуацію як тимчасову невдачу і прагнуло завдати флангового удару з
метою оточити французів і взяти столицю Франції. Але французькі та
англійські війська, що прибули на фронт, перейшли в наступ. Кожна зі сторін
намагалася обійти противника з флангів, що отримало назву "біг до моря".
Лінія фронту видовжувалась і досягла 600 кілометрів - від кордонів Швейцарії
до Ла-Маншу. Фронт стабілізувався. Це був важливий стратегічний успіх
союзників.
До цього війна була маневреною; тепер вона набула позиційного
характеру. І ті, й ті солдати заривалися в окопи, перед якими будувалися
земляні та бетонні укріплення, недоступні навіть для важкої артилерії. Перед
окопами простяглися мінні поля і ряди колючого дроту. Щоб подолати таку
оборону при тодішній тактиці і технічному оснащенні військ потрібні були
значні людські резерви, яких на той час у жодної сторони не було.
Розростання масштабів війни. Жодна зі сторін не володіла достатніми
засобами, аби безповоротно змінити перебіг подій. Тому вони намагались
якомога швидше втягнути до цієї світової бійні інших союзників.
Першою змогли залучити у війну Японію, що виступила на боці країн
Антанти. Вона захопила німецькі володіння в Китаї й на Тихому океані. Країни
Антанти вимагали послати японських солдат у Європу, але японський уряд
відмовився це зробити.
Німеччину підтримала Османська імперія. Щоб прискорити
вступ Туреччини до війни, німецькі кораблі «Гебен» і «Бреслау» під турецьким
прапором обстріляли Одесу, Севастополь та інші міста. Це потягло за собою
утворення ще декількох фронтів. Російсько-турецький фронт у Закавказзі, що
розтягнувся на 350 км. Тут наступ турків був невдалим. У Сарикамишській
битві (грудень 1914 - січень 1915 рр.) основні сили турецької армії було
розгромлено. Російські війська вступили на територію Туреччини. Вину за
поразку турецьке керівництво поклало на вірмен, які начебто сприяли
просуванню росіян. Проти вірмен були влаштовані погроми і різанина. На
кінець 1915 р. з 2,1 млн вірмен в Туреччині залишилося 600 тис. Такого
геноциду людство ще не знало. Це був перший прецедент, який потяг за собою
цілу низку масових убивств за національною, расовою ознакою ні в чому
невинних людей, що сталися у ХХ ст. Одними з причин ненависті турків до
вірмен були: релігійна нетерпимість (вірмени християни, турки - мусульмани),
домінування вірмен в економічному житті імперії (80% внутрішньої і 50%
зовнішньої торгівлі було в їх руках).
Також виникли фронти у Палестині та Іраку де турецька армія
зіштовхнулась з англійцями.
Невдачі спіткали й австрійську армію на Балканах, яка двічі брала Белград,
але серби не капітулювали і витіснили австрійців із країни.